Суспільство
Метелики в голові. Як на Черкащині відроджують традиційні українські вінки
Вінки ще з давніх часів були необхідним дівочим аксесуаром. Їх створювали з паперових квітів, вовняних кульок, пір’я, навіть яскравих обгорток від цукерок – усього того, що було під рукою. А ще кожен регіон мав різні техніки виготовлення вінків. Черкащанки Олена Почтарьова та Олена Афанасенко втомились від нудної роботи та вирішили відтворювати автентичні вінки, які носили наречені 100 років тому. Майстрині подорожують селами у пошуках майстрів минулого, які створювали головні убори, бутоньєрки для молодих та для хлопців, яких проводжали в армію, уквітчували ікони.
Олена Почтарьова та Олена Афанасенко
Засновниці майстерні “Метелики в голові”, де виготовляють автентичні вінки.
Вінки з парафіну
Олена працює у видавництві і якось ми вирішили зробити книгу, яка була б присвячена традиційним українським прикрасам. І коли ми шукали всі елементи, то звернули увагу, що народного одягу є дуже багато, а от вінків майже не збереглося. І тоді ми подумали, а чому б самим не навчитись створювати традиційні вінки. Майстринь, які б могли передати свій досвід, майже не залишилось, тому ми їздили на різні майстер-класи, дивились відеоуроки, читали дослідження етнографів.
Наші вінки — це репліки прикрас, які носили дівчата Наддніпрянщини 100 років тому.
Здебільшого тут були поширені воскові вінки, які зроблені з парафіну (так називали білий віск). З паперу робили квіточки і листочки, які замочували у віск і тоді вони ставали більш скляними. Для виготовлення вінків використовували будь-що, що потрапляло під руку — і дроти, і золоті нитки, і шовкові стрічки, і скляні намистинки. Ми шукаємо такі самі автентичні елементи в антикварів чи дідусів, які продають якісь свої речі. У результаті виходять неймовірної краси головні убори, зовсім не схожі на китайські штучні вінки, які продаються на кожному базарі.
Ми зупинились на вінках саме середньої Наддніпрянщини, нашої рідної Черкащини, бо охопити все дуже складно. Прикраси могли відрізнятись навіть від села до села і один і той самий елемент міг виглядати зовсім по-іншому. Так, ми робимо вінки, які притаманні і для інших регіонів, але значно менше. Спершу хочеться дослідити історію рідного краю.
Читайте також: Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ
Кожний ваш вінок є ексклюзивним і єдиним у своєму роді. Чому ми робимо репліки, а не авторські роботи? Бо хочеться зберегти ту спадщину, яка вмирає. Тому ми проводимо майстер-класи. Коли почався карантин, то ми помітили, що багато людей шукають собі якесь заняття для душі. Тому вирішили записати відео, де показали як робити автентичні вінки, повністю описали всі процеси і елементи.
У різних регіонах – різні прикраси
Мода на вінки у наших предків з’явилась десь на початку 19 століття. Як я вже казала, ці прикраси навіть у різних селах могли відрізнятись одне від одного
Деякі вінки унікальні, яких немає більше ніде в Україні. Наприклад, вінок з Яснозір’я називався вінчальною горою. Його основою слугувала дівоча коса, у яку вплітали барвінок, паперові та воскові квіти, стрічки, квіти з дерев’яної стружки. А от у сусідньому селі вінок збирався як шапка, яка складалась з 5 кілець, до яких прикріплювались зібрані в гульку коси. Тому кожен район, село і область має різні головні убори.
Читайте також: Ґушка: як український бренд підкорив ліжниками Сінгапур
Для Полтавщини були характерні вінки з балабонами, а для Переяславщини — з золотими нитками і пір’ями. І останні стали такою візитівкою регіону. А вінницькі воскові вінки були внесені до нематеріальної культурної спадщини. Це невеличкі вінки з восковицями, для яких не використовувались яскраві кольори. Але все одно виглядає гарно та вишукано. Також у цей вінок додавали тендітні квіти і тоненькі закручені спіральки з паперу. Ні з чим не сплутаєш.
На цьому фото наречена з Полтавщини у гарусовому вінку, звитому з круглих кульок-помпонів, який вважається візитівкою весільного народного строю молодої з Полтавщини. Своїм розкішним виглядом і оздобленням вінки з вовняних кульок вирізняються від інших. У автентичного вінка є своя історія. Знайдений він у мешканки села Жовнино і датується кінцем ХІХ століття.
Вінок з вовняних кульок, прикріплених до основи у три ряди, доповнюють квіти з паперу та ниток, фольги, скляні намистини, пучки восковиць, пружинки з обмотаного папером дроту, а також пучечки з сухозлотиці. Аби образ нареченої відповідав тому, яким він був сто років тому, народний стрій ми доповнили комплексом прикрас з цього ж регіону.
Подорожуємо селами у пошуках майстринь
Дуже багато вінків не досліджено, дуже багато майстрів не досліджено. І від цього дуже сумно, адже це унікальна галузь народного мистецтва. І ми хочемо заповнити ці пробіли і зібрати історії майстринь. Тому їздимо по селах, шукаємо їх, спілкуємось і пишемо про них історії, щоб вони не загубилися у плині часу.
Деякі з майстринь, хоч їм уже 80 років, досі пам’ятають як робити вінки.
Ми спілкуємось з музейним працівниками і просимо надіслати хоча б фото вінка з певного села. А також шукаємо сільського голову чи вчителя історії — будь-кого, хто б зміг нам розповісти про майстринь села. А також на Фейсбук зараз є групи майже кожного містечка. То ми пишемо до них і просимо надіслати старі фото своїх бабусь. І так потроху збираємо інформацію. Якось нам пощастило і ми знайшли близьку подругу майстрині, яка колись робила вінки. Вона нам дуже багато розповіла про процес виробництва, способи квітчання та історії з життя.
Читайте також: Кинула роботу в Лондоні та створила бізнес в Україні. Історія Марії Бондарєвої
Якось бабця Соня розповіла нам, що коли у селі було весілля, то наречену готували заздалегідь. Тому вона могла ходити кілька днів у тому вінку. Поки всіх на свято запросила, поки весілля відгуляли, то вінок настільки натирав, що до голови не можна було місяць доторкнутись. Багато таких історій і ми радіємо, що ще маємо можливість поспілкуватись бабусями, які жили у ті часи.
Вінки для австралійок та європейок
Наші вінки ми презентуємо на виставках, а іноді робимо на замовлення. Люди не часто купують, бо ручна робота не дешева. Сам матеріал не дуже дорогий, але якщо брати час, який пішов на його виконання, то можна сказати, що він неоціненний. Коштує вінок від 2000 грн.
Нещодавно написала дівчина, що хоче головний убір, який був у королеви Вікторії. Саме вона і стала законодавицею моди на віночки, бо після її весілля багато дівчат почали копіювати, але з дешевших матеріалів. Таке замовлення ми будемо робити два тижні.
Також кілька разів у нас були замовлення з-за кордону. Наші віночки поїхали в Австралію та Європу.
А ще наш виріб якось представляли на міжнародному конкурсі “Mrs Globe”. Під час творчого конкурсу, в якому учасниці мають представити свої країни, українка Сніжана Шептицька була одягнена у полтавський народний стрій. Вінок для неї був виготовлений за мотивами автентичного вінка з Переяслава, з великих помпонів на два ряди, прикрашений автентичними скляними намистинами та павичевим пір’ям. Дуже гарний вийшов вінок, який у нас досі є і ми не готові з ним розлучатись. Наш проєкт не є комерційним і ми не ставимо за мету заробити кошти. Головне — зберегти традиції та передати їх наступним поколінням.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.
Про це повідомили в «Культурних силах».
Що обговорили на заході
Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.
На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:
«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” — це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».
Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.
«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.
Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:
«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих — герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим».
Презентація кліпу «Місто наречених»
На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).
«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.
Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:
«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс».
Довідка
«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:
- «Культурний десант»;
- «Книга на фронт»;
- «Фронтова студія»;
- «Оркестр 59» тощо.
«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото: «Культурні сили»
У Києві відкриють новий креативний простір MLYN design hub, присвячений сучасному українському дизайну. Відвідувати простір можна буде щодня та безплатно. Відкриття MLYN design hub запланували на квітень 2025 року.
Про це повідомили у команді простору.
Що буде в MLYN design hub
Простір працюватиме у стінах колишнього заводу «КиївМлин», у якого й запозичили частину назви. Головна мета проєкту — знайомити українців з якісними предметами інтер’єру, що виробили в Україні, та популяризувати їх.
Українські виробники та дизайнери зможуть представляти свої роботи у межах експозицій інтер’єрних предметів. Виставкова зала оновлюватиметься кожні три-чотири місяці.
«В MLYN design hub ми прагнемо зробити сучасний український дизайн більш помітним для широкої аудиторії. Тому відкрили цей простір — затишний, дружній, наповнений подіями, який щоденно дає можливості для розвитку і популяризації дизайну. Тут українські виробники і дизайнери можуть представити свої роботи на постійній основі, а відвідувачі — відкрити для себе якісні, естетично довершені предмети інтер’єру, створені в Україні», — зазначив засновник MLYN design hub Роман Михайлов.
Читайте також: «Довженко-Центр» запускає у шести містах кіноклуб
Перша експозиція
Першою виставкою у просторі стане експозиція під назвою «Зерно». Її створили під кураторством артдиректорки простору Ярослави України.
«Експозиція “Зерно” представить інсталяції різних інтер’єрних зон, скомпонованих з предметів українського виробництва. В ній ми переосмислимо традиції нашого дизайну в потоці сучасних тенденцій», — розповіла Ярослава Україна.
MLYN design hub працюватиме щодня, вхід для відвідувачів вільний. Експозиційна зона працюватиме з 10:00 до 19:00, а подієва зала прийматиме заходи до 23:00. Простір розташований за адресою вулиця Спаська, 36/31, на другому поверсі.
Раніше ми писали, що анонімний митець зі Львова зібрав понад мільйон гривень на військо за допомогою картин.
Фото: MLYN design hub
