Фото Ірпінського мосту ввійшло до 50 найкращих знімків престижного конкурсу

Як може змінитися Вокзальна площа, як ревіталізація річки Либідь кардинально змінила б обличчя міста та чому старі промзони — це нові артпростори та університети. Про це для ШоТам розповів автор блогу «Мамчин урбаніст» і дослідник міського простору Ілля Царенко.

Перед повномасштабною війною вчився у Швеції

Уже багато років я досліджую міста, створюю концепції для їхнього розвитку та шукаю способи, щоб вони стали зручними для людей. Я подорожував, спостерігав, навчався й намагався адаптувати побачене у своєму місті.

Протягом кількох років я провадив у Києві активну громадську діяльність, брав участь у проєктах «Ради з Урбаністики Києва» та «Урбанина», аналізував «мертві зони» промислових територій, досліджував можливості ревіталізації (відновлення шляхом реорганізації) річки Либідь, функції будівель та рух потоків транспорту. Перед повномасштабною війною поїхав до Швеції вчитися на міського планувальника, аби згодом застосовувати кращі світові практики в Україні

Вокзальна площа в столиці — простір, який вимагає змін 

Моїм першим масштабним проєктом з командою «Урбанина» стала реконструкція Вокзальної площі. Напевно, це найбільш завантажений транспортно-пересадковий вузол столиці. Звідси відправляються потяги регіональних і міжнародних сполучень, громадський транспорт. Тут відбуваються постійні конфлікти між автівками та пішоходами, і тут геть відсутня велоінфраструктура. 

Під час роботи над площею наша команда використовувала 3D-моделювання. Так ми хотіли показати, як може змінитися простір, протестувати різні варіанти забудови й аналізувати тіньові зони, транспортні потоки та рух пішоходів.

Особисто я працював над моделюванням окремих будівель, які розташовані на площі. Також проводив опитування відвідувачів простору: як вони пересуваються територією, що їм подобається або навпаки — викликає дискомфорт. 

Ми пропонували повернути на Вокзальну площу трамвайний рух через вулицю Петлюри або запустити швидкісний трамвай уздовж залізничної колії — це б скоротило час у дорозі та створило ефективне сполучення з житловими районами. 

Також працювали над безконфліктними маршрутами для пішоходів від вокзалу до станції метро та Приміського вокзалу, а вздовж Вокзальної вулиці пропонували додали велодоріжки з велопарковкою.

Окрім цього, ми аналізували, де виникають затори та як після дощів утворюються калюжі. Разом з командою ми створили мапу водотоків, щоб запропонувати рішення для відведення й очищення води, адже там у бетонному колекторі протікає річка Либідь, яку щороку забруднюють стічні води.  

Облаштування громадського простору площі Вокзальна за проєктом «Урбанина». Фото надав Ілля Царенко

Річка Либідь потребує ревіталізації

Однією з головних причин занепаду Либеді є незаконні врізки в каналізацію — промислові підприємства, магазини та навіть деякі житлові комплекси роками зливають відходи прямо в річку, використовуючи її як каналізаційний стік.  

Ми з командою працювали над ревіталізацією річки: повернули природну форму русла, щоб сповільнити рух течії, та запропонували перетворити цю територію на простір для відпочинку з зеленими зонами та пішохідними маршрутами. Це б покращило кліматичні умови, зменшило кількість закритої асфальтованої території, а ґрунти б поглинали воду і в разі значних опадів захищали б окремі ділянки міста від паводків.

Либідь могла б стати родзинкою Києва, як це вдалося зробити в багатьох містах світу. Ревіталізація міських річок — це не просто покращення екологічного стану, а й крок до значного економічного розвитку. Наприклад, у Сеулі капіталовкладення в оновлення струмка Чхонгечхон за рахунок зростання цін на нерухомість, розвитку бізнесу та створення рекреаційних просторів окупилися в сім разів.  

Уявіть Київ, де вздовж відкритого русла Либеді створили буферні зони для пішоходів і велосипедистів та місця відпочинку з зеленими насадженнями — це кардинально змінило б обличчя міста.  

Природне русло Либеді та новостворені рекреаційні парки проєкту «Урбанина». Фото надав Ілля Царенко

Київські Липки потребують механізму відведення та затримки води

Також я брав участь у проєкті з відновлення району Липки, де займався сценаріями руху пішоходів й аналізом водовідведення та взаємодії міських просторів з природним ландшафтом.  

Липки мають складний рельєф, через що там є серйозні проблеми з водовідведенням — оскільки район розташований на пагорбах, дощова вода стікає вниз, підтоплюючи прилеглі території. Щоб вирішити цю проблему, ми запропонували інтегрувати «зелено-блакитну мережу» — систему, яка затримує та спрямовує потоки води, зменшуючи ризик затоплень і покращуючи міський мікроклімат.

Наявні зелені зони можуть збирати лише обмежений об’єм дощової води, а система сталого озеленення направляє воду до фільтруючих шарів ґрунту та природних каналів. Це дозволило б ефективно спрямовувати потоки у відновлені русла річок, що розташовані біля підніжжя Липок.

Усі ці рішення ми пропонували міській раді. На жаль, як і багато інших урбаністичних ініціатив, через повномасштабну війну проєкт поки не був реалізований і залишився на папері.  

Карта потоків води за проєктом «Урбанина». Фото надав Ілля Царенко

Що таке концепція «міста-губки»

Підземні переходи, дороги, будинки — усе це затоплює після сильних опадів. Чому? Бо в місті немає системного підходу до водовідведення.  

Рішення існує — це концепція «міста-губки», якою користуються у світі. Вода має затримуватись там, де вона впала: на дахах будинків (зелені дахи, резервуари для збору води), у спеціальних сховищах на дорогах, у системах природної фільтрації. 

Це не лише запобігло б затопленням, а й дозволило б ефективно використовувати зібрану воду, наприклад, для поливу в спекотні періоди.

На цій мапі Києва Ілля позначив місця утворення калюж після злив. Фото надав Ілля Царенко

Читайте також: «Для Києва це було б ковтком свіжого повітря». Якою має бути післявоєнна відбудова? Погляд урбаністки

Перетворюємо промзони на артпростори, університети й житлові комплекси

У багатьох європейських містах промислові території вже давно стали центрами нової забудови — там зводять житла, креативні кластери, громадські простори. Наприклад, Західний порт (västra hamnen) у Мальме — це колишня портова зона, яку перетворили на сучасний житловий район з парками й офісами. 

В артпросторі Fabrika у Тбілісі раніше була розташована швейна фабрика, проте після реставрації вона перетворилася на осередок мистецтва, творчості та гіпстерської культури, ставши першим у місті масштабним проєктом такого формату. Простір адаптували для маломобільних людей, а дизайн зробили з урахуванням елементів, які нагадували часи роботи фабрики. 

Не менш крутий проєкт — Esch Belval, який побудували на місті найбільшого металургійного заводу Люксембурга. Будівлі переробили під факультети Люксембурзького університету, а також інших державних науково-дослідних установ і стартапів. Це приклад того, як промзони могли б використовувати і в Україні.

Факультети Люксембурзького університету. Фото: сайт Esch Belval

Головне, що відрізняє ці проєкти від київських забудов — це інтеграція нових кварталів у міську структуру, збереження історичних елементів та участь громади в плануванні. Проблемою всіх урбаністичних ініціатив у Києві є те, що вони невигідні забудовникам, які зазвичай зносять стару промзону, будують закритий ЖК і продають квартири за максимальною ціною.

Прикладами відновлення, відносно прийнятними, є бізнес-кампус UNIT.City на території Київського мотоциклетного заводу. Тут цехи перетворили на коворгінги й простори для розвитку стартапів, а всередині сторили екосистему парку, оновили інженерні мережі та розташували контейнери для роздільного збору відходів. 

Прикладом успішної ревіталізації також є Kyiv Food Market на місці цехів заводу «Арсенал» — під час реконструкції території був збережений їхній первісний вигляд. В одному з цехів облаштували коворкінг, а в — інших ресторани та кафе. Тепер лише погляньте, скільки там збирається людей, — отже, там рухається економіка. 

UNIT.City. Фото: сайт простору

Містам потрібні швидкісні регіональні залізничні сполучення

Що швидше люди зможуть дістатися до роботи з передмістя чи тих же промзон, то більшою буде економічна активність регіону.  

У європейських країнах поїзди між містами курсують кожні 15-30 хвилин. В Україні ж на деяких напрямках є лише чотири поїзди на день, і вони часто не збігаються з робочими графіками людей.   

Нам як частині Європи потрібне залізничне сполучення для кожного міста з населенням понад 50 тисяч. Окрім цього, Україна потребує реконструкції наявних колій, щоб поїзди могли рухатися зі швидкістю 120 км/год, а також створення пересадкових вузлів з Євросоюзом у прикордонних містах — це дозволило б пасажирам швидко пересідати на європейські потяги і напряму подорожувати до ЄС.  

Мапа регіонального сполучення України. Фото надав Ілля Царенко

Зміни починаються з громади 

Головна проблема відсутності змін — це відсутність запиту. Більшість з нас не усвідомлюють, що існують альтернативи, але міські зміни можливі лише тоді, коли громада починає розуміти їхню важливість. Саме тому активісти й урбаністи мають працювати над просвітництвом. Я намагаюся це робити через публічні виступи, статті та свій блог у твіттері «Мамчин урбаніст», а жителі можуть впливати на розвиток своїх міст через звернення, петиції та громадські слухання. 

Що більше активності, то складніше владі ігнорувати важливі проєкти, інакше ми ризикуємо жити в місті, яке ми могли б мати, але так і не отримали. Міста — це не тільки будівлі чи дороги, а насамперед люди, які в них живуть, тому давайте разом створювати простори, де хочеться жити.

На найдовшій вузькоколійці в Європі 22 лютого 2025 року відбудеться 20-й ретротур. До події «Укрзалізниця» організувала додаткові безпересадні рейси з Києва та Львова.

Про це повідомили в УЗ.

Під час заходу курсуватиме найдавніший паровоз в Україні моделі 159 №4-95. Його створили у 1938 році. Також у Гайвороні їздитимуть вагони середини 20 століття.

Квитки на ретропотяг розмістили у застосунку «Укрзалізниці», на сайті booking.uz.gov.ua, у чат-ботах УЗ та в касах вокзалів. У цей день курсуватимуть потяги сполученням №963 Гайворон — Бершадь та №964 Бершадь — Гайворон.

Читайте також: Фото Ірпінського мосту ввійшло до 50 найкращих знімків престижного конкурсу

Також УЗ додали вагони для зручного доїзду та повернення: Київ – Гайворон та Львів – Гайворон. Відправлення з Києва та Львова ввечері 21 лютого, а повернення з Гайворона ввечері 22 лютого.

Нагадаємо, що в застосунку «Укрзалізниці» випустили квитки на «Потяг до тебе» у Києві та Львові.

Фото обкладинки: RailGallery

На засіданні Ради національної безпеки й оборони України ухвалили рішення врегулювати ціни на ліки. З пропозицією виступив  Міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко. З 1 березня ціни на 100 найбільш популярних ліків знизять на 20-30%.

Про це повідомили на сайті «Урядового порталу».

Які зміни затвердили 

Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко озвучив заходи, які дозволять знизити вартість ліків на фармацевтичному ринку:

• українські виробники задекларують зниження відпускних цін на 100 найбільш популярних ліків на 30% вже з першого березня;
• вартість інших ліків знизять на 20%.

Читайте також: Скринінгові технології на основі ШІ використовуватимуть для навчання сімейних лікарів 

Уряд ухвалив рішення, які мають зробити встановлення цін та конкуренцію на фармацевтичному ринку прозорою:

• врегулюють націнки на всі лікарські засоби, а не тільки ті, що входять до національного переліку;
• будь-які маркетингові послуги з промоції лікарських засобів заборонять до моменту, поки не запустять референтне утворення цін на всі лікарські засоби, які реалізуються в країні;
• Держпродспоживслужба відновить контроль за цінами в аптечних мережах.

У лікарнях будуть перевіряти наявність ліків, які забезпечує держава. Згідно з законом, ці препарати для пацієнтів безкоштовні, але в медзакладах часто нехтують цим розпорядженням та відправляють людей з рецептами у приватні аптеки

Нагадуємо, що в «Дії» надсилатимуть медичні сповіщення: як це працюватиме.

Фото обкладинки: Freepik