Київ отримав п’ятий двоповерховий автобус від Берліна: хто зможе користуватися

Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з «Інтерньюз-Україна» про відбудову громад.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.

Чому ми його робимо?

Це українці, які після початку повномасштабної війни потрапили під російську окупацію та були звільнені ЗСУ. Місцева влада, мешканці та волонтери діляться досвідом відновлення. Ці рішення жителі все ще окупованих міст та сіл можуть застосувати після звільнення, аби подолати наслідки окупації.

Керівниця ДРАЦСу в Балаклії Тетяна Кунденко прокинулася 24 лютого від звуків вибухів і повітряної тривоги. Розбудила шестирічну доньку, зібрала трохи речей, відвела дитину до бабусі з дідусем і… вирушила на роботу, адже реєстрацію шлюбу ніхто не скасував.

«Церемонія мала бути святкова й урочиста, але на неї прийшли тільки молодята в спортивних костюмах. У момент, коли наречена одягала каблучку нареченому, залунала тривога. Дівчина запитала: “Це сирена?”. Я лише відповіла: “Так, але ми продовжуємо”. Я робила вигляд, що роблю так щодня, але такий досвід у мене був уперше», — пригадує жінка.

Тетяна виїхала з міста, коли туди зайшли росіяни, але одразу після звільнення Балаклії у вересні 2022 повернулася додому та на роботу. ШоТам дізналися, як відновили пошкоджений ДРАЦС та як він працює зараз.

Працювала від звуки тривоги та вибухів

Тетяна Кунденко працює в місцевому ДРАЦСі з 2018 року. Раніше тут була перукарня, але замість ножиць і фенів це тепер красива зала для церемоній, де сотні пар казали одне одному «Так!». У 2020 тут зробили ремонт і готувалися ще багато років зустрічати молодят, але втрутилося повномасштабне вторгнення.

Тетяна та її колеги ще якийсь час залишалися в місті й ходили на роботу, але коли на початку березня 2022 року в Балаклію зайшли росіяни, усі виїхали. Держслужбовцям, які присягали на вірність Україні, було небезпечно там лишатися. Тетяна поїхала в більш безпечне місце, але не забувала про рідну Балаклію: допомагала волонтерам постачати їжу, ліки й засоби гігієни на тоді окуповані території.

Тетяна долучилася до волонтерів, щоб допомагати людям. Фото з соцмереж героїні

Відкрилися одними з перших на деокупованих територіях

Балаклію росіяни не жаліли, тож і ДРАЦС зазнав пошкоджень — Тетяна розповідає, що перед входом до будівлі прилетів снаряд, тож хол, де приймають відвідувачів, постраждав від ворожої артилерії, і в ньому були вибиті вікна та двері.

8 вересня 2022 року Балаклію звільнили. 11 вересня Тетяна приїхала до міста, і спочатку пішла на роботу, а потім вже додому.

Тетяна з радістю повернулася на улюблену роботу, за якою сумувала. Фото: ШоТам

У ДРАЦСі не було світла, інтернету, не працював телефон, та й людей теж не було. Але установа відкрилася, попри все:

«Офіційно ми почали працювати в жовтні 2022 року й були одним з перших деокупованих відділів у Харківській області, що запрацювали».

Спочатку були вдвох — Тетяна та головний спеціаліст її відділу.

«У нас були черги по 50 людей на день — я зберегла ці списки, написані від руки, на згадку про ті дні. Потім ще колеги приїхали, і ми почали працювати в повному штатному режимі — пʼятеро людей. Нікого нового ми не брали — всі повернулися».

Відновлювати приміщення взялося Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції спільно з керівництвом Ізюмської районної військової адміністрації та Балаклійської міської військової адміністрації — встановили вікна та двері, почали ремонтувати фасад.

Читайте також: «Є повністю зруйновані амбулаторії у селах – там будуть модульні будівлі». Досвід окупації та відбудови Балаклійської громади на Харківщині

Ось яким був і став фасад ДРАЦСу в Балаклії. Фото з сайту Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

Якраз починалася зима, тож варто було поквапитись. Тетяна каже, що досі лишилися деякі потреби, але все ще попереду — фасад відновлюють поступово. Головне, що в приміщенні знову одружують людей.

Замість білих суконь — вишиванки

Робота в Тетяни непроста, адже ДРАЦС — це місце не лише для сліз радості від одруження, але й для сліз горя:

«Саме у нашому відділі починається життя, тут воно і гасне. Ми бачимо людей, які прийшли в тяжкі моменти горя, коли померла їхня близька людина, і ми бачимо щастя — це реєстрація народження дітлахів, шлюбу. Життя триває — поки у 2024 році зареєстрували понад 120 народжень і 150 шлюбів».

Під час воєнного стану в Балаклії приймають людей з різною пропискою — сюди їдуть і з Ізюма, і з Барвінкового. Дуже часто одружуються саме військовослужбовці, і сучасні весілля створюють нову традицію.

«Переважно вони розписуються у військовій формі, а дівчатка — у чорних сукнях з вишивкою, тож є такий патріотичний настрій. Менше стало білих суконь. Навіть було, що дівчина одягла светр з написом “Дружина солдата ЗСУ”. Це дуже символічно», — ділиться Тетяна.

Попри всі зміни, ДРАЦС у Балаклії живе та працює. Дарма що фасад все ще нагадує про обстріли росіян — всередині живе любов і надія на перемогу.

Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з OLX про історії бізнесів, дауншифтерів та переселенців, які перебрались в село з великих міст.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Ми розповідаємо про те, як люди з великих міст почали життя в сільських умовах, відремонтували будинки і створили сільський затишок, та навіть змогли розвивати власний бізнес чи інші проєкти.

Інші матеріали спецпроєкту

Якось Євгеній Довгалюк обрізав дерева на своїй новій дачі під Яготином. Піднявши голову на незрозумілий шум, він завмер із секатором: сотні великих білих птахів знижували висоту й спускалися десь зовсім поруч.

Тоді Євгеній вважав, що це гуси. Тепер він легко розрізняє 144 види птахів, які мігрують чи живуть у цій місцевості. А його дача, яку він придбав на OLX, стала унікальним хабом громадянської науки, адже сюди їдуть волонтери та бьордвотчери.

Як допомагати науковцям, маючи лише смартфон, та чим бьордвотчинг корисний для економіки, Євгеній розповів ШоТам.

Євгеній Довгалюк

засновник Центру вивчення і збереження природи, культури й архітектури «Озеро Супій»

Поговорив із собою по-чесному

Я народився та виріс у Кривому Розі — це майже місто-мільйонник. Потім 10 років жив у Києві, мав роботу у великій логістичній компанії: доставка міжнародних вантажів, великі гравці, найбільші у світі виробники. Фури та вантажі рухаються постійно: і вночі, і у свята, — тому виникають якісь питання, які треба вирішувати. В такому форматі я достатньо довго прожив і звик до нього, але на вихідні, коли вони таки були, я втікав на природу — десь на річку чи в ліс.

Коли я по-чесному із собою поговорив, стало зрозуміло, що комфортніше мені саме біля природи. Тому до літа 2019 року я вже мав певний капітал і бажання витратити його на власний куточок ближче до природи.

Раз на тиждень сідав і OLXсив свій ідеальний дім

Я підійшов до питання ґрунтовно й без поспіху: виділив спеціально час раз на тиждень і… якщо в гуглі гуглять, то в OLX, виходить, оеліксять. Мого бюджету не вистачало на придбання новобудови, тому я шукав житло на вторинному ринку.

Але було три важливі для мене параметри: асфальтована дорога до самого паркану, вихід земельної ділянки до річки чи озера, а також будинок мав бути в більш-менш житловому стані. OLX дуже зручний для пошуку житла за конкретними критеріями — там велика кількість фільтрів.

За пару місяців я відібрав та оглянув 10 варіантів будиночків у різних регіонах країни. Але у фінал потрапив саме цей у селі на березі озера Супій, на межі чотирьох областей: Київської, Полтавської, Черкаської та Чернігівської. Це село Червоне Заріччя — фактично це околиці Яготина.

Мені сподобався цей вид складнощів

У мене не було ніякого сільського життя: мої батьки, дідусі та бабусі жили в місті. Для мене це був перший такий досвід, і він стався не відразу. Спочатку я «вривався» сюди на вихідні з друзями, як на дачу — ми влаштовували мінітолоки. Попередні власники цього обійстя мали багато худоби, тому тут була купа господарчих будівель: різні курники, сінники. Ми це все демонтували, розчищали.

Потім почався карантин 2020 року. Саме тоді я переїхав сюди, провів інтернет і працював онлайн.

Тут не було комфортного життя за міськими мірками: не було гарячої води, туалету в будинку. З часом я поставив септик, провів каналізацію і гарячу воду. Саме тоді, мабуть, усвідомив відповідальність за комфорт у власному будинку, бо це складніше, ніж жити у квартирі.

Мені сподобався цей вид складності, бо він замішаний на щоденній комунікації з природою, і це дуже приємно. Тоді я ще не знав, яка багата тут насправді природа — це відкриття сталося випадково.

Чому тут так багато «гусей»

У першу свою весну тут, на Супої, я почав мінімально обробляти землю, обрізати дерева.

І ось, працюючи у себе на подвір’ї, я помітив, як на озеро сідало близько 100 чи й 200 великих білих птахів. Як я дізнався згодом, це були лебеді-шипуни, а тоді навіть не знав їхньої назви, називав їх гусьми. І мені стало цікаво: чому цих «гусей» тут так багато?

Я почав вивчати цю тему та з’ясував, що над Супоєм пролягає повітряний міграційний шлях лебедів-шипунів. Він включений у світові маршрути міграції птахів і називається «Чорноморсько-середземноморський повітряний шлях». Тут гніздяться, зимують або постійно живуть багато видів пернатих.

Коли я почав глибше досліджувати місцеву природу, мені захотілося, щоб це було не тільки по фану мені, але й корисно для світу. Я шукав якісь інструменти, які мені будуть зрозумілі, легкі, які я можу юзати щодня і які дійсно будуть ефективними не тільки для мене.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений 🌍ОЗЕРО СУПІЙ🌳SUPII LAKE🌍 (@supiilake)

Козулька на Супої. Відео з інстаграму «Озеро Супій»

Маючи тільки смартфон, можна допомагати науковцям

Я й досі працюю з тими двома застосунками, які знайшов тоді. Перший — iNaturalist від National Geographic. Це додаток, у якому я фотографую жука, рослину чи птаха, і ця програма пропонує варіанти, який це вид.

Далі я завантажую фото на свою сторінку в застосунку, і згодом туди приходить науковець з будь-якої точки світу — українець, індієць, австралієць — та каже: «Так, це дійсно саме цей вид!». Після цього моє фото отримує дослідницький статус — воно додається на спеціальну мапу світу з датою та геолокацією.

Тобто фактично без академічних знань, а з самими тільки смартфоном і фотоапаратом я можу допомагати світовим науковцям, і ви теж.

Другий мій улюблений застосунок — Merlin Bird ID. Він присвячений птахам. Чую пташку — вмикаю мікрофон, фіксую звук. Застосунок мені видає, яка пташка це може бути, а я дивлюсь у бінокль і перевіряю. Якщо все збіглося — так само відзначаю, що я її побачив у цей день, у цьому місці.

Колись тут гнали горілку, а тепер досліджують природу

Спочатку в спостереженні за птахами Супою до мене приєднався мій пес Друг. Потім — мої друзі. Але коли я почав активно вести блог, до мене зверталися люди з інших регіонів, які хотіли теж приїхати та поспостерігати за птахами.

Прийняти в будинку всіх охочих я вже не міг, тому вирішив переобладнати будівлю, яка в попередніх власників виконувала функцію літньої кухні, комори та курника й мала три окремі входи. Це, до речі, поширене таке поєднання в українських селах.

Ми з друзями вибили перегородки, і вийшов простір на 40 квадратних метрів. Зробили ремонт, купили матраци. Тепер це такий собі хостел на вісім місць.

Я дізнався від місцевих, що колись у цій будівлі господарі виготовляли самогонку та продавали односельцям. Часи змінилися, і тепер це Будинок Волонтера — місце збору людей, які співдосліджують культуру, історію, архітектуру цього краю.

Громадянська наука працює на фані

Є декілька способів мотивувати людину щось робити. Один зі способів — популярний і зрозумілий — це гроші, зарплатня. Другий спосіб — це фан, задоволення, кайф: коли ми щось робимо ввечері, після роботи або на вихідних, бо нам цього хочеться.

І саме так працює громадянська наука. Хтось у світі колись зрозумів, що можна залучати до досліджень людей, які не мають спеціальної освіти, і це прискорить багато наукових процесів. 

Звісно, важливо, щоб висновки робили саме науковці, але збирати дані може кожен. Чи ж не круто?

Я теж зараз є елементом громадянської науки або citizen science, як це називають у світі. Але паралельно навчаюся в університеті Шевченка на кафедрі екології.

Українська столиця бьордвотчингу

Нині Центр «Озеро Супій» має 11 цільових напрямків своєї діяльності. Один з них — це дослідження біорізноманіття. Також ми розвиваємо тут птахоспоглядання — це дуже популярно у світі.  

За 3 роки спостережень ми зафіксували навколо Супою 144 види птахів, тому вважаємо, що Яготин може мати потенціал столиці бьордвочингу України, куди будуть їхати й українські, й іноземні туристи. Це справді може «вистрілити» — кожне місто, особливо малі міста, зараз шукає свій туристичний магніт, і для Яготина це може бути Супій та його птахи.

Також ми займаємося створенням якісного медіаконтенту про навколишні села, природу річки Супій. Усе це спрямоване на популяризацію краю.

Команда наших волонтерів займається не лише спостереженнями. Ми встановили кілька «хатинок» для сірої сови — поки вони не заселені, але сподіваємось, що це станеться. Популяція хижого птаха в Україні постійно зменшується, і в цього є ряд причин, зокрема, антропогенних, але люди повинні відновити те, що порушили. Наступного року хочемо збудувати окрему майстерню, де будемо виготовляти «будиночки» не лише для сов, а й для кажанів і комах.

Знищення старих дерев, збільшення площ сільськогосподарських угідь значно зменшили кількість місць, де птахи, комахи та кажани можуть будувати свої гнізда і, власне, жити, тому їм треба в цьому допомогти.

Рухаючись у цьому напрямку, ми радимося з національними парками, з науковцями, які знають не тільки, якими мають бути ці «будиночки», але й місця, де їх ефективно встановлювати, щоб там селилися ті, кому вони будуть призначені.

«Супій на виїзді»

Ми створили проєкт «Супій на виїзді», в межах якого їздимо в національні парки, заповідники України, і на нашому ютуб-каналі знайомимо людей з цією територією та розказуємо, які є туристичні можливості в українських еконацпарках.

Дуже мало людей знають, що в Україні існують національні парки або де вони розташовані. Ми намагаємось принести в українське суспільство цю ідею, цей інтерес досліджувати свої території.

І, як би це не звучало, війна зараз знову нас закохала в наше, українське. Ми вивчаємо нашу музику, нашу культуру, нашу територію. Багато людей навколо роблять це зараз, ніби вперше.

Патрульні з Генерального управління розвідки провели операцію «ГУР-КІТ» перед настанням зимових холодів та забрали 15 тварин з острова.

Про це повідомили у пресслужбі ГУР МОУ.

«Наближення зимових морозів ускладнює безтурботне життя численних котів і кошенят, які мешкають на острові Зміїний. Тож бійці “Спецпідрозділу Тимура” ГУР МО України, які здійснювали патрулювання, вирішили зробити важливу справу ― евакуювали 15 тварин із острова на “велику землю”», — написали в управлінні.

Читайте також: Захисників неба тренуватимуть збивати цілі з новітньою системою: її особливості

Адаптація тваринок

Котів привезли до притулку для тварин «Сіріус». Операцію з порятунку провели за підтримки фонду MacPaw Foundation. Котам видали жетони з надписом «ГУР КІТ ЗМІЇНИЙ».

У Генеральному управлінні розвідки зазначають, що після адаптації тварин українці можуть прихистити одну з них у себе вдома.

Нагадаємо, що ГУР представило документальний фільм «Артанець» про сапера-розвідника (ВІДЕО).

Раніше ми писали, що «Укрпошта» випустила лімітовану серію марок, присвячену підрозділу KRAKEN.

Фото обкладинки: Unsplash