Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«На фізиці говоримо про Bayraktar». Історія вчителя-тероборонівця з Переяслава, який проводить уроки прямо на блокпосту

Опубліковано

Безпека дітей – пріоритет, але зупиняти освітній процес, там де не ведуться активні бойові дії, – це злочин щодо учнів. У цьому переконаний вчитель фізики та математики із Переяслава Андрій Бован. З перших днів повномасштабної війни він пішов облаштовувати блокпост і залишився там, долучившись до лав тероборони. 

І хоча контракт дозволяє йому призупинити викладання, зберігши при цьому заробітну плату, вчитель обрав інший шлях. Сьогодні він поєднує службу з дистанційними уроками та вмикається до школярів прямо на блокпосту. Андрій розповідає дітям про Bayraktar і Javelin та підтримує їхню віру в перемогу. 

Андрій Бован

Учитель фізики та математики у Переяславі

З початку повномасштабного вторгнення допомагав як волонтер. Нині член батальйону територіальної оборони

Головне в житті – родина та школа

Моє головне покликання у житті – це школа. Я працюю вчителем фізики та математики у Переяславі, що на сході Київської області. Викладаю для учнів 5-11 класів. Також захоплююся футболом і волейболом, їжджу на матчі клубу «Динамо». А ще люблю кінематограф. Подивитися хороший фільм, обговорити його зі знайомими – для мене це теж одне з хобі.

У мене є дружина Ніна та троє дітей: Євгенія, Наталія та Віталій. Вони є моєю першочерговою мотивацією до будь-яких вчинків. Я надзвичайно сильно люблю свою сім’ю. Для мене дуже важливо, щоб мої діти росли у дійсно незалежній демократичній країні.

Андрій Бован із родиною

Розуміння, що буде повномасштабна війна, прийшло, коли Путін оголосив про визнання «Л/ДНР». Але, якщо чесно, я не очікував, що вторгнення відбуватиметься по всій території України – з ракетними обстрілами та вбивством мирного населення. Я чомусь думав, що буде загострення бойових дій на сході. Але сталося не так.

Перевірку зошитів довелося відкласти – почалася війна

24 лютого я прокинувся десь о пʼятій ранку: потрібно було перевірити зошити учнів, які днем раніше писали контрольну. Хотів якомога швидше віддати дітям роботи й виставити оцінки. Планував за годинку перевірити й збиратися до школи. 

Сиджу на кухні, а телефон поставив на зарядку. І він все вібрує та дзижчить. Думаю: «Боже, та хто з самого рання може щось постити, поширювати?». Перевірив приблизно половину зошитів, та й, думаю, гляну, може, там щось важливе. Звісно, всі писали про початок війни. Зошити відклав – вже було не до того.

Андрій Бован проводить міський захід

Я був шокований. У голові лише одна думка: «Що робити?». Увімкнув новини, покликав дружину. Зі школи отримав повідомлення, що сьогодні навчання буде дистанційним.

Ми мешкаємо на околиці міста в пʼятиповерховому будинку. Неподалік від нас – військова частина. Влада у перші години сказала, що саме по таких обʼєктах стрілятимуть окупанти, і треба їхати якнайдалі від них. Тому вирішив відвезти дружину до батьків – за вісім кілометрів від нас.

Пітніємо на блокпостах заради наших дітей

У місцевій Facebook-групі я побачив допис активістів із закликом допомогти в облаштуванні блокпостів. Писали, що потрібні люди з лопатами та мішками. Я завіз родину до батьків, взяв лопату і поїхав на блокпост. З перших днів ми, власне, створювали фортифікаційні споруди. Потім обовʼязки вже змінилися.

У перші години на блокпості було багато приємних миттєвостей. Наприклад, коли ми вже були втомлені від безперервного насипання піску в мішки, до нас на велосипеді підʼїхала 17-річна дівчина. Вона мчала кілометр-півтора із термосом, аби напоїти нас гарячим чаєм. Аж гордість взяла за покоління, яке нині зростає. Такі відчуття багато вартують. Розумієш, заради кого ти тут пітнів.

Андрій Бован зі зброєю на блокпосту

На блокпості я перебуваю з першого дня повномасштабної війни. Приблизно через місяць нам сказали: хто бажає, має підписати контракт на вступ до лав тероборони. Я не вагався.

Зараз у нас відносно нескладні функції, оскільки, дякувати Богу, в Переяславі нині спокійно. Фактично ми займаємося перевіркою документів у тих, хто їде через блокпост. Дивимося, чи не перевозить авто заборонені предмети. Також розшукуємо диверсійні групи. Часто через блокпости утворюються затори. Якщо ми знаємо, що їде військова колона, то максимально розчищаємо дорогу, зганяючи всі автівки на узбіччя. Це ще одна наша функція.

Міг не викладати, бо платили й так

Після двох днів дистанційки МОН оголосило про вимушені шкільні канікули на два тижні, а потім дітям давали можливість вийти на навчання. Але на Київщині канікули продовжили ще на стільки ж. Увесь цей час я взагалі без вихідних ходив на блокпост. Людей на блокпості ставало дедалі більше, бо в Переяслав почали повертатися мешканці, які на деякий час виїхали до інших міст, дехто втратив роботу в інших містах, і тому повернувся Уже приблизно через місяць керівництво вирішило, що ми можемо приходити на блокпост позмінно, це рішення співпало з відновленням навчання в школі.

Мій контракт з теробороною, відповідно до закону про національний спротив, дозволяє мені взагалі не проводити шкільні заняття, при цьому зберігається середньомісячна зарплата. Але, як би пафосно це не звучало, робота вчителя – це, перш за все, покликання. 

Я вирішив, що буду проводити уроки, тому що мені важливе спілкування з учнями. Цим я знаходжу для себе ресурс для відновлення й одночасно підтримую дітей у непростий для всіх час. Я бачу, що нам є за кого боротися, є що втрачати, і через це ми будемо стояти до останнього. Тому для мене викладання і робота на блокпості по 12 годин не є тягарем.

Перший урок провів із блокпоста

Коли відновили навчання й мав відбутися перший урок, я якраз перебував на варті. Блокпост у нас доволі великий, тому й людей чимало. Я запитав у хлопців, чи можу відійти й провести заняття, дружня атмосфера на блокпосту лише підтвердила мої здогадки, і вони відповіли: «Без проблем». Тому прямо на тому ж місці я поставив ноутбук, поруч ­– зброю, і почав. 

Андрій Бован проводить уроки на блокпосту

Це був рекорд за відвідуваністю учнів, тому що їх ніколи не виходило стільки на онлайн-навчання. На мій урок ввімкнулися 26 із 27 учнів у класі. І це при тому, що зазвичай підʼєднуються 16-20 дітей. Серед них були й ті, хто виїхав за кордон. У чаті учні згодом написали, що того дня такої явки більше не було на жодному іншому уроці. Я для себе зрозумів, що, напевне, це чогось вартує.

На фізиці тепер говоримо про Bayraktar та Javelin

Звичайно, я не зловживаю уроками. Якщо вже прийшов на блокпост, то не маю тут займатися чим завгодно. Тому, якщо за розкладом у мене сьогодні шість уроків, то це не означає, що всі з них я зможу провести. Переважно це 2-3 заняття на добу. Та іноді це може бути і 6 уроків, але коротких – по 10 хвилин. Можу підʼєднатися по відеозвʼязку й просто розповісти дітям, які завдання їм треба виконувати, акцентувати на найголовнішому.

Андрій Бован проводить уроки на блокпосту

Коли я проводжу заняття з дому, то це вже повноцінні уроки. Паралельно готую для дітей цікаві тести на домашнє заняття, які стосуються, зокрема, і війни. Деякі завдання побудовані на мемах і стосуються, зокрема, Bayraktar та Javelin. Такі вікторини підіймають дітям настрій, їм це цікаво. Я отримую від них фідбек, як це було класно і як це додає їм впевненості, що все буде добре.

Школа – це не лише про знання, а й про спілкування

Мені подобається згуртованість педагогічного колективу, яку я бачу. У перший день, крім мене, ще один вчитель приїжджав допомагати на блокпост, інший був на декількох нічних чергуваннях. На блокпосту зустрівся зі своїм випускником. Коли я лише прийшов викладати, він був у 8 класі. Так само часто трапляється, що випускники попередніх років приїздять як волонтери. 

Колеги у школі активно плели сітки та передавали їх бійцям, інколи до плетіння сіток долучаються і діти з батьками. Працівники всіх шкіл були залучені до приготування обідів для тероборони. Вони мали свій графік – коли і який навчальний заклад готує. Усі ці обіди, приготовані у шкільній їдальні, захисникам розвозили активісти.

Учителі плетуть сітки для українських захисників у Переяславі

Дехто з дітей, які навчаються в школі,  активно долучились до збору коштів для ЗСУ, продаючи домашні квіти. Це лише декотрі з тих маленьких історій, які допомагають «вибудувати» перемогу.

Війна не має зупиняти навчання

Я вважаю, що на тлі війни не варто зупиняти освітній процес. Просто сказати, що це «не на часі», – було б злочинно щодо дітей. Адже школа – це не лише фізика, українська мова чи географія. Спілкування з учителями дає дітям розуміння картини світу.  Багато хто зрозумів важливість таких предметів як історія та мистецтво. Та й взагалі не завжди ж на уроках вчителі лише про шкільний матеріал говорять. Соціальна функція навчального закладу дуже важлива, особливо зараз.

Читайте також: У мене немає ніг, але є сили боротися. Історія 55-річного бійця з Закарпаття, який на протезах пішов захищати Україну

Наприклад, моя старша донька нині навчається у четвертому класі, рішення про скасування ДПА в 4 та 9 класах з’явилося через декілька тижнів від початку війни. Напевно, це правильно, бо нині складно забезпечити  безпеку, постійні повітряні тривоги, багато внутрішньо переміщених осіб, дехто за кордоном. Але їхня вчителька навіть на канікулах, щодня, включно з вихідними, організовує зустрічі під приводом узагальнення та систематизації знань за збірником підготовки до атестації. Під час цих занять діти не завжди й розвʼязують ті завдання, а буває просто грають в ігри. Я бачив, наскільки моїй доньці важливо раз на добу поспілкуватися з учителем. Якщо це потрібно їй, то, напевно, й багатьом іншим дітям в Україні.

Не опустимо руки, доки війна не закінчиться

Попри те, що ми перебуваємо на блокпосту по 12 годин на добу, день через день, втома не відчувається. Коли ми дивимося негативні новини, що окупанти роблять в Україні, сили звідкілясь беруться. Кожна така новина робить в організмі якийсь викид адреналіну, який переповнює люттю до загарбників. І ти розумієш, що не маєш права розслаблятися. Треба постійно бути в повній готовності, тому що за нами – наші родини, наші діти й наша земля.

Андрій Бован із колишнім учителем на блокпосту

Хочеться, щоб ми перемогли якнайшвидше. Але на це впливають дуже багато факторів. Я вірю, що війна закінчиться швидко. Але як фізик можу сказати, що все в житті відносне, і швидкість теж. «Швидко» кожен сприймає по-своєму.

Коментарі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі