Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Кранчі з любов’ю: як молодь з інвалідністю створює корисні сніданки

Опубліковано

“Мене звати Даяна. У мене ДЦП, але це не заважає мені приносити користь суспільству. Я дуже люблю допомагати у приготуванні граноли”. Це лише частинка історії про підопічну Центру денного догляду для молоді з інвалідністю “Любов, яка лікує”. Вона та ще 11 особливих людей з інвалідністю створюють гранолу- корисні сніданки на основі вівсяних пластівців, меду, какао, горіхів, фруктів та ягід.

Таке соціальне підприємництво “Кранчі з Любов‘ю” заснувала чернівчанка Валерія Мартинюк. Дівчина сама росла в особливій родині, тому вирішила допомогти інклюзивній молоді не тільки спілкуватись і відпочивати, а й заробляти кошти власною працею. 

Валерія Мартинюк

За освітою психолог. Закінчила Чернівецький університет. Ще з студентських років займалась волонтерством у соціальних мережах. У 2017 році заснувала Центр денного догляду для молоді з інвалідністю “Любов, яка лікує” і разом з молоддю, що мають інвалідність, створює гранолу. 

Набридло ліпити слоників – зробили гранолу

Ми разом з 12-ма підопічними займаємось виготовленням граноли, батончиків, пастили та фруктових чіпсів. Почали це робити близько року тому. У Центрі ми намагались розвиватись та підтримувати підопічних. Але я зрозуміла, що якщо ми будемо ліпити слоників з пластиліну чи ліпити пазли – ніякого розвитку з цього не вийде. Тому ми і створили соціальне підприємництво – виготовлення корисних сніданків.

“Серед наших підопічних – молоді люди віком від 16 до 30 років з ментальними фізичними порушеннями (ДЦП, аутизм, затримка інтелектуального розвитку)”

Коли розпочинався проект, то у нас були люди, які мають інтелектуальну затримку, і дехто – фізичну. Останні є повністю працездатними, вони можуть робити ту саму роботу що і я, але для них потрібно облаштувати зручне робоче місце.

Ми супроводжуємо тих, хто має ментальну інвалідність. Їм треба детально пояснювати, що і як робити і вони краще виконують якусь одноманітну легку роботу. Клеїти цілий день наклейки на пачки? Без питань.

Молодь приходить до нас по графіку по групах, але не працює цілий день. Ми переодягаємось у форму – спеціальні кітелі та обговорюємо, хто і що буде робити.  У кожного свої обов’язки. Ми робимо сироп для карамелізації, зважуємо вівсянку, карамелізуємо її в нашій конвекційній печі. Поки вона готується, обираємо потрібні сухофрукти та зважуємо їх і потім пакуємо.

Проте, ми не лише разом працюємо, а й гуляємо, ходимо по магазинах. Після роботи ми можемо пограти в ігри.

Я хочу здолати той стереотип, що молодь з інвалідністю чимось гірша і не така як усі. Вони надихаються, тим що роблять. У кожного горять очі, коли хтось замовив пачку граноли.

Горіхи літають по всій кухні

У спілкуванні з такими людьми насамперед маємо наголошувати, що це людина. У їх очах можна побачити біль від поганого ставлення суспільства. Я хочу це змінити. Є правила спілкування з людьми з інвалідністю — ми їх навіть розмістили у своїх буклетах.

Так, у нас бувають з ними складнощі. У них дуже тендітні душі і якщо щось не так, то дуже зляться. Не ті кеди вдягнув, не приїхала вчасно маршрутка – це змушує їх бути неспокійними протягом дня, а горіхи можуть літати по всій кухні.

Ні, вони не агресивні, просто так реагують на ситуації. Але мусимо підлаштовуватись і це потрібно розуміти.

Та вони і радують нас та дають впевненість у собі. У центрі молодь розуміє, що може реалізувати себе та заробляти кошти. Хтось потім знаходить офіційну роботу. Один працює двірником, інший – прибиральником, а одна дівчинка Іринка влаштувалась працювати в кафе. Разом з нами вони розуміють, що потрібні і не самотні.

Замовлень поки не багато

Наша команда особливих кухарів може виготовляти 10 кг граноли в день. Такий об’єм ми колись витягнули на одну конференцію. Але такої кількості замовлень у нас немає. Особливо зараз. Влітку попит на гранолу значно спав. І прибуток був просто смішним. А взимку у нас багато замовлень. Проте, ми знаємо як виправити ситуацію, не чекаючи морозів. Потрібно розширюватись, але для цього нам необхідна додаткова техніка, наприклад, професійна сушарка. А вона коштує 10 тисяч гривень. Поки для нас це непідйомна сума.

“Півкілограма нашої граноли коштує 150 гривень, менший пакуночок – 80. Продаємо зазвичай через інстаграм та у деяких Чернівецьких магазинах”

Сонячні кухарі отримують зарплату за свою працю. Так ми стимулюємо їх працювати. Оплата залежить від прибутку і від обов’язків. Ви ж розумієте, що хтось може карамелізувати гранолу, а хто просто ліпити наклейки. Але, в середньому оплата за працю – 500 гривень.

З дитинства бачила, що таке інвалідність

Всі завжди цікавляться чому молода дівчина вирішила опікуватись людьми з інвалідністю. Бо я не з чуток знаю, що це таке. Я виховувалась в сім’ї, де обоє батьків мають інвалідність. З дитинства я бачила, як їм не просто і зрозуміла, що моє покликання – працювати з людьми з особливостями. У підлітковому віці я почала волонтерити, а потім це переросло в Центр.

“Кожна людина потребує відчуття значущості, це один з етапів соціалізації. Саме тому важливо створити можливість працевлаштування, яке було б інклюзивне”

Коли ми працювали з людьми з інвалідністю, то робили якесь мило чи щось ліпили з пластиліну, щоб розвивати моторику. Але не було ніякого збуту. Я ж ставила для себе задачу зробити їх соціально-активними членами суспільства.

У рамках соціальної адаптації у центрі ми і так готували їжу для себе, але згодом вирішили готувати також для інших. Крім того, наша молодь як і всі люблять з’їсти якийсь фаст-фуд, запити це колою і заїсти цукеркою. А їм потрібно правильно харчуватись. Тому ми вирішили робити щось корисне. Звісно, спалили не один кілограм вівсянки. Але маленькими кроками йшли. Закупили сушарки і пічку, уніформу. У нас є технолог, і все готуємо з дотриманням власної рецептури і санітарних норм.

Зараз ми на шляху до того, щоб зареєструвати нашу продукцію і отримати сертифікацію та бути на ряду з іншими виробниками.

Тепер і інші міста хочуть робити інклюзивну кухню

Щоб запустити свій бізнес ми звернулись до краудфандингової платформи RazomGo.Там ми зібрали 25 тисяч гривень. І це була лише частина витрат, бо багато коштів пішло на приміщення та техніку. Ми отримали допомогу від інших людей — не лише через платформу, і стали впізнаваними завдяки лекціям у різних містах України.

Запустивши проект, зрозуміла, що не варто боятись помилок. Ми зіштовхнулись з не відповідальними постачальниками, які продавали товар не першої свіжості. А деякі затримували продукцію. Та ми швидко вирішили цю ситуацію.

Великою нашою помилкою було прагнення економити. Нашу першу етикетку ми зробили в телефоні в програмці. Потім побачили, що буде дешевше, якщо ми надрукуємо великим тиражем. І коли вже все було готово люди почали говорити нам, що через ці етикетки не зрозуміло хто ми і що це за проект. Гнались за економією, а опинились в мінусі.

Але, дороги назад немає. І помилки загартовують. Зараз я бачу, що за мною стоїть багато людей і в інших містах прокидаються люди і хочуть робити у себе інклюзивну кухню. Це Одеса і Хмельницький.  Я розумію, що потрібно проект підіймати на якийсь рівень і довести, що люди з інвалідністю можуть робити класний продукт.

Суспільство

На Хортиці встановили велостійки (ФОТО)

Опубліковано

На території Нацзаповідника “Хортиця” встановили паркувальні стійки для велосипедистів.

Про це пише Перший Запорізький.

За інформацією, велостійки біля Запорозької Січі на Хортиці встановлені в рамках проєкту “ВелоМіста 2.0”, що реалізовує громадська організація Спільно HUB за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Читайте також«Самі собі фест»: як 370 харків’ян організували собі фестиваль без держави та інвесторів

Читайте такожЯк вінницькі школярі рятують місто від сміття

Нагадаємо, у Києві біля метро облаштують велопарковку на 100 місць.

Як ми повідомляли раніше, в Україні дозволили велосипедистам рухатися смугою маршрутних транспортних засобів.

Усі фото: 1news.zp.ua.

Читати далі

Суспільство

Жіноче та інклюзивне підприємництво

Опубліковано

Жіноче та

інклюзивне

підприємництво

Інклюзія: чому це важливо?

Упродовж останніх десятиліть у всьому світі інклюзія є популярним трендом, а інклюзивні підходи — вимогою сьогодення. Передусім це про можливість для кожної людини бути повноцінно залученою до абсолютно всіх сфер суспільного життя. Тобто, незалежно від статі, раси, національності, віку, віросповідання, сексуальної орієнтації, сімейної історії, соціального статусу, наявності інвалідності чи якогось захворювання, мати рівний доступ як до освіти, медицини, соціального захисту, так і до економічних можливостей : працевлаштування та започаткування власної справи.


Також інклюзія передбачає усунення бар’єрів, стирання стереотипів та упереджень. Через застосування інклюзивних підходів люди віддають належне соціальній різноманітності та шукають способів реагувати на індивідуальні потреби кожного.

Що таке інклюзивне підприємництво?

На перший погляд не відрізнити: інклюзивні підприємства працюють і можуть генерувати прибутки так само, як і класичний бізнес. Та ключова їхня цінність і місія — в інноваційних рішеннях актуальних соціальних питань.

Хто у фокусі
інклюзивного бізнесу?

Інклюзія стосується представників різних вразливих груп населення, як-от: жертв домашнього насилля, людей з інвалідністю, малозабезпечених, колишніх узалежнених, ветеранів, звільнених із місць позбавлення волі, мігрантів.

Які переваги створює інклюзивний бізнес?

Для місцевої громади, конкретного регіону й держави назагал інклюзивне підприємництво покращує рівень життя людей і системно скорочує рівень бідності, оскільки створює для соціально вразливих осіб відповідні товари та послуги або ж пропонує гідні та добре оплачувані можливості для трудової зайнятості.

 

Для роботодавців це дає низку переваг: наприклад, більшу залученість працівників до командних процесів, оптимізацію взаємодії в колективі, покращення процесу ухвалення рішень, зростання продуктивності праці. Також очевидним плюсом інклюзивного підходу є позитивна зміна репутації компанії.

Жіноче підприємництво —
умова економічного розвитку

Одним із важливих рушіїв розвитку економіки сьогодні є збільшення кількості підприємств, які створили та якими керують жінки. Якби жінки й чоловіки рівною мірою займалися бізнесом, глобальний рівень ВВП міг би збільшитися на 3–6%, унаслідок чого світова економіка до 2025 року зросла б на 12 трлн доларів.

 

У світі вже більш як 252 млн жінок ведуть власний бізнес, ще понад 153 млн — керують підприємствами. Компанії, які належать жінкам, дають значно більші доходи та створюють більше робочих місць.

 

Крім того, розвиток жіночого підприємництва важливий не лише у глобальних масштабах: чоловіки вкладають близько 35% доходів у свої сім’ї, а жінки — 90%. Ці кошти, без сумніву, інвестиція в добробут місцевих громад.

 

Також жіноче підприємництво вигідне тим, що створює нові види зайнятості та робочі місця, диверсифікує та стабілізує місцеву економіку, гарантує бізнесу більші прибутки через зменшення ризикованих інвестицій та ефективне використання капіталу.

Яка ситуація в Україні?

Десятиліття практики інклюзивного підприємництва в успішних країнах світу демонструють його чіткий та якісний вплив на розвиток стійкої економіки. Для України ж це нова практика, що лише набирає обертів.

 

В Україні перед роботодавцями, що виявляють лояльність до інклюзивності, неминуче постають такі виклики, як забезпечення спеціальних робочих місць для людей з інвалідністю, облаштування приміщень для матерів із дітьми, розробка гнучких внутрішніх політик і процедур, запровадження преференцій для ветеранів чи людей старшого віку, формування особливої корпоративної культури тощо.

 

Вирішити ці завдання можна завдяки довгостроковим комплексним рішенням, які можливо реалізувати лише за умови підтримки бізнесу з боку держави та некомерційного сектору. Саме над їх синергією і працює Проєкт ПРОМІС.

 

Істотно відрізняється у світі та в Україні і ситуація з жінками в контексті професійної реалізації та ведення бізнесу. Українським жінкам буває складно довести свою кваліфікацію та спроможність керувати лише через те, що аванс довіри до них значно нижчий, ніж до чоловіків.

 

Жінки, які мають бажання започаткувати власну справу часто стають заручницями стереотипів та упереджень, що змушують їх відмовлятися від своїх кар’єрних амбіцій на користь сім’ї. 83% українців у наш час вважають, що найважливішим завданням жінки є турбота про сім’ю та дім.

Як Проєкт ПРОМІС розвиває в Україні жіночий
та інклюзивний бізнес?

У співпраці із 16 містами-партнерами у Вінницькій, Запорізькій, Полтавській та Івано-Франківській областях упродовж п’яти років Проєкт ПРОМІС втілює низку актуальних і комплексних ініціатив. Їхньою метою є зміцнення муніципального сектору в Україні, упровадження ефективного демократичного управління, підтримка процесу децентралізації, створення сприятливого середовища для розвитку малого та середнього бізнесу.

 

 

Одним із важливих фокусів діяльності Проєкту ПРОМІС є розвиток інклюзивного та жіночого підприємництва. Розробка профільних програмних документів, навчальних матеріалів, створення низки освітніх можливостей, менторський супровід, нетворкінг і обмін досвідом, три масштабні конференції з інклюзивного  розвитку бізнесу, низка тематичних навчальних поїздок, безпосередня підтримка жіночих і соціальних ініціатив — усе це сприяло створенню й подальшому розвитку дев’яти унікальних та жіночих та інклюзивних бізнесів в Україні. 

 

 

Пропонуємо ознайомитися з їхніми історіями, які чудово ілюструють, як мотивувати більшу кількість жінок розпочати власну справу, заохотити підприємців інтегрувати інклюзивні аспекти в чинний бізнес, розвивати ефективні та комплексні практики соціального підприємництва в Україні. Що може бути більш корисним і надихаючим за досвід тих, хто вже реалізував такі проєкти?!

Вінниця: міні-кав’ярня «Кульбабка»

У вінницькому торгово-розважальному комплексі «Мегамолл» з березня 2019 року успішно працює кавовий острівець, де можна придбати різні види кави та чаю. Баристи з інвалідністю — двоє молодих хлопців і дівчина — позмінно пригощають гостей торгового центру смачними напоями

Вінниччина: тепличне господарство

На початку 2019 року в селі Дорожне біля Вінниці представники Асоціації «Відкриті серця» облаштували тепличне господарство, де молоді люди з важкими формами інвалідності вирощують овочі, розсаду, зелень, квіти та прянощі. У рамках цього проєкту запроваджено інклюзивну модель зайнятості: для працівників з інвалідністю передбачено спеціальну групу супроводу. На цей час на базі теплиці організовано вісім робочих місць, і молоді люди працюють почергово згідно з індивідуальними графіками

Запоріжжя: зварювальний цех

У 2018 році у Запоріжжі розпочав свою роботу унікальний  навчально-виробничий центр перекваліфікації ветеранів АТО й ООС за спеціальністю «Газоелектрозварювальник». У центрі облаштовано зварювальний цех, де тепер працюють семеро ветеранів. Уже через рік після відкриття підприємство вийшло на самоокупність: висока завантаженість замовленнями та їх якісне виконання дають змогу спрямовувати отриманий прибуток на розширення матеріальної бази й тим самим гарантують подальший розвиток бізнесу

Полтава: швейне підприємство

З 2014 року в Полтаві успішно функціонує швейне виробництво, де працевлаштовують жінок, які опинились у складних життєвих обставинах. Серед них звільнені з місць позбавлення волі, колишні алко- й наркозалежні, ВІЛ-позитивні, внутрішньо переміщені, постраждалі від насильства. На сьогодні тут працюють 18 жінок — шиють здебільшого жіночий одяг для європейських замовників. А з 2019 року під маркою My Space почали виготовляти футболки, постільну білизну, екосумки для збуту на українському ринку. Навчально-виробничий центр допомагає жінкам не лише отримувати стабільний дохід, а й навчатися: змінювати чи підвищувати кваліфікацію

Мелітополь: швейне підприємство

За прикладом полтавського підприємства, у 2020 році у Мелітополі заснували навчально-виробничий комплекс, де виготовляють текстильну продукцію як на експорт, так і для потреби українського ринку. Працівницями підприємства є жінки з уразливих груп: постраждалі від насильства, внутрішньо  переміщені, безробітні, жінки з інвалідністю. Тут не лише дають роботу, а й допомагають здобути спеціалізацію — у партнерстві з Мелітопольським професійним училищем № 10 жінок навчають шити

Кременчук: студія креативних мистецтв ArtElf

У 2020 році у Кременчуці запустила свою роботу творча студія ArtElf, де жінкам допомагають опанувати різноманітні творчі професії. У студії дбають про те, щоб жінки не лише здобули нову спеціалізацію, а й могли монетизувати улюблену справу. Тому, крім творчих занять, для учениць проводять навчальні заходи щодо створення й ведення бізнесу із залученням профільних фахівців

Коломия: пошиття екоторбинок

У 2020 році в Коломиї розпочала роботу особлива майстерня з пошиття екосумок. Тут молоді люди з інвалідністю вчаться шиття й виготовляють торбинки з льону та спанбонду. Уже зовсім скоро вироби продаватимуть у сувенірних крамницях міста

Івано-Франківськ: компанія FrankoSnail

Наприкінці 2019 року двоє жінок заснували у Франківську ексклюзивну компанію Franko Snail, яка займається приготуванням страв із равликів і популяризує культуру їх споживання в Україні. Не минуло й року від старту діяльності, а жінки-засновниці значно розширили асортимент продукції, установили взаємовигідні партнерства, наростили обсяги продажів і навіть запустили гастротури на равликову ферму в селі Підгайчики

Івано-Франківськ: акселератор креативних
жіночих стартапів

З 2019 року акселератор став яскравим місцевим центром підтримки жіночого підприємництва, де за допомогою спеціалізованих навчальних курсів і програм менторства жінки розвивають свою спроможність успішно вести бізнес

Публікація є частиною спецпроєкту «Жіноче та інклюзивне підприємництво». Спецпроєкт реалізовано в рамках діяльності проєкту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст» (Проєкт ПРОМІС). Проєкт ПРОМІС впроваджує Федерація канадських муніципалітетів (ФКМ) за фінансової підтримки Міністерства міжнародних справ Канади. Контент спецпроєкту є винятково думкою авторів та не обов’язково відображає офіційну позицію Міністерства міжнародних справ Канади та ФКМ. Більше про Проєкт ПРОМІС — на веб-сайті

Читати далі

Суспільство

Кавовий острівець інклюзії. Як у Вінниці люди з інвалідністю займаються бізнесом.

Поблизу центрального входу найбільшого торгово-розважального центру у Вінниці розташувався, на перший погляд, звичайний кавовий острівець.

Опубліковано

Кавовий острівець інклюзії.
Як у Вінниці люди
з інвалідністю займаються бізнесом

Поблизу центрального входу найбільшого торгово-розважального центру у Вінниці розташувався, на перший погляд, звичайний кавовий острівець. Насправді ж це соціальний проєкт «Кульбабка», де працюють люди з інвалідністю. Реалізували ініціативу за підтримки Проєкту ПРОМІС в рамках реалізації проекту «Соціалізація людей з інвалідністю через підприємницьку діяльність у Вінниці». Тут змінюють стереотипне ставлення й руйнують бар’єри навколо працевлаштування людей з порушенням опорно-рухового апарату.

 

Ми поспілкувалися з керівницею проєкту Людмилою Нецкіною та дізнались, як побудувати суспільство, де кожна людина з інвалідністю знайде гідне місце. А також як завдяки соціальному підприємництву створити не лише прибутковий, а й корисний бізнес.

Людмила Нецкіна

Голова правління ГО «Гармонія» та керівниця

соціального проєкту «Кульбабка»

Має набуту інвалідність з 24-х років

внаслідок нещасного випадку

Нещасний випадок поділив
моє життя на «до» та «після»

Моя інвалідність не вроджена. Я тільки закінчила університет і навіть півтора року встигла попрацювати за спеціальністю в школі. Була вчителькою історії та правознавства. Проте у 2008 році отримала травму. Мені було 24 роки, коли нещасний випадок розділив життя на «до» та «після». Впала з двох метрів, але дуже невдало: пошкодила хребет і спинний мозок. Внаслідок чого почала пересуватися на інвалідному візку.

 

 

Після травми мені так хотілося повернутися працювати до школи, але все довкола ніби було проти. Школа розташована в невеликому селі та взагалі не пристосована для людини на візку. Тим паче, в іншому селі, а громадського транспорту немає. Складно було не лише туди дістатися, а й переміщатися всередині двоповерховою будівлею. Та навіть увійти туди не було можливості: на вході — високі сходи, які не давали шансів мені туди потрапити.

Була вдома чотири роки, а потім поїхала
до табору з реабілітації —
і знайшлась робота

У нас в Україні слабка система реабілітації. Отримавши травму, я чотири роки пробула вдома. І протягом цього часу я чекала, поки стану на ноги й буду далі працювати. Проте чудес не трапилось. Так і не змогла ходити через дуже сильну компресію спинного мозку. Однак вже у 2012 році мені пощастило — я потрапила до табору «Школа самостійного життя», який організовувала ГО «Гармонія».

ГО «Гармонія» — громадська організація молоді з обмеженими фізичними можливостями, реалузіє соціальні програми та проєкти у Вінниці та Вінницькій області щодо залучення молоді з інвалідністю у суспільство. Заснована 18 березня 2002 року. Команда складається зі спеціалістів різних професійних сфер, які надають соціальну, психологічну, медико-реабілітаційну, юридичну підтримку молоді з опорно-руховими порушеннями.

Там я побачила зовсім інше життя: люди на інвалідних візках працюють і самостійно пересуваються містом. Для мене це стало відкриттям, і я подумала: «Чому ж я не можу?».

 

А потім представники ГО «Гармонія» почали мене залучати до деяких своїх програм. Вже через рік, у 2013-му, засновниця Раїса Панасюк дала мені шанс. Та й все склалось — була посада соціального педагога й мала бути людина з педагогічною освітою.

Довідка: Раїса Панасюк (1973-2018 рр.) — видатна вінничанка та колишня Урядова уповноважена з прав осіб з інвалідністю. Відома своєю боротьбою за права людей з інвалідністю. Завдяки її зусиллям та очолюваною нею ГО «Гармонія» Вінниця стала одним з найкомфортніших міст для людей з інвалідністю та поширила практику створення безбар’єрного середовища на всю країну.

Тоді Раїса запропонувала мені пожити деякий час у неї. Але у таборі від «Гармонії» я познайомилася з хлопцем, який теж на візку. В нас зав’язалися стосунки, а коли через рік мені запропонували роботу, Андрій наполіг: «Їдемо жити до мене!». Так в один день я почала працювати й пішла в невістки. А вже у 2017-му році завдяки численним зусиллям, підтримці мами та допомозі міста змогла здійснити найзаповітнішу мрію — купила собі квартиру.

А потім зі мною стався соціальний проєкт — кав’ярня «Кульбабка»

До 2018 року наша організація в підприємництві не мала жодного досвіду. Проте, завдяки Проєкту ПРОМІС, вирішили все ж спробувати, адже світ не стоїть на місці й останнім часом з’являється все більше соціальних підприємств для людей з інвалідністю.

 

Кавова індустрія в Україні стрімко розвивається, тому зупинились на кавовому острівці в торговому центрі. Соціальний проєкт допомагав вирішити одразу декілька гострих проблем. По-перше, підвищення толерантності до працевлаштування людей з інвалідністю. По-друге, зміна ставлення до людей з інвалідністю. Тому ми обрали саме ту сферу, де людина від людини отримує послугу. Це допомагає руйнувати бар’єри й стереотипи щодо людей з інвалідністю. Тоді вирішили, що цим займатися буду я. Написали проєкт і виграли грант на нього.

Довго думали над назвою та швидко
обрали місце для острівця

Було б логічно назвати наш соціальний проєкт «Гармонія» — це був би найпростіший варіант. В місті Вінниця це бренд, про який більшість знає. Однак ми захотіли іншу назву, й було безліч варіантів. А потім ми брейнштормили, і я ненароком згадала, як в дитинстві бабуся відправляла рвати кульбабки на варення. Тоді всі в один голос закричали: «О, кульбабка, давайте так і назвемо!».

Місце обирали за принципом доступності та вдалим розташуванням. Острівець розміщений у ТРЦ «Мегамол» — це найбільший доступний для людей на візках ТРЦ у Вінниці. Та й власник — прогресивний чоловік, який погодився нам дати пільгу на оренду. Ми домовилися про 1 грн/місяць за квадратний метр, тому всього платимо за 3,2 м² — 3,20 грн. 

Даємо можливості й для інших хендмейд-майстрів
з інвалідністю та ветеранів

Окремо хотіли надавати можливість людям з інвалідністю продавати свої вироби. Тому на нашому кавовому острівці є різні вироби від хендмейд-майстрів з інвалідністю. Різні сувенірчики стоять в окремій скляній шафі, й кожен охочий може їх придбати. А минулого року до нас звернулося соціальне підприємство ветеранів АТО, які працюють на власній пасіці. Ми продаємо їхній мед і цукерки з ним, які вони також самостійно виготовляють.

Бажання працювати, змінювати й змінюватися —
головна умова для персоналу

Пошуки працівників ми почали з членів своєї організації, і одразу знайшли трьох людей, які працюють і досі. Згодились два хлопці й дівчина — Юлік, Влад та Катя. В них різні порушення опорно-рухового апарату, але всі вони пересуваються без візка. Завдяки Проєкту ПРОМІС провели їм серію тренінгів й запросили спеціаліста, який їх навчав. Водночас придбали апарати, на яких наші баристи могли б вчитись робити смачну каву, необхідні меблі та посуд.

Люди з інвалідністю можуть
працювати на рівних

У кожного з нас є індивідуальна програма реабілітації, де вказано ступінь можливості і ступінь пошкоджень: що саме людина з інвалідністю може, а що — ні. І якщо там вказано, що вона має працювати п’ять годин на добу, то на це варто зважати. Але у наших працівників друга й третя групи інвалідності, тому нам простіше. Працюють вони змінами по два дні з 9 ранку до 21 вечора, а чотири дні — відпочивають. Такий графік вибудували разом через певний час. Спочатку працювали по пів дня кожен, але було незручно. Тому втрьох прийшли до мене й попросили змінити режим роботи. Серед особливостей й те, що у людей з інвалідністю відпустка трохи довша — замість 24 днів ми маємо 30. Все решта — так само!

Для нас було гарним результатом, коли з сусідньої кав’ярні прийшов власник: «Бачу, вони в тебе нормально працюють. Може, й мені знайдеш ще когось? Я готовий допомогти працевлаштувати когось з інвалідністю». Тож внаслідок нашої роботи підприємці менше бояться людей з інвалідністю й сприймають як звичайних працівників. Радіємо, що ми недаремно це все влаштували!

Зараз наші баристи приходять
не на роботу, а до друзів

Всі наші співробітники працюють в «Кульбабці» вже близько півтора року. Протягом цього часу вони стали відповідальнішими та самостійнішими. В них є певні обов’язки, які вони мають виконувати. Іншими словами, соціалізуються та вливаються в рутину. Показово й те, що вони готові брати відповідальність за себе, за своє робоче місце по 12 годин на день. Хіба це не адаптація? Вона!

Юлік, Влад та Катя вже мають дружні стосунки не лише між собою, а й з іншими працівниками ТРЦ. Наприклад, одна з прибиральниць обожнює нашу Катю й весь час носить їй бутерброди. Це дуже мило!

Всі троє говорять, що йдуть не на роботу, а до своїх друзів — в приємне коло для спілкування. Вони комунікують й вчаться налагоджувати контакти з іншими людьми. У кожного є вже свої постійні клієнти-фанати. Така адаптація допомагає їм вільно почуватися в колективі.

До того ж, крім пенсії, отримують додаткові гроші, хіба це не плюс? Коли люди з інвалідністю стають фінансово незалежними — їх це мотивує, стимулює рухатися далі та підіймає самооцінку.

Пам’ятаю, як я почала працювати і отримала свою першу зарплату, коли вже була на візку. Це було вау!

Бачимо майбутнє за соціальним підприємництвом

Хотілося б надалі масштабуватися й створити ще один острівець. Також в нас є плани соціального підприємництва — ресторан та хостел, які будуть доступні для людей з інвалідністю. Це глобальна мрія на майбутнє ще нашої засновниці Раїси Панасюк, яку вона не встигла здійснити.

Публікація є частиною спецпроєкту «Жіноче та інклюзивне підприємництво». Спецпроєкт реалізовано в рамках діяльності проєкту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст» (Проєкт ПРОМІС). Проєкт ПРОМІС впроваджує Федерація канадських муніципалітетів (ФКМ) за фінансової підтримки Міністерства міжнародних справ Канади. Контент спецпроєкту є винятково думкою авторів та не обов’язково відображає офіційну позицію Міністерства міжнародних справ Канади та ФКМ. Більше про Проєкт ПРОМІС — на веб-сайті

Читати далі

Суспільство

У Києві намалювали рекордний Самчиківський розпис

Опубліковано

У Києві в Дарницькому районі був встановлений національний рекорд – намалювали найдовший Самчиківський розпис. Новим креативним артоб’єктом відтепер є паркан вздовж школи №105 на вулиці Сімферопольській,10. Його прикрашає традиційний український орнамент.

Про це повідомили у пресслужбі районної адміністрації.

Залізобетонний паркан розмалювали всього за 10 днів. До справи долучилась громадськість та небайдужі мешканці мікрорайону.

Представниця Книги рекордів України зареєструвала новий Національний рекорд України у категорії.

Читайте також«Самі собі фест»: як 370 харків’ян організували собі фестиваль без держави та інвесторів

«Найдовший Самчиківський розпис довжиною 86 метрів. Це яскравий приклад співпраці влади та громади у реалізації громадського проєкту. Дарницька райдержадміністрація і надалі підтримуватиме подібні ініціативи. На цьому ми не зупиняємося та продовжуємо реалізовувати подібні проєкти на інших парканах чи навіть муралах району», – зазначив Ярослав Лагута.

«Місцеві жителі спочатку придивлялися, що робиться, а потім бралися за пензлі та малювали разом з нами. Найприємніше у цьому проєкті — допомога та підтримка людей», – зазначила Марина Казаченко.

Читайте такожЯк вінницькі школярі рятують місто від сміття

Нагадаємо, 9-річний киянин встановив рекорд України з відтискання на одній руці.

Читайте також, як створювали рекордну Алею розпису.

Усі фото: facebook.com/darn.kievcity.gov.ua.

Читати далі

Тренди

ДОПОМОГА
ШоТам

Підтримай наш проєкт, щоб ми могли надихати ще більше українців змінювати країну.