Суспільство
Roomio – бренд, що підкорює ринок ЄС. Як харківський виробник меблів відновив роботу на Львівщині
Володимир Мисик
Співвласник та керівник меблевого бренду Roomio
У 18 – менеджер з продажу, у 19 – власник меблевого бізнесу
Я працював в одній будівельній компанії менеджером з продажу. Добре виконував свої обов’язки та гарно себе зарекомендував, тому згодом керівництво фірми запропонувало мені очолити їхній інвест-проєкт з виробництва меблів. Я погодився і з часом став власником цієї новоствореної компанії.
До цього взагалі не працював в меблевій сфері й не мав до неї жодного стосунку. Я захоплювався автомобільними перегонами, активно займався, навіть став майстром спорту України з мотоспорту. Однак у грудні минулого року отримав травму і був змушений продати свій автомобіль.
Найцікавіші перегони в нас були на Херсонщині, де зараз бої – це Олешківські піски, Херсон, Кінбурнська коса. Коли в новинах згадують про ці місця, то я вже не вперше чую про них. Я дуже добре їх знаю, це неймовірні краєвиди, справжні пустелі, які навіть складно уявити тим, хто не бачив цього на власні очі.
Я не захоплювався сферою меблів та інтер’єрів, та й будівництво мене не цікавило. Проте я одразу почав співпрацювати з партнером, який вже багато років займався виробництвом меблів. У нього не було можливості робити це швидко та масштабно, але завдяки компанії, яка в нас інвестувала, це вдалось. Я відповідав за загальне керівництво, а партнер – за технологічні процеси.
Читайте також: «Це справа нашого життя». Херсонці відкрили в Києві Verde Salad Bar з легендарними «космічними» сирниками
Чому саме меблі? Я розумів, що був гарантований попит на цю продукцію, бо будівельна фірма, в якій я працював раніше, виконувала замовлення в сфері HoReCa, а от виробництво меблів та облаштування інтер’єрів постійно комусь передавала. Тому, коли я починав, то розумів, що принаймні невеликий, але все ж постійний обсяг замовлень в нас буде.
Робота до повномасштабної війни
На початку ми працювали вп’ятьох. Крім нас з Артемом, в команді було ще троє працівників. Це були люди, яких в компанію привів Артем і з якими він вже співпрацював раніше. З часом команда розширювалась. На початку було трохи складно координувати роботу людей, які старші за мене, але згодом я збагнув рівень відповідальності і все налагодилось.
У Харкові на початку 2022 року в нас працювали понад 50 людей. Основною діяльністю компанії було виробництво індивідуальних меблів для будинків та квартир, комерційної нерухомості, фарбування деталей, обробка каменя та виробництво м’яких меблів.
Цільовою аудиторією нашого бізнесу були сім’ї, які купили квартиру чи будинок, замовили дизайн проєкту та вже були на стадії його реалізації. Переважно це були люди, які переїхали в новий будинок і замовляли для себе меблі, рідше – ті, хто ремонтував свої будинки.
Ми вийшли на досить масштабний рівень розвитку. Торік ми сплатили приблизно мільйон гривень податків, забезпечували харків’ян робочими місцями та якісними меблями. Мали власне виробництво, офіс, шоурум, запустили сайт та соцмережі. Також серед наших клієнтів часто працювало «сарафанне радіо», адже постійні споживачі часто рекомендували нас своїм знайомим.
24 лютого я був у відрядженні, прокинувся в Києві – від вибухів
Попри всі тривожні настрої в суспільстві, ми навіть не думали, що все відбудеться саме так, а відповідно, не готувались до цього, навіть не збирали тривожних валіз. Я до останнього не вірив, що можна ось так прийти в мирні міста та бомбити їх, запускати ракети, стріляти з автоматів та їхати танками. Я розумів, що може бути загострення на сході, але в те, що буде атака на інші міста, я просто не міг повірити.
24 лютого я був у відрядженні у Києві. Прокинувся від прильотів ракет поблизу. Ми швидко спакували речі та виїхали за місто. Десь близько 10 ранку зв’язались з командою та вирішили, що сьогодні виробництво в Харкові не працюватиме, а далі – буде видно.
Перші два тижні ми зовсім не думали про бізнес. Люди в Харкові намагалися виживати, знаходити їжу та медикаменти, про роботу навіть не йшлося. Місяць ми займались гуманітарною допомогою для Харківської області, робили це через наших співробітників. Допомагали окупованим та прифронтовим районам, де дійсно були серйозні проблеми з логістикою, як-от Старий Салтів, Хотомля, Рубіжне, Вовчанськ.
Там ми використовували наші ресурси та транспорт. Купляли продукти та медикаменти самостійно, іноді їх нам передавали безкоштовно. Наша робота не була марною, але все закінчилось на тому етапі, коли лід повністю розтанув. До того ми відправляли більшу частину продукції через Печенізьке водосховище, яке було вкрите льодом, адже всі мости були підірвані.
Читайте також: Для тих, хто сумує за Харковом. Переселенці відкрили в Києві кафе «ХА» з легендарною квадратною піцою
За два тижні ми зрозуміли, що це швидко не закінчиться й потрібно працювати. І якщо не розвивати, то бодай підтримувати економіку. Тоді й були заклики від держави до підприємців відновлювати роботу. Посеред березня ми зустрілись з частиною команди, якій вдалось виїхати на захід України, поспілкувались та вирішили, що будемо перевозити бізнес і відновлювати роботу. Невдовзі отримали запрошення від місцевої влади і вже наприкінці березня переїхали на Львівщину.
Якщо розглядати західні області України, то Львів є економічним, логістичним та робочим центром. Насправді всі міста хороші, проте деякі – менш адаптовані для розвитку бізнесу.
Найважче – це вантажити фури під обстрілами
З переїздом нам допомогли харківські партнери, які мали багато автотранспорту і так само намагались вивезти своє обладнання. Ми довантажували їхні фури своїм обладнанням і так перевозили його. Основне ми вивезли за перший тиждень, все інше – за другий. І вже те, що було не настільки необхідним в роботі, – до кінця травня. Зараз в Харкові залишилась лише будівля з вибитими вікнами, бо обладнання, комп’ютери, сировину та все, що було потрібно, ми забрали.
Найскладнішим було завантажити обладнання в Харкові, бо воно важке, велике, специфічне. Під час роботи йшли обстріли, прилітали ракети, артилерійські снаряди. Люди дві години вантажили, ще стільки ж – ховались в підвалі. І так по колу.
З працівниками живемо під одним дахом
Ми відновили роботу підприємства ще під час переїзду. Я знайшов замовлення і тільки-но привезли основне обладнання – почали його виконувати. Фактично, переїзд відбувався паралельно з початком роботи.
Зараз у нас працюють 15 людей з Харківщини, також працевлаштували кількох місцевих мешканців. Приміщення шукали в інтернеті, зупинились на кількох варіантах, я їх оглянув і обрав це. Сьогодні ми маємо велику територію в селі неподалік Львова, де разом живемо та працюємо. Тут же розмістили наше виробництво, склад та офіс. Деякі співробітники переїхали зі своїми сім’ями та домашніми тваринками, тому в нас зараз дуже цікавий досвід спільного проживання.
Влітку матеріал про нас підготувало відоме видання The New York Times. Нашими контактами з ними поділилась місцева влада. Вони цікавились і нашим досвідом релокації, і побутом, в якому ми живемо зараз, а також особистими історіями членів нашої команди.
Нам дуже допомагають місцеві
У Харкові конкуренції в сфері бізнесу було більше, ніж на Львівщині. Ми звикли до того, що конкурентів багато, а тут такої ситуації немає. Нас дуже підтримують місцеві, починаючи від перехожих на вулиці чи гостей в магазині, і до місцевої влади. Іноді люди роблять вибір на нашу користь через те, що в нас складна ситуація і в такий спосіб вони нас прагнуть підтримати.
Якось нам запропонували організувати на території виробництва публічний захід. Місцева влада запросила наших потенційних партнерів та клієнтів, допомогла з організацією, і ми провели його у відкритому форматі. Політики, підприємці, дизайнери, архітектори та люди інших професій обговорювали повоєнну відбудову України. Говорили про виклики для архітектури та будівництва після завершення війни.
Мене часто запрошують на різні заходи, щоб допомогти влитись в активне середовище області. Наприклад, напередодні Дня Незалежності я відвідував телебачення, де ми спілкувались на різні теми в проєкті «Молодь перемоги». Там були представники різних сфер: військовий, співак, волонтерка, олімпійська чемпіонка, освітянин та я, як людина зі сфери бізнесу. Дуже приємно, коли запрошують на дискусії та дають можливість розповідати про нашу діяльність.
Почали експортувати меблі до Данії
Ми вже облаштувались та починаємо поступово виходити на той рівень обсягу замовлень, який мали до повномасштабного вторгнення. Вже відновили виробництво меблів для будинків та квартир, комерційної нерухомості, запустили шпонування (приклеювання натурального дерева до плитних матеріалів) та фарбування. Крім того, створюємо “напівфабрикати”, які використовуємо для себе, а також продаємо іншим фірмам, що виготовляють меблі.
Ми відповідаємо за якість наших меблів
Ми робимо меблі індивідуально під запит клієнта та проєктуємо їх, враховуючи всі особливості та побажання сім’ї або окремої людини. Робимо це вчасно, в домовлені терміни та виключно з якісних матеріалів. У нас працюють кваліфіковані люди, а всю роботу ми завжди висвітлюємо на сайті. Тому клієнти можуть побачити процес і зрозуміти, що ми не просто кажемо, що робимо круті меблі, а дійсно маємо доказ.
Перед співпрацею ми детально обговорюємо всі моменти, підписуємо договір, завдяки якому точно розуміємо, який вигляд матимуть ці меблі, з якої фурнітури вони складатимуться, домовляємось про терміни. Потрібно враховувати якість кромки, матеріалів, фарби, зважати, чи якісно зібрали всі деталі, чи немає щілин. Насправді аспектів дуже багато. У цій сфері дуже важливу роль відіграє репутація, тому ми відповідально ставимось до кожного замовлення.
На заході країни є всі умови для релокації бізнесу
Суспільство
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Суспільство
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Коментарі