Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Я золото з дому не взяла, а бабусину сорочку забрала». Переселенка з Харкова заснувала школу вишивки у Кропивницькому

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

З вікна своєї спальні Тетяна Чорна бачила, як з Бєлгорода летять ракети на рідний Харків. Син одразу пішов до військкомату, взявши обіцянку, що мати збереже йому і дружину, і сина. Каші для малого і бабусина 100-літня сорочка – все, що Тетяна взяла з собою у валізу.

Тепер на прикладі врятованої сорочки традиційній українській вишивці навчаються усі охочі у Кропивницькому, який і прихистив родину. Вишивають не хрестиком і не гладдю, а «солов’їними вічками», «полтавським черв’ячком» та «курячим бродом».

Побачила бабусину сорочку і захворіла

Я – Тетяна Чорна з Харкова. Слобожанка. Програмістка і бухгалтерка. Я головний бухгалтер фірми, нині працюю віддалено. А друге моє захоплення і майже професія – це вишивка. Українська традиційна вишивка.

Ця любов почалася дуже давно, здається, це був 1977 рік, я якраз закінчувала школу. Село Черкаська Лозова, це поруч із Харковом. Якось моя бабуся відкрила стару скриню і дістала звідти свою дівочу сорочку. Показала – і я захворіла просто, захворіла тією вишивкою. До того я не бачила таких сорочок. Це вишивка білим по білому, домотканий льон, вишито теж ним.

майстриня з вишивки

Вже зараз я знаю, що таких зразків на Харківщині збереглося дуже і дуже мало. Так, у Харкові тоді була фабрика вишивки. Така, як у Решетилівці на Полтавщині. Там були гарні сорочки і дуже дорогі. Та воно було все художнє, сувенірне, «міське».

А те, що виготовляли самі дівчата для себе у селі, було зовсім іншим, народжувалось інакше. Починаючи від льону, який самі вирощували, збирали, обробляли, ткали. Вишивали, до речі, теж тими самими, власноруч зітканими нитками. Коли я вперше побачила таку сорочку, у мене був культурний шок, потрясіння. Тоді й з’явилась ось ця Таня Чорна, що хворіє вишивкою.

Ба берегла цю сорочку собі «на смерть»

Моя незабутня бабуся, моя Ба, у паспорті значилась Каленик Катериною (Корнієнко в дівоцтві) 1902 року народження. Заміж виходила у 1918 році, а вишивала цю сорочку до заміжжя. Це фактично музейний експонат: їй точно більше 100 років, точно відомо, хто вишивав, коли вишивав і де.

Ба вишивала дуже багато, але вціліло з того лише дві сорочки. Чому? Бо в голодовку було все виміняно на хоч якісь харчі. А ці дві дивом вціліли. Ту сорочку, з якої для мене все почалося, бабуся Катя берегла собі… «на смерть». Дуже довго я вмовляла свою Ба, щоб ми пошили їй іншу останню сорочку, а цю зберегли, щоб не закопали цей скарб!

приклад вишивки

Сходила на Ходу вишиванок і вжахнулась

Перший свій майстер-клас з вишивки я провела у Харкові в 2015 році. Це було невдовзі після Ходи у вишиванках. Я подивилась на містян і вжахнулась: скільки китайського мотлоху на святі української вишиванки! Прийшовши додому, написала у себе на фейсбуці: «Люди, хто хоче навчитись та вишити нормальну сорочку, приходьте – навчу».

Директор дозволив мені прямо в офісі після робочого дня збирати людей і проводити заняття. І така зібралась дружня компанія: хто навчився уже, а все одно продовжували приходити, щоб у гурті вишивати. Бо є у тому теж свій кайф.

Читайте також: «Мої учні стали танкістами та піхотинцями». Вчителька з Мелітополя пережила окупацію та допомагає ЗСУ у новому місті

Я вчу не лише, як вишивати, а й як розкроїти, зібрати і пошити сорочку до ладу. І я категорично проти усіляких прикмет у вишивці. Ну не може людина собі вишити щось не те, щось «погане»! Навіть якщо ти візьмешся за голку з якоюсь поганою думкою, то уже в процесі думки вирівняються і ще й добрими стануть.

Син побіг у військкомат, а я – на роботу

24 лютого я пам’ятаю мало не по хвилинах. Мої вікна виходять на Салтівку. І я завжди сплю з відкритим вікном. А на Салтівці у нас часто феєрверки були. І я чую якийсь свист, гуркіт і крізь сон думаю: «Та це феєрверки хтось запускає!». А потім вмить розплющую очі, дивлюсь на годинник: пів на п’яту ранку! І ось тут я зрозуміла, що то не феєрверки…

Прокинулись син, невістка, ми вискочили на ганок, а звідти – вид на Бєлгород. І ми всі ці перші залпи бачили на власні очі. А потім така раптова тиша – і свист, довгий протяжний. І ти наче відчуваєш по тому свисту, як щось рухається небом. Це була перша ракета по нашому пункту ППО. Поруч із нашим домом – і авіазавод, і авіаінститут. А ще старий аеродром, він, здається, років 30, як не працює. Але росіяни і туди лупили. Таки, мабуть, дійсно по старих картах все робили.

Тетяна Чорна з сином
Тетяна з сином.

Ми з сином перезирнулися – війна. Кажу, ви підвал готуйте, щоб було де ховатись, а я побігла на роботу. Я ж головбух. Треба було людям зарплату перерахувати, як інакше? Транспорт не ходив, і я о шостій ранку пішки помчала на роботу. Десь годину так бігла, а кругом – гахкання, бахкання.

І мені це врізалось в пам’ять, як таке чорно-біле кіно: усе трошки притрушене сніжком, довга дорога лісопарком і такі сірі дерева, і оце бахкання, і я біжу, біжу… Абсолютно чорно-біле кіно. І дуже страшне.

А наступного ранку син сказав, що йде у військкомат. Хоч він і не служив, бо має «білий білет» по здоров’ю. Але вирішив іти. Як я могла його відмовити? Ніяк. І пішов. Теж пішки, бо ж транспорт не ходить, обстріли страшенні. І я зціпила зуби: важко, не важко, а мушу.

Пообіцяла сину, що врятую онука

З військкомату син подзвонив мені і каже: «Терміново їдьте з дому, подалі їдьте! Прошу, збережи мені дитину!». А сину його, онуку моєму, півтора рочки… Я почала шукати варіанти. Дуже важко було виїхати саме з нашого мікрорайону, бо ж постійні обстріли. Бусик волонтерський на Дніпро знайшла майже одразу, а от з дому виїхати було складно: усі боялись сюди їхати. Але таки виїхали. І теж все те пам’ятаю чорно-білим.

Моя учениця з вишивки – Анна Баранова – родом з Кропивницького. І от вона мені дзвонить: «Таню, їдьте до нас! Місце знайдемо, тільки їдьте». Волонтери нас довезли до Дніпра, а вже туди Аня приїхала машиною і нас забрала.

Взагалі у мене були варіанти їхати за кордон – до Італії, Словаччини, а я опинилась у Кропивницькому. Адже з малим дуже важко у таку далеку дорогу. Він не розуміє ще, не може стільки всидіти. На кордоні страшні черги. Зима. Ми би привезли за кордон або хвору дитину, або вкрай знервовану. Ну і ще був для мене аргумент: щоби близько до Харкова. Бо моя дитина там, мій Василь. Спокійніше було від самої думки, що я лишаюсь ближче до нього.

Взяла кашу, памперси і цю сорочку

Ми виїжджали з Харкова 25 лютого. Волонтерський бусик, речей брали мінімум, щоб максимально заповнити салон людьми. І я взяла лише 2 пачки памперсів, кашу малому, документи і цю сорочку. Їх у мене дві, але одна була на роботі, а ця вдома. І я її врятувала. Я золото з дому не забирала, а бабусину сорочку взяла. Ми з невісткою в чому були, в тому і їхали. Зайвої пари білизни не взяли.

А вже пізніше, коли було коротке якесь затишшя в обстрілах Харкова, хлопці з роботи приїхали до офісу вікна забивати дошками, і я попросили їх знайти і передати мені на Кропивницький другу бабусину сорочку. Тепер вони знову обидві зі мною.

Ми стали родиною, переплелися тут

Так, потім з Кропивницького можна було намагатися їхати до кордону. Але місто так тепло прийняло нас, що не хотілося звідти нікуди їхати. Одразу по приїзду я пішла до школи, де волонтери плели сітки. Викладачки і волонтерки-сіточниці, що тут працюють, стали моїми першими слухачками. Спочатку ми й не вишивали.

Плели сітки, а я їм розповідала про вишивку. Я можу про це годинами говорити. Це початок березня був, емоції у всіх на максимальному напруженні. І ми відчули, що це допомагає нам, заспокоює. Вони мене попросили, щоби ми разом вишивали, щоб я навчала їх.

люди вчаться вишивці

А я й не проти, мені аби було десь чимось себе зайняти. Бо зривало дах. Живеш від смс-ки до смс-ки від сина. І закрутилось. Ця школа «КроК» – вона стала мені як другий дім. Ці дівчата сплели для мого Васі сітку. Син мені подзвонив і каже: «Ма, треба сітку». Я – до дівчат. І на другий день уже мені дзвонять, що знімають сітку на відправку, 20 кг!

Це не просто важлива, це складна робота, відповідальна. Бо можна такого наплести, що буде за кілометр видно. Треба знати, як плести, щоб вона була справді маскувальна. Тож дівчатам я навіки вдячна, вони моєму сину допомогли. І ми тут всі, як рідні: переселенці, кропивничани. Вишиваємо, плетемо, обіймаємось при зустрічі – як рідні стали. Переплелись.

Вишивка – це медитація

Коли ми з дівчатами почали вишивати, зрозуміли, що це дає можливість мозку відключитись від тих новин у телефоні, від емоцій і постійного очікування удару. Хоча б на пів години. Це дуже важливо, дуже цінно було у ті дні. Вишивка – це медитація. Особисто мене так не відключають ні плетіння, ні фільми, ні книги. А вишивка потребує відключення ззовні, бо треба рахувати і ниточки, і стібки, це ювелірна робота.

Саме зараз, я вважаю, вишивати потрібно не лише, щоб зберегти культурний спадок, а й для збереження нервів нації. Вишивка дуже рятує в оцих усіх емоційних гойдалках. От я страшенно люблю читати, але ці пів року просто не можу. Мій максимум – «Тореодори з Васюківки» Нестайка у потязі. 25-ий раз перечитувала. Все. Не можу читати, думки біжать на війну. А вишивка затягує глибше.

уроки вишивки
Учениця Ольга завершує свою першу сорочку.

Я люблю сам процес вишивання. От у мене є моїх чотири сорочки, які я сама для себе вишила. Так от я їх найбільше любила, поки вишивала. Це як стосунки: поки вишиваєш, і любиш її, і ненавидиш, сердишся, буває, і тканину ту любиш, і нитки, і ножиці…

Мережки, лиштва і пухлики

Чим особливі ці сорочки? Тут давні, дуже давні техніки. Це традиційна українська вишивка світлим по світлому. То уже пізніше з’явилась мода на чорно-червоне, кольорове. Хрестиком же у нас почали вишивати лише наприкінці ХІХ століття. Це дуже проста техніка, і вона швидко витіснила більш складні шви. І це втрата для нашої вишивки. А в селах ще шили по-старому. Шили не гладдю і не хрестиком – мережкою. На сорочці бабусі Катерини є і мережки, і вирізування, і лиштва (це рахункова гладь).

Сам крій сорочки старовинний. Просто фантастична обробка кожної деталі. Наприклад, горловина: така рясна, така ювелірна збірка, плісирування. Я по цей день не можу так зробити, досягти такого ідеалу. Рукав до уставки пришивався дуже цікаво, із групками збірок, які називаються «пухлики».

пухлики - різновид вишивки
«Пухлики».

Мене вмовляли віддати їх у музей, але я не віддала. Може, заповім. А поки вони мені душу гріють. Ну і вони ж у мене як підручник: на цих сорочках дуже багато народу навчилось вишивати. І копіювали багато разів, тільки у Харкові десь десяток її близнючок пошито. Таку сорочку як потримаєш в руках – захочеш вишивати, гарантую!

Люди не знають, звідки їх рід, а сорочка розкаже

Скільки я по музеях вивчала сорочки, таких дуже мало зустрічала. Харківщина – це ж край «понаїхали». Оці всі козацькі слобідки як зароджувались, люди приїжджали з різних куточків України. Наприклад, Золочів на Харківщині – це переселенці із Золочіва на Львівщині. Ось так.

Але по всіх ознаках такий стиль вишивки, як у моєї бабусі, міг приїхати сюди з Полтавщини. Люди і самі уже могли не знати, не пам’ятати, звідки їхні предки приїхали, а у сорочці воно збереглося, уявляєте! Через 300 років взори збереглися. У мене мурахи від цього. Ці сорочки пережили, рахуємо: громадянську війну, Голодомор, Другу світову війну і ще один голод. Ну цю ж війну вони мають пережити, га?

сорочка вишита

Сестра змушувала вчити російську, бо ж в інститут треба

У мене діди, прадіди, батьки – всі розмовляли українською мовою. Батьки не перевчились на російську навіть у Радянщину, живучи у місті, працюючи на заводі. А я уже російськомовна була… Бо школа була лише російська. І сестра моя старша змушувала мене вчити ту російську, бо ж ще в інститут треба потім. А вдома я говорила українською, з батьками – українською, з Ба – українською.

Російську я знаю дуже добре, ніде правди діти. Вчилась нею, дисертацію писала нею. Але далі я це передавати не хочу. Син у мене теж російською розмовляв, а на фронті з хлопцями-волинянами почав і на українську переходити. Онукові ми пісеньки і казочки тільки українською вмикаємо, з самого народження.

Тетяна Чорна, майстриня з вишивки

Мрію просто полежати вдома

Про що я мрію? Про Перемогу, звісно. Щоби згинули всі, хто з лихом іде на нашу землю. Проклинаю їх і ненавиджу, хай простить мене Господь.

Я на цвинтар не можу зараз сходити до своїх. От у вересні були роковини, 20 років, як чоловік мій помер. А я до нього сходити не можу, хоч і в Харкові буваю. Бо цвинтар замінований. Уже звільнили все, але ж міни. Скільки їх там і коли очистять – ніхто не знає.

А для себе, зізнаюсь, мрію про таку розкіш: тихо полежати вдома, у Харкові. Посидіти у своєму кріслі з голочкою, з улюбленою музикою. І щоб чути музику, щоб не бахкання, не сирени. Щоб тиша і вишивка.

Суспільство

Світовий Конґрес Українців та фонд Сергія Притули зібрали $1,2 млн на бронемашин для розмінування Херсонщини

Опубліковано

Світовий Конґрес Українців та Благодійний фонд Сергія Притули, у співпраці з Конґресом Українців Канади та Українським Конгресовим  Комітетом Америки, завершили благодійний тур «Непереможні, коли об’єднані – Invincible When United» східними регіонами Канади та США та зібрали майже $1,2 млн на закупівлю бронемашин для розмінування України.

Про це ШоТам повідомили ініціатори акції.

Зазначається, що Торонто, Оттава, Монреаль, Нью-Йорк, Вашингтон, Філадельфія та Чикаго увійшли до списку міст благодійного туру, що був націлений на підвищення обізнаності українських громад та збір коштів для безпечного гуманітарного розмінування Херсонської області.  

Загальна сума зібраних коштів становить 1,192 млн доларів або 45,7 млн гривень. Ці кошти підуть на закупівлю та доставку понад 20 автомобілів Land Rover Snatch, броньованої військової версії Land Rover Defender. Броньовані машини посилять спроможності груп Херсонської обласної військової адміністрації з гуманітарного розмінування. Організації-партнери спільно доставлять бронемашини після закупівлі. 

Читайте також: «Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

«Ми показали велику єдність у співпраці задля спільної мети – перемоги України. Командою ми придбаємо броньовану техніку для розмінування. Підтримка Збройних Сил України була основною метою СКУ від початку повномасштабного вторгнення Росії. У боротьбі за перемогу України кожен з нас грає важливу роль, і ми повинні щодня думати про те, що ми можемо зробити, щоб допомогти Україні досягти успіху. Ми не можемо дозволити собі припинити працювати над досягненням нашої мети; час – важливий. Тож маємо продовжувати працювати над нашою спільною візією і заохочувати українців та наших друзів підтримувати Україну», – сказав Павло Ґрод, президент СКУ.

Про благодійну ініціативу

Платформа UniteWithUkraine — це глобальна благодійна ініціатива Світового Конґресу Українців, спрямована на збір коштів для закупівлі та постачання необхідних тактичних медичних засобів, бронетехніки, дронів та іншого необхідного обладнання на підтримку захисників України. Від лютого 2022 року ініціатива UniteWithUkraine зібрала понад 55 мільйонів доларів від донорів з понад 70 країн для підтримки Сил територіальної оборони Збройних Сил України та інших безпекових структур України.

Нагадаємо, Сили територіальної оборони ЗСУ отримали британські бронетранспортери FV432 від Світового конгресу українців (СКУ).

Також Світовий конгрес українців передав допомогу для бойових медиків ЗСУ.

Фото: надане ШоТам.

Читати далі

Суспільство

В Україні створили комікс, що знайомить зі світом інтелектуальної власності

Опубліковано

Команда Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій створила комікс «Метаверс Мандрівники», який у легкій та розважальній формі знайомить підлітків із світом інтелектуальної власності.

Про це повідомили у Міністерстві економіки України.

Діти, читаючи комікс, зможуть отримати корисну інформацію про сучасні технології, авторське право, торговельні марки та винаходи.

«Культура поваги до інтелектуальної власності має прищеплюватись з юних років. Але як цікаво розповісти дітям про правовий захист ідей і творчості, які стають базисом інновацій, а з ними й економіки загалом? За допомогою коміксу!», — йдеться у повідомленні.

З усіма випусками коміксу «Метаверс Мандрівники» можна ознайомитися за посиланням.

Дивіться відео: Морпіх створює українські комікси для дітей

Видання здійснено за підтримки проєкту міжнародної співпраці ReACT4UA «Застосування та імплементація Угоди про асоціацію між ЄС та Україною у сфері торгівлі», що фінансується урядом Німеччини  і реалізується німецькою федеральною компанією GIZ Ukraine.

Нагадаємо, в Україні випустили комікс для дітей ветеранів «Мій тато повернувся з війни».

Раніше ми повідомляли, що журнал соціального коміксу Inker випускає перший друкований мальопис до річниці російського вторгнення.

Фото: Міністерство економіки України.

Читати далі

Суспільство

У Києві почали проводити екскурсії для людей з порушеннями зору

Опубліковано

У Києві провели першу безкоштовну екскурсію для людей з порушеннями зору.

Про це повідомили в Управлінні туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації, яке займається організацією екскурсій.

На прогулянці «Таємниці града Володимира» кияни дізнались про розбудову столиці, будівництво оборонних споруд князем Володимиром та зведення першого кам’яного храму – Десятинної церкви.

«Плануємо розширювати пул наших сервісів за принципами доступності, аби всі могли комфортно досліджувати улюблене місто», – йдеться у повідомленні.

Читайте також: Двері, вивіски, мереживо вікон: 9 проєктів зі збереження спадщини в Україні, які можна підтримати

Нагадаємо, Велику Лаврську дзвіницю відкрили для відвідувачів уперше за 30 років.

Раніше ми повідомляли, що у Києві організували екскурсію на байках стежками парку ім. Максима Рильського.

Фото: Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації/фейсбук.

Читати далі