Про одесита Юрія Липу, або Чому націоналізм в Одесі – база, а не оксюморон

Кожен українець принаймні раз чув імʼя Юрія Липи — видатного політичного діяча, публіциста, лікаря, автора української геополітичної концепції. Для декого поєднання слів «націоналіст» та «Одеса» звучатиме як оксюморон, однак зараз я спробую розвінчати цей закамʼянілий міт та розказати про видатного ідеолога українського націоналізму, який жив в Одесі, вбачав у ній центр українського духу та точно знав, що нам робити з московією. 

Становлення Юрія Липи

Батько Юрія Липи був видатним українським письменником, лікарем, тарасівцем і борцем за самостійність України. Він мав великий вплив на сина. І саме від батька Юрій дізнався про український націоналізм, видатних українських політичних діячів та всі нюанси української мови. Так, не дивуйтеся, спілкування українською певний період було табуйованим «у попередній родині».

Що значить «у попередній родині»? А це дуже цікаво, бо ранні роки життя Юрія Липи оповиті таємницями. За офіційною інформацією, хлопчик народився 22 квітня (5 травня) 1900 р. у містечку Старі Санжари на Полтавщині. Новонародженого назвали Георгієм. Немає жодних сумнівів, що матір звали Єлизавета Геращенко, а от напевно дізнатися, хто був рідним батьком, і досі неможливо. За однією версією, священник Андрій Геращенко. За иншою, у матері був роман з лікарем Іваном Липою. Він не закінчився офіційним шлюбом, але через 8 років Іван повернувся, щоб забрати Юрія до себе. Сімʼя Геращенків не була проти цього, тому можна припустити, що Іван міг бути генетичним батьком хлопця.

Липа залишив заповіт: «Тобі, сину, одне завдання зоставляю: перевершити батька, стати більшим од батька». І Юрій став. Він брав участь у національно-визвольних змаганнях, воював у лавах армії УНР, розганяв більшовиків в Одесі.

Відтак з 1909 року Юрій Липа живе в подружжя Лип, яке дуже міцно взялося за виховання в дитині національної свідомости. І їм це вдалося, бо у 40-х роках у місті Яворові, Юрій Липа заявив: «Я в першу чергу тільки українець, я той, ким був мій батько. Чули й, напевне, знаєте тарасівців, от я і є тарасівець, Шевченко — мій ідеолог, а “Кобзар” — моя ідеологія». 

Іван Липа залишив заповіт: «Тобі, сину, одне завдання зоставляю: перевершити батька, стати більшим од батька». І Юрій став. Він безпосередньо брав участь у національно-визвольних змаганнях, воював у лавах армії УНР, розганяв більшовиків в Одесі. Мав кілька освіт: перша — юридична (закінчив Новоросійський університет, зараз ОНУ імені І. І. Мечникова), а друга — медична у Кам’янецькому університеті. Отримавши диплом, Липа переїхав до Варшави, де закінчив навчання в приватній школі політичних наук. Однак життя в Польщі для Липи було нелегке, він постійно мав конфлікти з поляками, через свою публічну підтримку українців, яких пригнічували. 

Діяльність Юрія Липи

Дякувати Юрію Липі ми маємо бодай за його філософсько-політологічну трилогію: «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940), «Розподіл Росії» (1941).

Видатний націоналіст сформулював геополітичну доктрину про необхідність створення Антиросійського блоку причорноморських країн, у складі якого Україна, Туреччина, Грузія, Болгарія, Румунія, Дон, Кубань. Лідером такого обʼєднання, на його думку, мала стати саме Україна. Прикметно, що Одеса як портове місто посідала не перше місце, але й не друге. Юрій Липа боготворив Південь України та вважав Одесу центром українського духу.

Дуже незвично чути такі думки зараз, бо Київ, Львів — так, можуть бути центром українського руху, але Одеса — хто б міг подумати. Можливо, це через московитів, які зробили все, щоб навіть самі одесити повірили в те, що Одеса — «рускій город». Отже, Юрій Липа був абсолютно з цим не згоден і наголошував на неефективності концепції «Захід-Схід», тільки «Південь-Північ», щоб відокремити цивілізовану Європу від «російської азійщини». Одеса була в авангарді.

Саме малоросійські комплекси змушують скорятися, але ми повинні запамʼятати назавжди, що українці не за мир, а за розпад московії. 

«Бути самим собою», — кредо Ю. Липи-геополітика. Він закликав: «Вперед, Україно! В тебе тяжкії стопи! Пожари хат димлять з-під них: ні Росії, ні Європі не зрозуміти синів твоїх…» Це дуже важлива думка, бо, як ми бачимо зі сторінок історії, ніколи ні Європі, ні московії не потрібна була сильна Україна, ми виборювали та виборюємо своє право на існування всупереч усім, хто не згоден з цим. Кожна країна живе виключно своїми інтересами, тому розраховувати маємо тільки на себе. Однак українці чомусь не можуть так робити: ми завжди звіряємо свої дії то з московією, то з Європою. Це наш потужний комплекс меншовартости, який не дає вдихнути на повні груди.. 

У праці «Розподіл Росії» Юрій Липа розглядає варіянти розпаду московії на окремі держави, зазначаючи, що головним етапом розпаду цієї недокраїни є звільнення України від малоросійських комплексів, бо ми маємо властивість ще до початку битви на ментальному рівні, уже програвати її. Дивовижно, наскільки його тези наразі актуальні. Саме малоросійські комплекси змушують скорятися, але ми повинні запамʼятати назавжди, що українці не за мир, а за розпад московії. У разі хоча б натяку на її перемогу ця імперія завжди буде зазіхати на Україну. Вона не дасть нам спокою. Якщо не зруйнуємо її, це доведеться робити нашим дітям, онукам і правнукам. 

Багато українських діячів, зокрема Маланюк та Донцов, часто критикували українців саме за цю нездатність втримати перемогу. Будьмо відверті, це характерна риса українців. Нас цукром не годуй, дай десь посваритися та пошукати зраду. Липа був иншим. Він казав, що українці — це меганація, і нам лише треба усвідомити це, відчути власну велич, і тоді перемога буде за нами. Вагомим кроком до майбутнього нації є боротьба, а не пасивність: постійне вдосконалення, самокритичність, пошук відповідей на причини невдач.

Він був одеситом, який любив Україну й віддав за неї своє життя. Тому націоналізм в Одесі — це не оксюморон, це база.

Думки Юрія Липи є неймовірно актуальними. Настільки, що аж моторошно. Чому з написання його роботи «Розподіл Росії» пройшло вже 82 роки, а думки про меншовартість ні на крихту не втратили своєї злободенности? Як ви думаєте, це через циклічність історії або тому що ми не вчимося на своїх помилках, не читаємо роботи українських політиків, не заглиблюємося у власну історію та культуру? Можливо, треба розірвати це зачароване коло та відчути свою силу, велич української нації. Наголошу, що йдеться не про зверхність (бо ми ж не московити), а саме про важливість усвідомлення врешті-решт власної цінности. 

Юрій Липа аж занадто геніяльний для свого часу. Українці не були тоді готові до таких прогресивних думок. Він був одеситом, який любив Україну й віддав за неї своє життя. Тому націоналізм в Одесі — це не оксюморон, це база. Багатонаціональне місто завжди було важко підлаштувати та обмежити, але зараз воно прокидається, віднаходить у собі все українське, плекає нових націоналістів, які будуть наслідувати ідеї свого земляка та боротимуться за Україну до кінця.

На жаль, життя видатного Ю. Липи обірвалося зарано. Через співпрацю з українськими повстанцями, армія Крайова не дозволила Липі залишитися в Польщі. Він повернувся в окуповану більшовиками Україну влітку 1943 р. Це дивно, бо хіба ж можна їхати туди, де лютує НКВС? Проте Липа вирішив бути з українцями до кінця. 19 серпня 1944 року його затримало НКВС, а наступного дня було знайдено його труп. Припорошений землею та битою штукатуркою, замордований методом кастрації.