Старовинна сорочка з Чернігівщини, якій понад сто років та старий перефарбований креденс з Франківщини опинилися в одному місці – в етнохаті у селі Лисець, що на Франківщині. Тут можна полежати в ліжку з вишитими покривалами та подушками, а також посидіти за столом зі старовинним посудом. А ще – одягти вишитий стрій, зробити собі фото на згадку та почувати себе так, ніби машиною часу переносишся на сто років назад.
В наш час доторкнутися старовини можна не лише завдяки книгам та фільмам про історію. Один зі способів – відвідати «Оседок газдів». Тут, на місці сторічної покинутої хати, подружжя Мар’яни та Андрія Куріїв створили етнохатину та запрошують відвідувачів на екскурсії та фотосесії.
Від ідеї до хатини – три місяці
Мар’яна та Андрій завжди цікавилися українською культурою і традиціями. В себе вдома подружжя збирало різні старовинні речі, які дісталися у спадок від старших родичів, аби вони милували очі. Мар’яна Курій ділиться, що її родичка колись дуже хотіла створити музей, але померла від хвороби і не реалізувала цю ідею. Після її смерті жінка подумала, що сама має щось таке зробити.
Коли Мар’яна була дитиною, то її сім’я жила скрутно, тому одразу після школи довелося працювати. Дівчина їздила з мамою на заробітки в Чехію, а потім познайомилася з чоловіком, вони одружилися та народили сина. Останні роки жінка працює на найвідповідальнішій у світі роботі – мамою.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Мар’яна вирішила нікуди не їхати, а навпаки залишатися вдома та створити щось цінне для України, аби зберігати культурну спадщину. Чоловік підтримав і подружжя вирішило шукати старовинну хатину в селі Лисець, що на Івано-Франківщині, звідки родом Андрій.
Мар’яна сама їздила селом і шукала можливі варіанти, поки не побачила хатину, в якій ніхто не жив більше десяти років. Тому вона була в дуже занедбаному стані. Вже через неповні три місяці на місці закинутої хатини народився «Оседок газдів». Обрали таку назву, адже оседок – це місце, де колись осідали гуцули.
Етнохатина «Оседок газдів» у селі Лисець, що на Франківщині. Фото надала Мар’яна Курій
«Ми знайшли власника, розповіли йому про нашу ідею, отримали від нього добро і одразу наступного дня почали працювати над хатиною. Так сильно ми горіли нашою ідеєю, що змогли все облаштувати за кілька місяців – вже у жовтні до хатини прийшли перші відвідувачі», – розповідає Мар’яна Курій.
Працювали в етнохаті від ранку до вечора лише вдвох
Хатина була занедбана, тому треба було ремонтувати дах, паркан, все прибирати та проводити світло. «Ми з чоловіком робили все тільки вдвох. Працювали там від ранку до вечора, але були настільки натхненні роботою, що нам було зовсім неважко», – згадує Мар’яна.
Надихалися музеями, які вже є на Івано-Франківщині, наприклад, в місті Галич, адже хотіли, аби в хатині все було так, як колись в давнину. А ще Мар’яна дуже любить читати книжки про українську культуру та дивитися художні чи історичні фільми. Все це надихало відтворювати інтер’єр хатини в Лисці.
«Коли вперше прийшли до хатини, то були захоплені та пишалися собою, що змогли це зробити самі. Ми пишаємось та радіємо, що зробили таке не лише для нас, але й для країни та людей», – ділиться жінка.
Мар’яна та Андрій Курії на фотосесія біля етнохатини. Фото надала героїня
А далі подружжя вирішило розповісти про себе іншим. Почали з того, що запросили на фотосесію подругу, фотографа і сподівалися на ефект «сарафанного радіо». Фотограф поширив світлини в своїх соцмережах і після цього люди почали телефонувати, аби приїхати на фотосесію чи зняти кліп в хатині.
Одразу після облаштування хатини Мар’яна Курій почала вести блог та ділитися своєю з чоловіком роботою.Каже, саме завдяки соцмережам люди дізналися про хатину: «Якби не інстаграм, то про нас би ніхто не знав».
Сторічні хустини, які допомагають війську
Багато речей в хатину подружжя принесло з дому – хустки, рушники, наволочки на подушки, спідниці. Інше жінка скуповувала в людей з різних регіонів України – Сумщини, Полтавщини, Чернігівщини, Рівненщини, Гуцульщини та Покуття. Найстарша сорочка – з Чернігівщини і має понад сто років. Є багато крайок та запасок, а також верхнього жіночого гуцульського одягу.
З дому чоловіка забрали креденс(кухонну шафу) та скриню. Багато речей обмінювали через соцмережі. Іноді люди самі писали про речі, які мають і пропонували їх купити.
«Колись ці речі були в хатах інших людей, а зараз я відчуваю цю добру енергію. Ця хата – це місце мого спокою, з якого я черпаю для себе силу», – каже Мар’яна.
Креденс в «Оседку газдів», який подружжя забрало з дому Андрія. Фото надала героїня
Жінка ділиться, що всі свої заощадження вкладає в захоплення. Коли є потреба зібрати кошти для військових, то віддає сорочки на аукціони. За одну пару весільних сорочок вдалося зібрати 140 тисяч гривень. А ще коли окупанти підірвали Каховську ГЕС, то багато тварин евакуювали до Івано-Франківська і тоді Мар’яна також поділилася сорочкою на розіграш і завдяки їй вдалося забрати більше 25 тисяч для тваринок.
Часто жінку запрошували зі старовинним одягом на благодійні покази, зокрема аби зібрати кошти для ЗСУ. Після цього «Оседок газдів» відвідувало місцеве телебачення.
«Коли буваю зла, щось побутове мене роздратує, то мені достатньо лише поїхати в хатину та провести там трохи часу, мені одразу кращає», – каже Мар’яна.
День міщанка, день селянка
Мар’яна живе в Івано-Франківську, але відвідує хатину щотижня. Вона каже, що один день міщанка, а інший – селянка. Навіть якщо люди не просять про фотосесію чи екскурсію, то приїжджає прибрати хатину, зняти відео для блогу чи просто провести час на самоті.
«Коли я приходжу в хатину, то мені дуже добре. Можу одягти старовинний одяг, зняти відео чи просто посидіти в кімнаті. Після цього відразу стаю дуже наповнена», –ділиться жінка.
Мар’яна Курій в хатині. Фото надала героїня
Мар’яна Курій каже, що улюблений куток в «Оседку газдів» – кухня, хоча готувати не любить. Жінка сама розмальовувала піч орнаментами, а ще тут розмістили старий креденс з дому чоловіка, який почистили та покрили масляними фарбами. Кухня світла та затишна, там дуже просторо.
В етнохаті народжуються нові сім’ї
За словами Мар’яни Курій, всі гості етнохати «Оседок газдів» були задоволені відвідинами та завжди лишали хороші відгуки. Один з особливих спогадів – хлопець зробив своїй коханій пропозицію під час фотосесії біля хатини. Великий букет троянд, пара у старовинному українському одязі, дуже здивована дівчина та фотограф, який закарбовує їхню щасливу мить.
Для Мар’яни Курій час з чоловіком в їхній хатині – один з найтепліших спогадів. Андрій є для жінки єдиною та найбільшою підтримкою, він також захоплюється українськими традиціями та старовинними речами. На фронті чоловік розповідає своїм побратимам про їхнє сімейне захоплення. Військові кажуть, що радо приїдуть в «Оседок газдів» після перемоги, щоб відчути український колорит.
Мар’яна та Андрій Курії з сином. Фото надала героїня
Хочуть, аби син пишався своїми батьками
Мар’яна Курій ділиться, що має хатину бабусі на хуторі, яку б теж хотіла відновити та облаштувати в етностилі. Вона відчуває, що людям подобається така ідея, тому це мотивує до роботи. Жінка радить всім, хто має таку можливість і старі хатини в спадок, підбілити їх, відремонтувати, бо це збереження надбання предків і зараз дуже актуально для нашого народу.
В хатині Мар’яна хоче проводити майстер-класи, лекції про народні культуру та навчати цьому дітей. А ще їздити селами в експедиції та записувати історії про минуле й традиції.
Мар’яна Курій з сином в «Оседку газдів». Фото надала героїня
Також серед планів на майбутнє – показувати на подвір’ї біля етнохати фільми під відкритим небом. А ще посадити біля хати пшеницю та цього літа більше підготуватися до зими – зібрати колоски пшениці, аби плести солом’яних різдвяних павуків та створювати дідух.
Зараз найбільше жінка мріє про перемогу, повернення чоловіка додому та власний дім. Також хоче масштабувати хатинку – придбати ще більше старовинних речей з різних українських регіонів. І хоче ділитися ними з іншими, аби сорочки завдяки благодійним аукціонам приносили користь іншим.
«Мені здається, що немає нічого цікавіше за це, тому це захоплення зі мною назавжди, до кінця моїх днів. Головне, аби ми залишилися вільною країною і розвивалися як народ. Я хочу зробити щось цінне для людей, аби залишити після себе слід та щоб наш син пишався своїми батьками», – каже Мар’яна Курій.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.
Про це повідомляють представники благодійного фонду.
Які діти отримають подарунки?
Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування.
Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».
«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.
Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф.
Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта».
З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.
Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).
Коментарі