Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Сімейна лікарка для мазанок: як кінорежисерка рятує старі хати та вчить будувати з глини й соломи

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Свою першу глиняну хату-мазанку кінорежисерка Наталія Супрун купила імпульсивно: їй просто захотілося мати свою власну справжню українську хату. І лише згодом жінка зрозуміла, що не може навіть найняти майстрів, які б поремонтували будинок, бо таких просто немає: ніхто вже не пам’ятає, які працювати з глиною та соломою.

Тоді Наталія вирішила стати такою майстринею сама. Тепер вона знає все про натуральне будівництво та жартома називає кінську ферму своїм улюбленим будівельним супермаркетом, адже там завжди є й солома, й кізяки. 

Чому мазанки — це не лише про традиції, але й про екологію та майбутню відбудову України, Наталія розповіла ШоТам.

Наталія Супрун

мазанкарка

Ще з дитинства не подобалось у місті

Зараз у мене вже три хати-мазанки в різних селах Полтавщини та Черкащини, і я хочу ще.

Географія життя моєї родини розкидана по всій Україні. Бабуся родом з Полтавщини — вона виросла й жила в Решетилівському районі, але під час голоду в 1947-му полишила рідне село й поїхала в Крим у пошуках роботи та їжі.

Хата в Решетилівському районі, в тому ж селі, де росла бабуся, — це для мене зараз більше, ніж просто про хату. Це ніби повернення до свого коріння.

Сама ж я росла в Запоріжжі і щороку їздила в Крим. Бабуся жила в степу, недалеко від Джанкоя. Я там проводила кожне літо та решту канікул, і для мене був великий контраст між індустріальним Запоріжжям і кримським селом.

Уже тоді в місті мені не подобалось, а в селі я була абсолютно щаслива.

Кінорежисерка й мазанкарка Наталія Супрун. Фото з інстаграму Наталії 

Поїхала в Нью-Йорк знімати кіно про музикантів

Після окупації Криму, в якому я на той момент жила, у мене почалася депресія. Я не знала, що робити, тож вирішила поїхати в США. Так собі подумала, що знаю англійську мову, що там зможу знайти собі роботу за своїм фахом кінорежисерки. Подорожуватиму, врешті-решт.

Так у 2015 році я поїхала в Америку й залишилася там на кілька років. Знімала документальне кіно про андеграунд-музикантів, які грають у підземних переходах. Той фільм не вийшов, але я близько познайомилася з музичною сценою Нью-Йорка.

Потім переїхала в Клівленд і теж там знімала кіно. Паралельно працювала на різних роботах, які зовсім не стосувалися моєї професії, аби просто виживати.

Наталія Супрун працює над короткометражкою у своїй хаті на Черкащині. Фото: ШоТам

Першу мазанку практично зруйнувала

За рік я приїхала в Україну у відпустку й купила свою першу глиняну хату в селі на Черкащині. Витратила на неї все, що лишилося на той момент із заробленого в Штатах — $800.

Це була емоційна покупка — я просто зайшла на OLX і купила мало не першу-ліпшу хату, зовсім не вникаючи в деталі.

Почала її ремонтувати. Хотіла робити це виключно якимись екологічними способами, за допомогою природних матеріалів, але зовсім нічого про це не знала. Пробувала питати місцевих, але вони або теж у тому не розумілися, або казали щось на кшталт: «Та навіщо з цим возитися — швидше збудувати нове!». Тому я робила все навмання й фактично майже зруйнувала ту хату своїми експериментами.

Наталія Супрун за роботою — зводить стіни. Фото з інстаграму Наталії

Після невдачі з першою хатою я знову поїхала в США й там випадково познайомилася з людьми, які професійно займаються зведенням будинків з природних матеріалів за допомогою автентичних технік будівництва.

Вони знали навіть про українські традиції та показали мені раритетне відео, як в Україні місять кіньми саман — це така суміш глини, піску та соломи. Я була вражена. Почала вчитися в тих людей, ми здружились.

Наталія Супрун під час роботи над зведенням будинка в техніці натурального будівнцитва в США. Фото надала Наталя

Спроба відтворити дитячий рай

Взимку 2020 року я повернулася в Україну з уже серйозним багажем знань і ще серйознішими намірами відновити хату. Купила свою другу мазанку теж на Черкащині, під Каневом, бо мені дуже сподобались ті краї.

Звідки в мені таке бажання — врятувати стару хату, — я навіть не можу пояснити. Мабуть, це була така підсвідома спроба відтворити той дитячий рай, який був у мене в Криму.

Звісно, тут зовсім інша природа, клімат. Ця хатка розташована посеред лісу, найближча інфраструктура дуже далеко, дорога туди погана. Я люблю приїжджати сюди, коли мені треба щось написати. Також це таке місце перезавантаження для мене.

Читайте також: Викупила прабабусину хату, де бувала в дитинстві: як мандрівниця будує свою Ісландію в селі на Вінниччині

Миска для варення з OLX стане трендовою раковиною

Хоча за вікном цієї хати черкаські ліси, а не кримські степи, я все одно хочу всередині її  зробити в такому південно-морському стилі, щоб в інтер’єрі зчитувалося тепло українського Півдня.

Щоб додати якісь унікальні штрихи в інтер’єр, я зазвичай шукаю цікаві та вінтажні речі на OLX — щось таке, чого не купиш у будівельних чи інтер’єрних магазинах. Наприклад, ткані доріжки, які роблять наші сучасні майстри, килим чи мідний таз, в якому раніше варили варення, а зараз він став трендовою раковиною.

Старі речі мають свій особливий характер і, поєднуючись, створюють у домі щось оригінальне, не схоже на Ікею.

Наталія Супрун вибиває свій улюблений килим, який придбала на OLX. Фото: ШоТам

Випадково купила 100-літню хату

Свою третю хату я купила у 2023 році в тому селі на Полтавщині, де народилася моя бабуся. Це такий мій особистий проєкт з повернення до своїх коренів. 

Я придбала обійстя з хатою в дуже поганому стані й задумала збудувати там новий будинок, в якому буду жити, бо відчуваю це село своїм домом.

Але цього року почала розпитувати людей про хату, бо в мене були певні підозри, і за розповідями місцевих з’ясувалося, що моїй «новій» хатинці більше 100 років!

Я мала план законсервувати стару хату й потроху будувати соломʼяну мазанку, бо була впевнена, що весь той хутір згорів під час Другої світової, і його будували з нуля. Але глина не горить!

Наталія Супрун фотографує свою третю мазанку — 100-літню хату на Полтавщині. Фото з інстаграму Наталії

Я зрозуміла, що не можу просто покинути її в такому стані, а мушу врятувати. І не просто залатати, підрівняти, а зробити новий очеретяний дах, призьбу — все, як це було у 20-х роках минулого сторіччя. Щоб хоча б один приклад народної архітектури був у цьому селі.

Зараз я вивчаю світлини хат з того регіону, аби врахувати всі нюанси, і шукаю гранти на реалізацію задуму, адже на це потрібні чималі кошти. А коли відновлю хату, зроблю там таку собі резиденцію під очеретом для письменників і ветеранів, бо там для цього ідеальне місце.

Наталія Супрун з учасниками толоки зі зведення хати-мазанки. Фото з інстаграму Наталії

Була кінорежисеркою — стала мазанкаркою

Я майже повністю відійшла від роботи в кіноіндустрії. Зараз завершую свій авторський короткий метр, і далі в планах поки лише мазанки — вони мене захопили повністю!

Робота з глиняними хатами стає моєю новою професією: я проводжу толоки, консультую людей щодо їхніх хат, вчу відновлювати мазанки. Окремої назви для цього ремесла немає, тож я вигадала термін «мазанкарка» — це ніби сімейна лікарка для мазанок.

Я була в багатьох регіонах і помітила, що люди в селах, які досі пам’ятають, як працювати з глиною, очеретом чи соломою, не хочуть цього робити. У суспільстві панує така асоціація, що будувати з глини в сучасному світі можна хіба що сарай або якісь господарчі споруди.

Я хочу змінити це, бо мені здається, що це важливо для відбудови зруйнованих міст і сіл в Україні, це важливо для нашої екології.

Толока на Київщині. Відео з інстаграму Наталії

У мазанці не потрібен кондиціонер

Зараз на Чернігівщині, наприклад, уже йде активна відбудова зруйнованих сіл. Ми на власні очі побачили, скільки в процесі утворюється будівельного сміття, коли хати побудовані з якихось сучасних матеріалів.

А хати з природних матеріалів, коли там ніхто не живе, просто ніби входять у землю, і людського сліду майже не залишається. Я вважаю, що найкращим, найекологічнішим і найшвидшим будівництвом буде хата з соломи, обмазана глиною, а також просто глинобитні хати. У своїх проєктах я намагаюсь використовувати менше дерева, щоб зберегти ліси.

Мазанки можуть бути набагато комфортнішими, ніж сучасні будинки — їм не треба кондиціонер. У такій хаті з глини класно зберігаються тепло і холод.

Толока з ремонтом мазанки. Фото надала Наталя

Хочу вчити людей «лікувати» свої хати

Зараз я розробляю путівник з пошуку та вибору хат, тому що виявилось, що це не так вже й просто — знайти свою ідеальну хату. Я сама натрапила на свій дім тільки з третього разу. У своїх власних пошуках та експериментах я отримала цінний досвід і готова ділитися ним з іншими.

Також хочу навчати людей «лікувати» свої хати, відновлювати мазанки у своїй місцевості. Ми з кінорежисеркою Ґалою Козютинською, яка створила мистецьку резиденцію в старій хаті на Гуцульщині, працюємо над спільним освітнім проєктом.

Це буде онлайн-курс із натурального будівництва. Ще з одним мазанкарем будемо відновлювати хати в різному стані й під час цього фільмуватимемо всі етапи, техніки. З цього потім сформуємо навчальний матеріал. Проєкт вирішили назвати «Ліплянки» — це ще одна народна назва глиняних хат.

Будувати хату з нуля чи купити сучасний будинок дуже дорого. Натомість звести нову глиняну хату-мазанку вийде набагато дешевше. Відновлення до комфортного житлового стану старої хати з глини взагалі може стартувати від нуля гривень, якщо у вас багато друзів, і вони готові допомагати.

Суспільство

В Україні випустили журнал про Слобожанщину (ФОТО)

Опубліковано

Мультимедійна платформа «Локальна історія» презентувала новий журнал, присвячений історії та культурі Слобожанщини. Це вже восьмий випуск видання.

Про це повідомляє «Локальна історія».

Про журнал

На обкладинці журналу — ілюстрація художниці Олі Гайдамаки, а всередині — глибокі історичні дослідження, репортажі та аналітика. Видання розповідає про заселення Слобожанщини, вплив Козацької революції на регіон і створення Слобідської України. Окрема стаття присвячена загадковому місту Гелон, яке згадується в легендах.

Читати також: Фасад притулку для тварин у Києві прикрасили муралами (ФОТО)

Особливу увагу приділили видатним постатям Слобожанщини. У журналі можна прочитати:

  • як Микола Костомаров шукав своє місце в історії;
  • чим жив хутірний світ Пантелеймона Куліша;
  • репортаж про Тростянець, що пов’язаний із життям і творчістю Миколи Хвильового.

Також у випуску зібрали цікаві факти про календарні обряди українців Вороніжчини Сумської області 150 років тому. Автори дослідили, як мешканці Вороніжа бачили своїх сусідів-росіян і чому називали їх неробами.

Нагадаємо, що у лютому на київському вокзалі відкриють «Книгарню Є»: як вона виглядатиме (ФОТО).

Фото: «Локальна історія».

Читати далі

Суспільство

У Києві запустили електронний довідник послуг із ментального здоров’я

Опубліковано

Кияни тепер мають доступ до електронного довідника «Маршрути послуг з ментального здоров’я», який допоможе знайти необхідну підтримку.

Про це повідомила Марина Хонда, заступниця голови КМДА з соціальної та гендерної політики, захисту прав дітей і питань безбар’єрності.

Для кого створено довідник

Цей ресурс розробили в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». Видання містить контакти комунальних, громадських та приватних організацій, які надають соціально-психологічну допомогу. Завдяки зручній структурі користувачі можуть швидко знайти потрібну послугу та зв’язатися з надавачем.

Читати також: У трьох областях відкрили адаптивні клуби для військових та людей з інвалідністю (ФОТО)

Довідник допомагає не лише орієнтуватися в доступних сервісах Києва, але й об’єднує всіх надавачів допомоги в єдину систему перенаправлення, спрощуючи доступ до послуг для містян.

Переглянути довідник можна за посиланням.

Нагадаємо, що вийшов безоплатний курс аудіоуроків «Секс-освіта» про дорослішання.

Фото: обкладинка довідника «Маршрути послуг з ментального здоров’я».

Читати далі

Суспільство

У Бучі та Славутичі створять безбар’єрні маршрути: деталі проєкту

Опубліковано

Маршрути у містах облаштують доступними для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення. Цей проєкт втілюють у межах програми «Рух без бар’єрів».

Про це повідомив директор департаменту містобудування та архітектури Київської ОВА Ярослав Янович.

Що відомо про цей проєкт

Міста долучилися до ініціативи, щоб усі люди мали:

  • можливість самостійно пересуватися;
  • доступ до інфраструктури;
  • сприятливі умови для соціальної інтеграції;
  • рівні можливості у користування міськими просторами.

Ярослав Янович зазначив, що територіальні громади самостійно визначатимуть маршрути. До обговорення проєктів адміністрації залучатимуть громадськість.

Читайте також: У Києві створили онлайн-довідник для підтримки ментального здоров’я

«На маршруті всі локації мають бути максимально доступними та безбар’єрними — це перехрестя, переходи, громадський транспорт, школи, садочки, заклади охорони здоров’я, центри надання адміністративних послуг, центри зайнятості, а також інші громадські будівлі. Також на маршруті будуть встановлені навігаційні знаки, тактильні елементи та інші рішення, спрямовані на забезпечення не лише зручності, але й безпеки для людей», — розповів Ярослав Янович.

Наразі Славутич та Буча вже розробили свої проєкти. До 11 лютого 2025 року інші територіальні громади Київської області повинні подати до Департаменту містобудування та архітектури КОВА власні проєкти безбар’єрних маршрутів.

«Рух без бар’єрів»

Проєкт є частиною ініціативи Міністерства розвитку громад та територій. Його презентували 19 січня у військовому госпіталі. Головна мета проєкту — створення доступного середовища для всіх людей.

Нагадаємо, що у Славутичі більше не оголошуватимуть тривогу, яка звучить у Київській області.

Також ми писали, що на Київщині побудують новий житловий комплекс для соціальних груп (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik

Читати далі