Ще два роки тому це була просто закинута сторічна хатина на малолюдному хуторі, а зараз її інтер’єр схожий на картинки з Pinterest. Усе завдяки Наталі Ал Баз та її чоловіку, які виїхали з окупації та знайшли прихисток за сто кілометрів від рідного дому.
Наталі веде блог про ремонт на хуторі та каже, що підписники дякують їй за натхнення починати все з нуля.
«Можна втратити дім, майно, але залишитися собою і знайти сили побудувати своє життя навіть на покинутому хуторі. Сміття можна прибрати, стіни побілити, створити затишок своїми руками», — ділиться жінка.
Наталі Ал Баз
Зробила дизайнерський ремонт у закинутій хаті на хуторі
Потрапили в окупацію в перший день вторгнення
За три місяці до початку повномасштабної війни Наталі Ал Баз із чоловіком Євгеном і маленькою дочкою Ріанною переїхали в будинок чоловіка в село Циркуни, яке є передмістям Харкова. Євген працював у Харкові та саме завершив ремонт свого офісу в середині лютого 2022 року. Тоді ж зробили ремонт в кухні, коридорі та ванній і саме планували облаштовувати кімнати. Наталі розвивала власний магазин диджитал-товарів на Etsy та щодня возила доньку до Харкова в садочок і на гуртки.
Наталі Ал Баз із чоловіком Євгеном і дочкою Ріанною. Фото надала героїня
Вдосвіта 24 лютого два роки тому крізь сон Наталі почула вибухи та гул літаків. Напередодні подружжя пізно повернулося додому, тому не встигли купити харчі, заправити машину та зняти готівку. Вранці Євген поїхав на закупи, а жінка з дочкою та молодшим братом Євгена залишилися вдома й не знали, що робити. Коли чоловік повертався додому, назустріч йому вже їхали російські танки, а окупанти встановлювали свої блокпости. У перший же день великого вторгнення росіяни окупували Циркуни.
Перед виїздом на хутір снилася безлюдна дорога
З першого дня окупації в будинку Наталі не було опалення, зв’язку та інтернету. У кімнаті було холодно, тому нагрівали воду в каструлях і грілися від пари. Сусіди приходили до молодої сім’ї по воду, адже ті мали криницю в дворі. Люди в селі обмінювалися продуктами та давали собі раду, як могли.
Якось російський гвинтокрил пролетів прямо над будинком Наталі. Раніше вона бачила такі лише в дитячих ігрових наборах. Неподалік щось влучило в будинок, і з того моменту жінка все частіше задумувалася про виїзд. Щодня ставало гучніше.
«Ми намагалися гратися з дочкою, говорили, що нас захищає велике добре серденько, і що все буде добре. Нам сказали, що окупанти вже забирають автівки в місцевих, тому ми навіть боялися заводити свою. Проте коли влучили в будівлю Харківської ОДА, ми зрозуміли, що це надовго, і треба вибиратися з дому», — каже Наталі.
Сусіди радили прив’язати на автівку білі ганчірки, аби їх не розстріляли. А в ніч перед виїздом жінці снився довгий безлюдний шлях, яким вона їхала з чоловіком і дочкою. На щастя, біля блокпосту окупантів нікого не було, тому все ж вдалося виїхати. Наталі відчула дежавю — виїжджали тією ж дорогою, що їй снилася напередодні, і все було саме так, як уві сні. Свого Харкова жінка просто не могла впізнати — уламки, порвані дроти, налякані люди.
Новим домом стала закинута хата на хуторі
Свій новий дім Наталі з чоловіком, дочкою та братом чоловіка знайшли на хуторі за сто кілометрів від рідного села. Раніше бували тут у кумів на дачі. Проте в їхній хатині не працювала груба, було дуже холодно. Тому сім’я оселилася в хатині поряд, де не було проблем з опаленням.Так їхнім новим домом стала покинута сторічна хата на хуторі. На контрасті з життям в окупації подружжя було дуже щасливим, бо тут було тепло, зв’язок і ще й кухня.
Сторічна хатина на хуторі, куди переселилася Наталі з сім’єю два роки тому. Фото надала героїня
З моменту переїзду Наталі веде блог про життя на хуторі. Каже, що тоді опинилася наче в паралельній реальності й дуже хотіла поділитися цим з іншими. А ще подружжя хотіло створити на хуторі для себе та дитини максимально комфортні умови.
Веранда в хатині до ремонту. Фото надала героїня
«Спершу ми просто прибрали приміщення, принесли з іншої хати шафу, переставили меблі та облаштувалися. Чоловік з братом зробили для нас велике двоспальне ліжко зі старих дверей, які ми знайшли в сусідніх покинутих хатах на хуторі. У квітні ми з чоловіком офіційно одружилися та завели собі кіз», — згадує Наталі.
Євген з молодшим братом роблять двоспальне ліжко зі старих дверей. Фото надала Наталі
Улюблений куточок у хатині — декоративна стіна в спальні
У травні пара зрозуміла, що зимуватимуть теж на хуторі. Хоч ЗСУ й звільнили Циркуни, але росіяни часто їх обстрілювали. Тому Наталі вирішила відновити грубу, аби вона не диміла, та щоб не було багато пилюки.
Наталі на веранді після ремонту. Фото надала героїня
Коли відремонтували грубу, то стали спокійнішими, але жінку дуже дратувала побілка, тому вона вирішила її перефарбувати та зробити декоративну стіну. Так на старенькому хуторі почався «дизайнерський ремонт».
Елементи декору в сторічній хатині. Фото надала Наталі
У вересні в Наталі був день народження, тому її підписники та друзі подарували нові вікна.
«Ми робили все, щоб нам було там приємно жити, тому знаходили творчі рішення. Я захотіла поставити трафарет, тому написала виробникам з пропозицією співпраці, і вони мені його подарували. А ще намагалася максимально використати старовинні речі, аби вони виглядали красиво: зі старої рамки зробила дзеркало, з плаща із секонда — покриття на крісло», — розповідає Наталі Ал Баз.
Спальня на хуторі після ремонту. Фото надала Наталі
Жінці дуже подобається стіна, яку вона сама створила. Блогерка пригадує, що декор обійшовся їй лише в сто гривень, але тепер щодня дарує радість. Чоловік зробив полицю зі старих дощок, частину декору надіслали підписниці, а деякі речі Наталі створила своїми руками.
Декоративна стіна, яку створила Наталі. Фото надала героїня
Усі предмети інтер’єру вийшли досить бюджетними, навіть ванна коштувала 1700 гривень, хоча придбали її навесні 2022 року. Дорогими на хуторі є лише труби, адже довелося провести каналізацію до хатини. Тут лише одна кімната, нема звукоізоляції, проблеми з водопостачанням, але Наталі почуває себе тут щасливою та в безпеці.
Хутір, який не відпускає
У Харкові подружжя має власну квартиру, де минулої осені почали ремонт і переїхали на кілька місяців туди. Проте в їхньому районі часто «прилітає», тому вирішили ще поки залишатися на хуторі.
«Тут я почуваюся набагато спокійніше, хоча прильоти теж бувають за 10-15 кілометрів від нас. На хуторі зовсім інша естетика. У нас тут була найдовша в житті весна після евакуації з Циркунів два роки тому. Я розглядала кожен листочок, кожну квіточку, милувалася всім довкола. Раніше за щільним графіком життя я цього всього не помічала», — розповідає Наталі.
Наталі з родиною біля відремонтованої хати. Фото надала героїня
Крім власного блогу, жінка веде телеграм-канал «Створюй своїми руками» з інструкціями для людей, які цікавляться редизайном. А з кінця 2022 року Наталі також веде ютуб «Естетика хутора», де ділиться порадами, як почати ремонт, зробити зі старої шафи сучасну чи провести на хуторі швидкісний інтернет.
«Я відчуваю у своїй діяльності місію надихати людей. Можна втратити дім, майно, але залишитися собою і знайти сили побудувати своє життя навіть на покинутому хуторі. Сміття можна прибрати, стіни побілити, створити затишок своїми руками. Щодня мені про це пишуть люди й дякують за натхнення», — каже Наталі Ал Баз.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам про громади, створену з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА», де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
Коментарі