Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Місяць – і на місці руїн з’являється нове житло, або Як я створила компанію з виробництва модульних будинків

Опубліковано

«30-45 днів – і ті, хто втратив житло, можуть отримати нове», – розповідає Марія Шиян. До повномасштабного вторгнення вона мала успішний ритейловий бізнес та щасливе життя. Утім увесь минулий рік підприємиця присвятила зовсім іншій справі – будівництву модульних домівок для тих, хто втратив житло через війну.

Сьогодні її компанія Tera M займається виробництвом та встановленням будинків, а фінансові питання закривають міжнародні донори. Завдяки цьому проєкту вже 40 родин знову отримали дім – просто на місці того, який знищили окупанти. Про ініціативу, релокацію, рекордну швидкість будівництва та головні виклики Шиян розповіла команді ШоТам.

Марія Шиян

 керівниця компанії-виробника модульних будинків Tera M

«Не переймайся, я знаю, що робити, я про тебе подбаю»

До 24-го лютого 2022 року я займалася благодійністю й волонтерством, але доволі опосередковано. Не було такого, що мені доводилося не спати ночами, тягати коробки чи шукати пляшки для коктейлів Молотова. У мене було життя, власний бізнес та плани на майбутнє.

Усе це забрала росія о п’ятій ранку 24-го лютого. Тієї ночі мене розбудила моя адміністраторка. Вона родом з Донецька, 2014 року стала вимушеною переселенкою. Для неї все це відбувалося вже вдруге. Досі пам’ятаю її слова: «Машо, почалося. Але ти не переймайся, я знаю, що робити. Я це вже проходила, я про тебе подбаю»

Вона телефонувала мені з Києва, а я саме прямувала туди з Волині. Я їхала, дивилася на потік зустрічних машин і плакала. Що чекає на всіх нас далі? Здавалося, це все якась чудовищна помилка. Як це – прийшли окупанти й хочуть відібрати нашу землю? Та, на жаль, помилки не було. Була війна.

Київ перетворився на суцільний спротив

До Києва я дісталася швидко й відразу відчула, як місто перетворилося на суцільний організм. Усі метушилися, щось шукали, діставали абсолютно неможливі речі, пакували їжу, одяг, амуніцію, організовували водіїв і транспорт. Працювали усі. Звісно, я не могла залишатися осторонь. 

Ми з чоловіком вирішили попри все залишатися в Києві. Робити все можливе, аби допомогти вигнати ворога з нашої країни. І робота закипіла. Перші дні ніхто не спав і не їв. Пригадую, я могла розігріти їжу, залишити все у мікрохвильовці, піти вирішувати якісь нагальні питання, а повернутися лише за кілька годин, коли все вже охололо. І так по колу.

Ми облаштували невеличке приміщення-укриття й запрошували туди волонтерів. Комунікували з партнерами по бізнесу, які були на зв’язку 24/7. Організовували людей і транспорт, аби доставляти гуманітарні вантажі з кордону. За кілька днів ми набрали просто шалений темп. Відчувалося, що люди перетворилися на «таран», який стоїть на захисті своєї країни. 

Дім на заміну тому, який забрала війна

Десь наприкінці березня ми побували там, де пройшлася російська армія, залишивши після себе руїни та зруйновані доміки. Згодом це ви видовище змусило здригнутися кожного з нас. Власне, саме тоді й промайнула думка, що людям, які втратили домівки, потрібно десь жити. Бодай перший час, і бажано – в Україні.

Я зрозуміла, що тих, хто поїде за кордон, буде надзвичайно складно повернути додому. Поясню чому. Вони поїдуть, почнуть життя з нуля, їхні діти підуть у садочки та школи, вчитимуть мову, здобуватимуть освіту. А коли виростуть – навряд чи захочуть повертатися туди, звідки довелося рятуватися через війну. Та й дорослим буде складно вкотре починати все заново.

монтаж модульного будинку

Тому вже в квітні ми почали розробляти план, шукати проєкт модульного житла, який зможе задовольнити наші вимоги, а водночас – фінансування. І нам пощастило. Вже через місяць ми отримали кошти від міжнародних донорів, а в липні встановили перший модульний будиночок на місці зруйнованого окупантами житла.

Важливо встановлювати будинки саме на ділянках, які належать людям. Там, де колись – до приходу російської армії – був їхній дім. Адже там вже є комунікації, світло, а людина відчуває свою власність.

Це пані Ганна, яка втратила будинок під час активних бойових дій в Макарові. Того вечора уламок ракети влучив у будинок та застряг в підлозі. Незабаром будівля спалахнула, пожежа почала розходитись навколо.

Сьогодні пані Ганна разом із сином живуть у модульному будинку від Tera M. Його встановили на місці зруйнованої уламками ракет домівки.

Найнижча ціна за найвищу якість

З першим будиночком ми отримали безцінний досвід і побачили, як потрібно діяти. Та найважчим для нас і досі залишається необхідність переконувати донорів і благодійників у тому, що житло потрібне вже зараз, сьогодні, а не після перемоги України. На щастя, нам це вдається, і за час повномасштабного вторгнення ми забезпечили домівками 40 родин.

Наступний важливий момент – співвідношення ціни та якості. Ми мали максимально здешевити ціну за будівництво одного будинку, але при цьому не втратити якість, навпаки – щоразу її покращувати. Адже одна з умов організацій, які погоджуються фінансувати наш проєкт, – довговічність. 

Здебільшого прийнято вважати, що модульні будинки – це щось нетривале, тимчасове, але насправді ні. Якщо він правильно сконструйований і змонтований із дійсно якісних матеріалів, то в ньому можна жити щонайменше 30 років, якщо не всі 50. Тож відтоді, як встановили наш перший будинок, ми намагаємося збільшувати термін використання модульного житла, а водночас – пришвидшувати швидкість збірки. 

30-45 днів – і будинок готовий

Швидкозбірні модульні будиночки – це, можна сказати, конструктор для дорослих, який складається з модулів різного розміру. Їх можна переставляти, додавати чи прибирати, змінюючи під потреби майбутніх мешканців. Для зовнішнього оздоблення ми використовуємо сучасні поєднання дерева та металу, тому виглядають вони як щось «лофтове». 

Читайте також: Три доби – і можна жити. У Вінниці створюють будинки-лего, які можна зібрати за 72 години. ШоТам дізнався, як це можливо

Пари середнього віку вважають таке рішення стильним, а от люди третього віку – не завжди. Ми ж прагнемо, щоб ті, хто втратив житло, відчули себе знову вдома. Тому завжди звертаємо увагу на майбутніх власників і їхні вподобання щодо. Робимо усе можливе, щоб люди відчували себе дійсно комфортно й затишно. 

будівництво модульних домівок

Сьогодні нам вдалося налагодити процес виготовлення будинків до автоматизму. Навіть попри те, що наше виробництво встигло релокуватися з Києва на захід України. Чому переїхали? Для цього була низка причин. Серед них – дешевша оренда, нижча вартість роботи і менші відстані. Скажімо, якщо в Києві для доставлення деталі з одного кінця міста в інший потрібно було заплатити 2 тисячі гривень, то тут усі ці деталі розташовані у боксах, які часто розташовані поруч одне з одним. А це суттєво економить і час, і кошти. 

Завдяки цій оптимізації термін виробництва одного модульного будинку наразі коливається від 35 до 45 днів. Це надзвичайно швидкий показник, який водночас не дозволяє нам знижувати якість збірки чи монтажу. А один із останніх будиночків ми встановили всього за три з половиною тижні, перевершивши середній показник. Цей дім, до речі, розрахований для дітей з інвалідністю, а отже, облаштований спеціально під їхні потреби.

Отримати будинок може не кожен

Кошти на наші модульні будинки виділяють донори, а отже, саме донори й вирішують, для кого це житло монтується. Попри це зберігаються певні умови, які ніхто не може порушувати: домівку отримує родина, яка втратила попереднє житло через військові дії та не має альтернативного місця для проживання. Як, власне, і фінансової можливості відновити будинок власними силами. Але при цьому всі жителі наших модульних домівок прагнуть залишатися в Україні.

Завдяки цим критеріям ми впевнені, що сім’ї, які втратили все, нарешті отримають дах над головою. І їм не доведеться їхати за кордон в пошуках кращої долі. 

До того ж ми не віддаємо людям порожній будинок із «голими» стінами. Навпаки, робимо так, аби його власники одразу відчували підтримку та турботу. А тому під час передачі житла кожна модульна домівка наповнена всім необхідним: від сантехніки до рушників.

Допомагати варто вже, а не після перемоги

Так, ми вже подарували другий дім 40 родинам, але в порівнянні із загальною потребою – це дуже мало. Практично щодня я спілкуюсь з новими людьми, потенційними благодійниками. Пояснюю всі обставини й намагаюся переконати донорів у важливості цього проєкту.

Я знову й знову наголошую, що не варто чекати на закінчення війни. Працювати потрібно тут і зараз. Адже вже за 30-45 днів сім’я, яка втратила через війну фактично все, може отримати нове довговічне житло й можливість почати все заново. Сподіваюсь, нам вдасться забезпечити будинками якомога більше людей. Людей, які втратили дім через російську агресію.

монтаж модульних будинків

Суспільство

Подружжя відомих сироварів із Бердянська стали на захист України (ВІДЕО)

Опубліковано

Юрій та Альона Лубенські заснували у Бердянську сироварню на вогні, але після повномасштабного вторгнення росії та окупації були вимушені покинути сімейну справу й рідне місто.

Про це ШоТам розповіло в інстаграмі.

Рішення піти у військо

«Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми були, я б сказала, на самому піку. Ми добилися всього, чого хотіли в плані сироваріння. Ми приручили той вогонь, те молоко, і просто працювали, і жили своє найкраще життя», — поділилася засновниця сироварні Formaggio olive Альона Лубенська.

Спершу сировари займалися волонтерством, а згодом удвох вирішили долучитися до лав Сил оборони.

«Чекати якогось чуда, що “воно-от закінчиться, і все буде добре”, — вже ця надія з кожним днем ставала все меншою і меншою. Прийняв таке рішення і все. Якось треба ж це все зупиняти і брати участь», — розказав Юрій Лубенський.

Альона Лубенська рік евакуювала поранених із гарячих точок. Наразі вона повернулася додому до доньки, а Юрій і сьогодні продовжує службу в ЗСУ. Родина вірить, що одного дня вони повернуться до справи свого життя — сироваріння.

Читайте також: Євген Клопотенко започаткує власну кулінарну школу в Києві

Про сироварню подружжя

Свій заклад родина Лубенських збудували у Бердянську за п’ять років. Вони відреставрували стару будівлю, створили невеличких льох для дозрівання сиру, який згодом покращували.

Альона Лубенська говорить: «Покидати усе це було боляче, але жити під російським прапором сім’я не хотіла. Це було дуже складне рішення — це правда. Це просто розрив душі».

За роки своєї роботи сировари опанували багато технологій сироваріння та мали своїх шанувальників. Подружжя з України добре знали й поважали колеги з усього світу, зокрема в Іспанії, Франції, Нідерландах та Швейцарії.

Нагадаємо, що українські сировари привезли вісім нагород з найбільшого сирного конкурсу у світі.

Фото: інстаграм-акаунт Formaggio olive

Читати далі

Суспільство

Український бариста прочитав у Кембриджі лекцію про культуру кави в Україні

Опубліковано

Бариста та засновник проєкту для військових Coffee Care Вадим Грановський провів лекцію в Кембриджському університеті про українську культуру споживання кави.

Про це бариста повідомив на фейсбуці.

Як пройшла лекція

«Лекція і розмова про українську культуру та ідентичність стала духовною, інтелектуальною частиною. Матеріальним, тілесним досвідом стала дегустація авторського напою Flat Red»‚ — написав бариста.

Під час лекції Вадим Грановський цитував лондонську редакцію щоденника Павла Алепського «Подорож антіохійського патріарха Макарія». Автор цих записів відвідував Україну всередині 17 століття.

Також бариста розповідав про твір одного сирійського мандрівника, який став літературною пам’яткою, і про те, що цей щоденник опинився в Україні завдяки Агатангелу Кримському.

Читайте також: Американська кореспондентка отримала нагороду за воєнні репортажі з України

Вадим Грановський відзначає, що створена в Україні кава Flat Red, яка поєднує каву та гранат, чорне та червоне, змогла передати у Кембриджі український наратив. Він додав, що під час заходу кілька десятків студентів слухали лекцію, смакували каву, ставили питання та говорили про Україну.

Нагадаємо, що Євген Клопотенко започаткує власну кулінарну школу в Києві.

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Вадима Грановського

Читати далі

Суспільство

Американська кореспондентка отримала нагороду за воєнні репортажі з України

Опубліковано

Кореспондентка газети New York Post Кейтлін Дорнбос отримала нагороду Marie Colvin Award від Клубу журналісток Нью-Йорка. Визнання медійниця здобула, висвітлюючи війну в Україні. 

Про це повідомляє американське видання AOL.

Кореспондентка відвідала секретну воєнну базу, розповіла про те, як українці переобладнали зброю за мільярд доларів. У своїх репортажах Кейтлін наголошувала на затримці допомоги від Конгресу. Журналістка показувала війну, спілкуючись із військовими під час російських авіанальотів.

Кейтлін під час поїздки на Донбас

Читайте також: Ірена Карпа подарувала Далай-ламі прикрасу з літерою «Ї» (ФОТО)

«Я мала поїхати на місце подій, щоб показати нашим читачам у Нью-Йорку, що це боротьба за демократію, боротьба за вільний світ», — говорила Кейтлін у своїй промові на нагородженні.

Нагадуємо, що Ярослава Магучіх відкрила сезон 2025 року першим «золотом».

Фото: твітер Кейтлін Дорнбос

Читати далі