Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Оперний співак у робочих рукавицях. Як Микола Губчук перезавантажив культурне життя Коломиї

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

24 лютого зі свого вікна він бачив, як над Гостомелем кружляють російські літаки та гелікоптери. На збори часу не було, перше, що вхопив – ноти. Огидною була сама думка, що їх можуть торкатися окупанти. Микола Губчук – оперний співак, 8 років був солістом Національної опери України. Його баритон збирав повні зали у Відні та Гонконзі, а нині він щодня лунає над Коломиєю. 

А ще Микола разом з іншими митцями, волонтерами та містянами за пів року воскресили з плісняви та забуття будинок польського гімнастичного товариства «Сокіл» – місцеву історичну та архітектурну пам’ятку. Ініціативу митців підтримали в міськраді та управлінні культури. Усі роботи проводять власноруч. Щойно відремонтували залу, почали організовувати концерти, щоб збирати кошти на підтримку ЗСУ.

Уже кілька місяців артист хвацько змінює фрак на робу: виступає на сцені, а після концертів продовжує рятувати «Сокола». На підтримку проєкту приїжджають виступати виконавці з Австрії та Японії, а в залі, де ще нещодавно бігали куниці, лунає класична музика та розкуповують навіть стоячі місця.

Микола Губчук

oперний співак, соліст Національної опери України

Кризовий менеджер філармонії

Я сам себе називаю «кризовий менеджер філармонії». А офіційна посада вже понад пів року – художній керівник, сценічний директор Коломийської малої філармонії. Чим унікальна ця філармонія? По-перше, звісно, історична будівля. По-друге, це єдина така камерна філармонія в Україні. Ще одна була у Маріуполі…

Аби мені хтось на початку року сказав, де я буду і скільки часу проведу у робочих рукавицях, я би не повірив. Я ж щойно повернувся додому після трирічного контракту у Макао. Ми живемо, жили… у Гостомелі. Там така гарнезна місцевість – природа, ліс. Ремонт зробили. Але я там бував раз на рік, бо працював за кордоном. І ось перед Новим роком повернувся. Півтора місяця я встиг понасолоджуватись домом.

Боявся, що мої ноти потраплять у руки росіянам

23 лютого друзі запросили мене з дружиною на спектакль «Наталка Полтавка» в мій рідний театр, в Національну оперу України, де я свого часу 8 років був солістом. По дорозі додому, у Гостомель, подруга каже: «Такий вечір розкішний, ну тепер хай вже хоч і та війна починається…». Хто ж знав, якими злопророчими уже на ранок стануть ці слова.

Вдома ми з дружиною обговорювали усі емоційні моменти спектаклю, ділились враженнями – засиділись до четвертої ранку! А близько шостої зателефонувала наша подруга, тележурналістка: «Війна!». Я не повірив спершу. Я ж спав всього півтори години. Я ще не міг втямити цього страшного слова – війна.

Оперний співак

Визирнув у вікно, а там на паркінгу уже купа людей пакують речі у машини. Я спустився, пройшовся визирнути на Варшавську трасу (наш будинок поруч) – а там черга з машин. А потім почалися обстріли і та сама висадка десанту у Гостомелі. Це все летіло прямо над нашим будинком: гелікоптери, літаки, їх збивали. Вони падали поруч у лісі. Це було дуже страшно. І ми зрозуміли, що треба виїжджати.

Збиралися за 20 хвилин. Кидали у сумки все, що потрапляло на очі. Я навіщось ноти взяв, пару клавірів з операми кинув. Нащо вони мені треба були? Мабуть, боявся, що вони потраплять у руки росіянам. Мені огидною була сама ця думка.

Мистецтво теж допомагає озброювати

Щойно я приїхав до Коломиї, пішов до військкомату. Пройшов комісію. Оскільки я в армії не служив, мене записали у резерв. Тож поки виконую свою місію на культурному фронті. Я вважаю, що кожен повинен робити те, що він вміє. Зокрема й для перемоги. Я вмію співати, робити мистецтво і, як виявилось, вмію ще й інших організувати на це все.

Микола Губчук

Мистецтво теж допомагає озброювати. Ми опікуємось 10-ою окремою гірсько-штурмовою бригадою. Зібрали концертами вже близько 100 000 грн. Частина коштів пішла на автомобіль, ми його переробляли під потреби військових, тюнінгували.

Всупереч війні, розгубленості і «не на часі»

Мала філармонія з’явилася всупереч війні, розгубленості і «не на часі». Усі кажуть: не на часі, війна, не на часі… А ми відчули, що на часі! Не буває ідеального часу, його треба створювати самому.

Ідея створення у Коломиї малої філармонії належить композитору, піаністу Володимиру Козаренку. Я чув про це від нього ще до вторгнення. Нібито цю ідею підтримав навіть міністр культури. І якби не новий виток війни, на це б виділили кошти. Бо на реставрацію «Сокола» насправді потрібні великі гроші. І от росіяни своїми діями на нашій землі мали відкинути все це на дуже і дуже невизначений термін. Але сталося інакше.

«Давайте робити філармонію!»

З перших днів вторгнення до Коломиї приїхало багато людей з різних куточків України. Міська влада почала організовувати для новоприбулих ознайомчі екскурсії містом. У маршрут, звісно ж, включили і «Сокіл», бо це місцева легенда. І от на одну таку екскурсію я теж потрапив.

Та сама ексукурсія до Сокола.

Ступивши на сцену «Сокола» разом із Марією Кодіною з управління культури, не втримались і заспівали наш гімн. А потім ще «Ніч яка місячна». І я просто очманів від того, яка тут акустика! Феноменальна! І я кажу Мар’яні: «Тут треба давати концерти!». І тут всі: «Філармонія! Філармонія! Давайте робити філармонію!». Так ми гуртом воскресили ідею і місію, які мала поховати ця війна.

Читайте також: «Я золото з дому не взяла, а бабусину сорочку забрала». Переселенка з Харкова заснувала школу вишивки у Кропивницькому

Долучилось дуже багато людей: від мера до студентів, від митців місцевих до митців-переселенців. Порадами, руками, матеріально. І коли у нас черговий аншлаг, черговий sold out, це щоразу мені до сліз щемить. Адже ще пів року тут, де стоять люди, бо всім сидячих місць не вистачило, були діри у підлозі і бігали куниці. І я розумію, що ми робимо правильну справу. Не тільки для тих, для кого ми збираємо кошти, а й для тих, хто виходить після концерту із щасливими очима.

Без культури нема нації. Ще Черчіль казав: «Якщо не буде культури, то за що ми воюємо?». Філармонії, театри, концертні зали, галереї, бібліотеки – це те, що змінює мислення суспільства, його культурний рівень. Це дуже важливо. І тепер «Сокіл» теж тримає цей культурний стрій.

Мар’яна Кодіна

в.о. начальниці управління культури та туризму Коломийської міської ради

Будинок польського гімнастичного товариства «Сокіл» був збудований у 1895 році видатним архітектором Іваном Левинським. Ця будівля зведена в закопанському стилі, що в свою чергу поєднує стиль будівництва гуралів та елементи модерну. Це окраса нашого міста, яка, на жаль, з різних причин довгий час була занедбаною.

За понад століття свого існування ця будівля була прихистком для різних організацій, зокрема і для Старшинської школи Української Галицької Армії, в роки незалежності тут була Молодіжна Рада. А нині «Сокіл» став осередком, що об’єднав митців – Коломийською малою філармонією.

Будинок Сокола, в якому тепер співає Микола Губчук
Будинок Сокола. Фото: Коломийська мала філармонія.

За останні 20 років тут жили лише комуністи, пліснява і сміття, яке вони залишили. Будівля довгий час стояла пусткою і почала руйнуватися. Протікав дах. Погнили вікна, двері, підлога. Завівся страшенний грибок, стіни лущилися. Посеред зали у підлозі зяяла діра. Діру цю пробила важелезна люстра, яка впала і проломила підлогу. Ми розуміли, що «Сокола» треба рятувати.

Вигребли 10 причепів сміття, і тепер тут лунає музика

На більш швидкі і рішучі дії нас підштовхнули саме митці, які приїхали до Коломиї, рятуючись від війни. Ми хотіли створити такі умови, аби вони могли продовжити працювати, творити. Ми всі тут гуртом працювали: митці, артисти, волонтери, працівники міськради. Своїми руками чистили стіни, вигрібали все сміття. За два тижні ми вивезли більше десяти причепів сміття тільки з даху над сценою.

Тепер тут звучить і класична, і сучасна музика, виставляються роботи художників, сюди приїжджають трупи театрів з різних куточків України. Зала «Сокола» має унікальну акустику: тут можна працювати без мікрофонів, без звукопідсилювачів.

Мар'яна Кадіна в залі Сокола
Мар’яна Кодіна у залі Сокола.

До нас приїжджають такі зірки, про яких ми могли лише мріяти

На сьогоднішній день будівля живе настільки масштабним культурним життям, що ми навіть самі цього не очікували, таких масштабів, таких зірок почути і побачити тут, у Коломиї. На підтримку «Сокола», на підтримку України до нас приїжджають такі митці, про яких ми могли тільки мріяти. Велика подяка за це саме Миколі Губчуку, який допоміг нам втілити ті мрії, про які ще пів року тому ми не могли й думати. За ці пів року у нас з’явилося чимало друзів, починаючи від Луганської філармонії і закінчуючи австрійським диригентом, композитором Куртом Шмідом, японкою Хінамі Йоко. Я навіть не можу всіх назвати, бо кожного тижня у нас нові крутезні гості.

Хінамі Йоко в Україні
Хінамі Йоко грає на сцені Сокола. Фото з особистого архіву Миколи Губчука.

Звісно, ще попереду багато роботи: треба перекрити дах, замінити вікна. Але що стосується культурного життя, то уже все кипить наповну. Практично до кінця року у нас уже розписаний і графік концертів, і вистав, і виставок. Це наша мистецька зброя, духовна зброя Це той фронт, який іде за фронтом на передовій. Тому що це все – невід’ємна складова нашої нації.

Микола Губчук

oперний співак, соліст Національної опери України

Світло з туалету і куниця

Спочатку, поки не підключили світло, ми під’єднувались до… туалету на стадіоні поруч. Просто кидали переноску в розетку. І якби під час концерту там комусь заманулось перевірити, що це за подовжувач, що він вмикає, то концерт би закінчився! Тому ми ставили там людину, яка стерегла світло на наших перших концертах. Бо ж ми почали давати концерти благодійні ще у процесі ремонту. Тобто у суботу чи неділю ввечері артисти були на сцені, а решту часу – розгрібали, відмивали, ремонтували.

А ще тут, у «Соколі», була мешканка, яка дуже не хотіла з’їжджати – куниця. Ну, вона й досі приходить вночі, не дає спати охоронцю. Ось такі кумедні, але абсолютно життєві штрихи є в історії воскресіння «Сокола».

Микола Губчук допомагає з ремонтом "Сокола"

Філармонія – це не щось закрите

Я боюся планувати зиму, бо невідомо, як буде з опаленням, але на жовтень уже розписані усі гості й події. Взагалі важко говорити про плани на майбутнє, бо не знаєш, що буде завтра чи сьогодні до вечора. Але хочемо не зупинятися. Врятувати цю будівлю не на кілька концертів, а провести серйозні реставраційні роботи. Щоб сюди приходили наші діти і діти наших дітей, насолоджувались музикою, грали, співали на цій сцені.

Філармонія – це не щось закрите, як багато хто думає. Не тільки для академістів у метеликах. Я хочу, щоб тут був такий творчий хаб, щоб вирувало життя, культурне життя. Щоб тут завжди були відкриті двері і сюди стікались потоки людей, дітей. Хочу. Щоб тут запрацювали різні студії: балетні, вокальні, акторські…

Хочу далі більше залучати дітей на сцену. Щоби тут виступали учні музичних шкіл разом з дорослими, щоби вони бачили, як гарюють їхні викладачі, щоб розуміли, навіщо вони вчаться і в яких майстрів вони можуть вирости.

Оперний співак Микола Губчук на сцені коломийського "Сокола"
Микола Губчук на сцені Сокола. Фото з особистого архіву Миколи Губчука.

Ніхто не питає про оплату

Дуже багато класних музикантів у нас вже було. І планується ще більше. І жодна людина, яка сюди приїздила, не запитала мене: «А скільки мені заплатять?». Тобто ми оплачуємо лише проїзд, проживання. Ну, і годуємо, звісно. А сюди приїжджають музиканти світового рівня. Це, мабуть, таке диво, світло, яке можливе лише у такі темні часи війни. Бо й я сам за інших умов просто не посмів би людям пропонувати працювати без гонорарів. Бо це робота, це труд. Усі розуміють, куди вони їдуть і навіщо. Ми ж влаштовуємо благодійні концерти, збираємо кошти для наших захисників.

Читайте також: Тренер чемпіонів Єгор Лебідь: «Моя мета – щоб усі знали про вінницьку школу джиу-джитсу родом із Херсона»

Мрію, щоб сюди приїхав ще хтось із піаністів світового рівня. Але для цього треба інструмент такого самого рівня. У нас є класне фортепіано від Steinway & Sons, нам подарували, але щоб запросити світових зірок-піаністів, треба мати такий рояль. А коштує він 150-180 тис євро… Я би хотів сюди запросити Лондонський симфонічний оркестр, Віденський. Скрипалів зі світовим ім’ям. Річ у тому, що у нас в Україні є стільки зірок, яких знають далеко за кордоном, але мало знають вдома. Це неймовірні музиканти, співаки. Хочу, щоби українці закохались у них так само, як закохався світ.

Зіркові гості з Австрії та Японії в Коломиї
Зіркові гості з Австрії та Японії. Фото з особистого архіву Миколи Губчука.

Ось у нас уже тут співала Оксана Дика, яка співає у Ла Скалі в Мілані, у Метрополітен-опері у Нью-Йорку. І вона співала тут, у Коломиї.Українська оперна співачка Олена Бєлкіна нещодавно надіслала нам 600 євро. Ми ці кошти направимо на закупівлю крісел до зали. Але мрію, щоб з тих же крісел можна було і її почути тут. Уже дала попередню згоду.

Співоча варта на ратуші

Традиція виконання не тільки гімну, а взагалі музики на міській ратуші існує уже три роки. Правда, раніше трубачі виконували не національний гімн, а «Понад Прутом моя Коломия» – це така візитівка міста. А з початком вторгнення окупантів музиканти зрозуміли, що потрібно грати гімн. І почали хлопці-духовики виконувати на трубах гімн.

музиканти на ратуші
Пісенна варта на міській ратуші. Фото з особистого архіву Миколи Губчука.

З початку повномасштабного вторгнення сюди, до Коломиї, переїхало безліч людей творчих професій: співаки, музиканти, актори. І серед них харків’янин Олександр Бондаренко, тенор. Саме у нього виникла ідея співати гімн на ратуші. Я в той момент ще був у Гостомелі. Ми пробували вибиратися з-під обстрілів якраз. Коли я вже вивіз родину до Коломиї, то ми почали по черзі з Сашком нести співочу варту на ратуші: один день він виконує гімн, один день я. Згодом до нас долучився Михайло Гуменний з Бучі, соліст Київської оперети.

А вже коли ми відкрили Малу філармонію, додалась традиція кожного співака, який приїздить до нас на концерти, запрошувати на ратушу для виконання гімну. Мене деякі співаки уже самі наперед питають: «А ми ж підемо на ратушу?».

Про щоденне виконання гімну на міській ратуші уже знають і за межами Коломиї: люди навіть спеціально приїжджають до міста, щоб послухати. Побачити. Уже приїздили з Івано-Франківська, Надвірної, Косова, щоб послухати. Ми між собою жартуємо, що після Перемоги поїдемо у тур ратушами України з національним гімном!

Микола Губчук на ратуші Коломиї
Виконання гімну на ратуші м. Коломия.

Гімн повернув мене у спів

Від 24 лютого у всіх був стан великого, глибокого стресу. І я не виняток. Я взагалі не міг співати. Просто не хотілося. Тільки сидиш у новинах, переживаєш. Трохи морально допомагало волонтерство: возили продукти, сітки. І це тебе тримає ніби. Тобто ти нібито допомагаєш іншим. Але це допомагає тобі самому. Це повертало до життя.

А от гімн повернув мене у спів. Коли вперше вийшов на ратушу, було складно. Я ще не розумів, наскільки це потрібно. Але коли побачив, що люди зупиняються, слухають, прикладають руку до серця. І далі йдуть уже з іншими емоціями, іншим виразом обличчя – це додало мені наснаги, впевненості. Що це треба робити, продовжувати. Попри погоду, попри тривоги. Дощ, сніг, вітер, а ми виходили. Прикривали мікрофон рукою, щоб не фонило. Саме гімн з ратуші повернув мені впевненість у тому, що я повинен продовжувати робити те, що я вмію найкраще – співати.

Микола Губчук на ратуші міста Коломия.

Після гімну я ще промовляю наші гасла: «Слава Україні!», і ціла площа у відповідь: «Героям Слава!». «Слава нації!» – «Смерть ворогам!». «Україна» – «Понад усе!». Це до мурах пробирає!

Суспільство

Не шиють і не тчуть, а виготовляють за допомогою пістолета. Як у Черкасах створюють нетипові крафтові килими

Опубліковано

Що поєднує між собою крафтові килими і тафтинговий пістолет? Те, що перше можна створити за допомогою другого. Уявлення про килими та їхнє призначення змінює подружжя Сергія та Ельвіри Таморків з Черкас, які понад рік розвивають власну справу.

«Я думав, що килими це щось з типовими візерунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів», – ділиться Сергій.

Про килими у вигляді персонажів з Гаррі Поттера та підтримку державного гранту для ШоТам розповів засновник сімейного бізнесу RootsRugs Сергій Таморка. 

Перший килим – для друга

Сімейному бізнесу Сергій та Ельвіри Таморків більше року. Перший килим вони створили в грудні 2022 року та опублікували його фото в соціальних мережах. Це був двометровий крафтовий килим в етностилі з українськими та марокканськими мотивами, який подружжя зробило на замовлення свого друга.

Раніше Сергій з дружиною жили у Києві та працювали в сфері торгівлі одягом – мали власний магазин.  За освітою Ельвіра – біотехнолог, а Сергій технік сільського та лісового господарства. Освіта обох зовсім не пов’язана з творчістю, але саме вона є невід’ємною частиною життя цієї сім’ї. 

Подружжя Таморків, яке створює крафтові килими

Сергій та Ельвіра Таморки. Фото надав Сергій

Про створення килимів неординарним способом Сергій дізнався в 2019 році і хотів спробувати. Побачив кілька відео в американському YouTube та світлини на іноземних сайтах.

Незвичайний крафтовий килим

3D-килим, який створило подружжя. Фото надав Сергій Тиморка

Крафтові килими не лише на стіну та підлогу?

Сергій каже, що раніше мав доволі консервативну думку про килим: «Я думав, що килими – це щось з типовими візурунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів».

Яскравий килим, який свторило подружжя

Замовлення у вигляді мультиплікаційного героя. Фото надав Сергій Тиморка

Після початку повномасштабної війни ситуація з сімейним магазином одягу була доволі складною, в перші тижні весни розпродали весь наявний товар і вирішили припинити роботу. 

В Черкаси хотіли переїхати давно, бо звідти родом Ельвіра і місто завжди здавалося парі більш комфортним для життя. Сергій каже, що в Києві багато часу витрачав на логістику, дорогу, особливо в питаннях бізнесу. Після переїзду Сергій з Ельвірою думали, чим можуть займатися далі і чоловік згадав про виготовлення килимів.

Сергій розповідає, що процес створення килима починається з малюнка, який переноситься на раму. Малюнок може бути створений заздалегідь або намальований від руки, який потім треба за допомогою проектора перенести на полотно, яке перед тим натягують на раму. Далі відбувається процес вишивки, але не руками, а за допомогою пістолета, який протикає полотно. Чоловік наголошує, що це не машинна вишивка, килими створюються саме за допомогою пістолета.

Тафтинговий пістолет – постійний помічник в роботі тафтинговий пістолет, за допомогою якого подружжя створює вироби петельною технікою. Також можна використовувати великі пневматичні пістолети, аби створювати 3D-килими з довгим ворсом.

Процес створення крафтового килиму

Сергій Таморка створює килим за допомогою тафтингового пістолета. Фото: Суспільне Черкаси

Відразу вийшли на експорт

Спочатку Таморки придумували лише власні малюнки, адже експериментували та використовували різні мотиви вишивки. А далі клієнти почали робити замовлення за вже готовим малюнком. 

Більше 80% клієнтів замовляють крафтові килими у США, а інші – з Європи та України в тому числі. «Тафтиногові килими – це нова ніша в бізнесі, яка тільки зароджується в Україні, проте виробників уже є достатньо. Є виробники, які створюють килими саме для українських споживачів, ми ж вирішили відразу орієнтуватися на експорт», – каже Сергій.

Станом на сьогодні Таморки створили приблизно 200 килимів. Пошити килим можна і за кілька годин, але його створення не обмежується виключно шиттям. Тому в середньому на килим пара витрачає до двох-трьох робочих днів.

Синій килим створений Таморками

Об’ємний килим, який створили Таморки. Фото надав Сергій 

Корінь Мандрагори та етнічні мотиви

Сергій каже, що серед виробів має багато фаворитів, які, переважно, пов’язані з якимись персонажами. Наприклад, корінь Мандрагори з листками як у фільмі про Гаррі Поттера – одна частина килимка, а інша – горщик, за який корінь ховається. Це тип розсуваного килимка. В дитинстві Сергій дуже любив «Завойовник Зім», де був персонаж Гір, що перевдягався в зеленого собаку. Цього героя часто замовляли з-за кордону.

Килим, який створило подружжя

Розсувний килим з коренем мандрагори в горщику. Фото надав Сергій Таморка

«Найцікавіше для нас – робити щось унікальне, що потребує поєднання кількох технік. Ми хочемо створити найбільш унікальний килим в світі», розповідає Сергій Таморка.

Запитів від іноземних клієнтів дуже багато. Часто люди надсилають власні фото або просять створити якогось персонажа. Від клієнтів з України замовлень значно менше, але Сергій ділиться, що всі вони теж дуже різноманітні. Клієнти замовляли традиційний великий етнічний килим, а ще персонажів з аніме чи героїв мемів. 

Грантова підтримка для розвитку бізнесу

Розвивати власний бізнес Таморкам допоміг державний грант «Власна справа». Сергій ділиться, що подав заявку через «Дію» за кілька хвилин. І радить всім, хто хотів би спробувати податись на грантову підтримку, обов’язково подумати про свій бізнес-план – що хочете робити, як саме і кому це може бути потрібно. А ще важливо вміти планувати свій бізнес на тривалий час, хоча б на кілька років.

Таморкам грантові кошти допомогли збільшити об’єми сировини, кількість унікальних моделей, які створили самі та наповнили ними сайт, аби клієнти мали більший вибір. А ще орендувати приміщення, адже до того створювали килими вдома, де вже не поміщалися зі своїми рамами. 

Крафтові килими закордон продають за допомогою всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів Etsy. Сергій та Ельвіра зараз взяли на роботу людину, яка адмініструватиме їхній магазин на цьому сайті, а вони витрачатимуть більше часу на саме створення килимів та своєї власної крафтової історії.

«Складно зберігати рівень якості при масштабуванні, тому ми хочемо залишатися на такому рівні своєї крафтовості. Ми прагнемо росту, але не плануємо створювати цех, де працюватимуть п’ятдесят людей, що робитимуть наші килими у великих об’ємах. Ми зосереджені на меншій кількості, але більшій якості», розповідає Сергій.

Килими на експорт, гроші – в Україну 

Для подружжя Таморків створення власних крафтових килимів – це можливість для творчості та прояву власної фантазії. «Ми хочемо приносити у цей світ щось цікаве, робити щось своє, продавати це закордоном, але залучати кошти сюди, в Україну», каже Сергій.

Чоловік переконує, що їхні кими відрізняються від магазинних тим, що їх не можна знайти на полицях магазинів. Він каже, що це унікальні роботи, які прив’язані до конкретних людей, залежно від їхніх запитів. А ще часто клієнти замовляють тафтингові килими як подарунок для своїх близьких.

Про плани на майбутнє Сергій відповідає впевнено та водночас з надією: «Ми плануємо покращувати свою майстерність, виготовляти більше цікавих килимів гарної якості, оновити свої інструменти та майстерню, покращувати сервіс та надання клієнтських послуг, створювати робочі місця. І найголовніше – знайти свій унікальний килим. А ще мріємо перемогти ворога у війні, аби відновили авіасполучення і доставка в США займала кілька днів».

Читати далі

Суспільство

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та психологічної допомоги важливо забезпечити умови, щоб люди мали доступ на рівні з іншими мешканцями громади до спортивних, культурних закладів та заходів. Регулярні фізичні заняття допомагають в реабілітації, а дозвілля допомагає повернутися до життя як до травми. 

Дозвілля повертає до звичного життя

Станом на кінець 2023 року в Україні проживають приблизно 3 млн людей з інвалідністю, як зазначало Мінсоцполітики. 

Лікування, реабілітація та психологічна підтримка необхідні для відновлення постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Та не менш важливим є повернення чи наближення його до того ритму життя, яке було до травми. Це можна зробити, забезпечивши доступ на рівні з усіма до дозвілля.

Фізичні вправи допомогли відновитися

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина й загинула, а хлопчик отримав психологічну травму. 

Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми. Йому вчасно надали першу медичну допомогу, а потім зробили низку операцій.

Сергій Прищепа показує автівку, яка постраждала внаслідок касетних снарядів. Фото: ШоТам

«До звичного ритму життя я повернувся не одразу, – згадує Сергій. – У мене був абонемент у спортзал, куплений у січні до початку повномасштабної війни, і тільки восени 2022 року я знову спробував фізичні вправи в спортзалі».

Чоловік каже, що регулярні фізичні заняття по півтори години на день відволікають психологічно, а також допомагають фізично. Спочатку його ноги згиналися не повністю – бракувало сил і мʼязової маси. Тепер чоловік повернувся до того рівня підготовки, який мав до поранення. 

Наблизитися до життя, яке в Сергія було до поранення, він зміг влітку 2023 року, адже у квітні йому ще робили операції на щелепі. 

«Звісно, у звʼязку з тим, що в країні війна, дозвілля змінилося. Ми з сином їздимо на дачу, відпочиваємо, я працюю. Якщо в Києві залишаємося, то, наприклад, йдемо в кіно. Нещодавно були на ВДНГ – каталися на ковзанах», – розповів Сергій.

Сергій Прищепа повернувся до того рівня фізичної підготовки, який мав до поранення. Фото: ШоТам

Країна стає доступнішою

Заступниця керівника ГО «Доступно.UA» Наталка Пархитько каже, що за останні роки інфраструктура в Україні стала більш доступною для людей з інвалідністю. 

«Не потрібно придумувати щось нове окремо для людей з інвалідністю. Головна задача – це зробити доступнішими якомога більше послуг, інфраструктуру та інформацію», – наголошує експертка.

Також важливим є сприйняття людей з інвалідністю, тому що досі існує бар’єр у спілкуванні. Так людей, які отримали інвалідність, жаліють або навпаки – героїзують, і це може бути неприємним досвідом. Якраз через небажання чути такі слова люди часом і вирішують побути вдома замість корисного дозвілля – подорожей, відвідування кінотеатрів тощо.

«Приміром, у Києві є доступні локації [для людей з інвалідністю]. Це, наприклад, кінотеатри в торгово-розважальних центрах. Так, можливо, вони й не ідеальні, але все ж надають можливість брати активну участь у соціальному житті Києва», – каже Наталка Пархитько.

У закладах усе частіше зʼявляються вбиральні, адаптовані під потреби людей з інвалідністю – вони зручні та мають широкі проходи. Також іноді зустрічаються знижені касові зони, щоб людям на кріслі колісному було комфортніше купити все необхідне.

Бізнесу у сфері дозвілля варто ставати свідомішим

Проєктна менеджерка групи проєктів з інклюзії та реабілітації UNDP Олена Іванова закликає бізнес, що пов’язаний з дозвіллям, ставати соціально свідомим – більш доступним для людей з інвалідністю. Дбати про фізичну доступність закладу, пристосовані вбиральні. Це стосується всіх видовищних закладів та закладів харчування, фітнес-клубів.

Для людей, які втратили слух, робити дублювання жестовою мовою та титрування, а для тих, хто втратив зір – аудіодескрипцію фільмів та спектаклів, спортивних змагань. Для дітей – інклюзивні парки розваг і майданчики, мистецькі школи та спортивні гуртки.

Читайте також: Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Від цього заклади лише виграють, адже люди будуть приходити й витрачати там гроші. А для самих постраждалих це можливість почуватися на рівні з іншими й мати дозвілля, яке допомагає відновлюватися фізично та психологічно.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Штучний інтелект допомагатиме розміновувати Україну — Мінекономіки

Опубліковано

Міністерство економіки підписало угоду про партнерство з американською компанією Palantir Technologies, яка використовуватиме штучний інтелект для допомоги в розмінуванні України.

Про це йдеться у повідомленні міністерства.

Зазначається, що гуманітарне розмінування — це нульовий етап відновлення України. Наразі потенційно забрудненими є 156 000 квадратних кілометрів землі, в зоні ризику перебуває понад 6 мільйонів українців.

«Саме тому прискорення гуманітарного розмінування, зокрема завдяки співпраці з такими технологічними компаніями як Palantir — це можливість зберегти життя людей та швидше розпочати відбудову України», — зазначила міністерка Юлія Свириденко під час підписання документа в Лондоні.

Угода містить конкретні положення щодо співпраці за такими напрямками:

  • оцифрування операцій гуманітарного розмінування, автоматизація процесів, передбачених Національною стратегією протимінної діяльності на період до 2033 року;
  • розширення цифрових можливостей для координації вивільнення та оцінки земель, визначення пріоритетів регіонів та управління ризиками в протимінній діяльності;
  • використання асистента на базі платформи штучного інтелекту Palantir (AIP) для прийняття рішень у протимінній діяльності.

Платформа працюватиме з великими базами даних, сформованих дотичними до виконання заходів протимінної діяльності структурами, починаючи від органів місцевого самоврядування, регіональної влади, міністерств та відомств і завершуючи операторами протимінної діяльності.

Читайте також«Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

Передбачається, що бази міститимуть як сталу інформацію, наприклад, оцінку економічної ефективності сільгоспземель, близькість забруднених територій до комунікацій тощо, так і оперативну, яка буде регулярно оновлюватися. Йдеться, зокрема, про дані обстеження територій ДСНС, ДССТ, неурядовими операторами, кількість та стан техніки, наявність піротехнічних підрозділів  на конкретних напрямках і т.ін.

Як працюватиме платформа

Завдяки можливостям Palantir AIP, платформа аналізуватиме інформацію та надаватиме рекомендації щодо оптимізації процесів. Наприклад, зможе порадити, враховуючи всі дані, як найефективніше провести очищення конкретної території – за допомогою нових методів розмінування, таких, як дрони, чи з застосуванням традиційних методів. Кінцевою ж метою вбачається розмінувати території швидше та за менших витрат.

Раніше ми повідомляли, що у Мінекономіки планують, що штучний інтелект допоможе в гуманітарному розмінуванні території України. Відомство уже сформувало цілісну стратегію інформаційного менеджменту гуманітарного розмінування, що базується на data-орієнтовному підході.

Фото: Мінекономіки України.

Читати далі