Суспільство
«Сміття», що служитиме десятиліттями: донеччанка виготовляє меблі для укриттів з переробленого пластику
Аби розповісти про неймовірні історії успіху малого та середнього українського бізнесу, який попри війну продовжує динамічно розвиватися. Цей проєкт – частина нашого великого дослідження явища української мрії.
Навесні 2022 року, коли Ольга Лекова приходила обстежувати укриття шкіл і дитсадків, більшість з них були в жахливому стані — сірі стіни та старі меблі. Діти не хотіли туди йти під час тривоги.
Тоді інженерка вирішила розробити меблі-трансформери, виконані з переробленого пластику: кольорові, довговічні та ще й без шкоди для природи.
Як відкрила власну дизайн-студію в столиці, вклавши на старті лише 1500 гривень, та чому меблі для укриттів, що не приносять прибутку, є такими важливими для неї, Ольга розповіла ШоТам.
Вдень — студентка, вночі — няня в дитбудинку
Ще з дитинства я любила роздивлятися будинки рідного Донецька й розмірковувати: «А як це влаштовано?», «А навіщо зроблено саме так?».
Після школи вступила на будівельний факультет Донбаської національної академії архітектури та будівництва. Паралельно з навчанням влаштувалася нянею в місцевий дитячий будинок, де жили дітки з інвалідністю, які потребували спеціалізованого догляду.
Саме там міцно сформувалося моє бажання піклуватися про те, аби дітям було комфортно та затишно в будь-яких умовах.
Закордон надихнув, але втілювати все хотілось вдома
У 2011 році я потрапила в програму навчання студентів за обміном і поїхала до Словаччини. Там вперше занурилась у тему переробки вторинної сировини.
Екскурсія на відомий сміттєспалювальний завод у Відні, який завдяки старанням австрійського архітектора Фріденсрайха Гундертвассера більше нагадує казковий замок, повністю перевернула мої тогочасні уявлення.
Десь у цей час в Києві проходили протести проти зведення сміттєспалювальних заводів, і я зрозуміла — підхід до переробки сміття може бути дуже різним.
Після завершення навчання була можливість залишитись працювати за кордоном, але я такий варіант не розглядала — хотіла всі нові знання та мрії втілювати вдома. Я повернулась у Донецьк і працювала в будівельній сфері.
Запустила бізнес у столиці за 1500 гривень
На початок 2014 року я вже була керівницею проєктів великої будівельної компанії, але сталася анексія Криму, а потім почалося захоплення Донеччини росіянами. Ми з моїм чоловіком Петром ухвалили рішення їхати.
Компанія, де я тоді працювала, мала офіс у Києві, тож ми переїхали туди. Але виявилось, що жити й орендувати житло в столиці за мою донецьку зарплату дуже сутужно. У 2016 році ми з чоловіком вирішили ризикнути та відкрити власну справу — дизайн-студію.
Ми не мали коштів, аби стартувати в тому масштабі, в якому хотілось, тому подалися на грант. Коли писали грантову заявку, порахували, що нам для старту треба 250 тисяч гривень, але грант ми так і не виграли.
І стартували з власних вкладень у… 1500 гривень. Такою була вартість хостингу для нашого першого сайту. За пів року ми вже мали перші замовлення на розробку дизайну.
Укриття стали частиною життя
Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми виплатили всім нашим працівникам заробітну плату й зупинили бізнес. Нікуди не виїжджали — з маленьким сином і собакою залишались у нашій квартирі.
А за пару місяців відновили роботу компанії, бо знову пішли замовлення. Разом з цим я почала на волонтерських засадах долучатись до обстеження укриттів і навчання громад щодо облаштування дійсно безпечних сховків.
Більшість з них були в жахливому стані: без опалення, електропостачання — тільки голі сирі стіни. У деяких громадах укриттів не було взагалі.
Дуже швидко ми зрозуміли, що укриття, які переважно розташовані в підвальних приміщеннях, потребують спеціальних меблів, які б не загнивали за два роки від вологості, були зручними та багатофункціональними.
Але й цього замало, адже найчастіша публіка в укриттях — діти. Я сама мама, і не можу не думати, як вони будуть почуватися, сидячи по кілька годин у приміщенні, де все сіре й суворе. Я хотіла, щоби в облаштованих нами укриттях всім було комфортно, — знаю, як емоційна атмосфера впливає на діток, як це відображається на їхньому розвитку. Тому задумала створити для сховків меблі з переробленого пластику: барвисті, зручні, безпечні.
Recast Plastic: парти перетворюються в ліжка
Ми з командою почали шукати підрядників, які б взялися за виготовлення меблів з переробленого пластику за нашими ескізами, але не знайшли. Тоді вирішили робити їх самі. Так з’явився проєкт Recast Plastic.
Чоловікова освіта хіміка-технолога стала нашим козирем. Але було потрібне спеціальне обладнання: шредер для подрібнення пластику, термопрес для плит-заготовок та інструмент для вирізання деталей майбутніх меблів. Коштує все це чимало, і ми знову подалися на грант — цього разу нашу заявку схвалили. Але ми не могли чекати, поки надійдуть грантові кошти, адже мова йшла про укриття. Тож стартове обладнання закупили самі, а коли гроші таки надійшли на рахунок, докупили ще, подвоївши свої потужності.
Наша команда розробила кілька моделей меблів саме для укриттів: це відкидні лави, що кріпляться до стіни; дитячі парти, з яких можна скласти прості ліжка; розсувні лави, які можна за потреби компактно скласти.
І все це стильне, кольорове та зроблене з пластикових відходів: пляшок, кришечок, стаканчиків, рекламних банерів, які мали всі шанси століттями лежати на звалищах, а натомість стали міцними й зручними меблями.
Ольга демонструє відкидну лаву з переробленого пластику, яку можна також використовувати як спальне місце
Діти люблять наші меблі й наш цех
До нашого цеху в Києві часто приходять на екскурсії діти й дорослі, тож процес виробництва меблів Recast Plastic давно не секрет. Більшу частину сировини (а це вже перероблений пластик у вигляді дрібних гранул) ми закуповуємо в інших переробників, частину заготовлюємо самі.
Аби отримати цікаві візерунки, гранули треба висипати в прес у певній послідовності: основний колір, потім узори. З готових плит потім вирізаємо потрібні нам елементи.
Саме всі ці цяточки та плямки роблять наші меблі впізнаваними, а діти люблять їх роздивлятися, торкатися пальчиками, фантазувати, на що вони схожі. Я так радію, коли вони після екскурсії зі своїм класом підходять і питають: «А можна я приведу до вас своїх батьків, аби вони теж це побачили?».
Діти повертаються додому й починають там організовувати сортування сміття. І це так мене тішить!
Міфи про меблі з переробленого пластику
Є два популярні міфи про меблі з переробленого пластику. Міф перший: «Вони крихкі». Міф другий: «Вони мають бути дешеві — це ж зі сміття!».
Почну з ціни. При першій покупці наші меблі десь у півтора-два рази дорожчі за аналоги з ДСП. Але важливо розуміти, що термін їхньої служби в умовах підвальної вологості — 50 років, а меблі з ДСП витримають там десь роки півтора.
Так, ми не звикли прораховувати на роки вперед, але й не знаємо, скільки триватиме ця війна. Нераціонально купувати найдешевші меблі, аби потім змінювати їх кожні два роки, бо вони запліснявіли чи розкришились. Стільці й столи з пластику можна мити, дезінфікувати без жодного впливу на їхню якість.
Ми не використовуємо тонкий метал чи фарбу, яка облазить, — усі матеріали якісні, довговічні та безпечні. Це, звісно ж, відображається на вартості.
Тепер про міцність. У нас є модель стільця, який часто беруть саме для військових штабів, і він важить близько 15 кілограмів. Аналоги інших виробників — близько 5 кг. Чому так? Бо ми розуміємо, що цей стілець має витримати бійця в повному екіпіруванні, а це чимала додаткова вага. Якщо взяти тонший метал, стілець буде дешевший, але й довго не послужить.
Усі меблі для укриттів ми реалізуємо по собівартості, тобто нічого на них не заробляємо — це такий соціальний проєкт. А для розвитку бізнеc-складової розробили лінійки дизайнерських меблів з переробленого пластику для дому, саду, готелів і ресторанів.
Тепер це «сміття» служитиме людям ще десятки років
Наші меблі з переробленого пластику є в 30 укриттях у різних куточках України. На жаль, не всі українці ще розуміють, у чому цінність повторної переробки та речей, виготовлених «зі сміття».
Ми не раз зустрічали реакцію: «А навіщо пластик? Чому дерев’яні меблі не поставити?». Цей підхід — про те, щоб брати природні ресурси, не замислюючись про їхнє відновлення. Тоді як меблі з переробленого пластику допомагають зберігати дерева та скорочують території сміттєзвалищ.
Діти грають в «хрестики-нулики». Гра та меблі виготовлені з переробленого пластику
Ми перетворюємо пластик, який міг опинитися в річках чи лісах, на стильні й функціональні речі, що служитимуть десятиліттями.
Україна почала реалізацію домовленості про масштабний обмін полоненими у форматі 1000 на 1000, досягнутої під час зустрічі в Туреччині. Перший крок — 390 українських захисників та захисниць вже повернулися додому.
Про це повідомив Президент України Володимир Зеленський.
У Координаційному штабі уточнили, що з російської неволі визволили 120 цивільних громадян і 270 військових: військовослужбовців ЗСУ, зокрема ВМС, ДШВ, Сил ТрО, а також Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України.
Продовження обміну очікують уже в найближчі вихідні. Дипломатичні та гуманітарні зусилля тривають безупинно, аби повернути кожного й кожну, хто досі перебуває в полоні.
«Дякую всім, хто допомагає, хто 24/7 працює для того, щоб українці й українки поверталися додому. Дуже важливо повернути всіх, хто в полоні. Перевіряємо кожне прізвище, інформацію по кожній людині», — написав Президент.
Читайте також: Три роки не бачив тата: 15-річного хлопця повернули в Україну з ТОТ
Нагадуємо, що дев’ятьох дітей врятували з ТОТ та повернули в Україну.
Фото: соцмережі Володимира Зеленського
Суспільство
18 травня на Трухановому острові в Києві відбувся другий благодійний марафон із серії забігів MHP Run4Victory, організованих компанією МХП та БФ «МХП-Громаді». Його учасники зібрали 2 мільйони гривень на підтримку 13-ї бригади НГУ «Хартія».
Про це повідомили організатори забігу.
Як відбувся захід
Захід пройшов під гаслом «Біжимо за тих, хто бореться. Пам’ятаємо тих, хто віддав життя». У ньому взяли участь понад 2700 охочих — працівники МХП, професійні легкоатлети, аматори, ветерани, військові, діти та люди з інвалідністю, — які долали дистанції від 100 метрів до марафонських 42 км. Окрім цього, відбувся інклюзивний забіг «Люди Титани».
«Цьогоріч на серії забігів MHP Run4Victory в різних містах України ми біжимо за тих, хто бореться, і вшановуємо пам’ять тих, хто віддав своє життя. Коли ми біжимо разом, ми підтримуємо, допомагаємо й надихаємо одне одного. Це про згуртованість та національну свідомість, яка робить нас сильнішими та наближає до великої спільної перемоги», — розповів директор Благодійного фонду «МХП-Громаді» Олександр Пахолюк.
Серед учасників — ветеран Артем Лукашук, який пробіг 10 км, та ветеран Олексій Лобанок, який подолав 21 км на протезі. 5-річний Дмитрик Даневич біг у пам’ять про дідуся — полковника Вячеслава Вороного, загиблого героя, який обороняв Київ та здійснював рейси на «Азовсталь».
Читайте також: У Києві проведуть благодійний забіг із матчею та музикою
Про забіг MHP Run4Victory
Усі кошти з реєстрацій та донатів — 2 мільйони гривень — спрямують на закупівлю ударних дронів для «Хартії». У кожному місті, в якому проходить забіг, гроші передають місцевим військовим частинам.
Спортивним партнером заходу стала компанія NewRun. Інформаційними партнерами серії забігів MHP Run4Victory 2025 стали українське інтернет-видання Gazeta.ua, перше спортивне радіо Чемпіон та інформаційний ресурс Biganuti. Про харчування та наповнення стартових пакетів учасників подбали «Супер Філео», «Легко!», мережі Doner Маркет, Апетитна та РЯБCHICK і бренд «Яготинське».
Під час заходу учасники могли долучитися до благодійної лотереї, де розігрували сертифікати й цінні подарунки. Серед особливих призів від 13-ї бригади НГУ «Хартія» — футболка національної збірної з автографом Андрія Шевченка, футболка з підписом Святослава Вакарчука та унікальна картина харківської художниці Валентини Гук, створена з уламків скла після обстрілу Держпрому, як символ незламного Харкова.
Наступний забіг відбудеться 7 червня у Тернополі. Реєстрація вже відкрита в додатку RaceNext.
Нагадаємо, що UAnimals запускає плоггінг-ініціативу для прибирання міст.
Фото: організатори забігу
До Дня Києва ШоТам пропонує зазирнути в минуле столиці через старовинні листівки — візуальні артефакти, які понад 100 років тому передавали красу українського міста всій Європі. Вони фіксували не лише архітектуру й краєвиди, а й образ модерного Києва, що виходив за межі паломницького та ставав культурним центром.
Києво-Печерська лавра
1918 рік. Фото: project.weekend.today
Клацніть, щоб перевернути
Зараз. Фото: Shutterstock
Памʼятник Богдану Хмельницькому
1902 рік. Фото: ЦДАМЛМ
Клацніть, щоб перевернути
Зараз. Фото: Shutterstock
Національна опера України
1911–1914 роки. Фото: Iсторiя повсякдення. Київ. Початок ХХ століття
Клацніть, щоб перевернути
Зараз. Фото: Олександр Шкурдюк
Контрактова площа
1903 рік. Фото зроблене київським фотографом Д. Т. Марковим. «Радянський колекціонер», №21
Клацніть, щоб перевернути
Зараз. Фото: Юлія Бевзенко
Київський фунікулер
1910 рік. Фото: Національна історична бібліотека України
Клацніть, щоб перевернути
Зараз. Фото: КВІДО
Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
1920-ті роки. Фото: Національна історична бібліотека України
Клацніть, щоб перевернути
Зараз. Фото: фейсбук КНУ
Золоті ворота
1910-ті роки. Фото: Національна історична бібліотека України
Клацніть, щоб перевернути
Зараз. Фото: iStock
Палата Івана Мазепи в Києво-Печерській лаврі
1910-ті роки. Фото: Національна історична бібліотека України
Клацніть, щоб перевернути
Зараз. Фото: Ростислава Маленкова
КПІ імені Ігоря Сікорського
1910-ті роки. Фото: Національна історична бібліотека України
Клацніть, щоб перевернути
Зараз. Фото: КПІ
Поширити:
