Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Колонки

Міфи про економіку. Чи дійсно підприємець живе за рахунок споживачів та працівників?

Опубліковано

Коли я запитую у підприємців, яка їхня роль в економіці, вони часто відповідають – створювати робочі місця та сплачувати податки. А у коментарях люди пишуть, що підприємці тільки й задирають ціни для споживачів та платять копійки найманим працівникам.

Виявляється, що роль підприємців не розуміє більшість людей, включно з самими підприємцями.

Отже, підприємець – це єдиний творець багатства, заможності та добробуту всіх без винятку людей.  Споживачів, працівників, чиновників та соціальних груп населення. І потрібно осягнути один простий факт – економіку рухають лише підприємці. Більше це немає кому робити.

Підприємець – це людина, яка комбінує фактори виробництва – капітал (засоби виробництва, сировину), природні ресурси та найману працю для створення потрібних людям продуктів. У свою чергу прибуток підприємця – це різниця між цінністю загальнодоступних ресурсів, які він використовує та цінністю продуктів для суспільства, які він створив.

Читайте також: Як хендмейд-виробникам почати свій шлях у міжнародному eCommerce? Покрокова інструкція

Тобто підприємництво – це створення додаткових цінностей у суспільстві. Чим більшим є прибуток підприємця, значить тим більше користі приніс він суспільству, яке її потребувало. 

Тому боротьба з надприбутками, контроль цін, регулювання діяльності та оподаткування підприємця гальмує створення цінностей та користі людям. 

Так, підприємець не свята людина і не має на меті збагачення людей, він мотивується лише власними інтересами. Але щоб отримати прибуток, він мусить створити робочі місця, перетворити менш цінні ресурси на більш цінні продукти. Результат його діяльності – не тільки власне збагачення, а й багатство всіх, хто контактує з ним – споживачів, працівників, інвесторів та контрагентів. 

Тож не потрібно боротися з підприємцями та заважати їм працювати, значно розумніше буде просто користуватися плодами їхньої праці.

Джерело.

Колонки

Як кропива врятувала Одещину від тотального зросійщення

Опубліковано

Звичайно, мовиться не про мітологію чи про отруйні властивості рослини (а хотілося б). Ідеться про мову, а саме про діялекти, що не дозволили московитам викорінити українську з одеських терен. 

То ж при чому все-таки кропива? Справа в тім, що в одеситів є власна назва для цієї жалкої рослини – «бджолиця». І є ще чимало цікавих, забарвлених одеським колоритом слів: «горгоші» – плечі, трохи зневажений «лапсердак» – незграбний піджак, «пшонка» – кукурудза, «синенькі» – баклажани, «тараконити» – базікати, «хвирса» – завірюха, «цибати» – стрибати, «цигея» – жвава дитина, «чумацький дощ» – дрібний дощ, «вилітитися»  – легенько одягнутись абощо. Ця лексика самобутня й оригінальна, вона відповідає фонетичним і морфологічним нормам української мови. Себто це ще один доказ, що Одещина живе українською. Живе тихо, адже все нав’язана московська мова була (і, на жаль, досі є) гучнішою.

Ви можете поставити цілком логічне питання: чому ж російська заглушила рідну мову одеситів? А відповідь достатньо проста і журлива: українськість мала в собі потенціял зруйнувати російську імперію, тому імперія знищувала будь-який прояв національної самобутности. московія діяла тотально і пожадливо, асимілюючи українців, призначаючи на керівні посади московитів разом з їхньою культурою. Тому аби отримати посаду, українці мусили переходити на московську і зменшити вжиток «малоросійської», забороненої більше 100 разів мови. Та поки українську витіснили з науки, літератури, урбаністичного розвитку, вона тихо переливалася добрим (инколи й не дуже) словом з-поміж народу, особливо в селах, куди не досягла «залізна рука города». І так села, насичені бджолицями, водянками (глечик для води), запридухами (горілка), гунками (плащ), хрустиками (вергун), вакарами (пастух), чапкуванням (сапанням) стали фортецею української мови.

Як суржик впливає на мову?

Як і в найміцнішій фортеці є свої діри, так і сільське населення не змогло втримати нашу мову в її первісному вигляді без московсього втручання. Нав’язаний «язик» вчепився реп’яхом у нашу мову, утворюючи суржик: відмінюючи українські слова за правилами російської, будуючи словосполучення всупереч українським історично-природним моделям, вживаючи слова в нехарактерній граматичній формі тощо. Суржик – це недуга мови, такий собі хворий зуб, на який не звертаємо уваги, аж доки не стане зовсім боляче й нестерпно. А коли біль (читати: суржик) буде перекривати всі радощі життя (мовні норми), тоді вже не так легко буде лікувати (мову). Щоби завчасно запобігти хворобі, треба знати симптоми:

  • надмірне вживання росіянізмів замість нормативних українських відповідників – даже (навіть), нє (ні), щас (зараз), навєрно (мабуть), імєнно (саме);
  • «українізовані» форми російських дієслів – уїхав (поїхав), щитав (вважав), включив (увімкнув);
  • порушення дієслівного керування – «вибачте мене», що від «извините (кого?) меня», правильно «вибачте (кому?) мені»;
  • «українізовані» форми російських числівників – первий, послєдній;
  • вживання прийменників і відмінків за російським зразком – по містам (замість містами), на польській мові (замість польською мовою);
  • вимова невиразного звуку [о] – «нага балить», «надворі сильний мароз»;  
  • деформовані слова та словосполучення: принімає, получає, спортився (хоча існують українські слова приймає, одержує, зіпсувався);
  • слова і вирази, кальковані з російської – міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, так як, бувший у користуванні, на протязі, повістка дня, під відкритим небом тощо.

Можна ще довго продовжувати цей список, але не псуймо собі настрій і перейдімо ліпше до вирішення проблеми.

Як побороти в собі мовну хворобу?

Насамперед пам’ятаймо, що, вживаючи суржик, ми не шануємо ні мови, ні себе. Адже чиста мова – це  ознака любови до себе та свого оточення. Ваше досконале мовлення формуватиме у вашій свідомості довершені думки, потім дії і зрештою життя. Удосконалюйте свій мовний смак, читаючи українську літературу та дивлячись фільми в якісному перекладі. Старайтеся практикувати літературну мову в кожній сфері життя: у побуті, на роботі, у соцмережах. Звичайно, миттєво позбутися від суржику неможливо, але головне вірити в себе, і результат буде вартий ваших зусиль. 

А поєднувати красиву українську мову із особливими діялектами вашого регіону – це давати потужну відсіч ворогу, який атакує нас не лише зовні, а й зсередини. Дослухаймося до поради активіста Романа Ратушного, який загинув, захищаючи Україну: «Випалюйте в собі всю російську субкультуру… Інакше це все випалить вас». Отож, випалюйте, обпікайте і жаліть бджолицею все нав’язане москвою і турбуйтеся про чистоту свого мовлення та мислення.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

Колонки

Торгівельна війна – це помилка

Опубліковано

Польські, угорські та словацькі чиновники ввели односторонню заборону на імпорт української аграрки. Наші почали погрожувати торговими бар’єрами у відповідь. Тепер з Польщі – нашого традиційного союзника – лунають заяви про можливе зниження загальної підтримки.

Питання, а навіщо це все?

Коли польські урядовці починають займатися протекціонізмом, то від цього в першу чергу страждає їхній народ. Адже що відбувається, коли вони обмежують імпорт агропродукції? Одиничні фермери виграють, але більшість поляків почнуть втрачати гроші, бо “захищений” від іноземної конкуренції бізнес завищить ціни. А ще цей бізнес стратить мотивацію розвиватися. Захист місцевих виробників від конкуренції завжди закінчується їхнім програшем, бо «тепла ванна» дестимулює розвиток продуктивності та зводить нанівець інновації.

Для нас ефект стане прямо протилежним. Так, для підприємців-експортерів це шкода, вирощували полякам зерно, кукурудзу або яблука, мали дохід, а тепер така халепа. Але підприємці – вони тому і підприємці, що вміють викручуватись в складних ситуаціях, пристосовуються та щось вигадують. Заробили менше, зробили висновки, відкоригували бізнес-процеси і поїхали далі! У перспективі наші агропідприємці вийдуть з цієї битви сильнішими. А що споживачі? Вони теж виграють, бо ціни стануть нижчими, а купівельна спроможність зросте.

На жаль, мало людей по обидва боки кордону розуміють як працює економіка. Через це політики обох країн керуються політичною доцільністю і тому втягуються в незрозумілу торгівельну війну з негативними наслідками для всіх сторін.

Які висновки та кроки маємо зробити ми?

По-перше, нам не можна воювати на всі фронти одночасно.

По-друге, від торгівельних воєн, які розв’язують чиновники, найбільшої шкоди зазнають громадяни їхньої власної країни. Тож не потрібно вестися на провокації та відповідати симетричними заборонами. Ба більше, нам потрібно знімати бар’єри на імпорт, знижувати мита та зменшувати навантаження на бізнес всередині країни, щоб компенсувати втрати, які понесла українська сторона від протекціонізму. Це одночасно зніме напругу у відносинах замість нікому не потрібної ескалації.

В жодному разі не можна повторювати хибні дії, через які страждатимуть українці. А зі шкодою для польських споживачів через дії їхніх політиків нехай розбираються вони самі.

Будь-яка перешкода торгівлі завдає шкоди всім учасникам вільного обміну. Проте більше страждає сторона, що “захищає” своїх підприємців від імпорту. Підприємців не треба захищати, їм головне не заваджати.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

Колонки

Чому Еритрея голосує «проти»? Ефіопське козацтво

Опубліковано

Після повномасштабного вторгнення московії українці неочікувано відкрили для себе невелику африканську країну — Еритрею. Вона разом із КНДР, Сирією та білоруссю голосувала в ООН проти резолюції, що визнає московію агресором і вимагає припинити війну. Якщо з іншими недокраїнами ситуація відносно зрозуміла, то до Еритреї постають питання. Тож, копнемо трошки історичного ґрунту, щоб розібратися у цих відносинах. 

Еритрея стала незалежною державою лише в 1993 році — унаслідок тривалої боротьби з Ефіопією.

Але до чого тут взагалі московія, і що вона робить в Африці? 

Річ у тім, що в московії та Ефіопії давні дипломатичні відносини, і почалися вони ще наприкінці ХІХ сторіччя, при чому доволі сумбурно. Жив колись московитський аферист-авантюрист Миколай Ашинов. Він постійно їздив імперією і просив гроші на казкові проєкти. Одним із них було проникнення до Ефіопії під виглядом православної місії і створення там московської колонії.

Зрештою він отримав добро від царя, й 10 грудня 1888 року з Одеси вийшов корабель, набитий попами й різного роду пройдисвітами, яких Ашинов видавав за «вільних козаків». 6 січня 1889 року вони висадилися на африканський берег у районі Таджурської затоки й на місці розваленої фортеці заснували колонію «Нова москва». Та вже через місяць французький флот знищив її, а переселенців відправили додому.

Такий фінал нікого не збентежив, навпаки, у тому ж 1889 році до Ефіопії прибуває нова експедиція. Цього разу вже зі справжніми кубанськими козаками на чолі з Віктором Машковим, якого прийняв ефіопський імператор Менелік II.

Тоді й було встановлено дипломатичні зв’язки між Ефіопією та московією

Водночас Італія офіційно визнає сусідню до Ефіопії Еритрею своєю колонією. Ця територія ще в 1869 році придбала італійська компанія «Rubattino» у місцевого султана, а в 1882 році передана у власність уряду Італії (наберіться трошки терпіння, скоро цей клаптик безплідної землі ще вистрілить).

Ефіопія приваблювала європейців насамперед своїми природними багатствами й вигідним географічним положенням, крім того, її населення сповідувало християнство. У 1889 році Італія підписує Уччальський договір про мир і співпрацю з Ефіопією в обмін на визнання за собою Еритреї. Проте одна обставина договору зробила його відомим і донині. Амхарською мовою стаття 17 звучала як: «Його Величність цар царів Ефіопії МОЖЕ вдаватися до послуг уряду Його Величності італійського короля у всіх справах з іншими державами та урядами». Але італійською мовою «може» перетворилося на «повинен».

Певний час ефіопський імператор намагався дипломатичним шляхом вирішити цю проблему, але йому це не вдалося, тому в 1893 році він розірвав Уччальський договір.

У 1895 році починається італо-ефіопська війна

Союзниця Ефіопії московія надсилає загони кубанських козаків під проводом осавула Миколая Леонтьева. Він проводять модернізацію армії і навчає її воювати за європейським зразком. Окрім цього Ефіопії допомагали Британія і Франція, які переслідували власні інтереси.

Уже в 1896 році Італія була вимушена підписати мирний договір, за яким визнала незалежність Ефіопії й виплатила їй контрибуції. Натомість обидві сторони погоджуються залишити Еритрею під владою Італії. Реваншистські настрої та самолюбство перемогли, і в 1935–1936 роках відбувається друга італо-ефіопська війна.

У результаті Ефіопія була повністю захоплена й об’єднана з Еритреєю та Сомалі в італійську колонію. У 1941 році Британія звільнила Ефіопію, але Еритрею залишила під своєю владою, доки в 50-тих роках на засіданнях ООН не підняла питання її майбутнього. Представники самої Еритреї просили надати їм незалежність, але Ефіопія наполягала на приєднанні цих територій до себе на правах автономії. Більшість учасників ООН підтримала другий варіант.

Так і з’явилася на світ Федерація Ефіопії та Еритреї

Однак уже в 1962 році автономія була скасована, після чого почалася громадянська війна. У період з 1975 по 1991 роки радянські війська відкрито допомагали Ефіопії.

Імовірно, коли ви прочитали це все, могли поставити запитання: навіщо це все Еритреї, та чому вона зараз підтримує колишнього ворога? Питання цілком влучне, адже за всіма законами логіки та здорового глузду Еритрея повинна була б, навпаки, підтримувати боротьбу України за свободу та незалежність, бо їм це до болю знайомо. 

На жаль, все доволі прозаїчно. Після проголошення незалежности влада в Еритреї опинилася в руках колишніх повстанців. Президентом став Ісаяс Афеверкі, який править і сьогодні (уже понад 40 років!), а організація «Народний фронт за демократію та справедливість» стала єдиною дозволеною партією.

Еритрея входить до антирейтингу всесвітнього індексу свободи преси та демократії у світі

У період своєї незалежності Еритрея в основному воювала зі своїми сусідами, а також підтримувала повстанців, які виступали проти урядів сусідніх країн. Дійшло до того, що в 2009 році Радбез ООН, ЄС та низка країн, у тому числі московія, наклали санкції на цю африканську країну за постачання зброї сомалійським повстанцям. І московія та Еритрея не довго були ворогами. Вони відновили свої відносини у 2018 році. Цьому сприяли санкції, накладені на московію після вторгнення в Україну в 2014 році, та підписання миру між Еритреєю та Ефіопією. Як ми бачимо, їхні відносини з того моменту лише теплішають.

Нині Еритрея входить до антирейтингу всесвітнього індексу свободи преси та демократії у світі. Так країна, котра поклала стільки сил та крові за свою незалежність, під проводом диктатора потрапила до справжньої економічної та соціальної прірви.

З 2004 року в Еритреї діє наказ уряду відкривати вогонь на ураження по всіх, хто намагається втекти з цього «раю на землі». Що ж, московія знайшла собі гідного союзника.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Суспільство19 години тому

Перетворили закинутий хутір на картинку з Pinterest: історія подружжя, яке зробило «дизайнерський ремонт» у сторічній хатині

Ще два роки тому це була просто закинута сторічна хатина на малолюдному хуторі, а зараз...

Суспільство3 дні тому

Медові свічки, український хамон і косівська кераміка: як працює магазин українських товарів у Івано-Франківську

У магазині українських товарів пахне квітами. По центру — стіл з уже весняною композицією: жовтенькі...

Суспільство5 днів тому

Режисер у 16. Підліток з Прикарпаття зняв фільм про українських добровольців

24 лютого 2024 року о 9:42 він заходить у кінотеатр «Люм’єр» в Івано-Франківську. Займає почесне...

Суспільство6 днів тому

На старті мала алергію та 100 доларів: історія про те, як розвинути виробництво косметики в карпатському селі

До 30 років Яна Кермощук вважала, що щаслива родина — це все, що їй потрібно....

РЕКЛАМА: