Суспільство
Борщ з карасями та желе з ромашки: шість столичних закладів української кухні
Карантин потроху послаблюють і нам вже так хочеться скоріше вийти на вулицю та відвідати всі заклади, які тільки є в місті. Зізнавайтесь, засумували за смачненьким обідом і коктейлем на терасі? Але що може бути краще, ніж наша українська кухня? Кухарі настільки розвинулись, що вигадують цікаві інтерпретації звичним нам стравам. Наважились би скуштувати борщ з карасями, желейні вареники чи закуски із бджіл?
Ми підготували для вас підбірку столичних закладів української кухні, які здивують незвичайними стравами. Саме час скласти список must visit на теплі літні вечори.
1. “Klukva&Brukva” – борщ з карасями та желе з ромашки
У цьому ресторані готують лише з локальних продуктів, які вирощені в Україні. Це стосується абсолютно всього, включаючи соуси та напої. Відмінна риса кухні “Klukva & Brukva” – сезонність. Як тільки з’являється який-небудь продукт, його відразу ж вводять в меню. А ще тут кухарі самі мочать, солять і квасять овочі, коптять м’ясо рибу і чорноморські мідії, печуть хліб та пиріжки. Тут є свої чаї й лимонад з петрушки, ялівцева водиця на березовому соку, морси і квас, фірмові настоянки, варення і крафтове пиво.
У “Klukva&Brukva” можна спробувати борщ з карасями, котлету по-київськи з мармеладом з червоної капусти, желе з ромашки, копчені вільхою мідії з печеною картоплею. Як вам така інтерпретація української кухні?
Крім того, що це ресторан, тут також і галерея, де регулярно проходять виставки українські художники. Поки ви очікуєте страву, можна помилуватись картинами і відчути себе справжнім естетом. А замовлення вам принесуть у посуді, створеному разом з українськими керамістами.
Адреса: вул. Антоновича, 16.
Ціни у закладі: салати – від 95 гривень, м’ясо та риба – від 160 гривень, українські бургери – від 160 гривень, вареники – від 120 гривень, крафтові настоянки – 150 гривень.
2. “100 років тому вперед” – заклад без стереотипів
Це ресторан, де вирішили переосмислити старовинні українські кулінарні традиції. Тут немає борщу та сала (їх подають лише під час замовлення англійською іноземним туристам), проте є галушки за полтавським рецептом із м’ясом і вишнею, салат з “українським авокадо” і смажене картопляне пюре з соусом із щавелю. На закуску – бджоли з арахісом і медом. На десерт – суфле з козячої бринзи з конфітюром із терену.
Засновниками ресторану “100 років тому вперед” є відомий шеф-кухар Євген Клопотенко та співзасновниця “Нової пошти” Інна Поперешнюк. Клопотенко розповідає, що завдяки закладу хоче спростувати уявлення про українську кухню як про поєднання жирних і прісних страв. Навіть напис на вході про це говорить – “Залиш тут свої стереотипи”.
Читайте також: Бар для відьом та еротичне кафе: шість незвичайних київських закладів
Цікаво, що це єдиний заклад, який виклав у вільний доступ всі рецепти із меню ресторану. Будь-хто може приготувати ці страви вдома.
Адреса: вул. Володимирська, 4
Ціни у закладі: банош шаровий з бринзою та гливами – 210 гривень, соління з льоху – 110 гривень, вареники – 125 гривень.
3. Деруни під соусом бешамель у “ЛяГушка по-київськи”
Уявіть собі альтернативну історію, коли українські козаки переходять на бік Наполеона після його вторгнення в Російську імперію у 1812 році і перемагають.
В результаті утворилась супердержава – Україна-Франція. Якою була б наша кухня? У закладі “ЛяГушка по-київськи”, або як кажуть самі власники – “шинок високої кухні”, уявили, як це може бути.
Тому страви ресторану – це мікс французької та української кухонь. Наприклад, деруни під соусом бешамель, жаб’ячі лапки в паніруванні котлети по-київськи і крем-суп із київських каштанів. У салат ЛяОлів’є входить гратен і яйце пашот, а вінегрет подають з бринзою і м’ясом перепілки. На десерт вам запропонують унікальну страву – каштани в шоколаді. Ну що, як вам така альтернативна кухня?
У алкогольному меню акцент на напоях французького та українського виробництва. У інтер’єрі простежується також мікс культур: картина з Наполеоном в образі українського гетьмана чи портрет Михайла Грушевського з французьким прапором. У плейлисті французький шансон і українська народна музика.
Адреса: вул. Саксаганського 135/13
Ціни у закладі: ЛяОлів’є – 145 гривень, жаб’ячі лапки по-київськи – 210 гривень, деруни під соусом бешамель – 95 гривень, каштани в шоколаді – 60 гривень.
4. Молекулярна кухня у “Канапа”
“Канапа” – один з перших ресторанів, який запропонував гостям відмовитись від традиційного сприйняття української кухні виключно в наборі борщ-сало-горілка. Засновниками закладу є відомий ресторатор Дмитро Борисов та музикант Олег Скрипка. Ресторан вже встигли полюбити кияни та гості столиці, які із задоволенням смакують тутешні їстівні свічки (з вершкового масла та часнику), сало в шоколаді та ароматні українські наливки.
Читайте також: Мешканці Лас-Вегаса під час карантину «підсіли» на українські вареники
У закладі два меню: в одному класична українська кухня, в іншому сучасна інтерпретація традиційних рецептів з використанням технологій молекулярної кухні. Всі страви готують з локальних продуктів. Тут можна скуштувати кілька видів блюд з м’яса, риби і гарнірів. Готують печеня з кролика, качку з ячмінно-вершковою кашею, стейк з річкового судака з раковим соусом, борщ зі свинячими вушками та кропивою, голубці з козиним м’ясом. А для любителів традиційної кухні тут є звичайний борщ, щоправда, подають не у тарілці, а в порожньому качані капусти. У молекулярному меню можна спробувати мус із дунайського оселедця, холодець з зайця з гусячою печінкою та молекулярним хріном, вареники з молекулярною сметаною. А яка подача страв!
А крім крафтових наливок у “Канапі” є український кальвадос та микулинецьке односолодове віскі.
Адреса: Андріївський узвіз, 19
Ціни у закладі: холодні закуски – від 90 гривень, основні страви – від 200 гривень, десерти – від 50 гривень.
5. Шоколадна ковбаса від “Бабка й сапка”
“Гарно нагодуємо, багато наливаємо, весело гуляємо” – так кажуть у закладі “Бабка і сапка”. Тут пропонують страви української кухні у новій інтерпретації, а також позиції інтернаціональної кухні. Меню закладу розділене за категоріями “сама вмію”, “внук навчив”, “щоб не всохло” і “шоби взєло”.
У гастробарі є коптильня на дровах. Саме тому рекомендуємо спробувати копчені креветки з часниково-цитрусовим чимічурі та сендвіч із пастрамі. Особливістю меню є борщ, який запечений у буряку з ребром та міні-голубці. А на десерт – бабусина шоколадна ковбаса.
Адреса: вул. Велика Васильківська, 44
Ціни у закладі: борщ 120 гривень, вареники — 140 гривень, не котлета по-київськи – 150 гривень, шоколадна ковбаса – 80 гривень.
6. “BARVY” – чебуреки з м’ясом косулі і котлети з дикого вепра
“BARVY “- це місце культури та фудпейрінгу. Місце, де можна пізнати нові гастрономічні течії й ближче познайомитися зі старими, трохи забутими, течіями сучасного й давнього, українського мистецтва. Тут на гостей чекає нова українська кухня на основі рецептів з різних регіонів України.
У закладі можна скуштувати страви, які традиційні для Закарпаття, Галичини і Буковини, а також їжу одеської і кримськотатарської кухні. Серед них устриці, сало, хамса з одеського Привозу, чебуреки з м’ясом косулі, карпачо з дикого товстолобика з Черкащини, холодець з домашнього півня. З основних страв є гуцульські деруни, котлети по-київськи, котлета з м’яса дикого вепра, голубці з молодої капусти та м’яса кабана і дикими грибами.
Також у “BARVY”’ адаптують автентичні рецепти і активно використовують технології молекулярної кухні в приготуванні страв.
Крім того, кухарі ресторану розробили авторську карту коктейлів на основі ендемічних українських настоянок і сиропів.
Адреса: вул. Мечникова, 3
Ціни у закладі: борщ – 135 гривень, вареники – 165 гривень, чебурек по-татарськи – 135 гривень.
Військові 123-ї бригади ТрО під час зведення фортифікаційних споруд на півдні України натрапили на архаїчний могильник 6-5 століття до нашої ери.
Про це повідомили в 123-й бригаді ТрО.
Що знайшли військові
Першу невелику амфору виявив водій екскаватора Микола. Зі знахідною він звернувся до побратима Євгена, який захоплюється історією. Разом вони вирішили передати амфору до музею «Старофлотські казарми».
Експерти музею встановили що ця знахідна — корінфська амфора, яку використовували у ритуальних цілях та розміщували в могилах. Так виявили, що місце, яке обрали для будівництва фортифікацій, є архаїчним могильником.
Читайте також: У Києві представили книгу про пілота, який врятував життя 20 десантників ГУР
На локації віднайшли ще один предмет — іонійську посудину ойнохою. Це давньогрецький глечик з однією ручкою та трьома носиками. Його використовували для розливання вина під час симпосіїв — ритуалізованих бенкетів у Стародавній Греції.
«Це ритуальні речі, створені спеціально для поховань, привезені з Греції. Важливо, що посудини цілі, без пошкоджень, що свідчить про високий соціальний статус похованих», — розповів колишній археолог, а нині військовий Олександр.
У бригаді також розповіли, що разом з артефактами музею передали й рештки кісток похованих людей. Там зазначили, що подібні знахідки мають велике значення для вивчення історії регіону й дозволяють краще розуміти життя та звичаї людей, які жили на цих територіях раніше.
Нагадаємо, що Etnodim та «Хартія» випустили благодійні вишиті сорочки (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка 123-ї бригади ТрО
Вони втратили домівки, майстерні, магазини й офіси, але не опустили руки — маріупольські підприємці й активісти почали все з нуля в інших містах України: там вони відкривають кав’ярні, відновлюють бренди й допомагають іншим адаптуватися до нового життя.
Чим сьогодні живуть переселенці з Маріуполя та як вони змінюють свої нові міста, читайте в матеріалі ШоТам.
«Тепер в Івано-Франківську є море»: переселенка відкрила кав’ярню з душею свого міста
У Маріуполі Тетяна Васильєва працювала в банківській сфері, але через повномасштабну війну втратила все. Після евакуації до Дніпра, а потім і до Івано-Франківська, жінка нарешті змогла здійснити свою мрію — відкрила кав’ярню «Душа».
На це в неї майже не було грошей, але вона не здалась: отримала кілька грантів, відвідала курси бізнес-планування, знайшла підтримку серед місцевих і ВПО:
Тренери мене надихнули, казали: «У тебе дуже крута ідея — не бійся, дій! Головне розпочати, а далі в тебе все піде».
Кав’ярня швидко стала улюбленим місцем для людей, які потребували затишку й теплоти, а її приміщення відображає атмосферу морського Маріуполя в кольорах, деталях і фото.
Згодом Тетяна відкрила вже другу «Душу». Як їй вдалося знайти підтримку, створити бізнес та адаптуватися в новому місті, читайте за посиланням.
«У нас працюють переселенці, а земляків годуємо безкоштовно»: маріупольці відкрили в Києві «Шаурму на вугіллі»
До повномасштабного вторгнення Максим Пустаков разом з партнером розвивали в Маріуполі мережу «Шаурма на вугіллі». За трохи більше ніж рік вони відкрили п’ять закладів, створили 40 робочих місць і планували виходити на нові міста. 24 лютого 2022 року партнери мали запускати шостий заклад, але почалась повномасштабна війна.
Три тижні Максим із сім’єю провів у заблокованому Маріуполі, рятуючись від обстрілів та ночуючи в укриттях. Коли з’явився шанс виїхати, родина скористалася ним і через Кропивницький дісталася Києва. Усе обладнання, яке вдалося врятувати, допомогли перевезти небайдужі люди.
Уже в Києві Максим разом з колишніми працівниками вирішив дати своєму бізнесу другий шанс. Вони знайшли приміщення, отримали підтримку від орендодавців і швидко відкрили новий заклад. Головна особливість мережі — приготування м’яса на вугіллі, що є рідкістю для України.
Згодом мережа розширилася до шести точок у Києві та однієї в Бучі. Після ребрендингу вона отримала назву «Центр Шаурми».
Крім відновлення бізнесу, команда вирішила підтримати маріупольців, які теж були змушені залишити рідне місто. У співпраці з гуманітарним центром вони запустили програму безкоштовного харчування — людям, які евакуювалися з Маріуполя, роздали тисячі флаєрів на безкоштовну шаурму.
Детальніше про шлях від втрати всього до нового старту — у матеріалі ШоТам.
«Місто — це не будинки, а люди»: активістка об’єднала переселенців і місцевих на Закарпатті
До великої війни Дар’я Маркович працювала в громадському секторі Маріуполя — допомагала адаптуватися в місті молоді та переселенцям. Разом з командою вона відкривала Центри підтримки родини та Молодіжні центри, щоб створити комфортний простір для навчання, зустрічей і розвитку.
Після початку вторгнення дівчина залишалась у Маріуполі, аж поки місто не почали бомбардувати. Дарія згадує:
«Перед тим, як стався приліт у Драмтеатр, скинули авіабомбу на басейн “Нептун”, який розташований за 200 метрів від мого будинку. Моя мама якраз піднялась у квартиру з підвалу, і вибуховою хвилею їй пошкодило очі. Це стало останньою краплею, тому я сказала, що в неї є пів години, аби зібрати речі».
Вона змогла евакуюватися до Мукачівської громади на Закарпатті, а там, трохи оговтавшись, вирішила використати свій досвід, щоб знову допомагати людям. Разом з місцевою владою та міжнародними партнерами Дар’я запустила Інтеграційний хаб — простір, що об’єднує переселенців і місцевих. Зокрема, у хабі працюють студія звукозапису, коворкінг, зала для тренінгів та переговорні кімнати.
Приміщення повністю доступне: є підйомник, кольори інтер’єру підібрані для комфортного перебування людей з підвищеною чутливістю до світла, встановлені тактильні вказівники.
Цей хаб — не просто місце, а символ єдності. Дар’я змогла не лише налагодити співпрацю між переселенцями та місцевими жителями, а й побудувати платформу для спільних ініціатив. Зараз вона мріє масштабувати проєкт на інші міста та колись показати своєму синові відбудований Маріуполь.
Детальніше про історію дівчини та створення хабу — на сайті ШоТам.
Відкрив у Херсоні цех і безкоштовно ремонтує спорядження для військових
Артем Болдирєв виріс у Новоазовську, але після 2014 року мріяв вирватися з окупованого міста. Він зміг переїхати до Маріуполя, де працював коком у порту Азовсталі й допомагав військовим, але війна знову наздогнала його. Виживши в окупації, чоловік чотири дні йшов пішки до Бердянська.
«Я пішки вийшов з Маріуполя й дійшов до Бердянська за чотири доби. Чотири дні я нічого не їв — у мене навіть не було апетиту після того, що я побачив у Маріуполі» — розповів Артем.
Після складної дороги та пошуків безпечного місця Артем опинився в Херсоні, де почав допомагати переселенцям і волонтерити. Спочатку він працював кухарем у центрі для ВПО, готуючи по п’ять разів на день, а після деокупації міста хотів вступити до ЗСУ, але йому відмовили через проблеми зі здоров’ям.
Тоді він знайшов спосіб допомагати військовим по-іншому — разом зі знайомим відкрив магазин тактичного спорядження «Ефес». Згодом технології виробництва вдосконалили, і тепер тут:
- шиють тактичний одяг: штани, куртки, кітелі, рукавиці, бафи;
- виготовляють унікальні шеврони — зокрема ті, що носять військові, які переправляються човнами через Дніпро;
- безкоштовно ремонтують військове спорядження — інколи прямо в день звернення, якщо бійці терміново повертаються на фронт.
Зараз у команді працюють закрійниця, п’ять швачок, продавці та бариста. Сам Артем керує магазином, цехом і навіть кав’ярнею, яка стала частиною цього унікального простору.
Хоч у Херсоні війна зовсім поруч, Артем вирішив залишитися, бо саме тут відчуває свою максимальну користь.
Детальніше про його шлях, боротьбу та бізнес — у матеріалі.
«Переселенцям від переселенців»: ГО «Заходи» створює реабілітаційні простори
До повномасштабного вторгнення маріупольська організація «Заходи» займалася молодіжними ініціативами, розвивала громадський активізм та працювала над запуском першого молодіжного простору. Однак війна змусила команду переїхати: частина опинилася в Хмельницькому, а частина — в Мукачеві, де активісти адаптували роботу до нових реалій.
Там вони створили хаб Aware Zone — сучасний простір для відпочинку, роботи й навчання. У Хмельницькому ж відкрили коворкінг «Заходи хаб», що надає переселенцям 25 робочих місць, швидкісний інтернет, ноутбуки та доступ до участі в освітніх заходах. Також команда організовує школи активістів, тренінги з психології та події для інтеграції ВПО в місцеву громаду.
Наразі наймасштабніший проєкт ГО — реабілітаційний табір «Над Збручем»: активісти відновили покинутий табір на Хмельниччині, щоб переселенці могли там жити, допомагаючи табору по господарству, та отримувати психологічну підтримку (сьогодні всі місця в таборі розписані на кілька місяців вперед). Крім того, організація розвиває кампанію про психічне здоров’я, яка допомагає людям справлятися з пережитими травмами.
Детальніше про ініціативи ГО «Заходи» — за посиланням.
Ветеран відновив свій бізнес в Івано-Франківську та знову пішов захищати країну
Микола Воропай шість років служив у Маріуполі, одночасно займаючись виробництвом сувенірів. Коли почалося вторгнення, він збирав розвіддані про ворожі цілі та допомагав обороняти місто.
На початку березня чоловік відпросився додому, але побачив лише руїни: будинок, фотостудію та майстерню знищили:
«Коли ми під’їхали до мого будинку, я побачив, що мого будинку немає. Все згоріло. Я не очікував, що моя мати ще там. Я просто її погукав, і вона зі згорілої будівлі мені відповіла. І так я вивіз матір»
Сам чоловік вибрався з оточеного Маріуполя до Івано-Франківська лише наприкінці травня.
Туди Микола та його донька релокували майстерню «АRTнація.Відновлення». Усі їхні верстати були втрачені, але Український ветеранський фонд допоміг відновити бізнес. Зараз у майстерні виготовляють сувеніри, підставки для телефонів, будиночки для тварин, брендовий одяг, вишиванки та шеврони.
Головна ідея бренду — розповідати світу про Україну через унікальні вироби. А його засновник Микола знову тримає фронт.
Детальніше про історію відродження майстерні читайте на сайті ШоТам.
Відроджує мистецтво виготовлення ляльок-мотанок в Івано-Франківську
Колишня викладачка фізики Людмила Балашова після пережитих обстрілів та вимушеного переселення до Івано-Франківська створила в центрі «ЯМаріуполь» «Майстерню пані Людмили».
Тут вона навчає дітей і дорослих мистецтва виготовлення традиційних українських оберегів — ляльок-мотанок. Ці вироби, створені без використання голок чи ножиць, символізують добробут і захист родини, тому Людмила вірить, що через відродження ремесла можна не лише зберегти культурну спадщину, але й надати психологічну підтримку тим, хто постраждав від війни.
Центр «ЯМаріуполь» — це мережа підтримки переселенців, яка діє по всій Україні. Його мета — допомогти адаптуватися на новому місці та повернутися до повноцінного життя.
У кожному центрі «ЯМаріуполь» надають гуманітарну, юридичну, соціальну, психологічну та медичну допомогу. Тут працюють ігрові кімнати, де батьки можуть залишити своїх дітей з вихователями, щоб вирішити нагальні питання. Кожен центр співпрацює з місцевими громадами, громадськими організаціями та міжнародними партнерами, щоб забезпечити максимальну підтримку переселенцям.
Детальніше про «Майстерню пані Людмили» та її діяльність можна дізнатися в матеріалі.
15 березня медіа позитивних новин ШоТам випустило друге відео нового подкаст-шоу «ХУХ». Співзасновник ШоТам Артем Іпатов обговорює з гостями дійсно добрі новини, що сталися за тиждень в Україні.
Цього разу у нас в гостях стендап-комік «Підпільного», креативний продюсер і батько бігля Юра Коломієць. У випуску — філософські роздуми про вимушений оптимізм і водійок таксі, а також дуже багато добрих новин тижня про військо, культуру та український бізнес. Буде ще трошки реперського амплуа Юри та історій, як він був рятівником Малібу. Ну, а Артем нарешті зʼявиться в кадрі з собакою!
Дивіться, слухайте й донатьте — всі актуальні збори є в описі до відео та на QR-кодах у випуску.
Читайте також: «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук
Фото: ШоТам
