Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Колонки

Недооцінюєте кар’єрні консультації? Ви багато втрачаєте

Опубліковано

Відправили резюме, але відгуків на нього не отримали? А чи не забули про мотиваційний лист? А чи маєте звичку оновлювати власне резюме додаючи нові навички, досвід, досягнення? А про кар’єрні консультації щось чули?

Українці мало знають про важливість кар’єрних консультацій, тому що в суспільній свідомості мало розуміння що це і навіщо. Давайте розбиратися.

Кар’єрне консультування — це інструмент та процес, який допомагає розробити правильну стратегію розвитку кар’єри та полегшує пошук роботи будь-якій людині. По суті, це експертна допомога, яка включає не лише сприяння українцям знаходити роботу, а й удосконалення кар’єрних навичок. Зокрема самоаналізу сильних та слабких професійних сторін, планування, підготовки резюме і проходження співбесід тощо.

Кар’єрне консультування може бути індивідуальним або груповим, а ще воно має окремі напрями:

  • професійна орієнтація – вибір професійної траєкторії або зміна професійної діяльності;
  • працевлаштування – пошук роботи або стажування, створення резюме, підготовка до співбесіди та її успішне проходження;
  • розвиток кар’єри створення кар’єрного плану;
  • робота з кар’єрними кризами – подолання професійного вигорання, втрати сенсів у роботі, порушення work-life балансу;
  • старт бізнесу – допомога зі стартом власної справи. 

Чого ви позбавляєте себе, уникаючи кар’єрних консультацій?

По-перше, кар’єрний консультант або консультантка – людина, яка супроводжує вас під час всього шляху: від резюме до оферу від роботодавця. Це фактично ваші наставники та друзі, які зацікавлені у вашому успіху не менше, ніж ви самі. 

Як правило, на першій зустрічі визначаються ваші сильні сторіни та загальні сфери професійної реалізації. А вже на другій вам пропонують перелік потенційних місць роботи . Тобто фактично ви економите дорогоцінний час на пошук сфер та відповідних посад для найкращої самореалізації. Із цим вам допомагає інша людина, яка займається цим професійно. А ви можете використати вільний час на волонтерство або приділити увагу своєму ментальному здоров’ю.

Ця ж людина готує вас до майбутньої співбесіди, орієнтуючись на ваші сильні сторони та обрані вакансії, роботодавців і компанії. Якщо ж це не перша робота у вашому житті і ви світчер або світчерка, то консультанти допомагають обрати оптимальну стратегію переходу у новий напрям, компанію чи сферу.

Як я вже зазначив, кар’єрні консультанти та консультантки супроводжують своїх клієнтів на всіх етапах:

  • визначення сильних сторін та професійних орієнтирів для пошуку вакансій;
  • створення резюме і написання мотиваційного листа;
  • підготовка до проходження співбесіди та виконання тестового завдання;
  • супровід і підтримка у працевлаштуванні.

Але кар’єрні консультації — це не лише про старт кар’єри. До кар’єрних консультантів звертаються і люди, які мають стабільну роботу, але, наприклад, емоційно вигоріли або хочуть змін чи розвитку . Тобто ще одна причина для знайомства з такими експертами – вони знають, як покращити ваше професійне життя та взаємодію з роботодавцем.

Чому перед відправкою роботодавцю ваше резюме мають перевірити кар’єрні консультанти?

Резюме – це короткий зріз вашого професійного життя, ваш портрет як кандидата на робоче місце і візитна картка у діловий світ. Саме тому варто навчитися складати його правильно, аби не чекати на пропозицію роботи тривалий час. 

Скажу по секрету, професійний рекрутер або рекрутерка переглядають ваше резюме 5-7 секунд. І вже на цьому етапі вирішують: продовжити вчитуватись детальніше або перейти до іншого. Саме кар’єрні консультанти допомагають уникнути фатальних типових помилок у резюме.

І от типові запитання: чи потрібне фото в резюме? А сертифікати про додаткову освіту, курси додавати? А про хобі писати чи краще уникати таких деталей? Чи зазначати мій вік та наявність дітей? Чи треба вставляти лінки на приклади робіт або інші матеріали? На всі ці питання кар’єрні консультанти мають чіткі відповіді, враховуючи вашу персональну історію та цілі, які ви ставите перед собою.

Чому кар’єрне консультування користується більшим попитом з початку повномасштабної війни?

З початку повномасштабної війни українці почали активно переміщуватися по всій території України у більш безпечні регіони, а також за кордон. Відповідно, у більшості випадків їм довелось шукати нове робоче місце. Тому влітку 2022 року ми разом з Р2Р-платформою СпівДія у межах програми «Мріємо та діємо» запустили проєкт «СпівДія Працевлаштування». Ми запросили людей, які втратили роботу через війну і хочуть знайти нову. А також роботодавців, які шукають нових спеціалістів.

Географія реалізації проєкту налічує 12 областей України. Нам вдалося працевлаштувати понад 500 людей з близько 2000 поданих заявок і здійснити більше 4000 кар’єрних консультацій для шукачів з числа постраждалих від війни. Висновок – попит на такі послуги значно зріс, як і потреба у кар’єрному консультуванні. І надзвичайно важливо, що ми допомагаємо українцям знаходити нову роботу. Наразі проєкт в процесі трансформації, про новий етап проєкту повідомимо на сторінках в соціальних мережах до кінця березня.

Читайте також: Шукаєте роботу? У нас немає риби, але є вудка. Як СпівДія та Career Hub працевлаштовують переселенців

Ще один виклик – працевлаштування молоді сьогодні і в найближчому майбутньому. Зараз наша команда спільно з Міносвіти активно впроваджує програми по створенню та розвитку Центрів кар’єри в закладах освіти. У такий спосіб кар’єрне консультування виводиться на системний рівень, формується новітня модель – «Карєрно-орієнтований навчальний заклад». Фахівці, що працюють з молоддю, вже незабаром отримають набір модернових інструментів з кар’єрного консультування. А школярі і студенти – якісні профільні послуги, і це нас надихає ще більше.

Де отримати кар’єрну допомогу сьогодні?

Наша команда на зв’язку в чат-боті CareerHubBot та наших соціальних мережах.

Колонки

Одеський спадок бойчукістів: заштукатурена історія 

Опубліковано

Михайло Бойчук, засновник українського монументального мистецтва, разом зі своїми учнями впродовж 5 років працював в Одесі. Більшість їхніх робіт була знищена совєтською владою після того, як найвідоміших бойчукістів звинуватили в шпигунстві та розстріляли.  Однак у січні 2017 року в Одесі були знайдені фрески їхнього авторства, про які не було відомо раніше. 

Михайло Бойчук — видатний український живописець, який на початку ХХ століття відродив майже втрачену на той час вітчизняну традицію монументального живопису. У своїх роботах художник прагнув повернутися до національних витоків, орієнтуватися на мистецтво доби Візантії та Київської Руси. Такий стиль не підходив владі СРСР, тож Бойчука та його учнів звинуватили в тому, що вони спотворюють совєтську дійсність. За це багатьох бойчукістів розстріляли, а їхні роботи знищили, заштукатуривши або спаливши. 

Саме така доля спіткала роботи монументалістів в Одесі. Михайло Бойчук і його підмайстри працювали в місті з 1928 по 1932 роки. Долучитися до команди художника змогли й студенти Одеського політехнікуму живописних мистецтв (зараз — Одеський театрально-художній фаховий коледж). За 5 років митці виконали кілька великих замовлень. Серед них — оформлення будівлі Селянського поземельного банку на вулиці Маразліївській, 34. Його спорудили в 1914 році, аби відкрити нове відділення. На початку 30-х років будівля змінила своє призначення, і в ній розмістився клуб співробітників НКВС. У приміщенні банку бойчукісти створили великі фрески у вхідній групі, на прольотах сходів і в актовій залі. Але вже протягом 1935-37 років їх знищили як формалістське мистецтво. Довгий час не було достеменно відомо, у який саме спосіб були знищені роботи. Проте в експертів були надії, що їх просто зафарбували або ж покрили тонким шаром штукатурки. 

Узимку 2017 року сподівання справдилися. Через холодну погоду в будівлі, що на той час вже стала Палацом культури студентів, почали тріскатися і відпадати верхні шари штукатурки, а за ними — проглядатися частини настінних розписів. Історик та дослідник Кирило Ліпатов, який тоді ще був керівником наукового відділу Одеського національного художнього музею, впізнав їх і припустив, що авторами робіт могли бути Михайло Бойчук та Антоніна Іванова. У своєму дописі на Фейсбук він зазначив, що адміністрація обіцяє зафарбувати знайдені фрески. Тож найголовнішою і найпершою задачею стало збереження цих розписів. 

З одного боку, Палац студентів є пам’яткою місцевого значення і охороняється законом. А з іншого, цей охоронний статус не розповсюджується на нові елементи, якими стали роботи бойчукістів. Питання їх збереження постало ще гостріше, коли з’явилися чутки, нібито обласна рада, яка опікується будівлею, збирається передати її в оренду якійсь фінансовій установі. Якщо б Палац студентів відійшов у приватну власність, то доля фресок на довгі роки стала б невідомою. І зовсім не факт, що їх взагалі б зберегли. Тоді фахівці почали обговорювати це питання і намагалися дотиснути, аби охоронний статус пам’ятки поширився і на інтер’єри, в яких можуть бути роботи бойчукістів.

Експертна комісія від Одеської обласної ради обстежила настінні розписи й підтвердила авторство бойчукістів. Також було проведено хіміко-технологічний аналіз фресок, за допомогою якого мали визначити технологію реставрації. Уже 31 січня 2017 року Одеська обласна рада повідомила про внесення фресок бойчукістів до охоронного договору на пам’ятку культурної спадщини. 

Однак надалі жодних реставраційних і дослідницьких робіт не проводилося. Фрески і надалі зберігаються під шаром штукатурки і вапняної фарби. Відреставрувати їх — це велика і затратна робота, яка вимагає і грошей, і залучення справжніх фахівців. Якщо її не зробили до повномасштабного вторгнення, зараз вона, на жаль, теж не буде на часі. А в стінах Палацу культури студентів може ховатися щонайменше двадцять розписів авторства бойчукістів. 

Утім експерти не опускають руки і мають два варінти, які допоможуть все ж таки зберегти фрески. Перший: розчистити, закріпити і зберігати фрески у Палаці студентів. Другий: перенести збережені роботи до Одескього національного художнього музею і зберігати їх там. Однак поки що жодне рішення не було ухвалено.

А це означає лиш те, що необхідно продовжувати цю справу й робити все можливе, аби привести фрески бойчукістів до ладу. Вони є унікальним спадком українського мистецтва, прикладом українського національного модернізму, тож ми ніяк не можемо ось так просто його втратити. 

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Читати далі

Колонки

Як працювати з малою громадою в евакуації на прикладі Вугледару

Опубліковано

Вугледар, або, як його називають місцеві, «Вуглик» — це невеличке місто на Донеччині. До повномасштабної війни тут проживало понад 16 тисяч людей, а зараз залишилося близько 130 осіб. Вугледар продовжує жити попри лінію фронту, яка невпинно наближається. Тим людям, які залишилися в громаді, продовжують везти гуманітарну допомогу. Авто для цих потреб вдалося отримати завдяки підтримці Мережі робочих груп з безпеки та соціальної згуртованості  Донецької області.

Поспілкувавшись із Максимом Вербовським, головою Вугледарської робочої групи з безпеки та соціальної згуртованості, ділимось досвідом цієї команди та планами на майбутнє. Поговорили про те, як зараз живе місто, де його люди, та які проблеми вирішує міська влада у співпраці з робочою групою. 

Вугледар: навіщо громаді казати про свої проблеми не лише у Facebook

Вугледарську робочу групу з безпеки та соціальної згуртованості створили у 2017 році. Одна з причин її заснування — це, власне, ініціатива громади та проблема комунікації з владою. Нерідко можна побачити обурливі коментарі до влади саме у дописах Facebook, а от вживу заявити про ці ж проблеми важче, бо не завжди є можливість поговорити з ОМС або немає кому це говорити. 

Саме тому Мережа робочих груп допомагає громадам великих та малих міст формувати групи безпеки та соціальної згуртованості, аби люди та влада могли працювати над своїми проблемами не паралельно, а разом.

«Ми хотіли почути про те, що інколи не чує влада. А от коли є взаємодія між населенням і владою — це дуже добре. На базі робочої групи ми створили цей майданчик для спілкування з населенням. У нас вийшов діалог. Так, інколи було неприємно чути про якісь проблеми, але інакше вони б не вирішилися. У першу чергу група створювалась для того, щоб розуміти, що хоче населення, та як розв’язувати ці питання», — каже Максим Вербовський.

Вугледарська робоча група зараз починає роботу в евакуації, а в лютому 2024 року буде перше її засідання після тривалого простою. 

У 2019 такі зустрічі проводили офлайн — на них запрошували місцеві навчальні заклади, громадські організації, ОСББ, представників/-ць ДСНС, поліцію, і лікарні. Люди розказували про свої проблеми та разом із робочою групою шукали рішення. Як виявилося, саме такий спосіб був найбільш ефективний. Спочатку група налічувала близько 10 людей, а в 2022 році — вже понад 20 осіб.

«На засідання приходило багато мешканців — ми інформували людей про деталі й коли воно відбудеться. Часто, найбільше людей турбувало питання безпеки, бо наші території межували із зоною бойових дій — це село Тарамчук. Тут були проблеми з вибухонебезпечними предметами, мінами, гранатами тощо. А ще людей турбували безпритульні собаки, яких потрібно було вакцинувати», — розказує Максим Вербовський.

Як працювати з малою громадою в евакуації

У першій половині березня більша частина робочої групи евакуювалася, засідання проводили онлайн. Група значно зменшилася, бо люди виїхали за кордон, але ті, хто залишися, продовжували працювати. В більшості допомагали вугледарцям, які залишилися в місті. Їжа, гігієна, буржуйки — все це доставляли автомобілем, який був придбаний за сприяння ПРООН за ініціативи робочої групи.

«Зараз в місті залишилося 130 людей, а цей автомобіль досі працює — тепер уже в іншому напрямку. Ми їздимо в села, які знаходяться під контролем України, ним розвозимо гуманітарну допомогу. Це Богоявленка, Новоукраїнка, Причистівка, Максимівка, Водяне. Починали ми возити продуктові набори та набори гігієни, а далі пішли в хід будматеріали, вода, генератори, ліхтарі, павербанки. Зараз на кожні три двори Вугледарської громади, де залишилися люди, є генератор», — пояснює Вербовський.

Допомогу для населення отримували частково завдяки співпраці з Мережею робочих груп, які направляли запити до різних організацій та фондів. 

Федір Сорокін, директор Агенції розвитку Вугледара, був відповідальний за діяльність робочої групи в плані громадської участі. Федір розказує, що для того, аби залучати громаду до змін, він разом з членами та членкинями команди проводив опитування. Так вдавалося визначити основні проблеми в громаді, серед основних було безробіття та гендерно обумовлене насильство. Відтак Агенція ініціювала відкриття прихистку для жінок, які постраждали від домашнього насильства.

А щоб розв’язувати питання з роботою для вугледарців — людей вчили писати гранти, аби створювати власні бізнеси, а також робочі місця. Завдяки Агенції вдалося налагодити контакт між громадою та владою.

Пан Федір пригадує, що не завжди легко було долучити людей до змін, бо все ще побутує думка, що «все вирішують депутати й місцева влада». Поетапно Агенція знайомила людей з тим, як насправді працюють ОМС, хто може на них впливати, яку зарплату отримають чиновники/-ці, а коли люди краще познайомилися з цим процесом, то стали ініціативніші. 

«Мені цікаво було працювати над розвитком своєї громади, бачити, як вона змінюється. Люди приходили до нашого офісу, писали у соцмережі, було помітно, що вони стали сміливіші, відвертіші, бо розуміли, що їх почують. Дуже важливо розуміти, що Агенція та робоча група не розв’язували питання за людей, ми сприяли їх вирішенню. Давали вудку, так би мовити, а не рибу. Ми розказували, як написати проєкти, які документи потрібні, освітні лекції робили, працювали з молоддю, старшокласниками  й це дало свої результати, бо Вугледар розвивався», — каже Федір Сорокін.

Зараз пріоритетним для робочої групи залишається допомога людям з Вугледару вже в евакуації, хоча це не буде легко, бо громада роз’єднана, в осередку планують долучати активістів/-ок із різних міст України, які є рупором переселенців.

Група збирає дані про кількість переселенців у різних містах, далі розглядає варіант підписання Меморандумів між ВЦА. Планують надати юридичну допомогу, особливо вугледарців турбує питання компенсації за зруйноване житло, й хоча це не зовсім напрямок діяльності робочої групи, до цього питання залучатимуть експертів/-ок.

На думку Максима Вербовського, найцінніше, що дає Мережа робочих груп Донеччини — це насамперед досвід.

«Ми можемо переймати найкращий досвід розв’язування проблем, розуміти, які рішення будуть працювати в громаді, а які ні. Також цей майданчик став такою платформою, де можуть спілкуватися напряму різні адміністрації. Саме досвід інших допомагає розуміти, як можуть працювати органи місцевого самоврядування з населенням», — резюмує Максим Вербовський.

Федір Сорокін підтримує цю думку, директор Агенції розвитку наголошує, що робоча група стала майданчиком для змін Вугледарської громади.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

Колонки

Як кропива врятувала Одещину від тотального зросійщення

Опубліковано

Звичайно, мовиться не про мітологію чи про отруйні властивості рослини (а хотілося б). Ідеться про мову, а саме про діялекти, що не дозволили московитам викорінити українську з одеських терен. 

То ж при чому все-таки кропива? Справа в тім, що в одеситів є власна назва для цієї жалкої рослини – «бджолиця». І є ще чимало цікавих, забарвлених одеським колоритом слів: «горгоші» – плечі, трохи зневажений «лапсердак» – незграбний піджак, «пшонка» – кукурудза, «синенькі» – баклажани, «тараконити» – базікати, «хвирса» – завірюха, «цибати» – стрибати, «цигея» – жвава дитина, «чумацький дощ» – дрібний дощ, «вилітитися»  – легенько одягнутись абощо. Ця лексика самобутня й оригінальна, вона відповідає фонетичним і морфологічним нормам української мови. Себто це ще один доказ, що Одещина живе українською. Живе тихо, адже все нав’язана московська мова була (і, на жаль, досі є) гучнішою.

Ви можете поставити цілком логічне питання: чому ж російська заглушила рідну мову одеситів? А відповідь достатньо проста і журлива: українськість мала в собі потенціял зруйнувати російську імперію, тому імперія знищувала будь-який прояв національної самобутности. московія діяла тотально і пожадливо, асимілюючи українців, призначаючи на керівні посади московитів разом з їхньою культурою. Тому аби отримати посаду, українці мусили переходити на московську і зменшити вжиток «малоросійської», забороненої більше 100 разів мови. Та поки українську витіснили з науки, літератури, урбаністичного розвитку, вона тихо переливалася добрим (инколи й не дуже) словом з-поміж народу, особливо в селах, куди не досягла «залізна рука города». І так села, насичені бджолицями, водянками (глечик для води), запридухами (горілка), гунками (плащ), хрустиками (вергун), вакарами (пастух), чапкуванням (сапанням) стали фортецею української мови.

Як суржик впливає на мову?

Як і в найміцнішій фортеці є свої діри, так і сільське населення не змогло втримати нашу мову в її первісному вигляді без московсього втручання. Нав’язаний «язик» вчепився реп’яхом у нашу мову, утворюючи суржик: відмінюючи українські слова за правилами російської, будуючи словосполучення всупереч українським історично-природним моделям, вживаючи слова в нехарактерній граматичній формі тощо. Суржик – це недуга мови, такий собі хворий зуб, на який не звертаємо уваги, аж доки не стане зовсім боляче й нестерпно. А коли біль (читати: суржик) буде перекривати всі радощі життя (мовні норми), тоді вже не так легко буде лікувати (мову). Щоби завчасно запобігти хворобі, треба знати симптоми:

  • надмірне вживання росіянізмів замість нормативних українських відповідників – даже (навіть), нє (ні), щас (зараз), навєрно (мабуть), імєнно (саме);
  • «українізовані» форми російських дієслів – уїхав (поїхав), щитав (вважав), включив (увімкнув);
  • порушення дієслівного керування – «вибачте мене», що від «извините (кого?) меня», правильно «вибачте (кому?) мені»;
  • «українізовані» форми російських числівників – первий, послєдній;
  • вживання прийменників і відмінків за російським зразком – по містам (замість містами), на польській мові (замість польською мовою);
  • вимова невиразного звуку [о] – «нага балить», «надворі сильний мароз»;  
  • деформовані слова та словосполучення: принімає, получає, спортився (хоча існують українські слова приймає, одержує, зіпсувався);
  • слова і вирази, кальковані з російської – міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, так як, бувший у користуванні, на протязі, повістка дня, під відкритим небом тощо.

Можна ще довго продовжувати цей список, але не псуймо собі настрій і перейдімо ліпше до вирішення проблеми.

Як побороти в собі мовну хворобу?

Насамперед пам’ятаймо, що, вживаючи суржик, ми не шануємо ні мови, ні себе. Адже чиста мова – це  ознака любови до себе та свого оточення. Ваше досконале мовлення формуватиме у вашій свідомості довершені думки, потім дії і зрештою життя. Удосконалюйте свій мовний смак, читаючи українську літературу та дивлячись фільми в якісному перекладі. Старайтеся практикувати літературну мову в кожній сфері життя: у побуті, на роботі, у соцмережах. Звичайно, миттєво позбутися від суржику неможливо, але головне вірити в себе, і результат буде вартий ваших зусиль. 

А поєднувати красиву українську мову із особливими діялектами вашого регіону – це давати потужну відсіч ворогу, який атакує нас не лише зовні, а й зсередини. Дослухаймося до поради активіста Романа Ратушного, який загинув, захищаючи Україну: «Випалюйте в собі всю російську субкультуру… Інакше це все випалить вас». Отож, випалюйте, обпікайте і жаліть бджолицею все нав’язане москвою і турбуйтеся про чистоту свого мовлення та мислення.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Суспільство3 години тому

«Люди квасять огірки, а я — лопухи». Це сімейна гончарна майстерня на Прикарпатті, де виготовляють посуд з відбитками рослин

«Сама собі керамістка» — так називає себе Лілія з Франківщини у власному блозі в Instagram,...

Суспільство2 дні тому

“Глядачі полюбили нас за українську виставу”: як харківський лялькар лікує депресію у військових

Там, де болю не видно зовні, всередині він може бути гострішим. Українські воїни, які щодня...

Суспільство1 тиждень тому

«На такій печериці можна хоч піцу робити!». Переселенець з Донеччини за грант відродив бізнес із вирощування грибів-гігантів

Юрій Душенко з Донеччини розпочав справу наприкінці 2015 року. Двічі втрачав бізнес, вимушено змінив три...

Суспільство1 тиждень тому

Зробив теплиці на бабусиному городі. Як підприємець з Вінниччини отримав грант на полуничний бізнес

Дмитро Гринь з Ладижина з радістю та гордістю оглядає свої володіння — довгі рівненькі рядки...

РЕКЛАМА: