Суспільство
Монах-блогер Падре Серж: як священник на Тернопільщині підкорив YouTube
Тернопільський священник в олімпійці та джинсах проповідує на YouTube. Він збирає сотні тисяч лайків та нищить стереотипи про церкву. Білоруський монах-місіонер Сергій Гончаров ще 10 років тому переїхав в Україну. Він впевнений, віра має адаптуватися під сучасність. Саме тому завів YouTube-канал “Падре Серж”, де розповідає не тільки про Євангеліє, а підіймає теми, про які церква зазвичай не говорить.
Чи можна займатись сексом до весілля, що сказано в Біблії про татуювання, куріння, алкоголь, чому люди дивляться порно та що спільного у церкви та McDonalds – це лише декілька з тем Падре Сержа, на які він розмірковує у своєму блозі.
Сергій Гончаров
Монах-редемпторист, священник. Служить у Монастирі Успіння Пресвятої Богородиці у Тернополі. Під ніком Падре Серж випускає популярні у YouTube ролики на релігійну тематику.
Як з’явився Падре Серж
Ідея знімати священицький блог не є новою. Церква в різних країнах вже давно зайшла на YouTube. Я бачив, як просувають себе церкви в Польщі, наприклад, чи в Італії або США. Як вони в сучасному світі адаптували християнську проповідь. А у нас в Україні такий медійний ресурс як YouTube чомусь не досить добре використовувався. Ми трішки застрягли в способі церковного проповідування. Для того, щоб вийти до людей, треба навчитись говорити з ними їхньою мовою. Треба промовити до людини словом буденним та звичайним.
Так два роки тому я спробував записувати ролики. В той момент я вже переїхав в Україну і служив у Тернополі. Я давно захоплювався фото та відео, але мої роботи були скоріш для вузького кола осіб – для родини чи монастиря.
А коли я побачив, що влоги мають багато отців у сусідніх державах, це гарно сприймається людьми, вирішив теж спробувати. І вийшло.
Теми для відео я беру від людей, з якими працюю як священник. Вони завжди чимось цікавляться. Якщо одне і те саме запитання я чую три-п’ять разів, я розумію, що воно є актуальним. Тоді я пробую відповісти на нього у блозі.
Неосудливо про секс, наркотики і куріння
Велика когорта моїх тем – те, про що не заведено говорити в церкві. Це одвічні питання – татуювання, куріння, алкоголь, статевість. Я в досить не осудливий спосіб про це говорю, тому, думаю, людям і сподобалось. Наприклад, чіткої заборони на татуювання у Біблії немає, якщо вони не несуть злого умислу. Алкоголь вживати можна, якщо це не шкодить. Секс – це круто і здорово, але для одружених. Взагалі, я помітив, що тема стосунків досить актуальна. У діректі мені часто ставлять запитання щодо відносин, непрощення та проблем у сім’ї.
Взагалі, на YouTube у мене кілька рубрик. “Щиро про актуальне” – найпопулярніша з них і має найбільше переглядів. Це саме ті актуальні запитання, на які я намагаюсь дати відповідь. Хоча більше живого контакту з аудиторією у рубриці “Вставанок”. Ідея в тому, щоб благословити людину доброю думкою, про яку вона може протягом дня поміркувати. Я почав виставляти Вставанки о 7 ранку, щоб люди разом з ранковою кавою чи чаєм, вівсяночкою могли подивитись коротеньке відео і зарядитись позитивчиком. І оскільки у неділю ми у церкві читаємо Євангеліє, зявилась ще одна рубрика – “Недільна кава”, де ми говоримо про його історію.
Шукав себе і пішов у монахи
Мені було 20 років, коли я вирішив йти до монастиря. Я не з греко-католицької родини, тому цю віру обрав свідомо. Це був мій пошук. У мене з’явилися запитання про сенс буття, я цікавився філософією. Коли я став християнином, то зрозумів, що жити як раніше вже не хочу. Дуже складно поєднати палку віру та звичайний спосіб життя з його брехнею, залежностями та не добрими стосунками. Я не відчував себе щасливим і хотів більшого. І тоді приєднався до церкви та пішов у монахи.
Я білорус, який прожив у Мінську 20 років. Коли я прийшов до монастиря, то мене скерували до України, де я спочатку навчався, а потім став священником.
Країна, в якій я буду служити, не мала для мене великого значення. Але я навіть не думав, що це буде Україна. Я очікував, що поїду до Польщі або Словаччини. Але архімандрит Сергій Гаєк, очільник греко-католицької церкви Білорусі, сказав мені: “Ну, брат, дорогий, поїдеш в Україну”. Ось і все.
Служу у церковному спецназі або хто такі редемптористи
Я монах-редемпторист. Якщо порівняти монашество з військовою справою, то це такий собі спецназ, який займається своєю місією. Ми промовляємо до людей, які немовби є християнами, але вже відійшли від віри. До них церква не змогла достукатись.
Редемптористи – дуже активні і прогресивні у питаннях проповіді. Ми завжди шукаємо, як нам проповідувати людям, щоб вони краще зрозуміли.
Це наша давня традиція, а походимо ми ще з ХVIII сторіччя. Вже тоді монахи возили з собою різні картинки, щоб пояснювати людям питання віри. Малювали якийсь гріх, який нападає на людину, щоб віряни могли собі це все уявляти.
Читайте також: Перший онлайн-священник на Луганщині відпускає гріхи телефоном та сповідає через Facebook
Редемптористи мають змінювати місце служіння кожні чотири роки. Це називається одна каденція. Але іноді трапляється так, що тебе змінюють частіше. Так було і в моєму випадку. За 10 років я вже встиг послужити і в Україні, і за кордоном. Я навчався в Україні, служив у Бельгії як диякон, був в українському Новояворівську на кордоні з Польщею, звідки я потрапив до Тернополя. У файному місті я змінив два місця і зараз служу в Монастирі Успіння Пресвятої Богородиці редемптористів.
Все, що знав про Україну – це борщ, колядки та козаки
Перше моє враження від України – це здивування. Для мене ця країна була сформована пострадянською уявою і асоціювалась з борщем, колядками та козаками. Останні з радянського мультика, де вони грали у футбол. А коли я потрапив на Захід України, у Львів, це сильно відрізнялось від того, що я собі уявляв. Виявилось, це культурне європейське місто.
Ще мене здивувало, як сильно і натурально люди живуть у традиції, особливо у селах. Пісенні та культурні традиції українців – дивовижні. Я відчував кайф від того, як люди їх бережуть. Мене настільки це захопило, що я навіть просив своїх співбратів-священників брати мене на поховання, бо цікаво було подивитись, як жіночки співають похоронні пісні.
А ще я не знав, що в Україні всі спілкуються українською. Я думав, що буде як в Білорусі, коли люди здебільшого говорять російською і час від часу білоруською. А тут всі говорили українською – і діти, і бабці, і дорослі люди.
Оскільки я знаю білоруську, а мови подібні, то я розумів, що мені говорять. Але потрібно було подолати психологічний бар’єр. Він зламався буквально за два тижні, коли я почав як губка все поглинати. Говорити було найбільш дискомфортно, бо всі одразу розуміли, що я чужоземець. Та я працював над цим, навіть вивчав мову з викладачем.
Про “зальотних” хейтерів та популярність
Зараз у мене на YouTube 14 тисяч підписників. Велика кількість з них з України – зі Львова або Тернополя. Іноді навіть впізнають на вулицях. Знаєте, як у Львові буваю, то одразу відчуваю погляди та зустрічаюсь з людьми. Слідкують за моїм каналом і за кордоном – в Польщі, Сполучених Штатах та Білорусі.
Не всім, звичайно, подобається те, що я роблю. Хейт приходить з різних боків. Є, як я їх називаю, “зальотні” коментатори, які в будь-якому випадку критикуватимуть все, що містить слова “церква” або “релігія”. Якщо зовсім щось образливе пишуть, то, на щастя, є кнопочка “Забанити”.
Іноді виникають міжконфесійні суперечки з певними церковними колами. Але з такими приємно вести диспут. Бо вони, принаймні, знають як це робити. Вони спираються на свої аргументи, я висуваю свої. Так ще й з’являється новий контент. Наприклад, після відео “Чи існує секс у християн”, мусив ще пояснювати про монашество і те, чому монахи не одружуються. Це позитивні коментарі, хоч і трішки критиканські.
А ще є такі люди, які прив’язані до традиційних речей. Церква для них має суворі канони. Їм образливо є те, що я записую відео без священицького одягу. Ще була якась критика з боку священнослужителів, але поза нашим громадженням. Мої ж настоятелі мене благословили на те, щоб я займався цією справою.
У 2020 році взагалі багато хто вирішив проповідувати в інтернеті. Є серед них люди, які надихнулись і моєю діяльністю. Але я ніколи не ставив собі за мету стати популярним та мати багато підписників. Завданням було показати приклад. Агов, я білорус і маю займатись справами українськими? Ну, давайте, хлопці, робіть щось. І роблять. Думаю, ще багато скарбів закопано і церква скоро побачить нові таланти.
Життя монаха за лаштунками камери
Чим займаються монахи? В монастирях закритого типу день поділяється на три частини – по 8 годин на відпочинок, працю та молитву. Але в нашому випадку воно так не працює, бо є церква і розпорядок прив’язаний до служіння у ній. У нас є ранкова, обідня, вечірня молитва, літургія. Пози тим є робота з людьми. Сьогодні, наприклад, я тільки-но повернувся з похорону, потім піду до хворого, щоб його посповідати. В такий час багато людей не може прийти до церкви. Коли є вільна від роботи хвилинка – знімаю відео. Зараз я менше роликів почав випускати, бо церква і служіння займають багато часу.
На один двохвилинний ролик потрібно витратити щонайменше дві години. Спочатку я прописую план. Мені треба зрозуміти, що я буду говорити, написати послідовність, якісь цитати. Однак, я не записую текст повністю і не читаю з листка. Як на мене, це виглядає штучно.
Якщо я записую у приміщенні, то розставляю світло, включаю мікрофон, направляю на себе камеру, 5-10 разів бігаю подивитись, чи вона нормально поставлена і потім починаю записувати.
Читайте також: “У нас п’ють чай, який збирають монашки”. Як працює єдина в Україні монастирська кав’ярня
Я займаюсь цим самостійно, нема кому пропильнувати весь процес, тому трапляється багато казусів. Наприклад, записав ролик на 20 хвилин, який треба змонтувати, а потім дивлюсь – звуку немає, є тільки відео. Взагалі, все залежить від теми і від настрою. Буває, що скажеш текст, і за 10 хвилин все виходить ідеально, не треба нічого повторювати. А буває такий день, що ти знову і знову говориш, а воно не йде.
Молитви через Instagram
Нещодавно я освоїв не тільки коротенькі відео, а й спілкування через прямі трансляції в Instagram. Коли розпочинався карантин, я поїхав до США, щоб взяти участь в українських парафіях і розповісти про духовні науки напередодні Великодня. Відбувся локдаун і я на п’ять місяців застряг в Америці. Тоді я увійшов у служіння в інтернеті та щодня вів трансляції в Instagram для тих, хто хоче зі мною помолитись. Збиралось декілька сотень людей. Ми читали Писання, розмірковували над ними, говорили про актуальні питання. Там же у Штатах я почав активніше розвивати YouTube-канал, бо був на те час.
Читайте також: Вино родом з Біблії: як українці створюють сікеру та що це таке?
Як ютубер я почуваюсь прекрасно. Instagram та Facebook – це те, що я веду як підтримку для Youtube. Для того, щоб взятись за них професійно, потрібно більше часу. Але наша спільнота редемптористів в Україні зараз хоче входити в медійний простір на різних платформах. Окрім мене є насправді дуже багато редемптористів, які просувають і просуватимуть контент на різних медійних площинах. Церква і співбрати заходитимуть в Tik Tok, Facebook, Instagram. Тож, чекайте.
Суспільство
- Запорізької;
- Дніпропетровської;
- Донецької;
- Сумської;
- Херсонської.
Підтримка ВПО на Київщині
Коментарі
Суспільство
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Суспільство
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Коментарі