Старовинна сорочка з Чернігівщини, якій понад сто років та старий перефарбований креденс з Франківщини опинилися в одному місці – в етнохаті у селі Лисець, що на Франківщині. Тут можна полежати в ліжку з вишитими покривалами та подушками, а також посидіти за столом зі старовинним посудом. А ще – одягти вишитий стрій, зробити собі фото на згадку та почувати себе так, ніби машиною часу переносишся на сто років назад.
В наш час доторкнутися старовини можна не лише завдяки книгам та фільмам про історію. Один зі способів – відвідати «Оседок газдів». Тут, на місці сторічної покинутої хати, подружжя Мар’яни та Андрія Куріїв створили етнохатину та запрошують відвідувачів на екскурсії та фотосесії.
Від ідеї до хатини – три місяці
Мар’яна та Андрій завжди цікавилися українською культурою і традиціями. В себе вдома подружжя збирало різні старовинні речі, які дісталися у спадок від старших родичів, аби вони милували очі. Мар’яна Курій ділиться, що її родичка колись дуже хотіла створити музей, але померла від хвороби і не реалізувала цю ідею. Після її смерті жінка подумала, що сама має щось таке зробити.
Коли Мар’яна була дитиною, то її сім’я жила скрутно, тому одразу після школи довелося працювати. Дівчина їздила з мамою на заробітки в Чехію, а потім познайомилася з чоловіком, вони одружилися та народили сина. Останні роки жінка працює на найвідповідальнішій у світі роботі – мамою.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Мар’яна вирішила нікуди не їхати, а навпаки залишатися вдома та створити щось цінне для України, аби зберігати культурну спадщину. Чоловік підтримав і подружжя вирішило шукати старовинну хатину в селі Лисець, що на Івано-Франківщині, звідки родом Андрій.
Мар’яна сама їздила селом і шукала можливі варіанти, поки не побачила хатину, в якій ніхто не жив понад десять років. Тому вона була в дуже занедбаному стані. Вже через неповні три місяці на місці закинутої хатини народився «Оседок газдів». Обрали таку назву, адже оседок – це місце, де колись осідали гуцули.
«Ми знайшли власника, розповіли йому про нашу ідею, отримали від нього добро та одразу наступного дня почали працювати над хатиною. Так сильно ми горіли нашою ідеєю, що змогли все облаштувати за кілька місяців – вже у жовтні до хатини прийшли перші відвідувачі»,
– розповідає Мар’яна Курій.
Працювали в етнохаті від ранку до вечора лише вдвох
Хатина була занедбана, тому треба було ремонтувати дах, паркан, все прибирати та проводити світло. «Ми з чоловіком робили все тільки вдвох. Працювали там від ранку до вечора, але були настільки натхненні роботою, що нам було зовсім неважко», – згадує Мар’яна.
Надихалися музеями, які вже є на Івано-Франківщині, наприклад, в місті Галич, адже хотіли, аби в хатині все було так, як колись в давнину. А ще Мар’яна дуже любить читати книжки про українську культуру та дивитися художні чи історичні фільми. Все це надихало відтворювати інтер’єр хатини в Лисці.
«Коли вперше прийшли до хатини, то були захоплені та пишалися собою, що змогли це зробити самі. Ми пишаємось та радіємо, що зробили таке не лише для нас, але й для країни та людей»,
– ділиться жінка.
А далі подружжя вирішило розповісти про себе іншим. Почали з того, що запросили на фотосесію подругу, фотографа і сподівалися на ефект «сарафанного радіо». Фотограф поширив світлини в своїх соцмережах і після цього люди почали телефонувати, аби приїхати на фотосесію чи зняти кліп в хатині.
Одразу після облаштування хатини Мар’яна Курій почала вести блог та ділитися своєю з чоловіком роботою. Каже, саме завдяки соцмережам люди дізналися про хатину: «Якби не інстаграм, то про нас би ніхто не знав».
Сторічні хустини, які допомагають війську
Багато речей в хатину подружжя принесло з дому – хустки, рушники, наволочки на подушки, спідниці. Інше жінка скуповувала в людей з різних регіонів України – Сумщини, Полтавщини, Чернігівщини, Рівненщини, Гуцульщини та Покуття. Найстарша сорочка – з Чернігівщини і має понад сто років. Є багато крайок та запасок, а також верхнього жіночого гуцульського одягу.
З дому чоловіка забрали креденс(кухонну шафу) та скриню. Багато речей обмінювали через соцмережі. Іноді люди самі писали про речі, які мають і пропонували їх купити.
«Колись ці речі були в хатах інших людей, а зараз я відчуваю цю добру енергію. Ця хата – це місце мого спокою, з якого я черпаю для себе силу»,
– каже Мар’яна.
Жінка ділиться, що всі свої заощадження вкладає в захоплення. Коли є потреба зібрати кошти для військових, то віддає сорочки на аукціони. За одну пару весільних сорочок вдалося зібрати 140 тисяч гривень. А ще коли окупанти підірвали Каховську ГЕС, то багато тварин евакуювали до Івано-Франківська і тоді Мар’яна також поділилася сорочкою на розіграш і завдяки їй вдалося забрати понад 25 тисяч для тваринок.
Часто жінку запрошували зі старовинним одягом на благодійні покази, зокрема аби зібрати кошти для ЗСУ. Після цього «Оседок газдів» відвідувало місцеве телебачення.
«Коли буваю зла, щось побутове мене роздратує, то мені достатньо лише поїхати в хатину та провести там трохи часу, мені одразу кращає»,
– каже Мар’яна.
День міщанка, день селянка
Мар’яна живе в Івано-Франківську, але відвідує хатину щотижня. Вона каже, що один день міщанка, а інший – селянка. Навіть якщо люди не просять про фотосесію чи екскурсію, то приїжджає прибрати хатину, зняти відео для блогу чи просто провести час на самоті.
«Коли я приходжу в хатину, то мені дуже добре. Можу одягти старовинний одяг, зняти відео чи просто посидіти в кімнаті. Після цього відразу стаю дуже наповнена»,
– ділиться жінка.
Мар’яна Курій каже, що улюблений куток в «Оседку газдів» – кухня, хоча готувати не любить. Жінка сама розмальовувала піч орнаментами, а ще тут розмістили старий креденс з дому чоловіка, який почистили та покрили масляними фарбами. Кухня світла та затишна, там дуже просторо.
В етнохаті народжуються нові сім’ї
За словами Мар’яни Курій, всі гості етнохати «Оседок газдів» були задоволені відвідинами та завжди лишали хороші відгуки. Один з особливих спогадів – хлопець зробив своїй коханій пропозицію під час фотосесії біля хатини. Великий букет троянд, пара у старовинному українському одязі, дуже здивована дівчина та фотограф, який закарбовує їхню щасливу мить.
Для Мар’яни Курій час з чоловіком в їхній хатині – один з найтепліших спогадів. Андрій є для жінки єдиною та найбільшою підтримкою, він також захоплюється українськими традиціями та старовинними речами. На фронті чоловік розповідає своїм побратимам про їхнє сімейне захоплення. Військові кажуть, що радо приїдуть в «Оседок газдів» після перемоги, щоб відчути український колорит.
Хочуть, аби син пишався своїми батьками
Мар’яна Курій ділиться, що має хатину бабусі на хуторі, яку б теж хотіла відновити та облаштувати в етностилі. Вона відчуває, що людям подобається така ідея, тому це мотивує до роботи. Жінка радить всім, хто має таку можливість і старі хатини в спадок, підбілити їх, відремонтувати, бо це збереження надбання предків і зараз дуже актуально для нашого народу.
В хатині Мар’яна хоче проводити майстер-класи, лекції про народні культури та навчати цього дітей. А ще їздити селами в експедиції та записувати історії про минуле й традиції.
Також серед планів на майбутнє – показувати на подвір’ї біля етнохати фільми просто неба. А ще посадити біля хати пшеницю та цього літа більше підготуватися до зими – зібрати колоски пшениці, аби плести солом’яних різдвяних павуків та створювати дідух.
Зараз найбільше жінка мріє про перемогу, повернення чоловіка додому та власний дім. Також хоче масштабувати хатинку – придбати ще більше старовинних речей з різних українських регіонів. І хоче ділитися ними з іншими, аби сорочки завдяки благодійним аукціонам приносили користь іншим.
«Мені здається, що немає нічого цікавіше за це, тому це захоплення зі мною назавжди, до кінця моїх днів. Головне, аби ми залишилися вільною країною і розвивалися як народ. Я хочу зробити щось цінне для людей, аби залишити після себе слід та щоб наш син пишався своїми батьками»,
– каже Мар’яна Курій.
