Суспільство
«Не хочемо сидіти на гуманітарній голці». Як Нововоронцовська громада на Херсонщині на тлі бойових дій, розрухи та замінованих полів шукає шляхи розвитку
Його кабінет завішений прапорами країн та організацій, які допомагають громаді. Біля столу – шеврони підрозділів, яких щиро називає друзями. Все це відвертає погляд від невідремонтованої після вибухів стелі. «Не на часі», – з посмішкою говорить начальник Нововоронцовської селищної військової адміністрації Андрій Селецький. – «Лише за сьогодні я мав запити, як фінансово допомогти онкохворому, де взяти шифер, хто зустріне волонтерів для обміру свердловин та інші. Й це все треба на зараз, нічого не терпить до завтра».
Тільки у Нововоскресенську, найвіддаленішому селі громади, зруйновано 11 житлових будинків і близько 100 пошкоджено. Абсолютно знищено школу та будинок культури, є руйнації старостату, а також складів та інших споруд. Головною проблемою всієї Нововоронцовської громади залишається безпека, адже до окупованої території через Дніпро всього 10-15 км. Звідси випливає наступний виклик: що робити громаді і як розвиватись, аби люди не ходили збирати метал?
Про волонтерство з ризиком для життя під час окупації, які фонди допомагають відбудовуватися тепер, та чому іноді простіше купити нову хату, ніж відновлювати стару – читайте у матеріалі ШоТам.
Андрій Селецький
начальник Нововоронцовської селищної військової адміністрації.
Ми жили не в «сірій» зоні, а буквально на лінії фронту
Наша громада має три унікальні ситуації на Херсонщині. По-перше, це єдина громада в області, яка не була повністю окупованою. Наш адміністративний центр – Нововоронцовка – не був під орками. По-друге, саме в нашій громаді розташоване село, яке першим звільнили в області. Це Осокорівка, воно пробуло в окупації всього місяць і було звільнено вже у квітні 2022 року. І по-третє, окупанти лишались на відстані 1-1,5 кілометра та мали достатньо сил і засобів для постійного обстрілу наших територій.
Найбільше постраждала саме Осокорівка, адже по околиці села проходила лінія укріплень ЗСУ і відповідно окупанти обстрілювали цю територію щоденно й цілодобово. Нині 95% села пошкоджено або знищено повністю.
На початку жовтня, коли вже пішов контрнаступ, були руйнації у селах в окупації – Любимівка, Хрещенівка, Миролюбівка. Це очевидно, адже це бойові дії. Зруйновані школи, лікарні, адміністративні будівлі й багато житла людей.
Окупанти лишались на відстані 1-1,5 кілометра та постійного обстрілювали території. Фото: ШоТам.
Понад пів року був волонтером у Червоному Хресті
З 27 лютого по 28 жовтня я був волонтером Червоного Хреста – займався евакуацією населення з окупованих територій та завозив туди гуманітарну допомогу. Майже весь час (крім тижня, коли вивозив сімʼю) був в області й допомагав місцевим жителям, які були постійно під обстрілами, та людям на окупованій частині.
На початковому етапі окупації звʼязок був більш-менш стабільний. Мій номер телефону розходився вірусно, бо я був по суті єдиним з волонтерів, який міг доїхати аж до Берислава. Коли приїжджав евакуювати людей, то приходили й робили замовлення на ліки чи продукти, чи іншу допомогу.
У моїй можливості волонтерства на окупованих територіях слід подякувати Аллі Торчанській, старості села Дудчани. Вона залишилась з людьми і змогла бути на цій тонкій грані – допомагати людям, але не бути колаборантом. Алла допомогла організувати зустріч з командуванням росіян, де у мене перевірили документи й дозволили заїжджати на окуповану територію для допомоги цивільному населенню.
Окупанти ставились по-різному. Дехто відносився навіть з повагою: коли бачили символіку Червоного Хреста, то часом навіть не перевіряли. Інші ставилися з агресією: роздягали до гола, вивертали всю машину і робили інші дії, про які я ще не готовий розповідати. Для третіх я був наче «ларьок на колесах». Доходило до жалюгідного абсурду, коли росіяни просили привезти поїсти, цигарки чи базові речі.
Мене двічі ледь не розстріляли та двічі ледь не загинув під обстрілами
Вперше мені погрожували розстрілом кадировці на блокпосту Кавун на початку квітня за те, що я не розповів правду про наші війська у Нововоронцовці. Але совість не дозволяла виказувати позиції. Мене врятували жінки, яких я евакуйовував – вони стали горою і казали, що якщо його розстріляють, то нехай і їх. Для кадирівців це був шок і вони відпустили: «Чтоб мы тебя больше не видели, а то убьем».
Через місяць я поїхав ще раз, адже мене попросили жителів тих сіл про допомогу в медицині та продуктами. Обстріли були щоденні, тож я подумав, що тих кадировців вже повбивало і на блокпості змінились люди. Приїжджаю, а там всі ті самі. Розумію, що я вже приїхав. Намагався пояснити, що я з Червоного Хреста, але все даремно: «Нам по*уй». Поклали на землю, вистрілили над головою і тримали заряджену зброю біля голови. Історія довга: допитували, били, знущались і надії на порятунок не було жодної. Ну рипнусь я і куди побіжу? Навколо поля. Я пояснював, що не маю ані зброї, ані телефонів, машина повна гуманітарки. Навіщо це все знущання? Хочете вбити – вбийте. «Успеем». Аж раптом почався наш мінометний обстріл. Кадировці повтікали, а я лежу біля машини, прилітають міни у 10-15 метрах і думаю, що не варто чекати – швидко на колеса й уїхав.
Ще були два випадки, коли я ледь не загинув. Перший раз я хотів обʼїхать цей блокпост Кавун і потрапив прямо у бій: горять БТРи, валяються тіла і я їду з гуманітаркою. Та знов якось так пощастило, що я їхав дорогою, де вже палав ряд техніки, то обстрілювали іншу частину дороги. Інший раз я потрапив під обстріл граду, коли їхав забирати людей в Осокорівку – теж якимсь дивом зберігся.
Окупанти не раз погрожували Андрію розстрілом. Фото: ШоТам.
Як прифронтовій громаді жити, не ходячи з простягнутою рукою? Відповідь шукаємо
На сьогодні в громаді залишається близько 5500 осіб – це третина від довоєнної кількості. Ми живемо у режимі тотальної економії та постійного пошуку донорів.
Найбільший виклик – це безпека. Бо і наразі ми залишаємось прифронтовою громадою – до окупованої території через Дніпро всього 10-15 км. Тож обстріли зі ствольної артилерії продовжуються.
Також це мінна безпека. Аграрні господарства не працюють, бо поля досі не обстеженні та не розміновані. Деякі фермери вивезли свою техніку, деякі чекають розмінування. Працювали вже дві групи військових саперів: обійшли кілька населених пунктів, дороги, лісосмуги. Але військові є військові – отримали іншу задачу й уїхали. Запит на розмінування сільськогосподарських угідь – величезний, і ми працюємо з ОВА у цьому напрямі.
Звідси випливає наступний виклик – робота. На жаль, у нас є такі люди, які готові ризикувати своїми частинами тіла чи навіть життям заради кількох кілограмів металу. Чому люди ходять по лісосмугах і збирають гільзи? Або інтерес подивитись, що залишили по собі орки, або потреба заробити гроші.
Як розвиватись у форматі бойових дій, смертей, розрухи та агро орієнтованої економіки сіл? Як тільки сільське господарство стало неможливим, земельний податок – нуль, ПДФО – нуль, а отже дохід бюджету немає.
Сидіти на гуманітарній голці та годувати людей проднаборами? Це точно не те, що стимулюватиме розвиток. Намагатись крокувати вперед і пропонувати будувати тут заводи-цехи? Але знову ж таки – ми прифронтова громада. Ок, у нас є степова частина – це умовний тил і там можна щось будувати, але там немає достатньо електроенергії та інших комунікацій.
Поки пріоритет – залишитись живими. До лінії фронту всього 14 км, а до Енергодару – 49 км. Плани приземлені: відбудувати людям житло, перекрити дахи, аби не капало. Звісно, бажаємо розвиватись так, аби стало краще, ніж було раніше. Хочеться зробити нашу громаду соціально комфортною та інвестиційно привабливою. Але це можливо лише при наявності безпеки.
Хто стукає, тому відкриють: хто і чим допомагає громаді
У роботі з міжнародними благодійними організаціями найголовніше і найперше – це питання довіри. Мене як волонтера у минулому знають багато організацій і довіряють персонально. Тому простіше і швидше передають допомогу.
У нас повністю закриті продовольчі потреби завдяки підтримці World Central Kitchen, які забезпечують населення проднаборами. Міжнародний медичний корпус передає тримісячні гігієнічні набори з усім найнеобхіднішим. Хоча і тут знаходяться люди, які жаліються, що їм дали мало туалетного паперу. Старлінками та засобами звʼязку нас забезпечив Фонд Сергія Притули.
Гуманітарна місія «Проліска» надає будівельні набори для ремонтів. Інший фонд «Небо України» перекриває людям дахи. Нідерландська компанія ZOA повністю відновлює будинки і навіть одного разу купили хату – за підрахунками це вийшло дешевше, ніж відбудувати стару.
Деякі будинки неможливо відновити – простіше купити нові. Фото: ШоТам.
Нині ми співпрацюємо з нідерландським містом Ас, які взялись відновлювати одну зі шкіл. Готуємось на стажування у німецьке село Лауенбрюк, які допомагатимуть у відновленні мостів. Це буде першим селом-побратимом в Україні.
Реєструємо людей на фінансову допомогу від UNICEF – це 6600 гривень на людину. Також минулого року допомагали людям з опалювальним матеріалом – вугіллям, брикетами тощо.
Наразі гостро стоїть питання відбудови. Вже перші 4 сімʼї отримали державну компенсацію від єВідновлення у розмірі 200 тисяч гривень і почали закуповувати будматеріали. Херсонська обласна військова адміністрація допомагає і нещодавно завезли нам шифер для перекриття дахів. Волонтери з різних міст допомагають інструментами.
І це лише частина всіх донорів – на всіх не вистачить цілої статті. Ми вдячні за усю допомогу, яку отримують наші жителі.
Шукати підтримку потрібно всюди й напрацьовувати добре імʼя та довіру. Бути максимально близькими до людей. Розуміти, що це твоя робота – не просто отримувати зарплату, а робити ліпше, ніж було. Для тих громад, що починають цей шлях як і ми, я раджу знайти успішний приклад чи то в Україні, чи за кордоном і слідувати йому, поки не станете кращими.
Якщо опускаються руки на «економічному фронті», подивіться відео з реального фронту
Родина, друзі та наша армія – це те, що допомагає триматись. Дивлячись на українських солдатів, які бережуть наш сон, ризикуючи власним життям, ми маємо зробити все, аби їхні зусилля не були марними. Наш обовʼязок – бути відповідальними за частину роботи для тих, хто зі зброєю у руках нас захищає. Аби коли воїни повернулись сюди у відпустку чи після демобілізації, чи (не дай Боже!) поранені, щоб вони відчули, що воювали не даремно.
Наразі ми робимо кілька напрямків, які можуть покращити економічне становище громади. Перший – це відновлення криниць. Після того, як росіяни підірвали Каховську ГЕС, вода з наших свердловин почала зникати. Однак наші діди-прадіди жили багато і успішно без водосховища більше років, ніж наші батьки і ми з ГЕС. Тому ми піднімаємо історичні дані та відроджуємо криниці. Це все коштує грошей, а памʼятаєте, що бюджету – нуль. Однак вже зараз працюємо над двома обʼєктами завдяки донорам зі штату Юта, США. Ще як мінімум 8 нам потрібні.
Інший напрямок – комунальні теплиці. Херсонщина годувала всю країну своїми овочами, то чому ж не продовжити це робити? Багато фермерів припинили діяльність, тож ми хочемо власним прикладом показати, що працювати можливо. І це мотивуватиме інших жителів села робити те саме. За підтримки програми «Добре» від USAID, що виділяє кошти на економічне відновлення, ми хочемо зробити комунальні теплиці як стимул до бізнесу.
Ще ми працюємо над тим, аби перевести опалення на власне паливо. Завдяки американським донорам ми виконали два завдання одним ходом: благоустрій території та потреби в опалювальному матеріалі. Ми запросили щепорізи – це пристрої, що перетворюють гілки та кущі на таку щепу, якою можна опалювати. Наразі ми хочемо дрібнити гілля на меншу францію, щоб перевести опалення адмінбудівель з твердопаливних котлів на піролізні. Так ми будемо використовувати власні матеріали, а не купувати вугілля.
Всім цим займається наше комунальне підприємство. Нині воно постачає воду, а ми додамо до нього ще благоустрій, централізований сміттєвивіз та теплиці, коли їх отримаємо.
Я вважаю, що саме так має працювати нинішня влада: не чекати, коли хтось щось прийде, скаже чи зробить. А треба рити під собою землю, бо зараз є такий обсяг можливостей, якого ніколи не було раніше у степових маленьких сільських громадах.
Ще одну групу важкохворих, тяжкопоранених та захисників, молодших 25 років, звільнили з російського полону. Військові, що повернулися додому пройдуть медогляд, отримають допомогу з фізичної та психологічної реабілітації, а також виплати за весь час перебування у неволі.
Про це повідомили в Координаційному центрі з питань поводження з військовополоненими.
В Україну повернулися військовослужбовці Десантно-штурмових військ, Військово-морських сил, Сил тероборони, а також Державної прикордонної служби, Нацгвардії України й Державної спеціальної служби транспорту.
Читайте також: Україна повернула тіла ще 1200 загиблих військових
За даними координаційного штабу, переважна більшість звільнених сьогодні оборонців перебували в неволі з 2022 року. Значна частина з них потрапила в полон під час оборони Маріуполя. Більшість визволених сьогодні захисників — це офіцери. Також частина звільнених — молодші 25 років.
Ці військові воювали на Донецькому, Запорізькому, Луганському, Херсонському, Харківському, Сумському та Курському напрямках.
Координаційний штаб сповістив, що найближчим часом проведуть наступний етап звільнення українських бранців.
Нагадуємо, що боєць 3-ї ОШБр пройшов 200 кілометрів з оточеного Маріуполя та отримав звання Героя України.
Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
Один із найкращих ортопедів Європи, француз Стефано Романо, вже всьоме приїхав до Львова, щоб допомогти українським захисникам. Упродовж п’яти днів він разом з українськими лікарями проконсультував понад 80 пацієнтів і провів 15 операцій, серед яких — дві надскладні на плечовому сплетенні.
Про це повідомили в реабілітаційному центрі UNBROKEN.
Романо працює в Парижі в одній із провідних приватних клінік та лікує футболістів французького клубу «Парі Сен-Жермен». У Львові він співпрацює з лікарями Лікарні Святого Пантелеймона. Цього разу разом з українськими колегами він виконав унікальні втручання, які допомагають повернути рухливість пораненим.
Один з пацієнтів — 46-річний військовий Юрій Лютий. Він долучився до ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення та служив у 117-й механізованій бригаді. У січні на Донеччині отримав важке поранення: кілька куль влучили у плече та руку, внаслідок чого пошкодили аксілярний нерв.
Читайте також: «Раз на мільйон випадків»: 11-річному підлітку зі Львівщини видалили рідкісну пухлину
Під час операції хірурги провели нейротизацію — пересадили гілку здорового нерва до пошкодженого. За словами завідувача ортопедії Василя Рокити, це дає шанс на відновлення чутливості й рухливості руки. Зараз Юрій проходить реабілітацію у центрі UNBROKEN. Повну ефективність операції можна буде оцінити лише за рік.
Наступний візит Стефано Романо до Львова запланували за два місяці. Французький фахівець спільно з українськими медиками вже готується до нових операцій.
Нагадаємо, що нобелівський лавреат Кіп Торн та його дружина-нейробіологиня відвідали центр Unbroken (ФОТО).
Фото: сайт UNBROKEN
Аби бути супергероєм, не потрібні суперздібності. Достатньо стати донором плазми, адже кожна четверта людина щонайменше раз у житті потребувала чи потребуватиме переливання компонентів крові чи препаратів на їхній основі.
До Всесвітнього дня донора ШоТам разом з компанією Biopharma Plasma, яка першою в Україні почала виготовляти з донорської плазми ліки, що рятують життя, розробили тест. Усього 5 хвилин, і ви виявите, які хибні переконання щодо донації плазми ви маєте та про які бонуси для донорів ще не знаєте.
1. Як проходить донація плазми?
2. Хто може бути донором плазми?
3. Як часто можна здавати плазму?
4. Що таке взагалі ця плазма крові?
5. Чому донорство плазми таке важливе?
6. Чим можна замінити донорську плазму крові при виготовленні ліків?
7. Як плазмаферез впливає на наш організм?
8. Як довго відновлюються наші запаси плазми після донації?
9. З донорської плазми виготовляють препарати, такі як імуноглобуліни та фактори згортання крові. Як гадаєте, чиї життя рятують ці ліки?
10. Чи правда, що за донацію плазми можна отримати грошову компенсацію?
Йой, ми виявили у твоїх відповідях чимало шкідливих упереджень! Але головне, що в тебе є бажання дізнатися більше на таку важливу тему, як донорство плазми крові. Можливо, ти раніше зовсім нічого не чув/не чула про донацію компонентів крові або ж це були вигадки чи відверті жахайки на медичні теми, яких, на жаль, вдосталь у мережі. Але тепер ти точно знаєш, що:
— донорство плазми, як і донорство крові, рятує людські життя;
— при донації плазми донор зберігає всі свої червоні кров'яні тільця, а натомість його кров очищується від токсинів;
— донором може стати кожен повнолітній, хто має вагу більше 50 кг, добре самопочуття та бажання рятувати життя;
— аби відновити об’єм плазми, нашому організму знадобиться всього 1-2 доби. Головне пити достатньо чистої води та не забувати споживати білки;
— донори плазми можуть отримати безкоштовні консультації лікаря та пройти медичні скринінги в центрах Biopharma Plasma в різних містах України.
Детальніше про умови тут. Мапа центрів Biopharma Plasma — за посиланням.
Ти ще маєш трохи сумнівів: а може, плазма не така потрібна, як кров? Чи дійсно вона когось рятує? Чи справді донація плазми безпечна для донора? Настав час поповнити свою базу знань, аби стати амбасадором донорського руху в Україні! А почати можеш із цієї пам’ятки:
— донорська плазма життєво необхідна тим, хто бореться з онкологією, імунодефіцитом, важкими опіками та пораненнями;
— донорство плазми приносить користь самому донору: під час процедури плазмаферезу його кров очищується від токсинів та «омолоджується»;
— аби відновити задоначений об’єм плазми, нашому організму знадобиться всього лиш 1-2 доби! Головне пити достатньо чистої води та не забувати споживати білки.
Донори плазми можуть отримати безкоштовні консультації лікаря та пройти медичні скринінги в центрах Biopharma Plasma по всій Україні! Детальніше про умови тут. Мапа центрів Biopharma Plasma — за посиланням.
Нічого собі, ти знаєш так багато про донорство плазми крові! Схоже, ти вже маєш досвід у цій важливій справі.
Австралієць Джеймс Гаррісон першим увійшов в історію як «Людина з золотою рукою» — за своє життя він пожертвував плазму крові 1 173 рази та врятував життя більш ніж 2 мільйонів новонароджених. Можливо, саме ти підхопиш цю супергеройську місію та станеш новою «Людиною з золотою рукою» та легендою донації з України? Ділися своїми результатами в соцмережах — не для того, аби похвалитися, а щоб твої друзі знали, до кого можуть звернутися по пораду як до досвідченого донора!
Ну а бонусом для них буде мапа центрів Biopharma Plasma, де всі донори можуть отримати тут.
Поділіться своїми результатами:
Фото: Biopharma Plasma