Громада проти реформаторки. Введенська сільрада.

Це Ганна Геращенко – українка з української діаспори Нідерландів, яка покинула життя у Європі та повернулась, аби вдихнути нові сили у свою маленьку занедбану Батьківщину – Введенська сільрада на Харківщині.  

Її довгий час називали “чужою”, виступали проти неї і закликали повертатись назад. А вона попри все боролась з людським невіглаством та запроваджувала європейські стандарти в своєму рідному селі, де всі звикли жити за принципом моя хата скраю.

Що змусило небайдужу українку повернутись відроджувати село? Та як боролась з плювками у спину та доводила, що вона – не чужа? Про це нам розповіла Ганна Геращенко.

Покинула Європу, щоб відродити село

Село Тернова – центр Введенської селищної ради. Введенська сільрада об’єднує 5 маленьких тамтешніх сіл: Заруддя, Світанок, Зелений колодязь, Введенка та Тернова. Населення – більше 6000 осіб.

Саме цим сільським п’ятикутником з  2015 року керує Ганна Геращенко. Невисока на зріст, але пробивна за характером. Мужності та сили цієї жінки потрібно ще повчитись. На виборах вона обійшла свого найближчого суперника на 31 голос. Допомогло і те, що суперники, які буквально дихали у спину, порушили закон і балотувались як самовисуванці і від партії. Тому зійшли з дистанції.

До того, як ступити на політичну стежку, Ганна жила з чоловіком і трьома дітьми у містечку поблизу Амстердама. І залишалась би жити і досі, якби не боліло серце за рідну країну.

Тоді була така ситуація, що потрібно брати відповідальність у свої руки за долю країни. Мені стало зрозуміло, що Україна потребує людей, які є свідомі у своїй участі у процесах державотворення .

Однак таку завзятість і впертість місцеві жителі сприйняли вороже. Чутки, ворожі косі погляди ще й досі переслідують жінку. Ще до від’їзду Ганни у Голландію, вона впроваджувала ініціативи у своєму селі. Тому Тернова й проголосувала за амбітну політикиню, чого не скажеш за інші села громади.

“У сусідньому селі, де мене ще не знали поставились вороже. Казали, хто я така, я чужа, чому сюди приїхала. Тривалий час я намагалась довести, що я така ж сама як ви і прийшла сюди, щоб щось змінити”.

Сміттєзвалище замість лісу

Проблеми почались вже з перших ініціатив при владі. Ганна одразу взялась за оздоровлення своєї землі – сортування та прибирання сміття. Лінія вздовж села – це ліс. Принаймні, так виглядає. А насправді – це сміттєзвалище, куди люди зносили все більше і більше сміття та розказували, яка погана влада.

Читайте також: На Поділлі заробляють на ягодах і відроджують село

Щоб вивезти сміття, потрібно всього 60 гривень на місяць з людини. Але люди продовжують вирощувати звалище, замість лісу.

Люди вважають, що для них є виняток і можна залишити мішок на узбіччі з дитячими памперсами чи іншим сміттям. Для них це нормально.

Аби боротись зі сміттям Ганна створила перше в історії Введенської сільради комунальне підприємство. Але і тут зіштовхнулась з проблемою – штат маленький до трьох людей, а зарплати мінімальні. За словами Ганни, у селі дуже важко знайти людину, яка б працювала зі сміттям. Для них це соромно.

“У нас навіть був випадок, коли людина вийшла з місця позбавлення волі без копійки і відмовилась працювати на КП. Це дуже дивно, адже за кордоном для людей це абсолютно нормальна професія, яка потребує поваги”.

Ганна встановила контейнери для роздільного збору сміття і працює над тим, аби виловлювати тих, хто тишком нишком намагається викинути мішки зі сміттям десь у лісі. За таке почали штрафувати. Але це не головна мета. Спочатку для порушника є усне попередження, якщо людина з’явилась на комісію, щиро розкаялась та уклала договір з комунальним підприємством.

“Ми штрафуємо тих, хто вважає, що для нього немає законів і навіть коли його спіймали, він все одно продовжує нахабно забруднювати навколишнє середовище”.

За виручені кошти від переробки сміття Ганні вдалось облаштувати дитячий майданчик та облагородити територію.

Читайте також: Як змінить власну школу наймолодший директор в Україні?

“Екологічна проблема дуже гостро стоїть перед нами. І моя мета – зробити систему збору та вивозу сміття усталеною, яка буде працювати незалежно від того, хто буде при владі”.

Як це, ставити на ноги 5 селищ за 5 мільйонів?

Завдяки Ганні у селі провели світло на головній вулиці, встановили зупинки громадського транспорту, побудували дитячі майданчики, відкрили гурток робототехніки, зробили спортивний зал для занять боротьбою і заснували хор.

Тепер молоді є куди діти свою енергію, та й старше покоління не сидить вже на лавках, а задіяне в культурному житті.

Таке поступове відродження села здавалось для Ганни непосильною ношею, адже бюджет громади у 2015 році сягав 1,5 мільйони гривень, а нині – 5 мільйонів. Це дуже мало для бюджету п’яти сіл, у порівнянні з сусідньою громадою з бюджетом 130 мільйонів гривень.

Ганні вдалось хоч трохи підняти бюджет громади Введенської сільради з різних причин – пішла рента за рахунок газодобувних компаній і податків.

“Ми попрацювали з інформацією про платників податків і з’ясувалось, що є багато мертвих душ. Коли ознайомились з платникам зеленого податку, то виявили 500 господарств, які 15 років нічого не сплачували. Також знайшли підприємців, які брали під оренду певні ділянки, але податки не сплачували і мовчки сиділи”.

Ганна запевняє, що робить все, що є у її можливостях, всі свої справи веде прозоро і може відповісти за кожну копійку.

“Скільки люди платили податків, стільки ми можемо їм повернути, щоб зробити якесь суспільне благо”.

Ганна пишається тим, що їй вдалось зробити за рахунок мізерного бюджету. Працює комунальне підприємство, у старих приміщеннях селищної ради за власні ресурси зробили ремонт, устаткували сучасним обладнанням. Потроху у громаді розвивається інфраструктура дозвілля.

“Також ми освітили більшість вулиць і намагаємось латати дороги. Хоча це смішно, бо за такий бюджет, ми не можемо зробити достатньо”.

Введенська сільрада: “Повертайся в Нідерланди!”

Втім, людям, які раніше не мали нічого в селі, лише занедбану інфраструктуру, такі зміни не до вподоби.

“У нас з’явились активісти, які розказували населенню, яка я погана і що тут все вкрала. У мене було два вибори: ув’язатись у політичну боротьбу, витратити власні ресурси та час, аби комунікувати з людьми, чи робити добрі справи для них же”.

Ганна вирішила, що її місія не в тому, щоб подобатись людям, а щоб щось змінити у своєму рідному селищі.

“Я зрозуміла, що в цьому була моя помилка, адже комунікація з людьми також важлива. Бо для людей представник влади – злочинець і корупціонер. А люди мене не сприймають і думають, що їм хтось щось винен”

Ганну Геращенко звинувачують у численних крадіжках, корупції, змові з газовидобувними компаніями та незаконному заробітку на переробці сміття.  А робота Введенської сільради регулярно блокується та зриваються сесії невдоволеними активістами.

Проти Ганни навіть відкривали кримінальні провадження, щодо її діяльності. І все це для того, аби змусити цю вольову жінку скласти повноваження. Залякування та тиск привів до того, що одного дня вона все ж таки хотіла піти з посади, але передумала.

“Кожний мій день – це боротьба. Мені здавалось, що справи і результати, яких я досягла – очевидні. Але ні, кожен крок ти повинна розжовувати і пояснювати простими словами для людей”.

Місцеві жителі не розуміють, що активні демократичні процеси потребують захисту і підтримки. Такого зв’язку Ганна зі своєю громадою, на жаль, не має.

Я вже не кажу про те, що у мене зарплата нижча, ніж у моїх колег. За 5 тисяч гривень просто неможливо вижити, а рівень відповідальності за такі гроші як фінансовий так і правовий – величезний. Не може голова п’яти селищ мати таку зарплату, не отримувати відшкодування за витрачання власних ресурсів та премій від депутатів, бо, кажуть, не заслужила.

Але, звичайно, є і ті, хто підтримує Ганну на посаді голови Введенської сільради і дякують їй за добрі справи. Але, за словами жінки, вони роблять це тихо, не кричать на сесіях, як опоненти, які голосно висловлюють своє незадоволення.

“У нас, насправді, є потужні люди і ми можемо впроваджувати реформи разом. Я планую зробити зону для відпочинку та центр допомоги жінкам. Планів багато, тому маленькими кроками ми досягаємо цілей”.