Суспільство
«Історією треба ділитися, а не ховати за склом». Колишній електрик відкрив у Сумах унікальний музей дотику. Як йому це вдалося
Усе своє життя він по частинках збирає історію світу. В його колекції є майже всі епохи нашої історії: кістки мамонта, кролевецькі рушники Полісся, листи італійських полонених, добірки старих світлин, фотоапаратів. Сумчанин Сергій Гуцан зібрав всі раритетні експонати у власному музеї дотику, де відвідувачі можуть буквально відчути їх у своїх руках.
Та як серед хаосу колекціонування не стати бездушним збирачем історичних артефактів? І, що цікавіше, як створити музей, який не підлягає законам хронології? Та чому колекціонеру варто вчасно зупинитися і поділитися знайденою історією зі світом – команді ШоТам розповів засновник музею «Причал Одіссея» Сергій Гуцан.
«Мамо, де ви в мені електрика розгледіли?»
До створення музею я був колекціонером українських артефактів. Щоразу, коли заходив до антикварного магазину, ніби відкривав новий світ через предмети, які раніше не потрапляли до моїх рук. Це захоплення супроводжувало мене ще з дитинства. Я збирав усе, починаючи від кісток мамонта і до листів італійських полонених часів Другої світової війни. Шкільну програму з історії я читав наперед, і що глибше занурювався в цей предмет, то більше його любив.
Перші артефакти для своєї колекції я отримав від дідуся Афанасія, який сам мав безмежну любов до історії. У нього було багато книг, які він давав мені на прочитання. А ще дід любив показувати різні старовинні побутові народні інструменти. Пам’ятаю, як вчив користуватися кресалом та ручною машинкою для стрижки. А ще він зберігав фотографії наших предків, зроблені до 1917 року.
Збирати фрагменти історії стало моїм життєвим призначенням, попри те, що я працював електриком. Взагалі ця професія не була моїм вибором – на цьому наполіг батько. Та зрештою любов до історії перемогла: я поступово почав збирати старовинні речі, і всі вони тепер живуть у музеї.
Назбирав артефактів на цілий музей
У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, орендар мого комерційного приміщення на Київщині був змушений його покинути. Тоді мені прийшла ідея зібрати всі свої предмети історії в одному місці. Почав звозити їх із гаражів, офісів і квартири. А коли побачив загальну кількість, промайнула думка, що цього вистачить на цілий музей.
Я вирішив, що в основі музею мають бути два принципи. По-перше, відсутність хронології. Відвідувачі мають можливість вільно переходити між експонатами та досліджувати їх за будь-яким порядком. По-друге, це місце мало стати «музеєм дотику». Тобто відвідувачі можуть не лише спостерігати за експонатами, а й брати їх у руки, аби відчути епоху на собі.
Коли лише почали приходити відвідувачі, музей ще не мав офіційної назви. Серед перших гостей були сумські поети, зокрема й Ігор Касьяненко. І саме він помітив ключову особливість музею, сказавши: «Сергію, у тебе зібрано і час, і простір. У тебе є командир штабу, що повернувся – Одіссей. Простір і час тут повні. Це справжнісінький Причал Одіссея».
Створити музей – ще той виклик
На початку своєї роботи я робив експозиційні помилки, оскільки мав велику кількість предметів, але потрібно було знати, як їх належно представити. Найбільш поширеною помилкою, якої припускався не лише я, а й чимало інших приватних музеїв, була перевантаженість.
Створення музею стало викликом, адже я не знав, що робити з усіма цими артефактами, як їх розставити. Однак ще до початку великої війни я вирішив перенести музей у саме серце Сум – до будівлі, де під час подорожі 5 червня 1959 року зупинявся Тарас Григорович Шевченко. Так у мене з’явилася нова концепція музею – розповідь про хаос в колекціонуванні.
Урешті-решт ми всі починали зі збирання якихось речей. Наприклад, ти можеш збирати монети загалом, а потім випадково натрапити на монети часів Австро-Угорщини. І тоді починаєш активно шукати саме їх. Це вже стає системою, ти починаєш краще орієнтуватися в цій темі. Потім настає етап куражу, коли ти збираєш усю колекцію монет цього періоду і думаєш про розширення колекції іншими періодами. Після цього – етап еволюції, коли ти питаєш себе: «Що далі робити з цим набутком?» Ось про що говорить мій музей – про звернення до суспільства. Про те, що нам не треба залишатися у своєму закритому світі, ми маємо ділитися історією.
Пишаюся тим, що зміг передати знайдені або придбані предмети Сумському обласному краєзнавчому музею. Серед них були археологічні знахідки, прикраси з 19-го століття віком 1800 років, а також скіфська зброя. Звісно, було складно віддавати ці речі, адже вони були цінними для мене, проте водночас мали велике значення для всього українського народу.
Причал Одіссея – це розповідь про феномен колекціонера
Наразі музей складається з чотирьох основних кімнат, кожна з яких представляє певний етап розвитку колекціонера. Я вирішив відобразити цей процес через рівні, організуючи окремі кімнати для кожного з них.
Перша кімната – це кімната хаосу, де ти притягуєш все, і все цікавить. Там можна знайти кістку мамонта, стару шафу 19-го століття і багато старих фотографій. Це справжній хаос: ти його зібрав і розумієш, що час зупинитися.
Читайте також: «Російські бомби влучають у заклади культури не випадково». Хто рятує українські музеї під час війни
Друга кімната – кімната системи, де розповідається про історичні події на вулиці Воскресенська, на якій розташований сам музей. Третя – це кімната куражу, де ти, як колекціонер, можеш дозволити собі спати у ліжку 19-го століття, їсти з посуду того самого періоду і приймати гостей в атмосфері тих часів.
Четверта кімната є найважливішою – це кімната еволюції. Коли ти збираєш різні предмети, то поступово стаєш «плюшкіним». Починаєш жити у власному зачиненому світі і не готовий ділитися своїм надбанням. Кожен колекціонер проходить таку еволюцію. Зрештою приходить усвідомлення, що ти вже не просто власник речей, а той, хто має відкрити незвідану історію народові.
А п’ята кімната – це експозиційний простір, що постійно змінюється. Місце, де регулярно проводяться виставки і демонструються нові експонати.
Музей розташований в арт-дворику – особливій локації, де знаходяться різноманітні творчі студії. У самому центрі цих просторів ми відкрили арт-об’єкт – «Піраміду Бурлюка», названу на честь відомого художника Давида Бурлюка, уродженця Сумщини. Більшу частину свого життя він прожив в США, де й помер. Його прах розвіяли над Атлантичним океаном, тож я попросив знайомих набрати там трохи води, аби помістити її в піраміду.
Я не проводжу шаблонні екскурсії
Щодня я особисто проводжу екскурсії. Це моя життєва мотивація. Якщо ви запитаєте про певний експонат, моя розповідь може піти в іншій хронології подій, бо тут представлені речі від Бронзової доби до часів Другої світової війни. Коли ж ведеш екскурсію за вивченою схемою, концепція музею втрачає сенс. Я спробував наймати екскурсовода, але це було невдалим рішенням – у людей зникла зацікавленість. Тому щоразу моя розповідь є унікальною.
Усі експонати я збирав по Сумщині. Колись придбав чудовий архів сумської родини Григорієвих, які працювали у банку. І як же я здивувався, коли придбав приміщення для музею й дізнався, що це – колишній будинок тих самих Григорієвих. Тринадцять років їхній архів лежав у мене, і я просто не вірив, що тепер я володію їхнім будинком. Архів повернувся на своє місце, фактично додому.
Тут ми маємо експонати з різних країн і епох. Наприклад, у нас є старі фотоапарати, світлини 18-19 століть, козацькі люльки, листи періоду Другої світової, раритетні телефони, кролевецькі рушники.
У музей приходять як діти, так і пенсіонери, абсолютно всі бажають пізнати цей світ. Коли я проводжу екскурсії для дітей, то завжди намагаюся організувати вікторину з історії Сумщини та подарувати дітям щось за правильну відповідь. Наприклад, запитуючи, коли хрестили Русь або хто зображений на 5-гривневій купюрі, дарую монетки як винагороду за правильну відповідь.
Музей зміцнює дух народу
Музей був відкритий по-новому 17 травня 2022 року – на початку жахливих місяців повномасштабної війни. Ми відреставрували будівлю, викинули пластикові вікна і повернули первозданний вигляд. Пригадую, як мав розмову з директором Путильського заповідника, який сказав, що музей зміцнює дух народу. Я навіть зробив невелику табличку з цим написом, яка тепер зустрічає відвідувачів.
Навіть під час бомбардувань ми з дружиною не покинули Суми. Сиділи тут, клеїли шпалери і возилися з ремонтом, готуючись до відкриття музею. Ми вирішили попри все залишатися тут, адже бажали відкрити музей незалежно від обставин.
Нині спостерігаю великий попит на історію. Коли анонсую нові екскурсії, завжди підкреслюю, що гарантую півтори години щастя. Люди приходять сюди у пошуках чогось більшого, можливо, навіть в пошуках самих себе. Багато з них раніше не усвідомлювали цінність своєї культури та народу, а тепер вони активно знаходять її у музеях.
Зараз ми по-іншому, по-справжньому, полюбили Україну, усвідомлюємо цінність цього почуття. Ми все більше говоримо про нашу країну і починаємо розуміти, що стоїть за цим. Також я спостерігаю, як прокидається любов до місцевої історії, зокрема Сумської області. Ми починаємо цінувати своє коріння і відчуваємо прив’язаність до рідного регіону.
На тлі зупинки грантової підтримки від Американської агенції з міжнародного розвитку (USAID) чимало українських медіа оголосили, що вимушені скорочувати штат або й призупиняти свою роботу.
Медійники та культурні активісти б’ють на сполох: багато проукраїнського контенту може зникнути, натомість зʼявиться більше фейків і проросійських вкидів.
«Це інформаційна криза, і надважливо допомагати українцям якось тримати “зозуленьку”. Звичайно, можна подивитися смішні рілзи чи на няшних котиків — це допоможе дати психіці перепочинок. Але чи дасть це мотивацію діяти? Чи розкаже, як саме можна діяти, де шукати можливості та однодумців?» — каже співзасновник ШоТам Артем Іпатов.
Ми поговорили з Артемом про те, як ідея завірусити добрі новини на Луганщині переросла в єдине медіа позитивних новин в Україні та чи не зникнуть надихаючі шотамівські тексти й кепшени зі стрічок українців.
Артем Іпатов
співзасновник ШоТам, CEO
Ми схожі на героїв наших історій: хто і навіщо створив ШоТам
Нещодавно на сторінці ШоТам у соцмережах я побачив коментар приблизно такого змісту: «От раніше ви були круті, але коли отримали грант, змінилися». Можливо, я когось зараз розчарую, але ШоТам почався саме з гранту.
Озираючись, розумію, що історія медіа схожа на історії героїв наших кепшенів: двоє друзів-переселенців, божевільна ідея, перший «офіс» у пекарні.
Двоє друзів — це я та Сергій Колесніков: 2017 рік, ми обоє вже в Києві. Рідний Луганськ окупований. Як вимушені переселенці, ми болісно реагували на ту ситуацію, яка була в інфопросторі щодо тимчасово окупованих територій, невпевнену комунікацію держави (часто відірвану від реальності) й просто тонни фейків, які росія поширювала через усі можливі канали.
Ми розуміли, що не вистачає інформаційного продукту, який не залежатиме ні від політиків, ні від олігархів, та протистоятиме брехні й маніпуляціям рф. А головне — показуватиме, що не все так погано, як нам здається чи як нас хочуть переконати.
Про медіа навіть не йшлося. Максимум, про який ми тоді мріяли — це запуск інформаційної кампанії на фейсбуці на території Луганської та Донецької областей, але й на це потрібні були кошти. І тут доля звела нас із грантовим проєктом UCBI, який фінансувало Агентство США з міжнародного розвитку — так ми отримали грант на запуск і підтримку роботи офісу. І хай офіс тіснився в підсобці пекарні, саме там ми відчули, що великі зміни можна починати навіть з крихітної кімнатки без вікон.
Перший офіс ШоТам у 2017 році в підсобці пекарні. Фото: ШоТам
Як завірусити добро: чому хороші новини не закінчились
Уже фірмовий шотамівський формат caption video не був на той час унікальним, але кепшени не були популярні серед українських медіа. Ми надихнулися Deutsche Welle, яке випускало короткі відеоролики для соцмереж, де звук не був змістовою частиною. Це інгредієнт номер один — форма.
Ми зайняли нішу добрих новин, яка в українському медіапросторі була не те, що не зайнята, — це була діра. Нас і досі, буває, запитують: «Де, ну де ви знаходите всіх цих героїв?». А вони ж завжди були — небайдужі, які гуртувались у ГО для захисту чи старту важливого, своїми руками ремонтували школи, розчищали козацькі цвинтарі, допомагали літнім людям.
Та це майже ніколи не звучало на широкий загал. У стандартну медійну адженду це просто не вписувалося — медіа звикли «лити трафік» через шок, негатив. Про щось добре було в кінці випуску секунд на 20-30 — достатньо, аби сказати, хто народився в зоопарку.
Ніхто не вірив, що добрі новини можуть збирати перегляди, реакції, лайки. Скажу чесно — бувало, я сам сумнівався й питав Сергія: «А що ми будемо робити, якщо хороші новини закінчаться?».
Але вони не закінчувалися. Більше того — їхня кількість росла. Секрет ось у чому: що більше ми підсвічували добрі справи та сміливі ініціативи, то більше людей вірили, що це можливо, і теж починали робити щось круте.
Перший мільйон зробили соняшники вздовж трас
Звісно, ми розуміли, що не кожна добра справа може стати віральним інфоприводом. Ми шукали історії, які захоплювали: вау, це відбувається в нас, в Україні!
Уже другий наш кепшен, опублікований у фейсбуці, зібрав мільйон переглядів. Це була історія Василя Рижука, який висівав уздовж автомобільних доріг соняшники та барвінок. Минуло сім років, а досі якісь теплі мурашки від неї — так це було просто й водночас велично.
Ми починали з соцмереж, і це дало нам можливість робити висновки про те, що працює, що не працює, для кого історії важливі, як відгукується аудиторія. На той момент це був непоширений підхід, бо більшість медіа не проводили навіть найпримітивнішу аналітику.
За кілька місяців ми створили сайт для ШоТам — єдиного медіа позитивних новин в Україні. Я монтував кепшени та займався SЕО, Сергій писав сценарії та статті. Ми провели перемовини з донорами, й вони погодили нам фінансування на розширення команди.
Журналісти підписувались на ШоТам і приходили працювати
Нас почали читати й дивитися дуже багато медійників, тому що можна було просто прийти до ШоТам і зібрати величезну кількість класних тем та героїв, які чомусь не потрапляли в стрічки національних видань. Журналісти, які йшли до нас працювати, казали, що втомилися розповідати про ДТП, олігархів чи зміни у вазі популярних співачок, а тут вони дійсно відчувають себе причетними до новин, які надихають на зміни.
Нечесно не сказати: нашою перевагою є те, що «директором» були і є ми самі — завдяки гранту в нас був час на пошуки й експерименти. Медіа, які фінансують бізнеси, політичні сили чи держава не мають такої можливості.
Команда UCBI із самого початку нашої співпраці наголошувала, що їхня фінансова підтримка тимчасова. Ми почали шукати комерційні проєкти, співзвучні з цінностями ШоТам.
Але так збіглося, що ось цей переломний момент, коли ми вийшли в самостійне плавання без інституційного фінансування, припав на перший рік ковіду. Це був одразу і шок, і мотивація, — ми банально не мали шансу збавити темп.
Не пасивний споживач добрих новин, а Добродій
Для нас це було певним протиріччям: з одного боку, ми дуже хотіли, щоб позитивний контент був максимально поширений, тож не могли зробити його закритим; з іншого, — потрібні були кошти, щоб утримувати редакцію. Підписка була на той момент чи не єдиним варіантом зберегти незалежність як медіа.
Тож ми створили спільноту Добродіїв ШоТам для тих, хто щомісячно донатив на підтримку нашої роботи. Також залучали її учасників до деяких редакційних рішень — разом обирали, який соціальний бізнес чи проєкт ми підтримаємо інформаційно. На той момент публікація на платформах ШоТам уже давала для героїв історій чудовий результат: до них приходили підписники, клієнти, волонтери.
Під час пандемії благодійні Банки на підтримку улюблених проєктів стали звичним явищем, а повномасштабна війна взагалі дуже різко показала українцям, що якщо ти не підтримуєш щось гривнею, найімовірніше, результату не буде. Ти сьогодні даєш гроші, а завтра на фронт їдуть корч чи дрони. Вчора ти скинув на збір 100 гривень, а сьогодні на ці кошти волонтери вже ремонтують палату, де лежать евакуйовані діти. Цей громадянський вплив дуже пришвидшився.
На жаль, багато хто в Україні застряг в очікуванні: «Це має робити держава — не я». Але ж саме ті, хто не чекає, задають тренд: «Подивіться, як це може бути! Ось так ми зробили й не чекали!».
І тут важлива роль ШоТам як ретранслятора цих рішень. Ви хочете змін у своїй громаді? Подивіться, як і що зробили в іншій. Надихніться, покращіть, робіть.
Чому донат для ШоТам — це інвестиція
Коли почалось повномасштабне вторгнення, всі кошти, які нам задонатили Добродії за попередні два місяці, ми перерахували фонду «Повернись живим» — вірили, що так вони принесуть більше користі.
Сьогодні ми знову активізували донатну кампанію на підтримку ШоТам. Це не значить, що тепер ми конкуруємо за донати із ЗСУ чи евакуйованим притулком для песиків: донат для ШоТам — це інвестиція в інформаційну кампанію на підтримку проєктів та ініціатив, які продовжують рухати країну вперед.
Чи зупиниться ШоТам, якщо зараз не буде донатів? Ні. Ми робимо все, аби вигребти, але не знаємо, які виклики на нас чекають далі.
Що не так із «Так вам і треба, грантожери!»
Протягом останніх двох років ми працювали з грантовими проєктами, якими дуже пишаємось. Це були суперважливі теми: ми інформаційно підтримували евакуйовані та релоковані бізнеси, ветеранські проєкти, ініціативи жіночого лідерства, підсвічували відбудову та роботу волонтерів.
Зі зрозумілих причин розраховувати на підтримку держави чи бізнесів у цій кампанії ми не могли, тож цю важливу роботу фінансували партнери та донори з-за кордону. Це була не просто інформаційна кампанія — це була кампанія, яка мала вплив і запускала якісь зміни. Хтось побачив сюжет про те, як молодь прибирає у своєму селі, і зібрав друзів у своїй громаді; хтось почав шукати грантові можливості, надихнувшись історією про те, як двоє ветеранів запустили бізнес на делікатесному кав’ярі.
Коли в січні 2025 року стало відомо про зупинку програм допомоги від USAID, це було ударом і для нашого медіа, адже ми мали з ними багато довготривалих проєктів.
Мене дуже засмучує реакція частини нашого суспільства на новини, що багато українських інформаційних і культурних проєктів без грантової підтримки США ризикують зупинитися. Засмучує, коли пишуть: «Ага, тобто ви не незалежні!», «Так вам і треба, грантожери» тощо.
Найбільше мене тривожить доля медіа на прифронтових територіях — чи можуть вони сподіватись на підтримку держави чи місцевих бізнесів замість іноземних грантів? Навряд. Чи потрібні там прогресивні незалежні видання? Дуже потрібні.
Або ж візьмемо медіа, які спеціалізуються на антикорупційних розслідуваннях — для них неможливо існувати на комерційній основі, бо влада в будь-який момент може натиснути на власників бізнесу, який їх підтримує. Тобто чи не єдиним варіантом лишаються гранти.
Проблема не лише в тому, що через зупинку грантових програм можуть зникнути важливі проєкти, а й у тому, хто прийде на місце незалежних журналістів на деокупованих територіях, на місце розслідувачів, фактчекерів і просвітників, роботу яких фінансували американці. Якщо з українського медіаринку як інституційна підтримка підуть американці, на їхнє місце прийдуть китайці та росіяни — ці пропозиції вже звучать.
Що буде з ШоТам: більше облич та експорт добрих новин
Наразі ми зупинили пʼять наших дуже важливих проєктів, зокрема про громади та боротьбу з фейками. Відповідно, зупинили співпрацю з журналістами, фактчекерами, відеооператорами, режмонтами. Відмовились від енергонезалежного офісу в Києві. Відклали запланований ребрендинг нашого сайту. Розпочали нову кампанію із залучення донейтерів для ШоТам. Це болючі, але наразі необхідні рішення.
Я вважаю ШоТам досить стійкою організацією в плані стратегування. Минулого року ми проводили стратсесію щодо плану в трьох кризових варіантах розвитку подій, але, скажу чесно, саме втрату таких потужних і надійних донорів ми не розглядали.
Тим не менш, зараз ми частково реалізуємо одну з запасних стратегій, які розробили — розширюємо адженду, з якою буде працювати медіа, плануємо запустити англомовну версію проєкту на закордонну аудиторію, додаємо нові формати.
ШоТам занадто довго був проєктом «без облич», і ми самі якоюсь мірою привчили свого глядача, що він отримує улюблений контент і не задумується, скільки людей над ним працювали.
Тож запуск авторських відеорубрик і подкасту — це одна зі стратегій прояву та розбудови бренду ШоТам.
Ми — той самий друг, який не дає розкиснути: як підтримати ШоТам
Сьогодні питання готовності українців підтримувати наш контент гривнею відіграє не стільки матеріальну, скільки мотиваційну роль — ми не хочемо робити контент заради контенту.
ШоТам почався як медіа, яке пропагує добрі зміни, надихає діяти, а в час повномасштабної війни ми стали таким собі подорожником для менталочки українців. Якщо зайти в коментарі під нашими відео, там сотні людей пишуть про те, як контент допомагає їм не опускати руки та «тримати свою зозуленьку». Ці коментарі — це одночасно й ціль, і результат нашої роботи.
Мабуть, у кожного є такий друг чи знайомий, який дивовижним чином вміє віднаходити рятівні соломинки позитиву в найбезпросвітніші моменти. Так ось, питання донатів для ШоТам наразі стоїть так: чи потрібен вам такий друг в українському медіапросторі?
Якщо так, підтримайте ШоТам підпискою або разовим донатом, аби добрі новини не зникли з українського інфопростору.
Амбасадор фандрейзингової платформи UNITED24 та колишній астронавт NASA Скотт Келлі під час візиту до Києва записав відеозвернення на підтримку України.
Про це повідомили в UNITED24.
У відео Келлі відзначив неймовірну стійкість українського народу, який бореться не тільки за власну свободу, але й за мир, якого потребує весь світ.
Астронавт сказав, що свій шлях у дослідженні космосу обирав сам, хоч він і не був легким. Келлі зазначив, що українці не обирали війну і понад усе прагнуть дійти до тривалого та стійкого миру. Наприкінці відео він закликав допомагати Україні у війні проти росії.
Читайте також: Співзасновник Netflix задонатив 2 млн доларів для українських медиків на фронті
During his recent visit to Kyiv, our Ambassador NASA Astronaut Scott Kelly recorded a message in support of Ukraine, honoring the incredible resilience of the Ukrainian people whose fight is not just for freedom but for a just peace—a peace the world desperately needs. Thank you, Scott, for standing with Ukraine. #StandWithUkraine Під час свого нещодавнього візиту до Києва колишній астронавт NASA й амбасадор UNITED24 Скотт Келлі записав відеозвернення на підтримку України, відзначивши неймовірну стійкість українського народу, який бореться не лише за свободу, а й за мир, якого відчайдушно потребує весь світ. Дякуємо, Скотте, що залишаєтесь з Україною.
Опубліковано United24 Четвер, 13 березня 2025 р.
Про фонд UNITED24
UNITED24 — це офіційна фандрейзингова платформа України. Завдяки цьому проєкту можна задонатити за п’ятьма напрямками:
- «Оборона»;
- «Гуманітарне розмінування»;
- «Медична допомога»;
- «Відбудова України»;
- «Освіта та наука».
Нагадаємо, що вокалістка гурту Within Temptation закликала донатити українським фондам (ВІДЕО).
Фото обкладинки: NASA
До річниці формування 13-ї бригади НГУ «Хартія» український бренд Etnodim створив колекцію вишитих сорочок. 40% прибутку від продажів переказуватимуть на потреби бригади.
Про це повідомили в «Хартії».
Сорочки створили у білих та чорних кольорах. Обличчям проєкту став начальник штабу «Хартії», полковник Максим «Альтаїр» Голубок, а також військова медикиня Юлія «Тайра» Паєвська.
«Ця сорочка поєднує традиції та дух сучасних воїнів, які щодня боронять нашу землю. Орнаменти символізують силу, незламність та єдність, а емблема “Хартії” нагадує про відвагу тих, хто стоїть на захисті України. Вишиванка — це не просто одяг, це символ нашої культури та ідентичності. Нехай вона стане оберегом для кожного, хто носить її з гордістю», — зазначив Максим «Альтаїр» Голубок.
Читайте також: «Пам’ять у наших руках»: як мама та донька створили кондитерську на честь загиблого батька-військового
До річниці заснування бригади, яке відзначають у День українського добровольця, 14 березня 2025 року, «Хартія» випустила відеопривітання.
У березні 2022-го «Хартією» назвали себе добровольці. Ми обороняли Харків, витісняли окупантів за межі України, були єдиним добровольчим підрозділом у Бахмуті, а як бригада будуємо нове українське військо задля головної мети – збереження нашої держави. У день формування 13-ї бригади Національної гвардії України «Хартія» та День добровольця ми згадуємо всіх, хто був і є з нами впродовж цих двох років. Ми пам’ятаємо кожного, хто поклав своє життя за Україну. І дякуємо всім, хто продовжує працювати на спільну справу, продовжує боротися та працювати на перемогу. Слава Україні! Героям слава! «Хартія» – сила і воля!
Опубліковано 13 Бригада Національної гвардії України «Хартія» Пʼятниця, 14 березня 2025 р.
Нагадаємо, що завдяки розіграшу футболок із фразою Зеленського через UNITED24 зібрали понад 40 мільйонів гривень.
Фото: фейсбук-сторінка бригади
