Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Я не зміг їх покинути». Як вівчар з Донеччини самотужки пригнав на Волинь отару з 400 овець

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Під обстрілами та через блокпости – вівчар з Донецької області Володимир Альохін пройшов зі своєю отарою 50 кілометрів, аби зрештою евакуювати тварин до Волині. Поблизу Луцька його приняв давній друг – фермер Василь Мельник.

Сьогодні чоловіки об’єднали свої отари та господарюють разом. Звісно, Володимир мріє про повернення додому, але дав собі слово: спочатку необхідно допомогти і віддячити товаришу, який фактично врятував його життя.

Володимир Альохін

Вівчар з Донеччини, з початком повномасштабної війни допомагав односельцям евакуюватися, а згодом перегнав свою отару на Волинь

Покинув усе і зайнявся овечками

Чим я тільки не займався за своє життя. Я був зварником, автомеханіком, подорожував світом, але нічого з цього не приносило мені задоволення. Так, я заробляв гроші, зізнаюся, що на той час це були гарні гроші. Утім жодного бажання продовжувати або робити це справою життя не було.

Тоді я вирішив створити своє маленьке господарство і почав вирощувати гриби. Справа пішла, у день я збирав десь 200 кілограмів, а бувало що й цілу тонну. От тільки продати стільки за три дні не виходило. Тому я припинив, а знайомі порадили мені зайнятися овечками. 

На той момент, у 2009 році, ми з родиною відпочивали в Криму. Там я зустрів людей, які вже давно і якісно вирощували овечок. Забрав собі 30 маленьких ячок (молоді вівці, які ще не народжували, – ред.) на Донеччину і нарешті почав робити те, що близьке до серця. 

До 24-го лютого на моїй фермі було десь від 500 до 800 овечок. Розширюватися я не планував, адже такої кількості цілком достатньо і навіть трошки забагато. Бо купляти – дорого, а ось продавати так само дорого я чомусь не міг. 

Попри початок війни їхати з дому ми не збиралися

Початок війни я застав о третій годині ночі. Чоловік моєї молодшої доньки – військовий медик. Його підняли і забрали по тривозі до Маріуполя. Ми ж із родиною залишилися вдома. Дружина, донька і маленькі онуки. Їхати з дому ми не збиралися, бо надто багато чого довелося б забирати з собою. 

Тим більше, що на подвір’ї – ціла отара овечок, яку теж не міг кинути. Тиждень все було більш-менш нормально, допоки не почали гатити поруч із нашим селом. Мені подзвонили знайомі військові і попросили виїхати, мовляв, кілька днів буде гаряче. 

Родиною на машині ми виїхали у село до мого товариша. Десь за 50 кілометрів від нашого дому. Там трошки почекали і вирішили вертатися. Звісно, по дорозі зустріли українських військових і дізналися, що мости додому підірвані, а там, де невеликий брід, – все в мінах. Мене це не зупинило, я поміряв усю відстань і проїхав. 

За кілька днів почали бити по нашому селу

Коли ми заїхали у село, то перше, що побачили, – це російську техніку. Ми зрозуміли, що Павлівка під контролем ворога. Кілька разів нас мало не розстріляли, але вчасно зупинялися, бо бачили маленьких дітей в машині. Щоразу я виходив з машини і пояснював, що ми їдемо додому, і нас пропускали далі. 

Зрештою моя родина опинилася вдома. Ми облаштували підвал, але здебільшого туди не спускалися: залишалися в коридорі. От тільки за кілька днів почали бити вже саме по селу. Я тоді був з овечками, трохи далі від будинку, і якраз поруч із ним двічі прилетіло. 

У цей момент я вирішив, що час вивозити родину, адже залишати їх тут сенсу не було. Хоча дочка мені казала, що вона б лишилася, якби не діти. Тоді я пішов до російських блокпостів, бо їхати куди-небудь і не знати, яка там ситуація, було б дивно. 

Ми перевели подих і поїхали далі

Я поговорив з військовими і ті підказали, де я точно зможу проїхати і, ймовірніше за все, залишитися живим. Їхати нам довелося через окуповані села і 40 блокпостів. На кожному з них мені доводилося пояснювати, хто я і куди їду, вислуховувати десятки запитань і, звісно, відповідати на них, якими б дивними вони не були. 

Врешті-решт ми дісталися вільної України. Запоріжжя зустріло нас обіймами волонтерів і їхньою допомогою. Нам одразу дали дитяче харчування, бо наше закінчувалося, одяг, запропонували місце для перепочинку. Ми перевели подих і поїхали далі. 

До Дніпра. Тут я залишив свою родину. Доньку, онуків та дружину. Їхати далі вони не захотіли. Бо, як з’ясувалося, чоловік моєї доньки потрапив у полон. Про це ми дізналися згодом, коли почали доходити новини з Маріуполя. 

Вивозив людей із села, допоки ракета не вбила моїх тварин

Буквально наступного дня я повернувся додому – до окупованої Павлівки. Там залишилися люди й моя отара. Спершу я взявся допомагати виїжджати односельцям, бо вони побачили, що мені це вдалося, і приходили за порадами. Комусь розказав, з кимось навіть проїхався. Так поступово в селі залишилося буквально 17 людей. 

Одного дня, коли повертався з чергового «рейду з евакуації», я побачив, що прильот ракети вбив близько сотні моїх овечок. У цей момент, зізнаюся, я впав в депресію. Того, що побачив, нікому не побажаєш. 

Це стало останньою краплею. Я зібрався, зібрав своїх овечок, які залишилися живі, і рушив геть зі свого села. Пішки я пройшов 50 кілометрів. Ми йшли більше доби. І, напевно, я би йшов далі, але овечки просто не витримували такого навантаження. Ми зупинилися біля якоїсь ферми. Там було безпечно. І я домовився, щоб місцевий господар приглянув за овечками, поки я допоможу виїхати останнім 17 людям. Це була одна з найважчих евакуацій, адже таку кількість людей просто не хотіли пропускати. 

Друг із Волині врятував і мене, і мою отару

Та все сталося так, як і мало бути. Люди виїхали, а я подався шукати, де можна було залишитися разом із овечками. І це було складно, я об’їздив мало не всі господарства на Дніпропетровщині, був на Вінниччині, але все було не те. Або те, що підходило, коштувало надто дорого для мене. Ще й питання стояло: як вивезти овечок з того села, де я їх залишив, і довезти, куди мені потрібно. 

За цей час свою допомогу мені неодноразово пропонував мій добрий товарин Василь. Він також має господарство з овечками, але на Волині. Тоді мені здавалося, що це надто далеко відстань, аби їхати й починати все з нуля. Однак, коли усвідомив, що іншого й кращого варіанту в мене немає, погодився на пропозицію Василя.

Він врятував і мене, і мою отару. Саме Василь сказав мені: «Шукай, хто вивезе овечок, а з грошима розберемося». Адже на той час вивезти таку величезну отару коштувало дуже дорого. Ще й везти з Донецької області – це тисяча кілометрів. Тому я не очікував, що в такий скрутний для кожного час хтось може так рятувати людей. 

Моїм тваринам довелося пережити багато всього

Однак мені вдалося знайти людей, які перевезли овечок на Волинь. Це було дорого і важко, але я більше переймався за стан своєї отари. Цим тваринкам довелося пережити багато всього: війну, ходу пішки, переїзд. Тепер вони адаптуються на новій фермі. 

Одразу скажу, що більшість моїх овечок погано переносять нові умови й клімат. Тут все відрізняється від Донеччини, починаючи від повітря і закінчуючи травою. Моїй отарі геть не підійшла місцева травичка, тому я знову ходив пішки і вишукував відповідне для породи пасовище. 

Ганяти овечок доводиться далеченько, але воно точно того вартує. Адже трава пасує, а це означає, що вони гарно харчуються і будуть добре почуватися. Частина отари перехворіла після того, як опинилася в новому місці. Але зараз їм набагато краще. Все ж не дарма я опікуюся овечками значну частину свого життя. 

Тепер доглядаю одразу за двома отарами

Нині я вже і не знаю, хто кого більше підтримує: я Василя, чи Василь мене. Адже у мого товариша восьмеро дітей, а один із синів нещодавно травмував спину. Тож тепер Василю геть не до своїх овечок. 

На щастя, тут опинився я і, звісно, користі приношу господарству чимало. Бо багато коштів у Василя йде на лікування дитини, а не на підтримку овечок. Тож я став якраз у нагоді. Він мене врятував і прихистив, а я тепер піклуюся про його отару, як про свою.

До того ж, я пообіцяв Василю, що навіть тоді, коли в моєму селі все вщухне і Україна переможе, – я не втечу. Я допомагатиму йому стільки, скільки буде потрібно. І ще частину породілля своєї породистої отари я віддам йому. Це буде моя плата за його допомогу й мій порятунок. Адже просто залишатися і нічого не дати я не можу. 

Частина родини залишилася в Дніпрі, інша – за кордоном

На Волині мені подобається все, крім того, що клімат трохи не пасує для моїх тварин. Люди мене прийняли з позитивом, мені допомагають опанувати себе і прийти нарешті до тями. Адже тільки тут, у безпеці, я усвідомив, наскільки було небезпечно все те, що робив на Донеччині.

Зараз я себе заспокоюю тим, що це була якась нереальна доза адреналіну в моїй крові. Бо виїжджати і повертатися кілька разів до окупованого дому, а потім йти пішки з овечками – наважиться далеко не кожна людина. І я бачив, як сотні тварин залишилися самі, без нагляду, бо їх просто покинули. 

Я облаштувався й готуюся піклуватися про тварин настільки якісно, наскільки зможу. Бо поки що це єдина моя відрада. Частина родини залишилася в Дніпрі, а інша – за кордоном. Нас розкидало, і поки що не дуже зрозуміло, коли ми нарешті будемо всі разом. 

Мені незручно говорити російською серед українськомовних

Цікаво, що тут я почав поступово говорити українською. Зізнаюся, усі свої 60 років я завжди спілкувався лише російською. Тому зараз мені дійсно складно. Але знаєте такий вираз: «Між вовками та й по-вовчому»? Мені незручно говорити російською серед українськомовних. 

Хоча я жодного разу не отримав зауваження щодо своєї російської. Я добре ставлюся до людей, які мене тут приймають, тому вирішив, що говорити українською буде ввічливо з мого боку. До того ж, звучить це інколи кумедно. Повільно, з помилками, але українською. Додам, що вдома моя дружина, діти та онуки говорили українською. І тільки я – російською. А звичку не так просто викорінити. 

Нині думаю, що залишатимусь на Волині щонайменше рік. Далі буду дивитися. Якщо Донеччину повернуть Україні, то звісно, проїдуся додому і хоча б подивлюся, що стало з будинком. Але повертатися зовсім, допоки не виконаю обіцянку, не можу. 

Суспільство

Українка здобула перемогу за найкращий костюм на Miss Eco International та вийшла у фінал (ФОТО)

Опубліковано

Львівʼянка Єлизавета Адамська здобула перемогу в номінації «Найкращий екокостюм» на Miss Eco International. Завдяки цьому вона вийшла до фіналу престижного міжнародного конкурсу, який відбудеться 19 квітня в єгипетській Александрії.

Про це повідомив очільник Львівської ОВА Максим Козицький.

Про костюм

Костюм Єлизавети має назву «Пам’ять у пелюстках». Його присвятили темі збереження природи під час війни. Образ символізує 20 рідкісних видів українських рослин, які опинилися під загрозою зникнення внаслідок агресії росії. Усі квіти та ефектні рукави сукні виготовлені з переробленого пластику.

Єлизавета Адамська — активна громадська діячка та учасниця Young European Ambassadors. Вона реалізувала кілька соціальних ініціатив: проєкти на тему екофемінізму, сталого способу життя, а також розробила навчальну екологічну гру для дітей з порушенням зору.

Читайте також: У культовому ресторані українських емігрантів у Нью-Йорку зготували символічні паски (ФОТО)

Довідка про конкурс

Miss Eco International — це міжнародна платформа, що об’єднує представниць з різних країн навколо тем екологічної свідомості та сталого розвитку. Переможниця отримує статус Посланниці доброї волі ООН з питань довкілля. У 2024 році конкурс виграла українка Ангеліна Усанова.

Нагадаємо, що українка Адріана Пущак здобула титул Miss Petite USA Universe 2025.

Фото: фейсбук-сторінка Максима Козицького

Читати далі

Суспільство

Взяли управління у свої руки. Ці українські громади перетворюють біовідходи на добриво

Опубліковано

Біовідходи, як-от скошена трава, опале листя й залишки фруктів та овочів часто викидають на звалища або спалюють, забруднюючи повітря. Однак їх можна переробляти, зокрема компостувати, що є екологічним і дешевим способом утилізації. 

Проєкт «Кращі практики управління біовідходами в малих громадах України» допомагає 63 громадам розробити плани поводження з відходами та перетворити їх на добриво для місцевих парків і садів.

Громади, що взялися за компостування

Керівництво Білогородської громади (Київська область) до дій спонукали самі жителі: чимало людей виносили гілля й траву в яри та лісосмуги, перетворюючи їх на стихійні звалища. Це додавало навантаження комунальникам. 

Послуги з подрібнення гілок і збору ялинок полегшили ситуацію, але потрібен був системний підхід. Тепер у планах громади — встановити великі компостери й навчити людей користуватися ними замість того, щоб викидати органіку абикуди. 

«Ми рішуче налаштовані впоратися з цією проблемою», — каже завідувачка сектору екології Білогородської сільради Ольга Леонова.

Фото: Білогородська громада

Дехто ж вирішив почати з просвітництва. Наприклад, у Гірській громаді, що теж на Київщині, проводять лекції, тренінги та практичні заняття для учнів шкіл, вихованців дитячих садочків і жителів громади, на яких роз’яснюють переваги екологічних методів управління органічними відходами.

«Хочемо збільшити компостування біовідходів у громаді. Для цього плануємо встановити компостери в школах, соціальних закладах і багатоповерхівках, а також заохочувати жителів до компостування. Організуємо майстер-класи, екозаняття й інформаційні кампанії. Проте для успіху потрібен чіткий план на рівні громади, і спеціалісти вже працюють над його розробкою. Тренінги проєкту допомогли структурувати процес і врахувати важливі нюанси», — розповідає завідувачка сектору екології та охорони природних ресурсів виконкому Гірської сільської ради Олеся Карпенко.

На Одещині про проблему органічних відходів задумались у Красносільській громаді. Вона розташована в передмісті Одеси на березі унікального Куяльницького лиману, тож збереження довкілля тут особливо пріоритетне. Уже зараз комунальні служби централізовано збирають і вивозять опале листя й інші зелені рештки окремо від побутового сміття. Наступний крок — облаштувати повноцінний майданчик для компостування всіх біовідходів. 

«Прагнемо не просто створити систему управління біовідходами, а інтегрувати її в екологічну політику громади», — пояснює головна спеціалістка відділу ЖКГ Красносільської сільради Юлія Волочан.

Фото: Красносільська громада

Беруть участь у проєкті й громади, що раніше не мали жодної практики збирання органіки. До прикладу, в Болехівській міській громаді на Івано-Франківщині до цього часу всі відходи возили на полігон в урочище «Криве» — тепер же там планують створити систему роздільного збору, аби зменшити навантаження на сміттєзвалище. 

Як проєкт допомагає громадам

Уже цього року в проєкті планують навчальний візит до громад, які вже успішно впровадили роздільний збір відходів, аби перейняти досвід і надихнутися реальними прикладами.

П’ять найвмотивованіших громад-учасниць отримають сучасні компостери: грантові кошти покриють 70% вартості десяти секцій (контейнерів) для компостування в кожній з них, а решту дофінансують місцеві бюджети. 

Їх планують встановити переважно біля об’єктів, де накопичується багато органіки: шкіл, лікарень, парків чи ринків. Там жителі зможуть залишати, наприклад, опале листя, харчові рештки або скошену траву, а комунальники контролюватимуть процес компостування. 

Першу партію компосту громади використають для власних потреб — щоб підживити ґрунт у парках, скверах, на клумбах, — а наступні, можливо, роздаватимуть людям для приватних господарств.

Перші результати 

У соцмережах Білогородської громади з’явилися поради, як облаштувати домашній компостер на подвір’ї. А в Гірській громаді на офіційному сайті регулярно повідомляють про екологічні заходи й закликають всіх охочих долучатися. 

Майже 200 громад по всій Україні поширили на своїх сторінках матеріал про шкоду від спалювання органічних залишків «Не пали — компостуй!», який у межах проєкту підготував «Український альянс “Нуль відходів”». Людей поступово готують до змін: пояснюють, чому важливо відокремлювати органіку від іншого сміття, як правильно її складати для компостування, скільки часу та які умови потрібні, щоб отримати готове добриво.

Жителі й самі починають цікавитися: запитують, коли та куди можна буде здати відходи для компостування, пропонують свої ідеї. У деяких громадах вони організувалися на суботники —  окремо зібрали торішнє листя, щоб не вивозити на смітник. Усе це — маленькі, але важливі кроки до великої мети. 

Фото: Гірська громада

Можливості для всіх: долучайтеся та дійте

Історії цих громад доводять: навіть невелике місто чи село може впровадити європейські практики поводження з відходами. Компостування — це просто й недорого, треба лише згуртованість і план дій. 

Якщо ви хочете, щоб і ваша громада перестала відправляти тонни органіки на звалище, варто діяти вже зараз. Для початку можна провести аудит відходів: скільки з них біо- і де їх утворюється найбільше (дворогосподарства, ринок, парк тощо). Далі — обрати доступний варіант компостування: можливо, це будуть індивідуальні компостери для кожного двору або ж один спільний майданчик з контейнерами для цілої вулиці чи кварталу. Важливо залучити людей: пояснити, навчити, показати приклади успіху.

Організатори проєкту готові ділитися напрацюваннями. На фінальному етапі планують створити відео про найкращі практики учасників і провести відкритий вебінар — за анонсами слідкуйте в спільноті Zero Waste Alliance Ukraine. А вже зараз по пораду можна звернутися до експертів ГО «Екологічні новини» ([email protected]), які координують проєкт.

Компостуючи біовідходи, громада вирішує одразу кілька проблем: зменшує навантаження на полігони, поліпшує екологію, економить кошти на вивезення сміття. Натомість отримує цінний ресурс — добриво, яке повертає поживні речовини в ґрунт. Так замість сміття з’являється нове життя. 

Читати далі

Суспільство

У Києві розквітають понад 380 тисяч тюльпанів: перелік локацій (ФОТО)

Опубліковано

У Києві почали квітнути тюльпани, зокрема ті, що столиця отримала безоплатно від Нідерландів. Загалом восени 2024 року у місті висадили понад 380 тисяч квітів, з яких Нідерланди передали 116 тисяч.

Про це повідомили в КМДА.

Цьогоріч кияни можуть побачити яскраве різнобарв’я тюльпанів у центрі міста та зелених зонах усіх районів. Загалом висади п’ять сортів квітів: Charade, Verona, Golden Apeldoorn, Powerpoint та Ben Van Zanten.

Де квітнуть тюльпани

Голосіївський район:

  • сквер Миру;
  • сквер Героїв Маріуполя;
  • сквер на вулиці Івана Федорова;
  • Голосіївський парк культури та відпочинку імені Максима Рильського;
  • Голосіївська площа;
  • вулиця Василя Касіяна.

Читайте також: Навколо — вибухи, а вдома — весна: подружжя з Сумщини вирощує тюльпани на другому поверсі будинку

Дарницький район:

  • проспект Миколи Бажана; 
  • сквер імені Олександра Кошиця;
  • парк Партизанської слави.

Деснянський район:

  • парк «Кіото»;
  • парк «Фестивальний»;
  • проспект Романа Шухевича; 
  • сквер імені В’ячеслава Веремія; 
  • парк з водними об’єктами вздовж проспекту Романа Шухевича;
  • Деснянський парк;
  • парк «Молодіжний»;
  • сквер на площі Анкари;
  • вулиця Братиславська;
  • транспортна розв’язка біля станції метро «Чернігівська».

Дніпровський район:

  • бульвар Верховної Ради;
  • Дарницька площа;
  • парк «Перемога»;
  • транспортна розв’язка біля станції метро «Лівобережна»;
  • сквер біля будівлі Дніпровської РДА.

Оболонський район:

  • парк відпочинку «Наталка»;
  • парк «Пуща-Водиця»;
  • парк відпочинку на проспекті Литовському;
  • сквер на вулиці Федора Максименка;
  • сквер на вулиці Олександра Архипенка;
  • сквер на Оболонській площі;
  • парк культури та відпочинку навколо озера Йорданське;
  • сквер на розі проспекту Оболонського та вулиці Левка Лук’яненка;
  • сквер на вулиці Левка Лук’яненка;
  • сквер на вулиці Прирічній;
  • сквер на вулиці Вишгородській;
  • сквер на вулиці Зої Гайдай;
  • сквер на перетині вулиці Левка Лук’яненка та вулиці Героїв полку «Азов»;
  • транспортна розв’язка на перетині проспектів Степана Бандери та Володимира Івасюка;
  • транспортна розв’язка на вулиці Ярослава Івашкевича;
  • бульварна зона на вулиці Левка Лук’яненка;
  • сквер на проспекті Степана Бандери;
  • вулиця Міська.

Читайте також: Київ цвіте! Де погуляти та зробити весняні фото: ботсад імені Гришка

Печерський район:

  • Наводницький парк;
  • вулиця Банкова;
  • бульвар Миколи Міхновського;
  • сквер імені Марії Заньковецької.

Подільський район:

  • сквер на площі Щекавицькій;
  • Куренівський парк;
  • сквер № 1 на Контрактовій площі;
  • сквер № 2 на Контрактовій площі;
  • сквер на вулиці Вишгородська;
  • парк «Березовий Гай»;
  • вулиця Івана Виговського;
  • сквер на проспекті Георгія Гонгадзе;
  • сквер імені Кузьми Скрябіна.

Святошинський район:

  • сквер на розі вулиць Григоровича-Барського та Симиренка;
  • парк «Інтернаціональний»;
  • парк  «Гамбурзький»;
  • парк «Совки»;
  • вулиця Зодчих;
  • парк імені генерала Потапова;
  • сквер імені Михайла Реуцького;
  • сквер біля Святошинської РДА на просп. Берестейському; 
  • вулиця Жмеринська;
  • транспортна розв’язка між бульваром Жуля Верна та вулиці Якуба Коласа.

Солом’янський район:

  • парк «Відрадний»;
  • сквер імені Максима Шаповала;
  • сквер біля Солом’янської РДА на проспекті Повітряних Сил.

Шевченківський район:

  • Майдан Незалежності;
  • поруч із Міністерством закордонних справ України;
  • парк «Володимирська гірка»;
  • парк імені Тараса Шевченка;
  • сквер Анни Київської;
  • сквер на вулиці Прорізній;
  • парк «Веселка».

Нагадаємо, що у Києві на ВДНГ створюють терапевтичний сад: що в ньому буде.

Фото: Любов Голуб’ятнікова, КМДА

Читати далі