Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Кайфує викладач – кайфують діти». Як вчитель з Луганщини Артур Пройдаков переміг на Global Teacher Prize

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Артур Пройдаков народився на Луганщині, та попри російськомовне оточення захопився українською культурою й почав просувати її серед друзів. А потім вступив до місцевого вишу й вивчився на вчителя мови й літератури. Через окупацію чоловіку вкотре довелося ламати стереотипи та доводити, що вчитель-переселенець з Луганської області може навчати української. І він це зробив. Його учні складають ЗНО на 190+ балів, на уроках може грати хіп-хоп, а цьогоріч Артура визнали найкращим вчителем України.

Артур Пройдаков
Артур Пройдаков

Вчитель української мови та літератури, працює в приватній школі “Мідгард” (м. Київ). Переможець Global Teacher Prize 2021.

Поки друзі крутили Linkin Park, я вмикав «Океан Ельзи» та качав фільми з українським дубляжем

Я виріс у Кадіївці (колишній Стаханов), у російськомовній родині. І варто сказати без зайвої героїзації – я спілкувався російською з рідними, близькими та друзями. Але паралельно я захоплювався українськомовною культурою. Перше моє захоплення – це футбол та трансляції матчів. Я любив слухати коментаторів, це був якийсь приклад не просто журналістики, а своєрідного літературного репортажу. Друге – українська література. У 10-11 класах я перечитав всю класику, яка була в доступі, і захопився вже сучасними авторами: Іздрик, Дереш, Жадан, Андрухович, Ірванець. Третє – українська музика. І четверте – фільми, адже в «нульових» почали дублювати голлівудські стрічки українською. 

Дуже хотілося належати до цієї українськомовної спільноти. Це був такий собі челендж: показати іншим, що існує отака культура, така музика. Пам’ятаю свої старші класи, коли всі слухали Linkin Park, Sum 41, якийсь закордонний панк чи рок. А я на контрасті вмикав «Океан Ельзи» й казав: «Ось, є набагато крутіша музика». Коли ми приходили додому до друзів, вони вмикали Papa Roach, а коли приходили до мене – я вмикав «Суперсиметрію» чи «Кішку» нашого «Океану Ельзи». Можливо, несвідомо, але я відкривав іншим нашу музику.

І мені це подобалося. Коли друзі ставили собі на рингтони треки «Майже весна» чи «Квітка» – це була моя маленька перемога. Я не сприймав їхні смаки як ворожі, але й до мене ніхто вороже не ставився. Просто в мене була якась інша, своя культурна точка зору, якою я любив ділитися з іншими.

Мені здавалося, що бути вчителем української на Луганщині – це престижно

Це був 2007 рік, я вступив на перший курс філологічного факультету Луганського національного університету ім. Шевченка. Тоді мені здавалося, що професія вчителя чи філолога української буде престижною в російськомовному регіоні. Тривала політика українізації, при владі був Ющенко, українська мова почала домінувати в різних сферах. Починалося своєрідне культурне відродження, з’явилось відчуття самоідентифікації, сміливіше заговорили про Голодомор. 

Читайте також: Фізик-ютубер та хімік з Tik-Tok. Шість українських вчителів, які підкорюють соцмережі

Я думав, що це буде класно – на професійному рівні знати українську в Луганській області. Серед рідних та близьких ніхто не заперечував. Та й я нічого більше не вмів. У мене на 100% гуманітарний мозок та свідомість. Тому для мене значно легше писати щось, говорити про щось, аніж підставляти формули чи робити щось руками.

Свій перший урок літератури провів для майбутніх фізруків

У вересні 2011 року я закінчив 4-й курс, вступив до магістратури і паралельно почав працювати викладачем у коледжі. Досі пам’ятаю: перший урок, українська література і студенти зі спеціальності фізичне виховання. Фактично, це майбутні фізруки. Спочатку мала бути вступна пара, а після неї –  «Кайдашева сім’я» Нечуя-Левицького. 

Я готувався до лекції заздалегідь, повторював промову, думав, що говоритиму та як. Але все, як завжди, пішло не за планом. Але було класно. Відтоді я почав звертати увагу насамперед на емоції учнів. Якщо є емоційний контакт – далі в цю обгортку вже можна загортати і «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», й інші літературні твори, й мовні знання.

Коли місто опинилося під окупацією, я продовжував викладати українську

Весною 2014 року ми думали, що це швидко мине. У нас тоді все було відносно спокійно, бойові дії відбувалися десь під Донецьком. Усі думали, що немає нічого серйозного, що все закінчиться. У керівництва нашого коледжу була доволі обережна позиція: не демонструвати ані проукраїнську позицію, ані проросійську. І так більшість у регіоні: як буде, так і буде. Аби не було війни. Мені здається, навіть якщо зараз провести голосування з трьома варіантами – «За першого», «За другого» чи «За мир» – усі проголосують за мир. Це не дуже окей. Немає самоідентифікації, усвідомлення себе.

Один мій знайомий казав: «Мені все одно, ким ми будемо, Америкою чи Киргизстаном. Аби давали гроші, дозволяли працювати і не стріляли». Тоді якогось загального самоусвідомлення взагалі не було. Частина людей вийшла на мітинги «За Росію», інші сиділи вдома й нікуди не виходили, а хтось сподівався, що буде мир. І я був, напевно, серед третьої частини, сподівався, що все мине. Я не виходив на вулиці під жодними прапорами: ми, проукраїнськи налаштовані люди, тоді були в меншості.

Стаханов одразу опинився під окупацією, боїв не було. І літо 2014-го було більш напруженим, багато хто виїжджав на підконтрольну Україні територію. Бувало, дивишся ввечері у вікно, а в дев’ятиповерхівці навпроти практично немає світла, лише поодинокі вогники. Я не виїжджав нікуди. Продовжував ходити на роботу та викладати українську. Навіть вів сторінки коледжу в соціальних мережах – також українською. 

Навчальний рік розпочався 1 жовтня. На початку вересня підписали Мінські угоди, я сподівався, що запрацює мир. Але мир жодного разу не працював. Тоді всім викладачам коледжу сказали: «Ви маєте бути патріотами навчального закладу. Працюйте, давайте дітям знання, але без політики».

Читайте також: Гучніше за гармати: як активісти творять культуру в містах поблизу лінії фронту

А над нашим закладом не було жодного прапора. У місті над будівлею міліції висів стяг «Новоросії», десь повісили символіку «ЛНР», а українських прапорів не було взагалі. Я відпрацював весь жовтень, спробував бути «патріотом навчального закладу». Але коли по коледжу почали ходити люди зі зброєю та встановлювати свої порядки, я зрозумів, що це небезпечно та неправильно. І неправильно те, що я роблю. Що це? Кого ми виховуємо? Що ми робимо? Я викладав українську мову та літератури, але мав робити це, не зачіпаючи політику. Ну як це? Так, я не агітував на своїх уроках, але ж це про самоідентичність та національну гідність. 

Приїхав пацан із Луганщини і готуватиме наших дітей до ЗНО

У листопаді 2014-го ми з мамою виїхали, і все почалося з нуля. Приїхали до міста Ромни, що в Сумській області, там жили далекі родичі. І першою проблемою був пошук квартири для оренди. Я тоді отримав стипендію, мама віднесла до ломбарду якісь прикраси. Це не для драматизації, але таке теж було. Гортали газети, і знайшли один варіант. Прийшли, подивилися, кажемо: «Окей, нам підходить, готові платити». А власник відповідає: «Ні, ви не будете орендувати цю квартиру, бо ви з Луганської області». І було смішно й сумно, бо я спілкувався українською, приїхав працювати вчителем, мав довідку переселенця, ні від кого не переховувався. А нам відмовили. Тому що ми – переселенці. 

Але ми знайшли житло, мама пішла працювати не за фахом на фабрику, я влаштувася до школи. Через рік перейшов до іншої, мені дали 11-й клас. І там мати однієї з одинадцятикласниць почала висловлювати свої обурення. Мовляв, приїхав якийсь пацан з Луганщини, буде зараз навчати наших дітей і готувати їх до ЗНО. Але для мене це була ще більша мотивація. Це не був хейт. Скоріше, стимул працювати і покращувати свою роботу. Згодом з цими учнями ми успішно склали тестування, а з мамою школярки досі товаришуємо на фейсбуці. Стереотипи – це виклик, але мені пощастило їх трохи зламати.

Уся освіта – це фронт і боротьба

Так, я думаю, що освіта – це своєрідний фронт. Але не треба очікувати якихось ідейних настанов лише від філологів. Історія, музика, фізичне виховання – це все також важливо. Головне – які ми сенси закладаємо. Хтось каже, що в освіті немає місця для політики. Я не кажу про якісь радикальні речі… Але варто якоюсь червоною наскрізною лінією говорити про гідність, повагу до свого, опозицію чужого та нашого. Про це необхідно казати, особливо в контексті того, що в нас триває війна.

Читайте також: «У моєму класі — міжнародний призер». Історії трьох учителів, яких визнали найкращими

У Стаханові ми ці кордони якось змивали, все було так лагідно: мир, дружба, жуйка. Утім зараз про це слід говорити дещо жорсткіше. Кожен день – це втрати, біль та смерті. Діти мають бути в курсі того, що відбувається, і звідки ростуть ноги. Тому розповідати про повагу до української національної культури, літератури та мови – варто. І я на своїх уроках про це говорю. Я знайомлю учнів з українськими музикантами, закликаю ходити на українські фільми, встановлювати в налаштуваннях телефону українську. Це все елементи нашої боротьби. Те, що може зробити кожен. Я не можу взяти автомат і самостійно змінити хід історії, але можу допомагати дітям, говорити, відкривати.

Скрябін – це цікавіше, ніж «золоті лани пшениці»

Якось на одному з семінарів я почув від київської вчительки та культурної менеджерки Насті Євдокимової класну фразу: «Якщо вчитель кайфує від уроку, тоді й учні кайфуватимуть». І це правда. 

Коли я починав працювати в Ромнах, спочатку робив все в межах програми: підручники, теми, якісь нудні цитати та фрази. А потім зрозумів: «Стоп, можна ж цю саму тему подати трохи жвавіше». І почав залучати гумор, не боявся жартувати, підключав якісь картинки, меми. І одинадцятикласникам, які до цього навчалися в умовно більш стандартній формі, такі приколи почали заходити. Це викликає емоції, контакт, виникає співпраця. І відтоді я починав з того, що влаштовував емоційний конект з учнями, аби вони мені довіряли і ми могли плисти в одному човні.

Ми почали створювати окремий чат з кожним класом. У 2016 році це було ще у «Вконтактє», потім Viber, Telegram. У цих чатах ми обмінювались інформацією, якимись мемами про українську літературу, посиланнями на відео, сайти. А ще там можна було створювати опитування. І я заганяв їх у формат тестів ЗНО з мови та літератури. І зрозумів, що діти відповідають. Тобто вони вже були вдома, не в школі, але відповідали на питання! Це треба було використовувати

Я розумів, що діти потребують, аби уроки були більш жвавими та цікавими. А ще треба враховувати їхні інтереси та власні. Якщо діти дивляться умовний бій Усика, чому я не можу на темі про складне речення дати речення про Усика? Аби вони самі ставили коми, або самостійно вигадували речення про цього спортсмена: складнопідрядні, складносурядні чи інші?

А якщо я люблю музику та українську літературу, то чому я не можу це їм лагідно піарити? Лагідно! Тобто ми вивчаємо лексику, і тут «Давай виключим світло і будем мовчати» Скрябіна. Тут дві помилки! Ми вмикаємо пісню, виводимо на екран Кузьму, разом трохи співаємо. Усі посміхнулися, пригадали, хто не знав – познайомився. А потім запускаємо режим внутрішнього редактора і починаємо аналізувати. Це прикольно і точно цікавіше, ніж читати про золотисті лани пшениці обабіч стежки.

Діти пишуть, а я вмикаю на фоні хіп-хоп

Або ті ж стандарті диктанти. Як це зазвичай працює? Вчитель читає – діти пишуть. Ніхто до кінця не розуміє, що відбувається. Ну, щось читає, диктує, речення, абзац, пауза. Вчитель перестав дихати – отже, треба ставити кому. А ми якось писали диктант про парк «Софіївка» в Умані. А чому дітям цього не показати? Заходимо на Ukraїner, знаходимо відео, дивимося кілька хвилин. А потім я читаю диктант про цей парк. Можна не вимикати відео, нехай картинка йде фоном.

Це не геніально, це не щось мега, але це щось нове. А потім моя учениця Софія Чернецька взяла й поїхала туди, виставила фотку в Instagram, пише: «Дякую, Артуре, я побувала в Умані». Я сам там не бував, а вона – побувала! І це так працює, і мені від цього приємно.

Чи, скажімо, самостійна робота, я даю дітям тести. Бо ігри – це класно, меми – це круто, але ЗНО – це тести. Вони пишуть, а я можу увімкнути Lo-Fi Hip-Hop чи Bits for studying. Це нейтральна музичка, така грає в кав’ярнях. І діти відчувають себе якимись блогерами, інфлюєнсерами. Це ж класно! Це не якась технологія чи метод, тут нічого не треба вигадувати. Просто життя. Чому це не можна використовувати?

Має бути контакт із учнями та зацікавленість. Не варто боятися експериментувати. Звісно, ми не будемо писати на дошці матюки. Але говорити простими словами про складні речі – це можливо. І якщо в цьому буде реалізована певна культурна пропаганда – «Софіївка» на екрані, чи Кузьма Скрябін – це ж круто!

Якось на урок прийшла директорка школи. Мовляв, це не відкритий урок, але я просто із вами посиджу. Ми тоді вивчали літературу Розстріляного відродження. Урок був більш-менш стандартний: говорили, писали, читали вірші. Але наприкінці я увімкнув слайд-шоу з фотографіями поетів цього покоління, їхніми справами про арешти та розстріли, а фоном – пісню «Мовчи» гурту O.Torvald. Це ж на слова Євгена Плужника!

Я хотів показати, як музика, поезія, культура, – все це переплітається. Від директорки зауваження були лише щодо методичних моментів: не було роботи з підручником і пізно оголосив домашнє завдання. Окей, треба дотримуватись певних методичних аспектів, але ж треба й зберігати зацікавленість та атмосферу.

Леся Українка – така цікава, а всі знають лише про хворобу

Як ламати стереотипи про Шевченка та Франка? Також треба використовувати сучасне. Є купа мемів, і Шевченко в цьому рулить. Купа всього! Якщо загуглити «Шевченко мем», буде купа сторінок, які можна використати. Не для того, аби висміяти Тараса Григоровича. А щоб показати: він писав про актуальні штуки, але його варто сприймати як людину, а не бронзу чи якусь ікону. Це ж круто – показувати зв’язок із сучасним життям. Не просто вивчити роки народження та смерті, а показати автора як людину.

Або починаємо урок літератури про Лесю Українку. І що зазвичай кажуть? Вона хворіла, щось писала, померла. Якщо зайти в будь-який середньостатистичний клас – відповіді будуть саме такі. Хворіла – буде першим. А те, що вона знала кільканадцять мов, була з освіченої та багатої сім’ї, багато подорожувала, хай навіть заради лікування, писала на античні теми – цього не знають. Запитую, а є в Києві пам’ятник Лесі Українці? Не знаємо. А що там стоїть біля ЦВК на станції метро Печерська? Поїхали! Наступного дня їдемо дивитися на Лесю. 

Тобто намагаюся максимально зламати стереотипне уявлення, а потім зацікавити, ось воно – поруч із нами, але ми цього не бачимо. А потім вже вивчаємо тексти. І це цікаво! Тому намагаюся шукати нові факти, історії. Та й багато нового матеріалу з’являється. Це ж не я такий розумний і єдиний все вигадую. Є багато досліджень, напрацювань від колег, просто цим треба користуватися.

Вмикаю рекламу Бекхема –  і тут епікфейл

Цікаво спостерігати, як змінюються діти. Але водночас і багато прийомів, які я раніше використовував, вже можуть втратити актуальність. Наприклад, ми із сьомим класом почали вивчати тему фольклору. Звісно, запитую учнів, що це. А вони кажуть про шаровари та якусь сопілку. А як вам такий фольклор? І вмикаю їм кліп на пісню ZENIT від ONUKA. А вони такі – прикольно. Вмикаю їм ДахуБраху – прикольно. 

Тут я намагаюсь їх «добити» й вмикаю рекламу Девіда Бекхема, де лунає  «Шо з-под дуба». Кажу, це ж ДахаБраха, реклама Бекхема, прикиньте, який рівень! І там у мене був епікфейл. Діти запитали, хто такий Девід Бекхем. І я зрозумів, що все – жовтень 2021 року, це вже не працює. Бекхем вже не герой, і Роналду через п’ять років перестане буде героєм.

Коли більшість учнів склали ЗНО на 190+ балів – директорка дістала шампанське

Я зрозумів, що не помилився з вибором професії, ще в 2016 році. Тоді в Ромнах я вперше працював «на результат» з 11-м класом. І у нас з 22 учнів 19 склали ЗНО з української мови та літератури на 190 балів і більше. Це була моя професійна гордість. Директорка мене обіймала, пишалася. Дітей відпустили, дістали шампанське.

Мені було 26 років. І взагалі я люблю ЗНО. Бо ми впродовж усього року готуємося разом із учнями в школі. Не репетиторство. А саме в школі. Мені по кайфу працювати з дітьми в колективі. Бо це безлімітне спілкування: на уроці, на перерві, в чатах. І коли «граєш» на колективний результат – ти вболіваєш за всіх, а не за когось конкретного. Я навіть сам двічі ходив на ЗНО. Складав на 199,5 та 197,5 – на максимум не написав. Але це дуже цікаво. Особливо, коли діти зізнаються, що раніше уроки були нудними, і вони боялися завалити тести. А тепер вони впевнені, що це легко і класно. І я розумію, що якась моя заслуга в цьому все ж є. І треба далі робити свою справу.

Читайте також: Як українська вчителька прославилась завдяки реп-урокам (ВІДЕО)

На перемогу заслуговував кожен

Я номінувався на Global Teacher Prize вже втретє і хотів по-хорошому заявити трохи про себе. Тобто я не казав про перемогу. Мені взагалі здавалося, що вчитель з приватної школи не може перемогти. Я хотів потрапити бодай до ТОП-50. Потім потрапив до ТОП-10. І це круто, ми проводили з фіналістами багато часу, вони всі дуже класні. Тут йдеться про досвід. Бо це не конкурс, а премія. І кожен заслуговував на перемогу.

З одного боку перемога – це увага, нові підписники, друзі, колеги, але з іншого йдеться про величезну відповідальність. Та найголовніше в премії – це приклад позитивної картинки вчителів. Ви бачили, вчителі в смокінгах, на червоній доріжці? Знаєте, як це класно? Це просто неймовірно, незабутні емоції! 

Артур Пройдаков разом із іншими фіналістами премії Global Teacher Prize.

Я не особливий, адже у кожного своя історія. Хтось десь переміг, хтось щось вигадав. Кожен розвивається та рухається по-своєму. Але якби щовечора в телевізорі розповідали бодай одну хорошу історію про вчителя – хтозна, можливо, через кілька років ситуація з освітою могла б змінитися на краще. Чим більше в медіа буде позитивної інформації про педагогів – тим краще. Вчителі важливі, і класно бути хорошим вчителем.

Усі фото – Global Teacher Prize / Facebook

Підтримай ШоТам

Суспільство

Карпатський фонд шукає кращу соціальну інновацію

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Карпатський фонд у рамках Проєкту Карпатської платформи громадянського суспільства оголошує конкурс на Кращу соціальну інновацію.

Про це пише Мукачиво.нет.

Дедлайн

Заповнену аплікаційну форму необхідно надіслати до 1 листопада 2021 року на електронну пошту фонду cfua@cfoundation.org.

Читайте також: “Територія Донбасу може перетворитися на пустелю”. Як війна на сході впливає на ґрунти та що з цим робити

Усього у конкурсі беруть участь 4 країни, у кожній із них буде визначено одного переможця. Церемонія нагородження буде відбуватися на міжрегіональному заході Платформи, де переможці матимуть можливість представити свої інноваційні проєкти. Організатори надрукують брошуру із описом усіх проєктів-переможців.

  • Мобілізація соціального, культурного та економічного потенціалу громад;
  • Соціальне включення та інтеграція;
  • Розвиток нових соціальних мереж та соціального партнерства;
  • Промоція волонтерської роботи в громаді;
  • Співпраця та партнерство між НУО, владою та бізнесом;
  • Розвиток філантропії в громаді та соціальної відповідальності;
  • Транскордонна співпраця між НУО, яка сприяла вирішенню місцевих проблем.

Критерії для участі

Заявниками можуть бути зареєстровані організації громадянського суспільства або неформальні групи, які знаходяться та працюють у Карпатському Єврорегіоні, а саме:

  • Угорщина: Borsod-Abauj-Zemplen, Hajdu-Bihar, Heves, Jasz-Nagykun-Szolnok, Szabolcs-Szatmar-Bereg and Nograd counties
  • Польща: Малопольське та Підкарпатське Воєводства
  • Словаччина: Кошицький та Прешовський краї
  • Україна: Чернівецька, Львівська, Івано-Франківська та Закарпатська області.

Не будуть розглядатися заявки від НУО, які знаходяться за межами регіону або є представництвами всеукраїнських організацій.

Нагадаємо, українців запрошують на онлайн-лекцію «Гендерна рівність у спорті».

Головне фото: mukachevo.net.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

У Києві встановили лави на гроші, зібрані на благодійному концерті гурту Бумбокс

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Києві на Грецькій набережній у Дарницькому районі встановили лави на кошти, зібрані від благодійного концерту гурту Бумбокс.

Про це розповіли у спільноті “Місто-сад” у фейсбуці.

Відомо, що вартість однієї лави становить 14,4 тис. гривень.

Нові лавки мають бетонну основу, до якої міцно прикріплені дерев’яні сидіння.

Читайте такожСміттєві полігони Донбасу заповнені на 90%. Як місцеві активісти вирішують проблеми поводження з відходами

“Позняківська громада встановила лави і тепер набережна ще більше притягує киян. Навіть осіння прохолода не відлякує посидіти на набережній з видом на Дніпро”, – йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, у Києві біля UNIT.City встановили арт-інсталяцію із переробленого пластику.

Усі фото: facebook.com/GardenCityNGO.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

“Територія Донбасу може перетворитися на пустелю”. Як війна на сході впливає на ґрунти та що з цим робити

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам запускає атлас екологічних проблем Донбасу та способів їхнього вирішення “Cxiд Ekomap”. На мапі зібрані екологічні проблеми регіону – забруднення повітря та річок, сміттєзвалища, лісові пожежі, тліючі терикони, зниклі степи та інші. Завдяки інтерактивному атласу можна дізнатися детальну інформацію про проблему, а також інструменти та методи, необхідні для її вирішення, які пропонують науковці. Перший крок до розв’язання проблеми – розуміння її масштабності. І головна мета “Cxiд Ekomap” – розпочати діалог про вирішення екологічних проблем шляхом збору даних і допомоги тим, хто працює з питаннями екології Донбасу. Перелік на мапі є ще неповний, тому кожен із вас може долучитися до її наповнення та сприяти розв’язанню проблеми.

Військовий конфлікт та бойові дії негативно вплинули на стан вугільних шахт на Донбасі. Через їх незаплановане закриття відсутній контроль за рівнем води та газу. В результаті цього шахтні води отруюють питну воду і можуть перетворити навколишні території на солоне болото. Крім того, вже є проблема просідання та деградації ґрунтів. Екологи та місцеве населення неодноразово фіксували просідання поверхні, стіни будинків починають тріщати та можуть статися обвали. Це може спричиняти навіть землетруси. Вчені переконані, якщо не взятись за вирішення ситуації зараз, то територія буде просто непридатною для життя.

Марина Слободянюк

Марина Слободянюк

Експертка організації Truth Hounds, яка документує воєнні злочини і злочини проти людства з 2014 року.

Досліджуємо злочини проти людства та довкілля

Наша організація Truth Hounds займається документуванням воєнних злочинів та злочинів проти людства на Донбасі та у Криму з 2014 року. Але не тільки люди або власність можуть бути об’єктами злочину. Нещодавно ми провели дослідження екологічної ситуації на території Донецької та Луганської областей, адже злочини проти довкілля також мають місце. 

В ході нашого дослідження ми провели три польові місії на Донбасі, де фіксували проблемні моменти. Також зустрічались з керівниками підприємств, представниками влади, активістами, науковцями та технологами, щоб окреслити масштаб проблем. Крім того, ми робили низку “кабінетних досліджень” з відкритих джерел, адже дуже багато екологічних проблем є на непідконтрольних територіях, але ми туди не маємо доступу. Тому можемо користуватися тільки відкритими джерелами, щоб визначити масштаб проблеми.  

Ці дослідження засвідчують актуальний стан та динаміку зміни складу ґрунтів, поверхневих та стічних вод, ситуації з підприємствами вуглевидобувної, металургійної, нафтопереробної та хімічної промисловості та їхнього впливу на довкілля, стану флори та фауни, зокрема лісів, рідкісних представників природоохоронних зон, стану систем інфраструктури та постачання в регіоні. У всіх випадках є негативний вплив бойових дій на стан довкілля. 

Затоплення шахт – найбільша екологічна проблема

Найбільша екологічна проблема на Донбасі – це шахти. Бо це шахтарський край, де інтенсивність вугледобування дуже висока, і питання правильного закриття шахт є дуже важливим. А у нас шахти затоплюються, і це призводить до великих проблем довкілля – це і хімічний склад ґрунтів, і якість води, і проблема виходу метану, і проблема так званих техногенних землетрусів, причиною яких є не природні чинники, а саме діяльність людини. 

Читайте також: Затоплення шахт на Донбасі – найбільша небезпека для довкілля. Експерти розповіли, що з цим робити

На шахтах вода просто не відкачується, і через це, наприклад, у Макіївці фіксувались руйнування ґрунтів, тріщини в асфальтах. Чому виникла проблема з затопленням шахт? По-перше, на окупованій території шахтами ніхто не займається, вони просто розпилюються на металолом, а підземні вирубки безконтрольно затоплюються. По-друге, через воєнний конфлікт унеможливлюється експлуатація шахт та відбувається знеструмлення. По-третє, виробництво вугілля стає нерентабельним через військові дії, тому можна сказати, що потреби в шахтах немає. Внаслідок закриття шахти неконтрольовано затоплюються підземними водами і виникає високий ризик просідань і навіть провалів ґрунтів, затоплення значних поверхневих площ, виходу метану на поверхню. А це може стати причиною вибухів, руйнувань та отруєння населення, а ще цілої низки інших загроз.

Через 7 років після вибухів ґрунти такі ж забруднені

Через потрапляння шахтних вод у землю відбувається процес просідання і засолення  ґрунтів, деградація і заболоченість поверхні. Крім того, місцева родючість упала на декілька пунктів з 2014 року через отруєння землі продуктами розірваних снарядів. У цій зброї використовуються важкі метали, які взагалі не характерні для ґрунтів. 

Ми брали на пробу ґрунти після обстрілів недалеко від Слов’янська. Аналіз показав критичне перевищення показників гранично допустимої концентрації важких металів, зокрема титану, високий рівень сульфатного засолення. І попри те, що вибух був там ще 7 років тому, багато речовин досі залишаються у землі в надмірній кількості. Ми порівнювали результати з колегами з організації “Екологія. Право. Людина”, які брали проби ще у 2015 році. І показники не змінились – що одразу після вибуху, що через 6 років. 

Окрім снарядів, що розірвались, на Донбасі величезна територія замінована. Тому ці території потрібно належним чином розмінувати, щоб це якомога менше зашкодило ґрунтам. Інакше територія просто перетвориться на пустелю. Це величезна проблема, тому для її вирішення необхідна комплексна робота з залученням фахівців. 

Фото: armyinform.com.ua

У своєму дослідженні ми зазначали, що моніторинг динаміки просідання ґрунтів можливий завдяки супутниковим знімкам та геодезичному аналізу ґрунтів, зокрема на тимчасово окупованих територіях. І у Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України зафіксовано такі просідання ґрунту у деяких містах Донецької області: неподалік від шахт у Київському районі (Донецьк) – 53 см; у Калінінському районі (Донецьк)- 69 см; у Петровському районі (Донецьк)- до 92 см; поблизу шахти “Щегловська” (Макіївка) – 52 см; у Гірницькому районі (Макіївка) – 63 см. Тобто, ситуація вже катастрофічна.

Зруйновані підприємства є джерелом небезпечних відходів

Ще однією причиною забруднення ґрунтів є порушення роботи та аварії на промислових та інших підприємствах регіону. Наприклад, у дослідженні ми згадували Лисичанський нафтопереробний завод, який горів у 2014 році. Там відбулись значні пошкодження місткостей з нафтою, які горіли кілька днів. До речі, використання таких об’єктів як захисту підходить під визначення воєнних злочинів. Розташовані на території регіону об`єкти виробництва підприємства через те, що їх дуже багато, сильно страждають, і це великий ризик для довкілля. 

Якщо говорити про промислові об’єкти, розташовані на непідконтрольній території, то найбільшу загрозу там становлять підприємства поблизу міста Горлівка. Річ у тім, що тут багато критичних підприємств, неправильна експлуатація яких може призвести до катастрофічних наслідків. Це насамперед Горлівський коксохімічний завод, Горлівський хімічний завод, Микитівський ртутний комбінат та інші. Усі ці підприємства є джерелами високого ризику. Наприклад, накопичувач хімічних відходів при хімзаводі перебуває в аварійному стані (приблизно 11,6 тон відходів), уже зараз він забруднює високотоксичними речовинами навколишні ґрунти та воду. Через бойові дії припинив діяльність ртутний завод, і як наслідок — забруднення довкілля ртуттю з тисяч неутилізованих ламп та відходів виробництва. Отруйні радіоактивні елементи забруднюють ґрунти.

Для розв’язання проблеми необхідна система моніторингу

Наше дослідження – це інформаційна кампанія, яку ми провели, щоб наголосити на проблемі ще раз. Потрібно починати діяти і хоча б налагодити систему моніторингу стану довкілля в регіонах. Зараз немає нормальної централізованої системи, яка б відстежувала зміни. Якщо на Луганщині взяти дві проби, то це буде не результативно взагалі. Тому такі аналізи треба проводити часто і в досить великій кількості. Особливу увагу слід приділити таким місцям, де були обстріли або якісь серйозні викиди в довкілля, скиди шахтних вод в річки або затоплення територій. Централізована система, яка має отримувати багато даних, бути репрезентативною і часто поновлюватися, щоби можна було відстежити якісь тенденції. 

Читайте також: Снаряди вбивають ґрунт. Як на Донбасі відновлюють дику природу після впливу війни

Окрім висвітлення проблеми, на презентації нашого дослідження ми запросили представників Департаменту екології та природниз ресурсів, щоб разом зайнятись розслідуванням злочинів проти довкілля. Звичайно, життя і добробут людей на першому місті, але довкілля дуже пов’язане з цим. Тому цей напрямок не можна залишати нерозробленим. Ми сподіваємося, що своїм звітом хоч все ж вдалося якось зрушити проблему цю, і донести інформацію до влади. 

Для розв’язання проблеми потрібно з нуля розробляти програми і залучати експертів, які робитимуть точні аналізи. Не ентузіасти, які як ми беруть проби ґрунту для свого звіту. Щоб розробити програму оздоровлення ґрунтів, потрібні більш комплексні аналізи. Тому спочатку треба починати з моніторингу, обробки цих даних, а потім вже розуміти, як правильно розв’язувати проблему.

Олег Улицький

Олег Улицький

Доктор геологічних наук, доцент, темою вугільних шахт займається з 1980-х років. Спеціалізується на екологічних питаннях. Директор Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління, професор кафедри «Екологічна безпека».

Грунти біля проммайданчиків не придатні для сільського господарства

Шахта – це потенційно небезпечний об’єкт. Через їх закриття на поверхню виходять шахтні води, які мають багато забруднювальних речовин та важких металів, які будуть розповсюджуватися з атмосферними опадами. І це призводить до забруднення ґрунтів. 

Викид в атмосферу таких речовин як формальдегід, діоксид азоту, фенолом, бензопірен, метан під час видобутку вугілля призводить до деформації гірського масиву. Наприклад, працюють шахти Південнодонбаські ім. Сургая та шахта №1/3. Там свого часу ми зробили пости спостережень за рівнем земної поверхні. І в нас просідання сягали від 5 до 10 метрів. Ці площі на гірничому відводі вже були зняті з обороту, бо там під час деформування створювались штучні водойми, бо був порушений гідрогеологічний режим, і там утворювалось болото. Це пов’язано з просіданням земної поверхні. А на цих площах була зведена міська інфраструктура – каналізаційні мережі, водопровід, газопровід, фундаменти будівель. І це створювало дуже великі проблеми, бо були просідання і руйнування звичайних та виробничих будівель. 

Водоймище біля Єнакієвого, куди без будь-якого очищення скидають стоки з шахти. Яскраво-помаранчевим мулом забруднені також береги водоймища. 
Фото: freeradio.com.ua

Крім того, хімічні підприємства “Азот” Сєвєродонецький, “Рубіжанський краситель” вже закриті, але залишили всі оці негативні фактори, які впливають на забруднення міст. За структурою ми маємо різні ґрунти, які розповсюджені на тій чи іншій території. Але якщо створено, наприклад, гірниче підприємство з видобування вугілля, то воно відокремлене гірничим відводом. І далі вже ніхто не відстежує, що там відбувається. У нас моніторинг до такого рівня деталізації взагалі не підходить. 

Читайте також: «Степи – це не пустище». Як на Донбасі екологи рятують природу від остаточного зникнення

На ґрунтах, які розташовані біля проммайданчика, не можна вести сільське господарство. Якщо здійснена за планом фізична ліквідація шахти, то на цих земельних ресурсах, які були надані шахті як надра користування, має пройти процес рекультивації, нанесення родючого шару, озеленення, і тільки потім передача її органам місцевого самоврядування. А зараз у нас просто передають та й все. І це лягає тягарем на органи виконавчої влади, і що там робити, ніхто не знає. Цю землю не можна передавати у фермерське господарство для сільгоспробіт, бо це проммайданчик, він забруднений! А те, що зверху нанесли родючий шар, це ще не значить, що земля придатна до ведення сільськогосподарських робіт. Там можна зробити теплиці чи свинарник, але ніхто не знає, що в майбутньому буде з цією територією. 

Світлана Корсун

Світлана Корсун

Докторка сільськогосподарських наук, директорка Інституту прикладної біотехнології

Відновитися ґрунтам допомагають біодобрива

Природа сама дуже розумна, її закони працюють на відновлення екосистеми. Порушеній вибухом ділянці можна просто дати спокій, і з часом там поступово відновиться рослинний покрив і родючість. Такий процес називається «натуралізація». Якщо ж територію хочуть використовувати під пасовища, то вирви, які утворилися після вибухів, потрібно зарівняти, і кілька років поспіль висівати сумішку бобово-злакових трав.

У перший рік землю варто переорати й посіяти, а наступні роки — без оранки підсівати, «врізаючи» рядки. За можливості, ґрунт варто удобрювати відходами тваринництва, перегноєм, мінеральними добривами. Чарівного біологічного препарату, який би перетворив ґрунтову породу на ґрунт, немає. Але ситуацію можна поліпшити, якщо вносити під оранку перед першим посівом біопрепарат на основі комплексу мікроорганізмів. Їхнє використання сприятиме відродженню корисної мікрофлори в землі й поліпшить стан рослин, розвиток їхніх кореневих систем, що особливо важливо для формування структури ґрунту.

Важливо проводити аналіз стану землі

Якщо територію планують використовувати під посіви сільськогосподарських культур, то потрібно зарівняти вирви й переорати. В ідеалі — зробити найпростіший аналіз ґрунту пошарово — через кожні 20 сантиметрів до глибини в один метр, щоб зрозуміти, чи забезпечена земля рухомими формами азоту, фосфору, калію, і яка реакція середовища (pH). Відповідно до результатів аналізу, потрібно внести мінеральні добрива, а в ідеалі — й органічні. Також варто обов’язково збагатити мікробіоту ґрунту біопрепаратами й повторювати це щороку. Висівати 1-3 роки поспіль сумішку з ячменю й еспарцету як вирівнювальний посів. Якщо на рослинах будуть помітні ознаки хвороб, то варто звернутися до фахівців-біологів.

Якщо територія з вирвами ще й забруднена залишками нафтопродуктів, шлаків тощо, то після вирівнювання потрібно обов’язково відібрати проби ґрунту. Важливо в такому випадку визначити вміст токсичних сполук у верхньому шарі землі та можливість використання цієї території для вирощування сільськогосподарських культур. Але, щоб не втрачати час, під оранку внести біопрепарат і посіяти сумішку бобово-злакових трав. Подальші рішення про відтворення родючості ґрунту і використання ділянки слід ухвалювати, залежно від результатів аналізу.

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Підтримай ШоТам

Читати далі