Суспільство
Кам’яні джунглі Троєщини і застигла в часі Петрівка. 10 фільмів, де Київ – у головній ролі
Від неочікуваної Троєщини – до дослідження феномену столичних (і не тільки) балконів. Ці стрічки настільки різні, що ніколи б не потрапили до спільної добірки, якби не одне «але» – усі вони про Київ. Десь місто виступає мовчазним спостерігачем, а десь – безпосереднім учасником подій. ШоТам зібрав для вас десять фільмів, у яких столиця – серед головних героїв.
Стрімголов (2017)
Режисерка: Марина Степанська
Антон, музикант-вундеркінд, що не впорався з покладеними на нього сподіваннями, повертається додому після двох років навчання у Швейцарії і піврічного лікування алкогольної залежності в психоневрологічному диспансері під Києвом. Його дідусь, людина суворих принципів, вивозить хлопця в село, далеко від принад великого міста.
Одного разу Антон зустрічає Катю, яка, як і він, намагається знайти своє життя в житті. Вона незабаром має поїхати до Берліна разом із своїм хлопцем Йоганном, німецьким фотожурналістом, з яким вона познайомилася під час подій на Майдані. Однак її зустріч з Антоном приносить новий імпульс у її життя і глибоко впливає на них обох.
«Одразу було так задумано, щоб зйомки проходили золотою осінню, тому що в цей період року Київ найпрекрасніший, у тому числі візуально. Тому ніяких сірих багатоповерхівок у нас у кадрі немає. […] Ми довго сперечалися з колегами, до речі – багато хто вважає, що Київ неможливо знімати, тому що він абсолютно зґвалтований євроремонтом. Але в місті ще залишилося кілька місць, які зберегли той київський дух», – розповідає режисерка фільму.
Вхід через балкон (2020)
Режисер: Роман Блажан
«Вхід через балкони» – це подорож через десятиліття і погляд на балкони та їх власників у містах по всій Україні. Документальний фільм досліджує дивне архітектурне явище українських саморобних балконів. Відсутність державного регулювання дозволяє українцям будувати будь-які балкони незалежно від стилю будівлі. Часом в результаті імпровізованої реновації, балкони стають більшими за саму квартиру.
Через історію феномена балконів фільм досліджує історію пострадянської України – життя, культуру та взаємозв’язки між особистим та громадським простором міст. Це збалансований і глибокий погляд на балкони від їх власників, працівників міської влади, істориків, соціологів, урбаністів та архітекторів. Цей ліричний любовний лист до України та її жителів досліджує, як архітектура може стати цікавим шляхом до глибшого розуміння культури та простору.
Божественні (2019)
Режисер: Роман Бордун
Головні герої фільму – люди, що населяють сучасні українські міста: Київ, Одесу, Львів. Їхня реальність багатошарова та неприкрашена, позбавлена однозначних абсолютних трактувань добра і зла, гуманності і жорстокості, милосердя і байдужості. Ця історія – калейдоскоп, в окулярі якого усі ми: праведні, нещадні, смішні, наївні. Чесні.
«Божественні» – нейтральна назва. Вона не характеризує людей: там ніхто не поганий та не зразково хороший. Тут люди, може, це банально звучить, але дуже милі. Вони різні, смішні. Вони просто такі, як ми всі. Схоже, що наївне мистецтво – це щось дуже моє», – розповідає про стрічку сам режисер.
В радості, і тільки в радості (2018)
Режисерка: Марина Рощина
Головна героїня стрічки – самотня молода мама – закохується в хлопця, але не наважується розповісти, що у неї є син. Стосунки стрімко розвиваються, і зізнатися стає все важче. Зрештою перед Катею постає вибір між особистим життям і відповідальністю за дитину.
Київ у цій короткометражці по-особливому контрастний. Адже безтурботна, весела та голосна Катя з Рейтарської щоразу перетворюється на Катю з Азербайджанської – мовчазну, втомлену та самотню. «В радості, і тільки в радості» вона лише в центрі столиці, а вдома на неї щоразу чекають рутинні проблеми. Здається, що це історія без гепі-енду, а може, зовсім навпаки.
«Стоп-Земля» (2021)
Режисерка: Катерина Горностай
16-річна Маша вчиться в звичайній київській школі в 11-А класі. Не почуватися дивно та відсторонено в колективі їй допомагають близькі друзі Яна та Сєня, по-своєму переживаючи напружену шкільну буденність. Окрім майбутніх екзаменів вийти з зони комфорту Машу змушує закоханість в однокласника Сашу. Вона розуміє, якщо не наважишся спитати – ніколи не знатимеш, чи це взаємно.
«Ми почали розробляти фільм в кінці 2016-го року.Сценарій більшою мірою був заснований на шкільному житті зразка 2000-х, але потім адаптований до сучасності. Тому “Стоп-Земля” – це певний сплав ностальгії мого покоління і актуального життя сучасного підлітка, приправлений ідеалістичними рішеннями, як-от українська музика та мова, що лунають з усіх сторін», – ділиться історією стрічки Катерина Горностай.
Не все буде добре (2020)
Режисери: Адріан Пірву, Хелена Максьом
Адріан народився того ж року, коли сталася Чорнобильська аварія. Його матір завжди вірила – те, що він наполовину сліпий і має глаукому, пов’язано з її візитом до України на шостому місяці вагітності. Адріану майже тридцять – він самотній і не має цілі. Він вирішує поїхати до України, щоб зняти фільм про людей, що постраждали від Чорнобиля та, можливо, знайти якийсь спосіб, що допоможе йому почуватися трішки краще про самого себе.
У Києві він зустрічає Хелену, яка зростала в Україні з наслідками катастрофи. Після того, як вона кидає роботу і переносить складну операцію на спині, вони стають партнерами у створенні фільму. Подорожуючи разом, вони знаходять людей що живуть з наслідками того, що сталося у 1986 році. Але, коли вони виявляють масштаб впливу Чорнобиля на нове покоління, проблеми зі здоров’ям наздоганяють їх. І це змушує не раз переглядати і змінювати плани.
Колишні (2015)
Режисери: Олена Москальчук, Дмитро Бурко
Книжковий ринок Петрівка – місце, куди зносять старі, непотрібні книжки. Продавці цього ринку – люди «старого загартування», які досі сприймають книгу як своєрідну валюту.
Історія Зимового саду (2018)
Режисер: Семен Мозговий
На території київської ВДНГ стоїть павільйон квітникарства, що має назву Зимовий сад. Хранителька павільйону, Валентина Миколаївна, вже 45 років ретельно доглядає колекцію екзотичних рослин і оранжерею, де вони розмістилися.
Читайте також: Десять українських фільмів про війну на Донбасі, які варто переглянути кожному
Час виходу на пенсію невблаганно наближається, але прохання керівництва скласти повноваження шокує Валентину Миколаївну. Вона протестує, вважаючи, що рослини без неї загинуть – та схоже що її сад живе за власними законами.
«Якщо прибрати Валентину Миколаївну з цього місця, з нього зникає магія. Коли почалися всі ці зміни, то воно перетворилося на звичайну оранжерею. Я це помітив, поки ми знімали – магія та казковість відсиріли та пішли разом із нею», – ділиться режисер стрічки.
Цвях (2016)
Режисер: Філіп Сотниченко
Валентина працює юристом в одному з банків Ліхтенштейну. Вона відповідає за зв’язки зі Східною Європою. Валя ще з дитинства непогано пам’ятає українську та російську мови, адже до 13-ти років жила в Києві. У 96-му, під час важкого, перехідного для економіки України періоду, Валентина разом із матір’ю та вітчимом емігрувала до Швейцарії. Минуло 20 років.
«Я знайшов касету, за допомогою якої побачив побут київської інтелігенції середини 90-х. На ній було записано святкування дня народження першого режисера Молодого театру Олександра Заболотного. Його дружина, театрознавець Валентина Заболотна, накрила стіл, і всі гості освідчуються одне одному в коханні та згадують молодість, хоча вони ще досить молоді люди. І це одночасно ні про що, та про все. […] Я намагався зробити римейк домашньої хроніки. У фільмі грали ті актори, з чиїх слів був написаний сценарій», – згадує в одному з інтерв’ю режисер стрічки.
Приятель небіжчика (1997)
Режисер: В’ячеслав Криштофович
Головного героя фільму залишила дружина. На дворі 90-ті. У той час, як всі знайомі кинулися заробляти «легкі» гроші, Анатолій ніяк не може вписатися в епоху «дикого капіталізму». Відчуваючи себе зайвим, чоловік звертається до найманого вбивці та замовляє йому самого себе. Цей необдуманий крок призводить до цілої низки дивних співпадінь, які врешті решт зводять героя з двома зовсім не схожими жінками.
«Приятель небіжчика» – екранізація повісті Андрія Куркова «Любий друг, приятель небіжчика», що була створена в спільній україно-французькій копродукції. Разом з тим це ще й маленьке зізнання в любові Києву. Українська столиця стає повноцінним героєм фільму та показується Криштофовичем із трьох різних сторін. Тут і модернове місто з новими дорогими місцями, Старий Київ, що поволі зникає, та місто спальних районів, що буквально зводяться на наших очах.
Суспільство
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Олена Прудка працює в медичній сфері майже 30 років. Починала свій шлях у професії як медсестра, а останні сім років займається фізичною реабілітацією. Під час повномасштабної війни фахівчині запропонували відкрити й очолити центр хребта RESPINE у Броварах.
Олена відразу взяла на роботу двох жінок з інвалідністю на посади адміністраторки та медсестри, а держава відшкодувала їй кошти за меблі та техніку для працівниць.
Інвалідність не завжди є помітною ззовні
Понад два роки тому я стала підприємицею, адже відкрила новий центр хребта в рідному містечку та наймала людей на роботу.
Тоді я вирішила, що гарним стартом для центру буде грантова підтримка — держава саме виділяла 250 тисяч гривень на розвиток власної справи. Завдяки цим коштам вдалося закупити необхідне обладнання, зокрема якісний апарат для фізіотерапії.
Апарат для фізіотерапії, який закупили за грантові кошти. Фото надала Олена Прудка
Саме тоді до мене на роботу прийшла на посаду адміністраторки Марина Юр. Вона з дитинства має проблеми з серцем, і через це їй призначили ІІ групу інвалідності.
Як у випадку Марини, інвалідність не завжди помітна ззовні. Це не обов’язково відсутність кінцівок, втрата зору чи пересування на кріслі колісному. Окрім Марини, донедавна в центрі також працювала медсестра, в якої є інвалідність через онкологію кишківника, проте ця жінка вже вийшла на пенсію.
Читайте також: Запитали думку жителів і подалися на грант: в Оржицькій громаді відкрили відділення для реабілітації
Держава виділила по 70 тисяч гривень для кожної працівниці
Оскільки обидві жінки мають інвалідність, працівники місцевого центру зайнятості порадили мені подати заявку на програму «Державна компенсація за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю». Рік тому я звернулася за компенсацією, і держава виділила майже по 70 тисяч гривень для кожної з них.
Працівники центру зайнятості в Броварах також допомогли мені з оформленням цього запиту. Я зібрала пакет документів, надала чеки за меблі й обладнання, а потім мені повернули їхню вартість. Проте підприємці можуть подати заявку також самостійно — через «Дію».
Для адміністраторки ми закупили нові світильники для кращого освітлення робочого столу, зручне крісло, комп’ютер, принтер, планшет і телефон. Спеціальної техніки через свою групу інвалідності Марина не потребувала.
Робоче місце адміністраторки центру хребта Марини Юр. Фото надала Олена Прудка
А от для нашої медсестри фізіотерапії, завдяки державній компенсації, ми придбали спеціальну медичну кушетку, яку можна регулювати за висотою та опускати автоматично. У жінки були накладені шви на животі, тож їй було складно нахилятися до пацієнтів — і ця кушетка дуже допомагала в роботі.
Медична кушетка з регулюванням для медсестри з інвалідністю. Фото надала Олена Прудка
Вона просто натискала кнопку, і ліжко регулювалося під кожного пацієнта. Також ми придбали для неї зручне крісло та комп’ютер для роботи.
Читайте також: Щоб люди не відчували бар’єрів. Активістка з Донеччини створила реабілітаційний центр на Франківщині
Можна зекономити й отримати краще обладнання
Про інвалідність своїх працівниць я дізналася вже після їхнього працевлаштування, проте для мене це не мало значення, — я не вважаю інвалідність перепоною для роботи. Ми живемо в такий час, коли це не є проблемою.
Олена Прудка під час занять з фізіотерапії з пацієнтом. Фото надала Олена Прудка
Деякі роботодавці можуть хвилюватися, що якщо брати на роботу людей з інвалідністю, то доведеться займатися паперовою тяганиною й оформлювати багато документів, а також витрачати додаткові кошти, аби облаштувати робоче місце для таких працівників.
Та подати заявку можна через «Дію». Разом із заявкою треба додати:
- дані про людину з інвалідністю;
- копії документів, що підтверджують її працевлаштування та групу, а також купівлю обладнання для її роботи.
Після її схвалення кошти приходять на рахунок протягом п’яти днів. Це вдала можливість зекономити й отримати нове обладнання для своєї справи.
Інклюзивність — це про гідність та повагу
Досвід Олени доводить: інвалідність не є перешкодою для професійної реалізації та тягарем для роботодавця — це не про обмеження, а про можливості. Бізнес може отримати від держави реальну підтримку — як фінансову, так і організаційну, головне — знайти фахових працівників.
Облаштування робочих місць з урахуванням потреб конкретної людини не завжди потребує великих витрат, але може суттєво вплинути на ефективність роботи та атмосферу в колективі. А державна компенсація допомагає заощадити, і водночас підвищити якість обладнання.
Приклад Олени — ще одне свідчення того, що інклюзивність — це про гідність, повагу та незалежність. Це шлях до сильнішого, людянішого суспільства, у якому кожен і кожна має право на роботу та розвиток.
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
У столиці почали розробляти нові правила розміщення реклами в громадському транспорті. Це перший етап комплексної реформи, яку впровадять у київському метро, автобусах, тролейбусах тощо.
Про це повідомили в Управлінні з питань реклами КМДА.
У нових правилах визначать:
- типи реклами, яку дозволятимуть встановлювати в транспорті;
- вимоги до таких конструкцій;
- місця, де реклама може або не може розміщуватися.
Читайте також: У Києві відбулися найбільші кінологічні змагання під егідою ГУР (ФОТО)
«Київ давно потребує таких правил. Наразі у столиці немає єдиного нормативного документа, що врегульовує розміщення реклами в громадському транспорті, особливо в метро. А це простір, де важливе все: безпека, естетика, інформаційна гігієна», − розповіла начальниця Управління з питань реклами КМДА Оксана Поліщук.
Пізніше у реформі розроблять схеми розміщення реклами — перелік дозволених місць для рекламної продукції. За словами Оксани Поліщук, нові правила − це продовження реформи зовнішньої реклами, яку місто вже реалізувало.
Нагадуємо, що українські заклади долучилися до кампанії, щоб нагадати про захисників з «Азовсталі» (ФОТО).
Фото обкладинки: з оголошень про розміщення реклами в метро Києва
Український Червоний Хрест за підтримки Австрійського осередку запускає пілотний проєкт — послугу соціального таксі. Ініціативу тестуватимуть у Львівській, Закарпатській, Чернівецькій та Чернігівській областях.
Про це повідомила пресслужба Українського Червоного Хреста.
Робота бригад соцтаксі
Послугою передбачили:
- допомогу волонтерів у транспортуванні людини з дому до автомобіля (швидкої допомоги) за допомогою крісла колісного або нош;
- супровід до медзакладу для проходження планових обстежень чи процедур;
- повернення додому після завершення візиту.
Читайте також: Робот евакуював пораненого бійця: «Хартія» провела успішну місію на передовій (ВІДЕО)
«Послуга буде доступна для людей, які потребують медичних обстежень поза межами дому, мають тимчасові порушення мобільності, зокрема переломи, або фізично не можуть самостійно пересуватись містом», — розповів в.о. керівника Департаменту охорони здоров’я Українського Червоного Хреста Олександр Бабенко.
Також працівники гуманітарної організації зазначили, що після аналізу проєкту у чотирьох областях послугу можуть масштабувати в інших регіонах України.
Нагадуємо, що військовий розробив ноші, на яких удвічі швидше можна евакуювати поранених.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Українського Червоного Хреста
