Експортувати під час війни. Як харківський бренд шкіряних виробів підкорює міжнародний ринок

Balabanoff Leather Goods – бренд шкіряних аксесуарів з Харкова, який вже понад сім років підкорює закордонний ринок. Засновник бізнесу Ігор Балабанов орієнтувався на експорт ще задовго до створення першого виробу. Тож сьогодні аксесуари з Харкова можна знайти по всьому світу. Про переїзд в умовах війни, відновлення роботи, налагодження експорту та нові замовлення Ігор розповів ШоТам.

Пішов в ІТ і зрозумів, що це не моє

У шкільні роки я не знав математику бездоганно, так само не цікавився програмуванням. Мені подобалися гуманітарні дисципліни, зокрема дизайн та філологія. Але під час вибору майбутнього фаху та вступу до вишу я розумів, що ця сфера не буде надто прибутковою. Та й філологом я себе не бачив. Оскільки мені було однаково, куди вступати, я пішов у ІТ. Туди йшли всі, і це логічно: у цій сфері вже тоді добре платили, та й сама робота була престижною.

 На третій день навчання в університеті я запідозрив, що перебуваю не своєму місці. Але що вже було робити? Просто взяти й кинути все я не міг і не хотів. Тому все ж здобув цю освіту.  Згодом знайомі шукали працівника в студію дизайну, і їм порадили мене. Там я познайомився з людьми, які виготовляли взуття та аксесуари зі шкіри. А пізніше вони запросили мене на роботу.

Під час навчання потрапив на взуттєву фабрику

Під час навчання на магістратурі я пішов працювати модельєром на взуттєву фабрику. Це вийшло випадково, але саме там я ближче познайомився зі шкірою та технологіями виробництва, а також навчився конструювати вироби – сумки, гаманці, взуття.

Це все підштовхнуло мене до відкриття власної справи. Я пішов з фабрики, але залишився в дуже добрих стосунках із керівництвом. Кілька наступних років працював вдома: майстерню облаштував просто в одній із кімнат. Я називав це форматом «на колінках». А коли відчув, що бракує місця для обладнання та готової продукції, повернувся на фабрику. Утім цього разу – аби орендувати приміщення для власного бізнесу.

Від ідеї до початку роботи над брендом – два роки

Взагалі над створенням власного бренду я почав замислюватися ще в 2013 році, через рік – вже готувався до цього. А в 2015 році почалось моє становлення як виробника речей зі шкіри. Тоді ж з’явився сайт, логотип та перші моделі, я активно розпочав працювати.

Це були часи після Революції Гідності, курс долара різко підскочив. Кризи не було, але купівельна спроможність українців значно зменшилась. Мені було важко працювати повний робочий день на фабриці, а потім їхати більше сорока хвилин додому і до півночі сидіти над власною справою. Але я дуже хотів розвитку. Не можу сказати, що це було найважчим у моєму житті. Це просто реалії людей, які починають розвивати власний бізнес.

Одразу орієнтувався на експорт

Ми виготовляємо шкіряні вироби середнього та преміум класів, реалізуючи ці товари по всьому світу. Створюємо гаманці, пояси, сумки, ремінці до годинників та різні дрібні аксесуари, як-от кейси до окулярів, брелки, обкладинки на блокноти та паспорти, аксесуари для паління люльок.

Ще до старту власного виробництва я усвідомлював, що хочу працювати із закордонним ринком. Проте не хотів робити це якось стандартно, наприклад, замовлючи щось із Китаю та продаючи через різні платформи. Я хотів торгувати саме від свого імені і шукав способи, як це можна зробити. Найпростіший – закордонні маркетплейси Amazon Handmade чи Etsy. Саме так почався мій досвід експорту товарів за кордон. Сайт, який я почав створювати, одразу був англійською мовою. Тож і все наше виробництво із самого початку орієнтувалося на експорт.

Звісно, були замовники й з України, але мої вироби значно дорожчі, ніж у конкурентів з цієї сфери. А платити більше готові не всі. Адже якщо людині потрібна шкіряна сумка, вона, як правило, намагається купити її якомога дешевше. Також у нас були корпоративні замовлення, коли українські компанії замовляли щось зі своїм логотипом. Однак це суто сезонні клієнти – на свята.

Зібрав команду лише через п’ять років

Спочатку я працював сам, і в цьому мені дуже допомогли навички з попередньої роботи. Моїм першим помічником став брат дружини. Інколи ми могли долучити людей для якихось конкретних завдань. Так тривало перші п’ять років.

А два роки тому ми нарешті сформували команду з кількох людей, які працювали на постійній або проєктній основах. Серед них був мій брат, який допомагав з усіма веброзробками та наповненням сайту та працівниця, яка відповідає за SММ та рекламу. Також на аутсорсі ми співпрацювали зі швачками, віддаючи свої замовлення на якусь фірму. Так було з виробами, які потребували машинного пошиття. Для мене це було чимось невідомим, адже всі наші вироби – суто ручна робота.

Щодо постачальників – я від самого початку створення бренду замовляв шкіру та фурнітуру за кордоном, тому й ціна значно вища, ніж в українських аналогів. В Україні ми іноді купуємо шкіру на заводі з Вознесенська.

Я відчував, що сходом окупанти не обмежаться

З початком війни на сході України я відчував, що щось страшне станеться не тільки на Донеччині та Луганщині. Мені здавалося, що це «щось» відбудеться до 2024 року. Ще на початку карантину під час дружньої розмови колишній бос поділився, що планує інвестувати кошти в нерухомість. Я відповів, що на його місці почекав би кілька років, аби впевнитись, що цю нерухомість не знищить російський наступ. 

Читайте також: Виграли грант від «Дії» та відновили виробництво з нуля. Кейс бренду одягу Anka Clothing

За кілька місяців до повномасштабної війни я сказав колегам: якщо росія нападе, найімовірніше, ми всі переїдемо до Львова. У цьому місті я бував часто, кілька разів на рік, тому думав саме про нього. Хтось погодився, хтось – одразу відповів, що залишатиметься в Харкові.

Заздалегідь склав список речей для евакуації

Мені часто писали замовники і запитували, чи зможемо ми виконати замовлення, якщо почнеться повномасштабна війна. Я відповідав, що це нелогічно, адже ми точно відіб’ємо цю атаку та й Захід просто не дозволить цьому статися, тому росія не починатиме повномасштабну війну. Тобто  я жив у стані очікування, але не міг у це повірити. А ще за два дні до нападу ми не встигли відправити всі замовлення, тож вони просто залишилися в офісі. Ми ж були впевнені, що відправимо завтра чи після вихідних, нема куди квапитись.

Попередньо я склав план. Знав, де лежить в квартирі все, що маю забрати з собою, навіть написав список на випадок паніки. А ось на роботі не встиг щось скласти, проте розумів, що треба забирати лише найменше – те, що вміститься в авто. 

З початком повномасштабної війни ніхто з команди вже не думав про наш план – усі виїхали хто куди. Сьогодні я вже розумію сигнали, що надходили від закордонних клієнтів та поштових операторів. Але ми все одно не були готовими на сто відсотків. З моїх знайомих лише одна сім’я за два дні до вторгнення виїхала до Львова, усі інші лишались в Харкові.

Крім того, аби не нагнітати паніку, я нічого не говорив про підготовлені речі своїй дружині, адже вона була вагітною. 24 лютого ми прокинулися від бомбардувань і це було жахливе відчуття – суміш страху, невідомості майбутнього та сюрреалізму. А наступного дня поїхали до полового. Дитина народилася під звуки вибухів за вікном. 

Не думали, що будемо у Вінниці так довго

Через кілька днів, на початку березня, ми виїхали з Харкова. Більше тижня були в місті Кременчук, а потім поїхали до Вінниці. Думали, що поїдемо туди на 2-3 тижні. Я навіть писав клієнтам, що ми точно виконаємо замовлення найближчим часом. 

Читайте також: Замість імпорту з Китаю – наш крафт. Як харківський бренд TARLINI home популяризує українських майстрів

З Харкова за нами поїхали ще дві сім’ї наших друзів. Ми не знали, що робити далі, тому я вирішив не сидіти на місці та шукати локацію для роботи. Просто їздив містом, шукав місце, аналізував ціни і врешті орендував невелике приміщення. Сюди ми перевезли майже все, що було в нас у Харкові. 

Тепер клієнти довше чекають на свої замовлення

Перші труднощі, з якими ми зустрілися після 24 лютого, – усі ті речі, які ми надіслали за тиждень до початку повномасштабної війни, застрягли десь у дорозі. Але лише 10% клієнтів вимагали, аби ми повернули кошти. Інші сказали, що почекають на ці замовлення, скільки буде потрібно. Я дуже ціную їхню позицію. 

По-друге, ми не могли відправити з майстерні те, що вже виготовили. Також досить довго пошта не працювала взагалі, а потім – набагато повільніше, оскільки всі наші замовлення йшли через сусідні країни – Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину. Через це виникає затримка у відправленнях, це негативно впливає на бажання купувати в Україні. 

Зараз доставка довша максимум на тиждень, та для деяких людей це принципово. Проте це нівелюється тим, що багато хто купує товари українських підприємців, щоб підтримати нашу країну. Радикально наш експорт не змінився, проте стало складніше з інфраструктурою.

Робіть те, що можете. Там, де ви є

Завжди важко відповідати на питання про поради для інших, бо це має бути красива «фіналочка» з мудрими настановами. Коли в травні я замислився про відновлення власного бізнесу в новому місті, це була готовність не чекати чогось невідомого. Я мусив будувати своє майбутнє в теперішньому часі та не чекати, що все вирішиться без мене. Раджу будувати життя в тих умовах, де ви є. Як казав Рузвельт: «Роби те, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є». Цим принципом я і керувався.

Коли падала комета, я замовив спільне для нас усіх бажання: аби війна швидше завершилася нашою перемогою. Мрію, аби це сталось цьогоріч. Хочу розвивати свій бізнес, а також створити новий, який буде суміжним до цього. У дружини мрія номер один – повернутись додому. А я живу моментом.