Суспільство
Гречка та «Хріновий» чай: як фермерка із села на Чернігівщині рятує родинний бізнес
Історії, які ми тут зібрали, є прикладом лідерства для підприємиць та активісток. Попри війну, ці жінки відкривають чи продовжують бізнес, волонтерять і мотивують волонтерити.
Тетяна Шанойло — фермерка із села Количівка, що на Чернігівщині. На початку вторгнення її село опинилося на лінії вогню, а сліди обстрілів досі є чи не в кожному дворі.
Нині жінка господарює на родинній фермі сама, бо її чоловік став до оборони країни. Ліси, в яких Тетяна роками збирала трави, заміновані, а поля, на яких сіяла гречку та жито, пошматовані вирвами.
Але вона не опустила руки та щоразу знаходить нові рішення, як попри війну втримати родинний бізнес. Як можна поєднати агро- та фітобізнес і наново відкрити для українців органічну гречку, фермерка розповіла ШоТам.
Тетяна Шанойло
співзасновниця родинної ферми «Сонячна земля».
Нас посватали наші мами
Ми з моїм чоловіком Сергієм виросли в сусідніх будинках, але якось так особливо не спілкувалися. Наша романтична лінія закрутилася… з поминок. Ми обоє вже були дорослі, і я тоді працювала в Києві. Помер мій дідусь, і Сергієва мама прийшла по-сусідськи допомогти — вони разом з моєю мамою готували їжу на обід. І так між собою обмінялись оцим: «А моя досі заміж не йде» й «І мій не жениться ніяк!», і вирішили нас посватати.
Ми з Сергієм спочатку з того посміялись, але для жарту пішли справді прогулятись. Потім почали зустрічатись, а за 4 місяці одружились.
Уже 15 років як ми — одна родина, а нашим донечкам Златі й Софії вже 13 і 10 років. Ось так наші мами вдало попрацювали свахами.
Тетяна та Сергій з доньками Софією та Златою позують на пшеничному полі в українському традиційному вбранні. Фото надала Тетяна
Як ми стали гречкосіями
До одруження чоловік займався ремонтом сільськогосподарської техніки, а я працювала в Києві у фірмі, яка виготовляла художні дзеркала для шаф-купе. Після весілля ми поїхали до столиці удвох, але за 3 роки, у 2011-му, вирішили повернутись у Количівку та спробувати свої сили в землеробстві.
Стартувати в агробізнесі нам допомогли рідні. У родини Сергія в той час уже був власний комбайн, а на зібрані кошти ми з ним ще й купили трактор.
Починали з власної землі, згодом почали брати в оренду земельні паї односельчан, які були розташовані десь окремо, шматками — так, що великим агрофірмам їх невигідно було обробляти.
У нас не полтавські чорноземи, у нас тут чернігівські супіскові ґрунти. Ця земля добра для картоплі, бо вона одразу наче мита, але картопля нас не цікавила. Мене чомусь давно манила гречка, хоча я зовсім нічого не знала про цю культуру. Так ми посіяли. Перші два врожаї нікуди не продавали — не знали навіть, де можна почистити зерно.
Сергій і Тетяна працюють на полі. Фото надала героїня
Зробили ставку на органіку та вегетаріанців
Лише коли чоловік сам зробив машину для обдирання зерен, ми почали вирощувати гречку на продаж. З другого посіву вирішили, що будемо вирощувати органічну продукцію, тобто без застосування пестицидів і регуляторів росту.
Різниця дуже відчутна: легше, звісно ж, з протравкою, і врожай більший. Але ми вирішили, що наша «Сонячна земля» буде тримати планку органічного землеробства. Ми одразу орієнтувалися на людей, що дотримуються здорового способу життя, сироїдної чи вегетаріанської дієти.
Щойно ми зібрали першу власну гречку, то забули про магазинну. Ми з дітьми самі споживаємо нашу продукцію.
Тетяна Шанойло збирає цвіт гречки на чай. Фото надала героїня
Окрім гречки, ми сіяли різні культури — здається, перепробували все. Залишили в асортименті ті, в яких бачимо потенціал: три види пшениці на борошно та на пророщування, просо на крупу, овес на квас і пластівці, ячмінь на ячмінну каву, ну і, звісно ж, гречку на крупу, борошно та на пророщування. Увесь посівний матеріал купували лише української селекції — на Чернігівщині, до речі, працює одна з найстаріших в Україні селекційно-дослідних станцій.
А от з бобовими в нас не склалося. Саджали й горох, і нут, і різні квасолі, але без «хімії» дуже важко зібрати хороший врожай, та ще й прополювати та збирати треба вручну. Тож від них відмовились.
Працювали ми удвох з чоловіком, загалом у нас в обробітку було 30 гектарів землі. Він відповідав за польові роботи, а я за маркетинг, відправки, клієнтів, сторінку-крамничку в Інстаграмі. Клієнтську базу ми напрацьовували в соцмережах, а потім уже й через «сарафанне радіо» — коли продукт хороший, люди самі тебе рекламують.
Аби дійсно розуміти, що та як робити на полі, я пішла навчатися на агрономку.
Портрет Тетяни Шанойло посеред липового цвіту. Фото надала героїня
Як зробити бізнес у селі без землі
У 2015 році в Чернігові проходив фестиваль «Зелена сцена», і там організували спільний магазин для крафтових виробників. Я дізналася, що в асортименті бракує чаїв, і вирішила спробувати.
Трави, їхні смакові та лікувальні властивості цікавили мене давно. Я й до того збирала та сушила їх для нашої родини. Маю цілу бібліотеку книг про травництво, фітотерапію. Є навіть рідкісні видання, за якими я ганялася по кілька років.
Тож коли виникла ідея продавати чаї на фестивалі, я буквально за добу придумала 10 різних рецептів з наявних у мене сушених трав, квітів і ягід.
Так у мене з’явився ще один напрямок бізнесу, який можна розвивати без обробітку землі, адже більшість трав і цвіту я збирала в наших лісах та полях.
Гречка на місці вирв
На 2022 рік ми планували найняти помічників, бо хотіли додати нові культури, і вдвох уже все тягти було складно. Але почалося повномасштабне вторгнення. У ніч на 24 лютого я практично не спала — все щось ходила по хаті, збирала якісь речі на купу. А вранці мене розбудила донька та сказала, що заняття в школі скасували, бо війна.
Тетяна Шанойло стоїть поруч з вирвою на полі, на якому її родина вже кілька років вирощує гречку та жито. Зараз її масштаби приховав сніг. Грудень 2023 року. Фото: ШоТам
Ми виїхали з села 5 березня коли дізналися, що Ягідне й Іванівку вже захопили російські окупанти. Поїхали в Івано-Франківську область, і щойно ми там знайшли житло, де можна було зупинитися на якийсь час, чоловік пішов до військкомату й став на облік. Майже відразу його залучили до захисту країни.
Я повернулася на Чернігівщину наприкінці літа. У 2022 році ми нічого не сіяли, але треба було хоча б врятувати врожай озимини, яку посіяли восени 2021 року.
Наше село Количівка не було під окупацією, але тут фактично був «нуль», велися обстріли. Прилітало і в будинки людей, і, звичайно, на поля.
Зруйновано близько 50 будинків, майже в кожному дворі якісь ушкодження. Дивом уцілів наш ангар, де стояла сільськогосподарська техніка. Млинок пошкодило вибуховою хвилею — треба ремонтувати. Я викликала саперів, аби вони перевірили поле. На наших полях було кілька вирв від вибухів і рештки ракет. Коли поле очистили, я найняла комбайнера, аби зібрати врожай.
Навесні 2023 року чоловік мав коротку відпустку, і ми засіяли наші поля гречкою. Довелося обрати одну культуру, адже висівати та збирати різні злаки в різний час просто немає кому.
Вирви від вибухів позагортали — крім однієї на краю поля. Лишили її як шрам-згадку на нашій «Сонячній землі».
Що можна приготувати із зеленої гречки
Зараз я шукаю можливість відремонтувати наш млинок, аби знову молоти борошно. Гречка є, люди купують її на пророщування і як крупу. На сторінці ферми в Інстаграмі я розповідаю, що можна приготувати із зеленої гречки.
- По-перше, її можна варити, як звичну нам смажену — дуже смачна каша виходить, тільки треба брати менше води.
- По-друге, нашу гречку можна й треба пророщувати, бо вона вирощена без хімії, а вже з пророщених зерен готувати й салати, і соуси, і смузі, й основу для веганських тортів. Наші діти обожнюють «нутеллу» з гречки: це перебиті в блендері пророщена гречка, фініки та какао.
Веганська «нутелла» з пророщеної гречки, фініків та какао. Фото надала Тетяна Шанойло
Трави доводиться докупляти
Поки скоротився асортимент злаків у нашій фермерській крамничці, я активно розвиваю нішу з травами — продовжую готувати та продавати трав’яні чаї. Зараз у наші ліси доступу немає, бо вони заміновані, тож я мусила шукати, де взяти сировину.
Коли у 2022 році ми з дітьми були на Івано-Франківщині, я збирала трави там. Цього літа теж їздила туди: діти дуже хотіли побачити нових друзів, а я тим часом могла попрацювати для поповнення своїх запасів. Деякі трави не змогла знайти, тож купую в інших травників — знайшла ту якість, яка мені потрібна: щоб рослини були ціленькі, не перетерті в порох. Люблю, щоб заварка виглядала естетично, і щоб було зрозуміло, що там є.
Як робити власні чаї з хріну та цвіту вишні
Чай «Хріновий» я придумала ще у 2020 році. Він став нашою візитівкою, бо більш ніде нічого схожого я не зустрічала. У його основі листя хріну (воно не менш корисне, ніж корінь, дуже багате на вітамін С), лимон, яблуко, лемонграс, імбир і цвіт бузини. Смак неймовірний, і ніхто ніколи не вгадує, що там в основі хрін.
Ще один хіт продажів — «Українська сакура»: ферментоване листя, сушені ягоди та квіти вишні, меліса та стевія.
Крім чаїв, у своїй травницькій майстерні я виготовляю також трав’яні свічки (у складі віск і різні сушені трави) та різдвяні обереги — дідухи. Плету їх з колосків і польових квітів.
Тетяна Шанойло приготувала для доньок улюблений чай «Різдвяний» із сушеними цитрусами. Фото: ШоТам
Багато трав у своїх чаях я використовую у ферментованому вигляді. Що таке ферментація чаю? По-простому — бродіння. Листя чи траву треба гарно розім’яти й цю кашу поставити в тепло. Вона починає бродити, і тут дуже важливо не проґавити момент піку ферментації. У цей момент суміш, яка пахла просто зеленню чи травою, починає пахнути квітами або навіть фруктами. Тоді треба зупинити процес і просушити сировину. Аромат такого чаю надзвичайний. Плюс багато які корисні речовини після процесу ферментації стають доступнішими для засвоєння людським організмом.
Свої чаї вже другий рік надсилаю на передову. Цього року мої чайні суміші поїхали також до Німеччини на благодійний аукціон, на якому збирали на медичний автомобіль для наших захисників.
Планувати складно, але мріяти треба
Цього року вдалося посіяти лише гречку, але на наступний рік треба буде вже щось думати, тому що сівозміна необхідна. Можливо, буду когось наймати, щоб допомогли засіяти та потім зібрати кілька культур. Буду розвивати напрямок товарів з трав — це цікавий продукт, і на нього є попит.
Планувати зараз складно, бо все може змінитися вмить. Але мріяти, я вважаю, треба — якщо зовсім перестати мріяти, то це може погано скінчитися для вашої психіки. Тому я мрію про щось масштабне та планую те, що залежить виключно від мене: який новий цікавий рецепт з гречки зняти для блогу, які трави я хочу знайти наступного року тощо.
Рук не можна опускати. Маємо хоча б маленькими кроками, але йти вперед.
Суспільство
Дорогою на роботу в Тернополі СММниця Оля кілька разів зустрічала дідуся, який продає саморобні дерев’яні троянди — по 35 гривень за одну.
Попри низьку ціну, торгівля просувалася повільно. Тоді дівчина вирішила розповісти в Threads про квіти, які придбала собі та подружкам. Завдяки її допису троянди з деревини почали замовляти жителі різних міст України.
«Вічні» квіти з Тернопільщини
63-річний Олександр живе в селі Горинка на Тернопільщині, де має худобу та город. Вільний від господарства час чоловік береже для хобі — створює квіти з деревини. Олександр пригадує, що цю техніку освоїв багато років тому для панно, а з часом удосконалив методи обробки матеріалу й почав робити об’ємні троянди в натуральну величину.
Навесні майстер їздить за 50 кілометрів в обласний центр продавати свої вироби. Квиток до Тернополя коштує близько ста гривень, тому таких виїздів небагато. Раніше Олександр продавав квіти по 35 — говорить, що ціну ставив символічну й не рахував собівартість.
Фото користувачки Олени в Threads
Допис про майстра з Торговиці
Оля працює в тернопільській СММ-агенції, де пише сценарії до відео й тексти, що піднімають продажі товарів. Дорогою на роботу дівчина не раз бачила на Торговиці дідуся з виробами, які той згортав і віз додому.
Напередодні 8 березня Оля купила в майстра сім троянд і роздала їх дівчатам на роботі, у той же день написала про це в Threads. Інші користувачі почали поширювати публікацію та просили надіслати квіти «Новою поштою». Наразі під дописом майже 500 коментарів від замовників зі Львова, Києва, Житомира та інших міст України.
«Ці троянди чимось нагадали мені дитинство. У нас вдома теж стояли дерев’яні квіти на підвіконні. Років десять їх ніхто й ніколи не зрушував з місця, тільки мама десь раз на рік бризкала букет лаком для волосся, аби блищав. Я думаю, людям теж відгукнулися ці вироби з дитинства, ну і, звичайно ж, вони захотіли підтримати пана Олександра», — ділиться Оля.
Після такої реакції дівчина попросила контакти майстра, аби замовники дзвонили безпосередньо йому. Чоловік має кнопковий телефон і зізнається, що точно б не займався просуванням своїх виробів в інтернеті. Олександр не виробляє квіти у великих масштабах, бо процес може тривати тижнями.
Хобі не для бізнесу
Створення троянди з деревини — це вимочування фанери, вирізання пелюсток, підготовка стебла, скручування та розфарбовування.
Усе це Олександр робить переважно взимку, коли має менше роботи по господарству. Чоловік не очікував такої кількості коментарів і замовлень з інших міст — для зв’язку він залишив контакт своєї доньки Оксани. Вона розповіла, що з початку березня вже продали близько 60 троянд — а це майже всі запаси, які її батько вирізав протягом пів року.
Пізніше про Олександра також розповіла користувачка тіктоку Олена. Вона допомогла йому відправити партію квітів «Новою поштою». Її відео на момент публікації набрало понад 3,7 млн переглядів.
@olhor.ua Одна моя покупка квітів ручної роботи привела до несподіваної та крутої реклами майстра з виготовлення дерев'яних троянд 🌹
♬ оригінальний звук – OLHOR
«Я ніколи не робив на замовлення, бо знав, що не можу продати більше, ніж виробляю. Донька розповіла мені, що переглядів багато. Це потрібно дякувати Олені та Олі за те, що вони так поставилися», — говорить Олександр.
Люди в коментарях дивувалися, що дерев’яні троянди коштують дешевше за живі квіти, які швидко зів’януть. Попри те, що Олена та потенційні замовники пропонували більші гроші, майстер відмовився піднімати ціну вище ніж 80 гривень за квітку — свій вибір пояснює тим, що не планує перетворювати хобі на бізнес і поки нових замовлень не приймає.
Під час будівництва метро на Виноградар у Києві фахівці зводять перший в Україні дворівневий тунель.
Про це повідомив директор з промислового та підземного будівництва Акім Хохлов в етері телеканалу «Київ 24».
Перебіг будівництва
Будівельники зводять одразу два рівні з відставанням 50 метрів. Наразі фахівці зробили понад 200 метрів тунелю.
Нижній тунель використовуватимуть для потягів від Києва до Виноградаря, верхній — у зворотному напрямку.
Також на ділянці облаштують спеціальні матеріали для звукоізоляції, позаяк тунель проходить у густонаселеному районі. Це рішення дозволить поглинати майже весь шум від потягів, а місцеві жителі не відчуватимуть сильних підземних коливань.
Читайте також: Куди піти в Києві цього тижня: лекції, фестивалі та зустрічі, які шкода пропускати
Метро на Виноградар зсередини.🚝😱Метро на Виноградар зсередини: як працюватиме дворівневий тунель? Роблять одразу два рівні з відставанням у 50 метрів. Нижній тунель буде для потяга від міста до Виноградаря, другий (верхній) — навпаки, пояснює Акім Хохлов, директор з промислового та підземного будівництва. 🔕Хохлов зазначає, що в тунелі встановлюють матеріали для звукоізоляції, які поглинатимуть майже весь шум від потягів. Мешканці навіть не відчуватимуть сильних підземних коливань. Наразі зроблено вже більш як 200 метрів тунелю, додає він.
Опубліковано Телеканал Київ24 Середа, 12 березня 2025 р.
Раніше ми писали, що на будівництві метро у Києві закладають котлован станції «Мостицька» (ФОТО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Autostrada
Суспільство
Проєкт Успенської площі в Дніпрі, який розробила команда архітекторів Дмитра Воліка та Ксенії Донецької, отримав престижну нагороду Urban Design & Architecture Design Awards 2025. Премію організовує один із провідних представників архітектурної преси Architecture Press Release.
Про це повідомив засновник світлотехнічної компанії Expolight Микола Каблука, який працював над втіленням проєкту.
Проєкт площі уперше отримав цю нагороду для України. Для реалізації задуму долучилися компанії АКАМ, Expolight та KOMPAN.
«Успенська площа — один з наших улюбленіших об’єктів у рідному Дніпрі, яким ми дуже пишаємось. Завжди повторюю, що такого рівня благоустрою дійсно немає ні в Нью-Йорку, ні в Лондоні. І тут втілене дійсно супер-топове світло та унікальні рішення, які не робить ніхто у світі, наприклад, світильник з каустичним ефектом на опорі», — написав Микола Каблука.
Читайте також: Пішохідний бульвар у Дніпрі ввійшов до світової збірки найкращих проєктів (ФОТО)
Він зазначив, що структура площі нагадує переплетення ниток, і для розкриття цієї ідеї використали рішення зі світлом. Коли людина заходить на площу, датчики руху активують світло, яке супроводжує її та реагує на кожен крок. Микола Каблука пояснив, що це символізує взаємодію людини з містом та її вплив на простір.
Також проєкт вийшов у фінал ArchDaily 2025 Building of the Year Awards та став одним із п’яти фіналістів.
Нагадаємо, що українська студія здобула премію від ArchDaily за найкращий дизайн крамниці в Одесі (ФОТО).
Фото: Андрій Авдієнко, Євген Савченко та Олег Мельников
