Суспільство
Кондитерка в стилі джазу: як одесит експортує пряники
В Одесі підприємство “Одеська артель” випускає крафтове печиво, яке купують по всьому світу. А нещодавно у Лондоні місцеві кондитери влаштовували семінар, де розбирали креативність рецептури “артельських” пряників.
Яскрава риса продукції в тому, що вона відсилає нас до 30-х років ХХ століття. Засновник солодкого бренду, Костянтин Скворцов каже, що його проект – не просто про гроші, він має свою культурну місію – зберегти та відтворити кондитерські традиції південного міста.
“Моя продукція – такий діамант, якого потрібно торкатися руками”
Я працівник розмовного жанру, – так себе характеризує власник кондитерської “Одеська артель”. – Хоча останнім часом хочу грати на саксофоні і слухати джаз.
“Друзі крутили пальцями біля скроні і казали, що це нікому не потрібно”
Зовні відповідаю своїй продукції. Ношу кепки 30-х років, метелики. Маю старі саквояжі і тростинку. Курю трубку і танцюю лінді-хоп.
Читайте також: Як взуття з Краматорська підкорило Європу
Моя продукція – такий діамант, якого потрібно торкатися руками. Не зрозумієте красу ювелірної прикраси, дивлячись на неї по телевізору. Так і з моїм печивом. Щоб зрозуміти – потрібно торкатися. Воно має душу. Коли людина бере продукцію до рук – відчуває це. Не тому, що там солоденьке лежить, а це естетичний комплекс: від упаковки до того, що всередині.
Друзі крутили пальцем біля скроні і казали, що це нікому не потрібно, коли починав свою справу, і розповідав, що буде таке печиво, з сургучевою печаткою і за такі гроші.
Багато рецептів лишилось від прадіда, записані 1893 року. Знайшов їх у сімейній скрині. До революції усі мої предки були непосидючими. Один – купець, інший – риболовними артелями займався.
“Хороше рекламувати не треба”
Під виробництво орендую приміщення. Печиво робимо вручну. На виробництві не використовуємо станки. Всього задіяно 30 людей. Коли є великі замовлення – приходять додаткові працівники. Виробництво дуже гнучке. Кількість виробів можна різко збільшити чи скоротити.
Печиво купують артисти в Києві і Одесі. Роблю для них брендові речі.
Ізраїль, Німеччина і Штати стали головними ринками збуту, бо печиво роблю без хімії і замінників, на натуральних продуктах.
Ви бачили коли не-будь рекламу чорної ікри чи машин Bentley? Отож. Хороше рекламувати не треба.
Чому я взагалі це роблю – бо дуже люблю своє місто. І дуже шкода, що воно втрачає дух, який мало раніше. Втрачаємо те, про що писав Бабель (Ісаак Бабель – одеський письменник). Я почав робити свою продукцію стилізовану під ХІХ століття: старовинні картинки і коробки, сургучеві печатки на продукції, бо людям набридла попса, яка зараз в місті повсюди.
Усе глянцеве, що продається в магазинах від китайсько-турецького до найдорожчого Швейцарського – однотипне. Все зливається в одну масу. Покупець не розрізняє товари.
“Спочатку було п’ять тисяч пасок”
За освітою я військовий, але в буремні 90-і довелося піти з армії. Відкрив магазини одягу з Німеччини. Коли почалася чергова криза – позакривав. Треба було чимось займатися. Готувати – це хобі. Почав з пасок.
У 2012 році вдома напік п’ять тисяч пасок. Вони швидко продалися. Зрозумів, що є сенс це продовжити.
Читайте також: Школяр з Дніпра створює девайси для допомоги фронту та пораненим
Я не випускаю те, що є у когось. Нехай краще мене копіюють.
“Коли починав власну справу боявся, що вчергове доведеться зіткнутися з дурнями”
Фінансову сторону виробництва не обговорюю. Це мої гроші.
Головний ризик – купівельна спроможність людей. До війни справи йшли чудово. Продукція на втрачених територіях була затребуваною. Неочікувані події 2014-го року дуже вдарили по бізнесу.
Залежимо від урожаю меду: багато його на ринку чи не дуже, яка його ціна. Для випічки використовуємо натуральний. Зараз багато хитрих комерсантів, які скуповують мед оптом і відправляють його на Захід.
Постачальники підсовують неякісну сировину. Буває, що муку таку привозять, яку доводиться викидати.
Із позитивних сторін бізнесу – кураж. Якщо не буде куражу і задоволення – ніколи і нічого не вийде.
Коли починав власну справу боявся, що вчергове доведеться зіткнуся з дурнями. Пощастило. Їх було мало.
На 70% успішність бізнесу залежить від людського вміння думати, сприймати і розуміти, а не бути жадібним. Той, хто це розуміє – мій друг.
На старті бізнесу бажаючих допомогти було багато. Порадами допомогло “сарафанне радіо”. Обговорював ідеї з різними людьми.
Бізнес-афоризми одеського підприємця
Небажання трудитися – рубає багато проектів. Деякі вважають,що у них класна продукція і коштує мільйони. Мій принцип – кожен робить свою і справу, і їсть свій шматочок хліба.
Я проста людина, яка робить все для задоволення.
Щоб отримати мільйони, потрібно потрудитися: походити, поговорити, запропонувати і продати.
“Наважитися – це вже початок власної справи”.
Талановитим ніхто не хоче допомагати, всі хочуть на них заробити гроші. Тому хочу створити центр допомоги творчим людям. Дехто має ідеї, але не знає, як це почати і не має грошей.
Наважитися – це вже початок власної справи. Для того, щоб народитися – треба померти. Щоб нове почати – треба відкинути все старе.
“Я – розгільдяй, якщо сказати культурно. Мрію про те, щоб заробити стільки грошей, аби потім нічого не робити”
Що для щастя потрібно людині: хороший будинок, кохана дружина і тазик чорної ікри.
Достойні речі мають бути в житті кожної людини: у когось на Новий рік, у когось – щодня, у інших- щонеділі. Люди мають їсти смачненьке.
Якщо кожен робитиме те, що має і вміє – кругом буде порядок. Такі основи життя.
Читайте також: Купити Nissan Leaf і запустити службу таксі. Історія успіху з Лозової
Бізнес в Ізраїлі чи Європі вести просто, бо там є розуміння, чого робити не можна. А у нас не можна, але є “але”. Одному можна – іншому не можна.
Мою продукцію закордоном розуміють або дуже культурні люди, або вихідці з нашої країни. Кілька років тому моє печиво потрапило на лондонську товарно-сировинну біржу. Зробили цілий семінар, на якому розбирали креативність випічки.
Я – розгільдяй, якщо сказати культурно. Мрію про те, щоб заробити стільки грошей, аби потім нічого не робити.
Кожного разу, коли іду по вулиці – до мене підходять фотографуватися. Кожен свій образ продумую. Деталі мають велике значення.
“Щоб отримати мільйони, потрібно потрудитися: походити, поговорити, запропонувати і продати”
***
Крім кондитерки, Костянтин має текстильне виробництво. Модні магазини теж пов’язані із “старим духом Одеси”. Планує заснувати власний бренд. Продаватимуть кепки, мода на які пішла з Сицилії, а в 30-х роках ХХ століття дісталася і України. Хоче відшивати ці аксесуари зі своїм лейблом, який запатентує. До кепки в комплекті ітиме стилізований шарф, метелик і пальто. Весь бізнес має один корінь – джаз і стиль 30-х років.
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
Працівники ДСНС увечері 1 квітня врятували на Київщині кота, який другу добу поспіль не міг злізти з верхівки дерева.
Про це повідомили в Головному управлінні ДСНС України у Київській області.
Місцеві мешканці спочатку намагалися допомогти коту самотужки, але їм це не вдавалося. Тоді вони звернулися за допомогою до поліції. Після виклику на місце вирушили рятувальники ДСНС.
Завдяки спецтехніці працівники ДСНС змогли спустити кота на землю:
«Тваринку вдалося зняти з дерева та передати вдячним власникам. Особливо раділи діти — їхній улюбленець нарешті повернувся додому».
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
Нагадаємо, що в Києві врятували собаку, який не міг вибратися з річки на берег (ВІДЕО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка ГУ ДСНС України у Київській області
