Громадські організації можуть долучитися до програми навчання в Європі: як взяти участь

В Україні оголосили набір на програму навчання, завдяки якій жінки можуть здобути професію монтувальниць сонячних електростанцій. Проєкт запустили «Вімен ін Тех Україна» та «Greenpeace Україна» у співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансової підтримки чеського народу.

Про це повідомили організатори.

Що чекає на учасниць

У межах програми 30 українок зможуть навчитися нової професії, попрактикуватися у встановленні сонячних електростанцій на лікарнях, садочках та школах, а також отримав нову роботу.

Навчання відбуватиметься у форматі онлайн, але міститиме й обов’язкову тижневу практику в Києві. Організатори відшкодують учасницям вартість квитків до Києва та назад і проживання у столиці. Жінки працюватимуть з обладнанням від компанії Atmosfera.

Читайте також: Google запускає програму з ШІ для українських освітян: як доєднатися

Після проходження курсу жінки здобудуть професійні сертифікати, натомість найактивніші учасниці отримають допомогу у працевлаштуванні.

«В умовах повномасштабної війни та енергетичної кризи, спричиненої російськими атаками, попит на встановлення сонячних електростанцій в Україні зростає. Водночас під час війни загострилася проблема “кадрового голоду”. Активне залучення жінок у “зелену” технічну сферу, яка традиційно вважалася чоловічою, стає відповіддю на цю потребу. Тож ми запрошуємо українських жінок подаватися на конкурс і стати рушієм суспільних змін!» — розповіла старша кампейнерка Greenpeace Україна та лідерка проєкту «Зелене відновлення України» Поліна Колодяжна.

Як долучитися

Участь у програмі можуть узяти жінки з Івано-Франківської, Львівської, Дніпропетровської, Харківської та Миколаївської областей. Організатори вказують, що учасниці повинні мати базову технічну освіту або попередній досвід роботи у суміжній галузі.

Конкурс стартує 25 березня і триватиме до 11 квітня 2025 року (включно). Заповнити форму для реєстрації можна за посиланням. Жінки отримають відповіді протягом 14-18 квітня.

Нагадаємо, що українські айтівці створили застосунок, що дозволить водіям уникати ям і небезпечних доріг.

Фото обкладинки: Freepik

Василь Штундер — ветеран, який присвятив себе реабілітації побратимів. Галина Роспутна — акушерка-гінекологиня, яка нині керує районною лікарнею. Він допомагає повернутися до життя, а вона — народити нове. Їхня робота кардинально різна, але місія одна — підтримувати людей у складні моменти.  

Перемога в грантовому конкурсі «Час діяти, Україно!» від Благодійного фонду «МХП–Громаді» допомогла Василю та Галині продовжувати працювати. Читайте в ШоТам, як вони використали виграні кошти.

Якщо я залишився живий, то маю продовжувати свою справу

Після Майдану сформувався 1-й добровольчий батальйон імені генерала Кульчицького. Я не потрапив у першу ротацію і повернувся додому, але думка про службу не давала спокою. За деякий час знову поїхав до Києва, пройшов комісію та вже на початку 2015 року став до лав батальйону — був кулеметником. З часом у мене почалися проблеми зі спиною, через що довелось демобілізуватися. 

Два роки служби були позаду, а що далі — не знав. Вдома роботи не було, а масажі, якими займався раніше, я закинув. Поїхав на заробітки до Польщі. Так і жив — їздив туди-назад. Востаннє виїхав за місяць до повномасштабної війни, а щойно дізнався про вторгнення, одразу вирішив повертатись. Тоді точилися бої за Київ. 

Я планував знову долучитися до свого батальйону, але друг відмовив: «Ти зі своєю спиною не витримаєш. Краще допомагай масажами». Потім цей друг разом з побратимами потрапив у засідку — всі загинули. Тоді я згадав його слова й усвідомив — він урятував мене. І якщо я залишився живий, то маю продовжувати свою справу.

Починали з двох тапчанів

Коли я відкрив кабінет, у мене було лише два тапчани. Їх передали хлопці, які займаються виробництвом тут, у Рогатині, — це їхній внесок у реабілітацію військових. Пізніше я вирішив зробити їм релакс-масаж як подяку, щоб вони теж могли відпочити. Тож приміщення на 20 м² біля лікарні й ці два тапчани — те, з чого ми починали.  

Масажний кабінет Василя. Фото надав Василь Штундер

Якось я побачив у мережі, що можна податися на грант «Час діяти, Україно!» від Благодійного фонду «МХП–Громаді» й отримати кошти на розвиток проєкту. Ризикнув і пощастило! Це був проєкт співфінансування: 50 тисяч надала міська рада, й на них купили електричне масажне крісло, а ще приблизно 100 тисяч — «МХП–Громаді», й за ці гроші придбали вакуумний апарат, масажні ліжка, крісло, кварцову лампу та фітобочку. Фітобочка — це така мінісауна на травах, дуже крута річ — я вперше спробував її ще у 2015 році, коли приїхав у відпустку, і тоді ж загорівся ідеєю мати таку у своєму кабінеті. Тепер у нас є все необхідне для якісного лікувального та релакс-масажу. Всі послуги для військових і родин загиблих безоплатні. 

Окрім масажного кабінету, ми відкрили спортивно-оздоровчий центр «Крила надій» — одна хороша людина надала приміщення на 90 квадратів. Там маємо тренажери, бігову доріжку, а ще психологічну допомогу — до нас долучилася психологиня, яка працює і з хлопцями, і з їхніми рідними. 

Зараз у нас працює масажистка — вона переселенка з Харкова, її син воює. Є ще люди, які допомагають у різних напрямах. Вони просто хочуть бути корисними — ми працюємо без зарплати, всі витрати покриваємо завдяки благодійним внескам. Постійно шукаємо підтримку, бо запитів від військових дуже багато.

Масажисти під час роботи. Фото надав Василь Штундер

Також допомагаємо дітям військових — двічі на місяць влаштовуємо для них заходи, екскурсії. Возили дітей у дельфінарій у Трускавці, в цирк у Львові, організовували інші поїздки. У нас є проєктор, і минулої суботи ми влаштували перегляд мультфільмів. У команді є люди, які працюють у школах і допомагають з організацією. Коли дитина телефонує батькові на фронт і ділиться, як гарно провела час, той не може натішитися — їх це підтримує. Саме заради таких дзвінків ми й працюємо.

Знаю, що йому сказати і чого краще не казати

Реабілітація для військового — це одне: десять днів, і він повертається на службу, — а в нас хлопці можуть відпочивати постійно. Їх потрібно підтримувати кожного дня — розробляти руки, ноги, бо просто сидіти вдома й нічого не робити — це найгірше.

Вакуумний апарат. Фото надав Василь Штундер

Я роблю вакуумний масаж, медовий, працюю з банками. Найчастіше приходять хлопці, які втратили кінцівки, мають осколкові поранення, переломи. Потрібно розробляти їм руки, знімати затиски в комірцевій зоні, грудному відділі. У багатьох залишилися уламки в тілі. 

Дуже мотивує бачити емоції військового, який після довгого болю раптом знову може поворушити пальцями. В реабілітаційних центрах масажисти не встигають допомогти всім — вони працюють за графіком, — а я можу прийняти й о 8 вечора. Бо що робити, якщо в нього в інший час просто не виходить?

Я люблю свою роботу, я цим займаюся вже 20 років. Ми провели понад 200 масажів для військових, понад 100 для родин загиблих і будемо продовжувати.

Для них я і масажист, і, можна сказати, психолог — хто зрозуміє військового краще, ніж той, хто сам пройшов через війну?

Нічого не розпитую — він просто лягає, починає говорити, а я слухаю. Часом підтримаю словом, скажу те, що справді потрібно, бо знаю, що йому сказати та що важливе, а чого краще не казати. Пів години роботи, і вже стає краще. Потім він сідає в масажне крісло, розмова продовжується. Я бачу, як йому від того легшає.

У пологовому не було капремонту вже понад 30 років

Ми подалися на грант, бо розуміли, що Тульчинський пологовий будинок потребує змін. Приміщення старе, капітального ремонту не було понад 30 років. Умови, в яких діти з’являються на світ, потребували покращення. Ми вирішили діяти — подали заявку на грант від Благодійного фонду «МХП–Громаді» й отримали фінансування.

Встановили нові меблі: зручні пеленальні столики, тумбочки, маніпуляційні столи. Покращили освітлення, замінили плитку, розширили дверні прорізи, щоб зробити приміщення інклюзивними. Об’єднали пологову з оглядовою, що значно покращило можливості для сімейних і партнерських пологів. 

Зрозумійте — це не просто ремонт. У цих стінах з’являється нове життя, це один з найвідповідальніших моментів у житті жінок. Ми маємо для них створити умови, в яких вони будуть почуватися впевнено та гідно. 

Процес ремонту пологової та оглядової. Фото Марії Тихолаз

Цей проєкт (а називається він, до речі, «Щасливої долі 3. Народження») передбачав ремонт пологової зали та оглядової кімнати. Ми запланували витратити на все про все 500 тисяч гривень: кошти на ремонт надали Благодійний фонд «МХП–Громаді», ГО «Життя та розвиток», Вапнярська й Тульчинська громади та наш пологовий. Зрештою бюджет трохи зріс, але результат того реально вартий. 

Відремонтоване приміщення. Фото Марії Тихолаз

День відкриття оновленого відділення пройшов символічно. Ми призначили його на 10 ранку, і вже майже підійшли туди, як приїхала карета швидкої з породіллею. Так ми до відділення й не дійшли, бо її повезли одразу у відремонтовану пологову залу.

Замість нас «приймати роботу» довелось новонародженому — жінка народила здорового хлопчика. Ми всі прийняли це за добрий знак. Радіємо, що оновлена зала одразу ж була використана за призначенням. 

Працювати в таких умовах набагато легше

Це наша третя співпраця з Благодійним фондом «МХП–Громаді». До цього в нас були ще два успішні проєкти. За рахунок «Щасливої долі» ми відремонтували палати виписки. Тепер, як на мене, це одні з найкращих палат в області — родичі можуть гідно зустріти новонародженого та залишити момент виписки в пам’яті світлим спогадом. Також «Щасливої долі 2» — на ті гроші ми оновили палати для породіль: закупили нові столи, стільці, поставили електрочайники, холодильники, кондиціонери, телевізори, а головне — облаштували окремі санвузли, яких раніше не було. 

Палата для породіль після ремонту. Фото Марії Тихолаз

Такі зміни радують і жінок, і лікарів. Так, умовно від кольору стін здоров’я не залежить, але кращі умови — це не лише про комфорт, а й про психологічний спокій, що важливо для процесу народження. Плюс працювати в таких умовах набагато легше — банально навіть поприбирати. 

Йдеш додому і розумієш, що допоміг з’явитися на світ п’ятьом малюкам

Я працюю акушеркою-гінекологинею понад 20 років. Зараз займаюсь адміністративною роботою, але добре пам’ятаю свої чергування. Одне з найяскравіших — ніч перед Великоднем: за 12 годин прийняли п’ять пологів, усі мами та діти здорові. Йдеш додому і розумієш — ти допоміг з’явитися на світ п’ятьом малюкам, ти не дарма живеш і працюєш. Це неймовірне відчуття. Іноді дуже сумую за такою «практичною» роботою (після інтерв’ю Галина зателефонувала й розповіла, що в них знову народилися п’ятеро дітей за день, і всі почуваються добре — ред).   

«Щасливої долі» — кімната виписки. Фото Марії Тихолаз

На жаль, рівень народжуваності зараз дуже низький. Війна внесла свої корективи: у 2021 році було 266 пологів, у 2022-му — 345 (але такий результат — через наплив переселенців), у 2023-му — 257, у 2024-му — лише 243. Звісно, ми віримо, що це тимчасово. Жінки бояться народжувати — і через біль, і через власні переживання, а зараз додалися ще й повітряні тривоги. Тому лікарі часто стають ще й психологами, щоб заспокоїти майбутніх мам, переконати, що все буде добре.

Наші плани — продовжувати зміни: треба оновити палату для новонароджених, де проводять інтенсивну терапію, відремонтувати ще кілька палат для перебування. Поки що нам вистачає тих трьох, що відремонтували, але ж ми сподіваємось, що народжуваність зросте. Хочемо більше сімейних палат, щоб жінки могли бути поруч з чоловіками або батьками. І, звісно, хочемо миру. 

«МХП — Громаді» — український благодійний фонд, який почав свою діяльність у 2015 році. Його головна місія — комплексний розвиток громад. Географія діяльності налічує 12 областей України, в яких — понад 700 містечок і сіл. Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну фонд системно підтримує людей, які перебувають у районах бойових дій, українських захисників і рятувальників, громади, лікарні та пологові будинки, благодійні установи, які дбають про дітей-сиріт та літніх людей, а також людей, які через війну залишилися без дому та засобів для існування.

У Бобриці відновили туристичний маршрут до унікальних природних пам’яток і мальовничих місць А у Згурівці місцеві жителі тепер можуть дивитися фільми просто неба, завдяки пересувному кінопростору. Усе це стало можливим завдяки грантовому конкурсу «Час діяти, Україно!» від Благодійного фонду «МХП–Громаді». 

Як громади-переможниці використали отримане фінансування, дізнався ШоТам.

Реставрували «місце сили» в громаді 

Бобрицька громада є унікальною своїми місцями — з неймовірними краєвидами та цілющою водою. До нас з’їжджаються люди з різних куточків України, аби перезарядитись та побути наодинці з природою. Найпопулярніші — «Рожена криниця» та «Гора над озером Бучак», яку в народі називають перлиною Бобрицької громади. 

Ці місця давним-давно оповиті легендами та оповідками. Вони притягують до себе людей, як магніт. Наша «Рожена криниця» ніколи не пустує й стежка до неї протоптана протягом всього року.

Популярні місця громади до реставрації. Фото надала Анна Бабенко

Ми постійно ходимо цими місцями, то знали, що вони занедбані та потребують відновлення. В одній з розмов з командою місцевої громадської організації «Перезавантаження — вперед» обговорювали проблеми громади. Так, виникла спільна ідея проєкту «Шлях до перлини Бобрицької громади». Команда «Перезавантаження — вперед» допомогла написати грантову заявку та скласти туристичний маршрут, і наш проєкт минулого року виграв.

Не вперше співпрацюємо з Благодійним фондом «МХП–Громаді», тому не було особливих зусиль у заповненні заявки на конкурс «Час діяти, Україно!». Ми більше стикнулися з проблемою, як правильно скласти бюджет, тому що наш проєкт досить специфічний. Треба було підібрати лише певні матеріали для реконструкції пам’яток. Наприклад, на реставрування «Роженої криниці» брали тільки вологостійке дерево через особливості розташування. І таких нюансів було багато, тому ми радилися зі спеціалістами.  

Місцеві жителі та підприємці теж долучилися 

Загальний бюджет проєкту вийшов 169 тисяч гривень, з яких грантові кошти — це 91 тисяча та з місцевого бюджету ще 78 тисяч. За ці гроші ми зробили нову стежку, сходинки з поручнями, поставили лавки, гойдалку, встановили стенди та вказівники. Біля «Роженої криниці» відновили покриття самої криниці, поставили статую та облаштували місце для обливання. 

У Бобрицькій громаді відновили пам’ятку «Рожена криниця», оглядовий майданчик і місця біля озера Бучак. Фото надала Анна Бабенко

Місцеві жителі та підприємці теж долучалися — одні давали деревину, інші обпилювали та нарізали її для сходинок та лавок. Цей проєкт має величезне значення, адже з початку цвітіння рясту й до останнього жовтого листочка, ми ходимо цими місцями, щоб набратися сил. 

Також ми враховували, що це можливість соціальної адаптації наших ветеранів. Нещодавно відкрили ветеранський простір «Захист». Психолог і координатор з супроводу разом з працівниками сільської ради розробляють план соціальної адаптації для військових, ветеранів та їхніх родин. Вони будуть організовувати піші походи цими місцями. Завдяки реконструкції наших пам’яток тепер маємо простір для реабілітації. 

Відкриття проєкту «Шлях до Перлини Бобрицької громади». Фото взято з сайту Бобрицької громади

Ми плануємо брати участь і в цьогорічному конкурсі від «МХП–Громаді». Адже завжди потрібно пробувати, і не боятися, що щось не вийде. Якщо одні двері зачинені, потрібно стукати в інші, бо фінансова та менторська підтримка — це про якість життя мешканців вашої громади. 

Це розв’язаннях тих болючих питань, на які часто не вистачає коштів у місцевому бюджеті, коли вся країна працює на перемогу. Грант — це можливість підвищити імідж вашої громади. І пам’ятайте, що одна перемога, притягує іншу, тому завжди пробуйте подаватися на всі можливості.

Зробили пересувний кінотеатр, що їздить селами громади

Для Згурівської громади викликом стало те, що місцевим не було, де проводити дозвілля. Молодь постійно запитувала нас, чи можемо влаштувати кіно просто неба, адже у громаді немає кінотеатру. Проте це важко було втілити через брак фінансування. Громада знайшла рішення — податися на грант у межах конкурсу «Час діяти, Україно!».

Наш проєкт став одним із переможців у 2024 році. Його загальний бюджет був 217 тисяч гривень. Розмір гранту від «МХП–Громаді» — 100 тисяч, і ще 117 тисяч співфінансування від місцевого бюджету. У межах конкурсу ми отримали спеціальний надувний екран, проєктор, звукову апаратуру та пуфи.

Офіційне відкриття проєкту «Паркового Кінопростору». Фото надав Валерій Школик

Тепер місцеві мешканці мають можливість проводити час за кінопереглядом просто неба у парках по всій громаді, до якої входить 41 населений пункт. Ми спеціально зробили наш кінопростір пересувним, щоб у кожному селі люди мали доступ до культурного середовища.

На відкриття проєкту завітало десь 400 людей зі всієї громади. Фото надав Валерій Школик

Відкриття «Паркового Кінопростору» було 13 жовтня. У межах Національного туру «Кіно заради Перемоги!» тоді ми показали фільм «Мій карпатський дідусь» та запросили народного артиста України Богдана Бенюка. Люди дякували за цю ініціативу, а особливо за те, що відчули підтримку, адже влада відгукнулася на їхні пропозиції.  

Також крім кінопоказу волонтери та молодь організували благодійний ярмарок та концерт, де зібрали кошти для військових. Фото надав Валерій Школик 

Поки відбувся лише один захід, бо далі погода не дозволяла. Але відділ культури вже складає графік об’їздів громади з кінопоказами та проводять опитування, які фільми хочуть дивитися у селах. 

У Благодійному фонді «МХП–Громаді» завжди є конкурси, які дають можливість реалізувати важливі проєкти. Для громад з невеликим бюджетом, грант — це класна можливість втілювати зміни. 

«МХП — Громаді» — український благодійний фонд, який почав свою діяльність 2015 року. Його головна місія — комплексний розвиток громад. Географія діяльності налічує 12 областей України, з яких понад 700 містечок і сіл. Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну фонд системно підтримує людей, які перебувають у регіонах бойових дій, українських захисників та рятувальників, громади, лікарні та пологові будинки, благодійні установи, які дбають про дітей-сиріт та літніх людей, а також людей, які через війну залишилися без дому та засобів для існування.