Суспільство
Отримала грант на 250 тисяч гривень і пошила колекцію взуття: як дизайнерка з Бучі здійснила свою мрію під час війни
Світлана Рощенко роками мріяла про власну майстерню з пошиву взуття, щоб проєктувати не грубі робочі черевики, як вона це робить з дня в день, а стильні лофери, броги та челсі.
Шанс спробувати свої сили у взуттєвому бізнесі випав їй під час війни. Жінка побачила у соцмережах пост про грантову програму на підтримку підприємництва. Вона сумнівалася, чи на часі зараз починати бізнес: чоловік у ЗСУ, а для запуску доведеться залучати й власні кошти.
«Мене підштовхнув чоловік, що не треба боятися, а треба спробувати. Що це шанс втілити свою мрію. І я спробувала», — Світлана пригадує, як ухвалювала рішення, що змінило її життя.
Як попри війну запустити власну справу в досить конкурентній ніші з виробництва взуття, жінка розповіла ШоТам.
Їхала по кар’єру, а знайшла кохання всього життя
Я родом з Житомирщини. Після закінчення школи поїхала в Хмельницький і навчалася там в університеті на модельєра-конструктора та дизайнера взуття. Ніколи не забуду свою першу власноруч виготовлену пару взуття — це були бежеві «човники» на каблуці. Я зробила креслення, розкроїла шкіру, пошила заготовку, сама затягнула на колодці.
Після тих туфельок я робила взуття собі та рідним. Розуміла, що це мені дуже подобається, і що я обрала професію правильно. Я мріяла про власний бренд, колекції сумок та взуття, тож після вишу подалася підкорювати місто можливостей — Київ. Але мій професійний шлях почався й довгі роки пролягав через великі та малі виробництва, де було не так багато творчості, як мені хотілося. Остання моя наймана праця була на виробництві робочого взуття.
Але Київ таки зробив мені подарунок: тут я у 2019 році зустріла своє кохання. Ми з Олегом одружилися того ж року, що й познайомилися, буквально за кілька місяців — нам обом одразу все було зрозуміло.
Олег працював інженером в аеропорту, я — на маленькому виробництві, де розробляла жіноче повсякденне та спортивне взуття. Ми збирали на власне житло. Але під час ковідного карантину підприємство закрилося. Уже після закінчення локдауну я знайшла роботу на виробництві робочого взуття.
Перед вторгненням придбали квартиру в Бучі
У 2021 році ми придбали квартиру в Бучі. Це місто ми обрали давно: красиве, сучасне, комфортне для нас. Почали робити ремонт, бо це новобудова — просто гола квартира. Але завершити розпочате не встигли, бо почалося вторгнення росії. На той момент ми жили в селі Пісківка, що за 30 км від Бородянки, через яку пролягав основний шлях наступу окупантів на Київ 24 лютого 2022 року.
Олега відразу викликали до військкомату — його інженерний фах затребуваний у ЗСУ, а я поїхала до батьків на Житомирщину.
У деокуповану Бучу повернулася в серпні. Нашу квартиру окупанти не розграбували, бо не було чого — порожня ще була, а от будинки поруч постраждали дуже. Спочатку було дуже страшно, але потроху я звикла. Зараз уже відчуваю себе в Бучі на своєму місці. Але те виробництво робочого взуття, де я працювала до початку повномасштабного вторгнення, так і не відновилося. Я залишилася без роботи.
У нас у місті подібного немає
Випадково в соцмережах я натрапила на інформацію про грантову програму «Власна справа» від уряду. Це можливість отримати грант від держави на розвиток своєї справи чи відкриття власного бізнесу з нуля. Розповіла Олегу, і він одразу: «Давай! Ти маєш спробувати, ти ж так давно мрієш про власну майстерню!». Разом ми складали бізнес-план. Ми завжди в усьому радилися та продовжуємо так робити, навіть коли він на службі. Я подивилася, що в нас у місті й районі нічого такого немає: є майстерні з ремонту взуття, є взуттєві магазини, а такого, щоб прийшов і замовив під себе пошиття чобіт чи кросівок, які сподобалися, я не знайшла.
Розписали, скільки треба машинок та яких, скільки людей буде задіяно. Коли це те, що тобі подобається, то воно і йде легко. Це моя давня мрія — маленьке виробництво сумок і взуття з власним шоурумом, де все можна поміряти, помацати. Ця картинка давно в моїй голові. Я подала заявку на отримання гранту в 250 тисяч гривень. Коли я подавала заявку, у мене не було навіть зареєстровано ФОПа. Уже коли отримала відповідь, що мою заявку схвалили, то зареєструвалася як підприємиця.
Я отримала грантові кошти й закупила обладнання та матеріали, орендувала приміщення — далі вже докладала власні заощадження. Найняла швачку та майстра-чоботаря (він працює вдома), а на мені розробка дизайну та закрій.
Ретельно обираю всі матеріали. Шкіру закуповую в Туреччині та Італії, а фурнітура, колодки, тканини, клеї різні — це все наше, українське. У нас є дуже хороші виробники у Львові, Одесі, Харкові.
Кожну нову модель спочатку шию на себе та тестую
Усе починається з ідеї. Я можу годинами в інтернеті передивлятися колекції різних брендів. Слідкую за трендами, переглядаю різні фактури шкіри, кольори. Коли вже в моїй голові виник образ майбутньої пари, я беру колодку та на ній розмічаю модель: що де буде, які деталі, стики, шви тощо. Потім роблю креслення на комп’ютері, на плоттері друкую лекала, а вже за ними крою шкіру та підклад, і швачка збирає вже модель. Далі майстер затягує цю заготовку на колодку, приклеює чи пришиває підошву, і маємо вже готову пару, яку можна носити.
Обов’язково сама тестую кожну новинку: чи зручно, чи практично, як комбінується з різними речами. Тож я чоботар завжди з чобітьми, адже всі свої моделі теж маю в гардеробі. Ну і сумки, звісно. Чоловік теж носить взуття, пошите в нашій майстерні — ми буквально шиємо все як для себе.
Маємо першу колекцію — це взуття в класичному стилі та кежуал. Я переконана, що взуття насамперед має бути зручним, а вже до цієї «бази» можна додавати й трендові фасони, й оригінальні рішення.
Пошити взуття чітко під свою стопу — це не про розкіш
Фішка мого бренду Roshchenko shoes — індивідуальний підхід. По-перше, можна в шоурумі обрати модель, яка сподобалась, і замовити її повтор в іншому кольорі, фактурі, шкірі та чітко під свою стопу. А якщо в клієнта є власний задум, то ми радо допоможемо його втілити. Ціни в нас середні на ринку. До прикладу, ціни на зимове шкіряне взуття стартують з 3500 гривень, індивідуальний пошив теж від 3500 гривень.
Пошити взуття чітко під свою стопу — це не про розкіш, а про здоров’я.
Адже індивідуальне пошиття враховує всі особливості вашого тіла: які пальці, яка щиколотка, яка литка. Таке взуття не буде натирати, перетискати чи «хляпати» на нозі. Ну а ще, коли сам обираєш і колір, і якісь деталі, то це одразу робить звичайні черевики такими «своїми». Ми, звісно, радимо, яка шкіра, яка колодка підійде краще, але останнє слово завжди за клієнтом.
Ми відкрилися лише пару місяців тому, у вересні. Клієнтів у нас ще небагато, але місцеві бачать наш банер над входом і заходять, придивляються, консультуються. Хочу ще замовити рекламний банер і запустити рекламу в соцмережах, аби приймати замовлення з усієї України. Індивідуальний пошив можна замовити навіть віддалено: ми навчимо, як правильно зняти мірки, й за ними пошиємо вашу ідеальну пару взуття.
Я довго працювала на інших людей, інші підприємства, і весь час мріяла про щось своє. Остання моя робота була на виробництві однотипних робочих черевиків, а тепер я створюю стильне та зручне взуття на будь-яку ногу. Нарешті моя мрія здійснилася. Я дуже рада, що ризикнула попри війну. Мабуть, всесвіт посилає нам можливості саме тоді, коли ми готові їх реалізувати.
Я вірю, що наша маленька майстерня колись переросте у велику фабрику з виготовлення взуття та сумок. А ще мрію колись побачити сумочку чи туфельки бренду Roshchenko на першій леді Олені Зеленській. Ну й усіх жителів і гостей міста запрошую до нас в шоурум у Бучі та майстерню за адресою вул. Жовтнева 17!
Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі