Суспільство
Лікарі допомогли братам із Горлівки, які дев’ять років жили з болем внаслідок обстрілів (ВІДЕО)
У 2014 році Михайло та Кирило, втікаючи від російських снарядів, зачепили каструлю з окропом та сильно обпеклися. Через 8 років ворожа ракета вбила тата хлопчиків, а старшому, Михайлу, посікла уламками обличчя та шию. Зараз брати одужують у реабілітаційному центрі «Незламні»
Історію братів з Горлівки розповідає ШоТам.
Свій перший обстріл і панічну втечу в підвал Михайло з Кирилом пережили ще в 2014. Тоді Михайлику було 4 роки, Кирилові – 2, вони жили в Горлівці на Донеччині.
Тікаючи від російських снарядів, хлопчики зачепили каструлю з окропом і отримали жахливі опіки. Найбільше постраждав Кирило. Його тіло було уражене на 40%.
Тоді братів урятував батько – швидко доставив їх до лікарні. Але рубці на тілі завдавали чимало страждань Кирилові: він ріс, а обпечена шкіра ні. Хлопчик ледве ходив і постійно відчував нестерпний біль.
Родина виїхала до Бахмута, минали роки, і в 2022 Росія знову прийшла до них. На початку повномасштабного вторгнення російська ракета, яка прилетіла в їхній двір, убила тата.
Старшого братика Мишка відкинуло ударною хвилею, він отримав десятки уламків в обличчя та шию.
Дивіться відео: Перший «Незламний»: історія захисника, який надихнув лікарів на створення реабілітаційного центру
«Я бачу, що летить, хотів забігти. А в нас ручка вгору відкривається. Я хотів забігти, відкрив вниз. Вона не відчинялася, і мене з дверима вибило в коридор», – розповідає Михайло.
Один із уламків перекрив постачання крові до мозку і спричинив у хлопця інсульт. Інший уламок застряг упритул до сонної артерії – стан був критичний.
«Якщо б воно прошило сонну артерію наскрізь, він би загинув разом із батьком», – Анна, бабуся Кирила та Михайла.
Доки одні лікарі рятували Мишка, інші взялися за рубці молодшого – Кирила. Вони настільки боліли, що хлопчик міг ходити тільки на напівзігнутих у колінках ногах.
«Була проведена досить складна пластика, тому що рубці були глибокі, вони деформували значно м’які тканини, сухожилля, м’язи, нерви», – каже завідувач хірургічного відділення Олександр Калінчук.
Українські фахівці Лікарні святого Миколая провели операцію разом із пластичними хірургами зі США. І тепер Кирила більше не мучить біль. Одужує й Михайлик, він знову ходить і говорить після інсульту.
Разом брати проходять реабілітацію в центрі «Незламні». Але на тілах хлопчиків все ще лишаються рубці, які можна прибрати лише сучасним лазером.
На нього «Незламні» разом із ініціативою dobro.ua та «Київстар» запустили збір грошей. Ви можете долучитися до повної перемоги хлопчиків над опіками за покликанням.
Нагадаємо, Варшава виділила 2 млн злотих на центр «Незламні» у Львові.
Також ШоТам розповідав історію чоловіка, якому вперше в Україні імплантували протез у кістку.
Про книгу
Про Вікторію Амеліну
На його честь було названо корабль, а доньки в памʼять про нього заснували та розвивають ферму у рідному місті.
Капітан І рангу Юрій Олефіренко хотів займатися власним сільським господарством. А коли у 2014 росія напала на Україну, став на захист Батьківщини та віддав за неї своє життя у битві за Маріуполь… Після загибелі капітана його ім’я присвоїли десантному кораблю, який від початку повномасштабної війни давав відсіч окупантам!
Історія Юрія Олефіренко
Капітан І рангу Юрій Олефіренко був командиром 73-го морського центру спецпризначення. Коли у 2014 росія напала на Україну, він вже 1,5 року як був на пенсії, але повернувся.
“Я кажу: “Куди ти йдеш”?” Я йду за рідну країну, за Україну, за український народ”, – розповідає дружина героя.
16 січня 2015 Юрій давав відсіч навалі окупантів під Маріуполем та отримав тяжкі поранення. Він закрив собою та врятував трьох бійців, однак сам загинув…Посмертно Юрія нагородили відзнакою “Народний герой України”. А на його честь назвали флагман українського флоту – десантний корабель “Юрій Олефіренко”.
Фермерська справа – на честь батька
Після загибелі капітана родині виділили земельну ділянку на ведення сільського господарства. І його доньки вирішили втілити його давню мрію та відкрити власну ферму.
“Десь у цих краях працювала бабуся, тому що вона була передовою дояркою. Ія знаю, що ще маленьким хлопчиком він прибігав туди, до неї. Він був людиною ерудованою, дуже розвиненою, знав багато мов, але не боявся такої роботи: він брав і орав город”, – ділиться Олеся Олефіренка, донька Юрія.
Через рік в Ольги було вже 50 телят, і, здавалося, на ферму чекає велике майбутне. Та через рік ресурсів на її утримання почало не вистачати і ферма припинила своє існування.
Читати також: Саша Махов. Історія журналіста і воїна з Луганська
Подолання кризи
Однак рік тому завдяки конкурсу #Варто “РобитИ” Оля отримала можливість відродити справу. А рідні підтримали та допомогли їй почати з нуля.
Зараз на фермі Олефіренків вже 28 свиней та 45 поросят – завдяки гранту справа рухається вперед. Родина покращує умови утримання та планує збільшити поголівʼя худоби. Справа, про яку мріяв капітан, продовжує жити та розвиватись завдяки його донькам.
Нагадаємо, що переселенка із Сєвєродонецька відкрила сучасну клініку в Києві, де працюють тільки ВПО.
Також ми повідомляли, що в “Київ Мілітарі Хаб” відкрили безоплатний спортзал для реабілізації ветеранів
«Я просто хотіла, щоб якась мама плакала менше, ніж я»: як Вікторія Наумович змінює життя молоді з інвалідністю у своєму місті
«Настя народилася передчасно. Зовсім крихітна — 1 кілограм 100 грамів. Ми одразу розуміли, що будуть...
Врятувати поліських коней: як на Київщині відновлюють українську породу та створюють простір автентичних ремесел
Маленький кінь, більше схожий на поні, невибагливий у їжі та лагідний. Саме такі тварини здавна...
«Без цього бренду не було б мене». Як соціальний бізнес Ohra Home об’єднує матерів дітей з інвалідністю
У житті Юлії Бігун багато різних сфер: сім’я, робота в проєкті з гуманітарного розмінування України,...
Виготовляє «гівняні» прикраси з пташиного посліду. Це історія арт-активістки, яка живе з голубом
Свого першого голуба Валеру вона побачила в закинутій квартирі майже бездиханним пташеням і врятувала. А...