З грядки – до столу. Як ветеран з Донецька об’єднав десятки фермерів, аби разом вирощувати натуральну продукцію

Свій перший бізнес Богдану довелося закрити через війну. Окупанти прийшли в його рідний Донецьк, та замість того, аби втекти, хлопець вирішив боротися. Проукраїнські мітинги перетворилися на партизанський рух та службу добровольцем. Повернувшись із фронту, ветеран відкрив власну справу та об’єднав довкола себе десятки фермерів. Сьогодні бренд «Овочар» постачає продукцію напряму до магазинів та забезпечує заробіток для 47 малих виробників. А ще виводить їхню справи з «тіні», легалізуючи овочевий ринок.

Богдан Чабан

Ветеран російсько-української війни, засновник об’єднання спільноти малих і середніх фермерських господарств України «Овочар»

Замість комп’ютерів обрав концерти

Я народився в Донецьку. Навчався за спеціальністю «обслуговування комп’ютерних систем та мереж», але жодного дня не працював за фахом. З другого курсу технікуму пішов у рекламну агенцію на посаду менеджера з підтримки клієнтів. Через рік, у 2011-му, ми разом з товаришем заснували власну рекламну агенцію, що пропонувала послуги у сфері PR та комунікацій із масмедіа. Тоді ми робили доволі модернові речі на рекламному ринку.

Паралельно з цим я займався концертною діяльністю. Ми організували дуже багато крутих проєктів у Донецьку. Коли рекламний бізнес трохи набриднув, я з нього вийшов і викупив один заклад, з якого зробив культурний бар – «барчик для хіпстерів», як я його жартівливо називаю. Там відбувалися різні культурні заходи, концерти та події. Проіснував він до 2014 року.

Очікували на кількох людей, а прийшли тисячі

Я ніколи не був громадським активістом. Єдиним моїм захопленням на той час були політичні дебати – я був членом всеукраїнської молодіжної організації «Дебатна академія». Власне, це й був «пік» моєї громадської активності. Так тривало до 2014 року. А тоді я почав брати активну участь в організації проукраїнських мітингів у Донецьку. Згодом це, цілком логічно для мене, перейшло в партизанський спротив.

На той момент у Донецьку не було жодних масових рухів, що могли б протистояти активній російській агресії. Одного разу до мене прийшла подруга Діана Бєрах і сказала: «Богдане, ну треба ж щось робити! Ми ж не можемо просто сидіти. Давай виходити на мітинги!». Усе, для мене цього було достатньо. За ніч ми організували зустріч у «ВКонтакте» й абсолютно спонтанно зібрали чотири тисячі людей на мітинг. У місцевих був запит на подібні акції. Люди хотіли говорити, що вони є частиною України. І ця акція насправді була більш масовою, ніж більшість сепаратистських подій, які в ті часи відбувалися в Донецьку.

Щось спонукало мене до опору

Ми абсолютно не очікували такої кількості людей. Ми з подругою йшли на мітинг із чітким розумінням, що нас, «трьох калік», зараз битимуть. Не було ані сцени, ані сценарію – нічого. Хтось притягнув мегафон, і ми з Діаною почали по черзі щось у нього говорити. А люди стояли й чекали від нас чогось далі, мовляв: «Гаразд, ми тут всі зібралися, що будемо робити?».

Я ніколи не організовував мітинги такого масштабу, тому для мене це був цікавий досвід. Він дав розуміння, що треба брати відповідальність за те, що відбувається, рухатися і діяти. Я не можу сказати, що мене щось конкретне спонукало до спротиву. Це був довгий процес, розтягнутий у часі. Просто якоїсь миті я прийшов до усвідомлення: маю вчиняти саме так.

Читайте також: Від снайперки – до фермерки. Як ветеранка із Запоріжжя після 5 років на фронті відкрила власний бізнес та розвиває «Мамину ферму»

Згодом я вступив до партизанського руху в Донецьку, де до літа 2014 року ми допомагали ЗСУ і виконували певні задачі. Такий перехід від цивільного до більш армійського життя став для мене певним «моментом-перемикачем». А вже вирішальною миттю в житті став вступ до лав добровольчого підрозділу. Я розумів: все, що до того було в моєму житті, кардинально змінюється. 

Потрапив до СІЗО через правову колізію

У межах добровольчих підрозділів ми діяли як група диверсійного спрямування, тому що серед нас було багато вихідців з Донецька. У 2015 році нас затримала міліція (на той момент) Донецької області. Правоохоронці звинуватили нас у незаконному обмеженні волі й зберіганні боєприпасів під час виконання завдання. Йшлося про випадок 9 травня в Маріуполі, коли ми затримували диверсійну групу противника, яка вчиняла дії з дестабілізації. Насправді тоді ми не мали легального статусу, адже тривав перехід від служби в підрозділах МВС до формування і служби в силах спеціальних операцій.

Півтора місяця я відсидів в маріупольському СІЗО, вийшов на поруки 11 народних депутатів. Після того ще три роки тривали суди, й у всіх інстанціях нас одноголосно визнали невинними за статтями, на яких наполягала прокуратура. Натомість визнали винними в перевищенні службових повноважень, яких у нас тоді фактично не було. Це цікава колізія. 

Дуже тішить, що 1 січня 2022 року в Україні запрацював закон про національний спротив, що врегульовує подібні ситуації та створює розуміння руху опору. Тому що те, що ми робили, було саме рухом опору.

Бізнес врятував від мене від депресії

Після повернення з фронту я три місяці перебував у якомусь просторовому континуумі. Майже не пам’ятаю той час: це був складний процес приживання до цивільного життя після війни та в’язниці. Рятувати мене з цього стану прийшли друзі, які знали: я хочу повернути свій заклад. Вони допомогли мені податися на грант від ПРООН на відновлення бізнесу.

За виграні кошти (та ще частково позичені в друзів) ми з побратимом почали відкривати в Маріуполі заклад під назвою «Izba-Читальня». Відтак 30 грудня 2015 року ми підписали угоду про оренду приміщення і з початку січня почали ремонтні роботи. Свою частку у цій справі я продав у 2018 році, долучившись до розвитку мережі Veterano Pizza. Саме там я зіштовхнувся з проблемою недобросовісності постачальників, які давали нам неякісні продукти. Мені хотілося контролювати все – від вирощування і до пакування. Так і з’явилася ідея створити «Овочар».

Вирішив вивести овочевий ринок із тіні

В дитинстві у нас був свій город, і мені подобалося щось там вирощувати. Із цим пов’язані майже всі мої спогади з юного віку. Приблизно у 2019 році знайомі вперше привезли мене в регіон, де наразі ми ведемо свою діяльність (Запорізька область). Фактично це найбільший в Україні тепличний кластер. Я побачив, скільки там нереалізованих можливостей, і загорівся цим. Тому на початку 2020 року вийшов з проєкту Veterano – на той момент ми вже відкрили 9 піцерій.

Розвитком нової справи я зайнявся на початку 2021 року, після першого року пандемії. Я не боявся невизначеності, бо в нас один невизначений період змінюється на інший. Ти не можеш гальмувати їх і чекати, що щось зміниться. Хотілося зробити цей регіон крутішим, цікавішим і якось по-інакшому його відкрити. Для мене це досі нонсенс: три тисячі гектарів, вкритих плівкою, у кожному подвір’ї є теплиця, де люди вирощують овочі та продають їх. Чотири села на 80% живуть коштом продажів овочів. І вони виробляють левову частку всіх тих продуктів, які ми влітку споживаємо в наших салатах.

При цьому загалом на українському ринку є 14% великих виробників, а 86% загальної продукції вирощують дрібні виробники, які навіть не є легалізованими. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, тіньовий ринок овочів складає 45 мільярдів гривень. Це якийсь кам’яний вік. Сегмент овочів і фруктів у нас дуже недорозвинений, але я бачу великий потенціал для цих регіонів, які, на жаль, поки що виглядають доволі занедбано та нетехнологічно.

Кидаємо виклик усім посередникам

«Овочар» – це фермерська кооперація. Ми об’єднуємо фермерів переважно з нашого регіону. Суть у чому? Коли ти – один фермер, в якого є невеликий шматок землі, де стоїть теплиця, ти не можеш виробити великий обсяг продукції, аби вигідно її реалізувати. Ти маєш користуватися послугами посередників і через це отримувати менше грошей. А ще тобі складніше продавати власну продукцію, бо ти залежиш від цих посередників. Адже якщо вони завтра не приїдуть, тобі нікому буде збувати овочі, і ти маєш їх ледь не викидати. Наявність посередників створює проблеми та небезпеки, які унеможливлюють ріст і розвиток фермерів.

Ми як кооперація допомагаємо фермерам централізовано закуповувати насіння, добрива, паливні матеріали, сприяємо їхньому навчанню та розвитку. Оскільки нас вже доволі багато (47 господарств), ми можемо постачати великі товарні партії, і вже обговорюємо співпрацю з рітейлом. Наприклад, маємо експеримент із «Сільпо». Цьогоріч ми закупили частину насіння спеціальних сортів овочів, які будемо вирощувати спеціально для цієї мережі. Це цікаво і їм, і нам. Водночас продукція наших фермерів, найімовірніше, буде реалізована за кращою ціною, ніж загалом у цьому регіоні. 

Тобто ми не є посередником. Ми фактично є об’єднанням фермерів, виробником під торговою маркою «Овочар». Ми напряму реалізовуємо нашу продукцію. У цьому й суть сільськогосподарської кооперації як такої: об’єднатися, щоб бути сильнішими і якісніше використовувати ресурси.

Наш овочевий кошик не пустує

Ми працюємо з широким асортиментом овочів. Зараз серед наших фермерів є ті, хто вирощують огірки, томати всіх видів і кольорів, салат, зелень, кабачки, баклажани, кукурудзу тощо. Намагаємося планувати асортимент разом із фермерами, щоб розуміти, у кого, що і в який період має бути готове до продажу. Це сезонна справа, і наразі у нас є лише салат та зелень, які ми постачаємо в ресторани.

Нашу продукцію можна знайти на поличках «Сільпо» та WineTime. Цього року плануємо розширювати кількість рітейлів, з якими співпрацюємо. А ще готуємося до переходу від формату роботи з кінцевим споживачем до гуртових замовлень для великих мереж. Це дозволить надати більшій кількості людей можливість купити нашу продукцію.

Наші помідори не знають, що таке хімія

До вирощування овочів наші фермери підходять екологічно свідомо. Декілька з них вже мають сертифікацію Green organic standard (міжнародна сертифікація органічних продуктів), інші ще в процесі. Ми не використовуємо агресивні хімічні добрива та засоби захисту рослин. Прагнемо до того, щоб сказати: вся наша продукція визнана органічною.

Ще одна відмінність «Овочар» від конкурентної продукції – овочі проходять менший ланцюг від моменту, коли їх зібрали, до моменту, коли вони потрапили на полиці магазинів. У нашому випадку цей шлях виключає ланцюжок посередників, на відміну від більшості продукції в супермаркетах. Наша мета – щоб людина, яка приходить в магазин, купляла не просто «помідор», а помідор «Овочар». І знала, що це торговельна марка, яка несе відповідальність за свою продукцію.

Допоможемо стабілізувати ринок цін

Наразі ми розробляємо проєкт із навчання фермерів органічному землеробству та проєкт з енергонезалежності регіону. Річ у тім, що ми дуже залежимо від російського вугілля або паливних гранул. Аби вирощувати ранні овочі на початку весни чи в кінці осені, треба опалювати теплиці. А оскільки був стрибок вартості опалення, ми прогнозуємо, що цьогоріч, наприклад, великодній огірок за гуртовою ціною в Україні буде коштувати приблизно 100-110 гривень, хоча ще торік він вартував 60.

Проєкт «Овочар» покликаний допомогти стабілізувати ціни на ринку та відійти від шалених стрибків собівартості. Зараз ми перебуваємо на стадії проєктних робіт, уточнювання всіх даних. Це буде довготривала історія – три-п’ять років. Я не впевнений, що ми зможемо реалізувати це в межах усіх сіл регіону. Але якщо вдасться бодай в одному – це вже буде велика перемога.

Також цього року плануємо вирости з 47 до 100 домогосподарств. Нових людей залучаємо через знайомства: наші фермери приводять своїх друзів, родичів, кажуть, що з нами працювати краще. Також шукатимемо фермерів під час власних навчань. Ще в планах на 2022 рік – вирости за кількістю присутності в мережах і завдяки цьому збільшувати асортимент. Усе це дозволить розвивати наш регіон.

А розвивати ШоТам та розповідати ще більше історій наших захисників допомагають ваші донати.