«Надійний тил має рятувати економіку». Як Хотинська громада стала фортецею для релокованого бізнесу

Попри невеликі розміри Хотинська громада, що в Чернівецькій області, прийняла вже шість релокованих підприємств. Більшість із них – бізнеси з Харківщини, які були змушені евакуюватися через російські обстріли.

За шість місяців великої війни з туристичної локації громада перетворилася на справжню економічну фортецю Буковини. А релоковані підприємства вже відновили роботу та готуються до будівництва на території місцевого індустріального парку «Хотин Invest».

Про роботу з бізнесом, прийом семи тисяч переселенців, облаштування безкоштовного бізнес-хабу та роль тилових регіонів у порятунку економіки України ШоТам розповів голова Хотинської громади Андрій Дранчук.

Андрій Дранчук

Голова Хотинської громади

Хотин – місто на перетині трьох областей

На самому початку реформи децентралізації Хотинська громада не потрапила до десятки громад, які першими об’єдналися на території Чернівецької області. На це були певні політичні моменти. Але вже в 2018 році відбулося наше перше об’єднання, а два роки тому Хотинська громада завершила повноцінне формування.

Сьогодні це місто Хотин, яке водночас є адміністративним центром, та десять сільських населених пунктів. Загальна чисельність населення сягає приблизно 19 тисяч людей. Ми межуємо з двома областями та є першою громадою зі сторони Хмельницької та Тернопільської областей.

Наша родзинка – це Хотинська фортеця, яка до пандемії коронавірусу та повномасштабної війни зустрічала сотні тисяч туристів щороку. Тож місто позиціонує себе як туристичне й намагається всіляко розвивати цей напрям. Принаймні, так було до 24 лютого. До того ж, на території громади немає великих промислових підприємств, а сама Хотинська ТГ розташована неподалік кордону з Європейським Союзом. Усі ці фактори допомагають нам розбудовувати комфортне містечко, у якому справді приємно жити.

Громада з негласною яблуневою агломерацією

Водночас Хотинська громада, як і всі громади Чернівецької області, доволі специфічна. Ми не можемо похизуватися площею та значною кількістю великих земельних ділянок, а тому про розвиток сільського господарства не йдеться. Усі землі, що є на нашій території, перебувають у приватній власності. І ці паї складно назвати великими. Власне, це й формує специфіку нашого розвитку.

Кожне домогосподарство займається індивідуальним заробітком. З одного боку, цьому неабияк сприяє сам регіон, адже територія надзвичайно придатна для вирощування фруктів. У нас навіть створена негласна яблунева агломерація, оскільки природні умови в Хотинській громаді – одні з найкращих в Європі для вирощування фруктів. І приватні домогосподарства саме цим і займаються: вирощують абрикоси, яблука, сливи та черешню і продають врожай на переробку.

Але, з іншого боку, це практично ніяк не сприяє повноцінному розвитку громади. Адже малі фермери не є тими суб’єктами, які можуть у повній мірі сплачувати податки та формувати місцевий бюджет. Саме тому протягом останніх років ми активно працюємо над розвитком інвестиційного клімату.

Зокрема, ще до війни намагалися реформувати туристичну скадову. Наша фортеця – це дійсно магніт, який притягує туристів з усієї країни. Але мета громади – розширити туристичні маршрути, запрошуючи людей безпосередньо до міста. Ми активно працювали над цим напрямом, але вторгнення перекреслило всі плани.

Крім того, спільно з Програмою DOBRE ми напрацювали та затвердили власну Стратегію розвитку до 2027 року, підготували інвестиційні паспорти та розробили всі необхідні інформаційні матеріали. А два роки тому, в 2020-му, почали працювати над створенням індустріального парку. І якщо фортеця – це туристичний магніт Хотинської громади, то «Хотин Invest» мав стати економічним.

Від громади з фортецею – до велосипедної столиці

Власне, усі ті зусилля з економічного розвитку та розробки портфоліо громади дали свій результат цьогоріч. Після вторгнення російських військ ми оперативно включилися в державну програму релокації бізнесу, створили інтернет-ресурси та організували окрему команду, яка займалася спілкуванням з підприємцями. Ми телефонували представникам бізнесу та пропонували громаду як місце, куди можна і варто переїжджати.

Тут важливо зазначити, що ми усвідомлювали власну неконкурентність. Адже, повторюсь, громада не є великою, а запити, що надходили від підприємців з умовних Харківщини та Донеччини, передбачали виділення від 5 до 20 тисяч квадратних метрів. А в нас ніколи в житті не було таких площ, цього просто не передбачала специфіка регіону.

А тому ми шукали альтернативні способи залучення підприємств й зрештою зробили ставку на створення умов для проживання бізнесу. Бо одна справа – просто перевезти свою компанію, зовсім інша – релокувати колектив. Навіть коли йдеться про переїзд 20 співробітників, на практиці це завжди 100-120 людей. Бо з кожною людиною, з кожним працівником переїжджає й вся його родина.

Відтак ми почали ремонтні роботи в незадіяних комунальних установах громади. І вже в квітні-травні мали дві готові будівлі, які пропонували релокованому бізнесу як бонус, якщо вони заходять на нашу територію. Хотинська громада надавала всі умови для проживання команди підприємства, повний соціальний пакет. А якщо бізнес обирав комунальну площу – надавали пів року «бонусного» періоду, аби люди могли стати на ноги.

Тобто робили все можливе, аби бізнес захотів евакуюватися саме до нас. І, мені здається, нам це вдалося. Від моменту запуску програми з релокації до нас перебралися шість підприємств. Ми залучили найбільший в країні завод із виробництва велосипедів – «Велотрейд». На одній із перших зустрічей я навіть жартував, що замість класичної асоціації з Хотинською фортецею настав час пов’язувати себе з велосипедною столицею України.

Більшість релокованих підприємств – з Харківщини

Кожне нове підприємство в громаді – це надзвичайно важливо для нас. Це та свіжа кров, що створює нові робочі місця та сприяє економічному розвитку. А кожне робоче місце – це щонайменше одна родина, яка матиме, що їсти. До того ж, ці сім’ї залишаються в громаді, діти переселенців починають відвідувати наші садки та школи, а дорослі користуються сервісами та послугами, над якими ми працювали всі попередні роки.

Більшість релокованих підприємств – це бізнеси з Харківської області. І вони не просто переїхали, а перереєстрували свої підприємства, а деякі й взагалі створили нові компанії з фокусом на експорт. Вони розглядають Хотин як місце постійної роботи, навіть після перемоги України. По-перше, звідси їм легше виходити на європейський ринок. А по-друге, за словами самих харків’ян, навіть після війни кордон з Росією нікуди не зникне, а отже, загроза залишатиметься.

Створили бізнес-хаб, аби підприємці мали власний простір

Війна диктує нам нові правила та створює нові умови, на які необхідно оперативно реагувати. Це сьогодні ми вже розуміємося, як все відбувається, які процеси потребують особливої уваги. А в перші тижні великої війни в апараті міської ради ніхто й вимовити не міг це слово – релокація. Було мало розуміння, що це, як варто діяти.

Ми донині зустрічаємося з новими викликами, відповідей на яких немає в книжках та умовних інструкціях. Це те, з чим громада має впоратися самостійно, щодня вирішуючи якісь запити та проблеми. Так само і з бізнесом: після переїзду підприємці, які заробляли вдома мільйони, стикаються з банальними, базовими проблемами. Де зустрітися з партнерами, як кудись доїхати чи дійти, до якої школи віддати дитину. Це такі елементарні речі, які після релокації сприймаються зовсім інакше.

Тож ми намагаємося підтримати бізнес і в таких ситуаціях. З перших тижнів ми ані слова не казали підприємцям про якусь оренду, компенсацію чи щось подібне. Ні, наше ключове завдання – це врятувати бізнес та допомогти йому оговтатись від пережитого стресу.

І якщо ми можемо вирішити якийсь запит – це буде зроблено. Так у Хотинській громаді з’явився безкоштовний бізнес-хаб. Ми побачили, що підприємці потребують локації для переговорів, онлайн-зібрань чи підпису документів. Тобто звичайних офісних послуг. Відтак провели ремонт в одній з комунальних установ та облаштували там кабінети, велику залу засідань, встановили проєктори, підключили інтернет.

Читайте також: «Працюємо на перемогу». Як громада на Львівщині прийняла тисячі переселенців та допомагає воїнам ЗСУ

А після завершення пішли з цим до бізнесу й сказали: «Дивіться, у нас є ось такий простір, назвемо його бізнес-хаб, де можна прийти, обрати кабінет і повісити свою табличку. Це ваше місце – користуйтесь». І воно запрацювало! Підприємці отримали власні офіси, а журналісти, приїжджаючи до громади, щиро дивуються. Кажуть, раніше бачили подібне лише в американських фільмах.

Усе це ми робимо власними силами, без допомоги держави чи міжнародних партнерів. Я молодий, і команда підібрана така сама. Кожен працює на результат, і всі щиро радіють, коли нам вдається досягти успіху. Субота, неділя, війна – щодня на роботі. Серед нас немає людини, яка не була б залучена до спільної справи. Завдяки цьому і є результат.

Прийняли сім тисяч переселенців

Крім релокованих підприємств, ми також приймаємо українців з інших регіонів. Перші внутрішні переселенці прибули до нас вже на другий день повномасштабної війни – 25 лютого. На той час ми вже встигли запустити штаб реагування та підготуватися до прийому людей.

Що нам справді допомогло в цій ситуації – це оперативно створений електронний онлайн-реєстр. Доступ до нього мали всі населені пункти громади, і якщо кудись приїжджали переселенці, діловоди одразу їх реєстрували. Завдяки цьому ми бачили всю загальну інформацію: хто приїхав, у якому населеному пунктів зупинився, хто прихистив тощо.

А на другий-третій день приходили разом із поліцейськими громади та знайомилися з цими людьми. Тому жодних надзвичайних ситуацій з прийомом у нас не було. Це при тому, що загальна кількість переселенців, які прибули за час війни до Хотинської громади, більша за третину нашого населення – 7 тисяч людей. І три тисячі досі залишаються в громаді.

Ми проти продуктових наборів, натомість пропонуємо роботу

Мене дуже тішить, що для розселення переселенців ми не задіяли жоден комунальний заклад. Жодної школи, дитячого садка, як це робили інші громади. Адже розуміли: прийде навчальний рік, і ми будемо змушені знову кудись переселяти людей. Натомість усі розмістилися в приватних домогосподарствах.

Ми створили реєстр будинків, чиї власники готові поселити в себе людей. Також знайшли покинуті домівки, зв’язалися з господарями та отримали дозвіл на використання. Крім того, допомагали як переселенцям, так і тим, хто приймав їх у себе вдома. За потреби облаштовували будинки, привозили матраци, холодильники, створювали необхідні умови. Сьогодні 95% переселенців, які мешкають у громаді, живуть саме в приватних будинках. Завдяки цьому вдалося уникнути навантаження на громаду.

Один із наших принципів у роботі з переселенцями – відмова від продуктової допомоги. Тож коли до громади приїжджає якась волонтерська організація, я одразу кажу: «Не давайте жодних наборів». Адже це провокує небажання працювати й адаптуватися на новому місці. Людина може отримати кілька наборів від різних волонтерів, а потім ще й записатися на кілька грошових допомог від благодійних фондів. Навіщо тоді докладати зусиль, щось роботи й адаптуватися?

Натомість ми пропонуємо переселенцям роботу на релокованих підприємствах та в комунальних установах. І є чимала частина людей, які справді відповідально до цього ставляться. Вони вже бачать себе повноцінними жителями нашої громади: влаштувалися на роботу, облаштовують житло, віддали дітей до школи.

Маємо стати надійним тилом для розвитку економіки

Наразі я, як і вся наша громада, мрію, аби релокований бізнес розпочав будівництво в нашому індустріальному парку. Це першочергова задача, адже західні області України – це тил, який має бути зоною економічного розвитку та підтримувати економіку держави.

На сьогодні два з шести релокованих підприємств вже розробляють проєкти будівництва на території «Хотин Invest». І я надзвичайно цьому радію, адже саме це – інструмент, який сприятиме подальшому розвитку громади.

Ми всі чудово розуміємо, що і бізнес-хаб, і розміщення працівників релокованих бізнесів – це тимчасове. Згодом підприємці стануть на ноги й побудують нові офіси, а їхні працівники переїдуть до власних домівок. А робота в індустріальному парку лише сприятиме цьому. Тож це саме той вектор, над яким ми активно працюємо.