Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
церква церква

Суспільство

Монах-блогер Падре Серж: як священник на Тернопільщині підкорив YouTube

Опубліковано

Тернопільський священник в олімпійці та джинсах проповідує на YouTube. Він збирає сотні тисяч лайків та нищить стереотипи про церкву. Білоруський монах-місіонер Сергій Гончаров ще 10 років тому переїхав в Україну. Він впевнений, віра має адаптуватися під сучасність. Саме тому завів YouTube-канал “Падре Серж”, де розповідає не тільки про Євангеліє, а підіймає теми, про які церква зазвичай не говорить. 

Чи можна займатись сексом до весілля, що сказано в Біблії про татуювання, куріння, алкоголь, чому люди дивляться порно та що спільного у церкви та McDonalds – це лише декілька з тем Падре Сержа, на які він розмірковує у своєму блозі. 

церква

Сергій Гончаров

Монах-редемпторист, священник. Служить у Монастирі Успіння Пресвятої Богородиці  у Тернополі. Під ніком Падре Серж випускає популярні у YouTube ролики на релігійну тематику.

Як з’явився Падре Серж

Ідея знімати священицький блог не є новою. Церква в різних країнах вже давно зайшла на YouTube. Я бачив, як просувають себе церкви в Польщі, наприклад, чи в Італії або США. Як вони в сучасному світі адаптували  християнську проповідь.  А у нас в Україні такий медійний ресурс як YouTube чомусь не досить добре використовувався. Ми трішки застрягли в способі церковного проповідування. Для того, щоб вийти до людей, треба навчитись говорити з ними  їхньою мовою. Треба промовити до людини словом буденним та звичайним. 

Так два роки тому я спробував записувати ролики. В той момент я вже переїхав в Україну і служив у Тернополі. Я давно захоплювався фото та відео, але мої роботи були скоріш для вузького кола осіб – для родини чи монастиря.

А коли я побачив, що влоги мають багато отців у сусідніх державах, це гарно сприймається людьми, вирішив теж спробувати. І вийшло. 

Теми для відео я беру від людей, з якими працюю як священник. Вони завжди чимось цікавляться. Якщо одне і те саме запитання я чую три-п’ять разів, я розумію, що воно є актуальним. Тоді я пробую відповісти на нього у блозі. 

Неосудливо про секс, наркотики і куріння

Велика когорта моїх тем – те, про що не заведено говорити в церкві. Це одвічні питання – татуювання, куріння, алкоголь, статевість. Я в досить не осудливий спосіб про це говорю, тому, думаю, людям і сподобалось. Наприклад, чіткої заборони на татуювання у Біблії немає, якщо вони не несуть злого умислу. Алкоголь вживати можна, якщо це не шкодить. Секс – це круто і здорово, але для одружених. Взагалі, я помітив, що тема  стосунків досить актуальна. У діректі мені часто ставлять запитання щодо відносин, непрощення та проблем у сім’ї. 

Взагалі, на YouTube у мене кілька рубрик. “Щиро про актуальне” – найпопулярніша з них і має найбільше переглядів. Це саме ті актуальні запитання, на які я намагаюсь дати відповідь. Хоча більше живого контакту з аудиторією у рубриці “Вставанок”. Ідея в тому, щоб благословити людину доброю думкою, про яку вона може протягом дня поміркувати. Я почав виставляти Вставанки о 7 ранку, щоб люди разом з ранковою кавою чи чаєм, вівсяночкою могли подивитись коротеньке відео і зарядитись позитивчиком. І оскільки у неділю ми у церкві читаємо Євангеліє, зявилась ще одна рубрика – “Недільна кава”, де ми говоримо про його історію. 

Шукав себе і пішов у монахи

Мені було 20 років, коли я вирішив йти до монастиря. Я не з греко-католицької родини, тому цю віру обрав свідомо. Це був мій пошук. У мене з’явилися запитання про сенс буття, я цікавився філософією. Коли я став християнином, то зрозумів, що жити як раніше вже не хочу. Дуже складно поєднати палку віру та звичайний спосіб життя з його брехнею, залежностями та не добрими стосунками. Я не відчував себе щасливим і хотів більшого.  І тоді приєднався до церкви та пішов у монахи.

Я білорус, який прожив у Мінську 20 років. Коли я прийшов до монастиря, то мене скерували до України, де я спочатку навчався, а потім став священником.

Країна, в якій я буду служити, не мала для мене великого значення. Але я навіть не думав, що це буде Україна. Я очікував, що поїду до Польщі або Словаччини. Але архімандрит Сергій Гаєк, очільник греко-католицької церкви Білорусі, сказав мені: “Ну, брат, дорогий, поїдеш в Україну”. Ось і все. 

Служу у церковному спецназі або хто такі редемптористи

Я монах-редемпторист. Якщо порівняти монашество з військовою справою, то це такий собі спецназ, який займається своєю місією. Ми промовляємо до людей, які немовби є християнами, але вже відійшли від віри. До них церква не змогла достукатись. 

Редемптористи –  дуже активні і прогресивні у питаннях проповіді. Ми завжди шукаємо, як нам проповідувати людям, щоб вони краще зрозуміли.

Це наша давня традиція, а походимо ми ще з ХVIII сторіччя. Вже тоді монахи возили з собою різні картинки, щоб пояснювати людям питання віри. Малювали якийсь гріх, який нападає на людину, щоб віряни могли собі це все уявляти. 

Читайте також: Перший онлайн-священник на Луганщині відпускає гріхи телефоном та сповідає через Facebook 

Редемптористи мають змінювати місце служіння кожні чотири роки. Це називається одна каденція. Але іноді трапляється так, що тебе змінюють частіше. Так було і в моєму випадку. За 10 років я вже встиг послужити і в Україні, і за кордоном. Я навчався в Україні, служив у Бельгії як диякон, був в українському Новояворівську на кордоні з Польщею, звідки я потрапив до Тернополя. У файному місті я змінив два місця і зараз служу в Монастирі Успіння Пресвятої Богородиці редемптористів. 

Все, що знав про Україну – це борщ, колядки та козаки

Перше моє враження від України – це здивування. Для мене ця країна була сформована пострадянською уявою і асоціювалась з борщем, колядками та козаками. Останні з радянського мультика, де вони грали у футбол. А коли я потрапив на Захід України, у Львів, це сильно відрізнялось від того, що я собі уявляв. Виявилось, це культурне європейське місто. 

Ще мене здивувало, як сильно і натурально люди  живуть у традиції, особливо у селах. Пісенні та культурні традиції українців – дивовижні. Я відчував кайф від того, як люди їх бережуть.  Мене настільки це захопило, що я навіть просив своїх співбратів-священників брати мене на поховання, бо цікаво було подивитись, як жіночки співають похоронні пісні. 

А ще я не знав, що в Україні всі спілкуються українською. Я думав, що буде як в Білорусі, коли люди здебільшого говорять російською і час від часу білоруською. А тут всі говорили українською – і діти, і бабці, і дорослі люди.

Оскільки я знаю білоруську, а мови подібні, то я розумів, що мені говорять. Але потрібно було подолати психологічний бар’єр. Він зламався буквально за два тижні, коли я почав як губка все поглинати. Говорити було найбільш дискомфортно, бо всі одразу розуміли, що я чужоземець. Та я працював над цим, навіть вивчав мову з викладачем. 

Про “зальотних” хейтерів та популярність 

Зараз у мене на YouTube 14 тисяч підписників. Велика кількість з них з України – зі Львова або Тернополя. Іноді навіть впізнають на вулицях. Знаєте, як у Львові буваю, то одразу відчуваю погляди та зустрічаюсь з людьми. Слідкують за моїм каналом і за кордоном – в Польщі, Сполучених Штатах та Білорусі. 

Не всім, звичайно, подобається те, що я роблю. Хейт приходить з різних боків. Є, як я їх називаю, “зальотні” коментатори, які в будь-якому випадку критикуватимуть все, що містить слова “церква” або “релігія”. Якщо зовсім щось образливе пишуть, то, на щастя, є кнопочка “Забанити”.  

YouTube-канал Падре Сержа вже налічує понад 14 тисяч підписників. Більшість з них з цікавістю слідкує за творчістю монаха, хоча є й хейтери.

Іноді виникають міжконфесійні суперечки з певними церковними колами. Але з такими приємно вести диспут. Бо вони, принаймні, знають як це робити. Вони спираються на свої аргументи, я висуваю свої. Так ще й з’являється новий контент. Наприклад, після відео “Чи існує секс у християн”, мусив ще пояснювати про монашество і те, чому монахи не одружуються. Це позитивні коментарі, хоч і трішки критиканські. 

А ще є такі люди, які прив’язані до традиційних речей. Церква для них має суворі канони. Їм образливо є те, що я записую відео без священицького одягу. Ще була якась критика з боку священнослужителів, але поза нашим громадженням. Мої ж настоятелі мене благословили на те, щоб я займався цією справою. 

У 2020 році взагалі багато хто вирішив проповідувати в інтернеті. Є серед них люди, які надихнулись і моєю діяльністю. Але я ніколи не ставив собі за мету стати популярним та мати багато підписників. Завданням було показати приклад. Агов, я білорус і маю займатись справами українськими? Ну, давайте, хлопці, робіть щось. І роблять. Думаю, ще багато скарбів закопано і церква скоро побачить нові таланти.

Життя монаха за лаштунками камери 

Чим займаються монахи? В монастирях закритого типу день поділяється на три частини  – по 8 годин на відпочинок, працю та молитву. Але в нашому випадку воно так не працює, бо є церква і розпорядок прив’язаний до служіння у ній. У нас є ранкова, обідня, вечірня молитва, літургія. Пози тим є робота з людьми. Сьогодні, наприклад, я тільки-но повернувся з похорону, потім піду до хворого, щоб його посповідати. В такий час багато людей не може прийти до церкви. Коли є вільна від роботи  хвилинка – знімаю відео.  Зараз я менше роликів почав випускати, бо церква і служіння займають багато часу. 

На один двохвилинний ролик потрібно витратити щонайменше дві години. Спочатку я прописую план. Мені треба зрозуміти, що я буду говорити, написати послідовність, якісь цитати. Однак, я не записую текст повністю  і не читаю з листка. Як на мене, це виглядає штучно.  

Якщо я записую у приміщенні, то розставляю світло, включаю мікрофон, направляю на себе камеру, 5-10 разів бігаю подивитись, чи вона нормально поставлена і потім починаю записувати.

Читайте також: “У нас п’ють чай, який збирають монашки”. Як працює єдина в Україні монастирська кав’ярня 

Я  займаюсь цим самостійно, нема кому пропильнувати весь процес, тому трапляється багато казусів. Наприклад, записав ролик на 20 хвилин, який треба змонтувати, а потім дивлюсь – звуку немає, є тільки відео. Взагалі, все залежить від теми і від настрою. Буває, що скажеш текст, і за 10 хвилин все  виходить ідеально, не треба нічого повторювати. А буває такий день, що ти знову і знову говориш, а  воно не йде. 

Молитви через Instagram

Нещодавно я освоїв не тільки коротенькі відео, а й спілкування через прямі трансляції в Instagram. Коли розпочинався карантин, я поїхав до США, щоб взяти участь в українських парафіях і розповісти про духовні науки напередодні Великодня. Відбувся локдаун і я на п’ять місяців застряг в Америці. Тоді я увійшов у служіння в інтернеті та щодня вів трансляції в Instagram для тих, хто хоче зі мною помолитись. Збиралось декілька сотень людей. Ми читали Писання, розмірковували над ними, говорили про актуальні питання. Там же у Штатах я почав активніше розвивати YouTube-канал, бо був на те час.

Читайте також: Вино родом з Біблії: як українці створюють сікеру та що це таке? 

Як ютубер я почуваюсь прекрасно. Instagram та Facebook – це те, що я веду як підтримку для Youtube. Для того, щоб взятись за них професійно, потрібно більше часу. Але наша спільнота редемптористів в Україні зараз хоче входити в медійний простір на різних платформах. Окрім мене є насправді дуже багато редемптористів, які просувають і просуватимуть контент на різних медійних площинах. Церква і співбрати заходитимуть в Tik Tok, Facebook, Instagram. Тож, чекайте. 

Коментарі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі