Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Хочу працювати вдома. Гінекологиня з Харкова повернулася з-за кордону, аби лікувати українок

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Аліні Цьоміній двічі довелося рятуватися від війни. Ще в 2014 році дівчина покинула рідну Луганщину, а після повномасштабного вторгнення довелося евакуюватися знову – з Харкова.

Опинившись на Закарпатті Аліна не змогла сидіти без роботи, а тому наважилася до виїзд до Угорщини. Там влаштувалася працювати на кухні, але через постійний тиск колег та жахливі умови вирішила повертатися додому. До того ж, дівчина мріяла працювати за фахом і в рідній країні. І їй це вдалося! Аліну запросили до Маневицької лікарні, що на Волині.

Аліна Цьоміна

акушерка-гінекологиня з Харкова

Усе життя мріяла стати лікаркою

Я завжди хотіла бути лікаркою. Допомагати людям, рятувати життя, берегти здоров’я – це те, що мені справді подобається. І моє бажання поступово ставало реальністю. Від загального поняття «лікар» я дійшла до того, що хочу стати акушером-гінекологом. 

Я навчалася, брала участь у медичних конференціях і згодом усвідомила, що обрала для себе ту галузь у якій точно хочу розвиватися. Я проходила інтернатуру за своєю спеціальністю й планувала працювати за фахом у Харкові. Але в моє життя знову прийшла росія. Вперше мені довелося їхати геть із Луганська, а тепер прийшлося покинути й Харків.

Ранкові вибухи нагадали мені про Луганщину

Я не була готовою до того, що росія розпочне повномасштабну війну. Не було відчуття, що потрібно збирати речі чи закуповувати додому якусь провізію. Думала, якщо війна й буде, то, напевно, така сама, як у Луганську в 2014-му. 

Там я вже бачила війну, але все одно не очікувала такої жорстокості. Здавалося, що йдеться не про справжню битву, а про щось таке, чого ніколи не станеться. Проте 24-го лютого о п’ятій ранку я прокинулася від звуків, які колись давно вже чула в своєму житті.

Я була переконана, що ці вибухи й стрілянина мені ввижаються. Пам’ятаю, як подумала, що це звичайні салюти, адже «стріляти не можуть, ні, це точно салют». Але новини в моєму телефоні запевняли, що я нічого не наплутала. Я зателефонувала мамі, а потім почала збиратися на чергування. 

Полиці магазинів були порожніми, а готівка закінчилася

Дорогою до пологового будинку я бачила, як усі довкола знімають готівку, скуповують продукти та набирають воду. Утім я цього не зробила і зовсім скоро про це пожалкувала. Наступного дня, коли я поверталася з чергування, їжі в магазинах вже не було.

Як, власне, і готівки в банкоматах. Я навіть зателефонувала на гарячу лінію та перепитала, чи це не збій. А у відповідь почула, що в банкоматах просто не залишилося грошей. 

Читайте також: «Я не зміг їх покинути». Як вівчар з Донеччини самотужки пригнав на Волинь отару з 400 овець

Знаєте. я не та господарка. у якої вдома знайдеться кілька десятків «закруток» і продукти на тиждень. Ніколи не думала, що це може знадобитися, адже навіщо? Якщо можна просто прийти до магазину й придбати все, чого бажатиме душа. Можливо, так воно і є, але не на другий день війни.

Крамниці поруч із будинком вже не працювали, тож мені довелося просто доїдати те, що залишилося ще з роботи. Наступного дня я пішла по магазинах і зрозуміла, що більшість із них зачинені. А в тих, що працювали, вже практично нічого не було. Аби не померти від голоду, мені довелося забирати те, що залишилося на полицях.

Довелося спати в тамбурі евакуаційного поїзда

На щастя, у мене є родичі на Закарпатті, тож було, куди їхати з Харкова. Однак покинути місто на той час було завданням із зірочкою. Я мала викликати таксі, аби дістатися до вокзалу. Ціни були просто скажені, до того ж, водії не приїжджали одразу. Того дня я прочекала три години.

Так минув тиждень. Звичних продуктів практично не було, я спала в коридорі своєї квартири й інколи спускалася до підвалу. Не надто часто, адже там було дуже холодно. Щоразу їздити до лікарні на таксі я не могла, адже за шалені гроші багато не покатаєшся. Тому я вирішила, що час їхати геть.

Вже на вокзалі я дізналася, що мені пощастило доїхати за 500 гривень. Поруч були люди, які витратили на таксі 1500 гривень і навіть більше. Однак на цьому мої проблеми не закінчилися. Евакуаційний потяг виявився «замалим», аби вмістити всіх, хто прагнув виїхати з Харкова. А вокзал, здавалося, не міг вмістити всіх людей разом із валізами.

Я не могла просто сидіти у родичів

Через бійки, сварки, галас та «прильоти» я все ж змогла потрапити у вагон. Тоді ніхто не обирав для себе місця: всі сідали там, де бачили. Так я опинилася біля туалету, трошки пізніше вибралася до тамбуру. Там було трохи більше місця, і я навіть могла лягти.

Але 30 годин такої «мандрівки» мої нирки не витримали. Згодом я дізналася, що вони застуджені. На лікарні часу не було, тому зі Львова я одразу вирушила на Закарпаття. Трохи перепочила, але залишатися там і просто сидіти у родичів не хотілося.

Мені кортіло працювати, заробляти на життя. Та й взагалі робити бодай щось, крім того, аби хвилюватися. Згодом з’явилася пропозиція поїхали до Угорщини. Наче й не дуже далеко, але більш безпечно.

Поїхала працювати за кордон і одразу пожалкувала

Я погодилася, приїхала й знайшла роботу на кухні. І майже одразу про це пошкодувала. Два місяці я провела під постійним тиском тамтешніх кухарів. Мені забороняли без дозволу виходити подихати повітрям і просто використати для обіду весь передбачений на це час. На мене кричали, але останньою краплею стала заборона відвідування вбиральні.

Жахливі умови, постійне відчуття себе чужою й бажання працювати за фахом повернули мене додому. До Харкова. Але надовго затриматися я не змогла. Ані роботи, ані безпеки в місті не було. 

Від страху у мене почав сідати голос, боліло серце, а вночі я практично не спала. Навіть попри те, що коханий запевняв, що я можу не працювати, спокійніше мені не ставало. Я шукала будь-яку роботу. Хотіла навіть спробувати себе в ролі флористки, але мене не взяли.

Працюю в лікарні, де всі одне одного поважають

Згодом мені запропонували роботу за фахом – на Волині. І я знову наважилася на переїзд. Тоді на вокзалі мене проводжав наречений, і я почувалася покинутим кошеням. Він військовий, а тому не міг вирушити зі мною. А мені потрібно було їхати подалі від обстрілів.

Так я опинилася у Маневичах, що на Волині. І зовсім не жалкую, адже тут мене прийняли, наче свою. Жодного тиску, крику чи недбалого ставлення. Ні, навпаки, тут усі працюють з повагою одне до одного, а пацієнти люблять своїх лікарів.

Читайте також: «Мої учні стали танкістами та піхотинцями». Вчителька з Мелітополя пережила окупацію та допомагає ЗСУ у новому місті

Поки що я мешкаю в хостелі, і багато моїх колег про це знають. Мені часто пропонують якусь допомогу. І це демонструє ставлення місцевих до переселенців. Спочатку було боязко казати, що я родом із Луганщини. Не знала, як люди реагуватимуть на це. Особливо, якщо спочатку я говорила російською.

Відмовилась від російського контенту та перейшла на українську

Однак поступово, десь за місяць, я звикла і до нового міста, і до людей. Навіть почала говорити українською. І якщо раніше я надавала перевагу російським мелодрамам, то зараз викреслюю це зі свого життя. Як і російську мову. Принаймні, намагаюся.

Я знаходжу для себе нові західні серіали, пробую дивитися й наразі мені точно цікаво. Повертатися до російського контенту не хочеться. Якщо раніше я слухала російську музику, то сьогодні мені навіть бридко про це думати.

Звісно, я ще не спілкуюсь українською ідеально. Адже протягом 26 років життя я розмовляла російською, і навчалася – також. Левова частина медичної літератури надрукована мовою окупанта. Тому я даю собі час і «лагідно українізуюсь». І мені приємно, адже відчуваю підтримку людей довкола.

Налаштовуюсь на роботу і намагаюсь завантажити себе

Щодо повернення та планів на майбутнє відповісти однозначно поки не можу. Це занадто складна й важка тема для мене. Коханий на фронті, я – на Волині, і це психологічно виснажує мій стан. Точно можу сказати, що хочу підвищити свою кваліфікацію та продовжити навчання за фахом.

А ще хочу, аби Луганщину повернули до України. Тоді я змогла б нарешті поїхати до мами. Але наразі думати про це ще зарано. Тому налаштовуюсь на роботу й намагаюсь завантажити себе: аби не було часу на зайві думки та нерви.

Суспільство

В музеї Ханенків пройде унікальна одноденна виставка декоративного блюда

Опубліковано

У четвер, 25 квітня, в межах проєкту “Крізь потаємні дверцята”, Музей Богдана та Варвари Ханенків представить унікальне декоративне блюдо, яке виготовлене в стилі відомого кераміста Бернара Паліссі.

Про це музей повідомив на своїй сторінці в Facebook.

Про проєкт музею

У рамках проєкту “Крізь потаємні дверцята” музей регулярно презентує один предмет зі своєї 25-тисячної колекції двічі на місяць. Серед цих експонатів є й декоративне блюдо з французьких фаянсів, яке раніше ще не показували.

З початку повномасштабної війни усі ці предмети були захищені та законсервовані, однак їм потрібен постійний догляд реставраторів і кураторів. Така можливість дозволяє час від часу виводити на показ один предмет і представляти його на тимчасовому експозиційному майданчику.

Читати також: Дружина захисника відкрила пекарню у селі в пам’ять про чоловіка

Про блюдо

Декоративне блюдо прикрашене рельєфними фігурками рептилій та земноводних. Художник використав овальну форму для втілення своєї ідеї – відтворення куточка природної водойми з її мешканцями.

Центральна частина блюда імітує невелике озерце з кам’янистим острівцем, на якому звивається змія, а навколо плавають чотири риби, що повторюють контури денця блюда. Борти посудини, вкриті камінцями, мушлями та зеленню водяних рослин, доповнюють цей природний ландшафт. Тут же знаходять місце для відпочинку дві ящірки та згорнута кільцем змійка, а з обох боків озерця виповзають жаба та рак.

Кураторкою показу є Олена Мітякіна.

Нагадаємо, що МКІП займається діджіталізацією українських театрів.

Читати далі

Суспільство

Misha та Юра майструють прикраси з голубиного посліду

Опубліковано

Коли ми вперше побачили ці прикраси, то не могли повірити, що вони зроблені з… голубиного посліду! Якось Misha прихистила голуба зі зламаним крилом, а потім їй у голову спала ідея: “Чому б не увіковічити Юрині гівно?”. Дівчина пів року працювала над технологією та почала створювати каблучки та кулоні з гівняним наповненням. У світі навряд чи існує щось подібне, адже навіть чат GPT розгубився, коли ми запитали про це. Спеціально для ШоТам Misha розповіла про себе, гівняний бізнес і показала креативні прикраси!

Історія мисткині

Біографія

Усім привіт! Мене звати Міша Куш, а це – мій голуб Юра. Ми – сімʼя митців, ми – художники. Ми з Юрою робимо картини, прикраси й аксесуари з Юриного посліду. І сьогодні ми вам розкажемо про наш маленький гівняний бізнес. Юра хоче йти вже працювати – Юрі треба какати.

Я – киянка, але моє дитинство пройшло в селі. Звідти й пішла моя любов до птахів, бо батьки завжди тримали свійських птахів типу качок, курей. Я з ними завжди гралася, приручала та навіть лікувала – мене бабуся вчила, як.

За освітою я співачка, і до 2019 року працювала за професією. Потім помер мій батько, і мені дісталася його квартира з боргами. І тут моє життя повністю змінилося. Поки я займалася всіма потрібними документами на квартиру – це в мене зайняло півтора роки, – у квартирі оселилися голуби.

Коли я прийшла туди все зачистити, знайшла у квартирі двоє мертвих пташенят голубів та одного ледве живого. То був Валєра. Я Валєру виростила, вилікувала й відпустила на волю. Але, сумуючи за ним, я почала малювати такі собі жартівливі картини. Ось вони, до речі, позаду мене.

Лікування пташок

Після Валєри я почала помічати на вулиці дуже багато хворих голубів. Я їх забирала додому, лікувала, знаходила лікаря. Мені вдалося знайти декілька сімей, які на своїй території влаштували притулки для птахів-інвалідів. І тут я зрозуміла, що моєю метою є робити виставки з цими картинами, розказувати людям про таку ось проблему та збирати донати для таких сімей, щоб допомогти птахам-інвалідам.

А Юра – це був мій останній голуб, якого я знайшла на вулиці. У нього зламане крило. Він уже не може жити на волі, тому ми з Юрою тепер назавжди сімʼя. І потім виявилось, що Юра – художник. Юра також, як і я, полюбляє малювати.

Ось це Юрина перша картина після повномасштабного вторгення – “гівняна війна”. Матеріал той самий – “натурель”.

А ось наші гівняні прикраси. І також ми робимо ось такі тарілочки для зберігання наших гівняних прикрас.

Читати також: Петицію про створення рекреаційного парку на горі Юрковиця розгляне КМДА

Кому підходять прикраси

“Подарую свекрусі й не буду казати, що це”, – частий жарт замовників.

Також купують люди на подарунок собі – ті, хто цінують мистецтво й арт. Також у нас є гівняний мерч в такому концептуальному пакуванні – в коробці з-під піци. Також у нас є гівняний мерч в такому концептуальному пакуванні – в коробці з-під піци. білому кольорі футболочка й у чорному, з принтом на плечі ось такої чудової какулі.

Сенс ініціативи

Багато людей бояться голубів і помилково думають, що вони всі поголівно просто заразні. У мене були на лікуванні голуби з орнітозом, і не один – як бачите, зі мною все окей. Якщо ви не цілуєте палко саме хворого голуба, вам боятися нічого.

Також варто памʼятати, що голуби – це колись одомашнені тварини. Люди їли голубів, їли їхні яйця, відправляли голубами пошту, й через помилку людини голубів стало багато саме на вулицях у містах. Гідять вони зі смітників не тому, що вони пацюки, як думають багато людей, А тому, що їм просто немає чого їсти, і вони на 100% залежні від людини.

Благодійна діяльність

Ми з Юрою є амбасадорами благодійної спілки «Поруч». Разом з іншими амбасадорами ми вже закрили збір на автоматизовані годівнички для котів і собак у гарячих точках. Частину коштів з продажів ми донатимо на ЗСУ. Ми з Юрою особисто також робимо збори й наразі збираємо на Starlink.

Підсумок та плани на майбутнє

2 роки після [початку] повномасштабного вторгнення я перебуваю у Швейцарії, але ось зараз прямую додому навідати маму, навідати свою сімʼю. І хочеться в якийсь момент просто сісти на цей потяг і вже не повертатися назад – щоб вдома не було обстрілів, щоб була наша Перемога.

“Тому найголовніше – донатити всім, донатити безперестанку для нашої Перемоги. Ну, і ми з Юрою обовʼязково повернемось додому”, – наголошує Міша Куш.

Нагадаємо, що дружина захисника відкрила пекарню у селі в пам’ять про чоловіка.

Також ми повідомляли, що на Київщині висадили екзотичні дерева.

Читати далі

Суспільство

Петицію про створення рекреаційного парку на горі Юрковиця розгляне КМДА

Опубліковано

Петиція до київської влади щодо створення рекреаційного парку на горі Юрковиця зібрала необхідну кількість підписів і тепер буде розглянута Київрадою.

Про це стало відомо на сайті електронних петицій.

Про автора петиції

Сергій Литвяк, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ та мешканець Подолу, виступив із зверненням щодо створення великого парку на території Юрковицівської гори. Він висловив бажання, щоб у цьому парку могли гуляти ветерани, жителі міста та інші особи, а також мати доступ до озера.

Литвяк відзначив, що у Києві потрібні більші рекреаційні зони, зокрема на Подолі, і пропонує об’єднати Юрковицю з пагорбами Щекавиці мостом. Він також закликає уникати будівництва на території пам’ятки археології “Кирилівська стоянка”.

Читати також: На Київщині висадили екзотичні дерева

Про петицію

Литвяк звернувся до керівництва Києва з проханням не укладати орендні договори на ділянку, де він пропонує створити парк, та змінити її призначення на “рекреаційну зону”, щоб захистити від майбутньої забудови.

Також він зауважує, що зараз ця ділянка “захоплена без договору” ТОВ “Керамблоки-Інвест”, який також є власником будівлі колишнього пивного заводу Ріхтера на вулиці Кирилівській. Цей розробник має плани збудувати на території новий житловий комплекс та обіцяє відреставрувати старовинні будівлі.

Литвяк стверджує, що забудовник не виконує умови охоронного договору та “нахабно руйнує” пам’ятку. Тому він пропонує або зобов’язати забудовника виконувати умови охоронного договору та відреставрувати будівлі заводу, або розпочати процес його повернення у власність громади.

Також ми повідомляли, що Укрзалізниця повертає “Інтерсіті+” із Києва до Одеси в тестовому режимі.

Нагадаємо також, що Дніпро приєднався до економічної платформи для бізнесу “Зроблено в Україні”.

Фото: сайт електронниї петицій

Читати далі