Добрі історії
Робив для онука, тепер — для дітей з усього світу. Як дідусеві іграшки підкорили соцмережі
Олександр з Харківщини усе життя важко працював, часто різноробом. Дерев’яні іграшки не робив, поки не став дідусем. Тільки-но онук сказав «Хочу машинку», той узявся до справи.
Під час роботи у гаражі донька Анастасія зняла відео в TikTok, воно завірусилося в мережі й принесло Олександрові перші запити виготовити іграшку на продаж. Родина запустила бренд, але згодом замовляти іграшки перестали. Та завдяки допису у Threads, українці їх знову підтримали.
«Він навіть мріяти не міг»
«Тато ніколи не займався столярною справою до народження онука. Але захоплення малюка машинками надихнуло на нову справу. Він навіть мріяти не міг, що його роботи побачить так багато людей і будуть замовлення. Бо перш за все він робив машинки для онука й не збирався їх продавати», — коментує хобі тата Анастасія.
Фото з архіву Анастасії
Анастасія запропонувала Олександрові зняти відео, як він майструє дерев’яну іграшку, й опублікувала це в TikTok. Відео «залетіло» в той же день і швидко набрало понад пів мільйона переглядів і понад тисячу коментарів, серед яких велика кількість — «Я б замовила!».
«Тато був у шоці, коли відео набрало 500 000 переглядів, і нам почали писати в особисті повідомлення і просили зробити іграшку на замовлення», — згадує Анастасія.
Навіть після такої неочікуваної популярності Олександр не планував вести бізнес з іграшками ручної роботи. Монетизувати хобі переконала донька.
Сила одного посту
Олександр щодня працює в майстерні-гаражі, створюючи машинки з ручками, трактори, кабріолети, джипи тощо. Інструменти, до слова, Олександр також виготовив власноруч.
Фото з архіву Анастасії
Донька регулярно показує процес виготовлення іграшок у Threads, публікує новинки, радиться стосовно ціни, запитує враження глядачів. Та якось поділилася із читачами, що дідусь зробив багато іграшок, але замовлень давно не було.
Скріншот допису в Threads
Допис почали підтримувати читачі. Публікація набрала популярності та принесла родинному бізнесу замовлення на кілька тижнів уперед.
Скріншот допису в Threads
Іграшки продають в Європі і США
Кожна іграшка індивідуальна, навіть однакові моделі відрізняються: за кольором, фактурою, деталями, адже створені з натуральної сосни. Іграшки безпечні, гладкі та приємні на дотик. Та головне, як каже Анастасія, — зроблені з душею та любов’ю. Олександрові неймовірно подобається ця справа й до кожного нового проєкту він підходить із теплом та ніжністю.
Фото з архіву Анастасії
Завдяки підтримці в соцмережах, щирим коментарям і сотням повідомлень дерев’яні іграшки, виготовлені дідусем для онука, переросли в нову історію і дали початок бренду vlasnoruch.ua. Анастасія розповідає, що їхні іграшки замовляють не лише дітям, а й дорослим чоловікам — до колекції.
«Іграшки вже вирушили до всіх куточків України й за кордон: до США, Канади, Іспанії, Німеччини, Франції. Ось зараз нове замовлення до Бельгії та в Польщу. Ми отримуємо схвальні відгуки й повторні замовлення. Маємо замовлення з Threads, плануємо виходити на Etsy. А почалось усе з того, що наше відео з онуком і дідусем неочікувано стало популярним», — радіє успіху батька Анастасія.
Добрі історії
Ранок на рівненському ринку: люди обирають крам, торгуються, поспішають. Серед натовпу — бабуся в хустині та з клунком за спиною. Їй 84 роки, вона давно поховала чоловіка та дітей, тож за найнеобхіднішим — їжею та ліками — ходить сама, спираючись на милицю. Бабуся зупиняється біля прилавків, запитує ціну, і йде далі. Так її помітив 24-річний волонтер Михайло Дідушок.
Хлопець допомагає літнім людям, військовим і мешканцям дитячих будинків і показує це в соцмережах. Відео з бабусею з ринку набрало в Instagram понад 150 тис. переглядів.
«Тьотю, за вас заплатили»
Бабуся вже протягнула гроші, аби розрахуватися за огірки, але продавчиня не взяла, а тільки сказала: «Тьотю, за вас заплатили».
Та звела здивовані очі й побачила Михайла. Вона ще не встигла сказати ні слова, як їй уже протягували баночку сметани й пакет із морквою — те, на що вона задивлялася, але не придбала.
Волонтер також підтримав пані грошима, а щоб їй було легше дістатися додому — запропонував викликати таксі: «Сьогодні для вас свято зробимо». На що вона відповіла:
«Мені й так ви, діти, уже зробили мені велике свято».
Зворушена добротою бабуся не змогла стримати сліз, розповідаючи про себе Михайлові:
«У 27 років я залишилася вдовою. Присвятила все своє життя дітям. Але діти померли, а я навіть піти до них на кладовище не можу. І нічого не можу».
Історія бабусі розчулила користувачів соцмереж і вони засипали Михайла словами подяки.
Скріншоти коментарів у Instagram
Михайло почав активно допомагати іншим після смерті тата. Він відвідує дитячі будинки та притулки для тварин, купує для стареньких людей їжу та медикаменти, підтримує збори. Все це знімає на відео, але не заради хайпу, а щоб надихати на добрі справи інших.
«Я не роблю байт для аудиторії, щоб вона тригернулася і написала мільйон коментарів. Ціль не в цьому. Я хочу показати все, як є, і змотивувати людей робити добрі справи. Якщо після моїх відео у вас щось всередині “йокне”, вийдіть на вулицю і допоможіть тому, кого побачите», — розповідає Михайло у відео на YouTube.
Добрі історії
Три роки Олександра чекала будь-якої інформації про тата, який перебував у російському полоні. Вона переглядала списки з кожного обміну, за прізвищами шукала родичів звільнених захисників у соцмережах і обережно запитувала, чи не впізнають їхні чоловіки її тата.
У червні 2025 року батька обміняли. У дівчини виникла ідея зробити публікацію, яка могла б підтримати родичів військовополонених і подарувати надію, якої Олександра сама ще недавно шукала. Вона запропонувала користувачам соцмереж надсилати інформацію про полонених, і пообіцяла показати все татові.
Через півдня після публікації відео в TikTok дівчина отримала понад 3000 повідомлень, а допис в Threads набрав понад 60 000 переглядів. Серед тисяч імен і фото батькові вже вдалося впізнати кількох людей.
«Я вірю в силу соцмереж»
«Тато пробув у полоні три роки. Весь цей час я шукала будь-якої інформації про нього. На жаль, за весь цей час я не зустрічала таких дописів, як зробила пізніше сама. Просто сідала й робила “домашню роботу”: дивилася за прізвищами, кого звільнили, і шукала цих людей у фейсбуці, а хто за віком молодший — в інстаграмі».
Олександра згадує, що не писала чоловікам, щоб не ретравматизувати, а тільки їхнім жінкам: дружинам, дівчатам, донькам. На жаль, відгукувалося дуже мало. А хто відписував — не міг допомогти.
Дівчина опублікувала допис із закликом до родичів звільнених відгукнутися, але в коментарях — тиша.
Скріншот допису в Threads
Менше ніж за тиждень Олександра отримала набагато краще повідомлення: обмін 19 червня повернув додому і її тата.
Олександра з татом через тиждень після обміну. Архів доньки
«Тато уявляє, що шукає рідну людину»
Після повернення тата Олександра вирішила підтримати тих, хто досі чекає бодай якоїсь звістки про рідних, які перебувають у російському полоні.
Скріншот дописа в Threads
«Мені б такий допис дуже допоміг. Я запропонувала татові, і він погодився. Але попросив трохи часу, щоб відійти від пережитого. До того ж він змінював колонії, перебував із різними людьми. Багато прізвищ, багато однофамільців», — розповідає Олександра.
Тато Олександри. Фото з архіву доньки
Люди відгукнулися і досі продовжують надсилати повідомлення та діляться фотографіями тих, про кого хочуть дізнатися бодай найменші деталі. Олександрі продовжує приходити по 1000 нових переглядів у тіктоці й по 300 повідомлень у телеграмі. Багатьом вона не встигла відписати, але збирає інформацію в один файл, який потім показує татові.
«Багато людей надсилає фото, але тато часто просить уточнити прізвище й дату народження. Пояснював мені, що в полоні всі стають на одне обличчя, важко впізнати. А за прізвищами він знає не лише свою камеру, а й сусідні на поверсі: чув під час перекличок і викликів на допит», — каже донька.
Олександра розповіла, що батько, переглядаючи фото, намагається не згадувати про полон:
«Він каже, що просто уявляє, ніби шукає рідну людину, свого знайомого».
Майже за два тижні татові Олександри вдалося впізнати серед тисяч людей трьох знайомих.
«Звісно, я попереджаю, що інформація може бути неточною. Кажемо, що “нібито це він”. Всі родини дуже вдячні! Ми зідзвонювалися з ними — емоції неймовірні. Це вартувало того, щоб “розгрібати” всі повідомлення. Я нічого із цього не отримую. Навпаки — витрачаю свій час. Але можу дати людям надію», — говорить Олександра.
За допис дівчинці дякують не лише ті, кому вдалося почути хоч якусь інформацію про близьких, а й випадкові користувачі соцмереж.
Скріншоти коментарів у Threads
Добрі історії
Пес Топік усе життя прожив на прив’язі в селі на Дніпропетровщині. Його ланцюг був настільки закручений, що не діставав до будки, тож узимку він спав на голій землі, влітку — страждав під пекучим сонцем, а в міжсезоння — мокнув під зливами.
Господарі на це не зважали, і щойно з’явилася нагода — залишили песика, з яким прожили 10 років, новим власникам проданої хати. Однак цього разу Топіку з людьми пощастило: Аліна та її наречений Ваня під час першої ж зустрічі дали песику теплу підстилку, а коли зрозуміли, що по собаку ніхто не повернеться — звільнили його від ланцюга, почали привчати до життя на волі й повертати пухнастику віру в людей, людську турботу та ласку.
Аліна розповіла історію Топіка в TikTok, і це відео швидко набрало понад пів мільйона переглядів та дві тисячі коментарів.
«Щодня ми переконуємося, що вчинили правильно»
Аліна та Ваня в лютому 2025 року купили для батьків хату в селі, роблять там ремонт і знімають про це блог для TikTok та Instagram. Пара любить тварин і має маленького чихуахуа. Топік у їхньому житті з’явився випадково — як неочікуваний «бонус» до купленої сільської садиби. Таким самим «бонусом» став і кіт Вася. Аліна згадує:
«Приїхавши на перегляд, ми одразу побачили собаку. Він був агресивний, сидів на ланцюзі, кидався на нас. У принципі, це зрозуміло: ми чужі люди. Ми одразу запитали господиню, чи зможуть вони забрати песика. Оскільки в нас є вже свій чихуахуа, і ми боїмося, що вони не подружаться. На що власниця відповіла, що в неї тесть живе в селі, і вони взагалі без проблем заберуть собаку.
Потім у будинку побачили кота. Також попередили власницю — у чоловіка та в батька чоловіка алергія на шерсть. Жінка знову відповіла, що забере без проблем. 15 лютого вона забрала гроші, віддала ключі й абсолютно байдуже пішла повз тварин. Ми це сприйняли як досвід і почали знайомитися з Топіком і Васею».
Вася і Топік. Фото з архіву Аліни
Топік жив у жахливих умовах: короткий перекручений ланцюг, будка, яка мала б захищати від негоди, прогнила й не мала всередині ніякого настилу. І пса, і Васю попередні господарі годували кашею на воді, тварини були худі. Як виглядав Топік, Аліна показувала у відео в TikTok:
Перше, що Аліна та її наречений зробили, — спробували створити Топіку комфорт, щоби песик став більш лояльним до нових господарів і їхнього маленького чихуахуа. Адаптація до життя без обмежень минала в Топіка поступово і з труднощами.
«Топік міг “цапнути” за кросівок, гарчав, був злий, рив ями. Не дозволяв, щоби біля нього присідали поруч. Не можна було навіть нахилитися підмести, він одразу біг та гарчав. Але це прекрасний пес. Він стає все добрішим, спокійнішим. Щодня ми переконуємося в тому, що вчинили правильно, звільнивши його», — розповідає Аліна.
Фото з архіву Аліни
Собаку від прив’язі нові господарі звільнили, щойно купили будинок, але нашийник із частиною ланцюга одразу зняти не вдалося. Це відклали, щоб дати собаці час звикнути до нової родини і зрозуміти, що йому ніхто не хоче нашкодити. Згодом і цей етап вдалося пройти — з Топіка зняли залишки ланцюга, від якого не міг звільнитися роками.
З Топіка знімають частину ланцюга. Фото з архіву Аліни
«Любов породжує любов»
Топік приглядався до нових господарів чотири місяці, поки вперше полащився і дозволив себе погладити. Він поволі ставав менш агресивним, навіть довірився і дав вивести кліщів і бліх. Харчування і Топіка, і Васі покращилося. Аліна жартує, що тварини зараз і не дивляться в бік каші: розбалувалися.
«Топік живе своє найкраще життя. Став охоронцем нашого двору. Проводить тата на роботу: виводить його за хвіртку й повертається назад. Це їхній щоденний ритуал. Собака розуміє, де чужі, а де — свої. Не робить шкоди, не кидається на інших людей, не втікає. Топік чудовий, і мені шкода, що свої 10 років він прожив на ланцюзі, і його так недооцінювали. Характери у песиків бувають різні, але в Топіка — супер», — тішиться Аліна.
Топік через 4 місяці без ланцюга. Фото з архіву Аліни
Дівчина розповідає, що нашийник для песика — досі тригерна тема. Він не дає його зняти, ба більше — не дозволяє навіть торкатися шиї. Але Аліна ділиться, що їхня родина терпляче над цим працює і планує до кінця літа звільнити Топіка від цього нагадування про десятиліття в неволі.
«Ми не уявляємо свого життя без Топіка. Дуже його любимо, це член нашої родини. Історія з ланцюгом закрита назавжди, ми його ніколи в житті туди не посадимо — жодного дня, відколи ми переїхали в будинок, він не був на прив’язі.
З нашим меншим песиком вони не дружать, бо обоє вважають себе господарями території. Але в нас є задній і передній двір, тож ми їх просто розвели в різні кінці», — розповідає Аліна.
Дівчина каже, що своїми відео хотіла показати, як тварина навіть після багатьох років на ланцюзі може змінитися за кілька місяців на волі:
«Зараз багато власників залишають тваринок на ланцюгах. Я хочу, аби люди розуміли, — собаки дуже відчувають людей. Ніхто не хоче жити в неволі, а любов породжує любов. Кажуть, тварини не вміють усміхатися, але цей пес довів зворотне. Він усміхається, і ми біля нього».