Недооцінюєте кар’єрні консультації? Ви багато втрачаєте

В Україні я живу 30 років. Але народився я у Франції, вчився в Парижі в гастрономічній школі. Як фермер я працюю на Закарпатті 15 років, роблю та продаю козячий сир, м’ясні продукти. Моя боротьба за збереження місцевої природи почалася задовго до того, як виник рух Free Svydovets.

Велика фірма з Австрії хотіла брати місцевий лісгосп в оренду. Ми з однодумцями вирішили боротися: запросили експертів з лісового господарства з Австрії та Швейцарії. На спільній зустрічі представник інвестора зрозумів, що буде контроль. Так ми перемогли.

Пізніше разом почали працювати, коли виникла загроза забудувати Свидовець мегакурортом. На жаль, не всі місцеві усвідомлюють наслідки від такого будівництва. Люди вірять, що все буде прекрасно: робочі місця, економіка піде вгору. Ясно, що будь-який інвестор буде розказувати людям те, що вони хочуть почути. Але, до прикладу, зараз у Європі снігу взагалі нема. Там дуже тепло. У нас також снігу нема. Для Буковелю, приміром, це катастрофа.

Про це ми їм говорили 5 років тому – на такій висоті нема що будувати. Лижний спорт тут не має перспективи. Якщо немає снігу, доводиться створювати штучний сніг, а це дуже дорого і неефективно. І інвестори це розуміють, бо насправді справа не в курортах. Є метод заробити великі гроші дуже швидко: сказавши, що тут буде курорт, і земля одразу підвищиться в ціні! Може й не буде того курорту, але буде розуміння, що цю землю можна буде продати набагато дорожче…

І ми почали звертатися до різних екологічних організацій. Ми розібралися, що йдеться про величезний проект-монстр. Разом ми створили ініціативну групу, а пізніше рух Free Svydovets. І зараз кожна людина, яка проти забудови гірського хребта Свидовець, яка за дику природу на вільному Свидовці, може сказати, що вона є учасником цього руху.

Звісно, що захищати гори важко. Ми боремося з олігархами, з мафіозною системою. Вони небезпечні, вони можуть бути агресивні.

Тоді нам дуже допомогли іноземні журналісти. Вони звертали увагу на наші Карпати, бо немає таких гір у Європі, де ведмідь може спокійно гуляти. Ми зверталися і до ЄС, і до громадських організацій у Європі. Вони допомагали науковими дослідженнями, комунікаційною підтримкою. Завдяки цьому наша кампанія вийшла на рівень міжнародний.

Зараз Свидовець не забудовують. Коли наш рух зароджувався, тодішній голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль казав, що перші туристи на трасах будуть уже в 2018 році. На щастя, їх тут і досі немає. Однак є багато загроз, але ми продовжуємо працювати публічно, говоримо, що думаємо. Можемо подавати до суду, говорити з журналістами.

Звісно, що захищати гори важко. Ми боремося з олігархами, з мафіозною системою. Вони небезпечні, вони можуть бути агресивні. Тому і важко інколи об’єднувати людей, які поділяють наші погляди, але бояться за своє життя. Наші активісти вже отримували погрози. Деяким представники Буковелю казали: «Вирішуйте, якщо будете занадто активні, у вас не буде життя, підприємства будемо знищувати». Я особисто отримував погрози від лісової мафії.

Читайте також: Захистити Свидовець, або Чому нам не потрібен другий Буковель

Складно, бо то мільярдери, а ми прості люди. Нас постійно звинувачували, що нам платить Сорос чи курорт Крушавель у Франції. Цим людям складно зрозуміти, що є люди, які просто люблять природу. Вони в це не вірять. Насправді я не маю багато часу часто ходити на Свидовець: я фермер, я постійно зайнятий. І під час війни з’явилося ще більше завдань: допомогти переселенцям, зібрати гуманітарку. Але коли ви ходите на Свидовець, навіть рідко, ви розумієте, наскільки та краса потрібна, наскільки потрібно, щоб ця природа просто була збережена.

Деякі люди думають, що зараз природа не на часі. А в мене є зустрічне питання: «Де без природи будемо жити потім?».

Я вірю, що ми зможемо зробити нашу планету кращою. Я хочу, щоб наші діти знали, що є перспектива. Модель, за якою ми зараз живемо, не матиме майбутнього, якщо ми її не змінимо.

Для мене не пріоритет мати велику хату, дорогу машину, у мене пріоритет – щасливо жити не від матеріальних речей. Я щаслива людина, тому що захищаю те, що я вважаю багатством. У Карпат є багатство. Гриби, птахи, навіть мухи – то є справжнє багатство.

І захист цього багатства ускладнився через війну. Частина наших активістів пішла на фронт – потужна частина. Іншим зараз просто не до того, бо вони допомагають людям, які постраждали від війни. Частина виїхала за кордон. А наміри забудувати гірський хребет стали ще більшими. З’явилися плани побудувати ще курорти, величезні.

Ми ж не можемо піти в ліс, бо перевіряти ліси під час війни не можна. Не можемо збиратися на акції та мітинги. Але ми можемо сказати про свою позицію. Деякі люди думають, що зараз природа не на часі. А в мене є зустрічне питання: «Де без природи будемо жити потім?».

Свидовець має бути недоторканим. І якщо ми хочемо в ЄС, маємо стати більше орієнтованими на охорону природи. Інакше ми допомагатимемо ворогу, знищуючи нашу природу так само, як і він.

Аби взяти участь у боротьбі за захист Свидовця, можна підписати петицію на сайті громадської ініціативи Free Svydovets.

Колонки – це авторські матеріали. Думка редакції може не збігатися з думками авторів.

Я почав перейматися проблемою забудови Свидовця одразу, як про це стало відомо. Тоді мої друзі готувалися до акції протесту? і я їх підтримав. Не тому, що це мої друзі, а тому, що я вже давно писав про проблему висихання витоків Тиси як унікального культурного та природного надбання кількох народів. А Свидовець є саме тим місцем, де витоки Тиси беруть початок. А потім почалася активна боротьба, і я приєднався до хлопців.

Я брав участь у всіх акціях руху Free Svydovets, а як президент Закарпатської туристичної організації говорив до людей про альтернативи мегакурорту, бо вони справді є. Їх чимало, і вони прибуткові та безпечні. Кожен регіон України неповторний, не треба будувати все однакове. Навіщо будувати ще один Буковель, якщо він уже є, а його ліжкомісця – постійно незаповнені? Там дотепер не організовано водовідведення, стічна каналізація, залученість місцевого населення до роботи. 

А Свидовець – унікальне, недоторкане місце. Чому б не подумати про геотуризм, пішохідний, гірський, ягідний, екотуризм, бердвочинг, духовний туризм (люди могли б сюди приїжджати, медитувати і платити за це гроші), збиральництво, крафтове виробництво арт-речей, проведення творчих пленерів, зустрічей екологів, представників заповідних територій світу? 

Я намагаюся пояснювати місцевим жителям, що в цьому регіоні мого Закарпаття треба організовувати різні види туризму: трошки зеленого туризму, трошки екотуризму, трошки геотуризму. Такий шлях дозволяє подумати, як працювати, що саме запускати, дозволяє змінити рішення і спробувати щось інше. Модель з мегакурортом означає, що буде один власник, який вирішуватиме, як, що і хто працюватиме. 

Cтарі дерева, якийсь природний хаос, льодовикові озера, справжня полонинська дикість – це і є досконалість.

До речі, місцеві там однозначно не працюватимуть на високооплачуваних роботах (як професор національного університету та туризмознавець – можу про це говорити компетентно). Залучати будуть тих, хто має якісну освіту з туристичної чи готельно-ресторанної галузі. Стане непотрібною і продукція місцевих: не буде сенсу закуповувати 50 чи 100 кг бринзи в місцевих, дешевше буде купити в Польщі одну чи десять тонн. На місцях навіть екскурсоводів – одиниці, хоча влітку потреба величезна. Тому побудова мегакурорту принесе гроші тільки конкретним людям, які мають доступ до землі і до її розподілу.

Але проблема Свидовця – це, звісно, не питання туризму. Це питання заробітку грошей на землі та рубках цінних порід деревини. Ніхто не буде цікавитися після того, як продасть землю, що з цією землею буде відбуватися. А для мене це принципово. Бо те лайно, яке будуть скидувати в річки, – це буде отрута, яку я буду пити в Ужгороді. Це моє здоров’я, моїх дітей. Чого мої діти та діти інших закарпатців мають платити за діяння людей, які продадуть ту землю та втечуть за кордон (як показує практика)?

Це наша спільна земля, не лише їхня, не лише їхніх дідів. Я теж, як і всі мої предки, народився на Закарпатті. Природа, яка оточує мене з дитинства, надає мені натхнення, я не хочу бачити, як її знищать. Я вважаю, що Свидовець – це насправді досконале місце, створене природою. Уже 27 років я викладаю філософію в Ужгородському національному університеті. І якщо підійти до цього питання «по-філософськи», можна сказати, що недосконалість тамтешньої природи – старі дерева, якийсь природний хаос, льодовикові озера, справжня полонинська дикість – це і є досконалість. 

Досконалість природи Свидовця в тому, що вона майже не зазнала людського впливу. Я б хотів, щоб мені і довкола мене було комфортно. Але комфорт вимагає певної конфліктності як прогрес. 

За що я воюю? Напевно, за свою Батьківщину, де не буде такого явища, як знищення Свидовця.

Тому на прикладі проблеми Свидовця: перед тим, як говорити про щось аморфне, зробіть каналізацію в селі Ясіня чи Усть-Чорна, зробіть дорогу в Чорну Тису чи ліквідуйте стихійне сміттєзвалище в Лазіщині і Німецькій Мокрій. Сміття валяється по річках, лісах, придорожній зоні… Про який мегакурорт можна говорити? Покажіть щось на прикладі уже діючої інфраструктури.

Зараз, як почалася війна, я боєць Збройних сил України, молодший сержант. За що я воюю? Напевно, за свою Батьківщину, де не буде такого чисто корупційно-хабарницького явища, яке зараз відбувається зі Свидовцем. Де не буде такого явища, як знищення Свидовця. За Батьківщину, де не буде корупції. І ми будемо 20-ий раз на майдани ходити, 50-ий раз воювати з росіянами, ми доб’ємося! Щоб перемогти в справі Свидовця, нам усім треба бути громадянами своєї Батьківщини.

Аби взяти участь у боротьбі за захист Свидовця, можна підписати петицію на сайті громадської ініціативи Free Svydovets.

Колонки – це авторські матеріали. Думка редакції може не збігатися з думками авторів.

Фото: Сергій Гудак.

До 24 лютого ми взагалі не задумувалися, як вегани харчуються в армії чи під час служби. Ця тема здавалася надто далекою. Наша організація «Кожна Тварина» займалася переважно просвітницькою діяльністю. Ми проводили лекції про веганство, показували фільми, організовували дегустації рослинної їжі та вуличні акції «Відкрий Очі», створювали освітні курси, а також з’їздили у Веган-тур.

Якось після акції ми сиділи у веганському кафе, і один з наших активістів розповідав, як важко було йому в армії: він їв лише макарони та салати. Проте ми не думали, що ця тема стане настільки актуальною. Допоки наші знайомі після повномасштабного вторгнення не стали на захист країни. Тоді ми вперше зіткнулися з проблемою забезпечення веганським харчуванням солдатів: його просто не було.

Їж, що дають. Це не забаганка!

Наші найжахливіші побоювання стали реальністю: хлопці й дівчата, які пішли на фронт, не мали достатньо їжі. Відсутність необхідної кількості їжі, яка не містила м’яса та інших тваринних продуктів, була величезною проблемою. Це не задовольняло денних потреб у калоріях, не кажучи вже про вітаміни та мінерали. Зазвичай на їхніх столах були гарніри, каші, салати, супи та іноді печиво без молока та яєць. Навіть до каш та других страв часто додавали м’ясну підливу, не звертаючи увагу на те, чи було це необхідно. Таке харчування приводило до запаморочень, проблем зі шлунком та елементарної нестачі енергії.

Але найскладнішим для веганів та веганок, які були на службі, було витримати моральний тиск від товаришів і командирів, які не розуміли їхньої позиції. Для багатьох вегани — секта, яка поклоняється тваринам та ставить їх вище за людей. Насправді ж ми просто не хочемо відбирати життя у тих, хто не хоче помирати. Тварини, так само як і ми, відчувають біль, страх та будуть нашими заручниками ще довгий час, якщо ми не станемо на їх захист.

Деякі з людей, яким ми писали, щоб підтримати, розповідали, що почали вживати молочні продукти чи яйця, щоб зберегти силу та ефективно виконувати бойові завдання. Ці історії викликали у нас велику турботу, адже ми розуміємо, наскільки важко відмовлятися від своїх принципів, особливо на війні. Тож ми вирішили, що так не має бути, і почали думати, як можемо допомогти цим людям. Так народилася ідея створити «Веганську Кухню України», яка годуватиме веганів на фронті та переселенців, які втікали від війни.

Хочеш нагодувати вегана — нагодуй його сам

Наша нова ініціатива ВКУ з’явилася 9 березня 2022 року і набула популярності серед волонтерів та волонтерок з усієї України. Вони готували та роздавали їжу абсолютно безплатно, бо знали, що це важливо. Донори допомогли нам матеріально на закупівлю продуктів, і згодом Кухня запрацювала у 10 містах України.

Спочатку ми надсилали обіди у військові частини, де були вегани – знайомі та знайомі знайомих. З часом кількість людей зросла, про нас дізнавалися інші та писали в медіа. Наша ініціатива привернула увагу веганів, тож ми сформували контактну базу, учасників якої підтримуємо досі.

Після того як Київ НЕ взяли «за два дні», багатьох військових передислокували в інші гарячі точки України. Тому ми почали скуповувати поживні веганські продукти тривалого зберігання й відправляли продуктові набори на фронт. Пізніше вони отримали назву «веган-пайки». Там були веганські сосиски та ковбаси, рослинна тушкованка, консервовані бобові, супи швидкого приготування, арахіс та паста з нього, фініки, солодощі, хлібці, рослинне молоко й паштети. Ми формували замовлення, зважаючи, чи могли військові зберігати продукти в холодильнику, чи мали алергії.

За цей час ми надіслали 893 веган-пакунки бійцям та бійчиням, а також роздали 3899 рослинних обідів для військовослужбовців. На жаль, ми не можемо назвати точну кількість веганів у війську, оскільки такої статистики не існує. Ми звернулися до Національної гвардії та Міністерства оборони, проте досі не отримали відповідь.

Петиція про веган-пайки в армії: реакція уряду й результат

У червні 2022 року військовий-веган Петро Павлов запустив петицію про введення веганських сухпайків у харчування військових. Вона набрала необхідну кількість голосів, після чого її розглянув президент і доручив прем’єру Денису Шмигалю це питання в роботу.

Пізніше автор петиції отримав відповідь від Міністерства оборони України, що питання введення веган-пайків в армії не на часі:

«Для визначення повноцінного збалансованого раціону, враховуючи необхідність відновлення енерговитрат особового складу, вміст корисних речовин та асортимент, необхідне залучення до роботи професійних технологів, науковців державних установ і підприємств охорони здоров’я та громадського харчування, співпраця з якими на сьогодні в умовах дії правового режиму воєнного стану значно ускладнюється».

На початку 2023-го стався скандал із закупівлями продуктів для військових за завищеними цінами. Уряд призначив перевірку щодо ймовірних зловживань, і міністр оборони Олексій Резніков заявив про початок реформи системи харчування військових, яка передбачатиме введення веганського меню. Однак це був лише допис міністра у фейсбуці, а не офіційне розпорядження.

Згодом ми дізналися, що веганські сухпайки таки розробили, але невідомо, яка компанія це робила і чи мала вона компетентні знання у сфері веганського харчування. Після презентації таких пайків за закритими дверима виявилось, що до них додавали мед (не веганський продукт) та рослинні вершки (можуть містити молочну сироватку).

Презентація сухпайків відбулася в лавах Нацгвардії, і на той момент не було відомо, чи будуть вони введені тільки в межах цієї структури, чи також і в інших військових підрозділах. Виникало питання, чи будуть розмежовувати веганські та вегетаріанські пайки, оскільки між ними існує суттєва різниця.

Веганські пайки не повинні містити жодних продуктів тваринного походження (включаючи мед, яйця, сир та інші молочні продукти), тоді як вегетаріанські пайки не містять м’яса, але можуть містити яйця та молочні продукти.

Ми не можемо бути впевнені, чи компанія-виробник знає про цю різницю. Оскільки ми представляємо веганську ГО, то звернулися від імені нашої організації до відповідальних органів, які можуть бути зацікавлені у розробці веган-пайків. Зокрема до Міністерства оборони, Національної гвардії, Комітету з питань національної безпеки та оборони та Міністерства внутрішніх справ.

Ми запропонували їм долучити нас до процесу розробки веган-пайків та запевнили, що готові допомогти у всіх можливих питаннях. Ми маємо реальні знання та досвід, які могли б допомогти у реалізації таких напрямків:

1. Перевірка продуктів на наявність тваринних компонентів;
2. Формування поживних веганських сухпайків (ми вже сформували стандартний перелік рослинних продуктів, який відправляємо бійцям та бійчиням на фронт);
3. Контактна база веганів та веганок в Силах оборони, яку ми вже створили;
4. Залучення фахового дієтолога до розробки сухпайків;
5. Допомога у забезпеченні потреб веганів у належному харчуванні на етапі поступового впровадження веганських продуктів.

Наразі ми чекаємо на відповідь від держструктур щодо нашого включення до процесу, за який боролися всі ці місяці. Сподіваємося, що веганське меню й сухпайки не залишаться черговою популістською обіцянкою, а будуть мати реальні результати. Рослинна їжа на фронті для веганів не лише підтримає їхній бойовий дух, а й підкреслить важливість та необхідність захисту прав тварин.

Оформити веган-пайок від організації «Кожна Тварина» можна за формою.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.