

Суспільство
Страви з «Енеїди» та сучасні вечори на хуторі біля Диканьки. Як геологиня закохує людей в Полтавщину через етнотури
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Коли геологиня Галина Кримінська з Харкова вперше приїхала до Полтави, то засмутилась, адже все було не так, як вона собі уявляла. Жінка не побачила хуторів, не зустріла Солоху, а галушки, які скуштувала вперше, їй не смакували. Проте після початку повномасштабної війни вона переїхала сюди разом з нареченим і знайшла для себе місце сили — село Опішня поблизу Полтави.
Тут Галина жила в хатах-мазанках минулого століття на поселенні «Старий хутір», пила свіжий трав’яний чай біля печі, а ще верещала від радості, коли спробувала верещаку з «Енеїди». З часом жінка вирішила поділитися цим місцем з іншими. Так з’явився проєкт «Мрійники тур», який знайомить туристів зі столицею українського гончарства.
Коли була в Полтаві вперше, то не знайшла тут хутора й Солохи
До повномасштабної війни значну частину мого життя займали мандрівки. Я родом з Коблева — мальовничого півдня України, але переїхала до Харкова, коли вступила в університет. Після навчання залишилася там жити та працювати геологинею в «Нафтогазі».
Я часто мандрувала Україною, адже вважаю, що потрібно добре пізнати свою країну перш ніж мандрувати за кордоном. Я відвідувала цікаві місця і як туристка, і під час геологічних експедицій: ми з колегами їздили на практики, жили в наметах та організовували свій побут.
За пів року до повномасштабної війни я один раз приїхала в Полтаву. Тоді місто мені не сподобалося: не смакувала їжа і я не розуміла, чому українська звучить не скрізь. Також не було мого романтизованого уявлення про Солоху, галушки та хутір. Мене це дуже засмутило, і з цим я повернулася до Харкова.
У Харкові я жила на Салтівці. Як і всі інші прокинулася вдосвіта 24 лютого від вибухів. У перший же день великої війни ми з коханим вирішили поїхати до його батьків на Полтавщину. Коли переїхали, то я почала пізнавати регіон, гуляти по Полтаві та околицях, дізнаватись історію архітектури та відвідувати цікаві місця. Якось під час мандрів я натрапила на поселення «Старий хутір» в Опішні й подумала, що це саме те місце з моєї уяви, яке я так довго шукала.
Вирішила поділитися своїм місцем сили з іншими
Я давно хотіла організовувати геологічні тури, аби руйнувати міфи, що ми є бідною на ресурси та корисні копалини державою. Хочу довести, що це не так, бо на мою думку, навіть Донецьку область окупували, зокрема, через природні ресурси. Проте робити геологічні поїздки я зараз не можу, адже маю основну роботу — продовжую працювати у сфері геології в Полтаві — тому вдається мандрувати лише десь поряд.
Якось я пила каву на хуторі в Опішні та подумала, що було б добре, якби про цю столицю українського гончарства дізналися більше людей. Я вирішила показати це місце іншим, аби більше українців знали нашу культуру й історію, через які нас хочуть знищити.

Я хотіла, щоб люди на хуторі відчували те, що там відчуваю я. А ще в мене був досвід участі в геологічних поїздках, тому я взялася за організацію свого першого етнотуру в Опішню. Коли я анонсувала це у власних соцмережах, то відгукнулися багато моїх знайомих. А потім я написала блогерці Софії Безверхій, яка родом з Полтавщини — вона приїхала на цей перший тур, прорекламувала його, і після цього було дуже багато повідомлень від охочих завітати в Опішню.
Перший тур був неймовірний — я не очікувала такої віддачі від людей та настільки щирого захоплення. До мене приїхали справжні шанувальники всього українського, вони всі розмовляли виключно українською, хоч і були з російськомовних регіонів.
Гості в одязі поєднали етностиль із сучасними елементами. Коли я побачила їх на вокзалі, то була вражена та не могла повірити, що зібрала таких людей. Оскільки був попит, я вирішила робити наступний тур.
Верещака в хатині-мазанці
Тур триває три дні та дві ночі. Під час нього ми живемо в хатинах минулого століття на поселенні «Старий хутір» в Опішні. Це дуже важливо для нас, адже ми не просто ведемо людей у музей чи на майстер-класи, але й після цього проводимо в хатину-мазанку минулого століття, де їм запалили піч, принесли щось смачне та напоїли свіжим трав’яним чаєм.
Господарі хутора пригощають гостей стравами, які відтворюють з «Енеїди»: верещакою, шпундрою, качаною кашею, вергунами. Коли я вперше спробувала верещаку, то верещала від радості, бо це дуже смачно. А ще на хуторі є екоферма, звідки господарі беруть продукти для страв з «Енеїди». Уся ця атмосфера ніби переносить у село, до бабусі в стару теплу хатину.

Знайомимо людей зі столицею українського гончарства
Ми живемо в будиночках 1914, 1928, 1930, 1960 років, які відновили на місці або перенесли з різних куточків Полтавщини. Опішня — це столиця українського гончарства, селище здавна заселяли люди. Ми ходимо в «Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному», де на двох гектарах парку розміщені скульптури на різну тематику. Крім цього, обов’язково відвідуємо «Музей родини Кричевських», адже Василь Кричевський — засновник українського модерну, який, попри переслідування радянської влади, збирав старожитності.
На третій день (за бажанням) ми ходимо до реконструкції оглядової вежі козацьких часів, яка є найвищою точкою Полтавщини. Іноді можемо зайти в «Музей-садибу родини Пошивайлів». Ще за життя вони почали збирати унікальні гончарні вироби та створили музей у своєму будинку.
Зараз у музеї працівники вмикають мініфільм з голосами гончарів цього роду: можна почути полтавський говір, а також розповіді про глину та гончарське ремесло, яке занепало через радянську владу. Вони ділилися, як їм не вистачає, коли гончарі спільно ставлять вироби в піч і співають українських пісень, тому вони хотіли це зберегти. Директором музею є онук Пошивайлів, який продовжує справу гончарів багатьох поколінь.
Також ми ходимо на майстер-клас із гончарства в сучасній опішнянській артілі. Тут можна створити посуд на гончарному колі, зліпити свистунця чи розписати опішнянську кераміку.

У хатинах-мазанках є сучасні комфортні умови
Колись я залишилася на хуторі зі своїм нареченим, і мені було дуже приємно спілкуватися з власниками. Вони запалюють піч у хатинах, власниця відновлює страви з «Енеїди». Вони займаються цим уже 13 років, хоч на початку їх відмовляли відновлювати будинки. До повномасштабного вторгнення люди приїжджали на хутір, але потім попит упав. А я розумію, що такий бізнес варто підтримувати, аби він далі існував.

Тут можна пожити в хатині минулого століття, погрітися біля печі та поїсти в хаті верещаку.
Важливо, що господарі подбали про комфорт гостей і добудували ванну, туалет, поставили холодильник, провели стабільний інтернет. Тому ще одна мета мандрівок в Опішню — підтримати поселення «Старий хутір».
Опішня прийматиме людей на вечорниці та Різдво
Я все організовую сама, також іноді подруга допомагає відповідати в приватних повідомленнях, коли багато запитів від людей. А ще в нас є фотограф, який робить чудові живі фото. Зараз великий попит на тури: люди питають про поїздки взимку та навесні, а також хочуть, аби були сімейні тури. Поки приїжджали лише дівчата з різних регіонів або жінки із сім’ями.
Хочу, аби більше людей дізналися про Опішню. У найближчому часі буде два тури: в листопаді Опішня прийматиме гостей на дівочі вечорниці, де будуть лекції та посиденьки, а в грудні планую організувати колоритну поїздку на Різдво з дідухами, музиками, традиційними стравами. Згодом планую тур у співпраці зі стилісткою, яка розповідатиме про поєднання сучасного та старовинного стилів. Вона підбиратиме образи та створюватиме їх разом з гостями. Планую ще один тур, в який додам різні локації Полтавщини, які зустрічалися у творах українських письменників.
Мрію про перемогу та щоб люди більше цікавилися нашою культурою
Опішня — це душа України. Радянська влада хотіла це знищити, заховати й переконати, що цього немає, а воно є, і нам варто цим пишатися. Я хочу ділитися цим місцем, аби наші захисники загинули недаремно. Минулого року на фронті загинув мій батько — це був дуже тяжкий період мого життя. Тоді я шукала спокій саме на хуторі «Старий млин» в Опішні.
Я розумію, що ми переможемо, але люди й далі розмовлятимуть мовою ворога, нічого не знатимуть про українське, продовжуватимуть казати, що ми схожі з росіянами. Мені боляче навіть від цієї думки. Багато людей в Україні втратили своїх рідних. Якщо це не можна виправити, то треба, щоб це хоч було недарма. Мене надихає усвідомлення, наскільки це важливо, і чому я це роблю.

Я народилася та виросла в російськомовному середовищі, тому чудово розумію, як працює ворожа пропаганда та як насаджуються їхні наративи. Ця пропаганда працювала і на мене: все жила я розмовляла російською і перестала 24 лютого, бо мені стало гидко спілкуватися цією мовою. Хоч організація турів забирає багато сил, але я розумію, що це все не просто так.
Я мрію про перемогу України та щоб ми почали розвиватися, навчилися цінувати українське, продавати наш бренд і голосно розповідати світові про те, ким ми є. Більше не хочу під час подорожей чути від іноземців питання «чому ви говорите російською, якщо ви українці». У мене часто були конфлікти з росіянами, мене обурювала їхня неповага, тому я хочу зробити все від мене залежне, аби такого не було. Я знаю, що так буде, але треба до цього йти та дочекатися такого часу, бо українці — це неймовірна нація.
Суспільство

Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Офіційне представництво Вінницької громади відкрили в Європейському Комітеті Регіонів у Брюсселі.
Про це повідомив міський голова Вінниці Сергій Моргунов.
«Особлива подія міжнародного рівня: відкрили Офіс Вінниці у Брюсселі», — написав міський голова.
Він наголосив — це дасть громаді більше можливостей, щоб переймати досвід іноземних колег та бути ближчими до грантових проєктів і ділових процесів.
Громада також розпочинає формувати спільноту амбасадорів міста по всьому світу з-поміж вінничан, які живуть наразі закордоном. Триває комунікація з вінничанами у Сполучених Штатах Америки, Кореї, Японії, Фінляндії та інших країнах.
«Думаю, весь світ бачить, наскільки рішуче Україна налаштована на євроінтеграцію. Вінниця, як і кожна громада, докладає максимум зусиль для того, щоб зберігати стабільність під час війни, розвиватись та змінюватися на краще. Ми активно налагоджуємо міжнародні зв’язки та зміцнюємо економічний потенціал», — додав чиновник та висловив сподівання, що Офіс Вінниці у ЄС стане майданчиком для нових знайомств та подальшого розвитку громади.
Нагадаємо, у Вінниці облаштували «віденські зупинки» для маломобільних пасажирів.
Раніше ми повідомляли, що у Вінниці почали курсувати перші 12 швейцарських трамваїв Tram2000.
Фото: facebook.com/SAMorgunov.
Суспільство

Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Українська співачка Джамала потрапила до трійки найпопулярніших виконавиць в глобальному плейлисті Spotify Equal 2023.
Про це артистка написала у фейсбуці.
«Вчора отримала новину про те, що увійшла в трійку найпопулярніший світових виконавців зі Spotify Equal за 2023 рік. Дуже дякую кожному за підтримку», — написала вона.
Стрімінгова платформа Spotify підбила підсумки 2023 року й назвала найпопулярніші пісні у світі й у кожній країні.
Джамала потрапила до топ-3 глобального плейлиста Spotify Equal 2023 із піснею Take Me To A Place з ЕР «Поклик». На перших сходинках опинилися румунська співачка INNA й американська співачка й піаністка Аліша Кіз.
Читайте також: «Давай будем на чистоту». Що ти знаєш про гурт Kalush та фронтмена Олега Псюка? (ТЕСТ)
Нагадаємо, торік Spotify створив спеціальний плейлист до Дня незалежності України.
Також ми розповідали, як гурт ТНМК випустив анімаційний кліп про повернення українських біженців на батьківщину.
Фото: facebook.com/jamalaofficial.
Суспільство

Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
На Львівщині, Вінниччині, Житомирщині, Черкащині та Чернігівщині розпочинає роботу комунікаційний центр Служби 112.
Про це повідомив міністр внутрішніх справ Ігор Клименко.
Відтепер громадяни, які перебувають у цих регіонах зможуть викликати усі екстрені служби за єдиним номером – 112. Це дозволяє значно пришвидшити процес зʼєднання з екстреною службою та посилює комунікацію між підрозділами.
Оператори Служби, які працюють у Львові, володіють англійською, польською, чеською та турецькою мовами.
Вже наступного року планують запустити 112 у Дніпрі та Одесі. Згодом викликати рятувальників, поліцейських, медиків або працівників газової служби за єдиним номером можна буде з будь-якого регіону України.
Читайте також: «Рецепт знайшли практично випадково». Як подружжя з Києва відродило сухе варення – старовинний столичний смаколик
Про Службу
Служба 112 працює за принципом «єдиного вікна», що дозволить українцям використовувати для виклику допомоги всього один телефонний номер.
Служба забезпечена цілодобовим онлайн-доступом до відповідних фактичних даних із результатами фіксації технічними засобами громадських місць та метаданих до них.
Нагадаємо, відкриття першого комунікаційного центру Служби 112 у Києві відбулося у липні 2023 року. За цей час оператори прийняли майже 350 тисяч викликів.
Фото: МВС України.