Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Ми відчайдухи, у нас немає страху». Як це – бути волонтером в окупованій Новій Каховці

Опубліковано

Стефан Воронцов повернувся до України напередодні повномасштабного вторгнення. Хлопець навчається в Польщі, але вирішив навідатись до батьків. Війна застала його в Новій Каховці, й відтоді життя Стефана тісно пов’язане з рідним містом.

За 40 днів під окупацією він встиг організувати волонтерський штаб та заснувати організацію HUMANITY, яка забезпечувала мешканців Нової Каховки їжею та ліками. А ще вивозила містян з окупації.

Покидати Херсонщину хлопець вирішив після того, як місцева мешканка «злила» його росіянам. Так розпочався довгий шлях додому – через окупований Крим. На підконтрольній Україні території він продовжує дбати про рідне місто й запевняє: там чекають на ЗСУ.

Я був звичайним студентом польського вишу

До великої війни я жив студентським життям, навчався у Вроцлавському університеті на містобудівника: урбаністика, архітектура та містобудування. Також займався вивченням європейської культури. Часто порівнював країни Європи з Україною. 

реставрація будівлі в Новій Каховці

З 2019 року почав волонтерити у команді, яка займалася реставрацією Нової Каховки. Ми на професійному рівні оновлювали кам’яні вишиванки Довженка на будівлях. У нас є унікальна архітектура. 

Невдовзі створив культурний центр для молоді, куди запрошували різних спікерів та розмовляли на теми, які ніколи не піднімалися в місті: права людини, ЛГБТ тощо. 

Опівдні над Каховською ГЕС вже висів триколор. 

Я не вірив у повномасштабний наступ. Думав, що росіяни хочуть, аби українці були у напрузі, під психологічним тиском. Я був у Польщі, але 16 лютого вирішив на два тижні приїхати до батьків, зробити сюрприз. Думав: «Якщо війна не почнеться, а я у Новій Каховці – добре, почнеться, а я тут – теж добре». 

Стефан Воронцов - волонтер з міста Нова Каховка

24 лютого прокинувся о п’ятій ранку. Не розумів, чи то від сну, чи від феєрверку. Через декілька хвилин почув потужний вибух поруч із моїм будинком. Звук лунав від військової частини. Ми думали, що, можливо, то лише у нас і на Донбасі, але виявилося, що вибухи – по всій країні. О восьмій ранку росіяни були вже в Генічеську, що на півдні Херсонської області. А о 12:00 над Каховською ГЕС вже висів триколор. 

Та коли почалася повномасштабна війна, ми не могли просто приймати все, що відбувалося. Ми – херсонці – почали об’єднуватися. Спочатку це були лише чати, у яких ми «фільтрували» охочих приєднатись. У нас був свій метод: ми протягом хвилини говорили з людиною українською на локальні теми, а вже потім додавали. У цьому чаті ми ділилися інформацією про росіян: де вони перебувають, де розташовані блокпости, якась інша актуальна інформація по місту, наприклад, де й що можна купити. 

Розповідав про життя під окупацією в твіттері

Перші два тижні ніхто не виходив на вулицю. Усім було дуже страшно, ніхто не розумів, що відбувається. Були випадки, коли окупанти вбивали людей, бо вони просто не хотіли зупинятися на вулиці. Та з часом ми почали виходити, організували «штаб» в одному з підвалів. 

З першого дня війни також почалось наше волонтерство на інформаційному фронті. Для цього я використовую лише одну соціальну мережу – твіттер.  Запорука нашого успіху – у відвертості. Це дуже відчувається навіть по той бік екрану, коли ти витягуєш руку з підвалу, аби написати твіт. Люди розуміють, що ти перебуваєш в окупації і потребуєш допомоги. 

На початку було багато інформації про великі міста, які страждаються від обстрілів, а про маленькі – здебільшого мовчали. Зараз про Нову Каховку говорять значно більше. Якось мені вдалося записати повністю анонімне інтерв’ю: голосове повідомлення тривалістю 20 хвилин. Аби надіслати його, довелося на всю ніч залишати телефон на дереві. Зв’яку практично не було. 

Волонтер з Херсонщини

Я зробив ставку на твітер і не помилився. Там більш свідома та доросла аудиторія, більше можливостей вийти на медійних осіб.  У нас три дні не було зв’язку, після того я написав твіт: «Все добре, штаб працює. Слава Україні!» За добу меседж набрав понад дві тисячі ретвітів! Коли бачиш такий фідбек, розумієш, що ми не одні, нас не кинули.

На мене підписуються люди, які якось пов’язані з Новою Каховкою: навчались тут, мають родичів, яким не вдалося виїхати тощо. Ми з командою допомагали зв’язатися українцям зв’язатися з рідними. Фактично завдяки підписці на мене читачі не втрачають зв’язок з Новою Каховкою.

Ми працюємо як годинник: знаходимо навіть те, чого ні в кого немає

Я називаю себе співзасновником фонду HUMANITY. Як і всі з нашої команди. Бо є люди, без яких взагалі нічого не було б. Наприклад, ті, хто досі під окупацією. Є люди, які взагалі дали надію, що у нас все вийде. Але так, через мене все почалось, через мене все продовжується. Від чату до збору коштів. Усі збори проходили через мене. Зараз ми створили спільну банку з Максом, який є одним зі співзасновників. Гроші йдуть на евакуацію, ліки та харчі. Крім того, у мене є власний рахунок, на який можна задонатити. Щоб все було прозоро, я веду таблицю витрат. 

Уся організація і популяризація фонду також проходить через мене. Раніше ми влаштовували «планірки», а тепер можемо навіть і не обговорювати деякі питання. Працюємо як годинник. Спочатку було важко, не знали, чи витримаємо це навантаження. Нам писали люди, які просили щось, чого у нас не було. Але ми все знаходили. 

Усе просто: тут наші знайомі, друзі, яких ми знаємо з дитинства, знаємо їхні слабкі і сильні сторони. Розуміємо, що волонтер може зробити, а що ні. Ти даєш йому завдання і довіряєш, бо він точно його виконає. У нас немає зарплатні, але волонтери, які в окупації, можуть забирати собі продукти. Їм це також потрібно.

волонтери привезли ліки Новій Каховці

Сьогодні у нас залишилося троє людей, які фасують та розвозять продукти, ще двоє – іноді допомагають. Ми намагаємося допомогти їм фінансово, адже люди пів року сидять без роботи. Платимо по 2-3 тисячі на місяць. Якщо ми не будемо цього робити – не буде мотивації. Людям потрібно щось їсти.

Читайте також: «Хочеш жити у вільній державі – борись за неї». Як 19-річна студентка Оксана Рубаняк стала кулеметницею 72 ОМБр

Ми допомагаємо локальним волонтерам. Це ті, які зараз працюють в селах. Надаємо їм кошти, закуповуємо продукти. Їм теж потрібна допомога. Якщо ми скидаємо 10 тисяч гривень на тиждень, то цього достатньо. Але якщо ми скидаємо 50 тисяч – ці кошти витрачаються значно швидше, але й більше людей отримують допомогу. Ми постійно зростаємо в масштабі, але водночас ми не сонце, аби всім світити. У нас є якийсь ліміт, всі запити виконати неможоливо. 

Чим більше про нас відомо – тим більше до нас звертаються. 80% нашої команди виїхали, ми вже думали заморозити свою діяльність, але, на щастя, продовжуємо працювати. Наша місія – врятувати людей, допомогти пережити цю війну. 

На полицях магазинів – або російське, або крадене

Ми почали відчувати дефіцит вже на другий тиждень окупації. З магазинних полиць розібрали геть усе ще в перший день. З ліками було ще гірше. Залишилося лише дві чи три робочі аптеки, в яких можна знайти виключно російські ліки. Так само складно з м’ясом: усе домашнє господарство мешканці Нової Каховки продали ще в перші місяці великої війни. Те, що можна знайти на полицях, – це продукція з Криму або якісь залишки.

Щось подібне із крупами. Окупанти спочатку викрали їх та вивехли фурами в напрямку Криму. Там розфасували й знову привезли до нас – на продаж. Та якщо крупи відносно дешеві, то ковбаса може коштувати півтори тисячі гривень. Підприємці, які залишилися в місті, зрозуміли, що можуть відкрити магазин без документів, виїхати до Криму, закупитися, а потім продавати це все вдвічі дорожче.

гуманітарна допомога

Ми привозили гуманітарку з України (Стефан повідомив, що 27 липня окупанти видали «указ» про заборону ввезення з підконтрольних територій України продуктів харчування, ліків та одягу на територію тимчасово окупованої Херсонщини, – ред.). Завдяки цьому в Новій Каховці вдавалося подолати дефіцит, але так було не всюди. У селах – катастрофа. Люди просто сидять без їжі та зв’язку.

Люди з міста повиїжджали, бо у них є можливість. Ми організовуємо безкоштовну евакуацію й місцеві про це знають. А люди з сіл сидять без українського зв’язку, інтернету також немає. Вони дізнаються, що відбувається, від людей, які раз на тиждень приїздять, привозять продукцію. Мені складно навіть уявити, що відчувають ці люди, коли приїжджає автівка з гуманітаркою. Уявіть, вони протягом місяця сиділи без харчів, а тут це все доставляють безкоштовно. Звісно, багато людей виїхали, але чимало й залишилося. З тими, у кого є зв’язок, ми спілкуємося, запитуємо, що їм потрібно, намагаємось це якось дістати. 

Найскладніший запит – вивезти з-під обстрілів вагітну

У нас є лише один великий автобус для евакуації. А один автобус для цілої Нової Каховки – це дуже мало. Адже в списках охочих виїхати на підконтрольну Україні територію – понад 20 тисяч людей. Але є й інша проблема – росіяни розпочали полювання на наших волонтерів-водіїв. До чотирьох водіїв вдерлися в квартири, одну жінку знайшли, а одну викрали. Ми не маємо з нею зв’язку. 

Окупанти думають, що ми прикриваємося волонтерством, а водії їздять по області, збирають інформацію і передають її спецслужбам. Ми перестали показувати свій транспорт. Перестали світити водіїв. Наприклад: їде 10 автобусів, а росіяни не знають, який із них – наш. 

штаб волонтерів в Новій Каховці

У нас був випадок, коли з Нової Каховки обстрілювали правий берег Херсонщини – село Козацьке. Нам написали серед ночі, що там зараз народжує жінка і її потрібно доправити до міста. Ми не знали, що робити, не могли заснути, але й проігнорувати – теж не могли.

Тому зателефонували місцевому священнику, яким мав перепустку через ГЕС. Під час комендантської години чоловік проїхав усі блокпости, міст, домовився з росіянами, що через пів години повернеться. Йому вдалося привезти вагітну жінку до пологового відділення. На щастя, усі вижили.

Які ще партизани? Колаборанти вмирають «випадково»

Люди чекають на ЗСУ. Шостого березня був найбільший мітинг в історії Нової Каховки, вийшло приблизно 10% міста. Тоді росіянам чітко дали зрозуміти, що їх тут не чекають. Мітинги були щотижня, поки росіяни дозволяли це робити. Але сьогодні якщо вийдеш – тебе пов’яжуть. До того ж, людей вже практично немає, 80% міста виїхало, а ті, хто залишився, – вони не бовдури… Краще вже партизанити. Це безпечніше. 

Зрадників, які почали переходити на бік окупантів, почали вносити у спеціальні бази. Бо зрадників ніхто не любить. У перший місяць війни вони думали, що Україна вже ніколи не повернеться, а тому можна диктувати свої правила. Зараз вони думають інакше. Деякі взагалі втекли. Вони розуміють, що ЗСУ близько, а російське ППО не допомагає. 

Читайте також: Рятуємо українців від російських снарядів. Як «БАЗА UA» евакуює тисячі людей з прифронтових територій

Окупанти намагаються влити нереальні кошти, аби якось підкупити людей. Наприклад, у нас є будівельний завод, адміністрація якого – колаборанти. Сьогодні вони будують укріплення для російських блокопостів, але знайти працівників не можуть. Люди не хочуть працювати там, де пахне зрадою.

Думаю, ми виграємо інформаційну війну, бо ми не даємо забути про Херсонщину. Багато людей, які перебувають під окупацією, вже зневірилися. Частково – через обіцянки звільнити територію за місяць. Насправді це лише шкодить. Я розумію, що це необхідно, аби зневірити росіян, але люди, які перебувають в окупації, не бачать підтримки, що лунає з наших телевізорів.

волонтерський штаб у Новій Каховці

Херсонщина – це Україна. Я не перестану це казати, та й люди самі це розуміють. У нас прокинувся потужний партизанський рух. Те, що відбувається зараз в регіоні, – це щось нереальне. Щотижня вмирають колаборанти: «випадково» підриваються, отруюються, натрапляють на кулі. Звісно, теж «випадково».

Ми знайомі з деякими партизанами, але мене трохи обмежили в інформації. Не через те, що я комусь розкажу, а через те, що «ми своєю справою займаємось, а ти своєю. На те ми і партизани, щоб про нас ніхто не знав». Рух великий, у кожному місті їх шукають, але не можуть знайти. Кожен мешканець міста – це партизан. У тебе є очі, у тебе є зв’язок, щось побачив – передав інформацію. Росіянам нема, де сховатися на нашій землі.

Місцева мешканка «здала» мене росіянам

Я виїхав не через те, що мені набридло жити в окупації. Я пробув у захопленій Новій Каховці 40 днів, а виїхав, оскільки мене почали переслідувати. Згодом дізнався, що мене просто «здали» росіянам. У мережі я писав, що вже давно виїхав і перебуваю в безпеці. Та коли в області зникав зв’язок, він зникав і в мене. І люди такі: «Так, чому це в тебе теж зник?».

Мене здала одна проросійська жінка, яка зараз керує лікарнями в місті. Вона прийшла до центру видачі гуманітарки і почала цікавитися, хто я такий, звідки, де беру гроші і як це вдається. Потім приїхала ще раз – вже з купою людей, щось шукали. 

Стефан у Новій Каховці

Нам з другом вдалося виїхати через Крим. Два тижні намагалися виїхати через Кривий Ріг чи Херсон, але ми не хотіли світитися на блокпостах. Був варіант покинути окуповану територію в автобусі з гуманітаркою, але не вийшло. Залишався лише один варіант – окупований півострів.

Це була не найкраща ідея, бо це ФСБ, фільтрація, допити. Був шанс, що я перебуваю в їхніх в списках. Були чутки, і потім це підтвердилось, що викрадали людей: ти заїжджаєш на територію Криму, в тебе забирають паспорт, документи, і ти зникаєш. 

У Криму мені ставили провокативні питання: «Як ти ставишся до нацистів, до війни?». А коли знайшли в листуваннях слово «волонтер» – я автоматично став «підозрілим». Окупанти намагалися змусити мене щось ляпнути, розговорити. Навіть почали відчувати, що я брешу. Але мені пощастило.

Розповідаю світовим медіа про опір українців

Я взяв на себе роль працювати зі ЗМІ, тож коли виїхав почав активно давати інтерв’ю. Мені це подобається, я впевнений у інформації, якою ділюсь. Я представляю населення міста і точно знаю, чого потребують люди. Вже спілкувався із журналістами з Німеччини, Норвегії, Франції та Японії. Коли я сказав, що у нас розвинений партизанський рух, вони були вражені цим. 

Інформація у медіа – це прозорість нашої роботи. На мене підписуються, щоб побачити: не все так погано. Завдяки підтримці читачів ми закриваємо збір за годину-дві. Наприклад, якось за дві години ми назбирали 30 тисяч гривень і нагодували 130 сімей. У нас є вся звітність, ми працюємо прозоро попри ризики в окупації. Та й росіяни знають про нас, періодично зупиняють наших хлопців. Але й вони готові до будь-яких сценаріїв. У нас немає страху. Ми відчайдухи.

Стефан з Нової Каховки

Ми перетворилися на людей з підручників історії

Війна почалася – війна закінчиться. Головне – не здаватися. Я не хочу опускати руки й не хочу, аби здавалися інші. Я не пробачу собі, якщо через місяць ми завершимо свою діяльність. Мене мотивує боротьба нашого народу, який століттями б’ється за Україну. 

Ми стали тими людьми з картинок, яких раніше бачили лише в книжках з історії. Тільки в козаків були шаблі, а зараз – автомати та телефони. У нас є чудова можливість подолати імперію, з якою ми боролися сотні років. 

Хочу жити в Україні й відновлювати рідне місто

Після перемоги я продовжу навчання у Польщі. Але спочатку хочу повернутися на кілька тижнів до Нової Каховки, політати дроном, поволонтерити. Тоді вже буде зрозуміло, що робити далі. 

Буду продовжувати гнути свою лінію. Не буду лізти в політику, бо не хочу. Але готовий працювати з політиками, створювати якісь спільноти, організації, займатися благодійністю. 

Можливо, організація HUMANITY продовжить існування, адже з нею ми пройшли вогонь, воду і війну. А це вже щось. Жити за кордоном я не хочу. Так, я можу вчитися в іншій країні. Але виключно для того, аби використати ці знання на користь нашої країни. 

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі