

Суспільство
«Наші БПЛА нищать БТРи вартістю в мільйони доларів». На Одещині створили фабрику ударних дронів. Ось як вона працює
Використовувати коптери типу DJI Mavic або Autel для скидання снарядів на полі бою – дорого й нераціонально. Тому благодійний фонд Хвиля’91 разом з Нацгвардією заснували фабрику ударних дронів FPV. Собівартість цих безпілотників демократична, а їхня ефективність уже доведена на фронті.
Про особливості застосування ударних дронів FPV, школу БпЛА, а також про те, як можна захищати кордони української ідентичності в тилу, ШоТам розповіла співзасновниця та директорка благодійного фонду Хвиля’91 Катерина Новачук.

Катерина Новачук
співзасновниця та директорка благодійного фонду Хвиля’91
Ударні дрони – не тільки додаткові очі, а й додаткові військові
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з колегами враз стали волонтерами. Оскільки працювали в логістичній компанії, то розуміли, де краще закупити необхідні товари та як їх доставити. Сфокусувалися на військовому напрямі, адже першою задачею було забезпечити захист України. Спочатку ми надавали допомогу через інші організації, а свій благодійний фонд Хвиля’91 утворили трохи згодом.
Ми підтримували військових, закуповуючи та доставляючи їм необхідне спорядження й техніку. Головним із векторів роботи є надання дронів DJI та інших марок. Ці безпілотники передусім допомагають у розвідці, використовувати їх як системи скидання снарядів – дуже дороге та нераціональне задоволення, але іноді у військових немає іншого вибору. Тож ми почали цікавитися ударними дронами FPV – first person view, що означає «вид від першої особи».

Ми багато допомагаємо фронту за різними напрямами й дізналися, що одна з військових частин Національної гвардії України почала займатися розробкою ударних дронів. Ознайомившись з їхніми технологіями, вирішили з ними, що варто співпрацювати й масштабувати виробництво, адже дрони – це певною мірою додаткові люди. Проте військовим не потрібно йти в контактний штурм, за них цю роботу виконує дрон, що допомагає врятувати їм життя. Восени 2022 року ми почали розвивати фабрику ударних дронів FPV, а перші результати побачили вже до нового року.
Військовим потрібні абсолютно всі можливі дрони FPV
Нині на фронті катастрофічно бракує дронів FPV – військовим потрібні абсолютно всі можливі дрони FPV. У когось коптери літають на 3 км, у когось – на 10, а в когось – на 40. Усі вони важливі, просто застосовуються для різних задач. Ми вбачаємо великі перспективи у використанні ударних дронів FPV на фронті. Зокрема, тому що нині Китай блокує експорт «мавіків» та інших коптерів, благодійні фонди й волонтери скуповують їх залишки по всьому світу за шалені гроші. А комплектуючі для безпілотників поки що можна вивозити, що ми й робимо.
Собівартість нашого дрона є доволі демократичною. Для порівняння: якщо DJI Mavic 3 Fly More Combo коштує приблизно 2,5-3 тис. доларів, до того ж їх експортують в обмеженій кількості, то собівартість нашого дрона складає 250-300 доларів. Тобто ймовірність, що вісім-десять FPV влучать у ціль, більша, ніж у одного «мавіка».

Досвід роботи в логістиці допомагає нам ефективніше використовувати кошти. Ми знаходимо фабрики безпосередньо в Китаї, напряму закуповуємо комплектуючі й завозимо їх до України. Тобто ми повністю закриваємо вироблення й доставлення дронів: від закупівлі запчастин до безпосередньої передачі на фронт.
Найпопулярніша модель – «Колібрі», у розробці – «Ластівка»
Із самого початку на фабриці за місяць виготовляли 100 дронів, потім – 500, тепер плануємо – 1000. Масштабування виробництва залежить від донатів, які забезпечують роботу фабрики. Найпопулярніша модель дрона – середній БпЛА «Колібрі». Його вантажопідйомність складає до 1 кг, дальність польоту – приблизно 6 км, розвиває швидкість до 170 км/год.
Нині інженери розробляють «Ластівку» – великий дрон-бомбардувальник, що може скидати декілька снарядів. Крім безпосередньо дрона, військові потребують комплект до нього – окуляри, пульти, модулі, антени й ретранслятори. На це також треба збирати кошти, щоб забезпечити наших захисників і захисниць.


За допомогою дрона FPV можна йти в наступ
При правильному застосуванні наші дрони успішно вражають ворожі цілі: окопи, БТРи, пікапи, КамАЗи. Також безпілотники дуже ефективні в міських боях, тому що можуть залітати у важкодоступні місця, наприклад, у будівлі. Пілоти повинні мати високі професійні навички, керувати цими дронами значно складніше, ніж «мавіками», зокрема через те, що у них різні стабілізаційні системи. Як мінімум людину не має захитувати, тому що перед нею відкривається вид від першої особи.
Читайте також: Черкаські «пташки» проти іранських «мопедів». В Україні створили БПЛА, здатні перехоплювати дрони-камікадзе. Ось як це працює
Нині дрони FPV набирають обертів, і багато військових опановують керування ними. Не варто очікувати, що якщо передаємо пілотам 10 безпілотників, то всі 10 точно вразять велику ціль. Але якщо пілоти опановують професійно управління FPV, за допомогою дронів можна йти в наступ, а не відправляти людей.
Ефективність застосування ударних дронів FPV також залежить від наявності додаткового обладнання та від місцевості, де їх використовують. Якщо у військових немає, наприклад, антен-ретрансляторів, то безпілотники краще використовувати в місцевості без пагорбів. Чим більша зміна висоти, тим більша ймовірність, що сигнал зв’язку втратиться.


Масштабували не лише виробництво, а й навички пілотів
Спочатку ми виготовляли дрони конкретно для підрозділу НГУ та зовсім невелику кількість – для деяких інших військових, які вміли пілотувати й підтвердили свої навички. Після масштабування виробництва стало зрозуміло, що треба масштабувати і знання пілотів – було дуже мало військових, які вміли літати на дронах FPV.
Для того щоб зробити підтримку фронту максимально ефективною, ми запустили ще й школу БпЛА для військових на базі НГУ, де в бойовій групі навчаються пілот розвідувального дрона типу Mavic і пілот ударного дрона FPV типу «Колібрі». Курс триває два тижні, і за цей час захисники проходять необхідну теорію, практикуються на симуляторах і полігоні. Нині в нашій школі БпЛА понад 200 випускників, які вже застосовують здобуті навички в бойових умовах.
Не просто збираємо донати, а пропонуємо корисно провести час
Ми впевнені, що, окрім основного фронту, маємо ще один напрям боротьби з Росією. Адже війна розпочалася задовго до прямого воєнного вторгнення – з насадження чужої мови й культури, з розмиття ідентичності та з привласнення наших надбань. Тому фонд почав проводити заходи за трьома напрямами: культура, наука та бізнес. Важливою частиною нашого бачення є те, що всі наші події – благодійні. Вхід на них – донат, який ми спрямовуємо на закриття актуальних запитів від військових. Тобто ми не просто збираємо кошти на армію, а пропонуємо гостям цікаво й корисно провести час.
Протягом пів року наш фонд проводить заходи, і я відчуваю результат. Люди діляться, що їм це важливо. Особливо цікаво, коли ми запрошуємо діячів, яких поки що мало хто знає, а аудиторія їх дуже гостинно приймає. Так було, наприклад, із львівським гуртом «Пиріг і Батіг» – слухачі залишилися в захваті від музики, віршів українських поетів і атмосфери того вечора.

Підтримувати ЗСУ та пізнавати українську культуру – відповідальність кожного українця й українки
Спікерами на наших заходах були музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук, підприємець і громадський діяч Валерій Пекар, біолог Петро Чорноморець, філософи Володимир Єрмоленко і Вахтанґ Кебуладзе, публіцист і воїн ЗСУ Павло Казарін, історик Данило Яневський.
Ми особливо уважно ставимося до вибору майданчиків: наші заходи відбуваються в культурних інституціях: музеях, театрах і бібліотеках. Ми приводимо людей у ці локації, щоб вони з ними познайомилися й надалі відвідували їх. І це win-win: ми допомагаємо культурним інституціям, вони допомагають нам, а результат цієї співпраці – підтримка українських військових і культури.
Наші військові на фронті боронять кордони України. Ми в тилу маємо підтримувати ЗСУ, донатити й теж воювати, захищаючи кордони української ідентичності. Інфантильно сподіватися, що прийдуть ЗСУ, всіх врятують і допоможуть. Це відповідальність кожного українця й українки – допомагати армії, пізнавати і плекати свою культуру, цінності та транслювати їх.
Підтримати українських військових можна тут.
Суспільство

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».
Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.
У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.
Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:
- зробити благодійний внесок від 2500 гривень на Монобанку;
- заповнити форму за посиланням;
- обрати бажаний для відвідування показ.
Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.
Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.
Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW
Суспільство

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:
«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».
ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук
пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки
Завдяки онучці про мене знає весь інтернет
Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати.
А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак
Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ.
Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі.

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак
Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.
Мої підставки вже бачили Америку й Австралію
Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.
Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак
Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.
У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.
Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.
Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак
А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра.
Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська
Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот.
Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак
Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.
Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.
Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.
Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами
Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак
За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його.
Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.
Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.
Мрію про таку ж старість, як у діда
Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.
Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня
Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу.
Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені.
Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України.
Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.
Про проєкт
На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.
Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії.
Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»
Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.
Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова
«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.
Перспективи
Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.
Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.
Фото обкладинки: сайт Signal to Resist