

Суспільство
Піч з дровами й ліс навколо. Як «Хата-Майстерня» в селі на Прикарпатті рятує людей від міського шуму
Єдине, що пов’язує це місце з цивілізацією, – інтернет і гаряча вода в душі. «Хата-Майстерня» у селі Бабин Івано-Франківської області як простір громадської активності заснована у кризовий для України 2014 рік. Люди приїжджають сюди, аби відпочити від міського шуму й поєднатися з природою. Навколо будівлі – гори, ліс і сільське життя. Чим це місце манить гостей та чому поруч ще мало бути море, розповів один із 17 співзасновників проєкту Олександр Московчук.

Олександр Московчук
Співзасновник проєкту «Хата-Майстерня» у селі Бабин Івано-Франківської області
Проводить події у сфері неформальної освіти, на які можуть приїхати різні люди. Раніше як волонтер і співорганізатор долучався до різних подій, зокрема, фестивалів, концертів та мистецьких подій
Здійснив свою мрію пожити в горах
Моє життя тісно пов’язане з подорожами. До запуску проєкту «Хата-Майстерня» я часто кудись їздив, долучався до організації фестивалів, брав участь у волонтерських заїздах. Через некомфортні для життя міста і загалом як можливість стати ближче до природи я давно мріяв пожити в горах, спробувати, як це. І так збіглося, що в цей час мої друзі думали над запуском свого простору, де люди зможуть відпочити від міста та побути наодинці з природою. Один з них, Тарас Грицюк, запросив мене долучитися до їхньої команди на волонтерських засадах. Я зрозумів, що це моє, що можна спробувати. «Хата» стала таким магнітом, заради якого я переїхав в Івано-Франківськ – найближче до гір велике місто – і живу тут уже четвертий рік. До цього я мешкав у різних містах України.
Я став одним із тих 17 натхненних людей, які сім років тому, у вересні 2014-го, запустили проєкт «Хата-Майстерня». Долучився я ще на етапі будівництва фундаменту під будинком. Ми разом вирішували, як це може виглядати, що буде ось тут, а що поруч. Фактично я приїхав просто тимчасового допомогти, але залишився і досі, й повністю включений у команду. Відтак з процесу ремонтних робіт ми перейшли у процес існування будинку й простору, яким він є тепер. Поступово тут відбуваються якісь зміни або добудови, адже гості, які приїжджають, часто діляться з нами крутими ідеями покращення «Хати».
Трохи далі від цивілізації
Сам проєкт розробляли й зараз втілюють люди, які працюють у сфері неформальної освіти. Команда складається із 17 засновників проєкту – людей, які робили різні проєкти й мігрували по всій країні. «Хата» потрібна була як база, де ми всі могли б збиратися разом. В якийсь момент ми згуртувалися, поз’їжджалися з різних куточків країни, почали класти фундамент, фарбували все. Ми почали цей проєкт у 2014 році, коли в країні все навколо валилося. На цьому тлі захотілося збудувати щось прекрасне.

«Хата-Майстерня» задумувалась як простір, де можна зустрічатися групами однодумців й обговорювати актуальні проблеми. Ідея в тому, аби такі групові заїзди навчального формату відбувалися у гірському просторі в сільській місцевості, де ніби і є доступ до цивілізації, але така трішки відірваність від неї. Це не місто, до якого люди звикли. Зараз ми тут проводимо різні тренінги, зустрічі, семінари. Також свої заходи тут влаштовують наші партнерські організації, які знають про нас, близькі нам по духу і яким ми підходимо за їхнім запитом.
У нас тут навколо немає толком і сусідів, а лише природа, ліс і гори. Тут повна автономія задля того, аби людина розслабилася. Не так, як у місті, де потрібно йти й шукати якийсь парк, річку чи якісь туристичні місця, а навколо агломерація будинків і людей. Тут з цим простіше. У вільний від навчань час «Хата» працює за типом хостелу, який можна зняти в оренду й приїхати сюди, щоб відпочити.
Від виду на море довелося відмовитися
Першочергово ми хотіли розмістити «Хату» в Криму, щоб це була комбінація моря, гір та села. Але після анексії стало зрозуміло, що ідею з місце розташуванням на півострові поки доведеться відкласти. Ми відчували сильну втрату. Але довелося шукати інші місця. І тоді знайшли цей будинок у селі Бабин Косівського району Івано-Франківської області. Змушені були пожертвувати морем, але гори залишилися. Будинок розміщений на висоті у 650 метрів над рівнем моря. Навколо – буковий і смерековий ліс.

Цьому будинку вже 86 років. Це гуцульська дерев’яна хата зі смерекового бука, яка до нашого перетворення мала один поверх – тепер їх три. Цю хату у 1935 році збудував Василь Палійчук. Він добре працював зі столяркою, майстрував всякі речі – як і інші люди в селі. Василь знався з багатьма людьми з тодішнього Косівського мистецького училища (зараз це Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ). Час від часу приїжджали художники й влаштовували пленери з живопису в околицях кутка Кирнички, де і розміщений будинок. У 2008 році після повені хата зсунулася, тож родина, яка успадкувала будинок, виїхала з нього.
В «Хаті» поміж гір – неймовірна атмосфера
У цій автентичній будівлі є кімната з бібліотекою, сім житлових кімнат хостельного типу, ванна, душ з гарячою водою, туалет. Це домашній, затишний, але водночас зручний простір. Інтер’єр нагадує про традиції українського побуту: на підлозі килими з національним орнаментом, меблі всі з дерева, тож його запах відчувається у кожному куточку будівлі. В хаті прохолодно влітку й тепло взимку, адже є дві пічки, які ми палимо дровами. А ще там є двоє постійних мешканців – котики Роза і Маня – вони стежать за цим простором майже від початку його створення. Загалом тут панує особлива атмосфера, тут люди нікуди не поспішають, а просто насолоджуються життям. Влітку тут неймовірно круто, адже можна посидіти й поспівати біля вогнища.

Навколо будинку – Сокільський хребет, який є частиною Національного природного парку Гуцульщини. Прогулявшись територією, можна побачити полонини з вівчарями або виготовлення традиційного гуцульського сиру. Зараз, восени, вже почався грибний сезон, тому можна приїжджати сюди й збирати гриби. Ця частина Прикарпаття ще не зіпсована туристичним гулом, як от квадроцикли, екскурсії, навали людей, і черги. Тому тут тихо спокійно і прекрасно. І було б класно, якби люди, які приїжджають до нас, і надалі залишали цю місцевість такою, як вона є.
Назва «Хата-Майстерня» спершу була пов’язана з нашою міжнародною освітньою програмою «Майстерня громадської активності». Крім того, чоловік, який побудував цей будинок у 30-х роках, Василь Палійчук, був мудрим і багато чого вмів робити руками. Майстернею цей простір звуть і через те, що коли стартував ремонт будинку, його спершу робили запрошені майстри, а згодом долучалися й просто гості «Хати». Багато в чому вони стали в пригоді.
Хтось очікує баню, іншим же достатньо й лісу
Життя у цьому просторі кардинально відрізняється від міського. Нещодавно там з’явився інтернет, тож є відчуття близькості до цивілізації й світу. Якщо місяць жити у «Хаті», то сильно відчувається контраст з тим, щоб банально піти десь у місті й з’їсти піцу. Якщо тут жити кілька місяців у горах, бачити лише себе в дзеркало або деяких людей поруч, то відчується зміна світосприйняття. Інколи це тисне, хочеться відчути якусь соціальну приналежність.
До нас приїжджають дуже різні люди. Хтось робить це свідомо, дізнавшись про нас. Вони читають якусь інформацію, дивляться фотографії, потім приїжджають. Для них це дерев’яний будинок, навколо якого ліс, де тихо й затишно, можна прогулятися і погладити котика. Але є й гості, які перебувають тут із якимись груповими заїздами. І вони не завжди розуміють, куди їдуть, що це село, де до центру треба йти півтора кілометра в гору, куди не під’їдеш автобусом. Вони знають, що їдуть у гори, й на цьому все. Й інколи в них не збігаються очікування з реальністю, і тому вони бувають трішки не задоволені.

Часто люди запитують: «А де у вас тут баня і чани?» або «У вас тут є лижі?». Я ж відповідаю, що ні, за такими речами треба йти в інше місце, у нас тут винятково спокійне життя з двома пухнастими чотирилапими. Буває, що з гостями, які приїжджають, цікаво поговорити днями й ночами, і їм більше нічого не потрібно. Хтось коли приїжджає, то цілими днями сидить з ноутбуком в інтернеті, їм нормально просто спати, працювати і їсти. Мені особисто подобається, коли люди, які приїжджати до нас, роблять це свідомо. Тоді гості до цього готові.
Гостей пригощаємо локальними продуктами
Для гостей власники будинку готують повноцінну кухню з двох або триразовим харчуванням, залежно від запиту. Пропонуємо, зокрема, вегетаріанські й веганські страви, а також особливе харчування, якщо в людей, наприклад, алергія. Частину продуктів для страв господарка приносить з власного городу, багато що купуємо в інших мешканців села. Частину закуповуємо в місті Косів – це продукція локальних або регіональних постачальників. За моїми підрахунками, 70-80% – це локальна продукція, решта, звичайно, приїжджає з-за закордону, якщо це щось типу оливок.
Читайте також: Збираємося в гори. Шість українських виробників туристичного спорядження
Селян залучаємо також до співпраці, наприклад, якщо потрібна допомога у доставленні великогабаритних речей чи оренді якогось транспорту. Інколи маємо спільні з ними роботи, якщо десь розмило дорогу, і потрібно її разом зробити, чи впала лінія електропередач. А ще у нас були дитячі табори, де дітки могли побачити й погладити корову чи вівцю у місцевих. Та й загалом наші гості частенько бачаться з місцевими, адже тут завжди можна придбати собі щось зроблене власноруч. Наприклад, домашні молочні продукти чи різні наливки.
Мріємо, що у Криму також з’явиться «Хата»
Ціна на проживання у нас стабільні, ми їх переглядаємо раз у рік, враховуючи певні коефіцієнти й індексацію. Вони залежать від типу харчування, якщо його замовляють, кількості людей та днів перебування. За окрему плату ми надаємо додаткове обладнання, наприклад, проєктори, та доступ у семінарську залу. Інколи ми робимо знижки партнерським організаціям. Ніч у «Хаті» коштує 250 гривень для однієї людини без харчування. Їжу можна готувати самостійно або замовляти, якщо гостей понад вісім. Триразове харчування обійдеться в приблизно 400 гривень.

З дотичних до проєкту планів – планую роботу в напрямку поводження зі сміттям, якого дуже багато навколо. Хочеться якось змінювати ситуацію, коли в лісі лежать купи сміття, а його ніхто ніби не бачить. Але воно там є, і буде лежати ще десятки й сотні років, якщо ми якимись волонтерськими заїздами, прибиранням і сортуванням не вплинемо на це. Хочемо змінювати й саму культуру в селян до поводження зі сміттям, аби вони навчилися перетворювати це у вторинні відходи.
«Хата» як простір дійшла до того моменту, коли це місце стало втіленням мрії, яка в нас була. Сюди приїжджають різні люди, і вони отримують тут заряд енергії. Дійсно, вони можуть тут відпочити, доторкнутися до природи, після чого повні сил повернутися додому. А ще тут можна пожити просто для себе, не думаючи про купу справ, які накопичуються у місті. Коли в Україні дійде до того, що Крим не буде анексований, було б класно зробити там сестринську проєкцію «Хати». Ми вже обговорювали це з командою і сподіваємося, що вдасться це колись реалізувати.
Суспільство

Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.


Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.


До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.


З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.


На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.


У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.


До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.


Share:
Суспільство

28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
Суспільство

На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.


Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»