Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про підприємців, які за грант відновлюють свій бізнес.
Чому ми його робимо?… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про підприємців, які за грант відновлюють свій бізнес.
Чому ми його робимо?
Аби більше українських підприємців дізналися про можливості відкрити новий бізнес або відновити старий, навіть якщо його зруйнувала війна.
Коли люди носять одяг від «Спадщини», то відчувають захоплені погляди в спину, адже саме там на футболках, сорочках і худі розташовані малюнки з етнічними мотивами від художниці Євгенії Логай.
Душевна розмова подружжя на кухні перетворилася на бізнес — так разом з чоловіком — актором Артуром Логаєм — Євгенія заснувала бренд одягу в стилі кежуал у перший рік повномасштабної війни. А завдяки підтримці Міжнародної організації з міграції (МОМ) та Уряду Німеччини їм вдалося розширити власну справу.
Перша бізнес-ідея з’явилася під час пандемії
Євгенія Логай — художниця й інфлуенсерка родом з Харкова, а її чоловік Артур — відомий український актор. До повномасштабної війни Євгенія малювала картини та працювала арт-кураторкою в студії дитячої творчості.
«З дітьми ми організовували різні виставки, покази, адже я хотіла, аби вони знали, що чогось досягнути можна вже, а не чекати, поки подорослішають. Я хотіла була прикладом сучасної викладачки, яка теж має власні виставки й добре знається на цьому, а ще пропонує цікаві можливості учням», — каже вона.
10 років поспіль жінка працювала без вихідних, а потім завагітніла й пішла в декрет. Артур тоді був залучений до зйомок проєкту «Танці з зірками», тому Євгенія багато часу проводила вдома сама з дитиною. Саме тоді й вирішила, що хоче займатися чимось своїм, і пішла вивчати ведення власної справи до Startup Ukraine.
Євгенія Логай у худі бренду «Спадщина». Фото надала Євгенія Логай
Першою бізнес-ідеєю жінки були великі келихи-кубки під назвою «Культура», виробництво яких запустили під час пандемії ковіду, аби підняти настрій собі й іншим. В ідею вклали багато коштів: закупили матеріали, облаштували склад, але раптом розпочалася повномасштабна війна.
Родинне дерево України стало першим символом бренду
Євгенія з чоловіком та сином виїхала з Києва до Чернівців, де вони прожили більше 3 місяців. Жінка ділиться, що тоді родина зовсім не мала заощаджень, бо вклала кошти в кубки, а в чоловіка зйомок не було. З часом Євгенія покликала до себе свою маму з Харкова, а також подругу з дитиною, яка жила в Ніжині. Усі шестеро тіснились у двокімнатній квартирі протягом всього часу евакуації.
Якось навесні подруга запропонувала Євгенії придумати якусь цікаву ідею зі створення речей. Артур тоді був без роботи, тому захотів працювати разом. Так розмова на кухні перетворилася на власний бренд.
«Артур запропонував зробити щось символічне, що б могло об’єднати людей. Так ми вирішили, що малюватимемо родинне дерево України, яке пускає коріння, тобто нас», — ділиться Євгенія.
Євгенія та Артур Логаї з сином у футболках бренду «Спадщина». Фото надала Євгенія Логай
Жінка довго звикала малювати на планшеті, а не полотні, а ще приділяла багато часу орнаментам на малюнку. Перший символ бренду — дерево — Євгенія малювала близько 3 місяців. Перед тим художниця створила серію великодніх писанок, яку назвала «Спадщина».
«Таку ж назву обрали й для власного бренду одягу, адже це про нас і про те, що ми хочемо донести людям», — каже жінка.
Перші кошти на бізнес позичили друзі
Тоді сім’я Логаїв позичила в друзів майже 1300 доларів, аби зробити перші 42 футболки. Кошти витратили на пошиття, лекала та друк. Спочатку малювали білі футболки, згодом додали футболки чорного кольору та сорочки.
Євгенія створює перші ескізи одягу. Фото надала Євгенія Логай
Багато часу витрачали на пошук паковання, презентацію речей, вигадування особистих підписів.
«Артур тоді придумав перший ролик, який розкриває ідею нашого бренду. До нього ми долучили всіх наших родичів. Головний меседж: “Ми всі розкидані світом, у нас війна, нам дуже боляче, але де б ми не були — ми одна родина”», — каже Євгенія.
Перші замовлення для клієнтів у Києві розвозили особисто, підписували кожне паковання маркером від руки з побажаннями й для цього навіть шукали про клієнтів інформацію в соцмережах. За тиждень усі 42 футболки вдалося продати через соцмережі.
Отримали кошти, знання та підтримку
Про Міжнародну організацію з міграції (МОМ) Євгенія дізналася завдяки навчанню ведення власної справи від Startup Ukraine. Жінка хотіла вчитися й далі, аби ще більше дізнатися про розвиток власного бізнесу, тому вирішила подати заявку на підтримку бізнес-ідеї.
МОМ виділила бренду «Спадщина» 4,5 тисячі євро в межах грантового проєкту, що фінансувався Урядом Німеччини та Німецьким банком розвитку KfW, завдяки яким підприємці закупили сировину, збільшили кількість товарів і почали співпрацю з маркетинговою агенцією.
«Для мене МОМ — цепро підтримку, адже це організація, яка відкрила мені очі на те, що таке підприємництво, та показала, як правильно займатися бізнесом. Раніше ми не рахували собівартість, не займалися чітко логістикою, плануванням, а грантова підтримка допомогла значно збільшити обсяги нашого виробництва», — каже Євгенія.
Євгенія та Артур Логаї в сорочках власного бренду. Фото надала Євгенія Логай
Спершу всім займалися лише Євгенія й Артур — вели соцмережі, пакували товар, переписувалися з клієнтами, замовляли тканину, возили на друк, збирали відгуки. Після навчання від МОМ вони запустили нове паковання та найняли на роботу ще 2 людей — працівника для відправок товару та менеджера по роботі з клієнтами.
«Раніше наш бізнес був дуже інтуїтивним, а після навчання ми створили стратегію та остаточно зрозуміли, про що ми та яка наша місія. А ще завдяки МОМ запустили СRМ-систему, адже до цього вели все фактично на листочках», — розповідає Євгенія.
Поєднання етнічних мотивів і стилю кежуал
«Після дерева ми малювали й інші символи, і кожен з них я виношую як дитинку. Але це дерево дуже потужне для мене, бо воно про те, що в нас усе вийде, адже ми родина та сила. Далі малювали узори з кролевецьких рушників, обереги у вигляді Херувимів, про які дізналися під час мандрівки Гуцульщиною, та інші символи», — ділиться Євгенія.
Засновниця бренду додає: усі ці символи мають сенс та є поєднанням етнічних мотивів в одязі зі стилем кежуал. Зараз найбільше купують саме в Україні, проте одяг замовляють також українці з-за кордону й іноземці.
Подружжя Логаїв у худі власного бренду. Фото надала Євгенія Логай
Євгенія мріє розширити асортимент одягу бренду «Спадщина», аби було більше різного вбрання з сенсом, а ще відкрити в Києві шоурум з тематичною кав’ярнею.
Подружжя також планує організовувати тематичні вечори, поєднувати їх з одягом та говорити про наше минуле. Серед мрій є й вихід на міжнародний ринок, аби бренд «Спадщина» був відомий у всьому світі, але залишався крафтовим і про українське.
Відеокурс для підприємців випустила компанія МХП та благодійний фонд «МХП — Громаді» у співпраці з Державною службою зайнятості. У ньому розповідають про всі головні аспекти для створення власного бізнесу — від головної ідеї до пошуку фінансування й звітності.
Про це повідомили представники БФ «МХП — Громаді».
Програма курсу
Освітня програма складається з 10 епізодів тривалістю від 5 до 15 хвилин. У роликах бізнес-експерти розповідають про те, як:
шукати бізнес-ідеї;
писати ефективні бізнес-плани;
будувати злагоджені команди;
враховувати ризики та маркетингові тенденції;
знаходити інвестиції для власної справи;
отримувати гранти від донорів.
«За статистикою Opendatabot, кожен третій ФОП в Україні припиняє діяльність протягом першого року. Основні причини таких невдач включають нестачу капіталу та відсутність необхідних знань і навичок для ефективного ведення бізнесу. Щоб допомогти підприємцям успішно подолати початкові виклики, ми створили цей курс: він надає важливу інформаційну та консультаційну допомогу, зміцнюючи їхні позиції в конкурентному бізнес-середовищі», — зазначив директор фонду «МХП — Громаді» Олександр Пахолюк.
Експерти відеонавчання
Експертами курсу виступили представники маркетинг-агенції Grape, компанії МХП, БФ «МХП — Громаді» та Державної служби зайнятості. Представники бізнесу та «МХП — Громаді» вже понад дев’ять років впроваджують соціальні та грантові ініціативи й розвивають українські громади.
Наразі відеокурс доступний для всіх на ютубі фонду за посиланням.
Разом з цим творці курсу розробили тест, який можна пройти після навчання й отримати сертифікат. Він підтвердить здобуті знання та допоможе написати заявку й отримати фінансування на проєкти, зокрема в конкурсах «Роби своє» від БФ «МХП – Громаді». Переможці цього конкурсу можуть отримати до 100 тисяч гривень на розвиток власного малого бізнесу.
Довідка про організацію «МХП — Громаді»
«МХП — Громаді» — український благодійний фонд, який започаткували у 2015 році. Він працює над комплексним розвитком громад. Фонд покращує громади у 13 областях України.
Раніше ми писали про те, що гранти — це не кредит, а підтримка: як переселенка з Донеччини заснувала проєкти для ВПО в Миргороді.
ШІ-програмісти з України, які працюють над інноваційними рішеннями, можуть податися на конкурс Llama Impact Grants до 1 грудня.
Про це повідомили у Міністерстві цифрової трансформації.
Разом із грантом програмісти отримають і менторську підтримку від компанії під час розробки продуктів.
«Програма підтримує стартапи з усього світу, які використовують велику мовну модель Llama для подолання викликів у різних сферах — від освіти до державного управління», — написали у відомстві.
інші команди, які створюють інноваційні рішення на базі Llama.
У міністерстві вказали, що перевагу надаватимуть тим розробникам, які працюють у таких сферах: розвиток економіки, зокрема бізнесу, освіта й розвиток навичок; наука та інновації; державні послуги.
Податися на грант можна до 1 грудня 2024 року. Деталі та реєстрація за посиланням.
Довідка про Meta
Компанію створили у 2004 році в США. Наразі її очолює Марк Цукерберг. Meta є однією з найбільших компаній у сфері соціальних мереж та володіє такими сервісами як Facebook, Instagram, WhatsApp, Oculus VR тощо.
Нагадаємо, що Google запустив безплатні курси з ШІ для початківців, освітян та розробників з України.
Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з DG East про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?
Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.
Ірина Соколова з сім’єю полишала дім щонайменше чотири рази. Через окупацію у 2022 році їм навіть довелося покинути власну квартиру, до якої родина прагнула все життя.
Так вони опинилися на Полтавщині. У Миргороді завдяки підтримці небайдужих людей Ірина організувала майстерню, реалізувала унікальний проєкт зі створення фетрового вертепу та відкрила гурток зі стоп-моушн анімації.
Для ШоТам підприємиця розповіла, як їй вдалося відкрити бізнес в іншому місті та як вона допомагає іншим переселенцям інтегруватися в нову громаду.
Ірина Соколова
переселенка, яка заснувала проєкти для ВПО в Миргороді.
Народила доньку в день масштабного обстрілу Маріуполя
Я виросла в селі Благодатне на самому сході Донеччини. Село було велике, красиве і, головне, українськомовне. Протягом усього життя у мене в родині було розуміння, що ми є Україна.
У 2013 році, коли почався Майдан, я чекала на другу дитину. За рік — війна, і ми поїхали до родичів у Маріуполь, аби перечекати. Там я 5 вересня народила доньку — саме в день підписання Мінських домовленостей, під час масштабного обстрілу міста.
Навесні 2015 родичі запропонували допомогу з житлом, і ми переїхали до Миргорода, що на Полтавщині. Прожили там рік, але чоловік часто їздив на роботу на Донеччину, тому ми мусили шукати інший дім.
Ірина з доньками. Фото надала Ірина
Купили своє перше житло в Бердянську
Ми подумали, подивилися на мапу, де більш-менш безпечно, й обрали Бердянськ. Так вийшло, що ми там купили своє перше житло. У мене була гарна робота — я мала майстерню в центрі розвитку дітей та юнацтва, там ми з дітьми виготовляли іграшки і готувалися до ЗНО. Згодом у цьому центрі стала заступницею директора.
Родина Ірини Соколової — у подружжя троє дітей. Фото надала Ірина
Та 24 лютого о 3:30 ночі ракета прилетіла поряд з нами у військову частину — я ось-ось мала народжувати третю дитину. 1 березня народився Данилко, а вже за місяць ми знову зібрали речі й покинули свою квартиру.
У нас не було ні зв’язку, ні інтернету, ні якоїсь інформації про евакуаційні рейси, тому ми сіли в машину й доїхали до Запоріжжя. Дорога у 230 кілометрів у нас заняла більше 10 годин. На кожному блокпості нас спрямовували в нове село: десь були вуличні бої, десь обстріли, десь їздили танки — доводилось об’їжджати. Ми заночували в Запоріжжі, а вже зранку вирушили до Миргорода.
Із собою взяла лише швейну машинку — інше купила за грант
Я зрозуміла, що мені треба відновлювати свою роботу, але вже на новому місці. Зі мною зв’язалися благодійники Данської ради у справах біженців, які колись мені дали грант у Бердянську на швейну техніку. Я розповіла, що змогла виїхати, але з собою взяла лише одну швейну машинку. Вони запропонували відновити мою майстерню. Тож я заповнила, подала та виграла грантову заявку. На ці гроші купила оверлок, ножиці й інші професійні інструменти.
Ірина Соколова проводить заняття з анімації. Фото надала Ірина
На цьому не зупинилася — виграла ще один мікрогрант від Естонської ради у справах біженців на купівлю офісної техніки та вирішила відкрити майстерню з виготовлення іграшок. І тут я зрозуміла, що хочу, аби шила не тільки я, але й люди навколо мене. Коли ми хрестили нашу дитину, я запропонувала священнику відкрити в храмі творчий простір, де ми будемо шити фетровий вертеп. Ініціативу церква підтримала, і простір запрацював.
Новорічний майстер-клас — вінки з фетру прикрасили домівки дітей. Фото надала Ірина
Навчилася монетизувати свою творчість
Тоді нас помітила Інна Ковальська — директорка культурно-освітнього простору «Гончаренко центр Миргород». Взимку 2023 року вона подала ідею провести майстер-клас із рукоділля з розвагами для дітей, які приходили в центр. Думка всім сподобалася, тож мені запропонували робити такі заходи постійно. Про мене в місті почали дізнаватися все більше й більше людей, також запросили робити майстер-класи в приватній школі.
Заняття з мультиплікації. Діти працюють у групах, спілкуються, обговорюють ідеї та вчаться працювати в команді. Фото надала Ірина
Згодом я пройшла грантове навчання Естонської ради у справах біженців, реалізоване через запорізький благодійний фонд «Єдність за майбутнє» — там мені допомогли розібратися в основах ведення бізнесу. Я відкрила ФОП, і тоді почала вже брати гроші за свої заняття та сплачувати податки. Хотіла відкривати свій простір, але не наважилася — у нас тут дуже дорога оренда.
Одного разу я побачила оголошення в місцевій групі у фейсбуці про те, що в Миргороді відкривається творча студія. Я зателефонувала за номером і так познайомилася з Алевтиною Тамбовою-Романовською — переселенкою з Харківщини. Я спитала, чи можу в неї в студії проводити свої заняття на правах суборенди, і вона радо погодилася.
Більшість дітей у студії — переселенці
На мої заняття ходять, зокрема, діти-переселенці, що раніше жили в Донецьку, Бахмуті, Маріуполі чи Харкові. Їхні батьки багато уваги приділяли розвитку й освіті своїх дітей, і я намагаються зберігати ці пріоритети.
У мене завжди була мрія відкрити гурток з анімації — придумувати своїх героїв, історії та оживляти їх на екрані. Один з цікавих способів анімації — стоп-моушн: це коли ти береш ляльки, іграшки чи інші предмети, фотографуєш їх багато разів, трохи змінюючи їхнє положення, а потім усі фото з’єднуєш у відео, і виглядає, ніби ці предмети рухаються самі.
Гурток з анімації для школярів. За словами Ірини, через творчість діти можуть виражати свої емоції, мрії чи переживання, що сприяє емоційному розвантаженню та розвитку. Фото надала Ірина
Цього літа я вирішила, що треба спробувати, і подалася на державну освітню програму «Мрій та Досягай» — спільний проєкт Impact Force і UN Women, який розширює можливості українських жінок-переселенок. Після навчання фіналісткам надавали невеличку стипендію в розмірі тисячі доларів — ці гроші я витратила на професійне навчання анімації.
Творчість — потужний інструмент для об’єднання
Для мене анімація — це арттерапевтична техніка. Поки ми знімаємо, у процесі фантазуємо, щось обговорюємо, діти розкривають свою душу. Також це художній напрям — можна знімати авторські мультики: мальовані, ліплені, з фольги, з целофану. Я розповідаю дітям, що якщо вони навчаться робити це професійно, то зможуть працювати та заробляти у цій сфері.
Ми знімаємо коротенькі анімації. За півтори години діти рухають певний предмет, фотографують, монтують і дивляться, як він оживає. Але також у мене в планах є зібрати жінок і зняти анімацію на тему втрати рідного дому, — щоб люди знали, які в нас були будинки, які почуття ми в них вкладали.
Жінка впевнена, що творчі заняття в групах допомагають об’єднувати людей. Фото надала Ірина
Я впевнена, що такі проєкти створюють унікальне середовище, де й діти, і дорослі можуть разом працювати, вчитися одне в одного та будувати справжні дружні зв’язки. Творчість — це не просто спосіб самовираження, а потужний інструмент для об’єднання людей.
Хочемо знову дихати повітрям Азовського моря
У мене є надія на повернення, але дуже маленька. Ми хочемо знову дихати повітрям Азовського моря, а поки такої можливості немає, я всім раджу розвиватися, допомагати країні стати на ноги, працювати.
Важливо озирнутися навколо й подумати, яку проблему ви могли б вирішити у своєму новому місті чи селі. Не бійтеся пропонувати ідеї — це не тільки допоможе зробити щось корисне для громади, а й дасть змогу знайти своє місце в новому житті.
У цьому дуже допомагають гранти, їх не треба боятися. У деяких людей чомусь є враження, що грантові гроші треба повертати, — але це не кредит, а підтримка. Просто треба показувати свої результати й бути соціально відповідальним.
Коментарі