Мобільний пункт LifeSavingTruck для донорства крові подорожує Україною

Парку біля кінотеатру Т. Г. Шевченка в Подільському районі планують присвоїти назву «Гірка Крістера», а парку на вулиці Михайла Котельникова, 26-32 у Святошинському районі — військовослужбовця Михайла Реуцького.

Про це інформує Київська міська рада.

«Ми не тільки намагаємося прикрасити наше місто новими зеленими зонами, але й відзначити особистості, які зробили значний внесок у розвиток Києва та нашої країни. Парк біля кінотеатру Т.Г. Шевченка в Подільському районі заплановано назвати «Гірка Крістера». Це рішення має на меті вшанування родини Крістерів, видатних садоводів та підприємців, які зробили значний внесок у розвиток садівництва та зелених насаджень у Києві. Завдяки діяльності розплідника й школи Крістера Київ на початку XX століття здобув репутацію одного з найбільш зелених міст світу», — йдеться у повідомленні.

Другий парк, розташований на вулиці Михайла Котельникова, 26-32 у Святошинському районі, запропонували назвати на честь добровольця та учасника російсько-української війни Михайла Реуцького.

Читайте також: На честь кого можуть перейменувати парки і сквери у Києві: 7 варіантів нових назв

«Михайло Реуцький був активним учасником Революції Гідності та входив до складу Святошинської самооборони. У 2014 році добровольцем пішов служити в батальйон «Київська Русь. У 2018 році набув інвалідність через важке поранення в ногу, однак попри це після повномасштабного вторгнення Росії до України добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Він брав участь у звільненні Харківщини, потім боровся з окупантами на Донеччині. Загинув 18 лютого 2023 року в боях за місто Бахмут», — зазначили у дописі.

Нагадаємо, в КиївЦифровому запустили нове опитування щодо назви парків та провулку.

Фото: КМР

Назарій Гусаков — львівський громадський активіст зі спінальною мʼязовою атрофією, що бореться за створення інклюзивного простору для себе та всіх, хто цього потребує. ШоТам розповідає про ініціативу, яка допоможе профінансувати його лікування, аби врятувати життя та продовжити боротьбу. 

Чим відомий Назарій Гусаков

30-річний львівʼянин бере активну участь у впровадженні доступності та безбарʼєрності в рідному місті. З дитинства має рідкісну хворобу — спінальну мʼязову атрофію (СМА), тож про проблеми людей, що пересуваються на кріслі колісному, знає не з чуток.

Саме через це він уже багато років домагається від власників закладів у рідному районі Левандівка встановлення пандусів, а від місцевої влади — пониження бордюрів та ремонту тротуарів і ліфтів. Також у 2021 році Назарій збирав кошти на запровадження у Львові послуги соціального таксі для людей з інвалідністю.

А зовсім нещодавно — на початку літа цього року — на тлі відключень електроенергії хлопець, який живе на пʼятому поверсі, домовився з міською владою про забезпечення станції сонячних батарей для безперервної роботи ліфта у своєму будинку. 

Фото: фейсбук Nazarii Husakov

«І ось, через місяць часу монтування та налаштувань я безперешкодно покидаю стіни квартири. Не прошу сусідів на перших поверхах дозволу, аби піти в туалет. Не прошу друзів, аби зносили та виносили мене на 5 поверх. 
Так, це не вирішує всіх перешкод. Проте це вирішує саме першочергове обмеження — обмеження вийти з дому», — пише Назарій.

Збір коштів на лікування

Через постійне прогресування хвороби Назарій мусить постійно шукати можливості продовжити своє життя. Він активно веде соцмережі й у своєму телеграмі закликає небайдужих долучатися до зборів, які відкриває, щоб профінансувати лікування. Він переконаний: якщо до каналу приєднаються 2 500 людей, які будуть готові постійно донатити по 200 гривень, то йому вдасться вчасно збирати необхідні кошти.

«Тобі недостатньо двічі по 14 днів у рік отримати допомогу від фізіотерапевтів, реабілітологів чи масажистів. Тут потрібне комплексне лікування: фізіотерапія, реабілітація, підтримка спеціальним харчуванням, додатковими БАДами, препаратами, уколами — там цілий спектр», — розповідає Назарій.

Закликаємо вас підтримати Назарія та підписатися на його канал «Обмежений без обмежень»: https://t.me/razanSMA

Також ви можете задонатити Назарію за наступними реквізитами:

https://send.monobank.ua/jar/5Z6VwN5hR2

Номер картки банки: 5375 4112 0949 6616  

Приват: 4149499390734604 (отримувач — Вікторія Харітонова, його подруга, бо власного Привату не має)

Моно: 4441114427978869

PayPal: razan@hotpoint.org.ua

Крипта (trc20): TJnvmVQToE3xsJH43iPPUtPw7EdQuRw9X10xc46b83c853431362dc7b0d4736610fa6cc69515ERC-20

Реквізити:

Отримувач — Гусаков Назарій Олегович

IBAN UA853220010000026208305496967

ІПН/ЄДРПОУ 3443017794

Долучайтеся донатами, аби зберегти життя активіста!

Фото: фейсбук Nazarii Husakov

У другу суботу вересня ми відзначаємо День українського кіно — професійне свято кінодіячів та працівників кінематографії. Українське кіно пройшло тривалий і часто складний шлях до свого підйому й остаточного становлення. Під час радянської окупації фільми українських режисерів цензурували, а після здобуття незалежності вони не отримували необхідного фінансування. Попри все, кіно продовжує жити й отримувати міжнародне визнання.

Про те, як українське кіно відзначають у світі, читайте в матеріалі ШоТам.

Найкращий документальний фільм усіх часів — «Людина з кіноапаратом», 1929

Це документальна хроніка з життя міста, яка змінила кіномову та відкрила нові можливості для режисерів. «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова, який знімали в Одесі, Києві та Харкові, залишається одним з головних фільмів в історії не тільки українського, а й світового кіно.

В авторитетному сучасному рейтингу найкращих фільмів усіх часів від британського журналу Sight & Sound за результатами опитування 2022 року «Людина з кіноапаратом» посів 9-те місце. У першому рейтингу Sight & Sound з визначення найкращих документальних фільмів у 2014 році фільм Дзиґи Вертова посів перше місце.

Фото: Довженко-Центр

Найкращий фільм з будь-коли знятих у світі — «Земля», 1930

Цей фільм мав пропагувати колективізацію, а став міжнародним шедевром, який продовжують вивчати в найпрестижніших кіношколах. Німу стрічку Олександра Довженка визнали одним з дванадцяти найкращих фільмів, коли-небудь знятих у світі, на Всесвітній виставці в Брюсселі 1958 року. 

«Земля» є прикладом унікальної поетичної кіномови Довженка. У стрічці режисер оспівує цінності української нації, її звичаї, традиції та любов до праці. Фільм визнають і високо оцінюють світові режисери. Зокрема, Мартін Скорсезе схарактеризував «Землю» так:

«Фільми Олександра Довженка вражають. Вони й досі приголомшують. Він народився в Сосниці, у нього була неймовірна любов до України, і ви можете відчути це в кожному кадрі його найбільших картин — і, звичайно ж, великого фільму “Земля”».

«Земля» зазнала критики в СРСР через «нехтування висвітленням класової боротьби, пантеїзм та біологізм, захист куркулів та оспівування журби за минулим». Стрічку заборонили й реабілітували лише в 1958 році — після міжнародного визнання. У рейтингу Sight & Sound за 2022 рік фільм посідає 243 місце.


Фото: стоп-кадр з фільму

Нагорода ФІПРЕССІ на Каннському кінофестивалі — «Лебедине озеро. Зона», 1990

Фільм видатного українського режисера, оператора та впливового представника покоління «українського поетичного кіно» Юрія Іллєнка дебютував на «Двотижневику режисерів» у Каннах та отримав нагороду від Міжнародної федерації преси (ФІПРЕССІ). Фільм знятий за сценарієм Сергія Параджанова, який 6 років провів у тюремних таборах. «Лебедине озеро. Зона» отримав світове визнання, але не вийшов у прокат в СРСР. 

За сюжетом, чоловік втікає з в’язниці за три для до звільнення та ховається в залізному постаменті «Серп і молот». Там він знайомиться з жінкою. Фільм є притчею про тоталітаризм, життя в замкнутому просторі та пошук свободи.

Фото: стоп-кадр з фільму

Срібний ведмідь Берлінського кінофестивалю — «Йшов трамвай дев’ятий номер», 2002

Мультфільм, створений у техніці пластилінової анімації, розповідає про звичайний ранок дорогою на роботу чи навчання: переповнений у годину пік транспорт, пенсіонери, яким кудись треба, штовханина та какофонія людських голосів. Анімація отримала нагороду Берлінського кінофестивалю — Срібного ведмедя — у 2003 році як найкращий короткометражний фільм. Також мультфільм отримав гран-прі Штутгартського міжнародного фестивалю анімаційних фільмів. Міжнародний успіх стрічки став важливим історичним маркером для українських аніматорів про те, що в них є надія на відновлення кінопроцесу.


Фото: Довженко-Центр

Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю за найкращий короткометражний документальний фільм — «Подорожні», 2005

«Подорожні» — перша українська документальна стрічка доби незалежності, яка здобула нагороду Каннського кінофестивалю.

Фільм Ігоря Стрембіцького досліджує тему божевілля, самотності та втрати свободи. Його героями стали мешканці київського акторського Будинку ветеранів і психоневрологічного диспансеру. Акомпанує чорно-білій короткометражці колискова «Ой люлі-люлі, спатоньки хочу» у виконанні Мар’яни Бенюк.


Фото: Довженко-Центр

Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю за найкращий короткометражний фільм —  «Крос», 2011

Ігровий короткий метр Марини Вроди про змагання з бігу в школі ставить питання про те, куди ми всі біжимо та яке майбутнє чекає на Україну. Стрічка досліджує актуальні проблеми українського суспільства та заохочує до роздумів щодо того, куди нам рухатись далі. «Крос» став першим українським ігровим фільмом, який отримав нагороду на Каннському кінофестивалі після 1991 року.

Картину створили в копродукції з Францією, половину фільму режисерка профінансувала самостійно.


Фото: стоп-кадр з фільму

Гран-прі «Тижня критиків», приз фонду Gan на підтримку дистриб’юції та «Золота камера» за найкращий дебютний фільм Каннського кінофестивалю — «Плем’я», 2014 

Стрічка Мирослава Слабошпицького отримала низку міжнародних нагород і вважається найтитулованішим українським фільмом — окрім Канн її відзначили на кінофестивалях у Гамбурзі, Варшаві, Тбілісі, Лондоні й Мілані. Успіх фільму ознаменував новий період, початок нової хвилі в українському кіно.

Кримінальна драма «Плем’я» створена виключно українською жестовою мовою без субтитрів чи закадрового голосу. Події відбуваються в інтернаті для людей з вадами слуху, де навчається головний герой Сергій. Хлопець доєднується до кримінального угрупування «Плем’я» та закохується в дівчину ватажка банди Аню, яка заробляє проституцією.


Фото: Довженко-Центр

Читайте також: «Збирали архів по крихтах»: 7 фільмів про боротьбу за незалежність України

Спеціальний приз журі за найкращий повнометражний документальний фільм Амстердамського кінофестивалю фільму — «Українські шерифи», 2015

Документальний фільм Романа Бондарчука про шерифів у селі Стара Юр’ївка на Херсонщині, які починають свою роботу через відсутність міліції, отримав нагороду найбільшого та найвпливовішого фестивалю документалістики — Міжнародного фестивалю документального кіно в Амстердамі (IDFA). 

Головні герої стрічки Віктор і Володя поєднують обов’язки міліціонерів і соціальних працівників: вгамовують сімейні сварки, спиняють бійки між сусідами, шукають потопельників тощо — тобто займаються всім, окрім кримінальних злочинів. Однак після того, як починається війна, настрій жителів села змінюється.


Фото: Довженко-Центр

Перемога в програмі «Горизонти» на Венеційському кінофестивалі — «Атлантида», 2019

«Атлантида» Валентина Васяновича розповідає про майбутнє українських деокупованих територій після перемоги. Головний герой фільму намагається впоратися з ПТСР і жити далі. Довкола — колись найбагатший індустріальний регіон, який визнаний непридатним до життя. У фільмі зіграли виключно непрофесійні актори: колишній розвідник Андрій Римарук, який пройшов війну на Донбасі й працює у фонді «Повернись живим», парамедикиня Людмила Білека та доброволець Василь Антоняк. Більшість сцен знімали в Маріуполі.

Окрім нагороди у Венеції, «Атлантида» зібрала низку відзнак на інших відомих майданчиках: гран-прі міжнародного кінофестивалю Les Arcs Film Festival (Франція), гран-прі Tromsø International Film Festival (Норвегія), Спеціальний приз журі міжнародного кінофестивалю в Токіо (Японія), премія за найкращу операторську роботу на міжнародному кінофестивалі в Севільї (Іспанія).



Фото: Довженко-Центр

Нагорода за найкращу режисуру в категорії світової документалістики на американському кінофестивалі «Санденс» — «Земля блакитна, ніби апельсин», 2020

Документальний фільм режисерки Ірини Цілик отримав нагороду на головному фестивалі незалежного кіно «Санденс» в Америці. Також його представили на кінофестивалях у Берліні, Варшаві та Цюриху.

Фільм розповідає про родину з Красногорівки, яка перебуває в «червоній зоні» Донбасу, де від початку війни не припиняються бойові дії. Попри постійні обстріли й складний побут, вони намагаються зберегти теплі та дружні стосунки всередині родини.

«Земля блакитна, ніби апельсин» досліджує наслідки російської окупації та її вплив на суспільство на прикладі однієї родини.


Фото: IMDb

«Кришталевий ведмідь» від юнацького журі програми Berlinale Generation 14plus на Берлінале — «Стоп-Земля», 2021

Драму про дорослішання та підліткові переживання учнів звичайної київської школи відзначили на Берлінському кінофестивалі «Кришталевим ведмедем» від юнацького журі програми Berlinale Generation 14plus. 

Режисерка Катерина Горностай розповідає історію 16-річної дівчини Маші та її друзів у найтривожніші для них моменти дорослішання — під час перших закоханостей, іспитів та початку дорослого життя. Окрім міжнародних нагород, фільм дуже тепло прийняли в українській кіноспільноті, зокрема, на Одеському кінофестивалі та премії кінокритиків «КІНОКОЛО».


Фото: Держкіно

Нагорода за найкращу режисуру світового кіно на «Санденс» — «Клондайк», 2022

Ігровий фільм Марини Ер Горбач отримав нагороду за кращу режисуру на американському кінофестивалі «Санденс». За сюжетом родина опиняється в епіцентрі авіакатастрофи рейсу MH17 Malaysia Airlines 17 липня 2014 року в селі Грабове Донецької області. 

Головні герої Ірина й Анатолій очікують народження першої дитини, але війна та збиття літака змінює їхні життя. Жінка відмовляється евакуюватися навіть тоді, коли село захоплюють озброєні угрупування.

Фільм створений у копродукції України та Туреччини. «Клондайк» відзначили Призом екуменічного журі на Берлінале та гран-прі на кінофестивалі в Сієтлі.

Фото: стоп-кадр з фільму

Гран-прі в категорії «Документальний фільм» на «Санденс» — «Порцелянова війна», 2023

Цей фільм — спільна робота американського режисера Брендана Белломо та харків’янина Слави Леонтьєва. Стрічка розповідає про українських художників-керамістів Славу, Аню й Андрія, які з початком війни вирішують залишитися в місті та боротися — продовжувати займатись мистецтвом і готувати майбутніх захисників до війни.

Світова прем’єра фільму відбулася на фестивалі «Санденс» у 2024 році, де він отримав гран-прі секції US Documentary.

Фото: стоп-кадр з фільму

«Оскар» за найкращий документальний фільм — «20 днів у Маріуполі», 2024

У 2024 році Україна отримала свою першу нагороду від Американської кіноакадемії. «Оскар» у категорії «Кращий документальний фільм» завоювала картина «20 днів у Маріуполі» режисера та журналіста Associated Press Мстислава Чернова. 

Чернов разом з фотографом Євгеном Малолєткою та продюсеркою Василісою Степаненко приїхали до Маріуполя перед початком повномасштабного вторгнення та залишились єдиними журналістами, які документували облогу міста до березня 2022 року. Хроніка перших днів окупації зображає поступову смерть Маріуполя, фіксує російські воєнні злочини та супротив українських захисників. Фільм також виграв британську кінопремію BAFTA Film Awards 2024 в категорії «Найкращий документальний фільм».

У своїй промові на церемонії вручення «Оскара» Мстислав Чернов сказав:

«Мені хотілося б, щоб я ніколи не знімав цього фільму. Я хотів би обміняти цей “Оскар” на те, щоб Росія ніколи не вторгалася в Україну і більше ніколи не нападала на наші міста. Але разом ми можемо зробити так, щоб правда перемогла. Слава Україні!».

Фото: стоп-кадр фільму

Читайте також: Фільм «20 днів в Маріуполі» тепер можна подивитися онлайн: на яких платформах

Текст: Яна Дудко