

Суспільство
Куди поїхати на вихідних? П’ять дивовижних каньйонів України
Щоб ви знали, великі каньйони – окраса не лише Дикого Заходу. В Україні теж є чим похизуватись. Наші каньйони оточують реліктові ліси та печери, скельні монастирі та давно покинуті фортеці. А по їхньому дну – біжать річки, які колись ці каньйони й вимили.
Парапланеризм, сплави бурхливими річками, спелеотуризм – тільки частина розваг, які отримаєте, якщо оберете цей відпочинок. А ми спробуємо переконати вас, що відпочинок біля кам’яних брил – те, що вам треба цими вихідними.
Довідка. Каньйон – глибока долина між кручами, яку вимиває ріка. Зазвичай все дно каньйону зайнято річищем річки.
Дністровський каньйон пролягає через польську Рив’єру

Де: починається біля села Нижнів на Івано-Франківщині, а закінчується у Борщівському районі Тернопільщини біля села Трубчин. А взагалі розташований на території чотирьох областей.
Над цим каньйоном протяжністю близько 250 кілометрів потрудився Дністер. Древня ріка багато століть торувала собі шлях повз береги із реліктовими лісами, водоспади та печери.
Якщо захочете відвідати каньйон, вам доведеться довго обирати:
- поїхати до міста Заліщики у Тернопільській області, які колись назвали польською Рив’єрою?
- а може помилуватись частиною каньйону, яка розташована біля Кам’янця-Подільського у Хмельницькій області?
- чи відвідати фортецю Хотин над частиною Дністровського каньйону в Чернівецькій області?
А серед активних розваг тут і сплав вниз по течії Дністра, і варіант круїзу на теплоході, і навіть – підводне полювання. Багато цікавих локацій каньйон приберіг також і для альпіністів, спелеотуристів та парапланеристів.
Буцький каньйон або Українська Швейцарія

Де: село Буки Маньківського району на Черкащині.
Буцький каньйон та село Буки по сусідству назвали так на честь букових гаїв, які колись тут росли. Тепер їх тут нема і в помині, а каньйон прозвали найкрасивішим в країні й на додачу – “Українською Швейцарією”. Його гранітні скелі та кам’яні береги були вирізьблені однією з накрасивіших річок України – Гірським Тікичем. І цим гранітам – близько 2 мільярдів років.
Читайте також: Борщ з карасями та желе з ромашки: шість столичних закладів української кухні
Тут наприкінці 1920-х будували Буцьку ГЕС – одну з найперших гідроелектростанцій. Тепер від неї залишились лише руїни та штучний водоспад Вир. І залишки старовинного водяного млина неподалік. Словом, відмінне місце для фотосесій та пікніків.
З активного відпочинку тут є можливість перевірити свої альпіністські здібності, але сюди приїжджають і щоб просто помилуватись пейзажами старезних скель та води.
Актовський каньйон або Малий Крим

Де: село Актове Вознесенського району, Миколаївщина.
Часто Актовський каньйон називають “Каньйоном диявола” або “Малим Кримом” – через схожість їх комплексів гранітних скель, валунів та екосистеми взагалі.
Він утворився внаслідок провалу просто посеред степу. А своїм ландшафтом нагадує легендарні каньйони Америки.
“Каньйоном диявола” протікає річка з не менш моторошною назвою – Мертвовода. Вона, щоб ви не сумнівались, чий каньйон, насичена сірководнем й дивного кольору. Проте, місця для купання знайти все ж можна.
Поруч з Актовським каньйоном знаходиться маловідомий Трикратський ліс-лабіринт. В народі його звуть другою Софієвкою, але це не відповідає дійсності: насправді Софіївка з’явилась завдяки Трикратському лісу. Граф Потоцький, що створив і виплекав Софіївку, колись приїжджав за порадами до військового і садівника Віктора Скаржинського. Чоловіків об’єднало велике кохання до жінок: Потоцький створив парк на честь дружини Софії, а Скаржинський – на честь… дружини брата. Так, там в історії все складно – але спойлер: обійшлося без подружніх зрад.
Зима ніколи не приходить до Арбузинського каньйону

Де: села Актове та Трикрати, Вознесенський район, Миколаївська область.
Знайомтесь, це – ошатний сусід Актовського каньйону.
Виверження вулкану понад 4 мільярди років тому явило світові лаву, що сьогодні стала скельною породою Арбузинського каньйону. Потужна течія Арбузинки-ріки довершила справу, постійно вимиваючи породу та перетворюючи її на ущелину – так і були утворені ці скелі.
Він простягнувся на 1,5 км, а його дно всипане камінними брилами висотою до трьох метрів. Деякі з них мають дуже творчі назви: Кам’яний Мішок, Тещин Язик. І навіть Сковорідка.
Читайте також: Відпочинок 2020. Шість великих озер України, про які ви точно не знали
Можливо, це страшилки, але про всяк випадок ви повинні знати: кажуть, деякі з цих брил у сиву давнину слугували язичникам жертовниками.
Найцікавіше в Арбузинському каньйоні те, що підземний вулкан досі гріє тут землю – навіть чотири мільярди років потому! А тому тут ростуть квіти в середині січня й ніколи не буває снігу.
Актівський каньйон видно зі скелі “Пуп”. Через більш величного сусіда до Арбузинського каньйону причепилось прізвисько “Малий каньйон”.
Каньйон річки Синюхи біля Бенчикового млина

Де: біля села Тернівка Новоархангельського району, Кіровоградщина.
Синюха простягається майже на 100 кілометрів, і відома тим, що є однією з найчистіших річок країни. Але є ще в неї ще одна причина для популярності – мальовничий каньйон. Він розташований у гирлі ріки біля Тернівки, що в Кіровоградської області.
Неподалік від каньйону розташований ландшафтний заказник “Когутівка”, а прямо біля річки – старовинний і занедбаний водний млин.
Млин місцеві називають Бенчиковим. З боку берега він має аж три поверхи, а з боку річки – чотири. На млин він не дуже-то й схожий – скоріше, на середньовічний замок.
Збереглась навіть гребля, що направляє частину води в кам’яний рукав – тут колись крутились колеса млина. Відмінне місце для фотографій і, подейкують, наймальовничіша частина Синюхи протягом всіх її ста кілометрів.
Смотрицький каньйон – захисна споруда, створена природою

Де: Кам’янець-Подільський, Хмельницька область
Саме цей каньйон колись зупиняв загарбників, забезпечивши Кам’янцю-Подільському ідеальні умови для створення фортифікаційних споруд. Місто ніби навмисне виросло саме у стрімкому закруті Смотрича, а напроти ж – побудували фортецю.
Каньйон використовували для оборони міста від нападників у XV столітті, створивши Руську та Польську брами. Ці укріплення з башт і мурів зі спеціальними шлюзами. І от як вони працювали: якщо місту загрожувала небезпека, то шлюзи нижче за течією Смотрича перекривали, і забарикадована ділянка ріки, мілка у звичайні часи, перетворювалась на нездоланну перешкоду.
Зараз, замість древнього середньовічного мосту, фортецю та місто поєднує перекинута через урвище “Лань, що біжить” – 380-метровий автомобільний міст, найвищий з усіх мостів України.
Суспільство

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».
Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.
У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.
Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:
- зробити благодійний внесок від 2500 гривень на Монобанку;
- заповнити форму за посиланням;
- обрати бажаний для відвідування показ.
Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.
Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.
Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW
Суспільство

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:
«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».
ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук
пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки
Завдяки онучці про мене знає весь інтернет
Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати.
А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак
Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ.
Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі.

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак
Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.
Мої підставки вже бачили Америку й Австралію
Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.
Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак
Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.
У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.
Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.
Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак
А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра.
Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська
Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот.
Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак
Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.
Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.
Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.
Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами
Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак
За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його.
Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.
Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.
Мрію про таку ж старість, як у діда
Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.
Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня
Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу.
Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені.
Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України.
Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.
Про проєкт
На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.
Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії.
Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»
Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.
Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова
«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.
Перспективи
Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.
Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.
Фото обкладинки: сайт Signal to Resist