Суспільство
Відпочинок 2020. Шість великих озер України, про які ви точно не знали
Український Байкал – так кажуть про найглибше в Україні озеро Світязь, Блакитне око Карпат – а це вже про високогірний Синевир. Сиваш вважають українським Мертвим морем, а на Чернігівщині ще невідомо, що блакитніше: вода в трьох затоплених кар’єрах, чи небо над ними.
До цих озер туристи планують свої подорожі й незмінно наштовхуються на натовпи відпочивальників. Бо місця “попсові” – хоч і неймовірно красиві.
Ми ж розповімо вам про шість менш знаних серед українських туристів водойм. Біля їх берегів зазвичай не буває натовпу людей, тож цей варіант – для вас, якщо хочете, щоб ніхто не заважав насолоджуватись красою природи та чистотою води.
Озеро Ялпуг: друге в Європі, перше – в Україні
Де: Болградський, Ізмаїльський і Ренійський райони, Одеська область
Зазвичай, коли кажуть про найбільше озеро України, згадують Світязь. Але він же – найглибший! Усі лаври щодо розміру повинні дістатись Ялпугу – найбільшому природному озеру лиманного типу в Україні, яке належить до Дунайського басейну. І за сумісництвом – другому найбільшому озеру в Європі (після Ладозького).
Так, воно популярне серед місцевих, але через його величезні розміри – місця тут вистачить всім туристам.
Живиться Ялпуг підземними джерелами та є основним джерелом води для Болграда.
В озері живе не менше 40 видів риб, все більшає популяція раків – тож з риболовлею тут все прекрасно.
Просто величезне задоволення тут можна отримати від спостереження за дикою природою: всі ці гніздування качок, лебедів, чайок, купа ящіркою і навіть житла ондатр.
Розміститись на ночівлю можна в Болграді, а можна й прямо на березі озера, орендувавши тут же намети та спальні мішки.
Кугурлуй: зловити судака й поспостерігати за найбільшими птахами Європи
Де: село Ларжанка, Ізмаїльський район, Одеська область
Кугурлуй – друге за розмірами озеро в Україні після Ялпуга, і навіть з’єднане з ним протокою.
Сюди можна приїхати й поспостерігати за місцями гніздування птахів. А, може, вам пощастить десь у плавнях біля південно-східного краю побачити колонію кучерявого пелікана (Pelecanus crispus) – найбільшого птаха Європи.
До речі, окрім пташиних гнізд, тут теж прекрасна риболовля: рибалки витягують з пучин сазана, судака, ляща, щуку, а сомів – до 30 кілограмів! Раків теж купа – куди ж без них.
Для любителів поспостерігати за фауною: у прибережних зонах мешкають зайці, дикі кабани, гуси, фазани, козулі.
На відміну від Ялпуга, Кугурлуй менш популярний серед відпочивальників. Тож, якщо наважитесь на подорож, все це багатство дістанеться вам.
Озеро Кагул – наодинці з птахами
Де: біля села Нагірне, Ренійський район, Одеська область.
Кагул – це найпівденніша точка України після Криму. Тут спекотно і безлюдно – ідеальне місце, щоб сховатись від поганого впливу мегаполісів.
Часто сюди птахи прилітають, щоб перечекати зиму, їхні численні гнізда розкидані серед скель.
Навколо Кагулу інфраструктури нема, тому для відпочинку візьміть із собою намет та спальний мішок. За їжею відправляйтесь в село Нагірне неподалік – там знайдуться ознаки цивілізації на кшталт магазинів і навіть кафе.
Якщо ви – міський білоручка, і хочете доторкнутись до природи без дискомфорту, непоганий варіант – зупинитись в місті Рені, яке знаходиться за 30 км від озера.
На Кагулі можна купатися, рибалити, спостерігати захід сонця, сидячи на краю скелі. Тут не буде: комфортного відпочинку, туристів і зручних підходів до води (хоча якщо потоваришуєте з кимось з Нагірного, вам, може й підкажуть пару-трійку місць).
Озеро Нобель – початок Біловезької пущі
Де: поблизу сіл Нобель, Дідівка та Котира Зарічненського району, Рівненська область
Це найбільше озеро Рівненщини. Перші згадки про місцевість з’явилися 980 років тому. Озеро фактично перебувало на славно відомому шляху “Із Варягів у Греки”, за яким вікінги прямували в напрямку Чорного і Середземного моря – раніше тут розміщувалася стоянка “кочівників”.
Тут побачите прекрасні пейзажі, насолодитесь тишею і прямо таки розкішною природою: вода в озері чиста, у довколишніх лісах можна зібрати багатий урожай ягід і безліч видів грибів.
Заселеність місцевості – мінімальна. Туристи – нечисленні, рибалок теж небагато. Дивно, до речі, бо це дуже рибне місце.
Тут можна розбити намети, або зупинитися в спеціалізованих дерев’яних рибальських будиночках.
Пулемецьке озеро – маловідоме, через те, що друге
Де: села Пульмо, Залісся та Пулемець, Шацький район, Волинська область.
Так, Світязь забрав собі більшу частину слави Шацьких озер, що на Волині. І дарма – Пулемецькому теж є чим повихвалятись: довжина берегової лінії тут близько 16 км, а плесо – аж 1640 га.
Але увага: значна частина берегу заболочена, а для купання годиться південно-східний берег поблизу Залісся та частина озера, що зі сторони села Пульмо.
Науковці кажуть: водойма – льодовикового походження. Озеро доволі глибоке: максимальна його глибина – понад 19 метрів.
Пулемецького ще не торкнулася навала відпочивальників, тож за тишею та спокоєм – вам сюди. О, і за рибалкою: тут водяться поширені щуки, карасі й навіть червонокнижний вугор – до нього зась!
Біле озеро – гліцеринове озеро молодості
Де: село Рудка, Володимирецький район, Рівненська область
Це озеро карстового походження, а його вода – шовковиста на дотик через підвищений вміст гліцерину в воді. Через це Біле озеро часто називають “озером молодості”. А Білим прозвали за те, що з висоти пташиного польоту справді здається, ніби воно білого кольору.
Вода у водоймі настільки чиста, що навіть на глибині понад 1.5 метра можна побачити дно.
Кажуть, ще партизани УПА за допомогою цієї води загоювали рани й навіть лікували підстрілених коней. А ще цією водою колись лікувалась перша леді польської держави – Марія Пілсудська. Доставляли їй цілющу рідину вузькоколійкою прямо у Варшаву.
Тож, якщо хочете омолодитись, відпочити й наїстися лісових ягід в поліських лісах – їдьте на Рівненщину.
Військові 123-ї бригади ТрО під час зведення фортифікаційних споруд на півдні України натрапили на архаїчний могильник 6-5 століття до нашої ери.
Про це повідомили в 123-й бригаді ТрО.
Що знайшли військові
Першу невелику амфору виявив водій екскаватора Микола. Зі знахідною він звернувся до побратима Євгена, який захоплюється історією. Разом вони вирішили передати амфору до музею «Старофлотські казарми».
Експерти музею встановили що ця знахідна — корінфська амфора, яку використовували у ритуальних цілях та розміщували в могилах. Так виявили, що місце, яке обрали для будівництва фортифікацій, є архаїчним могильником.
Читайте також: У Києві представили книгу про пілота, який врятував життя 20 десантників ГУР
На локації віднайшли ще один предмет — іонійську посудину ойнохою. Це давньогрецький глечик з однією ручкою та трьома носиками. Його використовували для розливання вина під час симпосіїв — ритуалізованих бенкетів у Стародавній Греції.
«Це ритуальні речі, створені спеціально для поховань, привезені з Греції. Важливо, що посудини цілі, без пошкоджень, що свідчить про високий соціальний статус похованих», — розповів колишній археолог, а нині військовий Олександр.
У бригаді також розповіли, що разом з артефактами музею передали й рештки кісток похованих людей. Там зазначили, що подібні знахідки мають велике значення для вивчення історії регіону й дозволяють краще розуміти життя та звичаї людей, які жили на цих територіях раніше.
Нагадаємо, що Etnodim та «Хартія» випустили благодійні вишиті сорочки (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка 123-ї бригади ТрО
Вони втратили домівки, майстерні, магазини й офіси, але не опустили руки — маріупольські підприємці й активісти почали все з нуля в інших містах України: там вони відкривають кав’ярні, відновлюють бренди й допомагають іншим адаптуватися до нового життя.
Чим сьогодні живуть переселенці з Маріуполя та як вони змінюють свої нові міста, читайте в матеріалі ШоТам.
«Тепер в Івано-Франківську є море»: переселенка відкрила кав’ярню з душею свого міста
У Маріуполі Тетяна Васильєва працювала в банківській сфері, але через повномасштабну війну втратила все. Після евакуації до Дніпра, а потім і до Івано-Франківська, жінка нарешті змогла здійснити свою мрію — відкрила кав’ярню «Душа».
На це в неї майже не було грошей, але вона не здалась: отримала кілька грантів, відвідала курси бізнес-планування, знайшла підтримку серед місцевих і ВПО:
Тренери мене надихнули, казали: «У тебе дуже крута ідея — не бійся, дій! Головне розпочати, а далі в тебе все піде».
Кав’ярня швидко стала улюбленим місцем для людей, які потребували затишку й теплоти, а її приміщення відображає атмосферу морського Маріуполя в кольорах, деталях і фото.
Згодом Тетяна відкрила вже другу «Душу». Як їй вдалося знайти підтримку, створити бізнес та адаптуватися в новому місті, читайте за посиланням.
«У нас працюють переселенці, а земляків годуємо безкоштовно»: маріупольці відкрили в Києві «Шаурму на вугіллі»
До повномасштабного вторгнення Максим Пустаков разом з партнером розвивали в Маріуполі мережу «Шаурма на вугіллі». За трохи більше ніж рік вони відкрили п’ять закладів, створили 40 робочих місць і планували виходити на нові міста. 24 лютого 2022 року партнери мали запускати шостий заклад, але почалась повномасштабна війна.
Три тижні Максим із сім’єю провів у заблокованому Маріуполі, рятуючись від обстрілів та ночуючи в укриттях. Коли з’явився шанс виїхати, родина скористалася ним і через Кропивницький дісталася Києва. Усе обладнання, яке вдалося врятувати, допомогли перевезти небайдужі люди.
Уже в Києві Максим разом з колишніми працівниками вирішив дати своєму бізнесу другий шанс. Вони знайшли приміщення, отримали підтримку від орендодавців і швидко відкрили новий заклад. Головна особливість мережі — приготування м’яса на вугіллі, що є рідкістю для України.
Згодом мережа розширилася до шести точок у Києві та однієї в Бучі. Після ребрендингу вона отримала назву «Центр Шаурми».
Крім відновлення бізнесу, команда вирішила підтримати маріупольців, які теж були змушені залишити рідне місто. У співпраці з гуманітарним центром вони запустили програму безкоштовного харчування — людям, які евакуювалися з Маріуполя, роздали тисячі флаєрів на безкоштовну шаурму.
Детальніше про шлях від втрати всього до нового старту — у матеріалі ШоТам.
«Місто — це не будинки, а люди»: активістка об’єднала переселенців і місцевих на Закарпатті
До великої війни Дар’я Маркович працювала в громадському секторі Маріуполя — допомагала адаптуватися в місті молоді та переселенцям. Разом з командою вона відкривала Центри підтримки родини та Молодіжні центри, щоб створити комфортний простір для навчання, зустрічей і розвитку.
Після початку вторгнення дівчина залишалась у Маріуполі, аж поки місто не почали бомбардувати. Дарія згадує:
«Перед тим, як стався приліт у Драмтеатр, скинули авіабомбу на басейн “Нептун”, який розташований за 200 метрів від мого будинку. Моя мама якраз піднялась у квартиру з підвалу, і вибуховою хвилею їй пошкодило очі. Це стало останньою краплею, тому я сказала, що в неї є пів години, аби зібрати речі».
Вона змогла евакуюватися до Мукачівської громади на Закарпатті, а там, трохи оговтавшись, вирішила використати свій досвід, щоб знову допомагати людям. Разом з місцевою владою та міжнародними партнерами Дар’я запустила Інтеграційний хаб — простір, що об’єднує переселенців і місцевих. Зокрема, у хабі працюють студія звукозапису, коворкінг, зала для тренінгів та переговорні кімнати.
Приміщення повністю доступне: є підйомник, кольори інтер’єру підібрані для комфортного перебування людей з підвищеною чутливістю до світла, встановлені тактильні вказівники.
Цей хаб — не просто місце, а символ єдності. Дар’я змогла не лише налагодити співпрацю між переселенцями та місцевими жителями, а й побудувати платформу для спільних ініціатив. Зараз вона мріє масштабувати проєкт на інші міста та колись показати своєму синові відбудований Маріуполь.
Детальніше про історію дівчини та створення хабу — на сайті ШоТам.
Відкрив у Херсоні цех і безкоштовно ремонтує спорядження для військових
Артем Болдирєв виріс у Новоазовську, але після 2014 року мріяв вирватися з окупованого міста. Він зміг переїхати до Маріуполя, де працював коком у порту Азовсталі й допомагав військовим, але війна знову наздогнала його. Виживши в окупації, чоловік чотири дні йшов пішки до Бердянська.
«Я пішки вийшов з Маріуполя й дійшов до Бердянська за чотири доби. Чотири дні я нічого не їв — у мене навіть не було апетиту після того, що я побачив у Маріуполі» — розповів Артем.
Після складної дороги та пошуків безпечного місця Артем опинився в Херсоні, де почав допомагати переселенцям і волонтерити. Спочатку він працював кухарем у центрі для ВПО, готуючи по п’ять разів на день, а після деокупації міста хотів вступити до ЗСУ, але йому відмовили через проблеми зі здоров’ям.
Тоді він знайшов спосіб допомагати військовим по-іншому — разом зі знайомим відкрив магазин тактичного спорядження «Ефес». Згодом технології виробництва вдосконалили, і тепер тут:
- шиють тактичний одяг: штани, куртки, кітелі, рукавиці, бафи;
- виготовляють унікальні шеврони — зокрема ті, що носять військові, які переправляються човнами через Дніпро;
- безкоштовно ремонтують військове спорядження — інколи прямо в день звернення, якщо бійці терміново повертаються на фронт.
Зараз у команді працюють закрійниця, п’ять швачок, продавці та бариста. Сам Артем керує магазином, цехом і навіть кав’ярнею, яка стала частиною цього унікального простору.
Хоч у Херсоні війна зовсім поруч, Артем вирішив залишитися, бо саме тут відчуває свою максимальну користь.
Детальніше про його шлях, боротьбу та бізнес — у матеріалі.
«Переселенцям від переселенців»: ГО «Заходи» створює реабілітаційні простори
До повномасштабного вторгнення маріупольська організація «Заходи» займалася молодіжними ініціативами, розвивала громадський активізм та працювала над запуском першого молодіжного простору. Однак війна змусила команду переїхати: частина опинилася в Хмельницькому, а частина — в Мукачеві, де активісти адаптували роботу до нових реалій.
Там вони створили хаб Aware Zone — сучасний простір для відпочинку, роботи й навчання. У Хмельницькому ж відкрили коворкінг «Заходи хаб», що надає переселенцям 25 робочих місць, швидкісний інтернет, ноутбуки та доступ до участі в освітніх заходах. Також команда організовує школи активістів, тренінги з психології та події для інтеграції ВПО в місцеву громаду.
Наразі наймасштабніший проєкт ГО — реабілітаційний табір «Над Збручем»: активісти відновили покинутий табір на Хмельниччині, щоб переселенці могли там жити, допомагаючи табору по господарству, та отримувати психологічну підтримку (сьогодні всі місця в таборі розписані на кілька місяців вперед). Крім того, організація розвиває кампанію про психічне здоров’я, яка допомагає людям справлятися з пережитими травмами.
Детальніше про ініціативи ГО «Заходи» — за посиланням.
Ветеран відновив свій бізнес в Івано-Франківську та знову пішов захищати країну
Микола Воропай шість років служив у Маріуполі, одночасно займаючись виробництвом сувенірів. Коли почалося вторгнення, він збирав розвіддані про ворожі цілі та допомагав обороняти місто.
На початку березня чоловік відпросився додому, але побачив лише руїни: будинок, фотостудію та майстерню знищили:
«Коли ми під’їхали до мого будинку, я побачив, що мого будинку немає. Все згоріло. Я не очікував, що моя мати ще там. Я просто її погукав, і вона зі згорілої будівлі мені відповіла. І так я вивіз матір»
Сам чоловік вибрався з оточеного Маріуполя до Івано-Франківська лише наприкінці травня.
Туди Микола та його донька релокували майстерню «АRTнація.Відновлення». Усі їхні верстати були втрачені, але Український ветеранський фонд допоміг відновити бізнес. Зараз у майстерні виготовляють сувеніри, підставки для телефонів, будиночки для тварин, брендовий одяг, вишиванки та шеврони.
Головна ідея бренду — розповідати світу про Україну через унікальні вироби. А його засновник Микола знову тримає фронт.
Детальніше про історію відродження майстерні читайте на сайті ШоТам.
Відроджує мистецтво виготовлення ляльок-мотанок в Івано-Франківську
Колишня викладачка фізики Людмила Балашова після пережитих обстрілів та вимушеного переселення до Івано-Франківська створила в центрі «ЯМаріуполь» «Майстерню пані Людмили».
Тут вона навчає дітей і дорослих мистецтва виготовлення традиційних українських оберегів — ляльок-мотанок. Ці вироби, створені без використання голок чи ножиць, символізують добробут і захист родини, тому Людмила вірить, що через відродження ремесла можна не лише зберегти культурну спадщину, але й надати психологічну підтримку тим, хто постраждав від війни.
Центр «ЯМаріуполь» — це мережа підтримки переселенців, яка діє по всій Україні. Його мета — допомогти адаптуватися на новому місці та повернутися до повноцінного життя.
У кожному центрі «ЯМаріуполь» надають гуманітарну, юридичну, соціальну, психологічну та медичну допомогу. Тут працюють ігрові кімнати, де батьки можуть залишити своїх дітей з вихователями, щоб вирішити нагальні питання. Кожен центр співпрацює з місцевими громадами, громадськими організаціями та міжнародними партнерами, щоб забезпечити максимальну підтримку переселенцям.
Детальніше про «Майстерню пані Людмили» та її діяльність можна дізнатися в матеріалі.
15 березня медіа позитивних новин ШоТам випустило друге відео нового подкаст-шоу «ХУХ». Співзасновник ШоТам Артем Іпатов обговорює з гостями дійсно добрі новини, що сталися за тиждень в Україні.
Цього разу у нас в гостях стендап-комік «Підпільного», креативний продюсер і батько бігля Юра Коломієць. У випуску — філософські роздуми про вимушений оптимізм і водійок таксі, а також дуже багато добрих новин тижня про військо, культуру та український бізнес. Буде ще трошки реперського амплуа Юри та історій, як він був рятівником Малібу. Ну, а Артем нарешті зʼявиться в кадрі з собакою!
Дивіться, слухайте й донатьте — всі актуальні збори є в описі до відео та на QR-кодах у випуску.
Читайте також: «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук
Фото: ШоТам
