Суспільство
Прийшов з війни – став бізнесменом. Сім надихаючих історій ветеранів
Повернутися з війни і одночасно знайти своє місце в новому світі.. Розповідаємо сім надихаючих історій ветеранів, які з поверненням до мирного життя відкрили власний бізнес.
Беззаперечно, бізнес-ідей, якими вражають бійці більше, ніж можна описати в одному тексті, проте тут ми обрали найцікавіші. А що головне, маємо можливість підтримати бійців покупками.
“Мілітарі кафе”
У Миколаєві боєць АТО Олексій Губський відкрив заклад “Veteran Point”, який входить до “VeteranoGroup”.
“У 2015 році пішов добровольцем на війну, – каже Олексій. – Служив в окремій добровольчій роті “Карпатська Січ”. Повернувся зі служби, вирішив відкрити кафе. Про людей, які прийшли з АТО, існує багато стереотипів. Ми їх ламаємо, показуємо, що ми не якісь психи, а можемо бути нормальними людьми, частиною суспільства”.
Фішка кафе, яка рве шаблони: військовий антураж в інтер’єрі, знижки для ветеранів та їжа, як в армії для тих, хто ностальгує. Кав’ярня у Миколаєві знаходиться за адресою вул. Чкалова 30. Сторінка закладу у соцмережі.
Машинки для татуювань
Андрій Паторжинський, позивний “Поттер”, робить кастомні машинки для татуювань під брендом “BITT Workshop”. В одній із серій навіть був позолочений виріб, яким користується татуювальник із США.
“У 2014 році пішов добровольцем на Донбас, – каже Андрій. – На війні був до 2016-го. Воював у складі “Азову”. Повернувся із зони АТО з рюкзаком та без грошей. Дорогою, з війни у мирне життя, зрозумів, що маю відкрити власну справу, бо не зможу працювати на когось”.
Хоча у Андрія не було коштів, проте мав друзів та цікаві ідеї для втілення. Тепер він виготовляє роторні машинки і корисне приладдя: педалі, перехідники, яке допомагає татуювальникам.
Читайте також: Ветеран АТО створив бренд машинок для тату, які підкорюють світ
Коштують його вироби $250-300. За три роки існування бренду, зробив 80 машинок, які можна переглянути на сайті.
Ножі-монстри з “дамаської сталі”
Денис Мостович робить ножі зі сплавів металів за технологією, яку використовували ще у 15 столітті для виготовлення лицарських мечів. Клинки із “дамаської сталі” коштують від $100, а найдорожчий продав за $700.
“Воював на Донбасі протягом 2014-15 років у складі 13 окремого мотопіхотного батальйону “Чернігів-1”, – каже про бойовий шлях Денис. – Під Вуглегірськом отримав контузію від розриву міни. Потім з іншими військовими витягував побратимів під Дебальцевим”.
Повернувшись до мирного життя, ветеран обладнав власну кузню. Власноруч зібрав обладнання для якого деякі деталі знайшов у товариша, на прийомці металобрухту.
За чотири роки роботи майстер виготовив до 400 сталевих клинків, які можна переглянути на сайті. Інтерв’ю з Денисом тут.
Читайте також: Бізнес із друзями – це можливо. Історія ветеранського СТО
Зелень на гідропоніці
Ілля Волошин разом з батьком та побратимом у Запоріжжі заснував ферму, яка вирощує зелень на гідропоніці.
“На фронті думав про те, чим займатимусь вдома, – каже Ілля. – У зоні АТО служив три роки – з 2014 по 2017 рік. У 14-му році вступив до батальйону особливого призначення “Січ”. Перейшов в добровольчий підрозділ “Карпатська Січ”, який включили до 93-ї бригади. Підписав контракт із ЗСУ. Продовжив службу. З війни повернувся з третьою групою інвалідності”.
На розвиток міні-ферми підприємці отримали грант 15 тисяч гривень. Гроші витратили на обладнання, освітлення. Власноруч зібрали стенди, на яких вирощують зелень. Під міні-ферму обладнали орендований підвал. (Інтерв’ю з ветераном тут). Зв’язатися з бійцем можна через Facebook.
Читайте також: Українське видання створило мапу ветеранського бізнесу
Равликова ферма
Костянтин Касіч, позивний “Ельф”, заснував екзотичну равликову ферму Ravlikelf.
“До війни був генеральним директором групи компаній, займався будівництвом, обслуговуванням багатоповерхових будинків, лісозаготівлею. Про розведення равликів нічого не знав, – каже Костянтин. – У березні 2014 року мені прийшла повістка, пішов на фронт. Служив в 72 окремій механізованій бригаді, воював на території Донецької області. У 2015 році мене комісували”.
На старт власного бізнесу ветерану знадобилося 20 тисяч гривень. Равликів можна придбати на сторінці у Facebook.
Читайте також: Бізнес на гамаках. Харків’янин продає вироби у Польщу і Туреччину
Переробка рожевої солі
Ветеран Володимир Щербан заснував бізнес на переробці морської солі для ванн та косметології. Його продукція спрямована на допомогу пошкодженому волоссю.
“На війну пішов 2014-го року, служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді, – каже Володимир. – А коли повернувся додому, роботу довелося шукати заново. Ідею підказали жінка та донька, бо постійно жалілися на волосся, яке не розчісується і не вкладається”.
На Кінбурській косі чоловік добуває рожеву сіль та збирає трави для косметики. Переглянути товари виробника на Facebook.
Читайте також: “Антистрінги” для чоловіків: як ветерани зробили бізнес на трусах
Цукати в пам’ять про побратима
Сергій Куршаков продає цукати з овочів та фруктів, м’ясні снеки під брендом WAGNER ecoproduct. Йому довелося втілити ідею побратима, який загинув.
“У травні 2014 року на війну пішов у складі батальйону “Кривбас”, – каже Сергій. – Два місяці в АТО і тяжке поранення на околицях Донецька. Це була граната, яка під час бою вибухнула у мене в ногах”.
Повернувшись з війни, ветеран не лише розвиває бренд на снеках і цукатах, а й допомагає іншим бійцям пройти реабілітацію у заснованому ним медичному центрі. Тут сайт реабілітаційного центру. Переглянути магазин з цукатами тут.
Суспільство
Пластиліновий мультфільм-анімація українських майстрів виграв на VI Міжнародному фестивалі образотворчого мистецтва «International Competition for Artists» SOLOVIOV ART (Краків-Київ) в номінації «мультиплікація».
Про це повідомили у пресслужбі міської ради Броварів, що на Київщині.
За їхньою інформацією, до 150-річчя Лесі Українки культурно-просвітницький центр «СвітЛиця» презентував пластиліновий мультфільм-анімацію на вірш поетеси «Тішся, дитино, поки ще маленька». Автор анімації – Юлія Кругляк.
Читайте також: VR з шоломами чи повна темрява: сім незвичних квест-кімнат в Україні
Нагадаємо, вийшов офіційний трейлер українського мультфільму «Віктор_Робот».
Як ми повідомляли раніше, вийшов другий ролик анімаційного серіалу «Історії небайдужих».
Суспільство
У Радомишлі Житомирської області починають проводити велоподорожі «Край покинутих криниць».
Про це у фейсбуці повідомили у пресслужбі краєзнавчого музею.
Цікавинкою веломаршруту стане те, що учасники виявлятимуть хати-пустки.
«Ми пропонуємо новий етап веломандрівок під назвою «Край покинутих криниць». Окрім оздоровчо-краєзнавчого, наші мандрівки матимуть ще й дослідницький характер. Починаючи з 6 березня, щосуботи ми відвідаємо всі села нашої громади, де виявлятимемо хати-пустки», – йдеться у повідомленні.
Читайте також: Замість пластику – гриби та коноплі: як стартап S.Lab робить речі з екоматеріалу
Підсумком веломандрівок стане фотовиставка, під час якої учасники поділяться своїми враженнями.
Крім того, місцевій владі запропонують провести заходи з ревіталізації хат-пусток.
Нагадаємо, «Дорога смаку і вина» об’єднає крафтових виробників Чернігівщини.
Як ми повідомляли раніше під Києвом знайшли екопарк, де можна перезавантажитися.
Головне фото: Радомишльський народний краєзнавчий музей.
Суспільство
Працювати у військовій прокуратурі — досить престижно. Однак не тоді, коли все життя мариш творчістю. Принаймні так подумала лейтенантка в запасі Ірина Шевченко, котра залишила таку роботу заради вишивки прикрас. Попри тиск з боку рідних, котрі все життя працюють у прокуратурі, дівчина зайнялася улюбленою справою, заснувала у Запоріжжі свій бренд La Chica та продає авторські прикраси вартістю до $1500.
Окрім іншого, Ірина відкрила свої безкоштовні курси вишивки виробів, які пройшли вже тисячі дівчат. Там їх навчають не лише тримати в руках голку, а й правильно фотографувати прикраси, продавати їх та психологічно налаштовуватися на роботу.
Стати прокуроркою чи на базарі торгувати
Чи не вся моя родина так чи інакше пов’язана з військовою частиною. Мама майже все життя пропрацювала там бухгалтером, а зараз працює в військкоматі. Дядько — військовий прокурор в минулому, зараз на пенсії. Два мої двоюрідні брати теж працюють у військовій прокуратурі. І, зрозуміло, рідні хотіли, щоб я стала на їх шлях. Мені ще з дев’ятого класу казали, що я буду прокуроркою. Родина запевняла, що або я вступаю, або йду на базар продавати насіння.
Взагалі після школи я хотіла вступати на художника-мультиплікатора, адже дуже любила малювати. Я своїй знайомій намалювала портфоліо, і вона з ним вступала на художника. У мене ж вибору особливого не було — довелося у 2007 році йти на військово-юридичний факультет Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Першу прикрасу продала за 20 грн
Після закінчення вишу я почала працювати в військовій прокуратурі. Перший рік роботи виявився дуже складним, тому що там ненормований графік важкий як для жінки, так і чоловіка. Через рік я завагітніла і пішла в декрет. Взагалі я завжди була творчою людиною, з дитинства відвідувала якісь гуртки, тож у декреті вирішила спробувала себе у вишивці. До того я мала досвід вишивання картин хрестиком.
Я подумала: що якщо об’єднати бісер і вишивку і спробувати зробити якусь прикрасу. Я виготовила своє перше кольє, і воно було таке незграбне, мені було соромно комусь його показувати. Однак якось до мене зайшла знайома, подивилася і сказала, що вона їй ідеально пасує до костюма. «Продай, я якраз таке шукала», сказала вона тоді. Віддала я їй ту річ за гривень 20-30 і одразу відчула себе великою «бізнесвумен».
Насправді я подумала, що якщо людям це потрібно, то, можливо, варто звернути увагу і розвиватися в тому напрямку. Й от під час першої декретної відпустки я почала виставляти свої вироби в соцмережах, а мої знайомі купували їх за якісь символічні гроші.
Прокуратура — не моє
Коли я після відпустки знову вийшла на роботу в прокуратуру, то пропрацювала приблизно пів року і зрозуміла, що це взагалі не моє. Мене тягнуло до вишивки. І тоді я вирішила, що якщо зароблю на своїй творчості більше, ніж маю зарплату в військовій прокуратурі, то звільнюся. Підтримки від мами я не мала, адже вона завжди мріяла, щоб я йшла слідами родини. Вона постійно на мене тиснула, говорила про зарплату і статус. У нашій країні батьки завжди бажають дітям, щоб ті мали стабільну роботу.
З другої декретної відпустки у 2017 році я вже не повернулася на роботу, адже за пів року вийшла на дохід, який перевищив мою зарплату в прокуратурі. Чоловік у творчості мене не обмежував, допомагав мені розвивати своє хобі, рухатися далі. Поставив мені великий стіл для рукоділля, і я почала займатись цим більш серйозно. Я вже не слухала порад рідних і вирішила зайнятися тим, чого душа бажає. Почала більше опановувати цю сферу, вивчати, як потрібно вести бізнес, як продавати вироби через соцмережі.
Над прикрасою можу працювати місяцями
З того часу я, як приватна підприємиця, заробляю на вишивці, заснувала свій бренд La Chica, перемогла низку українських та міжнародних конкурсів дизайнерів. Серед відомих людей мої прикраси є в акторки серіалу «Київ вдень і вночі» Марусі Якименко, бізнес-тренерки Людмили Калабухи, блогерки Тетяни Пренткович.
Мої вироби наразі коштують від 50 до 1500. Ціна залежить від розміру, наповнення та часу, необхідного для виготовлення прикраси. Адже можна зробити брошку розміром п’ять на п’ять сантиметрів, а можна і кольє на всі груди, і ще шапочку на голову в комплекті. Щоб вишити один виріб, може знадобитися від двох днів до трьох місяців, залежно від обсягу роботи. Я створюю авторські дизайни, тобто я їх малюю, перетворюю в технічні малюнки для вишивки, а потім вже відшиваю.
Заснувала безкоштовні курси вишивки
Коли я лише починала займатися вишивкою, в Україні було дуже мало майстринь з цієї сфери. Та й ті все ж робили звичайні прикраси без авторських ескізів: умовно, виготовляли якісь метелики з бісеру. Я подумала, що було б непогано популяризувати цю справу в Україні, заснувавши свої курси у 2018 році. Одразу ж вирішила, що вони будуть безкоштовні, адже головною метою було привертати увагу жінок до цієї техніки. Для жінки вишивка — це взагалі мастхев, всі хоча б раз тримали в руках голку, ми всі на тому ростемо.
Напрямок вишивки з бісеру до нас прийшов з Франції та Індії. І хоча техніка запозичена, однак це не скасовує той факт, що більшість жінок полюбляють вишивати. Коли жінка бере до руки голку, вона медитує, розслабляється, стає більш гармонійною, тому що вишивка — це заспокійлива справа. А техніка, якою я займаюся, дозволяє прикрашати все, що завгодно: сумку, куртку, кольє, браслет, сережки тощо. Вважаю, що українці можуть створити власну індустрію та ще й мати ще один варіант для саморозвитку і заробітку грошей.
Тому я створила проєкт «7 стібків», суть якого полягає у залученні до онлайн-курсів дизайну в соцмережах максимальної кількості людей і популяризації такого напрямку у творчості. Паралельно я показувала цю сферу як бізнес, тобто розповідала, як ту брошку сфотографувати й продати. Ще у нас були теми про те, як знайти час для себе, що робити, якщо чоловік не підтримує. Були завдання з розминки спини та очей. Ми завжди знаходили для лекцій цікавих спікерів, експертів, психологів — вони допомагали жінкам вірити у власні сили.
Не шкодую, що змінила професію
На першому етапі проєкту ми зібрали 2,5 тисячі дівчат, хоча розраховували не більш як на 600. Після того ми вже п’ять сезонів проводимо такі безкоштовні проєкти. Цього року було більш як 5 600 учасників. Уявіть, п’ять з половиною тисяч дівчат одночасно шиють одні й ті ж брошки разом з La Chica. Також у нас був дитячий сезон, де ми наголошували на можливості творчості мами разом з дитиною. Моя філософія полягає у тому, що члени родини мають робити усе разом і підтримувати один одного.
Читайте також: Вишивають спогади вручну — засновниця бренду White and Stripe Тоня Булгакова про «смугастий» бізнес
Я жодного разу не пожалкувала, що пішла з прокуратури. Хіба що трішки, коли відчула, що таке конкуренція. Деякі майстрині не люблять, коли конкуренти стають кращими за них. Й от коли я вперше виграла конкурс дизайнерів, на мене посипалася гора хейту. Я ж то собі думала, що всі дівчата у цій сфері дуже добрі, і я всім буду допомагати, і житимемо ми дружно. А виявилося, що є й інша категорія людей. Але головне, що коли я перестала боятись негативу, поринула всіма думками у творчість, то хейт припинився. Зараз його немає.
Досвід навчив поєднувати материнство і творчість
Часто мене запитують, як вдається поєднувати домашні справами, час із родиною та роботу. Так от, в мене є золоте правило «30, 30 на 30», тобто третину часу я витрачаю на себе, стільки ж на сім’ю, ще 30% на роботу, а решту часу відпочиваю. Вважаю, що не можна бути успішною в одні сфері й забувати про інші, адже можна вигоріти. На початках у мене таке було. Я працювала майже цілодобово і прожила у такому ритмі рік і тоді так втомилася від роботи, що голку не могла взяти в руки два чи три місяці. Згодом переглянула свій спосіб життя і все стабілізувалося.
Тепер я постійно все планую. Зранку прокидаюся, пишу розпорядок дня. Обов’язково має бути баланс: не можна цілий день прибирати або працювати — краще зробити трішечки, але все, що потрібно. Варто пам’ятати, що якщо ми хочемо досягти якоїсь цілі, ми маємо лише 10 тисяч хвилин, щоб опанувати нову справу. Щоб добитись успіху в будь-якій справі, спершу потрібно приділити їй час. Якщо не можеш іти в бік цілі, то ляж в її напрямку. Я не спілкуюся з жінками, у яких крім дітей немає більше жодних цілей. Дівчина має бути повноцінною, розвиватися і кожній сфері життя приділяти однакову кількість часу.
Нічого не бійтеся, не відкладайте своє життя на потім і свої справи на завтра. У нас є лише сьогодні, і кращого дня вже не буде ніколи. Ми не ставатимемо ніколи молодші, не матимемо більше сил, можливостей ніколи не з’явиться більше. Тому якщо є якась мрія, треба стати прямо зараз і почати рухатися до неї. Просто так нічого не відбувається — лише завдяки нашим зусиллям.