Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Я не зміг їх покинути». Як вівчар з Донеччини самотужки пригнав на Волинь отару з 400 овець

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Під обстрілами та через блокпости – вівчар з Донецької області Володимир Альохін пройшов зі своєю отарою 50 кілометрів, аби зрештою евакуювати тварин до Волині. Поблизу Луцька його приняв давній друг – фермер Василь Мельник.

Сьогодні чоловіки об’єднали свої отари та господарюють разом. Звісно, Володимир мріє про повернення додому, але дав собі слово: спочатку необхідно допомогти і віддячити товаришу, який фактично врятував його життя.

Володимир Альохін

Вівчар з Донеччини, з початком повномасштабної війни допомагав односельцям евакуюватися, а згодом перегнав свою отару на Волинь

Покинув усе і зайнявся овечками

Чим я тільки не займався за своє життя. Я був зварником, автомеханіком, подорожував світом, але нічого з цього не приносило мені задоволення. Так, я заробляв гроші, зізнаюся, що на той час це були гарні гроші. Утім жодного бажання продовжувати або робити це справою життя не було.

Тоді я вирішив створити своє маленьке господарство і почав вирощувати гриби. Справа пішла, у день я збирав десь 200 кілограмів, а бувало що й цілу тонну. От тільки продати стільки за три дні не виходило. Тому я припинив, а знайомі порадили мені зайнятися овечками. 

На той момент, у 2009 році, ми з родиною відпочивали в Криму. Там я зустрів людей, які вже давно і якісно вирощували овечок. Забрав собі 30 маленьких ячок (молоді вівці, які ще не народжували, – ред.) на Донеччину і нарешті почав робити те, що близьке до серця. 

До 24-го лютого на моїй фермі було десь від 500 до 800 овечок. Розширюватися я не планував, адже такої кількості цілком достатньо і навіть трошки забагато. Бо купляти – дорого, а ось продавати так само дорого я чомусь не міг. 

Попри початок війни їхати з дому ми не збиралися

Початок війни я застав о третій годині ночі. Чоловік моєї молодшої доньки – військовий медик. Його підняли і забрали по тривозі до Маріуполя. Ми ж із родиною залишилися вдома. Дружина, донька і маленькі онуки. Їхати з дому ми не збиралися, бо надто багато чого довелося б забирати з собою. 

Тим більше, що на подвір’ї – ціла отара овечок, яку теж не міг кинути. Тиждень все було більш-менш нормально, допоки не почали гатити поруч із нашим селом. Мені подзвонили знайомі військові і попросили виїхати, мовляв, кілька днів буде гаряче. 

Родиною на машині ми виїхали у село до мого товариша. Десь за 50 кілометрів від нашого дому. Там трошки почекали і вирішили вертатися. Звісно, по дорозі зустріли українських військових і дізналися, що мости додому підірвані, а там, де невеликий брід, – все в мінах. Мене це не зупинило, я поміряв усю відстань і проїхав. 

За кілька днів почали бити по нашому селу

Коли ми заїхали у село, то перше, що побачили, – це російську техніку. Ми зрозуміли, що Павлівка під контролем ворога. Кілька разів нас мало не розстріляли, але вчасно зупинялися, бо бачили маленьких дітей в машині. Щоразу я виходив з машини і пояснював, що ми їдемо додому, і нас пропускали далі. 

Зрештою моя родина опинилася вдома. Ми облаштували підвал, але здебільшого туди не спускалися: залишалися в коридорі. От тільки за кілька днів почали бити вже саме по селу. Я тоді був з овечками, трохи далі від будинку, і якраз поруч із ним двічі прилетіло. 

У цей момент я вирішив, що час вивозити родину, адже залишати їх тут сенсу не було. Хоча дочка мені казала, що вона б лишилася, якби не діти. Тоді я пішов до російських блокпостів, бо їхати куди-небудь і не знати, яка там ситуація, було б дивно. 

Ми перевели подих і поїхали далі

Я поговорив з військовими і ті підказали, де я точно зможу проїхати і, ймовірніше за все, залишитися живим. Їхати нам довелося через окуповані села і 40 блокпостів. На кожному з них мені доводилося пояснювати, хто я і куди їду, вислуховувати десятки запитань і, звісно, відповідати на них, якими б дивними вони не були. 

Врешті-решт ми дісталися вільної України. Запоріжжя зустріло нас обіймами волонтерів і їхньою допомогою. Нам одразу дали дитяче харчування, бо наше закінчувалося, одяг, запропонували місце для перепочинку. Ми перевели подих і поїхали далі. 

До Дніпра. Тут я залишив свою родину. Доньку, онуків та дружину. Їхати далі вони не захотіли. Бо, як з’ясувалося, чоловік моєї доньки потрапив у полон. Про це ми дізналися згодом, коли почали доходити новини з Маріуполя. 

Вивозив людей із села, допоки ракета не вбила моїх тварин

Буквально наступного дня я повернувся додому – до окупованої Павлівки. Там залишилися люди й моя отара. Спершу я взявся допомагати виїжджати односельцям, бо вони побачили, що мені це вдалося, і приходили за порадами. Комусь розказав, з кимось навіть проїхався. Так поступово в селі залишилося буквально 17 людей. 

Одного дня, коли повертався з чергового «рейду з евакуації», я побачив, що прильот ракети вбив близько сотні моїх овечок. У цей момент, зізнаюся, я впав в депресію. Того, що побачив, нікому не побажаєш. 

Це стало останньою краплею. Я зібрався, зібрав своїх овечок, які залишилися живі, і рушив геть зі свого села. Пішки я пройшов 50 кілометрів. Ми йшли більше доби. І, напевно, я би йшов далі, але овечки просто не витримували такого навантаження. Ми зупинилися біля якоїсь ферми. Там було безпечно. І я домовився, щоб місцевий господар приглянув за овечками, поки я допоможу виїхати останнім 17 людям. Це була одна з найважчих евакуацій, адже таку кількість людей просто не хотіли пропускати. 

Друг із Волині врятував і мене, і мою отару

Та все сталося так, як і мало бути. Люди виїхали, а я подався шукати, де можна було залишитися разом із овечками. І це було складно, я об’їздив мало не всі господарства на Дніпропетровщині, був на Вінниччині, але все було не те. Або те, що підходило, коштувало надто дорого для мене. Ще й питання стояло: як вивезти овечок з того села, де я їх залишив, і довезти, куди мені потрібно. 

За цей час свою допомогу мені неодноразово пропонував мій добрий товарин Василь. Він також має господарство з овечками, але на Волині. Тоді мені здавалося, що це надто далеко відстань, аби їхати й починати все з нуля. Однак, коли усвідомив, що іншого й кращого варіанту в мене немає, погодився на пропозицію Василя.

Він врятував і мене, і мою отару. Саме Василь сказав мені: «Шукай, хто вивезе овечок, а з грошима розберемося». Адже на той час вивезти таку величезну отару коштувало дуже дорого. Ще й везти з Донецької області – це тисяча кілометрів. Тому я не очікував, що в такий скрутний для кожного час хтось може так рятувати людей. 

Моїм тваринам довелося пережити багато всього

Однак мені вдалося знайти людей, які перевезли овечок на Волинь. Це було дорого і важко, але я більше переймався за стан своєї отари. Цим тваринкам довелося пережити багато всього: війну, ходу пішки, переїзд. Тепер вони адаптуються на новій фермі. 

Одразу скажу, що більшість моїх овечок погано переносять нові умови й клімат. Тут все відрізняється від Донеччини, починаючи від повітря і закінчуючи травою. Моїй отарі геть не підійшла місцева травичка, тому я знову ходив пішки і вишукував відповідне для породи пасовище. 

Ганяти овечок доводиться далеченько, але воно точно того вартує. Адже трава пасує, а це означає, що вони гарно харчуються і будуть добре почуватися. Частина отари перехворіла після того, як опинилася в новому місці. Але зараз їм набагато краще. Все ж не дарма я опікуюся овечками значну частину свого життя. 

Тепер доглядаю одразу за двома отарами

Нині я вже і не знаю, хто кого більше підтримує: я Василя, чи Василь мене. Адже у мого товариша восьмеро дітей, а один із синів нещодавно травмував спину. Тож тепер Василю геть не до своїх овечок. 

На щастя, тут опинився я і, звісно, користі приношу господарству чимало. Бо багато коштів у Василя йде на лікування дитини, а не на підтримку овечок. Тож я став якраз у нагоді. Він мене врятував і прихистив, а я тепер піклуюся про його отару, як про свою.

До того ж, я пообіцяв Василю, що навіть тоді, коли в моєму селі все вщухне і Україна переможе, – я не втечу. Я допомагатиму йому стільки, скільки буде потрібно. І ще частину породілля своєї породистої отари я віддам йому. Це буде моя плата за його допомогу й мій порятунок. Адже просто залишатися і нічого не дати я не можу. 

Частина родини залишилася в Дніпрі, інша – за кордоном

На Волині мені подобається все, крім того, що клімат трохи не пасує для моїх тварин. Люди мене прийняли з позитивом, мені допомагають опанувати себе і прийти нарешті до тями. Адже тільки тут, у безпеці, я усвідомив, наскільки було небезпечно все те, що робив на Донеччині.

Зараз я себе заспокоюю тим, що це була якась нереальна доза адреналіну в моїй крові. Бо виїжджати і повертатися кілька разів до окупованого дому, а потім йти пішки з овечками – наважиться далеко не кожна людина. І я бачив, як сотні тварин залишилися самі, без нагляду, бо їх просто покинули. 

Я облаштувався й готуюся піклуватися про тварин настільки якісно, наскільки зможу. Бо поки що це єдина моя відрада. Частина родини залишилася в Дніпрі, а інша – за кордоном. Нас розкидало, і поки що не дуже зрозуміло, коли ми нарешті будемо всі разом. 

Мені незручно говорити російською серед українськомовних

Цікаво, що тут я почав поступово говорити українською. Зізнаюся, усі свої 60 років я завжди спілкувався лише російською. Тому зараз мені дійсно складно. Але знаєте такий вираз: «Між вовками та й по-вовчому»? Мені незручно говорити російською серед українськомовних. 

Хоча я жодного разу не отримав зауваження щодо своєї російської. Я добре ставлюся до людей, які мене тут приймають, тому вирішив, що говорити українською буде ввічливо з мого боку. До того ж, звучить це інколи кумедно. Повільно, з помилками, але українською. Додам, що вдома моя дружина, діти та онуки говорили українською. І тільки я – російською. А звичку не так просто викорінити. 

Нині думаю, що залишатимусь на Волині щонайменше рік. Далі буду дивитися. Якщо Донеччину повернуть Україні, то звісно, проїдуся додому і хоча б подивлюся, що стало з будинком. Але повертатися зовсім, допоки не виконаю обіцянку, не можу. 

Суспільство

Україна підписала безпекові угоди з Канадою та Італією

Опубліковано

У роковини повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого Україна уклала дві важливі угоди про безпеку — з Канадою та Італією.

Про це повідомив президент України Володимир Зеленський у своєму Telegram-каналі.

Угода с Канадою

«Сьогодні з прем’єр-міністром Канади Джастіном Трюдо ми підписали Угоду про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Канадою. Цей документ передбачає виділення Канадою у 2024 році понад 3 млрд канадських доларів макрофінансової та оборонної допомоги Україні», — заявив Зеленський.

Він також висловив подяку Трюдо та всім канадцям за підтримку України від перших днів повномасштабної війни.

У повідомленні на сайті президента зазначено, що документ також підтверджує підтримку з боку Канади майбутнього членства України в НАТО, сприяючи українським реформам та сумісності Сил безпеки й оборони України з Альянсом.

Читайте також«Ця планета створена не тільки для людей». Волонтерка з Одещини рятує тварин від війни та шукає їхнє «місце під сонцем»

Угода також визначає механізм 24-годинного екстреного реагування у разі повторної військової агресії проти України та надає допомогу нашій країні у зміцненні власних спроможностей для належного реагування на можливу ескалацію агресії з боку РФ.

Документ діятиме протягом десяти років з дати його підписання й може бути переглянутий партнерами у разі вступу України до НАТО до завершення строку його дії.

«Наші зустрічі з главою уряду Італії Джорджею Мелоні завжди продуктивні. Сьогодні ми також підписали двосторонню безпекову угоду. Цей документ закладає міцну основу для тривалого безпекового партнерства між Україною та Італією», — заявив президент України у ще одному повідомленні.

Угода с Італією

Він також висловив подяку Італії за підтримку України, зокрема в області обороноздатності й відбудови, та за продовження надання військової допомоги Україні до кінця 2024 року.

Угода закріплює основні компоненти безпекових зобов’язань з боку Італії, зокрема щодо довгострокової військової та фінансової допомоги. Вона також визначає пріоритетні сфери співпраці між Україною та Італією у військовій і невійськовій сферах, включаючи політичну, фінансову, гуманітарну та реформаторську діяльність.

Італійська Республіка вже продовжила на 2024 рік дію відповідного законодавства, що дозволяє надання військової підтримки, і буде надавати допомогу Україні протягом десяти років дії цієї угоди.

Читайте такожУ підвалі мріяла про бокс: історія юної чемпіонки з Маріуполя, що вміє тримати удар

Крім того, Італія і далі буде залучена до Місії ЄС з надання військової допомоги Україні, забезпечуючи підготовку військовослужбовців та підтримку Одеси та області в їхній відбудові, підвищенні стійкості та реформуванні.

Італія також продовжуватиме працювати над санкційним тиском на агресора та притяганням Російської Федерації до відповідальності за її дії.

Чому це важливо

Укладені угоди з Канадою та Італією є важливим кроком у зміцненні обороноздатності України та підтримці українських зусиль у боротьбі за суверенітет і територіальну цілісність. Ці документи відображають глибоке розуміння міжнародних партнерів щодо необхідності об’єднаних зусиль для стабілізації ситуації в регіоні та запобігання подальшій ескалації конфлікту.

Завдяки цим угодам, Україна отримує значну фінансову та військову підтримку, яка допоможе їй зміцнити свої оборонні можливості та забезпечити безпеку своїх громадян. Такі дії свідчать про тверду підтримку міжнародного співтовариства у відстоюванні прав України та відверту відвертість в реагуванні на агресію з боку Росії.

Читайте також«Замовити Starlink – просто, але є нюанс». Як купити та налаштувати «коробку з космосу» від Маска

Наступні кроки України будуть спрямовані на максимальне використання цієї підтримки для зміцнення обороноздатності країни, вдосконалення систем безпеки та захисту, а також на підтримку українських зусиль у відновленні та будівництві миру на території країни.

23 лютого Україна та Данія підписали угоду про гарантії безпеки.

Також угоди у сфері безпеки Україна підписала з Великою Британією, Німеччиною та Францією.

Нагадаємо, для повної взаємосумісності ЗСУ та НАТО Альянс спільно з Україною створив Спільний центр з аналізу, підготовки та освіти.

Фото: АР.

Читати далі

Суспільство

Німеччина змінила написання Києва відповідно до української транслітерації

Опубліковано

У Німеччині відтепер використовуватимуть назву української столиці як Kyjiw. Раніше Берлін на офіційному рівні використовував слово Kiew, яке базується на російській транслітерації.

Про це повідомило Міністерство закордонних справ Німеччини.

«Від Kiew до Kyjiw. Те, що давно для багатьох було звичною практикою, тепер змінюється і в «Довіднику країн для офіційного вжитку». Тепер українське написання назви “Київ” використовується в німецькому офіційному спілкуванні», — йдеться у повідомленні.

Читайте також: Сам у полі – воїн. Як один активіст змусив заговорити українською топчиновників та міжнародні компанії? Інтерв’ю зі Святославом Літинським

У відомстві додали, що цим довідником користуються органи влади Німеччини, компанії тощо. Німецьке МЗС теж поступово змінюватиме написання. Це стосується вебсайтів, вивісок посольства України та офіційних печаток.

Про мовну акцію CorrectUA

У жовтні 2018 року стартувала кампанія #CorrectUA, в межах якої МЗС України закликало іноземні офіційні установи і комерційні компанії відмовитися від використання заснованих на російській транскрипції назв українських міст і перейти на коректні #Kyiv #Odesa, #Kharkiv, #Lviv, #Zaporizhzhia В рамках компанії запустили флешмоб #KyivNotKiev.

Нагадаємо, з’явився тест для визначення рівня української мови: А, В чи С.

Також ми повідомляли, що створили мобільний застосунок, що розповідає історію русифікації України. Як завантажити.

Фото: АР.

Читати далі

Суспільство

У мережі з’явився інтерактивний Літопис оборони Маріуполя

Опубліковано

Національний музей історії України та Bіg City Lab за підтримки Mariupol Reborn створили літопис, що проливає світло на кожен із 86 днів оборони Маріуполя.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Big City Lab.

У Літописі вперше зафіксована поденна хроніка боротьби за Маріуполь на початку повномасштабного вторгнення і протягом 86 днів оборони міста. Активну участь у його створенні брали захисники Маріуполя: надавали свої свідчення, ділилися фактами,  доповнювали один одного.

«Кожна велика битва неодмінно має бути оспівана та закарбована в культурних артефактах. Деталізація тих подій – це перший крок на шляху до глибинного осмислення та розкриття того феномену самовідданості та мужності, який зробив цю битву МОЖЛИВОЮ», — вважає Денис Редіс Прокопенко.

Читайте також: «Оцінки не є показником успіху». Вчителька з Маріуполя відкрила на Дніпропетровщині центр для дітей, аби розвивати їхні таланти

Про літопис

Сайт m86.city (переглянути можна тут) є частиною проєкту «М86. Літопис оборони Маріуполя», який охоплює виставку плакатів (до 3 березня її можна відвідати в Музейно-виставковому центрі Музею історії Києва) та відеоексплейнер, який стисло пояснює хроніку оборони міста. Важливо, що всі, хто на власні очі бачив оборону Маріуполя, можуть додати свої свідчення до Літопису.

Ще одна важлива місія Літопису оборони Маріуполя – це адвокація повернення полонених.

Сайт Літопису буде оновлюватися щотижня, також його автори пропонують доєднатися до його сторінок у соцмережах та підписатися на мейл-розсилку, аби день за днем дізнаватися про події у Маріуполі 2 роки тому.

Про оборону Маріуполя

Оборона Маріуполя тривала 86 днів, з 24 лютого по 20 травня 2022 року. Відповідно до заяви Генштабу, подвиг оборонців міста не дозволив росіянам перекинути угруповання кількістю до 17 батальйонних тактичних груп (близько 20 000 осіб) на інші напрямки. Тим самим гарнізон Маріуполя завадив реалізувати план швидкого захоплення Запоріжжя, здійснити вихід на адміністративний кордон Донецької та Запорізької областей і створити умови для оточення українських військ.

Нагадаємо, запустили платформу архітектурного моделювання та відбудови Маріуполя.

Також ми розповідали, що у Львові створили віртуальний тур Маріупольським драмтеатром.

Фото: Big City Lab.

Читати далі