Медові свічки, український хамон і косівська кераміка: як працює магазин українських товарів у Івано-Франківську

У магазині українських товарів пахне квітами. По центру — стіл з уже весняною композицією: жовтенькі баранці з медового воску виструнчилися в рівні лінії. На підлозі в цинкових відрах і каструлях повно квітів: тюльпани, гіацинти та навіть кілька гілок бузку. Жінка з русявим волоссям і хвацьким поглядом синіх очей примостилася поруч і акуратно підрізає стебла рожевими ножицями — буде букет.

Це Поліна Дудченко — власниця місця під назвою «Спільне» та його чарівниця. Крамничка в Івано-Франківську з’явилася, щоб довести — українцям є що показати, а наші продукти унікальні й смачні — варто лише спробувати.

ШоТам побували в «Спільному» й поговорили з Поліною про бізнес на новому місці та щире бажання відкривати українське українцям.

Нова кав’ярня замість весільної подорожі

Клац-клац. Ще один букет розмістився у воді, кожен — унікальний. Ця любов у Поліни від бабусі — разом вони садили квіти в селі на Херсонщині, а коли бабуся вже не могла вирощувати рослини сама, Поліна купувала для неї квіти й приносила. І зараз, коли бабусі вже фізично немає поруч, Поліна каже, що її любов до квітів триває — тепер уже в онучці. 

Поліна народилася й виросла в Херсоні. Там і одружилася з Костею в 2021 році. У березні 2022 молодята збирались у весільну подорож на Шрі-Ланку.

«Ми багато працювали й постійно відтягували момент, не могли собі дозволити відпочити. А зараз на Шрі-Ланку мені вже не хочеться — якщо в нас колись усе-таки відбудеться весільна відпустка, то вона точно буде в Україні, бо треба українське розвивати й цінувати. Зараз я жалкую, що багато де не побувала в Херсонській області, тому треба спочатку в себе все дізнатися, а потім вже буде Італія, Франція й усе таке», — каже Поліна.

Подружжя виїхало на другий день повномасштабного вторгнення, бо розуміло, що чекає на Херсон. Спочатку вони побули в Кривому Розі, а тоді подалися до Івано-Франківська, бо тут жили друзі Поліни та Кості. На адаптацію до нового міста часу не було — одразу почали думати, що ж далі. Мали фінансову подушку, якої б вистачило на якийсь час, але вирішили на ці гроші відкривати кав’ярню. У Херсоні в них уже було таке місце, тож вирішили відкрити бізнес і в Івано-Франківську. Вже з 18 березня щоранку прокидалися, снідали та йшли шукати приміщення. 

«Усі просто були в шоці, тому що люди виїжджали, все було закрито, розкуповували чемодани, спортивні костюми. А ми кав’ярню відкриваємо», — пригадує Поліна.

Коли таки знайшли місце, то просто зупиняли людей, які проходили повз, і питали, чи прийшли б вони, якби тут була кав’ярня. Зараз поруч з цим місцем десятки магазинів, а тоді, в березні 2022, було порожньо, тож пару відговорювали від цього вибору — мовляв, тут глухий кут, і ніколи не буде людей. Та Prostir Coffee таки відкрилася вже за 20 днів, і туди й справді прийшли ті перші люди, яких Костя зупиняв біля ще порожнього простору, та нагадали про «запрошення».

Івано-Франківськ Поліні подобається. Каже: звісно, рідне місто завжди буде кращим, але Херсону є чого повчитися. Як приклад наводить Промприлад та Urban 100 — ініціативи, за якими українці знають сучасний Франківськ. Радує, що близько гори, і є поруч озеро — Prostir Coffee та «Спільне» розташовані якраз біля нього на вулиці Гетьмана Мазепи, 164/6.

Відкривали магазин і замовляли човни для Херсона

Поліна — культурологиня, працювала в театрі й у магазині одягу, а Костя — моряк. Жінка каже, що в Херсоні майже всі моряки. У їхній парі саме чоловік відповідає за фінансове планування, тому вже у 2023 році Костя подався на грант від Данської ради в справах біженців (DRC) і пройшов у перший тур. Тоді вони з Поліною радилися, що можна відкрити на ці гроші. Дружина нагадала про їхню давню ідею: вона ще в Херсоні звернула увагу, що є багато магазинів із закордонними продуктами, і люди охоче розкуповують іноземні товари, а магазинів з українськими немає. Тож вирішили реалізувати задумане в Івано-Франківську:

«Можна було відкрити польські продукти, які в нас на кожному кроці, але ми обрали складніший шлях. І я дуже рада, що тепер у людей є можливість придбати українське, познайомитися з українськими виробниками». 

Вони мали місяць на відкриття — роботи було дуже багато. Це був червень 2023 року. Якраз тоді росіяни підірвали дамбу на Херсонщині, тож було складно й морально. Поліна пригадує: 

«Здавалося, навіщо це все відкривати й узагалі щось робити, коли вдома таке відбувається. Я постійно плакала, але була зайнята відкриттям — багато продуктів ми вже привезли та не могли відмовитися. А ще я замовляла човни з твердим дном для Херсона».

Тож робота допомагала впоратися з хвилюваннями. Логотип магазин українських товарів теж отримав швидко:

«Ми якось сиділи й придумали назву “Спільне”, тому що все з різних куточків країни. А лого — лінії трьох кольорів, що сходяться в спільній точці. Його намалював Костя. Для кольорів я взяла фотки у Photoshop і з них вивела колір. Синій — це кримське море, зелений — степи Херсонщини, а помаранчевий — осінь у горах. Тож Південь і Захід об’єдналися в цьому логотипі».

Поліна пригадує, що на відкритті «Спільного» було відчуття, наче вдома така трагедія, а в них усе добре. Але подружжя отримало багато підтримки, навіть від друзів з Херсона. 

Люди з інших міст відчувають себе тут як удома

У цьому затишному просторі, поруч з кав’ярнею, яку відкрили першою, тепер можна познайомитися з українськими брендами та продуктами, про які ви, може, й не чули. Саме тут Поліна займається своїм хобі — складає квіткові букети, які перетворюються на донати для військових на квіткових маркетах. Каже, квіти підбирає за відчуттям, адже ніколи не вчилася флористики. З-поміж нарцисів, ранункулюсів і фрезії підбирає саме ту квітку — прикладає їх разом, обрізає гілочки евкаліпту, творить композицію.

За касою сьогодні Даша — вона з Балаклії. Виїхала з окупації одинадцятикласницею, а зараз уже є другокурсницею місцевого вишу. Коли шукала роботу, натрапила на оголошення й прийшла в «Спільне». Тепер дівчина розкладає товари та допомагає відвідувачам обрати щось для себе. Відкладаю собі матчу — порошкоподібний чай, — а Даша одразу починає розповідати про нього: і про те, що це бренд з Харкова, і з чим смакуватиме напій, і як його приготувати.  

Даша розповідає, що Поліна стала для неї не тільки начальницею, а й наставницею. Дивиною для дівчини стало те, що може звертатися до неї на «ти». Про Поліну каже так: «Це жінка-ураган — вона не знає, що таке “відпочинок”».

Поліна не просто знає асортимент свого магазину — вона може розповісти історії, що ховаються за кожною баночкою меду чи свічкою. Деяких майстрів знає особисто. 

«Наша ціль — розповідати не тільки про кожен продукт, а ще й історію кожного виробника. Що за цим сиром, наприклад, стоїть людина, яка виїхала з окупації з козами, знайшла собі нове місце та з нуля почала знову робити те, що вона любить», — ділиться жінка.

Наприклад, у «Спільному» є такі продукти як богук і мацик — поліські делікатеси. Поліна пояснює, що це щось схоже на хамон і прошуто, але краще, адже має різні смаки: з пармезаном, з перцем, з білими грибами, з оливками. Каже, деякі гості закладу зізнаються, що закордонні смаколики вже не купують, а повертаються за мациком. 

«Тут таке місце, де ми збираємо все українське з різних куточків країни. І так виходить, що люди з Херсона, Миколаєва, Харкова, Запоріжжя, Дніпра й інших міст відчувають себе тут як удома», — розповідає Поліна.

Порожні полиці на початку й додаткові зараз

Клац-клац. У каструлі на підлозі вже багато букетів з весняними квітами — Поліна каже, що вони голландські. Але коли з’являться жоржини та соняшники, вона зможе створити українські букети, щоб пасували цьому місцю. 

Спочатку Поліна та Костя робили все самі: і ремонт, і приготування кави в кав’ярні. Та зараз і в Prostir coffee, і в «Спільному» є команда. Крім Даші з Харківщини тут ще є Лєра й Аня — вони місцеві. Господарка ділиться, що вони не мали ідеї брати на роботу лише переселенців:

«Ми не хочемо розділяти людей і, чесно, мене обурює, коли кажуть “своя — не своя”, “приїхала — не приїхала”. Хочеться, щоб усі ми відчували себе українцями».

Поліна стверджує: всього в бізнесі вчаться на своїх помилках. Найбільше складнощів з тим, аби доносити людям цінність продукту й тлумачити, чому він може бути дорожчим. Щойно хтось заходить і запитує, що тут продається, жінка пояснює: справді, не всі розуміють концепцію, бо поруч з медом і пивом — килими, свічки й тарілки. Складно і з логістикою, бо треба в одному місці зібрати продукти з усієї України. Та є й багато позитиву:

«Зараз я кайфую від того, що люди купують українське: і вертаються по нього, і везуть за кордон у гості. А якщо виїжджають, то кажуть: “Я хочу частинку України з собою забрати”. І я дуже рада, що ми можемо цей запит закрити».

Спочатку самі писали брендам, телефонували й розповідали про задум магазину. А зараз компанії вже самі до них звертаються. Та в «Спільному» є відбір: по-перше, продукти мають бути сертифікованими, а по-друге, сподобатися на смак (якщо вони їстівні). Тож бренд надсилає зразок на дегустацію, і команда вирішує, чи підходить їм продукт. Зараз асортимент поповнюють щодватижні, й він налічує близько 50 виробників.

Поліна пригадує, що в перші дні їй здавалося, начебто полиць так багато, а продуктів — дуже мало, і все таке порожнє. А зараз мусять доставляти нові полиці, аби вмістити все.

Коли говоримо про плани, Поліна усміхається. Каже, всі їхні проєкти про якість, а не про кількість. Наразі вони вкладаються в це місце: вдосконалюють, додають асортимент, нещодавно запустили інтернет-магазин українських товарів. З кав’ярнею такий самий підхід. Зокрема, влітку Костя пересадив газон біля неї, поміняв парасольку та стільці. «Ми більше вкладаємо все в одну дитину», — каже Поліна. 

Тож зараз працюють над налагодженням процесів, але в ідеалі хотіли б, аби «Спільне» з’явилося в кожному місті. Це зможе довести, що українське — цінне й особливе. Бо, хоч поруч є польські товари, все частіше двері крамнички відчиняються, і люди з цікавістю запитують: «А що тут у вас?». А Поліна радісно відповідає: «Тут у нас все українське!».