Переїхала з міста до села, бо повірила у МЕДРЕФОРМУ: історія лікарки з Полтавщини

Мліїв — традиційне сьогодні селище, де переважно живуть люди похилого віку. Вони «доживають» свої роки, а дітей усіма силами намагаються відправити до великих міст та за кордон. Мешканці не бачили перспектив тут та не вірили у зміни, доки не приїхала вона — Наталія Кравченко. Дівчина побачила ролик сільського медцентру, очолила його та змінила все: від принципів лікування до розуміння мешканцями й персоналом цінностей медреформи. Напередодні свого дня народження молода лікарка розповіла нам, як була змушена залишити місто Полтаву через зарплатню у менш як 3 тисячі гривень, а медцентр у селі виплачує їй в рази вище.

Довідка. Перший етап медреформи розпочався 1 липня 2018 року. На цьому етапі змінили модель фінансування первинної (амбулаторної) ланки української медицини. Створена в часи реформи Національна служба здоров’я України оплачує надані медзакладом послуги за кількістю підписаних з пацієнтами декларацій. Тобто: є пацієнт — є гроші, нема пацієнта — нема грошей. Тариф на надання послуг первинної ланки медицини єдиний для всієї країни — близько 500 гривень на рік. А всі фінансові потреби медичного закладу — тепер у віданні місцевих рад. 

Що це дає? Пацієнт тепер може сам обирати медзаклад, в якому лікується. Набридли черги чи непрофесіоналізм лікаря — розриваєш контракт і підписуєш з іншим лікарем чи лікарнею. А лікарі зацікавлені в тому, аби надавати кращу якість своїх послуг, щоб утримати пацієнта. Також лікар має право працювати як ФОП, а не найманий працівник у держлікарні.

Працювала на 1,5 ставки — за три тисячі гривень

Закінчивши інтернатуру і пропрацювавши трохи у Лубнах я зрозуміла, що особливого досвіду я там не здобуду. Вирішила перевестися на роботу у Полтаву щойно з’явилася така можливість. Працювала я там півтора року в Центрі первинної медико-санітарної допомоги, майже весь час на півтори ставки, бо зарплата у мене на той час була 2800, а на півтори — 3600. Зрозуміло, лікарка без досвіду, перший рік вийшла на роботу.

Викликів було море, і я загиналася, працюючи на півтори ставки, тому що в деякі дні робота була до сьомої години вечора. А ще зайві навантаження, оскільки були вільні ділянки, на яких не вистачало лікарів. І ці ділянки «по-братськи» ділили між молодими спеціалістами, такими як я.

Через півтора року мені це все набридло, попри те, що вже була своя клієнтура, довіра та зароблений авторитет. Але треба йти звідти, де тобі погано, якщо розумієш, що воно того не варте. І на Новий рік я звільнилася, зробивши собі такий подарунок.

Потім я працювала медпрацівником у фармацевтичній компанії, яка випускала таблетки, де зарплата була у 4 рази вища. Враховуючи попереднє навантаження, мені довгий час здавалося, що я нічого не роблю, тож пропрацювала я там всього 4 місяці.

Нову роботу мама прислала на Viber

Наприкінці 2017 року в межах реформи децентралізації на території Городищенського району Черкаської області, за ініціативою мешканців трьох сіл — Мліїв, Старосілля, Будо-Орловецька — створили Мліївську сільську об’єднану територіальну громаду, там з’явився медцентр «первинки» з чотирма структурними підрозділами: дві амбулаторії та два акушерські пункти.

І ось одного дня мама у Viber прислала мені сюжет про цей медцентр у Млієві. Я ще так посміялася скептично, оскільки я все життя прожила у квартирі, і що таке село я знала лише поїздками на екскурсії, а корову мені лише показували. Але родичі наполягали, і я таки подзвонила і поцікавилася. На той час вони пропонували зарплату в 17 тисяч гривень та надання житла. І, знаєте, мабуть, мені захотілося драйву в житті — я до них подзвонила. Мені через місяць перетелефонували, я приїхала, подивилася і залишилася.

Спротив реформі через… комп’ютеризацію

Я приїхала сюди у 2019 році й зіштовхнулася з тим, що реформування медицини тут не сприймали взагалі: ні населення, ні працівники амбулаторій. Нікому не подобалося, що вводять нові правила, стандарти роботи, ті самі комп’ютери, але діватися було нікуди, доводилося це все роз’яснювати.

Початок роботи за новими правилами був важкий як для колективу, так і для мешканців. Персонал не був готовий до роботи в нових умовах, не бажав змінюватися, навчатися, особливо це стосувалося роботи на ПК, тож був певний супротив. Медичні працівники не хотіли вивчати комп’ютери в роботі, бо «ми лікувати повинні, а не вводити дані».

Це відбувався приблизно з пів року. Але постійна інформатизація, переконання, що по-іншому не буде і треба працювати та навчатися жити за новими правилами, дали свої плоди. Через пів року майже всі освоїли роботу в електронній системі, зрозумівши, що нічого страшного не має. Той, хто йде, подолає шлях.

А ось для мене спочатку було важко перелаштуватися на адміністративну роботу. До цього я працювала лікарем-педіатром, а тут моя діяльність кардинально змінилася, бо головний лікар сьогодні має бути ефективним менеджером і працювати з паперами та листами. Спілкуватися з управлінням охорони здоров’я на початку було для мене важко, оскільки все було повністю новим. Це не той щабель, яким я займала раніше. 

Але я проходжу постійні онлайн-навчання, курси, вебінари, виїжджаю на конференції. Я розвиваюся, а разом зі мною і медцентр, який я очолюю.

Читайте також: Медреформа на Львівщині. Як із сільського сараю зробити сучасну амбулаторію

Реалії сільської місцевості підходять не кожному

Зіштовхнулася я і з браком кваліфікованих спеціалістів, здебільшого, сімейних лікарів. Сьогодні молодим кадрам пропонують доплату до 17 тис. грн протягом перших трьох місяців, доки вони не укладуть декларації до встановленої межі, також їм виплачується одноразова допомога у розмірі 7 мінімальних зарплат (це 29 211 грн), дають житло, яке після 12 років роботи стане власністю лікаря.

На такі умови відгукнулись колеги. Але медцентр у реаліях сільської місцевості підходить не кожному. Зараз села по суті вимирають, всі намагаються виїхати у великі міста. Батьки роблять все, щоб дитина вивчилася і поїхала жити в місто. А старше покоління «доживає». Багато хто звідси їде працювати у Польщу, бо тут прямий поїзд.

Взагалі у лікарів були досить депресивні настрої, вони не вірили, що буде краще після медреформи, що буде фінансування, ремонти, свій автомобіль. Вони просто зневірилися, бо їм район за останні 30 років не дав ні копійки. У нас навіть не було водогону, лише зараз почався капітальний ремонт за субвенцією.

Але повірили, зараз «цвітуть і пахнуть», жодних обурень наразі немає. Всі посміхаються, з комп’ютерами медцентр подружився врешті-решт. Зараз маємо у штаті 20 співробітників, працює три лікарі, є одна вакансія «сімейника».

Люди похилого віку звикли до старих методів лікування

Самі ж мешканці й досі обурюються, що закрили стаціонарні лікарні. Населення по трьох селам ОТГ становить 6200 людей, з них близько 30% не проживає в селах, тож по факту людей значно менше. Переважає категорія людей, яким за 50, дітей приблизно 500-600.

У людей похилого віку є певна ментальність: вони звикли до старих методів лікування. Сам факт того, що їм ставлять крапельницю, вже означав, що вони одужують. Що їм там вводять та чи це ефективно, їх не сильно турбувало, головне — що їх капають, а значить лікують.

Зараз медцентр має два молодих лікарі, яких вже навчали по-іншому, і є вимога лікувати за сучасними протоколами, тому вони крапельниці “аби було” просто не назначають. Намагалися переконати людей, що це неправильно, хоча зі старшими людьми це досить проблематично. Але, вважаю, що мені вдалося.

Нова людина у селі

Зіштовхнулася я і з безвідповідальністю самих батьків. Вони у всіх випадках дітям у першу чергу «пихали» антибіотики, а потім вже думали, чи вести їх до лікаря у медичний центр.

Мені довгий час знадобився для того, щоб проводити з кимось лояльні, а з кимось різкі розмови, на тему, як треба лікувати свою дитину і яку шкоду ви їй робите. Проводила я ці бесіди постійно, тому що в батьків не було часу їхати кудись до лікаря, було дуже халатне ставлення до здоров’я дітей.

Тепер батьки вже дослухаються, сьогодні я вже маю певну довіру у своїх пацієнтів. Слухають мої поради, телефонують за консультаціями. Я ж була людина нова, а це село, де кожен один одного знає, і їм також треба було пересвідчитися в моїй компетентності. На сьогодні я, пропрацювавши майже півтора року, рідко з таким зіштовхуюся і дуже рада своїй пацієнтам.

Але відверто — зустрілася я тут з багатьма випадками хвороб у дітей, про які батьки навіть не здогадувалися, зокрема й через погану гігієну. У місті я такого не бачила. З моєю появою багатьох дітей дообстежили. Батьки не розуміли, що у дитини вада, що вона не розвивається. З такими батьками проводимо бесіди, вчимо, що з цими дітьми потрібно робити.

Обладнанню медцентру сьогодні можна лише позаздрити

Якщо говорити про приміщення всередині нашого медцентру, то їхній технічний стан сьогодні різний, але поточні ремонти проводять щороку і коштом субвенції на розвиток сільських територій зараз триває капітальний ремонт однієї з амбулаторій.

Нам вдалося адаптувати мережу закладів охорони здоров’я у селі до нових правил, розроблених Міністерством охорони здоров’я: з використанням інтернет-ресурсу, комп’ютерного та телемедичного обладнання. За останні два роки наш центр отримав два автомобілі Renoult Duster, телемедичне обладнання, нові кардіографи та меблі — не в повному обсязі, але оновлення матеріально-технічної бази справді відбулося.

Важливо, що ми отримали апаратуру з телемедицини IDIS 7500 — 2 набори переносних сумок з кардіографами та автоматичними тонометрами. Це сумка, з якою на місці можна зробити кардіограму і відправити її по Bluetooth на пошту вузькому спеціалісту.

Також нам закупили 5 комп’ютерів та 4 принтери, провели інтернет, закупили нові аналізатори сечі та крові. Зараз триває капітальний ремонт зовнішнього фасаду Мліївської амбулаторії, а також чекаємо на внутрішній капітальний ремонт.

Послуги — безкоштовні

Послуги у нас, ті, що передбачені пакетом первинної медико-санітарної допомоги, повністю безкоштовні. Завдяки тому, що на роботі 2 молоді лікаря, в нас немає жодних проблем з чергами. Усім швидко даємо електронні направлення. Діло саме собою пішло.

Оскільки у мене пацієнти дітки, то я з мамами часто спілкуюся телефоном. Вони відносно молоді, і для них це все доступно. Проблемніше лікарям, в яких пацієнти — люди похилого віку, і в них телефонів немає. Але всі виклики ми вчасно опрацьовуємо, у нас є автомобіль, тож скрізь встигаємо. Сподіваємося, що молоді у селі стане хоч трохи більше.

Загалом амбулаторія реально преображається на очах. Вікна поміняли, кришу зробили, утеплили. Це небо і земля.

Думаємо ввести для мешканців додаткові платні послуги

Майбутні наші плани — центр продовжить оновлення. Першочергове завдання  для мене сьогодні — знайти людину на вакансію сімейного лікаря, яка крокуватиме з нами пліч-о-пліч і працюватиме не три місяці, а залишиться з нами.

Було б доцільно дати можливість комунальним закладам самостійно надавати платно ті медичні послуги, які не входять до пакета безкоштовних, але пацієнт їх потребує і заклад може їх надати. Наприклад, медичне обслуговування пацієнтів у них дома за їхнім бажанням.

Хочемо робити більш розширені аналізи: плануємо купити ще біохімічний аналізатор і вводити такі платні послуги. Поки не знаю, наскільки це буде нам рентабельно, але багато хто звертається у вторинний-третинний рівень, куди треба їхати з пакетом аналізів. Аби було це все на місці, люди могли б у нас це все повністю проходити й прямо їхати в медцентр з усім необхідним.

Читайте також: “Пішла з медицини через низьку зарплату, але повернулась”. Як працює медреформа на Вінниччині

Також хочемо надавати фізіотерапевтичні процедури, оскільки в нас лікар і фельдшер мають свідоцтва масажистів, і вони б могли цим займатися в нас. Хотілося б відвести під це кабінет. Так само хочемо робити електрофарези. У планах ще отримати третій автомобіль, оскільки, як з початку планувалося, у кожного лікаря має бути своє авто.

Я бачу перспективу в українській медицині на найближчі 10 років

Попри те, що багато людей досі залишають село і переїжджають до міст, я повертатися у Полтаву не збираюся. Я отримала там як життєвий, так і професійний досвід, за це я вдячна. Але я бачу, що в нас все досить стабільно. Дрібними кроками медцентр рухається вперед, я бачу перспективу в Україні на найближчі 10 років, бачу, що все буде розвиватися.

Зараз я отримую обіцяні 17 тисяч гривень, додатково трохи маю від роботи на пів ставки педіатра. Отримую те, що нам і пообіцяли. Навіть якщо у наших лікарів менше пацієнтів, програма все одно працює, тож менше обіцяного ніхто не отримує.

Щодо пацієнтів: одні все ще кричать, що 10 років тому було краще, але більшість повністю підтримує всю реформу і вдячні за те, що лікарі є.

Вважаю, що з одного боку початок реформування первинної ланки дав неабиякий поштовх для розвитку якісних медичних послуг, але зупинка реформування вторинної ланки зупинила і подальший розвиток «первинки».

Наразі лікарі «вторинки» не розуміють, що необхідно акумулюватись і співпрацювати з «первинкою». Бо надходження коштів до вторинної ланки напряму залежить від направлень сімейного лікаря. Річ у тім, що пацієнти можуть отримати безоплатну консультацію у профільного фахівця другої й третьої ланки, якщо мають направлення від сімейного лікаря. У такому випадку за консультацію сплачує Національна служба здоров’я України.

Тож для подальшого просування медичної реформи необхідно не зупинятись і продовжувати почате, інакше отримані здобутки зійдуть нанівець.

Людям важливо зрозуміти, що назад дороги немає, і треба бути вдячними за те, що вони мають. Всі ці здобутки й реформування робляться винятково для них. І тому пояснюю їм це і надалі й розвиваю наше суспільство всіма силами.

Матеріал створено в рамках проєкту «Медична реформа: успішні кейси спростовують міфи», який впроваджується #ШоТам за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.