Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.
Чому ми його робимо?
Це українці, які після початку повномасштабної війни потрапили під російську окупацію та були звільнені ЗСУ. Місцева влада, мешканці та волонтери діляться досвідом відновлення. Ці рішення жителі все ще окупованих міст та сіл можуть застосувати після звільнення, аби подолати наслідки окупації.
«Я мріяла про гарно облаштовані кабінети для кожного лікаря та простору актову залу, де ми проводитимемо різні заходи. Вже уявляла, як це буде чудово, але все перервалося через російський наступ», — каже директорка медичного центру в Ізюмі Юлія Вродзинська.
На початку повномасштабної війни ворожий обстріл градом зруйнував дах амбулаторії №1 центру первинної медико-санітарної допомоги в Ізюмі. Після цього почалася сильна пожежа — згоріло обладнання та ліки. В інших амбулаторіях цього закладу окупанти вкрали комп’ютери, вибили вікна та двері, пошкодили стіни.
Але менше ніж через місяць після деокупації Ізюма заклад відновив роботу — завдяки благодійникам медики допомагають людям в модульних амбулаторіях. А ще створили мобільні медичні бригади та відвідують мешканців віддалених сіл Ізюмської громади, аби кожен мав доступ до якісної медицини.
Під час окупації лікували людей словом
Директорка центру первинної медико-санітарної допомоги міста Ізюм Юлія Вродзинська розповідає, що до повномасштабної війни центр був дуже великим. Від нього працювали дві міські та кілька сільських амбулаторій. Заклад обслуговував майже 48 тисяч жителів Ізюмської громади, з яких 42 тисячі — жителі самого міста.
Юлія Вродзинська — директорка Ізюмського центру первинної медико-санітарної допомоги розповідає про його відновлення. Фото: ШоТам
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми продовжували роботу до 4 березня. Проте через постійні обстріли далі працювати вже не могли, тому зачинили всі амбулаторії. Людям в місті допомагала швидка медична допомога, а ще лікарі та медсестри, які не могли евакуюватися», — каже Юлія Вродзинська.
Росіяни зруйнували головне приміщення закладу — амбулаторію №1, яка була розташована в центрі міста в історичній будівлі. Окупанти влучили в приміщення градом, зруйнували дах і після цього почалася пожежа, через яку згоріли документи на обладнання.
Юлія Вродзинська показує приміщення головної амбулаторії, яку обстріляли окупанти. Фото: ШоТам
Юлія Вродзинська евакуювалася з рідними в березні і дуже раділа, коли кожен з працівників виходив на зв’язок. Для неї це означало, що вони змогли виїхати з окупації, адже в Ізюмі не було зв’язку та інтернету.
Під час окупації працювала амбулаторія №2, куди окупаційна влада примусово зігнала працівників, які залишилися в місті.
«Ми підтримували з працівниками телефонний зв’язок і вони часто скаржилися, що не мають медикаментів. Коли я питала, чим же лікують людей, то мені відповідали, що підтримують словом», — ділиться директорка закладу.
Модульна амбулаторія з сучасним обладнанням та ремонтом
Юлія Вродзинська каже, що заклад відновив роботу невдовзі після деокупації міста. ЗСУ звільнили Ізюм 10 вересня, а вже 1 жовтня медики приймали відвідувачів у приміщенні шкіро-венерологічного диспансеру. Щоправда, не всі працівники повернулися в місто — зі 120 людей зараз в медичному центрі працюють 68 фахівців. А ще Юлія Вродзинська ділиться, що з Ізюма виїхала половина жителів.
Модульна амбулаторія, яку встановили поряд з приміщенням головного корпусу медичного центру. Фото: ШоТам
А в липні минулого року завдяки Міністерству охорони здоров’я та Всесвітній організації охорони здоров’я поряд з головним зруйнованим корпусом відкрили модульну амбулаторію. Через два місяці модульне приміщення поставили в Кам’янці Ізюмської громади на місці зруйнованої амбулаторії.
Амбулаторія №1 Ізюмського медичного центру первинної допомоги до повномасштабної війни. Фото з соцмереж Юлії Вродзинської
Згодом відремонтували амбулаторію в селі Левківка, в якій окупанти зруйнували дах, стіни та вікна. Організація Save the Children допомогла з ремонтом, а благодійний фонд «Пацієнти України» відновили вікна в фельшердському пункті села Бабинка.
«Спочатку було дуже складно, бо не було тих умов, до яких звикли ми та люди. Проте за ці два роки завдяки підтримці благодійників, Міністерства охорони здоров’я та ВООЗ ми змогли майже відновити ті умови, які були раніше, принаймні на 90% — починаючи з приміщень до комунікації, електронних систем передачі даних», — каже Юлія Вродзинська.
«Я дуже вдячна всім цим благодійникам, які перейнялися нашою проблемою та допомогли з усім необхідним», — каже директорка медичного центру.
Особливо допомогли благодійники з Project HOPE Ukraine, які зробили ремонт та виділили сучасне обладнання.
«Після деокупації в місті ще довго не працювали аптеки, тому коли ми отримували ліки від благодійних організацій, то видавали їх людям безкоштовно. Насамперед, таблетки, які призначали для лікування сімейні лікарі. Ми облаштували кабінети, де видавали ці ліки, а люди були задоволені, що отримують допомогу», — каже Юлія Вродзинська.
Підйомник, який встановили в одній з амбулаторій після ремонту. Фото: ШоТам
Директорка закладу каже, що при ремонті враховували правила щодо доступності. В амбулаторії №2 встановили підйомник, аби люди на кріслах колісних чи милицях могли безперешкодно потрапити на прийом у свій корпус.
Доступ до медицини для жителів віддалених сіл
З початку 2023 року Ізюмський медичний центр створив виїзні мобільні медичні бригади, які відвідують жителів сіл у громаді. Автомобіль для виїздів наприкінці 2022 року виділило Товариство Червоного Хреста України, аби фахівці надавали людям безкоштовну медичну допомогу та ліки.
В села виїжджають педіатри та акушери-гінекологи. «Власний акушер в громаді — це дуже важливо для попередження онкологічних хвороб, планування сім’ї, освітньої роботи, консультування та ведення вагітності. А сімейні лікарі консультують з різних питань, з якими звертаються пацієнти», — каже Юлія Вродзинська.
Мобільна медична бригада приймає пацієнтів в одному з сіл Ізюмської громади. Фото: ШоТам
Олена Коломійцева працює в Ізюмській лікарні більше сімнадцяти років. Жінка прожила в окупації до 3 квітня, а потім з дітьми виїхала до Харкова. Тоді й дізналася про те, що окупанти зруйнували амбулаторію №1, де вона працювала. Про це Олені розповів її чоловік, який працює пожежником та гасив пожежу після обстрілу закладу.
Відразу ж після звільнення Ізюма повернулася на роботу, хоча фактично не було приміщення. «Ми не мали ні приміщення, ні обладнання, навіть паперу та ручки і не було де це придбати. Деякі речі приносили навіть пацієнти, згодом благодійники і так ми змогли відновити роботу», — каже Олена.
Олена Коломійцева консультує пацієнтку в одному з сіл Ізюмської громади. Фото: ШоТам
До пів сотні звернень від людей щодня
Крім Олени Коломійцевої, у мобільній медичній бригаді працюють дві медсестри та водій. Відвідують людей, які не можуть поїхати до лікарів у місто та привозять ліки. Олена ділиться, що найбільше до них звертаються літні люди з серцево-судинними захворюваннями, опорно-руховими та психологічними проблемами — депресією, тривожністю, порушенням сну.
Бригада відвідує чотири села і Ізюмській громаді. Каже, що до них в середньому звертаються 20-40 людей на день. Бригада виїжджає в села двічі на тиждень і відвідує кожне село двічі на місяць.
Одна з жительок віддаленого села Ізюмської громади проводить Олену після медичного огляду. Фото: ШоТам
«Ще не було такого, щоб ми приїхали на прийом і ніхто не подякував, що ми про них не забуваємо. Зараз доступ до медицини в селах для людей суттєво покращився. Ми привозимо їм ліки, можемо зробити електронні направлення, виписати рецепти — ми надаємо весь спектр допомоги, як і в місті», — каже Олена Коломійцева.
Занесення садиби до реєстру культурної спадщини означає, що її більше не можна зносити або замінювати сучасними житловими комплексами.
Активісти розповіли, що шлях до збереження будівлі був довгим і складним. Протягом трьох з половиною років небайдужі громадяни виходили на протести, перекривали рух транспорту, писали петиції, зверталися до прокуратури та навіть до президента України.
Ця безперервна боротьба завершилася перемогою – садибу було врятовано від знищення.
Організація «Цегла» нагадала, що влітку 2023 року активісти встановили меморіальну табличку на честь письменника Джона Стейнбека, який свого часу відвідував садибу Барбана. Окрім цього, над входом до будівлі було вивішено український та американський прапори.
Важливим етапом у цій боротьбі стало оприлюднення наказу Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, згідно з яким садибу Барбана офіційно внесено до Переліку об’єктів культурної спадщини Києва. Це рішення дозволить зберегти історичну будівлю для майбутніх поколінь.
Активіст Дмитро Перов розповів, що забудовник ще з 2021 року намагався знести садибу, аби побудувати на її місці новий житловий комплекс. Проте активісти не дали цього зробити. Для того, щоб захистити будівлю, довелося провести 23 акції протесту, організувати 6 громадських толок та залучити Раду національної безпеки і оборони.
Про садибу
Садиба Барбана, зведена у 1891 році, є зразком одноповерхового житла середнього класу кінця XIX століття з характерним цегляним декором. Хоча будівля була частково зруйнована у 2021 році, завдяки спільним зусиллям активістів її історичну цінність вдалося зберегти.
Ця перемога – черговий крок у боротьбі за збереження архітектурної спадщини Києва та нагадування про важливість активної громадської позиції.
Нагадаємо, що на Чернігівщині молодь відбудувала власний простір.
Локація марафону облаштована пандусами, адаптованими інформаційними вказівниками, місцями для дітей та тварин. Для учасників з порушенням слуху та зору передбачені альтернативні сигнали старту та жестова підтримка.
Учасники можуть обрати дистанції від 5 км до 42 км, а також забіги для дітей. Реєстрація здійснюється через застосунок RaceNext. Мета марафону — зробити біг доступним для кожного, без бар’єрів.
«Мрія не має бар’єрів», — каже співзасновниця «Нової пошти» Інна Поперешнюк.
Коментарі