Мишко та Сергій називають себе «пуньканутими однодумцями» й уже понад десять років допомагають тваринам. Історія «Пухнастого гуртожитка» почалася з коробки кошенят на харківській вулиці, продовжилася окупацією, вибухами та депортацією під прицілами. Але не завершилася.
«Гуртожиток» продовжує свою справу: Мишко та Сергій за кордоном дбають про дев’ять тварин, з яких сім — пересуваються тільки на передніх лапках. #ШоТам розповідає про притулок, який дарує пухнастикам з інвалідністю надію на нове життя.
«Намагалися знайти йому дім, але зрозуміли — він уже вдома»
Мишко та Сергій розпочали рятувати тварин, коли жили на орендованій «двійці» в Харкові та лише могли мріяти про приватний будинок. У квартирі вони виходжували безпритульних котів і собак, доглядали їх і прилаштовували в родини. Згодом підписники допомогли чоловікам придбати будинок у селищі Липці, куди «гуртожиток» переїхав, щоб створити ще кращі умови для своїх підопічних.
Ідея створити притулок для тварин, які мають інвалідність, народилася не з планів, а, як кажуть самі Мишко та Сергій, від серця. Якось однодумці побачили оголошення про маленького песика із численними травмами, якого хотіли приспати, адже нову родину знайти ніяк не вдавалося. Так у житті Михайла та Сергія з’явився Пряник — песик на кріслі колісному, який став першим мешканцем «Пухнастого гуртожитку».
«Спочатку ми намагалися знайти йому дім, але дуже швидко зрозуміли — він уже вдома. І разом із Пряником у наше життя прийшло нове розуміння: тварини з інвалідністю не “особливі”, а звичайні, просто з дещо іншими потребами. Вони так само граються, дуркують і люблять людей, але рідко знаходять того, хто полюбить їх у відповідь»,
— пояснюють петперенти Пряника.
Незабаром до Пряника приєднався кіт Лучік. Його знайшли в Києві: безпритульна кішка народила кошенят на території кав’ярні, і, як це часто трапляється, малюки виявилися нікому не потрібними. Лучіку пощастило ще менше: на нього випадково сів великий чоловік, і від отриманих травм кошеня залишилося частково паралізованим на все життя. Спочатку про нього дбав персонал кав’ярні, але згодом попросили допомоги в «Пухнастого гуртожитку».
«Лучика з Києва до Харкова нам передали потягом. Він приїхав зовсім малесеньким, із закислими очима, тендітний. Але з того моменту почалося його нове, справжнє щасливе життя. Тепер Лучікіто — улюбленець родини, приклад стійкості й ніжності»,
— кажуть Мишко та Сергій.
Росіяни дозволили забрати тільки 12 тварин
Пряника та Лучіка Мишко та Сергій вивезли разом з іншими паралізованими тваринами, після того, як їхній дім на Харківщині окупували росіяни. «Гуртожиток» пробув майже місяць в повній ізоляції — без світла, тепла, зв’язку та новин.
«Наш будинок стоїть на найвищій точці селища, і саме тому став мішенню. Спочатку один обшук, потім ще. Озброєні люди прийшли без попередження, наказали: “10 хвилин — і ви зникаєте із цього будинку”. У нас на руках — шестеро спинальників, собаки й коти, які не можуть ходити. Вони захищали нас. І це, напевно, найбільше дратувало “асвабадітєлєй”»,
— згадує Мишко.
Чоловіки розповідають, що встигли тільки відчинити вікна й розсипати корм для котів на першому поверсі. На другий поверх їх уже не пустили, а із собою дозволили забрати тільки 12 тварин, переважно — з інвалідністю.
«Відкрили вольєри для собак… і все. Нас депортували на територію країни боліт. Мого улюбленця, Барона, найвідданішого пса — вони застрелили. Вибач, Барон, що я не зміг тебе врятувати»,
— ділиться Мишко.
«Гуртожитку» вдалося виїхати з росії, і зараз Михайло, Сергій, п’ять котів і чотири собаки у вимушеній еміграції в ЄС. Однак кажуть, що попри все — серцем завжди з Україною.
Щоб тварини мали спокійне та щасливе життя, чоловіки й далі роблять усе необхідне. Не дарма вони назвали свій притулок гуртожитком: тут усі живуть разом, як сусіди. У теплі, турботі та з власними правилами.
«Тут кожен день — це трішки хаосу, море любові й безліч історій, які доводять: життя з особливими тваринами непросте, але неймовірно щасливе».
