Медреформа на Буковині: історія лікаря, який розчарувався

На південному заході України розмістився історичний центр Буковини — місто Чернівці. Саме там вже майже рік працює сімейний лікар Юрій Сотничук. Свого часу він зневірився в українській медицині, коли його колеги у державному медзакладі «заглядали у кишеню» пацієнтам.

Але коли почалася трансформація медичної системи, він в неї повірив і звільнився з роботи. Проживши місяць у Чернівцях Юрій першим у місті став лікарем-ФОП й відкрив свою приватну медичну практику. Що з цього вийшло — він поділився з нами.

Довідка. Перший етап медреформи розпочався 1 липня 2018 року. На цьому етапі змінили модель фінансування первинної (амбулаторної) ланки української медицини. Створена в часи реформи Національна служба здоров’я України оплачує надані медзакладом послуги за кількістю підписаних з пацієнтами декларацій. Тобто: є пацієнт — є гроші, нема пацієнта — нема грошей. Тариф на надання послуг первинної ланки медицини єдиний для всієї країни — близько 500 гривень на рік. А всі фінансові потреби медичного закладу — тепер у віданні місцевих рад. 

Що це дає? Пацієнт тепер може сам обирати медзаклад, в якому лікується. Набридли черги чи непрофесіоналізм лікаря — розриваєш контракт і підписуєш з іншим лікарем чи лікарнею. А лікарі зацікавлені в тому, аби надавати кращу якість своїх послуг, щоб утримати пацієнта. Також лікар має право працювати як ФОП, а не найманий працівник у держлікарні.

Я не бачив перспектив у державній медицині

На Малинщині я працював у міській, а згодом у сільській амбулаторіях. Я побачив, що в державній медицині не дуже хороші перспективи. Вся система дуже важко міняється. Можливо, це погано, але я не вірив в державну медицину. Не вірив, що вона зможе за моє покоління змінитися настільки, що я отримаю ту ж свободу, яку мали ФОП. Над тобою завжди хтось є і цей хтось не завжди думає так, як ти. Тоді важко розвиватися. У приватному секторі з цим легше.

Хоча там в мене була непогана зарплата, тому що я був завідувачем відділення, багатьма різними функціями займався і працював на півтори ставки. Та все ж та система, яка була, мене не влаштовувала. Це дало поштовх думати над кардинальними змінами свого життя. І коли почалася реформа і трансформація медицини, я почав замислюватися над тим, щоб відкрити свій кабінет.

Читайте також: Медреформа на Черкащині: як юрист відкрив приватний медцентр, який не бере коштів з пацієнтів

Сам я з Закарпаття, а моя дружина — з Коломиї, і тому ми думали зупинитися десь ближче до батьків. Так ми вибрали Чернівці, і от проживши там місяць, я відкрив свій кабінет.

Переїхав я туди, коли вже тривала медреформа й більшість пацієнтів вже «розібрали». Це маленьке місто, й тут був дільничий поділ, який ще й зараз грає певну роль, хоча цього вже давно не має бути. Далі були безсонні ночі, коли я думав, нащо воно мені треба, зміниться уряд і медреформу «прикриють». Так чи інакше, я все ж подав документи на реєстрацію ФОП.

Психологічно важко переступити через той поріг і відкрити свій кабінет. Стримує певний страх. Але я підійшов серйозно, складав свій бізнес-план і багато обдумував. Оскільки я працював з впровадженням трансформації реформи на Малинщині, то добре розумів, як це має працювати, що потрібно для кабінету, як «захопити» пацієнта. Тож цей крок був обдуманий.

Краща реклама в первинці — «сарафанне радіо» 

Потрібно було знайти хороше приміщення для оренди. Я взяв карту Чернівців і розграфив її на райони, де є поліклініки, щоб все ж було менше конкуренції. І от просто гуляючи вулицею з дружиною саме в одному з таких районів я знайшов приміщення, яке раніше було квартирою. Приміщення повністю мене влаштувало: з ремонтом, необхідною площею й умовами —  його готували для стоматології.

На початку до мене прийшло багато людей просто подивитися, який я зробив ремонт у квартирі, де раніше жив їхній родич, сусід, кум чи сват. Їм було цікаво, який тут тепер паркет, стіни, інтер’єр. Згодом прийшли люди, які ще взагалі не уклали декларації й очікували чогось нового. Їм хотілося «недержавної медицини» й іншого ставлення до себе. Вони хотіли, щоб лікар був постійно на зв’язку, якому можна написати в будь-який час.

Щоб знайти собі пацієнтів, я витратив багато коштів на різну рекламу, але це не принесло тої користі, якої я очікував. Клієнти з’являлися від так званого «сарафанного радіо», коли радили мене своїм знайомим. Також успішними були мої статті в газеті чи телепередачі, де я ділився порадами щодо лікування. У сімейній медицині, як я зрозумів, не працюють ні рекламні білборди, ні листівки чи банери в інтернеті.

Пацієнти йдуть лише тоді, коли хтось вже був, йому сподобалося і він комусь порадив. Тобто, не звикли вони в первинній медицині йти у приватний заклад. І це можна назвати перевагою поліклініки — їм легше набрати пацієнтів. Якби я працював у поліклініці в Чернівцях до цього часу, то мені було б набагато простіше відкривати свій кабінет, вже маючи пацієнтів.

Ось так вони поступово назбируються. Станом на сьогодні в мене понад 500 пацієнтів — починаючи з листопада минулого року. Якщо раніше за місяць було по декілька десятків пацієнтів, то зараз стає вже більше й більше.

Ніхто не змушує мене одягати білий халат

Для мене відкриття приватної практики — це не суто фінансове питання, а свобода роботи з пацієнтом. Тут в мене прийом триває годину. Я сиджу біля пацієнта у тому вигляді, в якому хочу, без уявних капелюхів та білих халатів. Це зручно як мені, так і пацієнту.

І я не вважаю, що до сімейного лікаря пацієнт повинен відпрошуватися з роботи — ми первинна ланка. Пацієнт повинен нам довіряти, і ми з ним повинні бути на постійному контакті. Тільки коли нам пацієнт довіряє, ми можемо робити скринінги й запобігати розвиткові важких захворювань.

Мій основний інструмент — це язик і голова, а підхід до пацієнтів — це розмова з ними й хороше ставлення. Я завжди кажу пацієнтам, що вони в будь-який момент зможуть мене поміняти на іншого лікаря. Не сподобається, — жодних проблем, йдіть переукладаєте декларацію. Кожен мій пацієнт має мої візитки з номерами телефонів і знає, що ввечері чи у вихідні мені завжди можна написати, і я відповім. Всі пацієнти, які прийшли до мене, залишилися зі мною.

Хоча бути лікарем-ФОП має і свої недоліки, які варто розуміти. Зокрема, я досі не був у відпустці, але дружина поки що на це нічого не каже. Хоча зараз у довгі відпустки сильно не поїздиш через карантин, а так у вихідний я люблю їздити в гори. Сто кілометрів — і ти вже десь на полонині.

У майбутньому хотілося б отримати постійного дублера. Я розумію, що з часом мені потрібен буде колега — ще один лікар-ФОП, щоб ми могли підміняти один одного. Тому що коли мене не було певний час, я був змушений домовлятися з іншими лікарями й платити їм за кожен прийом моїх пацієнтів.

Мої пацієнти через Viber знайдуть мене й на Антарктиді

Але є й перевага: я можу бути на роботі як до п’ятої дня, так і до третьої, а можу ще й на восьму вечора взяти пацієнтів. Так само й на вихідні: коли мене немає, всі аналізи бере помічниця, виписує направлення. Та і якби я поїхав навіть в Антарктиду, Viber ловить і там — пацієнти мене і там знайдуть. І це правильно.

Зі своїми пацієнтами я активно веду листування у соцмережах: Viber, Telegram, Facebook. Останнім часом навіть не пишуть повідомлення, а записують аудіофайли. Навіть час від часу надсилають фотографії. Хоча іноді фотографують не дуже зрозуміло що: чи це рука, чи нога, що саме пацієнт намагався донести. Тому потрібно знати свого пацієнта. Коли мені надсилають щось, а я пацієнта не знаю, то важко проконсультувати. 

Тому однією з моїх умов укладання декларації — я хочу бачити пацієнта. З ним треба поспілкуватися, щоб розуміти, коли він надсилає фото коліна, руки чи плеча, на що саме звертати увагу у цьому випадку.

Коли в мене є вільні півгодини ввечері, я обробляю всі телефонні дзвінки за час, коли не міг відповісти. Мої пацієнти знають, що якщо я не можу відповісти, а це терміново — треба викликати машину й їхати на приймальне відділення. Якщо немає чим доїхати, є екстрена допомога.

Без помічниці сімейний лікар не впорається

Всі передбачені первинною ланкою послуги в мене безкоштовні, і навіть більше. Я вирішив, що за забори крові, ін’єкції та вакцинації поза календарем щеплень пацієнти не повинні платити. Пацієнт, якщо він в межах декларації, не платить ні за що. Якщо це забір крові, він сплачує ту суму, яку вимагає лабораторія, без оплати роботи моєї помічниці чи розхідних матеріалів.

До слова, я маю помічницю — медсестру, і вважаю, що без неї сімейному лікарю важко працювати. На відміну від вузького спеціаліста, ми працюємо ширше. Тут не тільки робота лікаря, який призначає якісь таблеточки. Це робота з укладанням декларацій, забором крові, викликами пацієнтів, послугами ресепшн, прийманням дзвінків, кардіограмами, це ведення документації, прибирання кабінету. Доки я зайнятий пацієнтом, помічниця може поспілкуватися з іншим у холі.

Мати помічника дуже полегшує роботу. В мене більше залишається саме лікарської роботи, а всю другорядну роботу, але не менш важливу, виконує медсестра. А я можу в цей час їздити на виклик чи виділити час, щоб почитати медичний журнал чи пройти вебінар.

Досі не бачу конкуренції з державними поліклініками

Для мене робота ФОП — це як спосіб життя, не менше. Мені подобається цим займатися, я завжди йду на роботу усміхнений. Наразі я бачу у Чернівцях більшу конкуренцію за пацієнта, ніж це було спочатку, та й самі лікарі змінюються.

Стати лікарем-ФОП — не важко, але треба бути готовим до складнощів. Оформити ФОП легко і займає не більш як добу, як і закупити оснащення через інтернет — за тиждень воно вже все буде в кабінеті. А ось з отриманням ліцензії може бути складніше. Мені, наприклад, тричі повертали ліцензію, але це було очікувано.

Також було важко отримати лікарняні листи, рецепт на психотропні речовини та довідки про смерть — такі моменти були найважчими. На той час виявилося, що до мене ніхто в Україні з лікарів-ФОП лікарські свідоцтва про смерть не виписував. Але щоб не ганяти пацієнта, бігав я і все вирішував.

Зараз я, на жаль, не відчуваю конкуренції з державними медзакладами. Хоча дуже хотілося б, тому що це не цікаво, і тоді зупиняється розвиток. Від державних поліклінік я як лікар здорової конкуренції не побачив.

Я не жалкую і сподіваюся, що ніколи не пожалкую, що я пішов саме цією стежкою і відкрив свій приватний кабінет. Тому що це воля, спокій і покращення у фінансовому плані. Зараз це можливо, адже є такий партнер як Національна служба здоров’я України. Хто б що не казав, але мені подобається їхня відкритість і те, як вони точно виконують свою роботу. Можна завжди подзвонити, поспілкуватися й отримати консультацію.

Медреформа сьогодні потребує більше уваги

Найближчі мої плани — це, звичайно, нові декларації, якісніша робота з пацієнтами, яких я як лікар набрав, більш детальне проведення скринінгів. Також хочемо вдосконалити кабінет, зокрема, покращити інклюзивний доступ. Це поки що «кульгає»,  адже сталася затримка через карантин. Також в планах — проводити ультразвукову діагностику та детальніші обстеження.

Медреформа сьогодні працює, але все ж вона потребує певної корекції. Я бачу, що зараз трохи відійшли від початкової концепції. Коли лікарі тільки починали працювати по-новому, то розуміли, що є команда трансформації, яка буде йти однією лінію. Я розумів, що якщо я відкриваю кабінет, то й через 5 років матиму ті ж умови роботи.

 

А зараз я видаю електронне направлення до вторинної ланки, а там вже не бачать тієї «сильної руки» у трансформації медицини, яку бачили ми. Я НСЗУ поважаю, але я його й боюся. Я розумів, що якщо я робитиму щось не так, то до мене прийдуть і законно можуть покарати, у першу чергу, фінансово.

Зараз на «вторинці» я бачу, що з пацієнта можуть або гроші взяти, або його можуть кудись послати, або просто не прийняти. І тоді мені доводиться втручатися. Якщо ми проводимо трансформацію, то вона повинна рухатися далі, щоб працювали «гроші за пацієнтом». Має пройти певний час, щоб з’явився результат. «Вторинка», на мою думку, не бачать змін.

На кожній вулиці має з’явитися приватний кабінет сімейного лікаря

Але відчутні зміни однозначно є. Я ще не бачив за весь цей час пікетів сімейних лікарів, що їм не виплачують зарплату. Це яскраво показує те, як пішла трансформація «первинки». Пацієнт отримує необхідні права, а лікарі почали навчатися. Вони розуміють, що їм треба десь зареєструватися і пройти вебінар, щоб щось нове дізнатися. І це є неабиякою перевагою трансформації медицини.

Лікарям, які лише думають над тим, щоб стати ФОП, раджу не боятися. Станьте партнерами й нехай ваші пацієнти стануть вашими клієнтами. Вони будуть до вас звертатися за посередництва держави, яка вам за це заплатить. Я відкривав свій кабінет для того, щоб не дивитися пацієнту в кишеню. Щоб він не думав, скільки лікар має отримати коштів, щоб і мене не образити, і собі на хліб та ліки залишити.

Я мрію про те, щоб на кожній вулиці був приватний кабінет сімейного лікаря, які будуть співпрацювати. Найбільше щастя буде, коли з’явиться здорова конкуренція, а сімейні лікарі не будуть боятися ставати ФОП. Так, це важко, на перших етапах не прибутково, але час покаже. А ось сидіти 30 років в одному кабінеті й чекати, коли пацієнт щось дасть, я вважаю, це себе не поважати. Я — тільки за приватну медицину, і дуже радий, що лікарів-ФОП стає все більше й більше.

Матеріал створено в рамках проєкту «Медична реформа: успішні кейси спростовують міфи», який впроваджується #ШоТам за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.