Суспільство
«Наші БПЛА нищать БТРи вартістю в мільйони доларів». На Одещині створили фабрику ударних дронів. Ось як вона працює
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Використовувати коптери типу DJI Mavic або Autel для скидання снарядів на полі бою – дорого й нераціонально. Тому благодійний фонд Хвиля’91 разом з Нацгвардією заснували фабрику ударних дронів FPV. Собівартість цих безпілотників демократична, а їхня ефективність уже доведена на фронті.
Про особливості застосування ударних дронів FPV, школу БпЛА, а також про те, як можна захищати кордони української ідентичності в тилу, ШоТам розповіла співзасновниця та директорка благодійного фонду Хвиля’91 Катерина Новачук.
Катерина Новачук
співзасновниця та директорка благодійного фонду Хвиля’91
Ударні дрони – не тільки додаткові очі, а й додаткові військові
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з колегами враз стали волонтерами. Оскільки працювали в логістичній компанії, то розуміли, де краще закупити необхідні товари та як їх доставити. Сфокусувалися на військовому напрямі, адже першою задачею було забезпечити захист України. Спочатку ми надавали допомогу через інші організації, а свій благодійний фонд Хвиля’91 утворили трохи згодом.
Ми підтримували військових, закуповуючи та доставляючи їм необхідне спорядження й техніку. Головним із векторів роботи є надання дронів DJI та інших марок. Ці безпілотники передусім допомагають у розвідці, використовувати їх як системи скидання снарядів – дуже дороге та нераціональне задоволення, але іноді у військових немає іншого вибору. Тож ми почали цікавитися ударними дронами FPV – first person view, що означає «вид від першої особи».
Ми багато допомагаємо фронту за різними напрямами й дізналися, що одна з військових частин Національної гвардії України почала займатися розробкою ударних дронів. Ознайомившись з їхніми технологіями, вирішили з ними, що варто співпрацювати й масштабувати виробництво, адже дрони – це певною мірою додаткові люди. Проте військовим не потрібно йти в контактний штурм, за них цю роботу виконує дрон, що допомагає врятувати їм життя. Восени 2022 року ми почали розвивати фабрику ударних дронів FPV, а перші результати побачили вже до нового року.
Військовим потрібні абсолютно всі можливі дрони FPV
Нині на фронті катастрофічно бракує дронів FPV – військовим потрібні абсолютно всі можливі дрони FPV. У когось коптери літають на 3 км, у когось – на 10, а в когось – на 40. Усі вони важливі, просто застосовуються для різних задач. Ми вбачаємо великі перспективи у використанні ударних дронів FPV на фронті. Зокрема, тому що нині Китай блокує експорт «мавіків» та інших коптерів, благодійні фонди й волонтери скуповують їх залишки по всьому світу за шалені гроші. А комплектуючі для безпілотників поки що можна вивозити, що ми й робимо.
Собівартість нашого дрона є доволі демократичною. Для порівняння: якщо DJI Mavic 3 Fly More Combo коштує приблизно 2,5-3 тис. доларів, до того ж їх експортують в обмеженій кількості, то собівартість нашого дрона складає 250-300 доларів. Тобто ймовірність, що вісім-десять FPV влучать у ціль, більша, ніж у одного «мавіка».
Досвід роботи в логістиці допомагає нам ефективніше використовувати кошти. Ми знаходимо фабрики безпосередньо в Китаї, напряму закуповуємо комплектуючі й завозимо їх до України. Тобто ми повністю закриваємо вироблення й доставлення дронів: від закупівлі запчастин до безпосередньої передачі на фронт.
Найпопулярніша модель – «Колібрі», у розробці – «Ластівка»
Із самого початку на фабриці за місяць виготовляли 100 дронів, потім – 500, тепер плануємо – 1000. Масштабування виробництва залежить від донатів, які забезпечують роботу фабрики. Найпопулярніша модель дрона – середній БпЛА «Колібрі». Його вантажопідйомність складає до 1 кг, дальність польоту – приблизно 6 км, розвиває швидкість до 170 км/год.
Нині інженери розробляють «Ластівку» – великий дрон-бомбардувальник, що може скидати декілька снарядів. Крім безпосередньо дрона, військові потребують комплект до нього – окуляри, пульти, модулі, антени й ретранслятори. На це також треба збирати кошти, щоб забезпечити наших захисників і захисниць.
За допомогою дрона FPV можна йти в наступ
При правильному застосуванні наші дрони успішно вражають ворожі цілі: окопи, БТРи, пікапи, КамАЗи. Також безпілотники дуже ефективні в міських боях, тому що можуть залітати у важкодоступні місця, наприклад, у будівлі. Пілоти повинні мати високі професійні навички, керувати цими дронами значно складніше, ніж «мавіками», зокрема через те, що у них різні стабілізаційні системи. Як мінімум людину не має захитувати, тому що перед нею відкривається вид від першої особи.
Читайте також: Черкаські «пташки» проти іранських «мопедів». В Україні створили БПЛА, здатні перехоплювати дрони-камікадзе. Ось як це працює
Нині дрони FPV набирають обертів, і багато військових опановують керування ними. Не варто очікувати, що якщо передаємо пілотам 10 безпілотників, то всі 10 точно вразять велику ціль. Але якщо пілоти опановують професійно управління FPV, за допомогою дронів можна йти в наступ, а не відправляти людей.
Ефективність застосування ударних дронів FPV також залежить від наявності додаткового обладнання та від місцевості, де їх використовують. Якщо у військових немає, наприклад, антен-ретрансляторів, то безпілотники краще використовувати в місцевості без пагорбів. Чим більша зміна висоти, тим більша ймовірність, що сигнал зв’язку втратиться.
Масштабували не лише виробництво, а й навички пілотів
Спочатку ми виготовляли дрони конкретно для підрозділу НГУ та зовсім невелику кількість – для деяких інших військових, які вміли пілотувати й підтвердили свої навички. Після масштабування виробництва стало зрозуміло, що треба масштабувати і знання пілотів – було дуже мало військових, які вміли літати на дронах FPV.
Для того щоб зробити підтримку фронту максимально ефективною, ми запустили ще й школу БпЛА для військових на базі НГУ, де в бойовій групі навчаються пілот розвідувального дрона типу Mavic і пілот ударного дрона FPV типу «Колібрі». Курс триває два тижні, і за цей час захисники проходять необхідну теорію, практикуються на симуляторах і полігоні. Нині в нашій школі БпЛА понад 200 випускників, які вже застосовують здобуті навички в бойових умовах.
Не просто збираємо донати, а пропонуємо корисно провести час
Ми впевнені, що, окрім основного фронту, маємо ще один напрям боротьби з Росією. Адже війна розпочалася задовго до прямого воєнного вторгнення – з насадження чужої мови й культури, з розмиття ідентичності та з привласнення наших надбань. Тому фонд почав проводити заходи за трьома напрямами: культура, наука та бізнес. Важливою частиною нашого бачення є те, що всі наші події – благодійні. Вхід на них – донат, який ми спрямовуємо на закриття актуальних запитів від військових. Тобто ми не просто збираємо кошти на армію, а пропонуємо гостям цікаво й корисно провести час.
Протягом пів року наш фонд проводить заходи, і я відчуваю результат. Люди діляться, що їм це важливо. Особливо цікаво, коли ми запрошуємо діячів, яких поки що мало хто знає, а аудиторія їх дуже гостинно приймає. Так було, наприклад, із львівським гуртом «Пиріг і Батіг» – слухачі залишилися в захваті від музики, віршів українських поетів і атмосфери того вечора.
Підтримувати ЗСУ та пізнавати українську культуру – відповідальність кожного українця й українки
Спікерами на наших заходах були музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук, підприємець і громадський діяч Валерій Пекар, біолог Петро Чорноморець, філософи Володимир Єрмоленко і Вахтанґ Кебуладзе, публіцист і воїн ЗСУ Павло Казарін, історик Данило Яневський.
Ми особливо уважно ставимося до вибору майданчиків: наші заходи відбуваються в культурних інституціях: музеях, театрах і бібліотеках. Ми приводимо людей у ці локації, щоб вони з ними познайомилися й надалі відвідували їх. І це win-win: ми допомагаємо культурним інституціям, вони допомагають нам, а результат цієї співпраці – підтримка українських військових і культури.
Наші військові на фронті боронять кордони України. Ми в тилу маємо підтримувати ЗСУ, донатити й теж воювати, захищаючи кордони української ідентичності. Інфантильно сподіватися, що прийдуть ЗСУ, всіх врятують і допоможуть. Це відповідальність кожного українця й українки – допомагати армії, пізнавати і плекати свою культуру, цінності та транслювати їх.
Підтримати українських військових можна тут.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Колишня слідча та оперуповноважена у справах неповнолітніх Тетяна Зезюлькіна, коли вийшла на пенсію, присвятила себе громадській діяльності, а з 2014 року – ще і волонтерству. На початку повномасштабного вторгнення у рідній Носівці жінка створила власний підрозділ добровольчого формування і об’єднала тих, хто не міг піти на фронт, але хотів обороняти рідний край.
Про порятунок життів в оточеному місті, «дике» волонтерство та плани на «справжню» пенсію, Тетяна розповіла ШоТам.
Тетяна Зезюлькіна
командирка ДФТГ №3 м. Носівка Чернігівської області.
Нас називали «дикими волонтерами»
Почалося все ще у 2008 році, коли у нас місті сталася низка збройних нападів на підприємців. Тоді громадяни об’єдналися та зареєстрували ГО «Захист». Ми почали патрулювати місто у нічний час, допомагали тоді ще міліції.
На початку літа 2014 року постало питання щодо патрулювання не лише Носівки, але і «московської» траси. Адже треба було відстежувати пересування ворога, пильнувати диверсантів. Тоді 45 людей разом зі мною об’єдналися в громадське формування з охорони громадського порядку та цілісності кордону України «Захисник». Поступово кількість учасників зросла до 95 осіб. Ми разом з поліцією патрулювали місто. Однією із зон нашої відповідальності був пошук зниклих дітей. Ми завжди на зв’язку, мобільні, у нас є транспорт.
З початком повномасштабного вторгнення за перших три дні до нас доєдналися нові люди і тепер нас аж 762. «Захисник» став центром збору усіх, хто не знадобився у військкоматі, але був готовий стати на захист рідного краю. Ми щоночі виставляли 132 блокпости навколо міста.
Я на пенсії з 2010 року, але з березня 2014 не мала жодних вихідних. Саме тоді відбувся наш перший із чоловіком волонтерський виїзд. Це було місто Прилуки, де тоді дислокувалася одна з бригад. Ми завантажили повну машину засобів гігієни, теплого та змінного одягу і повезли туди. У квітні і травні багато чоловіків із Носівки стали до оборони Донеччини й Луганщини. А в червні я сказала чоловікові: «З’їздимо до наших хлопців самі й на місці дізнаємося, які є найнагальніші потреби». Поїхали ми до села Дмитрівка, що на Луганщині, до бійців 1-шої окремої танкової Сіверської бригади. І закрутилося.
Тетяна їздить до військових на фронт з 2014 року. Фото з архівів героїні.
Увесь 2015 рік ми виїжджали щосереди, майже без пропусків. Нас тоді називали «дикі волонтери». Якщо десь з’явилася інформація, що захисникам з нашого міста чи знайомим з інших міст щось потрібно, ми швиденько збиралися та їхали туди. Наш екіпаж тоді складався з чотирьох осіб: я з чоловіком Олександром та наші друзі – подружжя Кравченків.
Тут моя сім’я. В усіх сенсах
Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми зрозуміли: аби продовжувати, громадського об’єднання уже недостатньо. Адже, наприклад, ми не могли переміщатися під час комендантської години. Це сповільнювало волонтерські поїздки. Ми не могли навіть наші блокпости розставити.
Тому у квітні 2022 року ми провели загальні збори й вирішили на базі ГО «Захисник» створити добровольче формування. Для того, щоб діяти уже не лише як громадська організація, а вже у складі 163-ого окремого батальйону територіальної оборони. Мене призначили його командиркою.
Добровольче формування територіальної громади (ДФТГ) – це воєнізований підрозділ, сформований з добровольців, який виконує завдання територіальної оборони. Громада забезпечила нас форменим одягом та виділила приміщення, де ми облаштували свою базу. Тут є запас медикаментів, їжі та спальники, аби у разі потреби загін міг тут прожити якийсь час.
У квітні на базі ГО «Захисник» створили добровольче формування. Фото: ШоТам.
У ДФТГ та «Захиснику» буквально вся моя родина. Мій чоловік Олександр Вікторович займається юридичними питаннями та прокладанням маршрутів так, аби ми не потрапили у руки до ворога. Бо навігатор не знає, є там ворог чи ні. Моя дочка – взводна у ДФТГ, а на волонтерському напрямку вона з 2014 року займається організацією ремонту машин для ЗСУ. Військові їдуть до них з чоловіком у будь-який час доби і знають, що їм допоможуть. Син з його дівчиною займаються веденням наших соцмереж. Моя рідна сестра теж волонтерка, опікується дітьми з інвалідністю. Коли місто було в оточенні вона діставала памперси, ліки. І також вона організовує мам цих дітей, і вони плетуть маскувальні сітки.
З першого дня повномасштабного вторгнення найактивніший «кістяк» нашого загону понад місяць жив під одним дахом. Ми вже як сім’я. Як тільки щось у нашу групу хтось скинув – одразу йдуть лайки, коментарі з пропозиціями. Вже кожен знає що йому робити. Ми багато разом навчалися і навчаємося: тактична медицина, вогнева підготовка.
«Перехоплення» на коліях і нічні пошуки
Майже кожен член громадського формування має особисту зброю. У нас є своя сітка оповіщення. Я не все можу озвучувати, але скажу так: у разі потреби протягом 20 хвилин збирається перша група з 15 осіб. Це кожен мобільний, на авто. Адже бувають такі ситуації, коли треба ухвалювати миттєві рішення.
Носівка не була окупована, але була в оточенні 30 днів. Тобто ми були фактично відрізані ворогом від найближчих міст. Саме у ті дні наші добровольці врятували не одне життя.
Наприклад, дуже емоційний епізод був із доправленням вагітної жінки до лікарні. Оскільки проїзд між населеними пунктами був заблокований окупантами, бідна жінка пішки йшла вздовж залізничної колії від міста Бобровиця, де на той час були окупанти, до міста Ніжин. І от наш водій Іван Буняк, якому вже за 70 років, під’їхав, наскільки це було можливо до колій, перехопив її й привіз у Носівку. А ми через ліс зуміли доправити до Ніжина. Тільки завдяки командній спрацьованості це все вдалося провернути.
Інший випадок був теж під час «блокади». Хлопчик ненароком проковтнув шуруп. Місцеві лікарі сказали, що потрібне оперативне втручання. І так само полями, лісами, стежками, які лише ми знаємо, перевезли цю дитину до Ніжина. Все завершилось благополучно.
Ще один випадок: зникла дитина. І так співпало, що начальник поліції, який добре знає місцевість, саме був у відрядженні. А людина, яка його заміняла, ще не дуже орієнтувалася на території громади. Як тільки в наш чат кинули, що збір біля поліції для пошуків дитини, протягом 20 хвилин було уже 20 машин із людьми. Це було о 3 годині ночі. Для мене особисто – це показник.
Мусимо боротися за дитинство для наших дітей
Попри шалений графік роботи та виїздів, стараюся знаходити час на підтримку наших дітей. Їм дуже важко зараз. І у час, коли країна у війні, дуже важливо вигризти для них хоч шматочок дитинства. Так ми активно співпрацюємо з місцевою молоддю.
Я постійно на зв’язку зі школами. Дитячі малюнки є майже у кожній нашій посилці для захисників, починаючи з 2014 року. Я сама бачила не раз, як тепло військові реагують на них, тож завжди заохочуємо дітей малювати, писати листівки.
Стараємося підтримувати дітей з місцевих танцювальних та вокальних студій. Вони влаштовують благодійні концерти та збирають кошти на підтримку ЗСУ. Лише за цей рік зібрали уже близько 40 тисяч гривень. Ми дуже цінуємо їхній вклад та за можливості стараємося і їх підтримувати подарунками від благодійників. Ось, наприклад, днями завезли футболки танцювальному колективу.
Волонтери підтримують дітей з місцевих танцювальних та вокальних студій. Фото: ШоТам.
Наші діти вже роблять дуже важливу і цінну роботу. Головна задача – плекати цей порив і дарувати їм радощі попри війну.
На пенсію піду після Перемоги
Всій Носівській громаді дуже пощастило. Ми не бачили ні окупантів, ні танків, ні вибухів. Але ми всі добре розуміємо, наскільки ця загроза була і є близька. І що треба згуртуватися так, аби ні найменша клітинка тієї зарази не проскочила, не пройшла далі. Аби не моя, кілька разів прооперована нога, мене, мабуть, вдома не втримали б…
Під час повномасштабного вторгнення пішли воювати два моїх брати, але до цього мене ще з 2014 року всі любили запитувати: тобі що – більше за всіх треба? У тебе ніхто навіть не служить! А для мене все максимально ясно: якщо ми не будемо нічого робити, аби швидше вигнати ворога, то втратимо все, що у нас було зроблено за період Незалежності, саму Україну втратимо.
Розумію, що я могла б бути собі бабусею на пенсії, няньчити онука, сидіти на дачі, обробляти город. Але я не можу! От коли ми переможемо ворога, тоді й піду «на пенсію», буду няньчити онука, порати город, ще і плести спицями, може, навчуся. А поки буду возити, збирати, шукати, годувати, шити, патрулювати – все робитиму, аби наші захисники відчували, що у них надійний тил.
Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Весілля – це не тільки особливий день для пари, але й космічні, а часом непідʼємні витрати. Але наші бійці заслуговують на те, щоб одружуватися безкоштовно, вважає Світлана – засновниця проєкту «Шлюб для героя». Вона обʼєднала фотографів, відеографів, кондитерів, бʼюті-майстрів та інших професіоналів, які не беруть коштів за оплату своїх послуг у день весілля наших героїв. І це, як переконує Світлана, чудовий спосіб висловити персональну подяку нашим захисникам.
Світлана Оліфер
Засновниця проєкту «Шлюб для героя»
Від людини до людини
Організація весіль – це моя стихія. З 2016 року у мене є власна агенція, яка працює з іноземними клієнтами. Я вважаю себе достатньо успішною планувальницею у цій індустрії. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я захотіла допомагати тим, чим умію. Так народилася ідея організовувати весілля для героїв.
На весілля має право кожна людина. Однак наші військові, я вважаю, заслуговують на більше – мати змогу одружитися безкоштовно. Чому? Та навіть однієї причини буде достатньо: вони ризикують своїм життям заради нас. Коли ми, цивільні, донатимо кошти, то робимо це для себе, тому що військові – це наш щит. А щоб зробити щось особливе для них, це має бути персональна допомога: від людини до людини.
Я вирішила, що зроблю все можливе для того, аби одруження були для військових безкоштовними. Хотілося максимально закрити всі питання, які пов’язані з плануванням, координацією й організацією весілля. Я почала шукати людей (фотографів, відеографів, музикантів тощо), які повірять у цю ідею та захочуть долучитися професійно.
З’ясувалося, не всі готові на такі умови, зокрема, ресторани та діджеї. Однак, часом вони роблять знижки для пар, які одружуються в межах проєкту. Водночас нам вдалося зібрали дійсно велику базу інших спеціалістів, які регулярно або одноразово погоджуються безкоштовно попрацювати на таких весіллях.
Весілля майже «під ключ»
Проєкт «Шлюб для героя» спершу поширювався тільки на Черкащину, але вже повноцінно працює по всій Україні. З липня 2022 року ми вже провели 25 заходів, із яких 23 весілля та ще 2 пропозиції руки і серця. У проєкті працюють троє волонтерів: я і ще двоє дівчат.
У межах проєкту власними силами та партнерів ми закриваємо питання фото та відеозйомки весілля, зачіски та макіяжу для нареченої. Також ми друкуємо запрошення, надаємо парам букет і бутоньєрку, весільний торт. У деяких містах є музиканти, які погоджуються працювати безкоштовно. Якщо весілля відбувається у межах до трьох годин їзди від Черкас, ми також привозимо власні декорації та святкову арку.
За що платять молодята? Вони покривають локацію для святкування, якщо це передбачено. Багато пар обмежуються розписом і фотосесією. Якщо вони все ж хочуть святкувати в ресторані, то оплачують їжу та напої. Іноді заклади роблять їм знижки як для військових, коли ми просимо. Також у межах проєкту ми не маємо змоги покрити сукню та костюм для нареченого. Однак це не завжди і потрібно, адже багато хто одружується у військовій формі.
Бійці, які звертаються до нас, цінують нашу роботу. Вони не очікують, що для них можуть стільки всього зробити безкоштовно, просто так. Ми не зустрічали пар, які залишилися незадоволені.
Будемо раді спонсорам і партнерам
Нещодавно у нас з’явився перший хейтер. Дівчина написала в інстаграмі: «Ви вважаєте за потрібне сьогодні збирати кошти на такі весілля?». Ми ж їй пояснили, що гроші ми насправді не збираємо.
На жаль, є витрати, які не покривають наші партнери. Іноді нам потрібно оплатити логістику, квіти, друк запрошень тощо. Ці затрати при будь-якому найменшому весіллі не вкладаються у 100 доларів. Це все ми покриваємо своїми коштами, а також допомагають найближчі друзі.
Нам було би значно легше, якби в нас були спонсори – люди, які можуть зрозуміти те, що військовим потрібна не лише зброя. А ще будемо раді новим партнерам. Якщо ви можете долучитися професійно – зробіть це. Таким чином ви особисто подякуєте військовим за те, що вони роблять.
Денис Соловйов
Військовослужбовець
Отримав серйозне поранення
Я пішов на війну у квітні минулого року, а до цього проходив строкову службу. До вторгнення Росії я працював у сфері обслуговування.
Нині мені 26, і я працюю на складі, адже з лав ЗСУ мене списали. Так сталося, що був мінометний обстріл, і ми з хлопцями поверталися на ротацію. Над нами летів ворожий дрон, і почалася прицільна атака. Осколок прилетів в обличчя. До мене підбіг побратим, і ми разом півтора кілометра йшли «на евакуатор». Відтак я відправився у недільну подорож у реанімацію.
Я отримав другу групу інвалідності довічно. Мабуть, мене б не списали з військової служби, якби я лише втратив око. Однак у мене ще зламані всі кістки носа, щелепа та гайморова пазуха.
Мій янгол поруч зі мною
Знайомство з Катею трапилося влітку минулого року. Я тоді приїхав з «передку» і базувався у мирному місці. Гортав відео у соцмережі і побачив гарну дівчину. Я їй лайкнув відео і написав коментар: «Можна взаємну підписочку?». А вона відповіла: «Організуємо». Потім я знайшов її інстаграм, а там – номер телефону. Ми зідзвонилися. І відтоді ми постійно були на звʼязку. У якийсь момент я зрозумів, що нікуди не хочу її відпускати.
Катя завжди поруч зі мною, навіть у складні моменти. Коли я отримав поранення, вона приїхала до мене в Дніпро, не знаючи, що мене вже перевозять у Київ. Вона просто приїхала, розвернулася і поїхала за мною. Це такий мій янгол охоронець.
Моя пропозиція не була романтичною, бо я тоді не дуже добре почувався. Але хотів, щоб вона завжди була поруч. Це було вдома, я просто сказав: «Виходь за мене», і вона відповіла: «Так».
Такі проєкти – дуже цінні
Проєкт «Шлюб для героя» знайшла Катя, і вона ж була на звʼязку з його координаторами. З їхньою допомогою ми змогли не витрачати кошти на букет, фотографа, оформлення залу. Ми ж натомість платили за ресторан, розпис у РАГСі та вбрання.
Коли ми прийшли на територію ресторану, там стояла табличка «Денис і Катя» та красива квіткова арка. А ще в нас був Пес Патрон, і це було взагалі кайфово. Не справжній, звісно, а аніматор, адже Патрон зараз на службі та займається важливими справами.
На нашому весіллі було, здається, 12 людей. Це був формат сімейного застілля, адже були тільки найрідніші. Ми просто посиділи, всі перезнайомилися, смачно поїли – і розʼїхалися.
Це не було гучним весіллям, бо я не вважаю це доречним під час війни. Але все було чудово – так, як ми і хотіли. Все, що для нас зробив проєкт, це було круто. Кожен момент. Приємно, що люди благодійно роблять такі справи і що за те, що я робив, хтось хоче мені віддячити. Це дуже цінно.
Таміла
Військовослужбовиця
З початком великої війни стала на захист країни
За усе своє життя я встигла змінити чимало професій, але в основному намагаюся пов’язати себе з водінням і транспортом. Я була розлучена, маю донечку 17 років.
На початку повномасштабного вторгнення росії я записалася до лав тероборони. У березні потрапила до «Правого Сектора», де разом із хлопцями здобула трохи бойового досвіду. Там я отримала свій позивний «FOXY» – не тільки через колір волосся, а й тому що постійно ходила з «хвостиком».
Зараз я перебуваю у добровольчому формуванні територіальної громади міста Черкаси. З ними я вже давно. Для мене це як друга велика родина. Ми забезпечуємо порядок і безпеку наших громадян. Зокрема ми разом із поліцією патрулюємо місто, а ще нещодавно проводили вишкіл для студентів.
З гордістю ношу його прізвище
З Тарасом ми познайомилися в інтернеті на початку цього року. Він теж військовий – у 95-тій бригаді розвідки України. З ним усе склалося. Я навіть не очікувала, що ця людина може наскільки мене переконати в тому, що життя триває. Дійсно, все може статися раптово, як і наша з ним зустріч. Ми познайомилися у січні, й у лютому вперше зустрілися.
Коли ми зустрілися вже так, «конкретно», то він запропонував мені стати його дружиною. Тепер я з гордістю ношу його прізвище.
Зараз у нас все добре, продовжуємо жити далі. Кожен із нас займається власною справою: він по своїй службі, я – по своїй. Але це не заважає нам бути разом.
«Шлюб для героя» – особливий проєкт
Взяти участь у проєкті «Шлюб для героя» мені порадила моя посестра, Альона Остапенко. Спершу я не погодилася. Я не хотіла мати ніякого весілля – букет, та й по всьому. Але Альона сказала: «Таміло, все буде добре, спробуй». І я зателефонувала на контакти проєкту. Жодного разу не пошкодувала, що зробила це.
Ми розписалися у черкаському РАГСі 4 серпня. Я вирішила бути не в білій сукні (таке в моєму житті вже було), а у військовій формі. У той день завдяки проєкту мені зробили зачіску та макіяж. Я не одразу себе впізнала, але була дуже задоволена.
На нашому весіллі було приблизно 20 людей (це з побратимами). Ми самостійно оплачували церемонію та каблучки, а все інше організував проєкт, зокрема, букет для мене та смачний торт. Я вважаю, що все минуло класно. Це день, який ми з Тарасом запам’ятаємо.
Я вважаю, що такі проєкти дійсно потрібні. Жити треба зараз, тому що ми не знаємо, чого очікувати від нового дня. Від «цього» ніхто не застрахований. Тому навіть у такий час має бути день, коли можна відкинути всі турботи та просто насолодитися красою навколо. Приємно, що є проєкти, які це розуміють і підтримують.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Евакуаційна група «Білий Янгол» вивезли трьох дітей і поранену жінку з селища Північне, що на Донеччині.
Про це повідомила пресслужба Нацполіції.
Зазначається, що одразу дві родини звернулися до «Білих янголів» з проханням вивезти їх з селища. Одна з сімей вже постраждала від окупантів: бабуся потрапила під обстріл біля храму, коли виходила з вечірньої служби. Знайомий, що був з нею, загинув, а вона отримала поранення ноги. Через травму жінка не ходить, їй призначено тривале лікування.
«Постраждалу разом з невісткою та маленькими онучками поліцейські безпечними маршрутами доставили до Краматорська. У дорозі сестричок захищали спеціальні бронежилети та броньоване авто», – йдеться в повідомленні.
Читайте також: «Десерти такі смачні, що їх хочуть спробувати навіть коти». Як кондитерка з Прилук наважилася втілити дитяче захоплення у розпал війни
Нагадаємо, поліцейські евакуювали ще трьох дітей з села Желанне Друге Мар’їнської громади, яке розташоване поблизу лінії фронту.
Окрім того, на підконтрольну територію України повернули ще двох дітей.
Фото: npu.gov.ua.
