Мода швидкоплинна, проте є бренди, які стоять на сторожі українських традицій та цінностей. Проєкт Roots відтворює прикраси за етнографічними зразками 19-20 століття: намисто з коралів та перлів, дукачі, срібні сережки-півмісяці. Все це носили в давнину наші пращури.
Випускниця кафедри фольклористики Ярина Дронь з першого курсу хотіла дізнатися більше про українську культуру, ніж те, що давала навчальна програма. Захоплення традиційною музикою, старовинним одягом, літературою вилилося в бізнес, мета якого — зберегти надбання української культури та відродити традицію передавати прикраси в спадок.
Ярина Дронь
Засновниця бренду етноприкрас Roots, грає в гурті US Orchestra. Закінчила кафедру «Фольклористики» Інституту філології Київського національний університет ім. Тараса Шевченка. Народилася в місті Монастириська, Тернопільської області.
Все почалося з одягу
Спочатку я захопилася одягом. Мені подобалися старовинні речі, які я куповувала на антикварних ринках. Є навіть невеличка колекція. Прикраси завжди доповнювали стрій. І коли збираєш старовинний одяг з конкретного району та області, без прикрас виходить, скажімо, не повна етнографічна одиниця.
Як кажуть в Roots, в них немає випадкових людей. В основному, це люди, які відчувають свою ідентичність і хочуть її підкріплювати
Потім захотілося придбати антикварні намиста, але вони були дуже дорогі: від $3 за грам старовинного коралу. Тоді для мене, студентки, це була захмарна сума. Вирішила для себе зробити такої форми й фактури, щоб виглядало як старе. Купила коралову прикрасу десь в торгівельному центрі, розпустила її та зібрала в такому вигляді, як собі придумала. Не скажу, що це було «вау». Зараз навряд чи таке б зробила. Але тоді виглядало не так вже й погано.
Дослідницький підхід у бізнесі
Крок за кроком захоплення переросло в бренд прикрас Roots, де ми беремо за основу етнографічні зразки кінця 19-го — початку 20 століття: коралі, перли, дукачі, срібні сережки. Якщо брати давніший період, то таких речей вже й не збереглося. Адже прикраси зношувались.
Ми досліджуємо наукові та літературні джерела. Але найбільш інформативні — старі світлини. Всі фотографії, які зустрічаю — зберігаю. Потім безліч разів передивляюся та завжди знаходжу щось нове. Багато потрібної інформації трапляється в художній літературі того часу, в самого лише Тараса Шевченка скільки! Це не фактологічні дані, але вони додають контекст щодо побутування прикрас.
Використовуємо також спеціалізовані видання, проте їх не багато. Це такі, як наприклад, альбом «Українські прикраси», де зібрані колекції в усій їх розмаїтості та територіальній особливості. З фактичного матеріалу — це найкраще джерело. Там є що відтворювати.
Їздять в експедиції та розпитують бабусь
Записувати від сільських мешканців інформацію — дуже важливо. Оскільки я ще займаюся традиційною музикою, то зі своїм гуртом часто їздила в експедиції та дізнавалася від старих людей факти про музику. І заодно завжди запитувала про прикраси.
Якось ми їздили по селах навколо Батурина і Бахмача. І от в селі Носелівка Чернігівської області бабуся розповідала, що було в неї червоне коралове намисто, яке вона одягала, коли боліла голова, щоб втамувати фізичний біль. Щоправда тієї прикраси вже не мала, щоб показати. Такі історії зустрічаються часто, коли спілкуємося з людьми 1920-30-х років народження.
Бабуся може розказати, що намисто, наприклад, було в її матері. Проте більш детальної інформації не вивідати, тим паче що це був вичерпний ресурс. Якщо вже хтось проїжджав в тому селі, запитував про прикраси та купив в тієї бабусі намисто, або вона віддала його — вже не повернеш. Якщо усну інформацію вона може ще раз розказати, то прикрасу вона ще раз вже не покаже.
Звідки беруть корали
Попри різноманіття коралу, не весь можна адаптувати до традиційної естетики. Як колись, так і тепер корал в Україні не видобувають. В давнину його завозили з Середземного та Червоного морів. Через купців корали потрапляли у містечка та села.
Прикраси випускають колекціями. На весну в Roots планують зробити лінійку з перламутру
Корали — живі організми, види морських поліпів, які знаходяться на межі зникнення. Зараз промисловий видобуток червоного корала заборонений в Середземному морі. Тому цей вид використовують в дуже малих кількостях у високому ювелірному мистецтві — там, де один камінчик в персні. Більш доступний в ціні та кількості тихоокеанський корал.
Чому важлива градація за розміром
Я закуповую вже готові намистини. В мене їх є близько 20 видів. Найважче підібрати різні за розміром, але однакові за формою, або їх комбінувати в одну прикрасу. Тому завжди в пошуку. Коли знаходжу щось схоже, то в мене загораються очі.
Градація від більших по центру до менших по краях — характерна особливість традиційного намиста. Коли є перехід розміру, це фактурно збагачує прикрасу. В низці центральна коралова намистина може бути оздоблена срібним обручем, зробленим за старовинними зразками. Цим в Roots вже займаються наші ювеліри.
Як наближають до сучасності
Ми випускаємо прикраси колекціями й не буває такого, що зробив однакові 20 штук і вони всі як один. Десь намистинка буде інакша, бо це живий матеріал. Тримаємося традиційного мінімалізму, не перевантажуємо фурнітурою. Обережні із стилізаціями.
Останнім часом 30% покупок здійснюють чоловіки, які купують прикраси на подарунок
Ми не сліпо відтворюємо прикраси, які носили в давні часи наші пращури, й ні кроку вліво, ні кроку вправо. Так, ми намагаємося наблизити до оригінального дизайну, традиційної естетики. Проте не до конкретно якоїсь однієї одиниці, а скоріше до загального сприйняття коралового намиста як такого, що мало сотні варіантів, але в цілому виглядало типово.
Як мода на перли доходила до селян
Використовуємо не тільки корал, але й перли, які теж носили в Україні, щоправда ще раніше — 17-18 століття. Вони також були дорогі. Є відомості, що в дочки гетьмана Війська Запорозького Івана Самойловича було 50 низок перлів приданого. Через дорожнечу такі прикраси більше носили міщани, заможні верстви населення. І тільки потім мода дійшла до селян, які також хотіли для себе щось модне, нове. Здебільшого, вони одягали доступніші прикраси зі скла, що імітували перли. Випадків, коли на початку 20 століття в селі носили справжні перли, дуже мало.
Намисто з натуральних перлів. В давнину кількість прикрас вказувала на статус жінки
В 30-ті роки цей пласт культур надзвичайно постраждав. Адже люди все виміняли на їжу. Навіть були спеціальні комісії, які забирали не тільки продовольство в людей, але й коштовні речі. Однак, навіть після голоду та війни, все одно щось вдалося зберегти.
Фактично це три матеріали, з якими ми працюємо: корал, перли, і зовсім скоро буде ще перламутр. Також раніше носили скло, бісер. Але в мене душа лежить більше до натуральних матеріалів.
Звідки в «бідних» селян намисто
Мене запитували, звідки в селян було стільки намиста, зважаючи на їх бідність. Насправді це стереотип. Адже до 20-х років, до Революції 1917–1921 років, люди не так вже бідно жили, як могло здатися. Вони мали у розпорядженні землю після скасування панщини й трошки вдихнули свободи. Харчувалися із свого господарства, самі виробляли та шили собі одяг.
Люди не витрачали гроші так, як ми зараз: кожного дня ходимо в магазин і купуємо продукти. Купівля дорогих прикрас була для них інвестицією. Вони все одно знаходили можливість надбати такі речі, які потім передавалися у спадок від матері до доньки й далі. Так коштовності зберігались в межах однієї сім’ї.
Клієнти часто говорять, що вони купують одну прикрасу, але планують придбати потім ще: «Бо в мене ще є дві донечки, я мушу їм надбати»
Тобто колись прикраси були вічними, а не сезонними. Ми щиро хочемо, щоб це сприйняття повернулося в наш час швидкої моди. Адже зараз так мало речей, які тебе тримають, закореняють. Тому в позиціонуванні бренду червоною ниткою проходить ідея передавати прикраси у спадок.
У травні в Києві відбудеться перший феміністичний кінофестиваль “Гаккебуш”, на якому будуть демонструватися фільми, створені жінками. Крім показів фільмів, у програмі передбачені зустрічі з авторськими стрічками та лекціями.
Організатори зазначають, що мета фестивалю феміністичного кіно “Гаккебуш” – надихнути українських режисерок та операторок, що тільки розпочинають свій шлях у кіноіндустрії. Вони прагнуть допомогти їм бути відважними у своїй творчості та знаходити аудиторію, яка їх почує.
Головною метою є створення платформи для нетворкінгу та формування спільноти для постійного творчого процесу.
Події відбуватимуться 11 та 12 травня у Будинку кіно.
У програмі фестивалю буде представлено 10 короткометражних фільмів. Крім цього, існує можливість подати заявку на показ ігрового або документального короткометражного фільму, проте це можна зробити лише до 30 квітня.
Фільми можуть брати участь у фестивалі, навіть якщо вже мали національну прем’єру, але вони не повинні бути вільно доступними в інтернеті або розміщені на стримінгових платформах.
Умови участі:
жінка є режисеркою та/або операторкою та/або головною героїнею фільму;
тривалість не перевищує 30 хвилин;
знято після 1 січня 2022 року.
Фестиваль організовує кіноорганізація “Гаккебуш” за підтримки Національної спілки кінематографістів України й Projector Foundation.
Нагадаємо, що Нацбанк випустив монету до роковин Чорнобильської трагедії.
Також ми повідомляли, що в Польщі в прокат вийде український фільм “Я, Побєда і Берлін”.
ProFashion-бібліотеку запустили у Львові на базі муніципальної бібліотеки. Тут облаштували безкоштовну фотостудію, майстерню для шиття і бібліотеку з літературою про кравецьку майстерність, історію костюму та моди.
У відновленій бібліотечній філії у Львові створено зони для читання та роботи, організовуються творчі майстер-класи та захопливі зустрічі, проводяться освітні лекції та дискусії на тему моди. Додатково у всіх створені зони для навчання та відпочинку мешканців, а також внутрішньо переселених українців.
фото: Львівська міська рада
У бібліотеці ProFashion працює швейний коворкінг, де можна пройти курси кравецької майстерності та вивчити навички шиття та перешивання речей, а також є фотостудія з необхідним обладнанням. Особливо увага приділяється дітям: в кімнаті є окрема дитяча кімната та багато цікавої дитячої літератури.
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Чому ми його робимо?
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Кухні 70-х років, електричні плити та смажена їжа для дітей. Ще нещодавно такою була реальність шкіл та дитячих садочків Локачинської громади, що у Волинській області. Батьки скаржилися на якість їжі для школярів, а керівники навчальних закладів не могли самостійно забезпечити кухарів сучасним обладнанням.
Керівництво ліцеїв та міська влада Локачинської громади зуміли оновити стару систему харчування — відреставрували занедбані харчоблоки і опанували сучасне обладнання. Розповідаємо у ШоТам, як їм це вдалося.
Будівля та харчоблок 1973 року
Старозагорівський ліцей — другий за кількістю учнів у Локачинській громаді. В ньому навчається 150 дітей. Ще минулого року батьки школярів регулярно писали клопотання директору ліцею і міській раді зі скаргами на шкільне харчування, розповідає керівник ліцею Ігор Яцюк.
«Раніше була стара плита, то на ній особливо нічого не зготуєш. У нас провели загальношкільні батьківські збори, де виносилося питання покращення та урізноманітнення харчування для дітей. Дирекція зайнялася», — розповідає мама двох учнівСтарозагорівського ліцею Ірина Загірська.
«Були претензії, як від батьків, так і від служби, яка займається санітарними умовами харчоблоків. Окрім електроплити, іншого обладнання для приготування їжі для дітей в ліцеї не було. Так ми почали цікавитися іншою технікою», — додає Ігор Яцюк
Так керівництво ліцею звернулося до Локачинської селищної ради та управління гуманітарної політики.
Електрична плита у Старозагорівському ліцеї. Фото надав Ігор Яцюк
Перемогли у відборі та вирішили реформувати харчування
У 2021-му році змінилася також законодавча база, яка стосується стандарту харчування дітей у школах та садочках. Заступник селищного голови Локачинської громади Тарас Хом’як пояснив: зміна у законі зобов’язала громади забезпечити школярам здорове харчування, але з електричною плитою та без пароконвектомата — зробити це було, як мінімум, складно. Адже цей прилад поєднує у собі пароварку та конвектомат, з його допомогою можна швидко та корисно готувати перші страви, овочі, м’ясо, рибу, хліб та навіть солодощі.
Тож місцева влада взялася за реформу харчування. Аби отримати фінансування, громада взяла участь у проєкті, який відбирав для себе перших громад-партнерів в Україні та стала однієї з десяти громад, які зуміли виграти у відборі.
«Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» запропонував кожній громаді першочерговий мініпроєкт, який дозволяв би вирішити нагальні місцеві потреби. Звичайно, ми скористалися такою можливістю та запропонували придбати та встановити пароконвектомати в харчоблоках», — розповідає Тарас Хом’як.
Змінам завадила повномасштабна війна
Керівництво навчальних закладів розуміло: поставити нові та сучасні пароконвектомати у старі харчоблоки — ідея не з найкращих. Тож разом з селищною радою створили проєкт, де вирішили зробити також капітальний ремонт у шкільній кухні та їдальні.
«Ремонт харчоблока у Старозагорівському ліцеї запланували на початок 2022 року. Втім, здійснити план, на жаль, не вдалося. Адже саме в той час розпочалося повномасштабне вторгнення і кошти, які виділила місцева влада перерозподілила на допомогу Силам оборони», — розповідає керівник ліцею.
Відтак ремонт, та й сам проєкт, довелося відтермінувати до наступного року. І вже у 2023-му кухарі Локачинської громади опановували нові пароконвектомати у відремонтованих та відреставрованих харчоблоках.
Пароконвектомат у Старозагорівському ліцеї. Фото надав Ігор Яцюк.
Тепер діти споживають здорову їжу змалечку
Ремонти у харчоблоках вдалося завершити у максимально швидкі терміни. Команда підрядників працювала мало не безвихідних, щоби трохи більше ніж за місяць, навчальні заклади могли знову годувати своїх учнів.
Спершу пароконвектомати спробували у двох найбільших ліцеях, де загалом навчається понад 700 школярів. Тарас Хом’як пояснює: насамперед, хотіли переконатися, що кухарі зможуть працювати з сучасними приладами та підлаштуються під робочий темп. Втім, все вдалося одразу, тож пароконвектомати встановили у ще одному ліцеї та у дошкільних навчальних закладах.
«Ми хотіли, щоби діти почали звикати до нового та здорового харчування з дитинства у садочку», — розповідає заступник селищного голови Локачинської громади.
Відремонтована їдальня Старозагорівського ліцею. Фото надав Ігор Яцюк.
Оновили кухню — зникли скарги
Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» забезпечив навчальні заклади Локачинської громади не лише пароконвектоматами: йдеться й про холодильне та морозильне устаткування, про лінії роздачі (де, діти можуть набирати для себе їжу), і навіть меблі для їдальні.
З грудня 2023 року керівник Старозагорівського ліцею не отримав жодної скарги від батьків на оновлене харчування, яке тепер відповідає усім сучасним стандартам та вимогам. 95% учнів із задоволенням харчуються у шкільній їдальні. А кухарі справляються з навантаженням та годують дітей за новим меню.
«Тепер набагато різноманітніші страви готують, можна запікати, а не смажити на олії, як це було. Дітям подобається, а отже і мені подобається», — підсумовує мама двох учнівСтарозагорівського ліцею Ірина Загірська.
