

Суспільство
Монах-блогер Падре Серж: як священник на Тернопільщині підкорив YouTube
Тернопільський священник в олімпійці та джинсах проповідує на YouTube. Він збирає сотні тисяч лайків та нищить стереотипи про церкву. Білоруський монах-місіонер Сергій Гончаров ще 10 років тому переїхав в Україну. Він впевнений, віра має адаптуватися під сучасність. Саме тому завів YouTube-канал “Падре Серж”, де розповідає не тільки про Євангеліє, а підіймає теми, про які церква зазвичай не говорить.
Чи можна займатись сексом до весілля, що сказано в Біблії про татуювання, куріння, алкоголь, чому люди дивляться порно та що спільного у церкви та McDonalds – це лише декілька з тем Падре Сержа, на які він розмірковує у своєму блозі.

Сергій Гончаров
Монах-редемпторист, священник. Служить у Монастирі Успіння Пресвятої Богородиці у Тернополі. Під ніком Падре Серж випускає популярні у YouTube ролики на релігійну тематику.
Як з’явився Падре Серж
Ідея знімати священицький блог не є новою. Церква в різних країнах вже давно зайшла на YouTube. Я бачив, як просувають себе церкви в Польщі, наприклад, чи в Італії або США. Як вони в сучасному світі адаптували християнську проповідь. А у нас в Україні такий медійний ресурс як YouTube чомусь не досить добре використовувався. Ми трішки застрягли в способі церковного проповідування. Для того, щоб вийти до людей, треба навчитись говорити з ними їхньою мовою. Треба промовити до людини словом буденним та звичайним.
Так два роки тому я спробував записувати ролики. В той момент я вже переїхав в Україну і служив у Тернополі. Я давно захоплювався фото та відео, але мої роботи були скоріш для вузького кола осіб – для родини чи монастиря.
А коли я побачив, що влоги мають багато отців у сусідніх державах, це гарно сприймається людьми, вирішив теж спробувати. І вийшло.
Теми для відео я беру від людей, з якими працюю як священник. Вони завжди чимось цікавляться. Якщо одне і те саме запитання я чую три-п’ять разів, я розумію, що воно є актуальним. Тоді я пробую відповісти на нього у блозі.
Неосудливо про секс, наркотики і куріння
Велика когорта моїх тем – те, про що не заведено говорити в церкві. Це одвічні питання – татуювання, куріння, алкоголь, статевість. Я в досить не осудливий спосіб про це говорю, тому, думаю, людям і сподобалось. Наприклад, чіткої заборони на татуювання у Біблії немає, якщо вони не несуть злого умислу. Алкоголь вживати можна, якщо це не шкодить. Секс – це круто і здорово, але для одружених. Взагалі, я помітив, що тема стосунків досить актуальна. У діректі мені часто ставлять запитання щодо відносин, непрощення та проблем у сім’ї.
Взагалі, на YouTube у мене кілька рубрик. “Щиро про актуальне” – найпопулярніша з них і має найбільше переглядів. Це саме ті актуальні запитання, на які я намагаюсь дати відповідь. Хоча більше живого контакту з аудиторією у рубриці “Вставанок”. Ідея в тому, щоб благословити людину доброю думкою, про яку вона може протягом дня поміркувати. Я почав виставляти Вставанки о 7 ранку, щоб люди разом з ранковою кавою чи чаєм, вівсяночкою могли подивитись коротеньке відео і зарядитись позитивчиком. І оскільки у неділю ми у церкві читаємо Євангеліє, зявилась ще одна рубрика – “Недільна кава”, де ми говоримо про його історію.
Шукав себе і пішов у монахи
Мені було 20 років, коли я вирішив йти до монастиря. Я не з греко-католицької родини, тому цю віру обрав свідомо. Це був мій пошук. У мене з’явилися запитання про сенс буття, я цікавився філософією. Коли я став християнином, то зрозумів, що жити як раніше вже не хочу. Дуже складно поєднати палку віру та звичайний спосіб життя з його брехнею, залежностями та не добрими стосунками. Я не відчував себе щасливим і хотів більшого. І тоді приєднався до церкви та пішов у монахи.
Я білорус, який прожив у Мінську 20 років. Коли я прийшов до монастиря, то мене скерували до України, де я спочатку навчався, а потім став священником.
Країна, в якій я буду служити, не мала для мене великого значення. Але я навіть не думав, що це буде Україна. Я очікував, що поїду до Польщі або Словаччини. Але архімандрит Сергій Гаєк, очільник греко-католицької церкви Білорусі, сказав мені: “Ну, брат, дорогий, поїдеш в Україну”. Ось і все.
Служу у церковному спецназі або хто такі редемптористи
Я монах-редемпторист. Якщо порівняти монашество з військовою справою, то це такий собі спецназ, який займається своєю місією. Ми промовляємо до людей, які немовби є християнами, але вже відійшли від віри. До них церква не змогла достукатись.
Редемптористи – дуже активні і прогресивні у питаннях проповіді. Ми завжди шукаємо, як нам проповідувати людям, щоб вони краще зрозуміли.
Це наша давня традиція, а походимо ми ще з ХVIII сторіччя. Вже тоді монахи возили з собою різні картинки, щоб пояснювати людям питання віри. Малювали якийсь гріх, який нападає на людину, щоб віряни могли собі це все уявляти.
Читайте також: Перший онлайн-священник на Луганщині відпускає гріхи телефоном та сповідає через Facebook
Редемптористи мають змінювати місце служіння кожні чотири роки. Це називається одна каденція. Але іноді трапляється так, що тебе змінюють частіше. Так було і в моєму випадку. За 10 років я вже встиг послужити і в Україні, і за кордоном. Я навчався в Україні, служив у Бельгії як диякон, був в українському Новояворівську на кордоні з Польщею, звідки я потрапив до Тернополя. У файному місті я змінив два місця і зараз служу в Монастирі Успіння Пресвятої Богородиці редемптористів.
Все, що знав про Україну – це борщ, колядки та козаки
Перше моє враження від України – це здивування. Для мене ця країна була сформована пострадянською уявою і асоціювалась з борщем, колядками та козаками. Останні з радянського мультика, де вони грали у футбол. А коли я потрапив на Захід України, у Львів, це сильно відрізнялось від того, що я собі уявляв. Виявилось, це культурне європейське місто.
Ще мене здивувало, як сильно і натурально люди живуть у традиції, особливо у селах. Пісенні та культурні традиції українців – дивовижні. Я відчував кайф від того, як люди їх бережуть. Мене настільки це захопило, що я навіть просив своїх співбратів-священників брати мене на поховання, бо цікаво було подивитись, як жіночки співають похоронні пісні.
А ще я не знав, що в Україні всі спілкуються українською. Я думав, що буде як в Білорусі, коли люди здебільшого говорять російською і час від часу білоруською. А тут всі говорили українською – і діти, і бабці, і дорослі люди.
Оскільки я знаю білоруську, а мови подібні, то я розумів, що мені говорять. Але потрібно було подолати психологічний бар’єр. Він зламався буквально за два тижні, коли я почав як губка все поглинати. Говорити було найбільш дискомфортно, бо всі одразу розуміли, що я чужоземець. Та я працював над цим, навіть вивчав мову з викладачем.
Про “зальотних” хейтерів та популярність
Зараз у мене на YouTube 14 тисяч підписників. Велика кількість з них з України – зі Львова або Тернополя. Іноді навіть впізнають на вулицях. Знаєте, як у Львові буваю, то одразу відчуваю погляди та зустрічаюсь з людьми. Слідкують за моїм каналом і за кордоном – в Польщі, Сполучених Штатах та Білорусі.
Не всім, звичайно, подобається те, що я роблю. Хейт приходить з різних боків. Є, як я їх називаю, “зальотні” коментатори, які в будь-якому випадку критикуватимуть все, що містить слова “церква” або “релігія”. Якщо зовсім щось образливе пишуть, то, на щастя, є кнопочка “Забанити”.

Іноді виникають міжконфесійні суперечки з певними церковними колами. Але з такими приємно вести диспут. Бо вони, принаймні, знають як це робити. Вони спираються на свої аргументи, я висуваю свої. Так ще й з’являється новий контент. Наприклад, після відео “Чи існує секс у християн”, мусив ще пояснювати про монашество і те, чому монахи не одружуються. Це позитивні коментарі, хоч і трішки критиканські.
А ще є такі люди, які прив’язані до традиційних речей. Церква для них має суворі канони. Їм образливо є те, що я записую відео без священицького одягу. Ще була якась критика з боку священнослужителів, але поза нашим громадженням. Мої ж настоятелі мене благословили на те, щоб я займався цією справою.
У 2020 році взагалі багато хто вирішив проповідувати в інтернеті. Є серед них люди, які надихнулись і моєю діяльністю. Але я ніколи не ставив собі за мету стати популярним та мати багато підписників. Завданням було показати приклад. Агов, я білорус і маю займатись справами українськими? Ну, давайте, хлопці, робіть щось. І роблять. Думаю, ще багато скарбів закопано і церква скоро побачить нові таланти.
Життя монаха за лаштунками камери
Чим займаються монахи? В монастирях закритого типу день поділяється на три частини – по 8 годин на відпочинок, працю та молитву. Але в нашому випадку воно так не працює, бо є церква і розпорядок прив’язаний до служіння у ній. У нас є ранкова, обідня, вечірня молитва, літургія. Пози тим є робота з людьми. Сьогодні, наприклад, я тільки-но повернувся з похорону, потім піду до хворого, щоб його посповідати. В такий час багато людей не може прийти до церкви. Коли є вільна від роботи хвилинка – знімаю відео. Зараз я менше роликів почав випускати, бо церква і служіння займають багато часу.
На один двохвилинний ролик потрібно витратити щонайменше дві години. Спочатку я прописую план. Мені треба зрозуміти, що я буду говорити, написати послідовність, якісь цитати. Однак, я не записую текст повністю і не читаю з листка. Як на мене, це виглядає штучно.
Якщо я записую у приміщенні, то розставляю світло, включаю мікрофон, направляю на себе камеру, 5-10 разів бігаю подивитись, чи вона нормально поставлена і потім починаю записувати.
Читайте також: “У нас п’ють чай, який збирають монашки”. Як працює єдина в Україні монастирська кав’ярня
Я займаюсь цим самостійно, нема кому пропильнувати весь процес, тому трапляється багато казусів. Наприклад, записав ролик на 20 хвилин, який треба змонтувати, а потім дивлюсь – звуку немає, є тільки відео. Взагалі, все залежить від теми і від настрою. Буває, що скажеш текст, і за 10 хвилин все виходить ідеально, не треба нічого повторювати. А буває такий день, що ти знову і знову говориш, а воно не йде.
Молитви через Instagram
Нещодавно я освоїв не тільки коротенькі відео, а й спілкування через прямі трансляції в Instagram. Коли розпочинався карантин, я поїхав до США, щоб взяти участь в українських парафіях і розповісти про духовні науки напередодні Великодня. Відбувся локдаун і я на п’ять місяців застряг в Америці. Тоді я увійшов у служіння в інтернеті та щодня вів трансляції в Instagram для тих, хто хоче зі мною помолитись. Збиралось декілька сотень людей. Ми читали Писання, розмірковували над ними, говорили про актуальні питання. Там же у Штатах я почав активніше розвивати YouTube-канал, бо був на те час.
Читайте також: Вино родом з Біблії: як українці створюють сікеру та що це таке?
Як ютубер я почуваюсь прекрасно. Instagram та Facebook – це те, що я веду як підтримку для Youtube. Для того, щоб взятись за них професійно, потрібно більше часу. Але наша спільнота редемптористів в Україні зараз хоче входити в медійний простір на різних платформах. Окрім мене є насправді дуже багато редемптористів, які просувають і просуватимуть контент на різних медійних площинах. Церква і співбрати заходитимуть в Tik Tok, Facebook, Instagram. Тож, чекайте.
Суспільство

Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.


Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.


До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.


З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.


На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.


У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.


До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.


Share:
Суспільство

28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
Суспільство

На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.


Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»