Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

«Не соромимося збирати тару біля смітників». Як в майстерні «Rere:Sklo» дають пляшкам друге життя

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Сплющені дивакуваті пляшки, дзеркала-портрети, вітражні панно та інші предмети декору — все це виготовляє з врятованого скла майстерня Rere:Sklo, що у Львові. Ми поспілкувалися з її засновницею, художником-скляром Роксоланою Худобою. Дівчина 8 років працює зі склом і за цей час заснувала власний бренд скляних прикрас Haluzka, відкрила магазинчик виробів «Щось цікаве» та об’єднала під одним дахом покинутого заводу таких же творчих людей.

Зараз виробництво Rere:Sklo знаходиться в колишній кераміко-скульптурній фабриці. Це завод на 100 метрів квадратних, який давно не працює. В ньому знаходиться склад, майстерня, холодний та гарячий цех. Простір ділять між собою інші майстри: флористи, кравці, скульптори.

Роксолана Худоба

Роксолана Худоба

Художник-скляр, яка створює предмети декору, посуд та прикраси з вторинного скла. Заснувала майстерню апсайклингу скляної тари Rere:Sklo, магазин скляних виробів «Щось цікаве» та бренд прикрас Haluzka.


Випікає скло в муфельній печі

У 2012 році я закінчила Львівську національну академію мистецтв за спеціальністю «Художнє скло». Вже тоді розуміла, що хочу працювати за спеціальністю, адже це класний розвиток, хоча і складний через затратне виробництво. Потрібна купа інструментів та головне — муфельна піч, в який запікається скло. Це для скляра взагалі «вау».

Зараз у нас в майстерні три печі, але хочеться ще більше. В найбільшій пічці уміщується тільки десять пляшок і це дуже мало. Робимо один підпал в день через те, що піч швидко набирає температуру 800°С, а потім дуже повільно остигає. І можна відкрити її тільки на другий день.

Перед тим, як спікти пляшки в муфельній печі, з них знімають етикетку, миють та дезинфікують.

Після вечірок пляшки не викидють

Коли з’явилася піч, постало питання: який дешевий матеріал може валятися під ногами, з яким цікаво було б експериментувати. Найпростіше — поставити пляшку в піч і спекти. Так з’явилися наші сплющені пляшки, з яких усі сміються та дивуються, не розуміючи справжні вони чи ні. Ми також жартуємо, що це класний подарунок чоловіку, щоб кинути пити.

Переробка завжди з нами була. Колись ми співпрацювати з торгівельною маркою соки Galicia і збирали їм на переробку скляну тару, бо думали, що вони з ними щось роблять. Коли назбирали кілька ящиків, виявилося, що компанія не займається переробкою і їм простіше купити нову тару.

Так виглядають пляшки після запікання


В 2019 році тема зі сміттям була актуальна у Львові. Тому ми взялися за скло, бо треба було з цим щось робити. Збирали самі біля смітників дуже багато тари.

Друзі та знайомі вже знали, що після вечірок пляшки не варто викидати. Особливо рідкісні: блакитні, синенькі яскравої форми. І це все поступово переродилося в майстерню. З’явилося більше печей і більше можливостей. Почали придумувати з порізкою пляшок і робити банки, вази, склянки.

Наша майстерня знаходиться біля великих смітників. Це класний район. Коли йдемо повз смітник і бачимо цілий ящик пляшок стоїть — забираємо. Ніколи не соромимося.

Збирають тару по ресторанах

Налагодили співпрацювати з кав’ярнями і барами у Львові, які збирають нам тару. Раз на місяць ходимо по кафе та ресторанам в центрі міста і забираємо пляшки.

Також нам відправляють свої пляшки заклади харчування і ми з них робимо брендовані вироби. Приміром в них це була пляшка з-під вина, а ми її переробили в склянку для води з логотипом закладу.
Почали як пробний варіант співпрацю з мережею «Сільпо». Тепер в одному з магазинів можна придбати наші вироби. Це спільний проєкт «Лавки традицій» та Made in Ukraine. Також в Києві співпрацюємо з магазином «Всі свої», там представлений великий вибір продукції Rere:Sklo.

Врятовані пляшки

Люди самі привозять на переробку

Люди з інших міст, які знають, що ми переробляємо пляшки, пишуть в Інстаграм, що хотіли б відправити «Новою поштою» тару. Помиті п’ять чи десять але відправляють.

Одного разу до нас приїхала літня пара. Вони прибирали в підвалі, проводили ревізію. Знайшли нас в інтернеті та привезли кілька ящиків пляшок.

Люди телефонують і запитують, які саме нам потрібні пляшки. Бо ми переважно з вина використовуємо. З пива можна також приносити до нас на переробку. Робимо знижку на вироби, коли містяни приносить свою тару і ми з нею можемо щось зробити.

Читайте також: Як вінницькі школярі рятують місто від сміття


Найцінніші пляшки — півторалітрові з-під вина

Є популярні дизайни виробів, які ми вже створили, тому знаємо, з яких пляшок найкраще виходить. Пивні пляшки також спікаємо і ріжемо нихромовою ниткою, яка нагрівається.

Найчастіше використовуємо пляшки з-під вина 0,75 літра. А якщо це півтора літрові пляшки, то взагалі удача. Бо з них можна зробити класні великі банки.

Часто розповідаємо, що сині пляшки рідкісні та мають гарний колір після обробки. Нещодавно нам люди передали 20 штук саме таких. Вони знали, що ми хочемо синє скло і свідомо збирали, не викидали.

Були клієнти, які святкували весілля і попросили кафе не викидати пляшки. Наступного дня зателефонували нам і самі привезли тару. Круто, що збираємо таку комуну. Загалом це львів’яни, але багато хто зараз хоче приєднатися до акції. Люди з інших міст передають конкретно свої пляшки, щоб ми їх або спікли, або порізали.

«Навіщо платити за сміття?»

Ми зацікавлені не просто продати річ, а показати, як ми її створюємо та в чому цінність. Адже щодо сплющених пляшок багато різних думок у людей виникає. Найперша: «Це ж сміття! Чому я маю платити за пляшку 200 чи 150 гривень, якщо ви взяли це зі смітника?»

Тому потрібно все показувати і пояснювати. Чому в мас-маркеті чашка, приміром, коштує 80 гривень, а в нас 300. Що є майстерня, працівники, податки та інші витрати на матеріали. Найпростіше — показати виробництво. Коли вони приходять і бачать весь процес, тоді вже немає таких питань. Тоді люди розумітимуть що процес переробки довший і складніший, ніж у масового виробника, та вимагає фінансових вкладень.

Про дзеркала-квіти та дзеркала-портрети

Часто потрібно прислухатися до своїх замовників. Найперше дзеркало замовила дівчина, яка хотіла ручне дзеркальце, щоб тримати його в руках і підфарбовуватися. Зробити зі скла таке було важкувато, тому що ручка вийшла б дуже делікатна. Я не була впевнена, як довго така річ прослугує. Тут у мене народилася ідея — зробити дзеркало не ручне, а підвісне. З того почалися квіти-дзеркала.

З дзеркалами-портретами вийшла така історія. В магазині «Щось цікаве» я часто просила працівників потримати дзеркало для фото. Вони зазвичай тримали їх так, що закривали своє обличчя. Коли я робила один з кадрів, подумала: «О, так можна зробити образ людини, а не квітку».

Тут же побігла в майстерню, не знайшла паперу, тому прямо на столі намалювала образ дівчини. Вирізала скло ті поставила в піч, щоб одразу побачити результат. Так з’явився перший портрет. Наступні я придумувала з уяви. Вигадувала, яке буде волосся, одяг. Далі вже люди замовляли індивідуальні образи на подарунок.

Випікають портрети з американського скла

Основу дзеркал я випікаю з американського скла. Чому саме з нього? Через великий спектр кольорів: прозорі, матові і т.д. З нього я виготовляю дзеркала, картини, галузки, вітражі — практично все кольорове. У кожного виду скла свій коефіцієнт розширення, тому не всі види можна поєднати між собою, інакше робота потріскається.

Натомість серія американського скла між собою поєднується в один пласт і можна накладати візерунки чи деталі шар за шаром аж до чотирьох. Я спікаю основу або силуету людини так, що залишаю отвір для самого «обличчя», тобто дзеркала. А потім додаю його іншою вітражною технікою.

Американське скло дороге. З кожним шматочком потрібно бути обережним. Є гуртівня скла у Львові, яка спеціально возить його з Америки та інших країн.

Що стоїть за естетикою

Хочу розвіяти стереотипи щодо творчості в майстерні. До нас багато хто хоче на роботу у «Щось цікаве», бо це творча та класна атмосфера. Так, але за цим стоять монотонні, однотипні процеси: пакування замовлень, обговорення з клієнтами. Я вже мовчу про порізи, які виникають досить часто під час шліфування дзеркал.

Головний інструмент в роботі — склоріз. Користуюся шліфувальною машинкою для вітражів. Коли складаю панно, кожний шматочок обшліфовую, а потім обгортаю мідною фолією і тоді це все спаюю припоєм. Потім все мию та затираю.

Є точильний станок, щоб робити кришки чи деталі до скла.

Колись в мене була майстерня з переобладнаної квартири неподалік від центру. Там були класні старовинні вікна, тиха вуличка. Тут же ми як на заводі – шум, спека, з печей йде пилюка, тому що вони посипаються каоліном (біла глина). Я іронізую, що в кожного свої гарненькі майстерні, оздоблені чимось надихаючим. А в нас — купа скла під ногами та під руками. Ти його вже навіть не помічаєш.

Підтримай ШоТам

Суспільство

В Україну привезуть меч гетьмана Петра Сагайдачного

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Меч Петра Сагайдачного привезуть в Україну з нагоди 400-річчя смерті українського гетьмана.

Про це повідомили у пресслужбі Міністерство культури та інформаційної політики України.

Усі охочі зможуть подивитись на пам’ятку. Про привезення меча Сагайдачного Ткаченко домовився із главою міністерства культури Польщі Пьотром Глінським.

Відомо, що вдалося домовитись про принципову річ – започаткування культурних маршрутів Польщі, Литви та України.

Читайте такожКуди поїхати на вихідних? 15 маленьких міст та сіл України для небанальних подорожей взимку

Наразі меч Петра Сагайдачного знаходиться у зброярні Вавельського королівського замку, що в Кракові. Його в 1621 році майбутній король Речі Посполитої королевич Владислав IV Ваза вручив Сагайдачному за перемогу з турками під Хотином.

Про Петра Сагайдачного

Петро Конашевич-Сагайдачний (1582 — 1622) — український полководець, православний шляхтич гербу Побуг, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. Меценат православних братств та опікун братських шкіл. Канонізований Православною Церквою України як святий у лику благовірний гетьман.

Нагадаємо, у Софійському соборі у Києві урочисто представили Мазепинське Євангеліє.

Як ми повідомляли раніше, у Києві запустили мультимедійну виставку про українську мелодію.

Фото: dyvys.info.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

На Дніпропетровщині завершують капремонт амбулаторії сімейної медицини (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Сурсько-Литовському на Дніпропетровщині завершують капітально ремонтувати амбулаторію сімейної медицини. Внутрішні роботи на завершальному етапі.

Про це повідомили у пресслужбі облдержадміністрації.

Триповерхова будівля вже з яскравим фасадом, новими вікнами та покрівлею. Частину приміщень перепланували. 

Будівлю раніше використовували як стаціонар. Нині модернізують у сучасний заклад сімейної медицини за програмою «Велике будівництво».

Для Сурсько-Литовської громади, яка об’єднує чотири села, нова амбулаторія – дуже важливий об’єкт. Медзаклад, куди зверталися раніше – залишав бажати кращого. Не вистачало й оснащення.

Усередині встановили ліфт. Щойно дозволить погода – підрядники впорядкують навколишню територію. Заасфальтують доріжки, укладуть тротуарну плитку. Коли ремонт завершать, амбулаторія зможе приймати 80 відвідувачів на день.

Читайте також«Виробництво почали з сараю й 170$». Як ветеран із Харкова знайомить світ з українськими ножами та новим видом спорту

Медзаклад роблять комфортним і для відвідувачів з інвалідністю. Центральний вхід обладнали пандусом та збільшили ширину сходинок.

Нагадаємо, у Вінниці дитяча лікарня отримала благодійну допомогу від Ізраїлю.

Як ми повідомляли раніше, на Полтавщині після капремонту відкрили амбулаторію.

Фото: adm.dp.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

«Виробництво почали з сараю й 170$». Як ветеран із Харкова знайомить світ з українськими ножами та новим видом спорту

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Харків’янин Олександр Воробєй з дитинства живе пліч-о-пліч із бойовими мистецтвами та спортом. Якось він замислився, чи зможе захиститися від нападника з ножем. Саме з цього почалося створення нового для світу, але поки що не визнаного державою виду спорту – ножового бою. Сьогодні клубу Blade Brothers вже понад 14 років. Його команда складається із ветеранів та людей з принциповою патріотичною позицією, а серед учнів – військові та поліцейські. А ще Олександр створює унікальний бренд ножів, історія якого почалася зі звичайного сараю та 170 доларів.

Олександр Воробєй

Харків’янин, засновник і головний інструктор клубу спортивного ножового бою Blade Brothers

Голова ВГО «Федерація ножового бою та збройових бойових мистецтв», засновник бренду Blade Brothers Knives, учасник російсько-української війни

Аби захиститися від ножа, треба знати, як ним битимуть

Я все життя захоплююся східними єдиноборствами. У дитинстві займався вільною боротьбою, підлітком – карате. Власне, ще малим батьки вигнали мене з хати на різні секції, тому зі спортом я практично не розлучався. За першою освітою – економіст міжнародних відносин, згодом отримав і ступінь MBA (Master of Business Administration). Після навчання працював на різних заводах, а згодом – на взуттєвій фабриці. Я був безпосередньо на виробництві: спочатку у відділах зовнішньоекономічної діяльності, а потім опікувався постачаннями продукції.

Якось мені стало цікаво, чи вистачить у мене, як у спортсмена та бійця, навичок для захисту від нападника з ножем. Я довго над цим думав, і 2007 року я списався на форумі з кількома людьми. Ми зрозуміли, що жодних професійних секцій такого спрямування у Харкові немає, і вирішили зібратися з трьома однодумцями (незнайомими на той момент людьми) і спробувати ножові бої.

Для того, щоб зрозуміти, як захищатися від ножа, треба знати, як ним можуть бити. Тому ми зустрілися вперше в парку і спробували одне одного побити пластиковими пляшками. Ножами пробувати було страшно, навіть дерев’яними. Натомість обране нами «спорядження» було м’яким. І все ж вже після першого тренування я побачив, що рука, якою я бив, вся червона – від кисті й до плеча. Було зрозуміло, що ні в кого з нас немає необхідних навичок. Це звучало як виклик: якщо не виходить, то треба вчитися.

Ножовий бій – це про самозахист, а не напад

Люди, які цікавляться бойовими мистецтвами чи самозахистом, розуміють, що ніж буває і на вулиці. Тому треба вміти від нього захиститися, а для цього – багато тренуватися. Натомість пересічні громадяни, які зі спортом не пов’язані, коли чують «ножовий бій», одразу кажуть: «Ого, страшно! Це ви там вчитеся різати та вбивати?». Я завжди відповідаю: аби вбити людину, штрикнувши в неї ножа, взагалі не треба вчитися. На жаль, це може зробити навіть п’ятирічна дитина. Натомість, якщо ви хочете, щоб цей ніж нікуди не поцілив, необхідно тренуватися.

Фото: «Федерація ножового бою України» / Facebook

Зрештою ми з хлопцями зосередилися на техніці ножового бою у спортивному форматі. Нам був цікавий саме поєдинок, двобій. Ми спарингувалися нетравматичними макетами ножів. І так потроху це все розвивалося й переросло у власну техніку. Усе, що можна було десь прочитати (від середньовічних трактатів з фехтування до методичок американської армії та НКВД), ми знали та перевіряли на практиці. Що працювало – залишали, решту викидали. Свій харківський клуб ножового бою назвали Blade Brothers.

Познайомили Україну з новим видом бою 

Коли ми почали перші спаринги з незнайомими партнерами, то побачили, що перемагаємо. Наші методики, техніка й система підготовки виявилися ефективними. Загалом за 10 років існування клубу ми зайняли декілька десятків призових місць на численних турнірах, що проводилися за різними правилами.

Фото: «Федерація ножового бою України» / Facebook

У 2017 році всі топові клуби, в тому числі Blade Brothers, об’єдналися у  Федерацію. Голови цих клубів обрали мене президентом її президентом. Зараз Федерація об’єднує приблизно 500 учасників. Ми представлені як у великих містах, так і, наприклад, у Броварах, Переяславі та Боярці. У «доковідні» часи ми організовували великі змагання з аматорського спорту на сотні людей.

Зараз ми співпрацюємо зі Збройними силами, Національною гвардією та Службою безпеки. Мабуть, немає таких установ чи держорганів, які, маючи силові підрозділи, не відправляли б до нас групу на навчання. Але тут вже йдеться не про спортивні техніки, а про адаптовані до бойових дій або службових ситуацій, які виникають у військових.

Половина наших інструкторів – ветерани війни

Наприкінці 2019 року ми зрозуміли, що поступово спортивно-ножовий бій в Україні досяг такого рівня, що вже не має аналогів у світі. І ми вирішили транслювати свої знання у світ під брендом Ukrainian knife fighting («Український ножовий бій»). Запустили сторінку у Facebook і поширюємо там англомовні відео про нашу діяльність. Ролики почали доволі швидко розходитися світом.

Щось схоже було в Росії, але з початком війни проти України все прикрила ФСБ. Вочевидь, там якось намагаються це контролювати. А в Україні, навпаки, – все розквітло. У нас половина інструкторів воювали на сході, ми співпрацюємо з усіма силовиками. Загалом у членів нашої Федерації дуже жорстка патріотична позиція.

Читайте також: З війни – у бізнес. Історії українських ветеранів, які відкрили власну справу після повернення з фронту

Ukrainian knife fighting дуже популярний зараз на заході. Так вдало почали – і раптом пандемія. А ми саме планували на травень 2020 року міжнародний інструкторський курс. Планували участь 15 людей із різних країн Європи, які були готові в нас навчатися, аби отримати кваліфікацію інструктора першого рівня і почати тренувати інших у себе на батьківщині. Досі не можемо це все запустити, бо як не «Дельта», то «Омікрон». Натомість поки що я веду онлайн-тренування для закордонних спортсменів.

В Україні склалися ідеальні умови для розвитку ножового бою

На базі спортивного бою інструктори Blade Brothers розробили свою методику роботи з ножем. Вона підходить для армійського застосування і цивільного самозахисту. У мене є книжка «Основи спортивно-ножового бою», яку я переклав англійською. Вона продалася вже, мабуть, на всі континенти, крім Антарктиди.

Фото: bbknives.com

Цю книгу я написав для людей, яким так само цікавий спортивний ножовий бій – цей мужній повноконтактний збройовий спорт. Я набив багато шишок (в прямому і переносному сенсі), розробляючи методики тренувань. Тепер пропоную основи, які дозволять пройти той самий шлях, уникаючи травм і розчарувань. Кожна техніка супроводжується докладним описом, фото і відео.

Наш досвід важливий для світу. В Україні з середини 2000-х років і до сьогодні склалися ідеальні умови для розвитку ножового бою. У нас були вуличні протистояння, Майдани, різні сутички та бойові дії. Тобто маємо досвід військовий, спортивних змагань і вуличних конфліктів.

Потрапив на Донбас попри «білий квиток»

Я взагалі не військова людина. Ба більше, у 18 років через дитячі травми я отримав «білий квиток». Тобто міг не хвилюватися, що в цьому сенсі мене хтось колись турбуватиме. Але на початку березня 2014 року побачив, що наші ЗСУ трохи не готові воювати, і їм потрібно допомогти. Відповідно, я вирішив це зробити, хоча й не мав жодного військового вишколу.

Тоді у всіх батальйонах вимагали військовий квиток, якого в мене не було. Намагався повторно пройти медкомісію, але мене все одно «забракували» в військкоматі. Казав: «Я ж спортсмен! Я фізично розвинений, у мене є призові місця». А мені відповідали, що це нічого не означає. Вочевидь, ніхто не хотів брати на себе відповідальність за моє життя. Після довгих пошуків я потрапив добровольцем у батальйон «Шахтарськ», в якому на той момент, окрім паспорта, нічого не вимагали.

Відтак 24 липня ми звільняли селище Піски під Донецьком, і там мене сильно поранило – з ніг повиривало шматки м’яса розміром з кулак. На цьому моя війна закінчилася. Місяць я лежав у госпіталі в Дніпрі, потім ще десь пів року шкутильгав на милицях вдома. Повністю відновитися після травми я вже не зможу ніколи. Я ходжу, можу навіть бігати й стрибати, але не так, як до війни.

Не знайшли потрібний ніж – і створили власний

Зараз ми ще маємо власне виробництво ножів – бренд Blade Brothers Knives. Вперше я про це задумався ще у 2008-2009 роках, коли вже мав певний досвід тренувань. У нас специфічна техніка з силовими рублячими ударами ножем. Відповідно, хотілося мати клинок, який міг би реалізувати саме ці особливості. 

Фото: Blade Brothers Knives / Facebook

У Харкові є великий ринок на станції метро імені Академіка Барабашова, і там були величезні ряди з ножами. Ми обходили їх повністю, але не знайшли ножа, який би підійшов. Тому власноруч спроєктували й накреслили модель, замовили у майстра, протестували та були вражені результатами.

Фотографію свого клинка виклали в інтернет, після чого отримали багато відгуків: «Я теж такий хочу». Відтак я замовив у майстра першу невелику партію – штук 10. Виявилося, що в Україні реально багато майстрів, які можуть зробити один класний ніж, але з партією вже виникали складнощі – якість була не найкращою. Тому від цієї ідеї я тоді відмовився.

Виготовляти ножі почали в сараї

Перед тим, як піти на війну, я розповідав своєму другу Олексію, що хотів би займатися виробництвом ножів, але не маю, де їх замовляти. А він мені каже: «Так я вмію робити». Ми вирішили об’єднатися після мого повернення зі сходу. 

На початку осені 2014 року я повернувся додому на милицях і зрозумів: щонайменше пів року не зможу повноцінно працювати. Я сказав Олексію: «Починаймо. Ти виготовляй, а я продаватиму». За 5 тисяч гривень ми придбали найпримітивніше обладнання, і він у себе в сараї почав робити ножі. Потроху ми росли, все це розвивалося. Наразі друг перейшов працювати у сферу IT, а я продовжую нашу справу.

Фото: «Накипело»

Зараз ми маємо досить велике приміщення, де офіційно працюють люди. Ми створюємо різні види ножів, пристосовані для своєї манери фехтування й умов застосування. Маємо міські (для щоденного носіння), армійські (для бойового застосування і кемпінгу), тактичні (добре зарекомендували себе і в місті, і в лісі). Усі види клинків пройшли практичні випробування і відмінно показали себе як в умовах звичайного життя, так і в туризмі й під час бойових дій.

І від нападника відбитися, і м’ясо на шашлик нарізати

Особливість Blade Brothers Knives у тому, що ми спочатку навчилися користуватися ножами, а вже потім почали їх створювати. Ми так і кажемо: знаємо, як користуватися, відповідно, розуміємо, який ніж і для чого знадобиться. Спочатку зробили їх для себе, а потім почали пропонувати іншим. Кожен ніж має документ експертизи МВС про те, що він не є холодною зброєю. Також робимо до них зручні чохли.

Усі ножі ми тестуємо у кілька етапів – можна подивитися на Youtube-каналі BB Knives. Перший етап – на палку прив’язуємо шматок м’яса, обмотуємо якоюсь футболкою, імітуючи руку в динаміці, й ріжемо. У такий спосіб ми моделюємо вуличний конфлікт. Потім цей шматочок м’яса кладемо на дощечку і нарізаємо на шашлик – тестуємо властивості ножа як побутового предмета. Продаємо ножі через сайт та низку магазинів по Україні, відправляємо навіть за кордон. Цінова категорія – 1000-1600 гривень.

Фото: Blade Brothers Knives / Facebook

Крім того, ми впроваджуємо соціальну ініціативу для охочих допомогти бійцям на сході України. Кожен може придбати у нас ніж і подарувати військовому, який перебуває на передовій. Якщо ви не знаєте тих, кому ваш подарунок може бути корисним, ми знайдемо їх для вас і передамо на фронт від вашого імені або анонімно.

Мріємо познайомити світ з українським ножовим боєм

Дуже хочеться, аби силовики та правоохоронці взяли наші методики на озброєння у повному обсязі. Ми намагалися досягти цього через командування, однак наразі його це не цікавить. Тож поки що до нас приходять рядові бійці та напряму зв’язуються з різних підрозділів. 

Працюємо над тим, щоб держава нарешті визнала спортивний ножовий бій видом спорту, чим він фактично і є. Усі змагання, які ми проводимо, вважаються просто громадськими заходами. А нашим інструкторам не можуть присвоювати жодні кваліфікації чи категорії, як от «майстер спорту». 

Також, щойно послабиться карантин, хочемо вийти за кордон. Ми ведемо переговори, аби почати вести інструкторські курси. Поїдемо знайомити світ з «Українським ножовим боєм».

Підтримай ШоТам

Читати далі